Федоровська анна Вікторівни



Скачати 59.82 Kb.

Дата конвертації30.04.2017
Розмір59.82 Kb.

1
ФЕДОРОВСЬКА Анна Вікторівни,
слухач групи Д факультету підготовки магістрів державного управління
ХарРІ НАДУ, м. Харків
Місце стажування
– з 01.07.2014 р. по 25.07.2014 р. – Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області
– з 28.07.2014 р. по 22.08.2014 р. – Харківський міський центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Довіра.
ДЕРЖАВНА МОЛОДІЖНА ПОЛІТИКА
ПРОФІЛАКТИКИ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ СЕРЕД МОЛОДІ
Питання профілактики девіантної поведінки серед молодіє досить актуальним у сучасному українському суспільстві. Під девіантною поведінкою фахівці розуміють поведінку, що відхиляється. Йдеться, зокрема, про девіацію як відхилення поведінки індивіда від соціальних норм, що спричиняє його ізоляцію, лікування, тюремне ув’язнення або інше покарання Н. Дж. Смелзер). Причина девіації убачається по-перше, у відсутності зв’язку між політично пропонованими цілями суспільства та соціально схвалюваними засобами існування цих цілей (Р. Мертон), по-друге, в наявності конфліктів міжкультурними нормами у мультикультурному суспільстві [1; 3; 5; 6; 8]. Отже, девіацією можна вважати такі вчинки і дії людей та соціальних груп, що суперечать соціальним і моральним нормам, не відповідають культурним традиціям та офіційно встановленим нормам, входить у конфлікт з соціальними нормами суспільства, тобто фактично сформованим уданому суспільстві нормам поведінки. Девіантна поведінка – це специфічний спосіб передачі, засвоєння, закріплення і виявлення ціннісних відносини особистості до суспільства, що заснований на мотивації, спрямованій на зміну існуючих (не влаштовуючих особистість) соціальних норм та очікування цих змін. Реальним середовищем для виявлення такої поведінки є вулиця, сім’я, трудовий колектив, навчальний заклад тощо. Спричиняють девіантну поведінку здебільшого соціально-
економічні умови, сімейно-побутові та міжособистісні відносини, соціально- культурне оточення, наявні відносини спілкування людей один з одним [5; 6]. Нерідко до передумов відхилень у поведінці людей соціологи називають безробіття, бідність, бродяжництво, душевні захворювання та ін. Специфічними формами відхилень від норми можуть бути наукова, технічна та художня творча діяльність, яка спрямовується на створення нового, унікального, відмінного від того, що вважається нормою нарівні буденної свідомості [2]. Дослідження проблеми схильності молоді до девіантної поведінки потребує, насамперед, визначення місця молоді у системі координат більш широкого соціального змісту. Такою, на нашу думку, є проблема нормативної поведінки соціалізованого індивіда, особистості в суспільстві. Поняття норми імпліцитно містить у собі можливість відхилень від неї. Відтак, говорити про нормативну поведінку можливо лишена тлі якоїсь іншої, ненормативної, тобто такої, що відхиляється від норми, отже, є соціальне небажаною і, відповідно, соціально не схвалюваною. Ступінь соціальної незручності різних видів ненормативної поведінки різниться – від таких, що викликають осуд найближчого соціального оточення, до вчинення тяжких злочинів, покарання за які передбачає повну ізоляцію особи від суспільства. Тому своєчасна, якомога більш рання психологічна діагностика схильності молоді до ненормативної поведінки, розробка комплексу заходів психологічної допомоги особистості у зазначених випадках потребує сукупних зусиль теорії і практики. Людина як особистість формується під впливом системи соціальних відносин, у яку вона включена цей процес детермінується сукупністю соціальних норм, чинних наданий моменту суспільстві. Таким чином, соціальні норми є вимогами (правилами) суспільства щодо поведінки особистості, визначаючи характер, а також межі можливих і припустимих її проявів. Ці вимоги можуть бути закріплені в письмових джерелах (законах, статутах і т. ін.), хоча здебільшого це необов’язково. Більшість соціальних норм об’єктивуються, виражаються зовні через уявлення і зразки поведінки спільноти, що відтворюються з покоління в покоління досить регулярно й у масовому масштабі [4].
Нормативна регуляція характеризується, перш за все, специфікою об’єкта регулювання їй підлягають лише ті види індивідуальної поведінки, які мають масовий характер. До таких видів поведінки пред’являються певні вимоги, що виражають відповідну суспільну потребу, причому виконання цих вимог не може бути забезпечено іншими формами соціальної, економічної, психологічної детермінації. Нормативна регуляція характеризується також наявністю методів і засобів, якими особи стимулюються до виконання відповідних вимог. Такими, зокрема, є різні форми соціального контролю за індивідуальною поведінкою. Нарешті, нормативна регуляція передбачає наявність ціннісно-нормативної свідомості [2; 4; 8]. Для людського суспільства характерна більш-менш стійка впорядкованість суспільних відносин, відповідна потребам суспільства у цілому чи домінуючих груп. Така впорядкованість досягається у результаті встановлення і дії соціальних норму яких закладено відповідний вид поведінки, її форму і характер взаємовідношень. Суспільні вимоги до особи, виражені у нормі, регламентують соціальну поведінку з різним ступенем деталізації (а) жорстко визначається модель поведінки, конкретний варіант діянь (б) визначаються лише принципи, яким належить керуватися при виборі конкретного варіанту діянь (в) визначається лише загальна мета, для досягнення якої особа сама обирає засоби її здійснення [8]. Ці вихідні положення слугують орієнтиром на нормативну поведінку у конкретній ситуації. Тому важливо розглянути основні поняття і теорії щодо девіантної поведінки, основні підходи до розуміння, осмислити її сутність та фактори, що як каталізатори впливають на динаміку даної поведінки. Націй базі можна виявити найефективніші шляхи до розв’язання проблеми, недопущення виникнення основ поведінки відхилення з метою стабілізації соціального середовища в моральному та правовому плані.
По-перше, поведінка, що відповідає вимогам норми інею врегульована, називається нормативною. Основне значення нормативної поведінки полягає в упорядкуванні й організації людської активності, у використанні в суспільних
взаємовідносинах людей найбільш раціональних методів і засобів. Виступаючи як механізми соціальної регуляції поведінки, соціальні норми пов’язують усі прояви особистості, її поведінку зважливими інститутами сучасного суспільства, його структурою і вимогами.

По-друге, методика профілактики девіантної поведінки серед молоді – це сукупність методів попередження і недопущення у молоді відхилень від соціально позитивної поведінки. Цей вид профілактичної діяльності потребує відповідних зміну вищій педагогічній, психологічній та юридичній освіті [7]. Як бути у відношенні тих девіантів, які вже стали алкоголіками, наркоманами, заразилися венеричними хворобами, страждають сексуальними розладами Очевидно, що використання кримінального покарання щодо гомосексуалістів, повій і п’яниць втрачає сенс, оскільки більшість з них хворі люди і потребують медичної, психологічної та соціальної допомоги.
Виправно-трудова система (в’язниці, слідчі ізолятори та колонії) має наметі покарання і виправлення засуджених. Але в’язниця не стільки виправляє, скільки карає людину, часом на весь залишок її життя на волі. Саме місця позбавлення воліє основними розсадниками гомосексуалізму, школою, де завершується формування девіантної поведінки та самосвідомості. Девіантна поведінка завжди спочатку буває невмотивованою. Молода людина, як правило, хоче відповідати вимогам суспільства, але в силу несприятливих соціальних умов, невміння правильно визначити свої соціальні ролі, незнання способів соціальної адаптації не може цього зробити. Наявність девіантної групи визначає і прищеплює схильності, полегшує шлях до скоєння протиправних і аморальних дій, забезпечує психологічний комфорт за участь у них, зменшує ефективність способів соціального контролю. До основних факторів удосконалення державної молодіжної політики з профілактики девіантної поведінки серед молоді можна віднести таке [1 – 8]:
1. Упровадження інноваційних методів і засобів соціального контролю, що повинні бути адекватними конкретним видам девіантної поведінки. Основним засобом соціального контролю має стати задоволення здорових
потреб та інтересів осіб, схильних до ненормальної поведінки. Так, наукове, технічне, інші види творчості можуть служити серйозною альтернативою різним формам протиправної та аморальної поведінки. Ефективність попередження правопорушень досягається не стільки тимчасовою силовою забороною девіантної поведінки, скільки постійним соціальним схваленням корисності нормативної поведінки.
2. Істотне звуження репресивних заходів впливу. Позбавлення волі призводить особистість до соціальної і моральної деградації і може використовуватися лише як крайній засіб впливу. Отже, стосовно молодих правопорушників можна вважати припустимим скорочення термінів позбавлення волі, відстрочка виконання вироку, умовно-дострокове звільнення і, головне, зміна умов утримання.
3. Створення гнучкої і розгалуженої системи соціальної допомоги, що включає державні, громадські, благодійні та інші структурні ланки. Непогано зарекомендували себе суспільні організації за принципом самодопомоги групи анонімних алкоголіків, наркоманів, осіб, звільнених з місць позбавлення волі.
4. Моральнісне відродження і духовний розвиток громадян на принципах людської моралі і духовних цінностей, свободи совісті і слова, індивідуального пошуку сенсу життя
(криза духу чи втрата сенсу життя – важливий чинник девіантної поведінки. Створення інститутів згоди і інститутів посередництва, які б брали на себе функції кримінального та адміністративного правозастосування, виходячи з тяжкості проступку або злочину молодого правопорушника, умов вчинення протиправного діяння.
5. Жорсткий контроль за потоком відеозаписів, які містять сцени насильства, жорстокості і відвертого сексу.
6. Вплив на менталітет молодих українських громадян, які виросли в умовах тоталітаризму. Формування засобами масової інформації, навчальними та просвітницькими організаціями більш терпимого ставлення до
інакомислячих і по-іншому діючих (сексуальних меншин та ін.).

6 7. Підготовка та перепідготовка кадрів працівників правоохоронних органів, що спеціалізуються на роботі з молодими правопорушниками у місцях позбавлення волі соціальних педагогів і соціальних психологів, лікарів- наркологів і соціальних працівників – усіх тих, хто вже сьогодні працює з девіантом. Отже, в процесі роботи з важкими дітьми, підлітками батьки, педагоги, соціальні працівники часто стикаються з вирішенням завдань такого рівня, де повинні бути задіяні державні структури. У системі заходів із захисту дитинства значна роль належить нормативно-правовій базі, що включає міжнародне законодавство, закони держави, нормативні положення, інструкції, методики, програми і т. ін. на місцевому рівні. Сьогодні в Укріїні є відповідні нормативно-правові документів, зокрема, Національна програма Діти України (Указ Президента України № 63 від 18.01.1996 р, Концепція Державної програми Здорова дитина на 2008-2017 рр. (Проект Розпорядження Кабінету Міністрів України Про схвалення Концепції Державної програми Здорова дитина на 2008-2017 рр.), Закон України Про освіту № 1060-ХІІ від 23.05.1991 р. (з доповненнями) та ін. Проте, ці нормативно-правові документи в більшості своїй не виявили очікуваного ефекту або взагалі не працюють, оскільки навіть зазначений проект такі залишився проектом, можливо, через відсутність коштів. В організації профілактики правопорушень серед дітей та підлітків беруть участь всі підрозділи органів внутрішніх справ. Підвищується роль педагогічної діяльності з профілактики та подолання соціально-негативних форм девіантної поведінки дітей та підлітків. Є підстави сподіватися, що незабаром в соціально- економічному розвитку українського суспільства відбудуться зміни на краще, які дозволять успішно не тільки розвиватися цьому напрямку роботи з дітьми та підлітками з відхиленою поведінкою, але і зміцнять всю систему соціального захисту. Тільки глибокі і систематичні наукові дослідження у сфері підліткової соціології можуть допомогти зрозуміти причини того, що реально відбувається в суспільстві, вирішити проблему конфлікту поколінь. Необхідна партнерська
комунікація з молодою людиною, розуміння сутності її пошуків, повна відмова від бездумного засудження того, що несе з собою молодіжна субкультура, застосування диференційованих підходів щодо оцінки явищ життя сучасної молоді.

Список використаної літератури:
1. Гилинский Я. Социология девиантного (отклоняющегося) поведения / Я. Гилинский, В. Афанасьев. – СПб. : Питер, 1993. – 342 с.
2. Змановская Е. В. Девиантология: Психология отклоняющегося поведения / Е. В. Змановская. – М. : Академия, 2006. – 288 с.
3. Іваницький О. В. Девіантна поведінка молодів Україні чинники виникнення та державні заходи подолання / О. В. Іваницький // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка. – 2008. – С.
4. Иванов В. М. Девиантное поведение: причины и масштабы / В. М. Иванов //
Социально-политический журнал. – 1995. – № 2. – С. 14–15.
5. Клейберг Ю. А. Девиантное поведение в вопросах и ответах / Ю. А. Клейберг. – М. : МПСИ, 2006. – 304 с.
6. Павлов Б. С. Над опасным «социальным придоньем» (о девиантной субкультуре подростков) / Б. С. Павлов // Социс. – 2013. – № 2. – С. 69–79.
7. Платонов Ю.П. Социальная психология поведения : [учебное пособие] / Ю. П. Платонов. – СПб.: Питер, 2006. – 464 с.
8. Рудакова И. А. Девиантное поведение / И. А. Рудакова, ОС. Ситникова, НЮ. Фальчевская. – Ростов н/Д. : Изд-во «Феникс», 2005. – 156 с.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал