Фондова лекція з навчальної дисципліни «особливі порядки кримінального провадження» тема 3 «Особливості кримінального провадження щодо неповнолітніх» Навчальний час 2 години



Скачати 327.68 Kb.
Дата конвертації11.05.2017
Розмір327.68 Kb.
ТипЛекція
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Кафедра кримінального процесу

ЗАТВЕРДЖУЮ

Начальник кафедри кримінального

процесу НАВС

полковник міліції

_____________Л.Д. Удалова

«___»_________20__р.
ФОНДОВА ЛЕКЦІЯ
З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ
«ОСОБЛИВІ ПОРЯДКИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ»
ТЕМА 3

«Особливості кримінального провадження щодо неповнолітніх»

Навчальний час 2 години

Для слухачів освітньо-кваліфікаційного рівня «Спеціаліст» за спеціальністю «Правознавство» ННІЗН НАВС.

Обговорена та схвалена на засіданні кафедри 4 грудня 2014 р. протокол № 7



Київ - 2014

Вид лекції: Фондова, інформаційна (тематична), загальнопредметна
Дидактичні цілі:
1. Навчальні: домогтися міцного засвоєння знань щодо поняття та змісту особливих порядків кримінального провадження у кримінальному процесі.

2. Виховні: сприяти формуванню наукового світогляду, моральних, естетичних та інших якостей особистості, вихованню колективу.

3. Розвивальні: розвити інтелектуальні здібності, мовлення, пам’ять, увагу, уяву, мислення, спостережливість, активність, творчість, самостійність слухачів, прищепити їм раціональний спосіб пізнавальної діяльності.
Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки:
Забезпечуючі дисципліни: судові та правоохоронні органи України, кримінальне право, кримінальний процес, кримінологія, криміналістика, оперативно-розшукова діяльність
Навчально-методичне забезпечення лекції:
Навчальне обладнання, ТЗН: мультимедійний проектор, комп’ютер.

Наочні засоби: малюнки та схеми, мультимедійні презентації.
Література:

Герасимчук Л. Деякі аспекти застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх / Лідія Герасимчук // Юрид. Україна. — 2011. — № 10. – С. 77–82.

Зеленський С.М. Провадження у справах дітей, які не досягли віку кримінальної відповідальності: навч. посіб / С.М. Зеленський, С.П. Назаренко, Д.П. Письменний. – К.: КНТ, 2012. – 757 с.

Кримінальний процесуальний кодекс України : Науково-практичний коментар / За заг. ред.: В. Г. Гончаренка, В. Т. Нора, М. Є. Шумила. – К.: Юстініан, 2012. – 1224 с.

Кримінальний процесуальний кодекс України : Науково-практичний коментар : у 2 т. Т. 2 / Є. М. Блажівський , Ю. М. Грошевий, Ю. М. Дьомін та ін.; за заг. ред. В. Я. Тація, В. П. Пшонки, А. В. Портнова. – Х.: Право, 2012. – 664 с.

Кримінальний процесуальний кодекс України : Науково-практичний коментар / Відп. ред.: С. В. Ківалов, С. М. Міщенко, В. Ю. Захарченко. – Х.: Одіссей, 2013. – 1104 с.

Кримінальний процес : підручник / За заг. ред. В. В. Коваленка, Л. Д. Удалової, Д. П. Письменного. – К.: «Центр учбової літератури», 2013. – 544 с.

Кримінальний процес. Загальна частина (альбом схем) [текст] навч. посіб. / [Л.Д. Удалова, В.В. Рожнова, Д.П. Письменний та ін.]. – К. : «Центр учбової літератури», 2014. – 144 с.

Кримінальний процес України в питаннях і відповідях : навчальний посібник / Л. Д. Удалова, В. В. Рожнова, Д. О. Савицький, О. Ю. Хабло. – 3-тє вид., допов. – К.: «Скіф», 2013. – 256 с.

Лобойко Л.М. Кримінальний процес: підручник. – К: Істина, 2014. – 432 с.

Лозова С. М. Деякі особливості використання спеціальних знань у галузі психології під час розслідування злочинів, учинених неповнолітніми // Криміналістичний вісник. – К., 2007. – № 2 (8). – С. 99–102.

Луцький А. І. Застосування спеціальних психологічних знань при розслідуванні злочинів вчинених неповнолітніми особами // Університетські наукові записки. – Хмельницький, 2008. – № 3 (27): Право. Економіка. Управління. – С. 296–298.

Палюх Л. М. Інститут застосування примусових заходів виховного характеру у світлі міжнародно-правових актів та основних тенденцій ювенальної юстиції // Наук. вісн. – Львів, 2005. – Вип. 3. – С.71–82.

Палюх Л. М. Особливості провадження у справах про застосування примусових заходів виховного характеру до осіб, які не досягли віку, з якого можлива кримінальна відповідальність // Наук. вісн. – Львів, 2006. – Вип. 3. – С. 259–270.

Процесуальні документи у кримінальному провадженні. Зразки. Роз’яснення : наук.-практич. посібник / колектив авторів ; за заг. ред.. М.А. Погорецького, О.П. Кучинської. – К. : Юрінком Інтер, 2015. – 560 с.

Сичук О. Звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх із застосуванням примусових заходів виховного характеру / Олена Сичук // Вісник прокуратури. – 2010. – № 10. – С. 54–58.

Функція судового контролю у кримінальному процесі [текст] монографія / Л.Д. Удалова, Д.О. Савицький, В.В. Рожнова, Т.Г. Ільєва. – К. : «Центр учбової літератури», 2015. – 176 с.

Юхно О. О. Генезис визначення понять «малолітній» та «неповнолітній» у кримінальному судочинстві України // Вісник. – Х., 2012. – № 1 (56). – С. 168–174.


ПЛАН:
1. Загальні правила кримінального провадження щодо неповнолітніх

2. Обставини, що підлягають встановленню у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх

3. Особливості кримінального провадження щодо неповнолітніх


Вступ
Прагнення України стати повноправним учасником міжнародного співтовариства привело до ратифікації низки міжнародних документів щодо захисту прав неповнолітніх, які вчинили кримінальне правопорушення (Мінімальні стандартні правила, які стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх (Пекінські правила, 1985 р.) та ін.). Ратифікувавши 27 лютого 1991 р. Конвенцію ООН «Про права дитини» (1983 р.), Україна взяла на себе низку зобов’язань у сфері захисту неповнолітніх, що знайшли своє відображення в національному законодавстві. З цього часу, в умовах реалізації судово-правової реформи особливого значення набуває створення моделі ювенальної юстиції як комплексного механізму захисту неповнолітніх, зокрема й тих, хто потрапив до сфери дії кримінального процесу.

Відповідно до ст. 3 Конституції України серед усіх категорій осіб, чиї права і свободи зобов’язалася утверджувати і забезпечувати наша держава, слід виділити окрему групу – неповнолітніх, яким органи законодавчої та виконавчої влади повинні приділяти особливу увагу. На виконання міжнародно-правових угод, а також Закону України «Про охорону дитинства» у ч. 2 ст. 484 КПК передбачено, що під час кримінального провадження щодо неповнолітнього, у тому числі під час провадження щодо застосування примусових заходів виховного характеру, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд та всі інші учасники, що беруть у ньому участь, зобов’язані здійснювати процесуальні дії в порядку, що найменше порушує звичайний уклад життя неповнолітнього та відповідає його віковим і психологічним особливостям, роз’яснювати суть процесуальних дій, рішень та їх значення, вислуховувати його аргументи при прийнятті процесуальних рішень та вживати всіх інших заходів, спрямованих на уникнення негативного впливу на неповнолітнього.

Варто наголосити на тому, що питання відправлення правосуддя відносно дітей завжди привертає велику увагу науковців, правоохоронців, суддів, громадськість та суспільства в цілому. В юридичній літературі зазначається, що для неповнолітніх звичайне судове провадження пов’язане із багатьма загрозами. Звідси виник широкий рух на користь ідеї створення особливих судів для неповнолітніх і прийняття ними особливого порядку провадження, більш пристосованого для потреб цієї категорії правопорушників. Ця думка науковців і практиків знайшла своє підтвердження в заснуванні та практичному функціонуванні в багатьох країнах світу окремого провадження щодо неповнолітніх, яке здійснюється в особливому правовому режимі.

Існування додаткових гарантій охорони прав неповнолітніх, пріоритетне забезпечення їх прав, свобод і законних інтересів у вітчизняному законодавстві – це аксіома побудови будь-якої правозастосовної діяльності, де неповнолітні можуть зазнавати примусового впливу з боку держави, обмеження їх права тощо. Це відповідає положенням Загальної декларації прав людини, Декларації прав дитини та Конвенції ООН «Про права дитини».


1. Загальні правила кримінального провадження щодо неповнолітніх
Стаття 1 Конвенції про права дитини проголошує, що дитиною є кожна людська істота до досягнення вісімнадцятирічного віку. Стан кримінальних правопорушень серед неповнолітніх викликає занепокоєність та необхідність пошуку нових ефективних засобів протидії їм, вжиття додаткових заходів з боку державних, зокрема правоохоронних, органів і громадськості, що сприяли б поступовому зменшенню кількості кримінальних правопорушень серед неповнолітніх. Серед загальних заходів такої профілактики важливе місце належить процесуальній діяльності органів досудового розслідування, прокуратури і суду, що здійснюють кримінальне провадження щодо неповнолітніх. Важливе значення має підвищення якості досудового розслідування і судового розгляду цих кримінальних проваджень.

Відповідно до чинного кримінального процесуального законодавства кожна особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинна нести кримінальну відповідальність.

Однак законодавець залежно від віку поділяє осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння, на кілька категорій і встановлює для них певні процесуальні гарантії з метою захисту їх конституційних прав.

Однією з таких категорій є неповнолітні, які підлягають підвищеному захисту з боку державних органів і посадових осіб. Саме тому кримінальні провадження, в яких беруть участь неповнолітні, виділяють в окреме провадження, в якому встановлено додаткові процесуальні гарантії захисту їх особистих прав (ст.494 КПК).

За Кримінальним кодексом України кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років, і лише за вчинення деяких найбільш тяжких злочинів, перерахованих у ч. 2 ст. 22 КК України, – з 14 років.

До неповнолітніх, які вчинили суспільно небезпечні діяння, що підпадають під ознаки діяння, передбаченого КК України, та яким виповнилося 11 років, але до досягнення ними віку, з якого згідно з кримінальним законом можливе настання кримінальної відповідальності, суди застосовують заходи виховного характеру, передбачені ст. 105 КК України.

Примусові заходи виховного характеру суди можуть застосовувати також до неповнолітніх, які у віці до 18 років вчинили злочин невеликої або середньої тяжкості, якщо їх виправлення можливе без застосування покарання.

Як свідчать соціологічні дослідження, неповнолітні у віці до 14 років перебувають у перехідному періоді від дитинства до дорослості, вони вже незадоволені пасивною роллю особи, яку опікують, але ще не дозріли для відповідальної ролі дорослої особи. У цьому віці йде фізіологічна та психологічна перебудова організму дитини, зростання фізичних й інтелектуальних сил та можливостей, збагачення життєвим досвідом, на основі яких розвивається здатність передбачити наслідки поведінки. Тому до неповнолітнього у віці від 14 років не можна ставити такі ж високі вимоги, у тому числі й обов’язок нести кримінальну відповідальність у повному обсязі, як це передбачено законом щодо дорослої особи.

Слід враховувати, що, як правило, неповнолітні за рівнем інтелектуального і вольового розвитку відстають від дорослих. Життєвий досвід у них ще недостатній, а якщо є упущення у вихованні, то вони можуть неправильно оцінювати конкретну ситуацію, вибирати неналежну лінію поведінки, неправильно трактувати зміст таких понять, як сміливість, дорослість, взірець для наслідування. Тому закон встановлює: вікову межу кримінальної відповідальності; додаткові форми заміни кримінальної відповідальності іншими заходами, надаючи особливого значення обставинам, що пом'якшують покарання; межі застосування позбавлення волі; спеціальний режим виконання покарань тощо.

Варто наголосити, що вікові особливості неповнолітніх вимагають і посилення їх правової захищеності перед загальним правосуддям, застосування на досудовому слідстві та в судовому розгляді деяких особливих правил, які, не змінюючи і не скасовуючи загальну процесуальну форму провадження у кримінальному судочинстві, створювали б додаткові процесуальні гарантії для неповнолітніх. Саме ці вимоги реалізовані у гл. 38 КПК.


2. Обставини, що підлягають встановленню у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх
Кримінально-процесуальне законодавство містить спеціальну норму, що визначає предмет доказування у кримінальних провадженнях щодо неповнолітніх (ст. 485 КПК). Положення цієї статті деталізують деякі загальні положення ст. 91 КПК, в якій визначено обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженню щодо неповнолітніх, але жодною мірою не встановлюють і не замінюють їх, як і не створюють якийсь «особливий» предмет доказування.

Згідно зі ст. 485 КПК під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальних правопорушень, вчинених неповнолітніми, крім обставин, передбачених ст. 91 КПК, також з’ясовуються:



  • повні і всебічні відомості про особу неповнолітнього: його вік (число, місяць, рік народження), стан здоров'я та рівень розвитку, інші соціально-психологічні риси особи, які необхідно враховувати при індивідуалізації відповідальності чи обранні заходу виховного характеру. За наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов'язану з психічною хворобою, повинно бути також з'ясовано, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою міг керувати ними;

  • ставлення неповнолітнього до вчиненого ним діяння;

  • умови життя та виховання неповнолітнього;

  • наявність дорослих підбурювачів та інших співучасників кримінального правопорушення.

Для встановлення зазначених обставин мають бути допитані як свідки батьки неповнолітнього та інші особи, які можуть надати потрібні відомості, а також потрібно витребувати необхідні документи і провести інші слідчі та судові дії.

У разі необхідності для вирішення питання про наявність у неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого психічного захворювання чи затримки психічного розвитку та його здатності повністю або частково усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними в конкретній ситуації призначається комплексна психолого-психіатрична експертиза.

Для з'ясування рівня розвитку, інших соціально-психологічних рис особи неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого, які необхідно враховувати при призначенні покарання і обранні заходу виховного характеру, може бути призначена психологічна експертиза.

Вік неповнолітнього повинен бути встановлений за документами про народження. Таким документом є свідоцтво про народження. Встановлення віку неповнолітнього є досить важливим у кримінальному провадженні, особливо тоді, коли неповнолітній вчинив кримінальне правопорушення у день свого народження, наприклад, в 14 чи 16 років, а кримінальна відповідальність за цей злочин настає з 14 або з 16 років. У день народження неповнолітній не вважається таким, що досяг відповідно 14 або 16 років, тому і кримінальній відповідальності він не підлягає. Документи про вік неповнолітнього повинні бути долучені до провадження в оригіналі або копії. Якщо надається копія документа, то слідчий повинен перевірити її відповідність оригіналу. У разі невідповідності слідчий повинен із відділу РАГСу одержати актовий запис про народження. Особа вважається такою, що досягла певного віку, не в день народження, а починаючи з наступної доби. При неможливості встановити точний вік неповнолітнього повинна бути призначена і проведена судово-медична експертиза для встановлення віку. Порядок призначення експертизи передбачено ст. 243 КПК.

Таким самим шляхом може бути встановлений вік неповнолітнього, що не відповідає його паспортному віку, тобто якщо фізичний і психічний розвиток з тих чи інших причин затримався і неповнолітній значно відстав від своїх ровесників.

При встановленні віку на підставі висновку судово-медичної експертизи слід мати на увазі, що експертиза не може точно визначити вік. Днем народження вважається останній день того року (31 грудня), який названо експертами, а при визначенні судовою експертизою віку (мінімальної і максимальної кількості років) слід виходити з пропонованого експертами мінімального віку.

За відсутності документів про народження слідчий має можливість одержати витяг із книги реєстрації актів громадянського стану, довідки ф. № 1 паспортного відділення. Крім того, вік неповнолітнього можна встановити і за журналом обліку новонароджених медичної установи (пологового будинку чи пологового відділення лікарні), де народився неповнолітній. Такі журнали зберігаються в архіві лікувальних закладів протягом 25 років. Установлення віку неповнолітнього підозрюваного шляхом судово-медичної експертизи є обов'язковим, якщо немає відповідних документів і їх неможливо одержати.

Стан здоров’я та загальний розвиток неповнолітнього необхідно з’ясовувати за розумової відсталості неповнолітнього. Відомості про можливу розумову відсталість обвинуваченого або підозрюваного, про стан його здоров'я можуть бути одержані слідчим від батьків або осіб, які їх замінюють, вчителів, вихователів, ровесників та інших осіб, а також шляхом витребування необхідних документів, характеристик тощо. Вирішення питання про наявність розумової відсталості пов'язано з використанням спеціальних наукових знань у галузі психології та педагогіки. Тому для одержання висновку про наявність розумової відсталості у неповнолітнього слід обов’язково призначати судово-психолого-психіатричну або судово-психолого-педагогічну експертизу. Може призначатися і судово-психіатрична експертиза, якщо експерти, які залучаються до її проведення, мають достатньо знань у галузі дитячої психології. На розгляд експертизи можна ставити такі запитання:чи є у неповнолітнього ознаки відставання в розумовому розвитку і від нормального для цього віку рівня інтелектуального розвитку, не пов’язані з психічним захворюванням, якщо є, то в чому вони виявляються; нормальному рівню розвитку якого віку відповідає фактично розвиток цього неповнолітнього; чи міг неповнолітній, ураховуючи його психічний і розумовий розвиток, усвідомлювати свої дії та керувати ними.

При розслідуванні кримінального провадження щодо неповнолітніх обов'язково потрібно долучати до матеріалів провадження розгорнуту характеристику зі школи, з місця роботи, а також з місця проживання. Крім того, необхідно одержати довідки в органах міліції у справах дітей і служби у справах дітей з інформацією щодо таких неповнолітніх. Ці довідки допоможуть з'ясувати, чи перебував неповнолітній на обліку, коли і за які правопорушення він був поставлений на облік тощо.

За кожним кримінальним провадженням повинні бути з’ясовані умови життя і виховання неповнолітнього, тобто встановлені факти, що стосуються як сімейно-побутових умов, так і найближчого оточення. Це допоможе слідчому з'ясувати безпосередні причини, що призвели до вчинення неповнолітнім кримінального правопорушення або суспільно небезпечної дії.

При дослідженні умов життя та виховання неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого належить з'ясувати (ст. 487 КПК): склад сім'ї неповнолітнього, обстановку в ній, взаємини між дорослими членами сім'ї та дорослими і дітьми, ставлення батьків до виховання неповнолітнього, форми контролю за його поведінкою, морально-побутові умови сім'ї; обстановку в школі чи іншому навчальному закладі або на виробництві, де навчається або працює неповнолітній, його ставлення до навчання чи роботи, взаємини з вихователями, учителями, однолітками, характер і ефективність виховних заходів, які раніше застосовувалися до нього; зв'язки і поведінку неповнолітнього поза домом, навчальним закладом та роботою. Також необхідно встановити обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього, а саме: невиконання батьками або особами, які їх замінюють, обов'язків з виховання неповнолітнього; побутове середовище та інтереси неповнолітнього, його поведінку вдома, у школі, на підприємстві; наявність раніше вчинених правопорушень і характер заходів, що застосовувалися до нього.

Якщо неповнолітній на момент вчинення кримінального правопорушення не навчався і не працював, потрібно з'ясувати причини такого становища, скільки часу це тривало і чому.

Наявність дорослих підбурювачів та інших співучасників кримінального правопорушення є обставиною, що також повинна бути встановлена. Як свідчить слідча і судова практика, значну частину кримінальних правопорушень неповнолітні вчиняють разом з дорослими і нерідко виконують їх завдання.

На початку провадження щодо неповнолітніх слідчий повинен встановити, чи не вчинене кримінальне правопорушення з участю дорослих, оскільки це має значення для покарання неповнолітнього, для виявлення та усунення причин і умов, що сприяли його вчиненню. У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про застосування законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність» від 27 лютого 2004 р. № 2, у пункті 5, зазначається, що за змістом закону під втягненням неповнолітнього у злочинну чи іншу антигромадську діяльність треба розуміти певні дії дорослої особи, вчинені з будь-яких мотивів і пов'язані з безпосереднім впливом на неповнолітнього з метою викликати у нього рішучість взяти участь в одному чи декількох злочинах або займатись іншою антигромадською діяльністю.

При цьому слід мати на увазі, що злочин, передбачений ст. 304 КК України, вважається закінченим з моменту здійснення дорослим дій, спрямованих на втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність, і він повинен притягуватися до кримінальної відповідальності незалежно від наслідків його злочинних дій щодо неповнолітнього. Якщо в діях дорослого немає ознак втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність, він повинен нести відповідальність за співучасть.

Встановлення дорослих співучасників кримінального правопорушення часто ускладнюється тим, що неповнолітні не завжди дають щирі показання з цього питання, а організатори і підмовники з числа дорослих намагаються приховати свою справжню роль.


3. Особливості кримінального провадження щодо неповнолітніх
Частина 2 ст. 484 КПК передбачає, що кримінальне провадження щодо неповнолітньої особи, у тому числі якщо кримінальне провадження здійснюється щодо декількох осіб, хоча б одна з яких є неповнолітньою, здійснюється слідчим, який спеціально уповноважений керівником органу досудового розслідування на здійснення досудових розслідувань щодо неповнолітніх.

Досудове слідство у кримінальних провадженнях щодо неповнолітніх має свої виключні особливості.

Так, згідно зі ст. 494 КПК, якщо неповнолітній підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення разом із повнолітнім, повинна бути з’ясована можливість виділення в окреме цього кримінального провадження щодо неповнолітнього під час досудового розслідування.

Затримання та тримання під вартою можуть застосовуватися до неповнолітнього лише у разі, якщо він підозрюється або обвинувачується у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину, за умови, що застосування іншого запобіжного заходу не забезпечить запобігання ризикам, які зазначені у ст. 177 КПК. Про затримання і взяття під варту неповнолітнього негайно сповіщаються його батьки чи особи, які їх замінюють.

Про затримання неповнолітнього, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, складається протокол, в якому, крім відомостей, передбачених ст. 104 КПК, зазначаються: місце, дата і точний час (година і хвилини) затримання відповідно до положень ст. 209 КПК; підстави затримання; результати особистого обшуку; клопотання, заяви чи скарги затриманого, якщо такі надходили; повний перелік процесуальних прав та обов'язків затриманого. Протокол про затримання підписується особою, яка його склала, і затриманим. Копія протоколу негайно під розпис вручається затриманому, а також надсилається прокурору.

Уповноважена службова особа, що здійснила затримання особи, повинна негайно повідомити затриманому зрозумілою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якого кримінального правопорушення він підозрюється, а також роз'яснити право мати захисника, отримувати медичну допомогу, давати пояснення, показання або не говорити нічого з приводу підозри проти нього, негайно повідомити інших осіб про його затримання і місце перебування відповідно до положень ст. 213 КПК, вимагати перевірку обґрунтованості затримання та інші процесуальні права, передбачені КПК (ч. 4 ст. 208 КПК).

У разі затримання неповнолітньої особи уповноважена службова особа, що здійснила затримання, зобов'язана негайно повідомити про це його батьків або усиновителів, опікунів, піклувальників, орган опіки та піклування (ст. 213 КПК).

З моменту складання протоколу затриманий неповнолітній набуває статусу підозрюваного як самостійної процесуальної фігури зі своїми правами та обов'язками. Письмове повідомлення про підозру затриманій особі вручається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту її затримання.

Під час кримінального провадження щодо осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення у віці до 18 років, участь захисника є обов'язковою – з моменту встановлення факту неповноліття або виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є повнолітньою.

Неповнолітній підозрюваний чи обвинувачений повідомляється або викликається слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом через його батьків або інших законних представників. Інший порядок допускається лише в разі, якщо це зумовлюється обставинами, встановленими під час кримінального провадження.

Якщо неповнолітній перебуває під вартою, він викликається через адміністрацію місця попереднього ув’язнення (ст. 437 КПК).

Слідчий згідно з вимогами кримінального процесуального законодавства зобов'язаний забезпечити неповнолітньому підозрюваному право на захист та охорону його особистих і майнових прав.

Для забезпечення права неповнолітнього на захист ч. 1 ст. 491 КПК передбачено, що якщо неповнолітній не досяг шістнадцятирічного віку або якщо неповнолітнього визнано розумово відсталим, на його допиті за рішенням слідчого, прокурора, слідчого судді, суду або за клопотанням захисника забезпечується участь законного представника, педагога чи психолога, а у разі необхідності – лікаря.

Цим особам до початку допиту роз’яснюється їхнє право ставити запитання неповнолітньому підозрюваному чи обвинуваченому. Слідчий, прокурор вправі відвести поставлене запитання, але відведене запитання повинно бути занесене до протоколу. При допиті неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого в присутності педагога бажано, щоб він був з іншої школи. Мають місце факти, коли слідчий запрошує педагога зі школи, в якій навчався чи навчається неповнолітній, і вони постійно конфліктували. При зустрічі з таким педагогом неповнолітній на допиті може нічого не сказати. Тому якщо запрошується педагог з навчально-виховного закладу, в якому навчався чи навчається неповнолітній, слідчий повинен з'ясувати це досить важливе для відповідної процесуальної дії питання.

Слід пам'ятати, що відповідно до ч. 2 ст. 226 КПК допит малолітньої або неповнолітньої особи не може продовжуватися без перерви понад одну годину, а загалом – понад дві години на день.

Характеризуючи особливості допиту неповнолітніх (підозрюваних, обвинувачених), варто мати на увазі, що неповнолітні, спілкуючись зі своїми ровесниками або з дорослими, досить часто зазнають навіювання і можуть непомітно для себе підмінити особисте сприйняття висловлюваннями інших осіб, що мали розмову з ними.

У судовому засіданні незнайома обстановка і сторонні люди можуть налякати малолітнього, що може загальмувати процес його мислення і завадити наданню ним повних показань. Також під час допиту малолітніх слід ураховувати їх швидку стомлюваність. Якщо допит триватиме значний проміжок часу, слід передбачити перерви. Науковці, які досліджували вказані проблеми стверджують, що діти віком 5-7 років можуть бути уважними близько 15 хвилин, 7-10 років – близько 25 хвилин, старші 12 років – близько 30 хвилин. Виклик у судове засідання малолітнього повинен плануватися таким чином, щоб дитина не чекала допиту, оскільки чекання швидко стомлює дітей.

Під час допиту неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого обставини, що підлягають встановленню, доцільно поділити на такі групи: фактичні обставини вчинення конкретного кримінального правопорушення, роль підозрюваного, обвинуваченого в ньому, наявність дорослих підбурювачів, обставини, що характеризують суб'єктивну сторону правопорушення, а також інші ознаки, що мають значення для кваліфікації діяння; обставини, що обтяжують або пом'якшують вину; обставини, що стосуються особистості підозрюваного, обвинуваченого та його попередньої поведінки; умови життя та виховання підлітка, причини й умови, що сприяли вчиненню кримінального правопорушення.

Наведений перелік можна доповнити обставинами, що характеризують неповнолітнього після вчинення ним кримінального правопорушення. Вони повинні мати важливе значення при вирішенні судом питання про доцільність призначення покарання у вигляді позбавлення волі або про можливість застосування відстрочки виконання вироку чи умовного засудження. З цих підстав клопотання про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру може бути складене і надіслане до суду за умови, що неповнолітній та його законний представник проти цього не заперечують.

Під час допиту неповнолітніх використовуються такі тактико-криміналістичні прийоми: вислуховування легенди, у ході якого слід дати можливість допитуваному викласти свою версію події (знаючи з інших джерел про її неправдивість). Після цього за допомогою запитань той, хто проводить допит, демонструє внутрішнє протиріччя, невідповідність та нелогічність показань як між окремими їх частинами, так і з іншими доказами; припинення брехні, де, на противагу вислуховуванню легенди, той, хто проводить допит, на початку надання допитуваним показань повинен своїми запитаннями, що демонструють знання обставин кримінального провадження, спрямовувати ці показання від неправдивих до правдивих; відволікання уваги – умисне відволікання особою, яка проводить допит, уваги допитуваного своїми запитаннями на другорядні деталі, що притупляє його пильність; порівняння як прийом використовується з метою усунення протиріч, що містяться в показаннях, шляхом порівняння частин показань з іншими їх частинами або з іншими доказами; уточнення, де особа, яка проводить допит, відповідними запитаннями допомагає допитуваному дати повні показання щодо обставин, які її цікавлять; деталізація або конкретизація – постановка запитань, що дозволяють розчленити загальні й не досить конкретні показання на окремі епізоди та факти; контроль – постановка запитань, що прямо не стосуються теми допиту, але дозволяють отримати контрольні дані для перевірки правдивості показань про окремі факти та події; нагадування – постановка запитань, що допомагають допитуваному згадати окремі факти, забуті ним, заповнити прогалини у показаннях; наочність – використання різних наочних посібників (ілюстрацій, альбомів, макетів, схем, планів, речей і предметів), які допомагають допитуваному відновити в пам'яті окремі події.

При виникненні сумнівів у достовірності показань особи, що не досягла повноліття, суд за своєю ініціативою або за клопотанням учасників судового розгляду може визнати за доцільне призначити судово-психологічну експертизу, на розгляд якої необхідно ставити такі запитання: який рівень загального розвитку неповнолітнього в психологічному відношенні; які його здібності логічно мислити, орієнтуватися в ситуації; чи відповідають показання неповнолітнього його віку й інтелектуальному розвитку; який ступінь навіювання неповнолітнього; чи є підстави вважати, що неповнолітній дає показання під впливом дорослих; чи має конкретна допитувана неповнолітня особа суб'єктивну можливість правильно сприймати та оцінювати обставини, що мають значення для кримінального провадження; чи міг малодітній свідок (потерпілий) правильно сприймати та осмислювати конкретний випадок.

Допит осіб, що не досягли повноліття, має провадитися в судовому засіданні у повній відповідності з вимогами чинного законодавства. Кожен з учасників судового розгляду повинен враховувати психологічні особливості формування показань неповнолітніми. Під час допиту суд має усувати все, що не стосується суті кримінального провадження та суперечить нормам моралі. Особливо не слід допускати дій, що можуть спричинити травмування дитячої психіки.

За наявності підстав до неповнолітнього можуть застосовуватися запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК.

Наявність достатніх підстав для застосування запобіжного заходу повинна вирішуватися у кожному конкретному випадку слідчим суддею чи судом. При цьому необхідно брати до уваги й обставини, передбачені ст. 178 КПК: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

При обранні того чи іншого запобіжного заходу варто враховувати його мету та підстави запобігання спробам, зазначеним у ст. 177 КПК: переховуватися від органів досудового розслідування і/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

До неповнолітніх підозрюваних чи обвинувачених, крім запобіжних заходів, передбачених ст. 176 КПК, може застосовуватися передання їх під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, які виховуються в дитячій установі, - передання їх під нагляд адміністрації цієї установи. Передання неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи полягає у взятті на себе будь-ким із зазначених осіб або представником адміністрації дитячої установи письмового зобов'язання забезпечити прибуття неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, а також його належну поведінку. Передання під нагляд батьків та інших осіб можливе лише за їхньої на це згоди та згоди неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого. Особа, яка взяла зобов'язання про нагляд, має право відмовитися від подальшого виконання цього зобов'язання, заздалегідь про це повідомивши.

До передання неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого під нагляд суд зобов’язаний зібрати відомості про особу батьків, опікунів або піклувальників, їхні стосунки з неповнолітнім і впевнитися у тому, що вони можуть належно здійснювати нагляд за неповнолітнім.

При відібранні зобов'язання про взяття під нагляд батьки, опікуни, піклувальники, адміністрація дитячої установи попереджаються про характер підозри чи обвинувачення неповнолітнього і про їхню відповідальність у разі порушення взятого на себе зобов’язання. При порушенні цього зобов’язання на батьків, опікунів і піклувальників накладається грошове стягнення від двох до п’яти розмірів мінімальної заробітної плати.

Повідомлення про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування неповнолітньому підозрюваному направляється захиснику та законному представнику.

Кримінальне провадження щодо розгляду стосовно неповнолітньої особи обвинувального акта, клопотань про звільнення від кримінальної відповідальності, застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, їх продовження, зміну чи припинення, а також кримінальне провадження в апеляційному чи касаційному порядку щодо перегляду прийнятих із зазначених питань судових рішень здійснюються суддею, уповноваженим згідно із Законом України «Про судоустрій і статус суддів» на здійснення кримінального провадження стосовно неповнолітніх.

Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів виховного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, здійснюється внаслідок вчинення особою, яка після досягнення одинадцятирічного віку до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.

За наявності достатніх підстав вважати, що неповнолітня особа, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, але вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, за яке КК України встановлено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад п’ять років, може бути поміщена у приймальник-розподільник для дітей на строк до тридцяти днів на підставі ухвали слідчого судді, суду, постановленої за клопотанням прокурора згідно з правилами, передбаченими для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Слідчий суддя, суд зобов’язані відмовити у поміщенні особи у приймальник-розподільник для дітей, якщо прокурор не доведе наявність достатніх підстав вважати, що особа вчинила суспільно небезпечне діяння, яке підпадає під ознаки діяння, за яке Кримінальним кодексом України передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад п'ять років, наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що особа може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК, та що жоден із більш м’яких заходів не може запобігти цьому.

Строк тримання особи у приймальнику-розподільнику для дітей може бути продовжено ухвалою слідчого судді, суду ще на строк до тридцяти днів. Питання скасування чи продовження строку тримання особи у приймальнику-розподільнику для дітей вирішується в порядку, передбаченому для скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою відповідно.

За відсутності підстав для закриття кримінального провадження прокурор затверджує складене слідчим або самостійно складає клопотання про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру і надсилає його до суду в порядку, передбаченому КПК.

Відповідно до ст. 105 КК неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання. На основі рішення суду до неповнолітнього можуть бути застосовані такі примусові заходи виховного характеру, причому кілька одночасно: застереження; обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання; покладення на неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків; направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, на строк, що не перевищує трьох років.

Судовий розгляд здійснюється в судовому засіданні за участю прокурора, законного представника, захисника та представників служби у справах дітей і кримінальної міліції у справах дітей, якщо вони з'явилися або були викликані в судове засідання згідно із загальними правилами, передбаченими Кримінальним процесуальним кодексом України.

Судовий розгляд завершується постановленням ухвали про застосування примусових заходів виховного характеру або про відмову в їх застосуванні.

В юридичній літературі висловлено думку, що стосовно неповнолітніх, які не є суб’єктами вчинення кримінального правопорушення, не повинно проводитися досудове слідство, а тільки судовий розгляд матеріалів про застосування примусових заходів виховного характеру. Вбачається, що досудова підготовка матеріалів має проводитись тільки до встановлення особи неповнолітнього, яка вчинила протиправне діяння, після чого матеріали кримінального провадження повинні направлятися в суд за належністю. Через це пропонується створити спеціальні (ювенальні) суди з розгляду кримінальних проваджень щодо неповнолітніх за зразком, наприклад, деяких західних держав. Основна їх мета – усунення помилок у вихованні неповнолітніх, посилення виховної та опікунської ролі в сім’ї. За фактами вчинення протиправного діяння суди з кримінального провадження щодо неповнолітніх здійснювали б не кримінальне, а опікунське провадження.

Під час постановлення ухвали в кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру суд з'ясовує такі питання: чи мало місце суспільно небезпечне діяння; чи вчинено це діяння неповнолітнім у віці від одинадцяти років до настання віку, з якого настає кримінальна відповідальність за це діяння; чи слід застосувати до нього примусовий захід виховного характеру і якщо слід, то який саме (ч. 1 ст. 501 КПК).

При застосуванні до неповнолітнього примусового заходу у вигляді направлення до спеціального навчально-виховного закладу на кримінальну міліцію у справах дітей покладається обов’язок доставити неповнолітнього до спеціального навчально-виховного закладу.

Ухвала суду, постановлена за наслідками розгляду клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру, може бути оскаржена в порядку, передбаченому КПК.

Якщо особова справа неповнолітнього направляється в суд для застосування примусових заходів виховного характеру, слідчий повинен додержуватися порядку її оформлення. До такого кримінального провадження повинна бути приєднана особова справа, як того вимагає постанова Кабінету Міністрів України «Про організацію діяльності спеціальних навчально-виховних закладів для дітей і підлітків, які потребують особливих умов виховання» від 13 жовтня 1993 р. № 859, якою затверджені Положення про ці заклади та Інструкція про порядок оформлення особових справ неповнолітніх, які направляються до спеціальних загальноосвітніх шкіл та спеціальних професійних училищ для дітей, які потребують особливих умов виховання, що затверджена наказом Міністерства освіти України від 27 грудня 1994 р. № 362.

Відповідно до вимог вказаних нормативних актів, кожний слідчий, який направляє кримінальне провадження до суду для застосування примусових заходів виховного характеру, повинен з допомогою працівників ОВС, освіти і охорони здоров'я (кожного в межах своєї компетенції), приєднати до неї особову справу неповнолітнього, в якій обов'язково повинні бути такі документи: особова справа учня (учениці) загальноосвітнього навчально-виховного закладу, інтернатного закладу, школи-інтернату для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, професійно-технічного закладу, характеристика на час направлення до загальноосвітньої школи чи професійного училища соціальної реабілітації з останнього місця навчання, роботи або проживання; паспорт (оригінал) або свідоцтво про народження (оригінал) для осіб, які не досягли 16 років, а для осіб призовного віку – приписне свідоцтво райвійськкомату; довідка про закінчення відповідного класу середнього загальноосвітнього навчально-виховного закладу, загальноосвітнього інтернатного закладу або відповідного курсу професійного закладу, табель успішності за останній чи поточний рік або свідоцтво про закінчення початкової або основної школи, чотири фото розміром 4х6 см; довідка про місце проживання, займану жилу площу, склад сім'ї, а також довідка з місця роботи батьків, у якій повинні бути вказані розміри заробітної плати; медична картка дитини (ф. 026у) і вкладний аркуш до медичної картки амбулаторного хворого, а також картка профілактичних щеплень (ф. 068у) і дані лабораторних аналізів за давністю не більше місяця до направлення в спеціальний заклад; довідка лікаря (психіатра, нарколога та медичного психолога, якщо він є у лікувальному закладі) – для хлопців і дівчат, лікаря-гінеколога (для дівчат), лікаря дерматовенеролога (для хлопців і дівчат після 14 років); для підлітків, які направляються до училищ соціальної реабілітації, медична довідка (лікарський професійний висновок, ф. 086). Якщо діагноз свідчить про відхилення у здоров'ї підлітка від норми, додається довідка від лікаря із зазначенням обмежень для нього у набутті можливої професії. Крім того, для підлітків, які перебувають на обліку в психоневрологічних диспансерах і направляються до училищ соціальної реабілітації – висновок про можливість навчання і вид професії; висновок лікарської комісії на підставі проведеного огляду про можливість утримання неповнолітнього у загальноосвітній школі чи професійному училищі соціальної реабілітації.

Якщо кримінальне провадження направляється до суду на дітей-сиріт чи дітей, які залишилися без піклування батьків, крім вказаних вище документів в особовій справі повинні бути і документи, які свідчать про сирітство цих дітей: свідоцтво про смерть батьків або документи про позбавлення батьківських прав, засудження батьків до позбавлення волі, визнання їх безвісно відсутніми, інші документи, які підтверджують, що неповнолітній залишився без піклування батьків або осіб, які їх замінюють; довідка ЖКГ, будинкоуправління, сільської Ради народних депутатів про місце проживання підлітка, склад сім'ї і житлову площу, яку він займав до осиротіння; опис майна, що належить неповнолітньому, свідоцтво (довідка) про право на спадщину і житлову площу; документи, що свідчать про вжиття заходів щодо забезпечення збереження майна і житлової площі підлітка; довідка про призначення неповнолітньому пенсії або аліментів із зазначенням їх одержувача.

Після прийняття рішення судом до особової справи неповнолітнього, який направляється до спеціальної установи для неповнолітніх, приєднується рішення суду про направлення неповнолітнього з вирішенням питання про стягнення плати з батьків за утримання в цих закладах згідно зі ст. 13 Закону «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», п. 6 постанови Кабінету Міністрів від 13 жовтня 1993 р. № 859.

Що стосується дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків або осіб, які їх замінюють, а також дітей з багатодітних, малозабезпечених сімей, то суд у рішенні про направлення їх до спеціального закладу вказує, що вони там повинні перебувати на повному державному утриманні, як це передбачено відповідними пунктами Положення про загальноосвітню школу соціальної реабілітації і Положенням про професійне училище соціальної реабілітації.

У випадках, якщо неповнолітній утримувався до вирішення питання судом у приймальнику-розподільнику для неповнолітніх, до особової справи для одержання путівки в спеціальний заклад повинна бути приєднана довідка про відсутність інфекційних захворювань в закладі, а при виявленні у нього захворювання, що не є протипоказаним для поміщення в заклад соціальної реабілітації – відправлення його затримується до повного видужання.



У разі, якщо під час судового розгляду не буде доведено однієї з обставин, передбачених у пункті 1 або 2 ч. 1 ст. 501 КПК, суд зобов'язаний постановити ухвалу про відмову у застосуванні примусових заходів виховного характеру і закрити кримінальне провадження.
Висновки
Таким чином кримінальне провадження щодо неповнолітніх здійснюється у межах повноважень єдиної системи процесуальної діяльності органів досудового розслідування, прокуратури і суду, спрямоване на досягнення спільних завдань кримінального провадження і ґрунтується на його загальних засадах. Проте воно має й свої особливості, які спрямовані на вирішення питань відповідальності й покарання неповнолітніх за вчинені кримінальні правопорушення. Ці особливості пов’язані з предметом доказування, колом і статусом осіб, які беруть участь у судочинстві, з метою підвищення правової захищеності неповнолітніх, здійсненням окремих слідчих (розшукових) дій, гласністю судочинства тощо.

Норми кримінального процесуального права України, що регулюють особливості участі неповнолітніх у судочинстві, мають охоронну спрямованість. Цим нормам притаманні такі функціональні характеристики, як гнучкість, різноплановість та гуманізм. У подальшому розвиток характеру та змісту кримінально-процесуальних норм, які регулюють відповідне провадження за участю неповнолітніх, має відобразитися в таких моментах: виділенні родових (загальних) і видових (спеціальних) норм щодо неповнолітнього; деталізація змісту статей КПК, з метою усунення однобічного їх тлумачення та можливості сприйняття самим неповнолітнім.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал