Філософія освіти і педагогіка №29 ’ 2014



Сторінка7/9
Дата конвертації01.12.2016
Розмір1.69 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Література:
1. Сухомлинський В.О. Вибрані твори: в 5 т. / В.О. Сухомлинський. − К.: Рад. школа, 1976-1977. – 5 т.

2. Тарасенко Г. С. Навчаємо пізнавати природу / Г.С. Тарасенко. – Х.: Видавнича група «Основа», 2008. – 204 с.

3. Грінченко Б.Д. Під тихими вербами: Вибрані твори / Б.Д. Грінченко. – К.: Рад. школа, 1991. – 493 с.

4. Неменский Б.М. Мудрость красоты: о проблемах эстетического воспитания: книга для учителя. – М.: Просвещение, 1981. – 192 с.


Макуха Г.А.
УПРОВАДЖЕННЯ ПЕДАГОГІЧНИХ ІДЕЙ В.О.СУХОМЛИНСЬКОГО В НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНИЙ ПРОЦЕС

У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ
«Іскра, яку кидає вчитель у свідомість дитини, здатна запалити вогнище лише тоді, коли, образно кажучи, вона не ось тільки, а горіла не один день і не один рік у його думках. Іншими словами, вогнище живої думки у свідомості своїх вихованців запалить лиш той педагог, який знає в сто раз більше, ніж вимагає цього обов’язкова програма».

В.Сухомлинський


Щороку 28 вересня в Україні та у світі відзначають народження людини, творчість якої – унікальне явище в українській і світовій педагогіці. Це відомий педагог В. О. Сухомлинський. 22 роки він був директором Павлиської школи, до його думок прислухалися, любили його. Він сміливо прогнозував майбутнє освіти, передбачав дефіцит емоційного спілкування, занепад етичної компетентності в техногенному суспільстві, тому, очевидно, так щедро в його творах представлене емоційне, етичне, естетичне виховання. Він сміливо зазначав: біди нашого виховання випливають з того, що ми закликаємо дітей іти за знаменом , яке ніхто не несе. Цей висновок і сьогодні тривожить наше суспільство.

На сучасному етапі становлення Української держави за умови складного політичного і соціально-економічного її стану особливо відчутний негативний вплив на сучасну школу таких суспільних явищ як посилення аморальності, злочинності, зубожіння та інше, що призводить до знецінення освіти, падіння авторитету вчителя, росту агресивності, жорстокості, нігілізму підлітків. Аналіз цих деструктивних процесів у сучасному суспільстві дозволяє зробити висновок, що є небезпека виростити бездуховне покоління, не «обтяжене» інтелігентністю, порядністю, яке зневажливо ставиться до культурних цінностей та не прагне до здорового способу життя.

Розв’язання цієї проблеми, як підтверджує вітчизняний і світовий досвід, можливе за умови оптимізації управління процесом виховання за допомогою гуманізації освіти, що має забезпечити утвердження пріоритету загальнолюдських цінностей у суспільстві. Гуманізація освіти передбачає, насамперед, сприяння розвитку творчих можливостей людини, її інтелектуальної свободи, створення максимально сприятливих умов для розкриття особистості.

Гуманні цінності і відповідні їм норми є тим культурним кодом, який визначає повсякденну поведінку і регулює взаємини людей, забезпечує раціональність і людяність їхнього способу життя, а отже життєздатність суспільства. Саме гуманне виховання особистості сприяє олюдненню суспільних відносин.

Спадщина Сухомлинського має колосальне значення для українського національного виховання, яке передбачає цілеспрямований, систематичний, регульований педагогічний уплив, розрахований на прищеплення вихованцям любові до України, рідної мови й культури, утвердження в їхній свідомості відчуття етнічно-національної, духовної й мовної єдності, національну неповторність і вагомість.

Педагогічний досвід В.О.Сухомлинського переконує, що «учительська професія − це людинознавство, постійне проникнення в складний духовний світ людини, яке ніколи не припиняється», і виконувати цю роботу може тільки той, хто має сформоване покликання до праці вчителя.

Справжній педагог-вихователь має бути насамперед людиною, яка повинна прищеплювати у своїх вихованців любов до інших людей, до високих прагнень та ідеалів, життєвої мети. Ростити та виховувати справжню людину − такий основний зміст педагогіки В.О.Сухомлинського.

Привселюдне зізнання, винесене в назву книги «Серце віддаю дітям», підтверджене трудами і щоденними діяннями великого вчителя.

Він писав: «Що було найголовнішим у моєму житті? Не роздумуючи, відповідаю: Любов до дітей».

Найголовнішим, найглибшим і найміцнішим надійним каменем педагогічної системи В.О. Сухомлинського є виховання в кожного школяра поваги до самого себе. Педагог уважав, що до того часу, поки є самоповага, існує й школа. Коли зникає повага до самого себе − немає школи, немає ні особистості, ні колективу, одухотворених благородними цілями, а є випадкове збіговисько. На його думку, повага до людської гідності та виховання самоповаги є сферою педагогічної творчості і великого інтелекту педагога. Тут не можуть бути ефективними якісь трафаретні, шаблонні, застосовувані до всіх учнів і в усіх випадках життя прийоми й методи. Педагог із болем зауважує, що «на жаль, у шкільній практиці ця сфера педагогічної творчості є найбільш недосконалою і саме в цій сфері допускається найбільше грубих помилок».

Виховання дітей 6-10 років В.О. Сухомлинський називав «школою сердечності». Він радив педагогам і батькам дітей вчити добру, любові, милосердю. Для цього треба, щоб діти постійно бачили гуманістичний зміст вчинків і поведінки тих, хто їх оточує: рідних, близьких, учителів, дорослих. Дитина не повинна виростати байдужою, нечулою, черствою, вона має зростати в постійному піклуванні про навколишній світ рослин, тварин, людей, доглядати і допомагати їм. У своїх працях педагог переконує, що в процесі творення людям добра виховується в юних людяність, сердечність.

Яким має бути ставлення дітей до інших людей, як їм домогтися моральної виправданості й обґрунтованості своїх вчинків − вчать юне покоління моральні сентенції В.О. Сухомлинського, які є не забороною чи дозволом чогось.

Це виплекані педагогом щирі мудрі поради, що йдуть від серця до серця і породжують розумові, моральні, естетичні почуття.

«Ти живеш серед людей. Не забувай, що кожний твій вчинок, кожне твоє бажання позначається на людях, що тебе оточують. Знай, що є межа між тим, що тобі хочеться, і тим що можна. Перевіряй свої вчинки . Роби все так, щоб людям, які тебе оточують, було добре».

«Ти користуєшся благами, створеними іншими людьми. Люди дають тобі щастя дитинства. Плати їм за це добром».

«Усі блага і радощі життя створюються працею. Без праці не можна чесно жити . Нероба, дармоїд − це трутень, що пожирає мед працьовитих бджіл. Навчання − твоя перша праця. Йдучи до школи, ти йдеш на роботу».

«Будь добрим і чуйним до людей. Допомагай слабким і беззахисним, товаришу в біді. Не завдавай людям прикрості. Поважай та шануй матір і батька, вони дали тобі життя, вони виховують тебе, вони хочуть, щоб ти став чесним громадянином, людиною з добрим серцем і чистою душею».

«Не будь байдужим до зла. Борись проти зла, обману, несправедливості. Будь непримиримим до того, хто прагне жити за рахунок інших людей, завдає лиха іншим людям, обкрадає суспільство».

Як бачимо, ці та інші мудрі моральні сентенції написані просто, переконливо, вони легко запам’ятовуються, спонукають до роздумів, доброчинності.

Засвоєння дітьми азбуки моральної культури дає їм можливість олюднювати свої вчинки, опановувати духовними цінностями свого народу, розуміти мету і сенс життя.

Отже, добре розуміючи ці проблеми морального виховання дітей молодшого шкільного віку, учителі нашого колективу вбачають в органічному поєднанні найбільш відповідних вимог початкової школи методів, форм і засобів морального виховання. Адже тільки в органічній єдності можна виховати людину з високими моральними переконаннями, що досить чітко простежуються у досвіді В. Сухомлинського. Ми прагнемо того, щоб уже в молодшій школі за допомогою слова вчителя, прикладу в дитячій душі утверджувалися моральні цінності, які виробилися тисячолітньою історією народу.

Кожна людина повинна бути щасливою, уважає педагог, і в цьому їй має допомогти школа. Духовне життя школи і її вихованців не повинні обмежуватися, вичерпуватися самими успіхами в оволодінні навчальною програмою. Для того, щоб сформувати культуру бажань необхідно, вважав В.О. Сухомлинський, навчити школярів азбуці моральної культури.

Останні десятиліття у світовій педагогічній думці точаться дискусії про те, якими мають бути школа та виховання у ХХІ столітті. В багатьох країнах та культурологічних організаціях висувають нові ідеї й створюють програми, пропонують своє бачення та вирішення кардинальних питань теорії і практики навчання, виховання й розвитку молодого покоління. Не може залишитись осторонь цього процесу й наша школа. В арсеналі наших педагогів – не лише надбання світового досвіду, а й народна педагогіка, народні традиції й філософські погляди на навчання та виховання дітей.

Нові завдання, які постали нині перед кожним педагогом, потребують нових підходів, нових поглядів, нової філософії навчання й, безумовно, невпинного професійного зростання. Розуміючи це, вже з початкових класів дітям пропонується займатися хореографією, риторикою, інформатикою, розвитком мовлення, розвитком креативного мовлення.

Звичайно, така кількість інформації потребує системної, продуманої роботи, щоб уникнути розумового і психічного перевантаження учнів. Тому обов’язковими для наших учнів є ігри на свіжому повітрі, релаксаційні хвилинки в кожному класі, відвідування ігрової кімнати та ігри в класних ігрових куточках. Учителі початкових класів, фізкультури та психолог розробили комплекс вправ для підвищення працездатності та уникнення розумового перевантаження дитини та її окремих органів.

У другу половину дня вихователі ГПД намагаються кожні 15 хвилин змінювати вид діяльності вихованців, пропонуючи кожній дитині ту справу, яка позитивно впливає на її психіку, розумовий і фізичний розвиток.

Велику увагу приділяємо гуманізації навчання. На кожному уроці вчителі намагаються вчити не тільки читати, писати, рахувати, а й почуватися громадянами, шанувати матір, батька, допомагати тим, хто цього потребує: людям, тваринам, рослинам. А формується почуття співпереживання через казку, гру, бо, як стверджував В.О. Сухомлинський, казка – свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої думки. Великий педагог любив казки і знав їх чимало. Він постійно наголошував, що без казки – живої і яскравої, яка засвоюється свідомістю і почуттям людини, – неможливо уявити дитячого мислення і дитячої мови як певної сходинки людського мислення і мови.

Під впливом почуттів і думок, викликаних казкою, дитина вчиться образно і творчо мислити. Добре розуміючи це, ми намагаємось, щоб маленький учень умів не тільки слухати казки, а й самостійно складати їх, записувати, розповідати.

Кожний учитель опорної школи знає, що широкий простір для народження казки дають екскурсії в природу. Діти складають казки про все: звірів, рослини, про подорож листочка або струмочка, про чарівну ягоду калини…

Творчі роботи відіграють надзвичайно важливу роль у навчальному процесі. Вони вчать школярів послідовно, чітко, грамотно викладати свої думки, розвивають образне мислення. Вчителі початкової ланки широко практикують перекази і творчі роботи за малюнком, твори розповідного і описового характеру. Основою їх є дитячі переживання, враження, спостереження за природними явищами, суспільним життям, людською працею. Уроки, на яких пишуться твори, дають змогу виховати в учнів почуття патріотизму, любові до рідної природи.

Отже, ідея В. Сухомлинського про необхідність створення для молодших школярів системи творчої літературної діяльності має практичне значення на сучасному етапі розбудови національної школи.

Виховувати в дітей трудові уміння і навички, розвивати творчість, майстерність, естетичну досконалість праці, організувати режим дня допомагають досвід і рекомендації павлиського добротворця – вчителя, вченого, мислителя В. Сухомлинського.

Також у нашій опорній школі діє методична рада, яка затверджує план роботи. Планується чотири засідання на рік із впровадження ідей В.О. Сухомлинського в педагогічну практику школи, розглядаються питання надання методичної допомоги окремим учителям, заслуховуються доповіді, звіти вчителів, організовується проведення відкритих уроків, тиждень В.О. Сухомлинського, педагогічні читання. Звісно, основна робота опорної школи полягає не в методичних засіданнях, а в безпосередній роботі кожного вчителя.

Творча група вчителів початкових класів постійно поновлюється, але основна наша ідея й мета не змінюється – створення гуманістичного, розвивального, освітнього простору на ідеях творчої спадщини В.О. Сухомлинського.

Учителі опорної школи подають матеріал відповідно до пізнавальних здібностей дітей, базуючи навчально-виховний матеріал із читання, української мови, природознавства, громадянської освіти, образотворчого мистецтва на прикладах видатного педагога.

З 19 по 23 вересня 2013 р. вчителями було організовано й проведено тиждень початкових класів на тему «Повчальні казки В.О. Сухомлинського» Учні початкових класів були учасниками інтелектуальної гри «Казки», «КВК за творами В.О. Сухомлинського», брейн-рингу «У світі повчальної казки», турніру веселих і кмітливих. Було організовано культпохід у кіно, виставку книжок на тему «Що написав В.О. Сухомлинський», підготували виставку малюнків «Ілюструємо твори В.О. Сухомлинського», дитячі вироби «Казка в природі».

Цікавою і змістовною була зустріч з письменниками Коропщини Прохоренко Людмилою та Михайленко Валентиною.

Упродовж тижня школярі знайомилися з творчістю В.О. Сухомлинського: читали казки, писали диктанти, самі пробували скласти казку.

Свято «Серце віддаю дітям» для учнів 4 класів провела Прядко В.М., якому передувала виставка книг «Учитель добра і краси».

Педагог-організатор Білоус Л.В. разом із вчителями третіх класів провела театралізоване дійство за творами В.О. Сухомлинського.

Отже, можемо зробити висновок, що досвід педагога-гуманіста В.О.Сухомлинського є актуальним і значущим в умовах сьогодення; його творчі надбання активно вивчаються, пропагуються і поширюються в системі освіти з метою розвитку творчого потенціалу педагогічних працівників.

«Людина – стверджував великий педагог, – народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний». І це дійсно так. Вічний слід лишив на землі В.О. Сухомлинський.



Мірошниченко Г.Г.
АКТУАЛЬНІСТЬ ІДЕЙ В.О. СУХОМЛИНСЬКОГО

В ПРОБЛЕМІ ТРУДОВОГО ВИХОВАННЯ І НАВЧАННЯ СУЧАСНИХ ШКОЛЯРІВ
Трудове виховання – система виховних впливів, яка передбачає залучення дітей і юнацтва з метою їхнього загального розвитку до трудової діяльності. Трудове виховання притаманне всім історичним формаціям і є найстарішою формою виховання.

Праця є джерелом і важливою передумовою фізичного та соціально-психологічного розвитку особистості. Впродовж усієї історії людства праця була засобом формування в кожної людини найкращих моральних якостей.

Українська народна педагогіка праці відводила головну роль у процесі створення матеріальної та духовної культури. В прислів'ях, як у своєрідному кодексі поведінки людини, говорилося: «Без труда немає добра», «Будеш трудитися — будеш кормитися», «Праця людину годує, а лінь — марнує». Люди вважали, що добра праця забезпечує достатній фізичний, розумовий, естетичний, морально-духовний розвиток. «Щоб людиною стати, треба працювати», «Хто багато робить, той багато знає», «У праці краса людини», «Землю прикрашає сонце, а людину праця», «Без трудів не їстимеш пирогів».

Тема праці людини є провідною в народних піснях, казках, легендах, іграх. Уже в колискових піснях малюку навіювали:



Не вчись, котику, красти,

А вчися робити —

Черевички шити.

Та й не дорогії —

По три золотії.

Будуть люди купувати,

Будуть тебе шанувати.

Ідея праці як визначального фактора виховання людини перейшла від народу до філософів, педагогів. Адже народ творив науку виховання, а педагоги-вчені лише упорядковували його надбання. Тому багато відомих учених, філософів, педагогів не мислили виховання поза працею.

На новому етапі суспільного розвитку великий український педагог Василь Олександрович Сухомлинський, підтримуючи народні традиції в царині виховання, вбачав у праці невичерпне джерело виховання всебічно розвиненої особистості. «Виховну місію школи, – писав В.О. Сухомлинський, – ми вбачаємо в тому, щоб праця увійшла в духовне життя особистості, в життя колективу, щоб захоплення працею уже в роки отроцтва й ранньої юності стало однією з найважливіших якостей людини».

Тільки-но людина криком оповістить світ про своє народження, починаються її вчинки, починається її поведінка. Людина поступово відкриває світ, пізнає його розумом і серцем. Вона бачить матір, усміхається їй, і її перша невиразна думка, якщо тільки можна її назвати думкою, − це відчуття того, що мати (а потім і батько) існує для неї, для її щастя. Людина спинається на ноги, бачить квітку й пурхаючого над нею метелика, бачить яскраву іграшку − і мама, і тато радіють, коли він, син, радіє… Чим далі, тим більше вступає в дію закономірність: якщо поведінка, вчинки, інтереси маленької людини продовжують диктуватися тільки її потребами – людина калічиться.

Дуже рано проявляється прагнення дитини до пізнання і творчості. Як тільки діти починають говорити, вони засипають нас, дорослих, тисячами запитань: «Що це?», «Як це називається?», «Чому?». А з яким задоволенням вони малюють, ліплять, клеять, вирізують, створюють образи своєї бурхливої фантазії.

Первинне дитяче прагнення до праці радісне й світле, і воно повинно весь час жити в людині. Це прагнення дала людині сама природа. І тут важливу роль відіграє вміння батьків уважно ставитися до прагнення дітей допомогти дорослим. На жаль, на цю обставину не завжди звертають увагу.



Другокласниця Наталка залишилася сама з молодшою сестричкою. Вже підійшла обідня пора, а мати не повертається. Маля почало плакати. Наталка вирішила сама нагодувати її обідом, хоча раніше вона ніколи цим не займалася. Пригадуючи, як робила це мама, дівчина підігріла обід, посадила сестричку на стілець, поставила на стіл тарілку з супом і нагодувала Галинку.

Наталка знала, що мама завжди після обіду миє посуд, і вирішила зробити так само. Нехай мама радіє, дивлячись на те, яка у неї хороша помічниця. Вона підігріла воду, налила її в миску, взяла мийку. Намагалася все робити, як мама. Рукава тільки не здогадалася закотити і, звичайно, намочила їх. Але тут увійшла мама. Стомлена, роздратована, не розібравшись у чому справа, вона сердито закричала: «Я так і знала! Треба було мені трохи затриматись, як усе пішло перевертом! Що ти зробила з платтям? Ти думаєш, що я тобі кожен день купуватиму нове? Ти помиляєшся. Не вмієш – не берися не за свою справу!»

Як і в наведеному прикладі, батьки досить часто розцінюють таку допомогу як малозначущу, недоречну і навіть зайву. У відповідь на бажання дитини допомогти, заклопотані батьки відповідають: «Забирайся геть! Ти мені заважаєш!», «Я поспішаю, я сам швидше впораюся!». Діти в такій ситуації відчувають себе ображеними, стають дратівливими. Досить кілька разів відмовитися від допомоги, і дитина вже боятиметься її запропонувати. У ній зникає бажання працювати, і вона лише спостерігає, до того ж байдуже, за роботою дорослих.

Чим раніше входить у людське життя поняття обов’язку, формуючи інші, вищі потреби, що випливають з нього, тим благородніша, духовно багатша, морально чистіша, чесніша буде ваша дитина. «Не бійтеся дитячого поту, мозолів, втоми!» – писав В.О. Сухомлинський.

Людина, яка в дитинстві навчилася втілювати свої духовні сили в матеріальні результати праці, стає чутливою до оточуючих. Створюючи в праці матеріальні й духовні цінності, вона створює і сама себе. Власне, людське життя починається з того часу, коли людина робить не те, що хочеться, а те, що треба робити в ім’я загального блага.

Працю дитини В.О. Сухомлинський розглядав у нерозривній єдності з вихованням високих моральних почуттів до батьків та інших дорослих людей. І якщо батьки хочуть, щоб їхні діти виростали справжніми людьми, вони повинні забути про легке безтурботне дитинство для них. Життя дітей не мислиме без праці, без фізичної і духовної напруги.

Значне місце в педагогічній системі В. Сухомлинського відведено проблемам трудового виховання школярів. На його думку, учні мають брати участь у найрізноманітніших видах праці: навчальній і продуктивній, короткотривалій і тривалій, платній і безплатній, ручній і механізованій, індивідуальній і колективній, у майстернях і в полі. У статті «Гармонія трьох начал» він писав: «Трудове виховання — це, образно кажучи, гармонія трьох понять: треба, важко і прекрасно. Немає і не може бути виховання поза працею і без праці, тому що без праці в усій її складності і багатоманітності людину не можна виховувати».

Немає окремо «розумового», окремо «морального», окремо «трудового» виховання. Перед педагогом щось ціле – дитина, її духовне життя.

Перша і головна мета вчителя – прищепити дитині любов до праці.

Дитина повинна розуміти, що і для чого вона робить. Буденна праця перестає бути нудною, якщо вона починається із задуму, із мрії і закінчується появою почуття задоволення і гордості.

Василь Сухомлинський стверджував, що трудове виховання починається за партою, за книжкою − це найскладніший «верстат», оволодіти яким не так-то просто. Найголовніше в школі, найважче для осягнення і найтонше в педагогічній майстерності – досягти того, щоб і маленька дитина, і підліток, і юнак соромилися свого неробства, ставилися з презирством до лінощів і недбайливості. Рушійною силою є тут гідність трудівника: йдеться про те, щоб людина, яка сидить за партою, була переконана, що вона – трудівник пізнання: соромно чогось не зробити, не виконати, соромно провести день без діла.

Дати людині щастя улюбленої праці – це означає допомогти їй знайти серед багатьох життєвих доріг ту, на якій найяскравіше розкриються індивідуальні творчі сили і здібності її особистості. В суспільстві, де на першому місці стоїть людина, будь-яка праця може піднятися до ступеня творчості. Для кожної дитини праця, у якій вона виявляє себе справжнім творцем, поетом, художником, стає духовною творчістю. Завдання вчителів полягає в тому, щоб у школі не було жодного вихованця безликого, такого, що нічим не цікавиться. В кожній дитині є задатки якихось здібностей. Ці задатки – як порох: щоб запалити його, потрібна іскра. Такою іскрою є натхнення, захоплення майстерністю вчителя, старшого товариша або ровесника. Одним із найважливіших завдань виховання ми вважаємо те, щоб у жодному серці порох не залишився незапаленим, щоб усі задатки і здібності повністю розкрилися.

Якщо ми бачимо, що дитина, підліток до всього байдужі, ми думаємо й вирішуємо, з ким треба духовно зблизити цю юну людину. Саме з цього починається особистісно орієнтований підхід у вихованні.

Уроки – обов'язкова для всіх розумова праця. Але у вихованні трудівника винятково важливим є і те, щоб у кожного був, крім уроків, свій особистий інтелектуальний інтерес, своє захоплення. Ніякими ланцюгами не прив'яжеш підлітка до парти, ніякими хитрощами не примусиш його по-справжньому вчитися, якщо він у своєму віці на власному досвіді не осягнув ту істину, що знання, думка роблять людину могутнім владарем праці.

Українська школа має багатий досвід включення учнів у продуктивну працю. У нових умовах вона прагне зберегти і зміцнити традиційні форми організації продуктивної праці учнів та створити нові, що дозволяють здійснити трудове виховання на основі різних форм власності. Серед них учнівські трудові об'єднання (рослинників, овочівників, садівників, квітникарів, майстрів зеленого господарства, тваринників, селекціонерів тощо), шкільні лісництва, агрофірми, фермерські господарства, асоціації, виробничі кооперативи, майстерні, будівельні загони, арендні підряди, народні художні промисли (гончарство, ткацтво, лозоплетіння, різьба по дереву, розпис та інші).

Олександрівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів працює за напрямом: «Школа із самообслуговуванням та суспільно корисною працею». Тому в основу виховання підростаючого покоління покладено прищеплення учням любові до фізичної праці, розвиток їхніх умінь і навичок виконувати різну, посильну для них роботу, а також підготовку юних громадян до самостійного дорослого життя.

Значною мірою такі навички учні набувають на уроках праці. В початкових класах під керівництво вчителів діти вчаться виготовляти аплікації з різних підручних матеріалів: паперу, пластиліну, ниток, тканини, листя дерев, різноманітних круп, зернят; навчальні посібники: таблиці, діаграми, картини, гербарії, колекції; охоче «ремонтують» підручники, книжки в бібліотеці, виготовляють власноруч подарунки – вітання для вчителів, рідних та близьких людей з нагоди свят, днів народження. А ще вчаться пришивати ґудзики, шити голкою найпростіші іграшки, вишивати серветки,зашивати дірки на одязі.

До послуг учнів 5-11 класів у школі зусиллями вчителя вищої кваліфікаційної категорії, справжнього майстра своєї справи, який усе своє серце віддає дітям, Мірошниченка Володимира Анатолійовича, обладнана і працює комбінована майстерня, у якій є все необхідне для роботи учнів на уроках трудового навчання. Саме тут Володимир Анатолійович на високому науковому й методичному рівнях послідовно і цілеспрямовано розвиває навички учнів роботи із ручним столярним та слюсарним інструментом: ножівкою, лобзиком, стамескою, долотом, рубанком, шерхебелем, молотком, зубилом, ножівкою по металу. Добре обізнані учні і з механічними інструментами, вправно вміють із ними працювати. Це свердлильний вестат, токарні верстати: СТД-120 (для точіння деревини) та ТВ-4 (для точіння металу, пластмаси) тощо.

Варто зазначити, що і дівчата, і хлопці навчаються за однією навчальною програмою, працюють у майстерні. Аби для дівчат робота в майстерні не здавалася нецікавою і некорисною, учитель пропонує на уроках виготовляти речі, які згодяться в побуті не лише для хлопців, а й для дівчат. Це плоскі іграшки з фанери, коробочки, стаканчики, підставки під плойку, кухонні дощечки, підставки під гаряче для домашньої кухні, кухонні лопатки, товкачки, підставки для квітів, вішалки, молотки для відбивних та інше.

Учні 8-11 класів самостійно вчаться створювати проекти таких потрібних удома предметів, як тарілі, підсвічники, брелки, вішалки, полиці, кухонні набори, рухомі дитячі іграшки, декоративні вироби для меблів і оздоблення кухні тощо. Виготовлене своїми руками діти приносять додому, насолоджуються і пишаються власними виробами не лише вони самі, а й їхні батьки.

Вироби учнів корисні, вони широко використовуються та прикрашають шкільні коридори, навчальні кабінети. Це вказівки, підставки та горщики для кімнатних квітів, оздоблені дощечки-вивіски на дверях кабінетів, вішалки, полички, стенди.

На одній із поличок розташована постійно діюча виставка творчих робіт учнів, аби школярі, батьки, гості могли помилуватися роботами юних майстрів. Кращі витвори мистецтва надсилаються на районні конкурси «Кращий майстер», «Золоті руки», «Новорічна різдвяна іграшка», «Талановита вчительська дитина» тощо.

Обов’язковим видом трудової діяльності учнів є суспільно корисна праця. Це ремонт шкільних меблів, обладнання кабінетів, зокрема фізики та хімії, виготовлення лабораторного обладнання (жолоби для дослідження руху тіл, бруски для дослідження сили тертя, тіла для визначення об’єму та густини).

Із задоволенням працюють учні на присадибній ділянці, де вирощують овочі для потреб шкільної їдальні, заготовляють щавель, прибирають територію школи, займаються її благоустроєм: саджають квіти, кущі, плодові дерева, облаштовують спортивний майданчик. Не стоять осторонь і від прибирання узбіч доріг, вулиць села, доглядають за пам’ятником загиблим воїнам, допомагають в облаштуванні парків, місць для масового відпочинку молоді.

У школі результативно працює волонтерський загін. Його члени залюбки оточують турботою і увагою людей похилого віку, інвалідів, ветеранів та учасників Великої Вітчизняної війни, допомагають їм по господарству, приносять продукти харчування, прибирають в оселях. А ще − підтримують та ініціюють проведення доброчинних акцій з метою допомоги всім тим, хто потребує допомоги.

Не менш важливим способом підготовки учнів до праці і їхнього всебічного розвитку є праця за бажанням і вибором відповідно до їхніх задатків, інтересів, нахилів.

У школі працюють гуртки, наймасовіший серед них – різьблення по дереву. Його охоче відвідують учні різних вікових груп, адже тут вони здобувають знання, уміння, набувають цінних навичок справжніх господарів, без яких неможливо обійтися в дорослому житті.

Свідченням високої майстерності наших вихованців є щорічні перемоги у ІІ етапі Всеукраїнської предметної олімпіади з трудового навчання. Починаючи з 2000 року , сім хлопців і дві дівчини брали участь у ІІІ етапі олімпіади, а перемогу здобули Зубенко А., диплом І ступеня (2007-2008 н.р.), Осипенко Т., диплом ІІІ ступеня (2011-2012 н.р.), Кротенко Д., диплом ІІ ступеня (2012-2013 н.р.). Найбільшим здобутком, гордістю нашої школи стала перемога Лишка М. у ІV етапі Всеукраїнської олімпіади з трудового навчання, де він отримав диплом І ступеня у 2006-2007 н.р.

Важливою складовою трудового виховання є професійна орієнтація учнів − обґрунтована система допомоги учням у виборі професії відповідно до здібностей, нахилів і ринку праці.

Для сучасного перехідного періоду в житті України характерні суперечливі тенденції, які неминуче позначаються на підготовці молоді до майбутньої трудової діяльності. Демократизація, ринкова економіка, отримання громадянами прав і свобод супроводжуються необхідністю посилення особистої відповідальності за свою долю, небаченого досі зростання ролі кожного в життєвому та професійному самовизначенні, власному благополуччі. Трудове виховання і навчання як окремі ланки загальної освіти відіграють у цій справі особливу роль. Наше завдання − викликати інтерес випускників до професії, яка б відповідала їхнім інтересам і нахилам, приносила задоволення.

Світ професій досить рухливий. Одні професії відходять у минуле, інші − з'являються. Тому учні потребують різносторонньої інформації про професії, кваліфікованої поради на етапі вибору життєвого шляху, підтримки й допомоги на початку професійного становлення.

Підготовка учня до самостійного вибору спеціальності здійснюється педагогами, лікарями, психологами, іншими спеціалістами, батьками як у навчальному процесі, так і в позакласній роботі. Формами професійної орієнтації є бесіди, зустрічі, екскурсії, конференції, конкурси та інші. Для професійної діагностики використовуємо різні методики: тести, опитувальники, ділові ігри тощо.

Для сучасного періоду розвитку українського суспільства велике значення мають педагогічні погляди В. Сухомлинського на виховання громадянського начала в праці, почуття власної гідності. Ця проблема відіграє особливу роль у теперішній період суспільного буття в Україні, коли серед школярів популярності набувають ідеї швидкого власного збагачення будь-якою ціною, у тому числі за рахунок нечесної і непомірної експлуатації чужої праці, ігнорування інтересів держави і юридичних та моральних норм, самоутвердження силою тощо. «Важливо, щоб в основі громадянських почуттів лежала трудова гордість підлітка, переживання тієї думки, що в улюбленій праці він неперевершений майстер».

Логічне продовження багатьох думок про трудове навчання та виховання підлітків виражене в батьківській педагогіці В. Сухомлинського, де чітко прослідковується настанова про необхідність виховання в дітях почуття власної відповідальності за життєвий вибір, розвиток свого покликання. Ця настанова особливо актуальна сьогодні.

Характерним для батьківської педагогіки В. Сухомлинського щодо трудового виховання і професійного самовизначення є метод переконання, який ґрунтується на різноманітних прикладах із життя про тих людей і ті випадки, які знайомі не лише йому, а й синові. Таким чином досягається безпосередній вплив на формування власної життєвої позиції сина, на стан його душі, на внутрішні мотиви вибору. У листах до сина Василь Олександрович терпеливо доводить власні погляди, спонукає сина на висловлювання своїх поглядів, веде рівноправну суперечку, але в жодному випадку не «опускається» до «читання моралі» чи нав’язування своєї позиції.

На жаль, ми можемо констатувати, що нехтування закономірностями необхідності виховання дітей у праці призводить до певної деградації загальнолюдської ідеї трудового виховання і викликає фізичне й моральне ослаблення членів суспільства.

Головне завдання педколективу школи полягає в тому, щоб виховати надійне, справедливе, інтелектуально багате, сильне в праці, відповідальне молоде покоління, яке достойно буде нести звання справжнього українця. Велику роботу проводимо не лише з учнями, а й їхніми батьками, аби щораз підкреслювати виняткову важливість того, щоб дитяча праця включалася в економічне, матеріальне життя родини, була в ній органічною необхідністю, щоб мати і батько розглядали її як святий обов’язок дітей. Якщо цього немає, ніякі педагогічні хитрування школи не дадуть результатів. Якщо дитяча праця родині не потрібна, якщо батьки самі, буває і так, зі шкіри лізуть, щоб полегшити життя дітей, звільнивши їх від праці, ніякі тижневі, двотижневі, місячні практикуми, що організовуються школою, не стануть для дітей працею, вони залишаться грою і тільки грою – правда, докучливою і тяжкою, від якої хочеться скоріше звільнитися. Тільки завдяки праці, у якій є і піт, і мозолі, і втома, людське серце стає чуйним, ніжним. Завдяки праці людина знаходить здатність пізнавати навколишній світ серцем. Дитина-трудівник бачить суспільство зовсім не так, як та, яка не знає дійсної праці.

Отже, у своїх працях В. Сухомлинський висловлює ряд науково-педагогічних положень, які стосуються трудового виховання і навчання, професійного самовизначення учнів . Ці положення й сьогодні залишаються важливими як для організації навчально-виховного процесу в загальноосвітній школі, так і для виховання дітей в умовах сім’ї. Перш за все цінними є ідеї видатного педагога щодо гармонійного поєднання розумових і фізичних здібностей, особливої ролі трудового навчання як шкільного предмета, здійснення особистісного підходу до учнів, врахування їхніх задатків, інтересів і нахилів у трудовому навчанні і професійному самовизначенні. Особлива роль у трудовому вихованні відводиться методу переконань. Останні мають стати внутрішнім стимулом, основою дій і вчинків дитини. Самореалізуватися ж людина може лише в такій праці, яка відповідає її покликанню.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал