Фінанси і кредит



Сторінка2/3
Дата конвертації23.12.2016
Розмір0.54 Mb.
1   2   3

2.7. Оформлення ілюстрацій
Ілюстрації (фотографії, схеми, креслення, графіки тощо) називаються рисунками, які нумеруються послідовно у межах розділу або наскрізне (якщо рисунків небагато) арабськими цифрами. Якщо рисунків багато, то номер рисунка має складатися із номера розділу і порядкового номера рисунка, розділених крапкою, наприклад, "'Рис. 1.2" (другий рисунок першого розділу), а далі йде назва рисунка. При посиланні на рисунок перший раз необхідно вписувати його повний номер, наприклад, "(рис. 1.2)".

Подальші посилання на рисунки виконуються разом із скороченим словом "дивись", наприклад "(див. рис. 1.2)". Рисунки мають розташовуватись одразу після посилання на них у тексті. Якщо на цій сторінці немає місця, то їх необхідно розташувати на наступній сторінці у зручній для ознайомлення формі, тобто, щоб для вивчення цього рисунка сторінку можна було б повернути за годинниковою стрілкою. Номер рисунка, його назва і пояснювальні підписи розміщуються послідовно під рисунком.



2.8. Оформлення приміток
Якщо у тексті є необхідність у примітках, в яких вказують довідкові чи пояснювальні дані, то пишеться слово "Примітка" чи "Примітки". Якщо приміток на одному аркуші в одному пункті чи підпункті декілька, то після слова "Примітки" ставиться двокрапка і примітки нумеруються, наприклад:

Примітки:

Якщо є одна примітка, то її нумерують і після слова "Примітка" ставиться крапка.


2.9. Загальні правила цитування та посилання на

використані джерела
У роботі слід робити посилання на джерела, матеріали чи окремі результати, які використовуються при розробленні проблеми, задачі, розгляді питання тощо. Такі посилання дають змогу відшукати літературні джерела і перевірити достовірність відомостей про цитування літературного джерела, дають необхідну інформацію щодо цього документа та допомагають з'ясувати його зміст, мову тексту, обсяг.

Посилатись слід на останні видання публікацій. На більш ранні видання можна посилатись у тих випадках, коли в них є наявний матеріал, який не включено до останнього видання.

Якщо використовуються відомості джерел документальної інформації чи з великою кількістю сторінок, то у посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул з джерела, на яке дається посилання.

Посилання у тексті роботи на джерела слід зазначати порядковим номером за переліком їх у списку літератури, виділивши двома квадратними дужками, наприклад, "...у працях [2-5, 8]..." чи [17, с.20-25].

Часто посилання на джерела робляться у виносках. При такому варіанті посилання має відповідати його бібліографічному опису, з вказівкою на номери сторінок.

При посиланнях на ілюстрації, таблиці, формули, які розміщені у самій роботі автора, відповідно вказується: порядковий номер ілюстрації (наприклад, "рис. 2.4", номер таблиці (наприклад, "...в табл. 1.4"); порядковий номер формули (наприклад, "...у формулі [2.2]").

При повторних посиланнях на ілюстрації та таблиці треба вказувати скорочено слово "дивись", наприклад, "див. рис. 2.4".
2.10. Оформлення списку використаної літератури
До списку включаються усі використані джерела, які розташовуються за алфавітом або у порядку посилань на них у тексті. Інформація про видання (монографії, підручники, довідники тощо) має включати: прізвище та ініціали автора, назву книги, місце видання, видавництво і рік видання, обсяг у сторінках. Ці дані друкуються у виданнях.

Прізвище автора подається у називному відмінку. Якщо є два, три чи чотири автори, то їх прізвища з ініціалами подають у тій послідовності, у якій вони надруковані у книзі, перед прізвищем наступного автора ставлять кому. При наявності чотирьох і більше авторів вказують прізвища та ініціали тільки перших трьох, а далі пишуть слова "та інші". Назву місця видання необхідно подати повністю у називному відмінку.

Дані про статтю із періодичного видання мають вказувати: прізвище та ініціали автора, заголовок статті, назву видання (журналу), назву серії (якщо така є), рік випуску, номер видання (журналу), сторінки, на яких розміщена стаття. Заголовок подається у тому вигляді, як вказано у періодичному виданні. Номери сторінок, на яких розміщена стаття, розділяють рискою, наприклад, с. 32-39. При посиланні на монографію підручника вказується кількість сторінок після чого з маленької букви проставляють с.

Список використаної літератури оформляють у такій послідовності:

- закони України;

- укази Президента;

- постанови і декрети Уряду України;

- статистичні та інші збірники;

- інструктивні матеріали (у хронологічному порядку);

- спеціальна економічна література і публікації в періодичних виданнях в алфавітному порядку із зазначенням прізвища та ініціалів автора;

- матеріали, які були зібрані на підприємствах і в організаціях та використані під час написання роботи.

Усі джерела, включені до списку використаної літератури, нумеруються послідовно. Використані книги слід записувати у такій формі:



Прізвище та ініціали автора (чи авторів), назва книги, місто видання, назва видавництва, рік видання.

Міста Москва, Санкт-Петербург, Київ позначаються першими літерами (М., СПб., К.), а назви інших міст подаються повністю. Наприклад: Василик О. Д. Державні фінанси України. - К.: Вища школа, 1997.

Цитати у роботі, які наведені дослівно, беруться в лапки. Після

закінчення цитати або цифрової інформації у квадратних дужках зазначається порядковий номер джерела, який міститься у списку використаної літератури; далі через кому - сторінка, звідки взята цитата чи цифра. Наприклад, посилання [5, с.10] означає, що цитату взято з джерела, зазначеного у списку літератури під номером 5 на сторінці 10. При цитуванні текстів із газет, поточної та річної звітності підприємства або організації, невеликих за обсягом нормативних документів посилання на сторінки не обов'язкове. Наприклад: [23]. При посиланні на непряме цитування у квадратних дужках додатково зазначається "див". Наприклад: [див. 7. с. 25].

Після списку літератури студент ставить свій підпис і дату виконання роботи. Наприкінці роботи (після додатків, якщо вони є) залишаються дві чисті сторінки для рецензії.

Строк подання роботи визначає кафедра.


2.11. Оформлення додатків
Додатки оформляються як продовження роботи на наступних її сторінках або у вигляді окремої частини (книги), розміщуючи їх у порядку посилань у тексті роботи. Кожний додаток починається з нової сторінки. Додаток повинен мати заголовок, надрукований угорі малими літерами з першої великої симетрично відносно тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої друкується слово "Додаток..." і велика літера української абетки, наприклад "Додаток А", "Додаток Б". Додатки слід позначати послідовно відповідно до літер алфавіту, за винятком букв Г, Є, 1, ї, Й, 0, Ч, Ь.

Текст кожного додатка може поділятись на розділи та підрозділи, які нумеруються у межах кожного додатка. У цьому разі перед кожним додатком ставлять позначення додатку (літеру) і крапку, наприклад, А. 2 - другий розділ додатка А; В.3.1. - підрозділ перший третього розділу додатка В.

Ілюстрації, таблиці і формули у додатках нумеруються у межах кожного додатка, наприклад, А 1.2.- другий рисунок першого розділу додатка А; формула (В.1) - перша формула додатка В.

При оформленні додатків окремою частиною (книгою) на титульному аркуші роботи під її назвою друкують великими буквами слово "ДОДАТКИ".


3. ПОРАДИ СТУДЕНТАМ ЩОДО ПІДГОТОВКИ ТЕКСТУ РОБОТИ
Як свідчить практика написання роботи викликає у студентів значні труднощі організаційного характеру, зокрема при пошуку і підборі необхідної літератури та роботі з літературними джерелами, при компонуванні опрацьованого матеріалу та виборі методу викладення тексту, при формуванні висновків та підготовці виступу на захист роботи.

Пошук і відбір необхідної літератури - один з першочергових кроків практичної реалізації поставлених завдань студентом при підготовці роботи. Для більш повного виявлення основних літературних джерел, а при необхідності архівних документів, статистичних даних тощо з теми дослідження, використовують каталоги чи картотеки кафедр та бібліотек вищого закладу освіти, провідних та спеціалізованих бібліотек міста, області, бібліотечні спеціальні видання, прикнижні та пристатейні списки літератури, виноски та посилання у підручниках, монографіях, словниках тощо.

Бібліографічні записи джерел краще робити на каталожних картках, оскільки з них швидко можна скласти робочу картотеку і зручно поповнювати її. Сукупність таких карток доцільно групувати за розділами роботи, метою чи періодом опрацювання. Якщо у різних розділах роботи використовується одне й те ж джерело, то при групуванні за розділами і підрозділами слід дублювати картки. Бібліографічні описи на картках треба робити повними, відповідно до вимог стандарту, оскільки ці картки в подальшому використовуються для складання списку використаної літератури.

Складену з теми роботи картотеку бажано показати керівникові, який може порекомендувати додаткові джерела, дати певні поради щодо першочерговості опрацювання, необхідності та доцільності використання тих чи інших джерел.



3.1. Вивчення та конспектування літератури за темою роботи
Вивчення літератури рекомендується розпочинати з тих робіт, у яких досліджувана проблема висвітлюється в цілому, а пізніше перейти до джерел, де відображаються більш вужчі, окремі, вибрані питання. Починати ознайомлення з виданням треба з титульної сторінки, щоб з'ясувати де, коли, ким було видано, переглянути зміст,прочитати анотацію чи передмову, де розкрито призначення видання завдання, які ставив автор у ньому.

Читати текст треба уважно, щоб збагнути хід авторської думки виокремити висновки, головні положення, фактик аргументи. Слід особливо вияснити зміст тези і аргументів, знайти відповідь на питання, чи є між ними відповідну відношення; аналізувати, чи достатньо означені поняття, що використовуються; визначити, які з твердження носять проблематичний, гіпотетичний характер, які з фрагменті тексту містять приховані" палання тощо. Цих вимог треба дотримуватись і при формуванні основного тексту своєї роботи

Необхідні цитати, цифри,, факти, висновки, які мають відношення до теми роботи, виписують на окремому аркуші стандартного розміру, що сприяє кращій орієнтації у накопиченому матеріал систематизації його за розділам, проблемами. Після кожної цитат прикладу чи іншого матеріалу слід вказувати точний опис джерела позначенням сторінок, на яких опублікований цей матеріал цей необхідно для забезпечення Вимог правильного оформлення, якщо такий матеріал буде використовуватись при створенні тексту

Композиція роботи передбачає формулювання назви теми, викладення вступного матеріалу, основного тексту і висновків. При цьому необхідно пам'ятати, що усі частини тексту - вступ, основна частина , висновки - підпорядковуйте темі. Конкретні вимоги д, цих частин випускної роботи були розглянуті вище. Тут мі розкриваємо лише загальні питання

Спочатку слід домогтись логічного правильного розробленні структури роботи, що є запорукою успіху розкриття теми. Такі структура допомагає побачити окремі розділи та підрозділи роботи і їх взаємозв'язку, контролював порядок, у якому мають містить окремі частини тексту, визначити шляхи дій, побачити нерозкриті питання, спланувати та організувати працю самого автор, дослідження, написати зміст роботи. Розроблену структуру потрібне погодити з науковим керівником. Процес створення структури може уточнюватись протягом усієї роботи над темою.

Потім доцільно скласти повний список використаної літератури щоб при написанні тексту зразу ж можна було робити відповідав посилання на літературу, Оскільки, як свідчить практика на завершальному етапі робота. над текстом без такого списку дослідникам доводиться витрачати багато часу на перероблення та уточнення посилань.

Проаналізований і систематизований матеріал викладається відповідно до змісту у вигляді окремих розділів і підрозділів (параграфів). Кожний розділ висвітлює самостійне питання, а підрозділ (параграф) - окрему частину цього питання.

Починаючи працювати над розділом, слід усвідомити його головну ідею, а також тези кожного підрозділу. Тези мають підтверджуватись фактами (аргументами), висновками різних авторів, результатами теоретичних досліджень, експериментів, аналізом конкретного практичного досвіду.

Вступ роботи є початковою частиною тексту. Він, як правило, пишеться після того, як написана основна частина роботи.

Зміст теми розкривається в основній частині тексту. Ця частина найбільша за обсягом, значуща і відповідальна. Тут виключна увага надається аналізу досліджуваної проблеми і аргументації одержаних результатів, оскільки основна частина складається, як правило, з декількох розділів. У цій частині має бути виконано два головні завдання: перше - обґрунтувати (довести, пояснити, розтлумачити, підтвердити, виправдати, спростувати) сформульовані положення; друге - розкрити їх у доступній і переконливій формі, причому так, щоб можна було оцінити достовірність інформації, відтворити за необхідності результати і використати для інших цілей викладений матеріал.

Огляд літератури з досліджуваної теми має включати найбільш цінні, актуальні роботи (50 джерел). Огляд літературних джерел доцільно групувати: роботи, де висвітлюється історія розвитку проблеми; теоретичні роботи, які повністю присвячені темі; потім ті, що розкривають тему частково, окремі її сторони; роботи, у яких тема чи окремі її сторони висвітлюються чи оцінюються неоднозначно, суперечливо. Автор роботи має назвати ті питання (якщо такі виявить), що залишились невирішеними і, отже, визначити своє місце у вирішенні проблеми. Огляд закінчується коротким висновком про ступінь висвітлення в літературі основних аспектів теми.

Достовірність висновків та результатів, що відображаються у роботі, загалом підтверджуються вивченням практичного досвіду роботи конкретних організацій (підприємства, державної податкової інспекції чи іншої установи, їх підрозділів тощо). Накопичуючи та систематизуючи факти, треба вміти визначити їх достовірність, знаходити найбільш істотні ознаки для порівняння, характеристики, опису, аналізу і синтезу, узагальнення. Порівняння допомагає виділити головне, типове у подіях, що розглядаються, простежити зміни за певний період, виявити закономірності, проаналізувати причини труднощів, визначити тенденції та перспективи тощо. Аналіз зібраних матеріалів слід проводити у сукупності, з урахуванням різних чинників впливу на даний об'єкт. На основі синтезу необхідно поєднати окремі частини, що були вивчені у процес; аналізу, і розглянути предмет дослідження як єдине ціле, зробити узагальнення і певні висновки.

Широке використання різних методів, особливо у комплексному їх застосуванні, дає змогу поєднати різні роз'єднані знання у цілісну систему, вивести певні закономірності, визначити подальші тенденції розвитку теорії та практики відповідної сфери діяльності чи окремої організації та її підрозділів.

Основна частина переважно має свій власній план викладення. При складанні цього плану можуть бути використані найрізноманітніші процедури: розподіл, класифікація, розчленування, періодизація, типологія тощо. Це залежить від специфіки дослідженню і рівня, на якому воно проводиться. На емпіричному рівні, наприклад, широке використовується класифікація, на теоретичному - типологія, для історичного дослідження суттєвого значення набуває періодизація.

При формуванні тексту слід визначитись (це залежать від теми, методів дослідження, наявного фактичного матеріалу тощо) у способах викладення текстового матеріалу.

Найважливішими методами викладення матеріалу є дедуктивний та індуктивний. При дедуктивному методі вихідними є окремі загальні положення, кінцевими, як правило, - часткові чи Одиничні які логічно виводяться із цих загальних. При індуктивному методі, навпаки, вихідними є часткові чи одиничні положення, факти, а кінцевим - загальне твердження, яке індуктивно виводиться з цих часткових чи одиничних.

Дедуктивний виклад є більш суворим, послідовним, систематичним, доказовим. Разом з тим, цей метод не забезпечує достатнього наочно-образного переконання. Індуктивний метод викладення є більш цікавим, доступним і переконливим, але у теоретичному план індукція є менш доказовою, думки не оформляються у строгу логічну систему. На практиці, як правило, виклад матеріалу здійснюється комбіновано, з використанням дедуктивного та індуктивного методів.

Коли виникає необхідність висловити свою власну думку з того чи іншого питання, проінтерпретувати висловлення інших авторів, та часто вдаються до аналогії.

Заключна частина с логічним завершенням роботи. У висновках коротко і стисло викладаються одержані основні результати та їх Обґрунтування в основній частині тексту. Висновки подаються у вигляді окремих лаконічних положень, методичних рекомендацій. Надзвичайно важливим є те, щоб вони відповідали поставленим заїданням. У висновках зазначається не лише те позитивне, що вдалось виявити у результаті вивчення теми, але й недоліки та проблеми, а також конкретні рекомендації щодо їх усунення. Можуть накреслюватись шляхи подальшого розвитку теми. У першому пункті, як правило, коротко оцінюється стан питання. Далі розкриваються методи вирішення поставленої у роботі проблеми (завдання), їх практичний аналіз, порівняння з відомими розв'язаннями. Допоміжні результати, слабо обґрунтовані твердження до висновку не включають.

Після підготовки тексту, ілюстрацій, літературної і технічної корекції автор роботи готує тези виступу, з якими він має виступити під час захисту своєї роботи. У виступі доцільно висвітлити такі важливі питання: аргументувати вибір теми і обґрунтувати її актуальність; розкрити мету, завдання і об'єкт дослідження; показати, що вдалось встановити, виявити, довести чи спростувати і якими методами це досягалось; викристалізувати елементи, які становлять цінність і є основою, механізмом реалізації завдань роботи; з якими труднощами довелось зіткнутись у процесі дослідження, які теоретичні положення вдалось підтвердити на практиці, а що не знайшло підтвердження; як виконуються вимоги відповідних законодавчих актів та нормативних документів; які зроблено висновки. Виступ не повинен перевищувати 5-7 хвилин.


3.2. Керівництво роботою та контроль за ходом виконання
Керівниками робіт є викладачі кафедри фінансів. До обов'язків керівника входять:

- допомога студентам у виборі теми, розробленні плану підготовки і структури роботи, доборі літератури, виборі методів дослідження тощо;

- розроблення завдання до роботи, яка затверджується кафедрою;

- затвердження плану виконання роботи студентом;

- аналіз змісту роботи, висновків і результатів дослідження;

- систематичні, у встановлений графіком час консультації студентові та проведення з ним бесід за матеріалами окремих розділів роботи;

- контроль за ходом виконання роботи;

- підготовка відзиву на роботу.



Відзив на роботу. Не пізніше ніж за тиждень до захисту керівник має видати студентові відзив на роботу. Відзив пишеться у довільній формі. У відзиві визначається:

- рівень підготовки автора роботи до виконання ним професійних обов'язків відповідно до кваліфікації;

- ступінь самостійності при виконанні роботи;

- уміння працювати з літературними джерелами та їх використовувати;

- новизну поставлених питань та оригінальність підходів до їх вирішення;

- рівень оволодіння методологією дослідження;

- повноту та якість виконаних завдань;

- логічність (послідовність, чіткість, несперечливість, аргумен-тованість) і грамотність викладення матеріалу.

У висновку відзначається рівень відповідності роботи вимогам щодо підготовки курсових робіт. У кінці відзиву керівник робить висновок про можливість допуску роботи до захисту.

За прийняте у роботі рішення і правильність розрахунків відповідає студент- автор роботи.


4. РЕЦЕНЗУВАННЯ ТА ЗАХИСТ КУРСОВОЇ РОБОТИ
Курсову роботу рецензує викладач - керівник курсової роботи.

У рецензії відзначаються позитивні сторони і недоліки роботи, допущена чи не допущена вона до захисту. Роботи, які не відповідають установленим вимогам, повертаються на доопрацювання. Робота з незадовільною оцінкою4 підлягає переробленню протягом терміну, встановленого кафедрою.

Курсова робота, яка має позитивну оцінку, допускається до захисту. На захисті студент повинен розкрити основний зміст роботи, виділити її проблемні аспекти, обґрунтувати свої висновки, відповісти на запитання викладача. За результатами захисту курсової роботи студент отримує оцінку ("відмінно", "добре", "задовільно", "незадовільно"), яку викладач виставляє в екзаменаційну відомість.

Оцінку "відмінно" отримує студент, у якого акуратно і правильно оформлена курсова робота, вона має цільову спрямованість, містить практичний результат і глибокий аналіз питань обраної теми, висновки про позитивні моменти і недоліки, пропозиції щодо усунення недоліків.



Оцінку "добре" одержує студент за роботу, у якій виконані всі зазначені вимоги, але є деякі недоліки методичного характеру, недостатньо аргументовані висновки й пропозиції. Робота має бути виконана правильно й акуратно.

Оцінку "задовільно" отримує студент, у якого робота містить недостатньо елементів наукового дослідження, неглибокий аналіз, висновки і пропозиції погано аргументовані, текст оформлений неакуратно.

Студент, який отримав незадовільну оцінку, не допускається до іспиту з даної дисципліни.

Процедура захисту передбачає:

- виступ студента (5-7 хвилин);

- відповіді студента на зауваження;

- заключне слово студента;

- прийняття рішення.
5. ПІДГОТОВКА ПЕРЕЛІКУ ТЕМ РОБІТ І ПОРЯДОК ЇХ ЗАТВЕРДЖЕННЯ
Тематику робіт формує циклова комісія враховуючи їх відповідність освітньо-кваліфікаційному рівню з конкретної спеціальності, перспективним напрямкам розвитку науки і техніки. Орієнтовний перелік тем робіт з дисципліни "Фінанси" додається.

Ознайомившись з тематикою робіт, студенти погоджують з викладачем-консультантом курсової роботи закріплення теми або формулюють і обґрунтовують таку тему, яка найповніше відповідає його навчально-виробничим, особистим інтересам, нахилам його ідеї.

Студенти можуть також самостійно сформулювати і пропонувати теми, які виходять за межі переліку тем, пропонованих кафедрою.
ОРІЄНТОВНА ТЕМАТИКА КУРСОВИХ РОБІТ
1. Сутність і об'єктивна необхідність фінансів.

2. Вплив фінансів на суспільне виробництво.

3. Роль фінансів у розвитку соціальної сфери.

4. Структурна перебудова народного господарства України і роль фінансів у її забезпеченні.

5. Фінансовий механізм регулювання ринкових відносин.

6. Проблеми оздоровлення фінансів України в період переходу до ринкової економіки.

7. Фінансове регулювання підприємницької діяльності.

8. Фінансова система України і перспективи її розвитку.

9. Фінансові аспекти приватизації загальнодержавної власності.

10. Вплив фінансів на ресурсозбереження.

11. Фінансове забезпечення інвестиційної діяльності підприємств.

12. Баланс фінансових ресурсів і витрат держави.

13. Фінансове планування на підприємствах в умовах ринку.

14. Територіальне і фінансове планування і проблеми його вдосконалення.

15. Фінанси державних підприємств.

16. Фінанси орендних підприємств.

17. Фінанси акціонерних товариств.

18. Фінансові проблеми розвитку спільних підприємств.

19. Формування і використання прибутку підприємств ( у розрізі окремих галузей).

20. Фінансовий контроль і його роль у забезпеченні фінансової дисципліни.

21. Фінансовий аудит в умовах ринку.

22. Податкова система України. її становлення і розвиток.

23. Податкова політика України і проблеми її вдосконалення.

24. Прибуткове оподаткування громадян.

25.Організація фінансів в некомерційній сфері (у розрізі окремих видів суспільної діяльності).

26. Державний кредит і його роль у формуванні фінансових ресурсів держави.

27. Пенсійний фонд, його формування і використання.

28. Фінансові проблеми медичного страхування.

29. Соціальне страхування у системі ринкових відносин.

30. Формування і використання фонду соціального захисту населення.

31. Фінансовий ринок і його роль у ринковій економіці.

32. Фінансові резерви та їх значення у розвитку економіки.

33. Фондовий ринок України і перспективи його розвитку.

34. Державні і суспільні фонди цільового призначення.

35. Фінансова політика України на сучасному етапі.

36. Податкова служба і шляхи удосконалення її діяльності.

37. Податок на додану вартість.

38. Податок на прибуток підприємств.

39. Платежі за ресурси.

40. Місцеві податки і збори, їх роль у формуванні місцевих бюджетів.

41. Прямі податки з населення.

42. Бюджет України: актуальні проблеми.

43.Роль бюджету в економічному і соціальному розцінку

держави.


44. Роль державного бюджету у формуванні і використанні фінансових ресурсів держави.

45. Бюджетний процес і проблеми його удосконалення.

46. Бюджетний дефіцит.

47. Бюджетне фінансування соціально-економічної інфраструктури регіону.

48. Фінансове забезпечення місцевого господарства.

49. Доходи державного (місцевого) бюджету.

50. Непрямі податки з підприємств.

51. Фінансові ресурси підприємств, їх формування і використання в умовах ринкових відносин.

52. Страховий ринок. Його становлення і розвиток в Україні.

53. Фінанси зовнішньоекономічної діяльності.

54. Особисте страхування і його розвиток в Україні.

55. Майнове страхування в умовах ринку.

56. Державна фінансова політика у сфері малого підприємництва.

57. Фінансування соціального захисту населення.

58. Фінансові методи регулювання економіки.

59. Фінансова стабілізація: суть, заходи, проблеми.

60. Бюджетна система і міжбюджетні відносини.

61. Фінансування інноваційних проектів.

62. Фінансові аспекти стимулювання праці.

63. Видатки державного бюджету України.

64. Видатки місцевого бюджету України.

65. Фінансові проблеми місцевих органів влади.

66. Фінанси США.

67. Фінанси КНР.

68. Фінанси Європейського Співтовариства та окремих країн ЄС.

69. Фінансова безпека держави.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал