Філософія освіти і педагогіка №29 ’ 2014



Сторінка6/9
Дата конвертації01.12.2016
Розмір1.69 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

УПРОВАДЖЕННЯ ІДЕЙ В.О.СУХОМЛИНСЬКОГО В ПРОЦЕСІ ФОРМУВАННЯ ЕМОЦІЙНО-ПОЗИТИВНОГО СТАВЛЕННЯ ДО НАВЧАННЯ УЧНІВ МОЛОДШИХ КЛАСІВ

1-го вересня на поріг школи приходять найменші школярі − шестирічні першокласники. Всі вони такі різні: жваві й спокійні, сміливі й нерішучі , балакучі й мовчазні, але всі вони з цікавістю й захопленням чекають знайомства зі школою, прагнуть стати найкращими, дізнатися багато нового. Саме в перші роки навчання в школі в дітей формується вміння вчитися, прищеплюється любов до науки, активно пізнається навколишній світ. Тому для ефективної навчальної діяльності дитини цей період шкільного життя має бути цікавим і захопливим. Нам потрібно допомогти малюкові не втратити інтересу до пізнання нового, до засвоєння знань. Педагогічна наука й шкільна практика підтверджують, що найбільш успішно навчання учнів здійснюється за умови емоційно-позитивного ставлення до навчальної діяльності. Тоді вони докладають багато зусиль для засвоєння знань, оволодіння вміннями й навичками, уважні на уроках, намагаються якомога краще виконати навчальні й трудові завдання. Формування позитивного ставлення учнів до пізнавальної діяльності є одним із найважливіших завдань особистісно орієнтованого навчання й виховання.



«Школою сердечності» називав великий педагог і добротворець Василь Олександрович Сухомлинський виховання дітей 6-10 років. Він створив і науково обгрунтував струнку систему введення дітей у світ пізнання навколишньої дійсності. Саме його ідеї, творчий досвід, літературні надбання я беру за основу в роботі з учнями початкової школи.

В.О. Сухомлинський пише: «Діти повинні жити у світі краси, гри, казки, музики , малюнка, фантазії, творчості. Цей світ повинен оточувати дитину і тоді, коли ми хочемо навчити її читати і писати».

Загальновідомо, що діти відчувають природну потребу гратися. Гру називають чарівницею дитинства, вона може зробити життя дітей радісним, емоційно багатим. В. О. Сухомлинський писав: «Дитина має справжнє життя тільки тоді, коли вона живе у світі гри…» Бо й справді, у процесі гри особливо яскраво виявляються уподобання чи антисимпатія до певних професій, встановлюються взаємини в колективі, всебічно розвивається особистість, формується її характер. У грі діти здійснюють свої бажання, задовольняють свої потреби, вчаться мислити, творити, радіти успіхам. Тому особливо в першому класі намагаюся перетворити процес засвоєння знань у гру, подати матеріал в ігровій формі. Використовую різноманітні види ігрових завдань, намагаюся залучити до роботи всіх малюків, перетворивши звичайний урок в урок – казку, урок – подорож, урок – змагання, урок – зустріч, урок – екскурсію, урок – свято. Так, урок курсу «Основ здоров’я» з теми «Твоя Батьківщина і здоров’я» був проведений у нестандартній формі: за святковими столами з самоварами й духмяним чаєм із лікарських рослин рідного краю зібралися учні й батьки класу в імпровізованому фітобарі «Суничка», де малята були щирими господарями, в ігровій формі пригадали правила профілактики грипу й застуди, зустрілися з дівчинкою – травницею Калинкою, яка познайомила присутніх із цілющими рослинами Городнянщини, дізналися багато нового про традиції збереження здоров’я в родині.

Природа шестилітньої дитини потребує гри, фантазії, то як не використовувати досвід В.О. Сухомлинського щодо казок? Він зазначав: «Без казки, без гри дитина не може жити. Казка – це свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої думки й мови, тому що дитина мислить образами». «Клітини дитячого мозку настільки ніжні, настільки чутливо реагують на об’єкти сприймання, що нормально працювати вони можуть лише за умови, коли об’єктом сприймання, осмислення є образ. Якщо ж з перших днів навчання дитина сприймає тільки слово, то клітини мозку швидко стомлюються і не справляються з роботою».

Водночас В.О. Сухомлинський зауважував, що через казку, фантазію, гру, через неповторну дитячу творчість – правильний шлях до серця дитини. Ці слова знаного педагога змушують задуматися: що краще для молодшого школяра – відвести виділені додаткові уроки для вивчення програмового матеріалу з української мови або читання, чи провести ці ж уроки читання через інсценізацію казки, написання казок. Для учнів мого класу стало справжнім святом участь у виставах на шкільній сцені за мотивами відомих казок; перемоги на обласному етапі Всеукраїнського конкурсу «Моральний вчинок» у номінації «Колективний проект дитячої ілюстрованої казки» та регіонального конкурсу «Найкращий відгук на сучасну дитячу прозу». Малята з радістю демонструють свої творчі здобутки молодшим школярам, запрошуючи їх до перегляду вистави, виступають в інших класах, якщо програмовий матеріал може бути пов'язаний із казкою. Так підтверджується думка Василя Олександровича про те, що діти мають жити в казці не самотньо, а в колективі серед однолітків.

«Поряд зі словом, − говорив В.О. Сухомлинський, – засобом впливу на юну душу є краса, і тому школа повинна зробити так, щоб уже в роки дитинства людина жила у світі краси, краси мистецтва, краси природи, краси людських почуттів». «Краса – це радість нашого життя. Людина стала людиною, коли почула шепіт листя і пісню стрибунця, журчання весняного струмка … − почула і, зачаївши дихання, слухає сотні і тисячі років чудову музику життя». Саме краса, на думку педагога, здатна відкривати перед людиною навколишній світ, формувати в молоді естетичне ставлення до нього, пробуджувати й облагороджувати почуття. Він зазначає, що школа має вчити людину жити у світі прекрасного, щоб людина не могла жити без краси, щоб краса світу творила красу в ній самій.

Першим уроком у «Школі радості» був урок милування красою рідної природи. Головна мета такого уроку – викликати емоційну реакцію, примусити дитину зупинитися, прислухатися, насолодитися красою світу, сформувати потребу берегти й примножувати цю красу. Саме творчість В.О. Сухомлинського надихає нас розкривати дитячу душу через природу. Досвід, знання й використання творчого надбання видатного педагога допомагають розробити різні форми роботи: спостереження, хвилинки – роздуми, хвилинки – милування, хвилинки – цікавинки, хвилинки – допитливості, хвилинки − емоційно-чуттєвого спілкування. Незабутніми стають для молодших школярів екскурсії стежинками рідного краю, по-новому вчаться вони бачити звичайне навколо себе: не просто падає листя з дерев восени – це кружляє воно в чарівному вальсі з вітром, не проста ранкова роса лягла на квітку – це вмиваються троянди перед зустріччю з сонечком, а пісня жайворонка в полі − це гімн щасливому дню.

Красу природи Василь Олександрович називає школою культури естетичного сприймання, що виховує витонченість почуттів і допомагає відчути красу людини. Від краси природи – до краси музики, живопису. «Як гімнастика випрямляє тіло, так музика випрямляє душу», − писав В.О. Сухомлинський. У своїй книжці «Серце віддаю дітям» він цитує Григорія Сковороду, який сказав: «Тримаючи у руках скрипку, людина не здатна зробити нічого поганого».

«Якщо в ранньому дитинстві донести до серця красу музичного твору, якщо в звуках дитина відчує багатогранні відтінки людських почуттів, вона підніметься на такий щабель культури, якого не можна досягти ніякими іншими засобами». Але В.О.Сухомлинський застерігає, що велика кількість стихійних музичних вражень шкідлива для тендітної дитячої душі. Багаторічні педагогічні спостереження переконали його в тому, що стихійний неорганізований вплив на дітей кіно, радіо, телебачення не сприяє, а скоріше шкодить правильному естетичному розвитку дитини. Ця проблема особливо гостро постає в сьогоднішньому суспільстві. Враховуючи індивідуальні та вікові особливості учнів, на своїх уроках я намагаюся вдумливо підбирати музичний супровід до презентацій, практикую хвилинки музичної релаксації, малювання й, навіть, читання під музику, проводжу музичні перерви й, звичайно, свята та різноманітні виховні заходи. Заохочую учнів до відвідування Школи мистецтв та інших гуртків.

«Щоб дитина була палко зацікавлена в навчанні, - наголошує Василь Олександрович, − їй необхідне багате, різноманітне, приваблююче інтелектуальне життя. Ми повинні дбати про те, щоб зі вступом до школи думка дитини не була втиснута в рамки класної дошки й сторінок букваря. Іншими словами: щоб дитина охоче вчилася, її інтелектуальне життя ні в якому разі не повинно обмежуватися лише шкільними, учнівськими методами». Учитель покликаний використати всі можливості в роботі з учнями, щоб донести до їх свідомості й серця найтонші відтінки барв життя. В.О. Сухомлинський був переконаний, що вчитель повинен певною мірою бути дослідником, творчим працівником, постійно прагнути самовдосконалення. Професія вчителя не терпить шаблону, відставання від вимог часу, тому свою роботу здійснюю у двох основних формах: застосування відомих засобів відповідно до педагогічних ситуацій і використання новітніх технологій у навчальному процесі. Так, на уроках у 1-4 класах активно використовується комп’ютер: це й музичний супровід уроків, застосування спеціальних освітніх програм із різних предметів, демонстрація тематичних презентацій, проведення фізкультхвилинок та хвилинок релаксації, перегляд повчальних мультфільмів. Використовується комп’ютер і під час проведення батьківських зборів та виховних заходів.

Оскільки оцінювання в першому класі – вербальне, а малята цього віку виявляють інтерес до візуального підтвердження своїх успіхів, я розробила й використовую систему заохочення, стимулювання роботи першокласників: створила в класі садочок «дерев росту першокласника». Восени на намальованих яблуньках «виростають» жовті та червоні яблучка, які відображають активну роботу учня на різних уроках. Взимку − це ялинки, що прикрашаються різнокольоровими кульками. Навесні – деревця з листочками і квіточками. Цікавою формою стимулювання сильних учнів до співпраці є доручення самостійно підготувати певні завдання, використання прапорців незалежної роботи (блакитні − сигнал незалежної роботи учня, жовті – відзнака гарної роботи в зошиті).

Ефективність формування в молодших школярів емоційно-позитивного ставлення до навчальної діяльності залежить перш за все від зусиль учителя. Особистісно орієнтований підхід вимагає педагога творчого, позитивно налаштованого на діяльність, люблячого дітей. Тому вважаю, що ініціатива і творчість учителя - запорука успішного навчання його учнів. Ніщо в роботі вчителя не повинно викликати в молодших школярів сумніву та упередженості. Кожним своїм словом, кожною дією ми повинні переконувати дітей у своїй щирості, доброзичливості й справедливості. Тільки за цієї умови можна розвинути позитивні мотиви до навчання як до відповідальної, цікавої й радісної праці. І, як сказав Василь Олександрович Сухомлинський: «…спрямувати маленьку людину на дорогу Добра, Краси і Любові».


Література:

1. Сухомлинский В.А. Сердце отдаю детям / В.А. Сухомлинский. – 2-е изд. – К.: Рад. школа, 1972. – 244 с.

2. Педагогічні ідеї В.О. Сухомлинського: погляд крізь роки: [збірник наукових статей] / [редкол. / за ред. С.В. Завацького, С.Я. Суярко]. – Чернігів, 2004. – 176 с.

3. Міхелі С. Педагогічні ідеї В.О. Сухомлинського як концептуальна основа особистісно орієнтованого підходу/ С. Міхелі // Початкова школа. – 2003. − № 9. – С. 5-11.

4. Семез А. В.О. Сухомлинський про роль учителя у вихованні моральних цінностей учнів / А. Семез // Початкова школа. – 2003. − № 9. – С. 18-21.

5. Орап М. Реалізація ідей В.О. Сухомлинського щодо розумового розвитку першокласників під час уроків навчання грамоти / М. Орап // Початкова школа. – 2007. − № 9. – С. 1-2.

Пищолка С.П.
УПРОВАДЖЕННЯ ІДЕЙ В.О. СУХОМЛИНСЬКОГО

В ПРАКТИКУ РОБОТИ З МОЛОДШИМИ ШКОЛЯРАМИ

У «ШКОЛІ РАДОСТІ»
«На нашій совісті найцінніше, що є в світі, − людина. Проводжаючи люблячим поглядом свою дитину в школу, мати вірить у те,що вчитель знає щось таке, чого не знає вона, мати. І ми повинні знати те, що знає далеко не кожна мати. Ми повинні знати людину». − писав В.О. Сухомлинський. Справжній педагог пам’ятає ці слова і щодня не тільки вчить, а й вивчає дитину. І якщо він дійсно професіонал, то не замислюючись шукає ті методи і прийоми, які допоможуть пізнати і навчити учня. Для всякої справи потрібно натхнення, а творча праця потребує живої іскри. Працюючи в школі, не можна стояти на місці, потрібно весь бути в пошуку нових ідей, методик, технологій. Адже не тільки кожне покоління, а й без сумніву, кожна дитина − це непізнаний загадковий світ. Тому вивчати індивідуальні особливості і розкрити здібності кожної дитини − наше завдання.

А якими ж повинні бути ми, педагоги, щоб визначити свою позицію?

Вивчаючи педагогічну спадщину В.О. Сухомлинського, можна знайти відповідь на це запитання, яке стоїть перед кожним учителем. Головне − це любити дитину, незалежно від її характеру, темпераменту, здібностей, старанності. Ми повинні зрозуміти школяра, його турботи, радощі, переживання.

Методи, технології навчання та виховання повинні пройти через душу вчителя, і тільки тоді вони спрацюють. Ні для кого не новина, що в педагога, який сповнений любов’ю і повагою до особистості дитини, усі методи стають більш витонченими, цілеспрямованими, гнучкими. З перших уроків у школі я намагаюся впроваджувати ідеї «Школи радості» В.О. Сухомлинського. Головною метою навчально-виховного процесу видатний педагог уважав всебічний розвиток особистості дитини .

«У практиці своєї виховної роботи ми виходимо з того, що людина неповторна...» Необхідно розвивати таланти і здібності всіх дітей, які прийшли до школи.

Тільки творчість учителя породжує творчість учня. Пам’ятаючи про це, учитель не повинен стояти на місці, а повинен постійно самовдосконалюватися.

В.О. Сухомлинський надавав особливої ваги розвитку творчих здібностей молодших школярів засобами літератури. Змістом цієї системи він вважав:

1) правильну постановку мети розвитку творчих здібностей школярів;

2) тісний взаємозв’язок розумової та мовленнєвої діяльності учнів;

3) проведення уроків мислення серед природи;

4) систему творчих робіт з розвитку мовлення;

5) стимулювання інтелектуальних та естетичних почуттів.

Дитина − цілісна особистість. Потрібно, щоб навчання їй подобалось, щоб дитина, навчаючись не відчувала того, що її вчать, але постійно збагачувалась духовно, розвивалась. Постійне заохочення до дитячої творчості та залучення учнів до різноманітних видів творчих завдань сприяють розвитку уяви, мислення, мовлення. Саме творча спадщина, досвід роботи «Школи під голубим небом» є взірцем до впровадження в практику роботи вчителів початкових класів.

Вивчаючи твори В.О. Сухомлинського, можна визначити такі передумови для успішного розвитку учнів:



  • розвиток допитливості та інтересу;

  • формування вміння спостерігати;

  • виховання уваги до слова;

  • емоційні переживання;

  • створення мовленнєвих ситуацій.

На уроках мислення серед природи учні можуть вільно висловлювати свої думки, доторкнутися до краси, уявити і відтворити побачене, показати ровесникам, друзям свої маленькі відкриття. Адже «Книгу природи» не заміниш ні комп’ютерною грою, ні телепередачею, ні просто гарною книгою.

«Уміння бачити, уміння помічати те, що на перший погляд не відрізняється чимось особливим − це образно кажучи, повітря, на якому тримаються крила думки, першоджерело розуму, думки, мислення − у навколишньому світі; у тих явищах, які людина бачить, пізнає, які викликають у неї інтерес» (В.О. Сухомлинський)

Проводячи уроки мислення серед природи, ставлю такі завдання: придивлятися, прислухатися до різних звуків природи, відчувати красу, берегти і примножувати довкілля, розповісти про все сприйняте емоційно, захоплююче, цікаво.

На уроках мислення застосовую такі прийоми:

1) хвилинки поезії (вірші, акровірші);

2) зупинки мудрості (прикмети, прислів’я, приказки);

3) інсценізацію;

4) огляди-конкурси;

5) інтерв’ю з об’єктами живої та неживої природи.

Підібрані завдання сприяють чуттєвому сприйманню світу, відчуттю багатства барв, звуків рідної природи, формуванню ціннісних орієнтирів, особистісному досвіду творчої діяльності учнів, розвитку уяви як основи творчої діяльності, допомагають кожному школяреві опанувати процеси й форми мислення, проходячи шлях від уміння бачити предмет, виділяти його ознаки, порівнювати, узагальнювати до здатності усвідомлювати дійсність у зв’язках і відношеннях, вироблених досвідом.

Процес мислення відбувається на основі живих, образних уявлень. Учні самі встановлюють причинно-наслідкові зв’язки, роблять висновки, власні відкриття, прагнуть до нових пошуків, знаходять відповіді на свої запитання, учаться зв’язно висловлювати думку.

Усі враження від побаченого, почутого, власні відкриття довкілля діти фіксуюють у своїх "Портфоліо"


Урок мислення серед природи

на тему «Осінні таємниці»

Мета уроку: розвивати увагу, спостережливість, фантазію, уяву, творче мислення; усне і писемне мовлення, учити відчувати незвичне у звичайному, спонукати до висловлювань про захоплення чарівністю осені, виховувати естетичні почуття, любов до природи.

Хід уроку

1. Організація класу.

2. Мотивація навчальної діяльності учнів та повідомлення теми уроку.

Слово вчителя.

Погляньте, діти, навкруги. Як невблаганно плине час!

Ще ніби вчора було літо, а сьогодні вже − осінь.



3. Вибір об’єкта спостережень.

Загадка


Насунули хмари, дощі полили.

Пожовкла травиця, квітки відцвіли.

Вже холодом віє, листочки летять.

Сховались комашки

І пташкам не співать.

4. Одухотворення осені

- Погляньте довкола. Чи прийшла осінь до нас?

- Чи багато в неї роботи ? Чим вона заклопотана?

5. Імпровізація

- Іди, Осене! У тебе так багато роботи! Розкажи дітям, чим ти займаєшся? Може поділишся своїми таємницями?

Дівчинка − осінь ( ходить і розповідає , чим вона зайнята )

Позолочу берізки, підфарбую багрянцем калину, вишні. Розведу коричневу фарбу. Вона ще пригодиться мені. Нехай постоїть ще. Потрушу яблука, наховаю під листя та мох грибочків. Відправлю пташок у вирій. Одягну на небо сіру сорочку.



6. Складання діалогів.

Осінь. Дарую тобі, Ліщино, нове коштовне вбрання. Одягни його, але довго не носи!

Ліщина. Дякую тобі, господине! Пригощайся моїми горішками!

Робота в парах

Діти складають власні діалоги.

7. Самооцінювання. Взаємооцінювання. Діти з учителем визначають, хто краще виконав роботу, чиї діалоги виявилися вдалими.

Організація безпосереднього емоційного впливу природи на свідомість дитини вимагає попередньої підготовки вчителя. Уроки милування природою для світової педагогічної науки є не нові. Дуже широко вони застосовуються в Японії, Китаї. Висока емоційність, ліризм, артистизм, пісенність притаманні українцям. Наша педагогіка, враховуючи особливості національного характеру, завжди намагалася розвинути в дитині емоційну чутливість до прояву прекрасного в довкіллі.

Тому і здобув світове визнання досвід видатного українського педагога В.О. Сухомлинського.

Навчити милуватися красою − нелегке завдання. Саме тут проходить перевірку найголовніша функція вчителя − виховна, оскільки вплив на естетичну свідомість дитини потребує майстерності дотику до особистості. Сприймати красу природи − це означає духовно з’єднатися з нею. Тому я поступово і терпляче вчу учнів відчувати природу «на дотик», «на смак», «на запах». Прагну, щоб діти точно розрізняли відтінки кольорів, форми предметів, звуків, запахів у природі. Милування природою намагаюсь не зводити лише до спостереження за її об’єктами, до запису змін у навколишньому середовищі та пояснення їх із точки зору причинно-наслідкових зв’язків. Формую у своїх вихованців навички естетичного оцінювання Землі і всесвіту з точки зору їх неповторності, краси і унікальності. Лише безкорисливе втручання в природу, захоплення нею, породжує потребу в її збереженні.

Школа думки − заняття серед природи. Живе безпосереднє споглядання (сприймання об’єктів, картин, явищ, предметів навколишнього світу, логічний аналіз здобування знань ), збагачення, поглиблення знань учнів, розширення їх кругозору, уявлень, розвиток інтелектуальних здібностей, подив, захоплення, цікавість, бажання знати − саме в такому середовищі розвивається мовлення дитини, відшліфовується рідне слово.

Без поетичного, емоційного струменя неможливий повноцінний розвиток учня. Краса і жива думка органічно поєднані, як сонце і квіти.

Проведено уроки бачення прекрасного на теми: «Сонце − джерело життя у воді і на Землі», «Перші ознаки осені», «Прощальна пісня птахів», «Осінні квіти», «Роса − перлинка на траві», «Подорож краплини води», «Подих бабиного літа» та інші, де школярі вчилися передавати словом найтонші відтінки предметів і явищ. Діти захоплюються вигадуванням фантастичних образів, складанням казок. Дитяча творчість − це дитяча радість.

«Якщо дитина зачарована красою полів, мерехтінням зірок, нескінченною піснею коників і пахощами польових квітів, складає пісню, це означає, що вона на вершині цієї гармонії − тіла і духу». (В.О. Сухомлинський). Через оповідання, казки, притчі, легенди, написані для дітей видатним педагогом ми навчаємо учнів розуміти складність і красу людського буття, формуємо ціннісні орієнтації.

За висновком В. О. Сухомлинського: «За партою дитина не розкривається перед вами; тут ви бачите лише результат її розумового розвитку і праці, а сам розумовий розвиток, яскрава інтенсивна розумова праця відбувається тоді, коли дитина опиняється віч-на-віч із синіми лісовими сутінками, із струмком, що жебонить у балці, з метеликом, що пурхає над квіткою; внутрішній духовний світ маленької людини відкривається перед вами тоді, коли ця людина напружує розумові зусилля − не для того, щоб пригадати слова, заучені з книжки, а для того, щоб пояснити незрозуміле явище природи, знайти відповідь на запитання: як? чому?"

Джерелами думки вважав педагог природу.

Педагогічний пошук В.О. Сухомлинського повторюють і новітні технології. Це і увага до особистості дитини, і розвиток критичного мислення. Тому у своїй роботі з молодшими школярами я намагаюсь спиратися на думки, праці великого педагога. Створивши «Школу радості», упроваджуючи особистісно орієнтовані технології, наслідуючи В.О. Сухомлинського, намагаюсь досягти особливої психологічної атмосфери, щоб кожна дитина відчувала себе захищеною, почутою і їй було комфортно. Адже, найголовніша потреба людини − радість від спілкування. Вона має особливо велике значення для молодших школярів. Намагаюсь зрозуміти почуття маленького школяра.

Дати кожній дитині щастя − завдання для справжнього вчителя. Але, як можна бути щасливим, коли на уроці нецікаво, коли учневі здається, що він не достатньо здібний? Видатний педагог радить, щоб зробити дитину щасливою, треба допомогти їй вчитися, допомогти відчути радість успіху. Тому я ставлю собі такі завдання: кожен день − це цікава подорож у незнаний світ науки, світ гри, і ситуації успіху. А щира, непідробна любов до дітей, турбота про їх всебічний розвиток, творче мислення і високий моральний дух повинні бути стилем роботи «Школи радості».

Вивчення рідної мови, національних цінностей, звичаїв та традицій, теплі стосунки, прагнення до співпраці, звернення до внутрішнього світу дитини, підтримка і заохочення характерні для навчально-виховного процесу.

На думку В.О. Сухомлинського, успіх у навчанні залежить від педагогічної майстерності вчителя. Людину-творця може сформувати лише творчий учитель, здатний побачити обдарованість дитини, розвинути її таланти, навчити творчості в праці, навчанні, у створенні самого себе.

Актуальною проблемою сьогодення є збереження здоров’я дітей та формування здорового способу життя. Видатний педагог невтомно наголошував на тому, що піклування про здоров’я − найголовніша праця вчителя. Від життєрадісності, бадьорості дітей залежить їхнє духовне життя, світогляд, розумовий розвиток, міцність знань, віра у свої сили. Упроваджуючи здоров’язберігаючі технології в роботі з учнями та батьками, я дбаю про формування мотивації бути здоровими. Від способу життя сім’ї залежить і здоров’я дитини. Саме сім’я відіграє вирішальну роль у закріпленні знань з основ здорового способу життя та переходу їх у стійкі переконання, навички та звички. Тому просвітницьку роботу з дітьми та батьками я проводжу паралельно. Підбираю цікаву інформацію, що доступна і батькам, і дітям. Активна участь батьків у житті класу сприяє встановленню дружніх стосунків між дітьми.

Прагну на уроках і в позакласній роботі формувати в учнів чотири складові здоров’я (фізична, психічна, соціальна, духовна). Створюємо колективно з дітьми альманахи: «Як ми відпочиваємо», «Моя родина», «Де ми побували». Діти малюють, пишуть поради, діляться сімейними рецептами щодо збереження здоров’я та вивчають лікарські рослини. В 2012-2013 навчальному році ми працювали над виховним проектом «Лікарські рослини − цілющі скарби рідного краю». Діти розширили уявлення про значення лікарських рослин , ознайомилися із календарем «Природа зцілює» «Зеленої планети», нашої землячки, Наталії Земної.

Практичні приклади допомагають школярам зрозуміти, для чого потрібно вести здоровий спосіб життя, як потрібно харчуватися, яких правил дотримуватися, щоб бути здоровими. У своїй «Академії здоров’я» ми розв’язуємо ситуації морального вибору, вправи, наприклад: «Я хочу подякувати Роману за те, що він ...(допоміг бабусі, прибрав на подвір’ї, найкраще почергував). Така робота дає непогані результати. А застосування різноманітних профілактичних технологій є необхідною умовою для створення безпечних і комфортних умов для формування здоров’я дитини.

Творча спадщина В. О. Сухомлинського налічує біля 40 книг, 500 статей і вражає своєю багатогранністю. Мудрі ідеї, цінний виховний потенціал мають художні твори письменника. Він порушує надзвичайно важливі проблеми: стосунки з матір’ю: «Сьома дочка», «Сиві волосинки», «Іменини», «Хто кого веде?», морально-етичні теми: «Кінь утік», «Красиві слова і красиве діло», «Гвинтик», «Горбатенька дівчинка». Я вважаю, що ці твори не просто тексти для читання, а уроки людяності та доброти. Дуже хочеться, щоб і мої вихованці «Школи радості» з честю склали іспит людяності, щоб гордо носили високе ім’я людини, зрозуміли поняття «Слід на землі».

Майже до кожного уроку можна дібрати казку чи оповідання

В.О. Сухомлинського, що допоможе точніше передати тему твору. Він вчить нас своїми творами ,як жити , якою бути людиною , як залишити після себе вагомий слід у цьому світі. Вчить нас, як виховувати дітей.

«Людина повинна бути великою, духовно багатою і красивою у всіх сферах життя, в усіх відношеннях ... Вона повинна читати людську душу, вміти побачити, зрозуміти розумом і серцем горе, сум, хвилювання свого співвітчизника, прийти на допомогу».

«Коли в очах дитини сяє одухотвореність красою, а не блукає лицемірна посмішка, я люблю цю справжню людину, бо в ній часточка моєї душі» − стверджував В.О.Сухомлинський. Які близькі і точні слова, що вчать нас творити, бути справжньою людиною, любити дітей і навчати їх так, щоб школа була для них радісною, а навчання − цікавим.

Отже, упровадження в практику роботи ідей «Школи радості» В.О. Сухомлинського дає змогу сучасній школі не тільки робити навчально-виховний процес привабливішим, а й виконувати високу освітню місію − плекати всебічно розвинену особистість.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал