Філософія освіти і педагогіка №29 ’ 2014



Сторінка8/9
Дата конвертації01.12.2016
Розмір1.69 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Література:

  1. Сухомлинський В.О. Листи до сина / В.О. Сухомлинський // Вибрані твори: в 5 т. – Т. 3. − К.: Рад. школа, 1977. – С. 585–657.

  2. Сухомлинський В.О. Народження громадянина / В.О. Сухомлинський // Вибрані твори: в 5 т. – Т.3. – К.: Рад. школа, 1977. – С. 283–582.

  3. Сухомлинський В.О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості / В.О. Сухомлинський //Вибрані твори: в 5 т. Т. 1. – К.: Рад. школа, 1977. – С. 55-208.

  4. Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям / В.О. Сухомлинський // Вибрані твори: в 5 т. Т. 3. – К.:Рад. школа, 1977. – С. 7-279.

  5. Сухомлинський В.О. Як виховати справжню людину / В.О. Сухомлинський // Вибрані твори: в 5 т. Т. 2. – К.: Рад. школа, 1977. – С. 149-418.

Уляновська Н.М.
ВИХОВАННЯ ПІДРОСТАЮЧОГО ПОКОЛІННЯ

НА ОСНОВІ ПЕДАГОГІЧНОЇ СПАДЩИНИ ВИДАТНОГО ДОБРОТВОРЦЯ, ПЕДАГОГА
В умовах стрімкого розвитку науково-технічного прогресу, тотальних потрясінь людство, нарешті, дедалі більше переконується, що найбільшою цінністю є неповторна людська особистість. Основним критерієм суспільних відносин у цивілізованій державі стає утвердження блага людини. Ці загально-планетарні гуманістичні тенденції визначають спрямованість сучасної освіти, зміст і організацію. Ідеї гуманізації освіти виявилися провідними в поглядах прогресивних педагогів упродовж усієї історії людства. На різних етапах його розвитку зусиллями видатних педагогів на основі цих ідей відбудовувалися педагогічні системи, що обстоюють особистісно зорієнтовані підходи гуманної педагогіки. До гуманістів справедливо відносимо нашого великого співвітчизника В.О. Сухомлинського.

Думки і мрії цієї непересічної особистості непідвладні часу. Яскравий талант видатного педагога-гуманіста зігріває тисячі людей, запалює в їхніх серцях жагу творчості, бажання шукати, експериментувати, боротися й перемагати.

Педагоги нашої школи у своїй роботі широко використовують невичерпну скарбницю його спадщини. Демократизація і гуманізація шкільного життя, індивідуалізація навчання, розробка нових технологій навчання й особистісний підхід до виховання дітей − ось головні проблеми, над розв'язанням яких вони працюють.

Як наголошував В.О. Сухомлинський, педагогічний колектив успішно працюватиме тільки тоді, коли буде натхненний певною ідеєю. Перетворення школи на своєрідний гуманістичний педагогічний простір, де б діяли лише сприятливі для виховання чинники, змушують учителів пильніше вдивлятися в кожну дитячу особистість. Практичним завданням є виявлення і розвиток усіх позитивних рис дитини, формування в неї усвідомлення власної неповторності, спонукання до самовиховання та самореалізації. У зв'язку з цим згадуються такі слова В.О. Сухомлинського: «Пам'ятайте, що немає й бути не може абстрактного учня… Мистецтво й майстерність навчання і виховання полягають у тому, щоб розкривши сили і можливості кожної дитини, дати їй радість успіху в розумовій праці.

А це означає, що в навчанні має бути індивідуалізація − і в змісті розумової праці, і в характері завдань, і в часі...».

Індивідуалізація навчання передбачає глибоке вивчення кожної дитини, що є однією з головних умов наукового керівництва навчальним закладом.

На думку В.О. Сухомлинського, поважати в учневі людину, виявляти до нього гуманне ставлення − це насамперед розкрити його людську неповторність.

В.О. Сухомлинський, відкриваючи в кожній дитині творця, залучав її до «самобутньо-творчої інтелектуально-повнокровної праці».

Основу концепції В. Сухомлинського з формування творчої особистості школяра становили принципи, які стверджує гуманістична педагогіка, а саме: природовідповідності, проектування, демократизації, гуманізації, психологізації, науковості, доступності, міцності засвоєння знань, умінь і навичок; самостійності, активності в навчанні; синтезу інтелектуальної та практичної праці в організації навчального процесу; дослідницького підходу; зв'язку в навчальному процесі наукових знань, практики й життєвого досвіду; наочності, емоційності, проблемності, зацікавленості.

Гуманістична концепція В. Сухомлинського щодо формування творчої особистості школяра засобами природи, праці й різних видів мистецтва знайшла своє втілення та подальший розвиток у навчальних програмах «Довкілля» (К. Гуз, В.Ільченко), «Я і Україна» (Н. Бібік, Н. Коваль), «Навколишній світ» (Т. Пушкарьова), «Читання» (О. Савченко, В. Мартиненко), «Мистецтво» (Л. Ващенко, О. Щолокова) і лягли в основу розробки сучасних підручників «Довкілля» (К. Гуз, В. Ільченко); «Читанка», «Первоцвіт: Читанка для 1 класу» (О. Савченко, Н. Скрипченко); «Я і Україна» (Н. Бібік, Н. Коваль). Аналіз навчальної літератури початкової школи показав, що її зміст побудований із урахуванням ідей В. Сухомлинського щодо розвитку пізнавального інтересу дітей, оригінальності, нестандартності мислення, допитливості, фантазії, творчої уяви засобами природи, праці та мистецтва. Наслідуючи В.Сухомлинського, сучасні науковці віддають перевагу інтерактивним методам навчання, враховуючи природне прагнення дитини до дослідження свого довкілля та його практичного освоєння до комунікації зі світом, до конструювання, створення власних оригінальних продуктів діяльності як способу самореалізації, самовираження.



В.О. Сухомлинський − гідний спадкоємець гуманістичної традиції. У Павлиській середній школі виховання без покарань було педагогічним принципом усього педагогічного колективу. У підході до проблеми покарань у школі мала місце визначена еволюція його поглядів. Спочатку він визнавав у принципі доцільність покарань, був переконаний, що вони у визначених випадках можуть бути ефективним методом виховного впливу, а в останні роки своєї діяльності рішуче відстоював наступну тезу: виховання несумісне з покараннями учнів. Він мав на увазі такі види покарань, як грубе відчитування, висміювання, виставляння з класу, залишення провиненого після уроків для виконання якої-небудь роботи, спеціальні скарги вчителя в щоденнику в учня.

Покарання Сухомлинський на відміну від його попередників розумів набагато глибше. «У середовищі педагогів, − відзначав Сухомлинський, − можна нерідко почути розмови про заохочення і покарання. А тим часом, саме головне заохочення і найдужче покарання в педагогічній праці − це оцінка».

«Лихо багатьох учителів у тім, що вони вимірюють і оцінюють духовний світ дитини тільки оцінками і балами, поділяють усіх учнів на дві категорії в залежності від того, чи вчать, чи не вчать діти уроки». В.О. Сухомлинський вважав, що правом користатися гострим інструментом оцінки має тільки той педагог, що любить дітей. Учитель повинний бути для дитини такою же дорогою людиною, як мати. Віра школяра у вчителя, взаємна довіра між ними, людяність і доброта − от те, що необхідно вихователю, те що хочуть бачити діти у своєму наставникові. Одна із самих коштовних його якостей − людяність, у якій сполучається сердечна доброта з мудрою строгістю батьків.

Говорячи про оцінку як інструмент покарання, В.О. Сухомлинський вважав припустимим її застосування тільки для школярів старших класів. Тому що в початкових класах покарання незадовільною оцінкою особливо боляче ранить, ображає і принижує гідність дитини. Не можна допускати, щоб дитина на самому початку свого шляху з «допомогою» учителя, що поставив двійку, зневірився в собі. Діти приходять у школу самі різні: зібрані і незібрані, уважні і розсіяні, ті що швидко схоплюють і тугодуми, неохайні й акуратні. Єдині вони в одному: усі діти без винятку приходять у перший клас із щирим бажанням добре вчитися. Красиве людське бажання − гарно вчитися − осяює весь зміст шкільного життя дітей.

«Якщо вчитель став другом для дитини, якщо ця дружба шляхетним потягом. Приводом для чогось світлого, розумного, у серці дитини ніколи не з′явиться зло. І якщо в школах є що насторожилися, що наїжилися, недовірливі. А іноді і злі діти, то лише тому, що вчителі не довідалися їх, не знайшли підходу до них, не зуміли стати їх товаришами. Виховання без дружби з дитиною можна порівняти з блуканням у потемках».

Оцінка у В.О. Сухомлинського завжди оптимістична, це винагорода за працю, а не покарання за лінь. Він поважав «дитяче незнання». Місяць, півроку, рік у дитини «може щось не виходити, але прийде час − навчитися». Свідомість дитини − могутня, але повільна ріка, і в кожного вона має свою швидкість.

Ідея успіху в навчанні дітей була пріоритетною в педагогічній концепції В. Сухомлинського. Маючи своїм корінням народну педагогіку, будучи творчим розвитком прогресивної педагогіки минулого і узагальненням сучасної йому психолого-педагогічної науки, вона стала стрижнем його «філософії дитячого щастя». Дати кожній дитині щастя ось у чому вбачав свою місію педагог і вчений Сухомлинський. Але дитина не може бути щасливою, якщо їй у школі нецікаво, погано, нудно, якщо вона не відчуває себе достатньо здібною, щоб оволодіти шкільною наукою. Щоб зробити дитину щасливою, педагог, перш за все, повинен допомогти їй вчитися, відчути «смак» успіху.

«Інтерес підтримується успіхом, до успіху веде інтерес. А без успіху. Без радісного переживання перемоги над труднощами немає інтересу, немає розвитку здібностей, немає навчання, немає знання».

Методичні прийоми В.О. Сухомлинського будять розум і спонукають до творчості, вселяють педагогічний оптимізм. Василь Олександрович розглядає діяльність учителя в гуманістичному русі. У книзі «Сто порад учителеві» він зазначає: «Учительська професія − це людинознавство, постійне проникнення в складний духовний світ людини, яке ніколи не припиняється».

Сухомлинський наполегливо рекомендував батькам не жадати від дітей обов'язково тільки відмінних оцінок, щоб відмінники «не почували себе щасливчиками, а встигаючих на трійки не гнітило почуття неповноцінності».

Сухомлинський рекомендує педагогам викликати в школу батьків не з приводу поганої успішності чи дисципліни їхньої дитини, а тоді, коли він робить щось гарне. Нехай незначний на перший погляд, але добрий вчинок. У присутності дитини потрібно похвалити, підтримати і неодмінно написати в щоденнику.

Система виховання, в основі якої лежить оцінка тільки позитивних результатів, приводить надзвичайно рідко до психічних зривів, до появи «важких» підлітків.

Сім'я − це первинний природний виховний осередок формування найглибших людських почуттів: тут народжується і поглиблюється любов до матері і батька, бабусі і дідуся, роду і народу, сім'я в цілому, − зазначав В. Сухомлинський, − її загальний дух, культура людських стосунків. Але хто творив цей дух, цю культуру? Звичайно ж батьки. Без батьківської мудрості нема виховуючої сили в сім'ї ..., ця сила іде від батьків, у них − її коріння і джерело.

Що ж батькам потрібно зробити, щоб у сім'ї виросла справжня людина, справжній громадянин своєї країни? Як виховувати дітей? Як знайти гармонію батьківської любові і вимогливості? Як дати дітям щастя?

Відповіді на всі споконвічні запитання батьків ми знаходимо в катехізисі батьківської педагогіки В. Сухомлинського, зміст якого становлять принципи виховання дітей в сім'ї та пам'ятка для батьків. Провідним принципом батьківської педагогіки В.О. Сухомлинського є принцип гуманізації, який сфокусований у його словах: «Все для дитини, все в ім'я щастя людини».

Це принцип, за словами педагога, глибоко особистого, найпотаємнішого − наших взаємовідношень із тим, кого звела з нами доля, щоб продовжувати рід людський, з батьками і рідними. В. Сухомлинським сформульовано принцип єдності вимогливості і водночас поваги до особистості. Вимогливість батьків до дітей, на його думку, повинна бути розумною. Вона несумісна із покаранням дитини.

Непорушним принципом сімейного виховання є привчання дітей до праці. Це має стати законом для кожної сім'ї: як тільки дитя стало на ноги − працюй! Не обминув Василь Олександрович і принцип суспільного виховання дітей. У сім'ї, за його словами, пишеться наймудріша, найскладніша і водночас найпростіша сторінка книги, яку ми всі називаємо суспільним вихованням. «Якщо у вас немає дитини, − зауважує вчений, − ви просто людина. А якщо у вас є дитина − ви три, чотири, тисячу разів людина. Даючи життя новій людині, ви ніби вписуєте своє ім'я в літопис свого народу».

І насамкінець останній принцип − відповідальність батьків за виховання дітей. Відповідальність за творення Людини з великої літери насамперед покладена на батьків. За виховання своїх дітей вони відповідають перед суспільством.

Виокремлені з педагогічної спадщини Василя Сухомлинського принципи батьківської педагогіки знайшли своє втілення в гаслах-зверненнях педагога до батьків, які можна згрупувати у своєрідний катехізис – «Пам'ятку для батьків». Зупинимося на деяких із них:



  • Пам'ятайте, що дітей треба вчити дивитись на людей людськими очима.

  • Пам'ятайте, що справжня мудрість вихователя − батька, матері − в умінні дати дитині щастя.

  • Пам'ятайте, що з маленьких, немовби невинних, корінців неробства беруть початок такі суспільні біди, як пияцтво, хуліганство, злочинність.

  • Не бійтеся дитячої праці, дорогі батьки. Не оберігайте від неї своїх малюків!

  • Пам'ятайте: батьківський корінь, батьківські заслуги, батьківська честь не повинні стати для дітей капіталом, на який можна жити, здобуваючи на нього блага і привілеї.

  • Знайте і пам'ятайте: діти переживають ваше падіння як своє особисте горе, сприймають вашу радість як свою. Бережіть же дитячу любов до людини, зміцнюйте віру в людину.

  • Пам'ятайте, що той, хто не зумів продовжити себе у своїх дітях, забуває, що в старості його чекає самотність. У споконвічному прагненні до батьківства і материнства виявляється духовний, моральний порив, осягнутий людиною як вище щастя.

Теоретичні ідеї та практичний досвід В.Сухомлинського з формування творчої особистості школяра мають і філософський, і загальнонауковий, і педагогічний зміст, перевірений найвищим критерієм − практикою. Вони потребують подальшого вивчення і впровадження.

«На любові до дітей тримається світ». В усі епохи кращі педагоги саме цю думку вважали головною в справі виховання. Василь Олександрович Сухомлинський був із їхнього числа. «Що саме головне було в моєму житті? Без роздумів відповідаю: любов до дітей» − так писав він у головній книзі свого життя «Серце віддаю дітям». І назва її зовсім не красивий літературний оборот, а чиста правда.

Творчість Сухомлинського з кожним роком залучає все більше пильної уваги наукової і педагогічної громадськості, як у нашій країні, так і за рубежем. І це не випадково. Розроблена ним педагогічна система не тільки збагатила педагогічну науку новаторськими ідеями і положеннями, внесла вклад як у теорію, так і в практику навчання і виховання, але і склала значний, революційний етап у розвитку вітчизняної педагогічної думки,
Література:

  1. Антонець М.Я. Педагогічна спадщина В. О. Сухомлинського в сучасній освітньо-виховній теорії та практиці / М.Я. Антонець // Педагогіка і психологія. − 1994. − №1. – С.165-166.

  2. Євдокієва Т. До гуманістичної педагогіки В. Сухомлинського і Р. Штайнера / Т.Євдокієва // Рідна школа. − 1998. − №3. − с. 26-28.

  3. Ткачук Л. Невмируще джерело педагогічної мудрості / Л. Ткачук // Рідна школа. − 1999. − №12. − с. 60-62.

  4. Красовицький М. В.О. Сухомлинський про виховання особистості в колективі: цілісна концепція/ М. Красовицький, Г. Бучківська //Рідна школа. − 1999. − №2. – С. 13-17.

  5. Кузь В.Г. Педагогіка В.О. Сухомлинського − педагогіка XXI століття / В.Г. Кузь //Педагогіка і психологія. − 2000. − №1. − с. 113-120.

7. Родчанін Е.Р. Про ідеали В.О.Сухомлинського / Е.Р. Родчанін, І.А. Зязюн. − М., 1991. – 112 с.

8. Сметанський М. І., Діалог з опонентами/ М.І. Сметанський, В.В. Галузяк //Педагогіка і психологія, − 2000. − №1. − с. 120-126.

  1. Мистецтво життєтворчої особистості: наук.-метод. посібник: у 2 ч − К.: ІЗМН, 1997. – ч. 2 − Життєтворчій потенціал нової школи. − 936 с.

  2. Розенберг А. Я. Філософія дитячого щастя за В. О. Сухомлинським / А.Я. Розенберг // Початкова школа. − 1993. − №1. − С. 37-38.

  3. Сухомлинский В.А. Избранные педагогические сочинения / В.А. Сухомлинский. − Т. 1, М.: Педагогика. 1979. – 558 с.

  4. Сухомлинский В.А. Сердце отдаю детям / В.А. Сухомлинский. – 2-е изд. – К.: Рад. школа, 1972. – 244 с.



Гальонка О.А., Ланько Н.О.
ІДЕЇ В.О. СУХОМЛИНСЬКОГО В ОРГАНІЗАЦІЇ

ПОЗАКЛАСНОЇ РОБОТИ З МОЛОДШИМИ ШКОЛЯРАМИ

У грі немає людей серйозніших, ніж малі діти. Граючись, вони не лише сміються, а й глибоко переживають, іноді страждають

Василь Сухомлинський

На велике освітньо-виховне значення позакласної роботи з молодшими школярами вказували К.Д. Ушинський, В.О. Сухомлинський, Д.Б. Ельконін, О.Я. Савченко, Г.С. Костюк, І.Д. Бех, М.Я. Антонець та багато інших науковців і практиків. У їхніх роботах розкриваються теоретичні й методичні засади сутності позакласної й позашкільної діяльності учнів початкової школи, форми, методи, прийоми її організації.

У статті розглядаються деякі підходи до проведення позакласної роботи з урахуванням ідей В.О. Сухомлинського, інноваційні проекти в освітньому просторі Чернігівщини.

Ключові слова: духовне спілкування, позакласна робота, розвиток здібностей, інноваційні проекти, поглиблення набутих на уроках знань.

Метою нашої статті є розкриття багатогранних можливостей у здійсненні позакласної роботи з учнями початкових класів.

Предметом є нові підходи на основі науково визначених положень до організації та проведення позакласної роботи з учнями початкових класів.

В.О. Сухомлинський виховання здійснював у постійному духовному спілкуванні з учнями. Антонець М.Я. зазначає: «Павлиський учений твердо вірив, що немає дитини, у якої було б менше доброго, хорошого, ніж злого, поганого. Мистецтво навчання і виховання Василь Олександрович убачав в умінні побачити непомітний з першого погляду пагінець добра, у плеканні і перетворенні його в ідеали краси, людяності» [1; с. 24].

«У шкільному віці допитливість дітей, – зауважував український психолог Г.С. Костюк, – набуває нових і дедалі багатших форм свого вияву. В класних і позакласних, позашкільних заняттях дітей створюються й нові можливості її задоволення, формування тих дій, психічних процесів і властивостей, які для цього потрібні. Від того, як ці можливості використовуються, залежить дальший розвиток здібностей кожної дитини» [6; с. 357].

Завдання педагога – помітити в кожному учню все найкраще, розвивати його здібності, не обмежуючи це рамками шкільних програм. «Треба пам’ятати, що умовою розвитку здібностей кожної дитини є виховання й розвиток її в цілому» [6; с. 372].

Педагоги прагнуть удосконалити існуючу навчально-виховну систему, ведеться пошук нових ефективних її форм. Наприклад, гуртки є позаурочними організаційними формами, що спрямовуються на поглиблення набутих на уроках знань, розвиток інтересів і здібностей учнів. Школа після уроків покликана вести дітей у світ творчості, вияву і розкриття кожною дитиною своїх здібностей, обдарувань. Тут діти розкриваються як особистості, виховуються і отримують освіту, тому важливо зацікавити їх заняттями після уроків. «Турбота про розквіт індивідуальних задатків, здібностей нахилів спонукала В.О. Сухомлинського замислитися над удосконаленням навчального плану школи і програм, над організацією шкільних занять. Василь Олександрович не уявляв школи майбутнього без того, щоб учень не мав можливості під час шкільних занять протягом кількох годин на тиждень займатися своєю улюбленою справою» [2; с. 110].

Учитель має заохочувати до роботи в гуртках якомога більше школярів, забезпечувати активність їх під час занять. «Можна стверджувати, що чим молодші учні, тим більше значення для формування позитивного ставлення до навчання мають стимули опосередкованого впливу, які діють сильніше і триваліше. Найсильнішим для забезпечення такого впливу, на наш погляд, є стимулююче педагогічне спілкування, використання дидактичних ігор, інсценізація, взаємне навчання дітей з різними навчальними можливостями, створення ситуацій програмованого успіху, різні засоби педагогічної підтримки» [8; с. 214].

На перших порах у молодших школярів пізнавальний інтерес, шлях до творчості спрямовує емоція. Для досягнення в навчальній діяльності високого духовного, на нашу думку, теж повинен передувати етап емоційної діяльності.

«Шкільне навчання ставить своїм завданням не тільки озброїти наших учнів певною сумою знань, умінь і навичок, але й розвинути їхні здібності, виховати в них високі моральні, розумові, трудові і фізичні якості. Воно здійснює це завдання своїм змістом і методами навчальної роботи [6; с 355]. Особливо актуальною є ігрова діяльність молодших школярів у позаурочному навчально-виховному процесі. «Так, творчими іграми є: сюжетно-рольові, ігри-драматизації, театралізовані, ігри з елементами праці, ігри-фантазування. Театралізовані ігри у свою чергу можуть розігруватися як настільний театр, тіньовий театр, театр маріонеток, театр «рукавичка», вертеп, театр пальчикових ляльок.

У початковій школі широкого застосування набувають ігри за правилами. Це дуже велика група ігор, яка охоплює дидактичні, пізнавальні, рухливі, спортивні, хороводні, народні, інтелектуальні, комп’ютерні ігри. Види творчих ігор та ігор за правилами використовуються як на уроках, так і в позаурочній діяльності» [8; с. 85].

«Гра – це не вікове явище або данина незрілим потребам дитини. Це важлива форма життєдіяльності людини, з якою вона не розлучається протягом життя, лише змінюються мотиви гри, форми, тривалість, ступінь залежності і вираження почуттів. У зв’язку з цим постає потреба педагогічного керівництва грою. Його сутність полягає не в контролі за поведінкою дітей у грі, а в тому, щоб їх прилучити до «добрих» і розвивальних ігор, збагатити гарним змістом, позитивними почуттями, змагальністю» [8; с. 84].

Для того щоб гра сприяла піднесенню результативності навчально-виховного процесу, дітей треба готувати до активної і змістовної участі в ній. Результати ігрової діяльності залежать від розвитку мовлення, уміння спілкуватися з однолітками, уміння працювати в команді, особистісних якостей учня тощо. У грі виявляються особистісні якості учня краще, ніж у процесі навчальної діяльності на уроці.

«В ігровій діяльності повною мірою виявляється здатність дітей моделювати людські відносини відбувається соціалізація особистості» [8; с. 83]. Використання ігор передбачає психологічну перебудову педагога, сприяє гуманізації навчально-виховного процесу.

«Чуйність, сприйнятливість до краси в дитячі роки глибокі і щирі, тому важливо не проминути цю можливість для виховання потреби в красивому, яка сильно впливає на зміст духовного життя дитини» [8; с. 142].

В.О. Сухомлинський піклувався про розвиток моральних якостей особистості, здібностей, досконало продумував організацію шкільних занять, зокрема й позакласної роботи з дітьми та спонукав до цього освітян.

Сила слова велика. «Мовлення відіграє важливу роль у навчанні і розвитку учнів. Воно само по собі не спричиняється до утворення нових дій, операцій, зате є необхідним засобом їх формування. Його значущість у цьому процесі обумовлюється ступенем оволодіння учнями багатствами рідної мови, а він, у свою чергу, – навчанням і практикою спілкування» [6; с. 418].

«В.О. Сухомлинського надзвичайно непокоїло питання, чому так мало випускається книжок для дітей і підлітків про природу, людину, навколишній світ, які промовляли б до них піднесеним художньо-мистецьким словом» [2; с. 110].

Література допомагає дитині зрозуміти краще себе і світ навколо. Унікальним був експеримент В.О. Сухомлинського – «Павлиські казки». Дитячі казки склали 45 рукописних томів. Педагоги вчили дітей писати казки, і в цій праці проявлялася дитяча творчість.

Безперечно, стануть у пригоді вчителям початкових класів казки Чернігівщини, що зібрані у багатотомному виданні українських народних казок, які записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. Приємно, що оформлення двох томів, у яких уміщені казки, що побутують на Чернігівщині, виконав заввідділу дошкільного виховання і початкового навчання ЧОІППО імені К.Д. Ушинського Бурнос В.В.

Актуальними формами проведення позакласної роботи в початкових класах є участь в інноваційних проектах. Зокрема на Чернігівщині вдало започаткована робота за інноваційними проектами «Прикладна інформатика» і «Школа життєвого успіху», що успішно реалізуються в початковій ланці. Завдяки тісній творчій співпраці автора проекту «Школа життєвого успіху» Максюти Н.Д., голови Всеукраїнського благодійного фонду «Освіта України»; наукового керівника проекту «Прикладна інформатика» Журавльової Л.А., кандидата технічних наук, доцента Київського національного авіаційного університету; Ланько Н.О., завідувачки відділу передового педагогічного досвіду ЧОІППО імені К.Д. Ушинського та завдяки наполегливій праці багатьох педагогічних колективів в області була налагоджена система роботи за вказаними інноваційними проектами. Стали свідченням високого рівня роботи всіх учасників проекту в області систематична участь у Міжнародних освітянських виставках у м. Києві та отримання Дипломів Міжнародних виставок, два спецвипуски всеукраїнських журналів «Світ виховання» (№6 (43), 2010; №1 (50), 2012), що висвітлюють роботу освітян області за названими проектами. Велику роботу з удосконалення педагогічної майстерності учасників проектів «Прикладна інформатика» і «Школа життєвого успіху» здійснювали Журавльова Л.А. і Максюта Н.Д. Високу результативність у роботі виявили педагоги Ріпкинської ЗОШ І-ІІІ ст. Ріпкинського району (директор Лебедко С.А.), Бобровицької ЗОШ І-ІІІ ст. №1 Бобровицької районної ради (директор Ралко В.М.), Куликівської ЗОШ І-ІІІ ст. Куликівської районної ради (директор Труш О.М.), Чернігівської ЗОШ І-ІІІ ст. №27 Чернігівської міської ради (директор Піун О.П.), Чернігівського колегіуму №11 Чернігівської міської ради (директор Рубан С.В.), Чернігівського ліцею №32 Чернігівської міської ради (директор Тарасюк Л.В.), Чернігівської ЗОШ І-ІІІ ст. №35 Чернігівської міської ради (директор Ховрич Н.Я.), Ріпкинської гімназії Ріпкинської районної ради (директор Корж Н.М.), Бобровицької гімназії Бобровицької районної ради (директор Литвин Т.М.), Прилуцької гімназії №5 Прилуцької міської ради (директор Бурлаку Н.О.). Робота за згаданими освітніми проектами продовжується.

Поняття «педагогічна творчість» як правило розглядається з позицій творчого процесу педагога. Від творчого педагога прокладається шлях і до творчого учня. Значною мірою це робиться в процесі позакласних занять.

За своєю формою позакласні заняття у початковій школі можуть бути груповими, масовими, індивідуальними. Вони сприяють розвитку пізнавальних інтересів, творчої діяльності учнів.

У процесі групової позакласної роботи об’єднуються учні з подібними інтересами і здібностями. Головна мета групових занять – глибше оволодіти розглядуваним питанням, розвиток творчих здібностей, формування навичок комунікації, встановлення доброзичливого мікроклімату.

Масові форми позакласної роботи розвивають інтереси, творчі здібності учнів, учать їх спілкуватися з людьми. Цьому сприяють бесіди, конкурси, олімпіади, вечори, ранки, змістове наповнення їх різноманітне. Організація масових заходів у початковій школі потребує особливої підготовки, спонукає до участі в роботі практично всіх учнів, має велике освітньо-виховне значення, сприяючи соціалізації особистості.

Індивідуальна позакласна робота включає в себе конкретні завдання окремим учням, що виявляють інтерес до розглядуваного питання. В індивідуальній позакласній роботі доцільно враховувати інтереси учнів, а потім об’єднувати їх у групи, спрямовуючи діяльність на групові і масові види позакласної роботи.

Позакласна робота в початкових класах – складова частина навчально-виховного процесу школи, одна із форм організації діяльності учнів. Враховуючи практичне, виховне, загальноосвітнє і розвиваюче значення позакласної роботи в навчанні і вихованні учнів, ця робота має систематично проводитися кожним учителем початкових класів. При цьому «учитель має усвідомлювати, що в його професійній діяльності навчання й виховання нероздільні» [6; с. 423].

У педагогіці функціонує правило: чим більше в педагога знань про учня, тим глибше він його знає, тим більші потенційні можливості педагога у виховному процесі. «Експеримент В.О. Сухомлинського характеризувався вивченням індивідуальних особливостей сприйняття та розумової праці шестирічних дітей. Перш ніж давати знання, наголошує Василь Олександрович, дитину потрібно навчити думати, сприймати, спостерігати» [1; с. 22].

На педагога покладається складне і відповідальне завдання – формування особистості. «Від педагога залежить, чим стане серце дитини – ніжною квіткою чи засушеною корою. Заповітна мрія кожного мислячого педагога – щоб серце вихованця було чутливим до кожного слова вихователя, щоб дитяча душа відгукувалась, мов ніжна струна, на тонку музику його душі» [8; 635]. Гарний педагог любить дітей, знаходить радість у спілкуванні з ними. «Взаємодія вихователя з вихованцями має будуватися з урахуванням їх позицій, бажань, а не на вимушеності спілкування» [3; с.187].

Оскільки в перші десять років формується фундамент особистості дітей, саме в цей час педагоги повинні навчати їх тим важливим принципам, які по доброму допоможуть ним у наступні роки, посприяють вихованню громадян України, патріотів своєї держави, які будуть будувати життя на загальнолюдських цінностях.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал