Філософія освіти і педагогіка №29 ’ 2014



Сторінка1/9
Дата конвертації01.12.2016
Розмір1.69 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9

Філософія освіти і педагогіка № 29 ’ 2014


Багнюк Н.М.
В.О. СУХОМЛИНСЬКИЙ У ДІАЛОЗІ

З СУЧАСНІСТЮ: РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ
Василь Олександрович Сухомлинський залишається в нашій пам’яті настільки неординарною людиною, що цілком може бути предметом наукового вивчення як особистість, громадянин, громадський діяч, учитель, керівник школи, організатор освіти, публіцист.

Науково-педагогічних працівників В. Сухомлинський цікавить насамперед як педагог-новатор, невтомний дослідник педагогіки, теоретик і практик. Особливого вивчення заслуговує його багатоаспектна педагогічна спадщина, що представлена в підготовлених і видрукуваних автором 48 книгах, 600 наукових статтях, близько 2 тис. художніх творах для дітей, а також численних лекціях, доповідях, повідомленнях на різнорівневих педагогічних форумах.

Твори В. Сухомлинського видані 53-а мовами світу, загальним тиражем майже 15 млн примірників. Книга «Серце віддаю дітям» перекладена на 30 мов світу і витримала 54 видання.

Поширеними стали твори: «Серце віддаю дітям», «Народження громадянина», «Духовний світ школяра», «Шлях до серця дитини», «Щоб у серці жила Батьківщина», «Моральні заповіді дитинства і юності», «Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості», «Розмова з молодим директором школи», «Сто порад учителеві».

Василь Сухомлинський прожив досить коротке життя, однак воно було надзвичайно плідним у плані професійної самореалізації. Він помер, не досягнувши повних 52 років, із яких 35 – віддав школі. Педагог захистив кандидатську дисертацію, став член-кореспондентом Академії педагогічних наук СРСР, заслуженим учителем України, Героєм Соціалістичної Праці, нагороджений багатьма орденами й медалями, включаючи медаль А.С. Макаренка.

Щорічно зростає кількість наукових досліджень, присвячених вивченню творчості видатного педагога. У середині 90-х років минулого століття було запропоновано введення в педагогічну термінологію узагальнюючого поняття “cухомлиністика”, яким користуються й досі.

Вивчення й аналіз доробку В. Сухомлинського переконливо засвідчує, що в педагогічній науці та навчально-виховній практиці немає жодної шкільної проблеми, яка більшою чи меншою мірою не знайшла б свого висвітлення в його творчій спадщині, але стрижневою проблемою є розвиток особистості.

У ті роки, коли в теорії і на практиці основним результатом навчання вважались знання, уміння і навички, Сухомлинський у книзі «Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості» переконує читачів у тому, що «повноцінне навчання, тобто навчання, яке розвиває розумові сили і здібності, було б немислимим, якби не спеціальна спрямованість, скерованість навчання − розвивати розум, виховувати розумну людину навіть за умови відносної незалежності розумового розвитку, творчих сил, розуму від обсягу знань».

Аналізуючи стан шкільної освіти, учений дійшов висновку, що вона лише тоді досягає мети, якщо в школі царює яскрава думка, живе слово і творчість дитини. На цих трьох китах має ґрунтуватися весь зміст навчання, характер духовного життя школи, його стиль, атмосфера взаємин. Таке розуміння мети шкільної освіти в ті роки було новаторським і дуже сміливим, а в наш час актуальним.

Для реалізації мети всебічного розвитку учнів В.О. Сухомлинський створив цілісну педагогічну систему. У ній знайшли втілення продуктивні ідеї його попередників і власні ідеї, які визріли в процесі органічного взаємозв’язку теоретичних і практичних напрацювань у Павлиській середній школі.

Наукові засади цієї системи, за нашим розумінням, складають такі положення:

• всебічне, глибоко продумане вивчення особистості дитини в різних видах діяльності, у взаємозв’язку класної і позакласної роботи;

• спрямованість діяльності педагогічного колективу на особистісний розвиток і саморозвиток дитини як складної системи, яка змінюється під впливом багатьох чинників;

• організація різних видів активної, особистісно значущої навчальної трудової діяльності дітей (колективної та індивідуальної) в урочний і позаурочний час;

• збагачення навчальної діяльності яскравими позитивними емоціями і почуттями краси;

• реальний гуманізм усіх видів спілкування і співпраці в педагогічному та учнівському колективах, його спрямованість на утвердження гідності кожної дитини як члена родини, колективу класу, школи, суспільства;

• використання праці і природи як джерела особистісного розвитку кожної дитини;

• програма актуальних і перспективних завдань створення в школі зусиллями дітей, учителів, батьків виховального і розвивального середовища;

• цілеспрямована мотивація учнів на досягнення максимального рівня розвитку своїх духовних і пізнавальних можливостей;

• пріоритетність моральної і розвивальної функцій в оцінюванні результатів навчання кожної дитини.

Психологічним фундаментом розвивальної системи є глибоке, всебічне, доброзичливе і неперервне вивчення внутрішнього світу дитини, її здібностей, характеру, волі, здоров’я, ставлень до рідних, Батьківщини, природи, товаришів, книги, її мрії, потреби, почуття.

Перечитуючи книги В.О. Сухомлинського, ми переконуємося, що успіх його педагогічної системи зумовлений саме увагою, любов’ю до кожної дитини, незалежно від її успіхів у навчанні.

Він описує сотні дитячих образів, характерів, життєвих ситуацій, які конкретно показують, як вивчати дитячу особистість, як враховувати складність і нерівномірність її розвитку на тривалому життєвому шляху, від 6-річного малюка до юнака і юнки.

У книзі «Сто порад учителю» Василь Сухомлинський одну із статей називає «Пам’ятайте, що нема й бути не може абстрактного учня». У її змісті він переконує читачів у тому, що не може бути абстрактного учня, до якого можна було б прикласти механічно усі закономірності навчання і виховання. Немає якихось єдиних для всіх школярів передумов успіхів у навчанні. І саме поняття успіхи в навчанні — річ відносна: в одного показником успіхів є «п’ятірки», а для когось і «трійка» — велике досягнення…Будь-яка програма з будь-якого предмета — це певний рівень, коло знань, але не жива дитина. До цього рівня, до цього кола знань різні діти йдуть по-різному. Одна дитина вже у 1 класі може цілком самостійно прочитати задачу й розв’язати її, інша ж — зробити це в кінці другого, а то й третього року навчання… А це означає, що в навчанні має бути індивідуалізація — і в змісті «розумової праці (у характері завдань), і в часі».

Вивчення особистості дитини В.О. Сухомлинський рекомендував починати з вивчення стану її здоров’я, атмосфери її сім’ї, оточення, у якому вона живе. Майже в кожному творі вченого ми знаходимо думки про те, як має бути зосереджена діяльність директора, учителів на турботах про здоров’я дітей: «Якщо виміряти всі мої турботи й тривоги про дітей протягом перших 4 років навчання, то добра половина їх — про здоров’я».

Пригадаємо у зв’язку з цим назви статей, які красномовно підтверджують цю думку: «Природа — джерело здоров’я», «Ми живемо у саду здоров’я»; книгу «Проблеми всебічно розвиненої особистості» завершує параграф «Турбота про здоров’я молодого покоління, фізичне виховання». Здоров’язбережувальний напрям розвитку особистості дітей, який націлений на збереження і зміцнення здоров’я, педагог розглядає у взаємозв’язку із їхніми навчальними досягненнями, ставленням до світу. Так, Василь Олександрович зазначає: «Дитина — жива істота, її мозок — найтонший, найніжніший орган, до якого треба ставитися дбайливо й обережно. Повноцінність розумової праці визначається не тільки й не просто її темпом і напруженістю, а, насамперед, правильною, продуманою, розумною її організацією».

Досвід Павлиської школи зі створення здоров’язбережувальної гігієни навчальної праці ще мало вивчений і слабко використовується в сучасній школі, у якій результати праці дітей нерідко не співвідносяться із величиною розумових і емоційних зусиль дитини. З позицій гуманної педагогіки, позицій дитиноцентризму у визначення якості освіти мають бути зінтегровані результати навчальних досягнень учнів, зміни в їхньому розвитку, стан емоційного і фізичного самопочуття вихованців.

Мотивація розвитку і саморозвитку кожної дитини — найважливіша складова педагогічної системи, створеної В.О. Сухомлинським. Основою такої мотивації є багаторазове переживання кожною дитиною почуття успіху особистих досягнень у навчанні, у трудових завданнях, у громадських дорученнях, у творчих справах. Цьому сприяли оригінальні, емоційно хвилюючі форми організації життєдіяльності школи. В. О. Сухомлинському вдалося реалізувати мрію Я.А. Коменського, засновника наукової дидактики, про те, що школа має бути «майстернею гуманності». Ця ідея була реалізована для учнів різного віку. Так, для молодших учнів винятково захоплюючими були створені на початку 60-тих років ХХ ст. «Школа радості», «Школа під голубим небом», «Кімната казки», «Куточок мрії», «Музична скринька», «Мандрівки до джерел слова і думки».

У Павлиській школі зусиллями вчителів, учнів, батьків, сільської громади було створено унікальне педагогічне середовище: шкільне містечко.

Постійним і незамінним джерелом інтелектуального і духовного збагачення дітей була книга — один із культів життя Павлиської школи. Про роль самостійного читання Василь Олександрович пише дуже часто і конкретно з урахуванням провідних потреб і можливостей дітей кожного віку. Сухомлинський радить: „Раніше, ніж підліток знайде книжку, читання якої стає цілим етапом, ніби поворотним пунктом у його житті, з кожним треба говорити окремо. Це нелегка справа. Не можна просто чекати зустрічі підлітка з «його» книжкою, треба намагатися розкрити її справжню красу — лише тоді відбудеться ця зустріч».

Стосунки дитини з навколишнім середовищем повинні пробуджувати її інтелектуальну і творчу ініціативу, стимулювати гуманність і етику взаємовідносин. Розкривати дітям джерела радості та краси в повсякденних справах — це нескінченне джерело навчання без примусу.

Найважливішою складовою всебічного розвитку школярів В.О. Сухомлинський вважав розвиток їх мислення. У Павлиській школі було дві програми навчання. Перша − це обов’язковий для заучування і збереження в пам’яті навчальний матеріал; друга − це позакласне читання, гурткова робота, спостереження за природою, самостійні досліди, а також інші джерела одержання інформації і зміцнення мотивації для розвитку й саморозвитку. У праці «Навчання − частина духовного життя В.О. Сухомлинський пише про «емоційне пробудження розуму», яке пропонує поєднувати зі спеціальним формуванням в учнів, починаючи з першого класу, уміння вчитися «…інструменту, який породжує гідність мислителя-трудівника». Центральним у цьому процесі є формування у школярів навчальних умінь, які дозволяють їм усвідомлено визначити мету роботи, продумати і здійснити її організацію, обираючи необхідні засоби: аналіз, порівняння, спостереження, причиново-наслідкові зв’язки, доведення тощо.

В. О. Сухомлинський писав: «Людина була й завжди залишиться дитям природи, і те, що ріднить її з природою, має використовуватися для її прилучення до багатств духовної культури. Світ, що оточує дитину, — це передусім світ природи з безмежним багатством явищ, з невичерпною красою». Водночас педагог застерігав, що «…не можна перебільшувати ролі природи в розумовому вихованні...Треба так спиратись на конкретне образне мислення учнів, щоб воно сприяло розвитку теоретичного пізнання. Як аналізувати цю залежність, В. Сухомлинський розкриває у «Книзі природи».

Розвиток мислення тісно пов’язаний з розвитком мовленнєвих умінь, умінь запитувати, бачити проблему. Цей взаємозв’язок у працях В.О. Сухомлинського простежується в системі самостійних завдань для учнів кожного класу з конструювання різних текстів, виконання літературних і образотворчих завдань. Він разом зі своїми вихованцями, учнями початкових класів, створив понад 1500 казок, художньо-пізнавальних оповідань, есе, замальовок. Їхній зміст опубліковано багатьма мовами світу.

Цілющим джерелом духовного і мовленнєвого розвитку учнів залишаються ці книги і в ХХІ столітті. Ми пишаємося тим, що для 4-річної школи в нових підручниках з української мови, читання, «Я і Україна» використано чимало творів В.О. Сухомлинського, які є чудовим матеріалом для всебічного розвитку школярів.

У розвитку дитячої особистості надзвичайно важливим є процес оцінювання результатів її праці. Оцінка може підносити дитину, а може й пригнічувати, гальмувати розвиток, породжувати негативне ставлення до світу. В.О. Сухомлинський ніколи не ставив учням незадовільних оцінок, якщо учень не міг через ті чи інші умови, обставини опанувати знання. «Я завжди прагнув того, щоб учень вірив у свої сили. Якщо учень хоче знати, але не може, треба допомогти йому зробити хоч би маленький крок уперед, і цей крок стане джерелом емоційного стимулу думки − радості пізнання».

Суттєвою особливістю підходів В. Сухомлинського до розгляду питань морального виховання було те, що він спирався й відштовхувався від практики роботи школи, з неї черпав питання й одночасно у неї ж заглиблювався, вирішуючи їх.

Після 1961 р. в усіх своїх наступних працях він поглиблює й розширює проблематику морального виховання. Вершинним досягненням підходу до шкільної морально-педагогічної проблематики є створення В.О. Сухомлинським педагогічної етики, системно і послідовно викладеної ним у двох книгах «Як виховати справжню людину (Етика комуністичного виховання)» (1975) і «Хрестоматія з етики» (1990), у який подано морально-етичні категорії добра і зла, краси, любові і ненависті на рівні дитячого світовідчуття та світосприйняття…

Звернення до внутрішнього світу особистості школяра стало початком розвитку гуманістичної моральної традиції та гуманістичного ідеалу. Процес морального виховання дітей В. Сухомлинський розглянув системно у взаємодії всіх інших складових − інтелектуального, фізичного, естетичного, трудового, − поставивши при цьому на перше місце моральне виховання. Він зазначав: «…дбаючи про досконалість кожної грані, сторони, риси людини, вихователь одночасно ніколи не випускає з поля зору ту обставину, що гармонія всіх людських граней, сторін, рис визначається чимось провідним, основним… Провідним, визначальним компонентом у цій гармонії є моральність».

Таким чином, В. О. Сухомлинським було створено цілісну педагогічну систему всебічного розвитку школярів в умовах масової загальноосвітньої школи в сільській місцевості. Його праці використовують всі педагоги світу. Ми, педагоги Перемозької загальноосвітньої школи, також застосовуємо педагогічні надбання вченого у своїй практиці. Бо ми працюємо над виховною проблемою «Я – Людина, Гуманіст, Громадянин, Сім'янин».

На основі інтеграції тривалого теоретичного дослідження і цілеспрямованих змін педагогічної практики, вивчення результатів діяльності школи вчений визначив і обґрунтував нові цілі і цінності шкільної освіти на засадах гуманізму, поєднання індивідуалізації з «мудрою владою колективу», всебічного вивчення особистості школяра, впровадження інноваційних організаційних і методичних засобів діяльності педагогічного колективу щодо створення у школі виховного і розвивального середовищ.

Саме твори В.О. Сухомлинського примушують читача замислюватись над питаннями добра і зла, над чистотою людських взаємин. Вони вчать любити і берегти красу рідного краю, поважати старість і рости чуйними, добрими, щирими людьми. А його поради написані просто, переконливо, вони легко запам'ятовуються, спонукають до роздумів, доброчинності.



«Ти живеш серед людей. Не забувай, що кожний твій вчинок, кожне твоє бажання позначається на людях, що тебе оточують. Знай, що є межа між тим, що тобі хочеться, і тим що можна. Перевіряй свої вчинки... Роби все так, щоб людям, які тебе оточують, було добре».

«Ти користуєшся благами, створеними іншими людьми. Люди дають тобі щастя дитинства. Плати їм за це добром».

«Усі блага і радощі життя створюються працею. Без праці не можна чесно жити... Нероба, дармоїд це трутень, що пожирає мед працьовитих бджіл. Навчання твоя перша праця. Йдучи до школи, ти йдеш на роботу».

«Будь добрим і чуйним до людей. Допомагай слабким і беззахисним, ...

товаришу в біді. Не завдавай людям прикрості. Поважай та шануй матір і батька, вони дали тобі життя, вони виховують тебе, вони хочуть, щоб ти став чесним громадянином, людиною з добрим серцем і чистою душею».

«Не будь байдужим до зла. Борись проти зла, обману, несправедливості. Будь непримиримим до того, хто прагне жити за рахунок інших людей, завдає лиха іншим людям, обкрадає суспільство».

Як бачимо, повага до себе, до іншого, як рівноправного, лежить в основі зародження морально-компетентної особистості, здатної до повноцінного життя у сучасному світі.



Література:

  1. Сухомлинський В.О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості / В.О. Сухомлинський // Вибрані твори: у 5 т. – К.: Рад. школа, 1976. – Т. 1 – С. 5-502.

  2. Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям / В.О. Сухомлинський. − К.: Рад. школа, 1976 − С. 7 − 279.

  3. Сухомлинський В. О. Розмова з молодим директором школи / В.О. Сухомлинський. − К.: Рад. школа. − 1977. – 215 с.

  4. Сухомлинський В.О. Вибрані твори: в 5 т. / В.О. Сухомлинський. – К.: Рад. школа, 1976-1977. – 5 т.

  5. Сухомлинський В. О. Павлиська середня школа / В.О. Сухомлинський. − К.: Рад. школа. − 1979. – 384 с.

  6. Сухомлинский В. О. Хрестоматия по этике. М.: Педагогика. − 1990. – С. 304 с.

  7. Сухомлинський В.О. Як виховати справжню людину / В.О. Сухомлинський // вибр. твори: у 5 т. – Т. 2. – К.: Рад. школа. − 1976. – С. 149 – 416.


Науменко А.М.
В.О. СУХОМЛИНСЬКИЙ ПРО РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ
Серце все сповна віддав дитині,

А вогонь, мов Прометей, в світи несе.

Ним пишатися повіки Україні,

Ми завдячуємо Вам, Учителю за все.

Н. Примушко


У Законі України «Про освіту» головною метою освіти визначено всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток талантів, індивідуальних розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, становлення громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого й культурного потенціалу держави. У Національній доктрині розвитку освіти серед пріоритетних напрямів державної політики в галузі освіти названо: особистісна орієнтація освіти, пропагування здорового способу життя, формування здорового способу життя, формування національних і загальнолюдських цінностей.

На рубежі ХХ і ХХІ століть в Україні почав набирати розвитку новий, а точніше – оновлений у дусі європейської інтеграції та глобалізаційних тенденцій напрям в освіті – громадянська освіта. У ході масштабних публічних обговорень її мети, організаційних принципів, завдань, змісту, практичних шляхів реалізації розроблено Концепцію громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності. В даному документі відображено ідейні та психолого-педагогічні основи формування громадянина демократичного суспільства, що має відбуватися на всіх рівнях освітнього процесу. Громадянська освіта розглядається в Концепції як «спеціалізована, систематична підготовка людей до суспільного життя в умовах демократії», її метою проголошено формування особистості, «якій були б притаманні демократична громадянська культура, усвідомлення взаємозв’язку між індивідуальною свободою, правами людини та її громадянською відповідальністю, готовність до компетентної участі в житті суспільства». Тож на початку третього тисячоліття серед пріоритетних завдань української освітньої галузі визнано громадянське виховання.

З 2012-2013 навчального року загальноосвітні навчальні заклади України здійснюють перехід на новий Державний стандарт початкової загальної середньої освіти, з 2013-2014 навчального року розпочато впровадження Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти. Державними стандартами поставлено за мету формування компетентного випускника, що володіє знаннями та вміє їх використовувати і застосовувати на практиці, у реальному житті. Одним із провідних напрямів діяльності сучасної школи визначається впровадження здоров’язбережувальних технологій.

Не буде перебільшенням стверджувати, що названі цілі й завдання загальної середньої освіти формулював, відстоював і практично реалізовував В.О. Сухомлинський ще у 50-х – 60-х роках минулого століття.

Про ціннісно-гуманістичну, духовну, морально-етичну спрямованість педагогічної спадщини Василя Сухомлинського свідчать і самі назви його праць: «Серце віддаю дітям», «Шлях до серця дитини», «Людина – найвища цінність», «Моральні цінності сім’ї», «Людина неповторна», «На нашій совісті людина», «Як виховати справжню людину», «Обережно: дитина!», «Щоб душа не була пустою» … В.О. Сухомлинський у своїх працях називає школу «духовною колискою, найважливішим вогнищем мудрості народу» Абсолютно по-сучасному звучать слова: «Від того, як побудована школа, наскільки яскраво втілені в ній духовні цінності суспільства, залежить майбутнє нашої країни…У школі твориться людина». В умовах тотальної колективності В.О. Сухомлинський наполегливо відстоював ідею про самоцінність дитячої індивідуальності, що має ґрунтуватися на любові, повазі і довірі до неї. Настанови Василя Сухомлинського є надзвичайно актуальними сьогодні. Це – своєрідна програма для духовної, морально-етичної освіти і виховання підростаючих громадян України. Великий педагог працював на майбутнє, передбачав його, йшов попереду свого часу. Гуманне спрямування сучасної педагогіки, що ґрунтується на ідеях ціннісного ставлення до особистості, істотно позначається на переосмисленні основоположних поглядів видатного педагога. В працях В.О. Сухомлинського сформована і обґрунтована цілісна система виховання, яка базується на гуманістичних ідеях добра і краси. Адже дитина пізнає навколишній світ здебільшого серцем. Саме В.О Сухомлинський у своїх творах гостро ставив питання про гуманну педагогіку, що утверджує таку аксіоматику:


  • собистість виховується особистістю.

  • Доброта виховується Добротою.

  • Любов виховується Любов’ю.

  • Благородство виховується Благородством.

  • Людина виховується Людиною.

За тридцять п’ять років роботи в школі В.О. Сухомлинський розробив систему бесід з людинознавства – розповіді про Людину. Їх мета полягає в тому, щоб «підносити людину», «відкривати в кожному серці джерело людської гордості». «Світ вступає у вік Людини. Людина – ось що головне» - пише В.О. Сухомлинський. Головним інструментом виховання особистості великий учитель вважав «педагогіку серця». Він будував виховання на довірі і повазі до особи дитини, яка має жити в гармонії з природою, людьми, у цілому із суспільством. Сучасний Державний стандарт містить твердження про те, що дитина має стати не об’єктом виховання, а суб’єктом, зі своїми життєвими бажаннями, щирими людськими потребами, власним розумінням світу.

Надзвичайно важливим напрямком формування особистості визначає Василь Олександрович Сухомлинський громадянське виховання. І знову-таки – через призму загальнолюдських цінностей, моралі: «Ти живеш серед людей. Не забувай, що кожний твій вчинок, кожне твоє бажання позначається на людях, що тебе оточують…Роби все так, щоб людям, які тебе оточують, було добре. Ти користуєшся благами, створеними іншими людьми. Плати їм за це добром…Усі блага і радощі життя створюються працею… Будь добрим і чуйним до людей. Поважай і шануй матір і батька – вони дали тобі життя, вони виховують тебе, вони хочуть, щоб ти став чесним громадянином, людиною з добрим серцем і чистою душею». Справжня громадянськість, на думку вченого, − це моральна відповідальність за все, що робиться на рідній землі, непримиренність до недоліків, гаряче прагнення боротися за розквіт Батьківщини. Видатний педагог стверджував, що протягом усіх років навчання в школі учням слід давати не лише систему знань з основ наук. Передусім дітей треба учити жити, вчити найважливішої мудрості буття – громадянськості. Вчений визначив основні складові громадянської особистості: знання, переживання, вчинки. Усвідомлюючи високі технологічні досягнення, швидкі темпи світового економічного розвитку, ми повинні відчути зростаючу відповідальність за долю світу. Найбільше, що має тривожити людство сьогодні, − це не лише науково – технічна революція, розвиток матеріального світу, а й надзвичайна криза в системі моральних цінностей людини. Навчання в школі має передусім сприяти пізнавальному й моральному розвитку юних громадян. Учні повинні навчитися самостійно осмислювати природні, соціальні й культурні явища, відповідати за свої вчинки, вдосконалювати власні переконання.

Про сучасність педагогічної спадщини В.О. Сухомлинського свідчать його погляди на формування всебічно розвиненої особистості, компетентного випускника. І хоча термінологія певною мірою відрізняється, слова не змінюють сутності. Засвоєння системи знань, на думку Василя Сухомлинського, має бути органічно пов’язане з розвитком розумових сил дитини. Розвиток мислення потребує не лише нагромадження знань і відповідної їх переробки, а й формування розумових операцій, що створює внутрішні умови для розвитку мислення на належному рівні. Мислення дитини має розвиватися водночас з вихованням її волі, емоцій, почуттів, пам’яті, фантазії та характеру. Вирішуючи проблему розвитку мислення дитини, В.О.Сухомлинський зазначає, що навчання в школі «має орієнтуватися не на посилення роботи пам’яті, а на активізацію процесів мислення».

Нині перед українським суспільством стоїть велика кількість завдань, серед яких важливе місце належить турботі про здоров’я і духовне життя школярів. У цьому контексті спадщина великого педагога, інноваційні підходи в розробленій ним виховній концепції, що була втілена в навчально-виховний процес Павлиської середньої школи є надзвичайно актуальною. В.О. Сухомлинський неодноразово наголошував, що найістотніші зміни в стані здоров’я дітей відбуваються саме на етапі шкільного навчання. Перевантаженість навчальних програм, поглиблене вивчення навчального матеріалу в умовах дефіциту навчального часу, психоемоційне напруження, недостатність рухової активності й перебування на свіжому повітрі та недостатність сну спричиняють функціональні порушення фізіологічних функцій і систем організму школярів. Педагог-гуманіст писав: «Я не боюсь ще й ще раз повторювати: турбота про здоров’я – це найважливіша праця вихователя. Від життєрадісності, бадьорості дітей залежать їхнє духовне життя, світогляд, розумовий розвиток, міцність знань, віра у свої сили». Ідеї педагога не просто утворилися на порожньому місці, вони були виплекані і випробувані життям. Педагогічні напрацювання реалізовувалися в конкретній школі, Василь Олександрович працював із реальними дітьми і зараз його настанови, перевірені роками, перегукуються з сучасними концепціями і можуть, і мають допомагати вирішувати проблеми сучасної освіти.

Осмислюючи ідеї видатного педагога з погляду сьогодення, знаходимо в його творчості, що є невмирущою скарбницею науково-педагогічного досвіду, широкий спектр оригінальних рішень складних проблем та інноваційні ідеї, що не втрачають своєї значущості й актуальності. Теоретичні висновки і практичні напрацювання педагога найбільш наближені до вимог сучасності. Їх втілення в сучасній системі освіти і виховання сприяє поглибленню гуманістичної спрямованості виховного процесу. Досвід В.О. Сухомлинського не втрачає своєї актуальності, а набуває нових граней і відтінків.

Про педагогіку геніїв варто говорити як про позачасову й позадержавну, оскільки вона гуманістична у всіх своїх проявах. В.О. Сухомлинський значно обігнав свій час і зумів продемонструвати зразки педагогічної мудрості, які мають велике значення не тільки для практики сьогодення, а й для сучасної педагогічної науки. Його ідеї відповідають загальноцивілізаційним тенденціям розвитку, що все більше утверджуються і в Україні.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал