European credit transfer system ects інформаційний пакет галузь знань: 01 Освіта Спеціальність: 014 Середня освіта Спеціалізація: Українська мова І література



Сторінка3/7
Дата конвертації23.12.2016
Розмір1.43 Mb.
1   2   3   4   5   6   7

ІV. Цикл дисциплін самостійного вибору вищого навчального закладу
Назва дисципліни: Виразне читання

Статус: за вибором

Рік/семестр: 1 рік навчання / 1 семестр

Мета. Вироблення у студентів навичок виразного читання різножанрових творів, оволодіння технікою читання, сприяння навчанню точно і виразно висловлювати думку.

Завдання: засвоїти техніку мовлення в єдності її елементів як необхідну передумову словесної дії і правильно нею користуватися; досконало вивчити положення, зміст і значення засобів логіко-емоційної виразності читання в їх органічному зв’язку і вміти ними користуватися; вивчити класифікацію і принцип застосування позамовних засобів виразності в процесі читання, мовлення; уміти підготувати твір для читання та аналізу його з дітьми; виявити особливості читання і переповідання творів різних жанрів, а також загальні вимоги до цього процесу; розвивати художній смак, почуття та уяву.

Оцінювання: залік

Назва дисципліни: Літературне краєзнавство

Статус: за вибором

Рік/семестр: 1 рік навчання / 2 семестр

Мета. Ознайомлення студентів із періодом зародження та початковими етапами розвитку місцевого письменства, становленням літературного процесу як частини загальнонаціонального з урахуванням регіональних особливостей, характеристику особливостей сучасних письменницьких шукань в царині поезії, прози, драматургії, показ наступності традицій.

Завдання: розкрити загальні закономірності розвитку літератури Івано-Франківщини від найдавніших часів до сучасності, сформувати уявлення про різноманітність стилів, напрямків, жанрів літератури рідного краю,ознайомити з творчістю видатних поетів та прозаїків краю, розвивати навички аналізу окремих знакових текстів та збору й опрацювання краєзнавчих матеріалів.

Оцінювання: залік

Назва дисципліни: Дитяча література

Статус: нормативна

Рік/семестр: 1 рік навчання / 2 семестр

Мета. Засвоєння знань про особливості розвитку української літератури для дітей; ознайомлення студентів з літературним процесом в українському та світовому письменстві у дискурсі дитячого читання; засвоєння теоретичного інструментарію сучасного літературознавства для пізнання художньо-естетичних особливостей дитячої літератури; виклад програмового матеріалу в контекстному, особистісно адаптованому вимірі; проектування змісту програми на систему методичних навиків і вмінь для практичного застосування у педагогічній діяльності в умовах сучасної школи.

Завдання: формування системи знань про дитячу літературу як процес, її специфіку та пізнавально-виховний потенціал, а також практичних навичок для розвитку творчого й критичного мислення учня загальноосвітньої школи в системі новочасних освітніх перспектив.

Оцінювання: залік

Назва дисципліни: Українська мова за професійним спрямуванням

Статус: нормативна

Рік/семестр: 3 рік навчання / 5семестр

Мета. Вироблення мовних умінь і навичок, сприяння ефективному опануванню студентами фахової української мови, формування мовної особистості, підготовка висококваліфікованих фахівців, які добре володіють українською мовою.

Завдання: поглибити й удосконалити набуті знання з української мови; навчити правильно оформлювати документи щодо особового складу, довідково-інформаційні документи, розпорядчі, особисті, офіційні, документи з господарсько-договірної діяльності; ознайомити студентів з особливостями наукового стилю та його підстилями; ознайомити з особливостями складання різних видів письмових робіт у вищій школі: план, тези, реферат, анотація, стаття, курсова робота, дипломна робота тощо; ознайомити з мовними особливостями професійного спілкування; збагатити студентів лексикою ділового спілкування та наукового мовлення; сформувати навички роботи з навчальною та довідковою літературою; розвити у студентів комунікативні компетенції, необхідні у професійному спілкуванні.

Оцінювання: залік

Назва дисципліни: Орфографічний практикум української мови

Статус: нормативна

Рік/семестр: 1 рік навчання / 1 семестр

Мета. Удосконалення вмінь визначати буквений склад слів у співвідношенні зі звуковим складом і правильно називати букви; піднесення культури писемного мовлення; закріплення орфографічних правил вживання різних орфограм; засвоєння принципів українського правопису й написань, що відповідають кожному з них.

Завдання: дати студентам ґрунтовні й систематичні знання з навчальної дисципліни; сформувати уміння й навички правильного письма; забезпечити оволодіння нормами української літературної мови та дотримання вимог культури усного й писемного мовлення, а також оволодіння навичками комунікативно виправданого використання засобів мови в різних життєвих ситуаціях, дотримання етикету спілкування; виховувати повагу до української літературної мови.

Оцінювання: залік

Назва дисципліни: Актуальні проблеми української літератури

Статус: нормативна

Рік/семестр: 3 рік навчання / 6 семестр

Мета. Метою курсу є поглиблене і розширене ознайомлення з літературним процесом кінця ХХ – початку ХХІ ст., забезпечення принципу системності, аналітичної обсервації, розуміння літератури як форми художнього пізнання і перетворення дійсності, що зумовлено потребою розглянути літературу останніх років у контексті світової художньої, філософської традиції, з’ясовуючи художню вартість і самодостатність українських поетичних, прозових, драматичних текстів.

Завдання: українська література останнього десятиліття представляє собою строкату, мозаїчну картину, на якій співіснують у різних пропорційних відношеннях явища сучасного літературного процесу. У ньому простежується актуалізація як неореалістичних, так і постмодерних тенденцій, виокремлюється творче життя мистецьких поколінь, шкіл і яскравих творчих індивідуальностей. Отже, завдання курсу полягає, проаналізувавши художні надбання останніх років, представити панораму літературного життя в Україні, з’ясувати ідейно-змістові, формально-стилістичні параметри творчості літературних поколінь (шістдесятники, вісімдесятники, дев’яностівці), виявити динаміку художніх жанрів і форм.

Оцінювання: залік

Назва дисципліни: Теоретичні питання дериватології

Статус: за вибором

Рік/семестр: 3 рік навчання / 6 семестр

Зміст дисципліни. Основи словотвірної морфеміки. Морф, аломорф, морфема, варіанти морфем. Типи морфем, їх класифікація за місцем розташування у слові, за функціями, за будовою, за походженням. Полісемія, омонімія, синонімія, антонімія морфем. Морфемна структура слова. Основа слова, їх характеристика. Подільність основ. Морфонологія як наука. Морфонологічні явища. Морфотактика одиниць морфемної підсистеми мови. Валентність префіксів і суфіксів. Словотвір як самостійна лінгвістична одиниця. Зв’язок словотвору з іншими лінгвістичними дисциплінами. Діахронний і синхронний аспекти словотвору. Похідне слово – основна одиниця дериватології. Ознаки похідності. Словотвірна структура слова. Мотиваційні відношення у словотворі. Типи словотвірної мотивації. Множинна мотивація. Способи словотвору. Специфіка словотвірного аналізу. Комплексні одиниці словотвірної системи: словотвірний тип, словотвірний ланцюжок, словотвірна парадигма, словотвірне гніздо, словотвірна категорія. Теоретичні питання словотвірного значення. Трактування словотвірної семантики крізь призму теорії номінації. Три типи деривації. Методика виведення й формулювання словотвірного значення Основоцентричний аспект дослідження словотвору. Семантика й валентність – домінантні детермінанти дериваційного потенціалу твірних. Нормативні чинники, які визначають дериваційну активність базем. Елементарні словотвірні одиниці у структуруванні тексту. Похідні слова в організації тексту. Текстотворчі потенції комплексних словотвірних одиниць. Формування конотативного компонента семантики тексту словотвірними засобами.

Оцінювання: залік

Назва дисципліни: Наукове спілкування іноземною мовою

Статус: за вибором

Рік/семестр: 3 рік навчання / 5-6 семестри

Мета. Розвиток у студентів науково-комунікативної компетенції (лінгвістичної, соціолінгвістичної та прагматичної) для забезпечення ефективного спілкування в англомовному науковому середовищі.

Завдання: формування та розвиток у студентів стійких практичних навичок усного та письмового володіння англійською мовою для участі в науковій діяльності; ознайомлення студентів з основними лексичними, граматичними та стилістичними особливостями наукового англомовного дискурсу; навчання правилам комунікативної поведінки в ситуаціях міжнародного наукового спілкування; підвищення загального рівня володіння іноземною мовою; зміцнення впевненості студентів як користувачів мови, а також їх позитивного ставлення до вивчення мови.

Оцінювання: залік

V. Цикл дисциплін самостійного вибору студента
Дисципліни спеціалізації

Назва дисципліни: Граматична темпоральність. Категорія таксису

Статус: за вибором

Рік/семестр: 3 рік навчання / 6 семестр

Мета. Ознайомлення з граматичною категорією темпоральності загалом і таксису як одного із структурних компонентів темпоральності зокрема, аналіз формальних, семантичних та функціональних ознак цих категорій, визначення мовних засобів їх вираження, формування фахівців-філологів, які добре володіють українською мовою та орієнтуються в сучасних тенденціях мовознавчої науки.

Завдання: поглибити й удосконалити набуті знання з граматики української мови; ознайомити студентів із сучасними підходами до обґрунтування граматичних категорій дієслова; ознайомити з процесом формування поглядів мовознавців на граматичну категорію темпоральностізагалом і таксису зокрема; визначити лінгвістичний статус, граматичний зміст та структуру категорії темпоральності в сучасній українській мові; з’ясувати особливості таксису як темпорального значення; ознайомити з типами таксисних значень; визначити способи реалізації таксису й мовні засоби, за допомогою яких виражається таксис; збагатити мовлення студентів фаховою лінгвістичною термінологією.

Оцінювання: залік

Назва дисципліни: Літературно-видавнича Коломия ХІХ – ХХ ст. у контексті українського письменства

Статус: за вибором

Рік/семестр: 3 рік навчання / 6 семестр

Мета. Місто Коломия Івано-Франківської області – унікальний літературно-видавничий центр української провінції. Тут упродовж другої половини ХІХ  ХХ ст. діяли 33 українські друкарні, які стали базою для українського книговидання та періодики, серед яких багато літературних видань. Метою курсу є ознайомити студентів з багатим літературно-видавничим життям міста, розкрити цікаві факти і провідні тенденції, доповнити їхні знання, отримані при вивченні курсів історії української літератури.

Завдання: привернути увагу студентів до тих питань і проблем україністики, які зазвичай залишаються поза їхньою увагою при вивченні українського літературного процесу. Через «ефект наближення» до тих чи інших постатей через регіональні особливості, змусити їх глибше і детальніше зацікавитися тією чи іншою літературною постаттю, отже, збагати їхній освітній рівень, поглибити патріотичні почуття.

Оцінювання: залік

Назва практики: Фольклорна практика

Статус: вибіркова

Рік/семестр: 1 рік навчання / 2 семестр

Анотація. Мета практики полягає у з’ясуванні комплексу питань, пов`язаних із регіональною специфікою побутування усіх фольклорних жанрів – від найбільш традиційних (календарно-обрядової, родинно-обрядової, суспільно-побутової лірики, зразків народної прози, поезії, пареміографії, дитячого фольклору) до таких рідкісних на сьогодні, як замовляння та заклинання. Фіксація різних фольклорних жанрів відбувається з дотриманням регіональних мовних особливостей та способів передачі їх на письмі. Упродовж практики реалізуються такі завдання: навчальне – поглибити знання студентів з української народної словесності та традиційної народно-побутової культури, розширювати уявлення майбутніх словесників про роль фольклору в житті народу, у збереженні української мови, духовності, національної ідентичності й перспективи існування; наукове – виробити у студентів навички, технологію ведення наукового дослідження, уміння спостерігати, порівнювати, з`ясовувати вплив історичних віх на формування фольклорної традиції терену; професійне – формувати у студентів навички фольклориста і етнографа – збирача.

Оцінювання: залік

Назва практики: Діалектологічна практика

Статус: вибіркова

Рік/семестр: 2 рік навчання / 4 семестр

Анотація. Метою діалектологічної практики є формування у студентів-філологів вироблення умінь і навичок збирати й аналізувати діалектний матеріал, розуміння важливості діалектної мови для історії народу, історії мови, духовної і матеріальної культури українців, української літературної мови. Діалектологічна практика передбачає запис студентами діалектних текстів фонетичною транскрипцією для максимального відтворення живої мови народу з уст безпосередніх її носіїв у певних регіонах, а також укладання словника діалектів за визначеними рубриками у поєднанні з літературними відповідниками. У процесі діалектологічної практики студенти-філологи набувають досвіду самостійного дослідження народнорозмовної мови, простежують взаємодію між говірками та говорами, вплив літературної мови на говірки, архаїзацію й оновлення народної мови.

Оцінювання: залік

Назва практики: Педагогічна практика

Статус: вибіркова

Рік/семестр: 4 рік навчання / 8 семестр

Анотація. Педагогічна практика передбачає прагматичне закріплення професійних знань, умінь і навичок, одержаних на заняттях із мовно-літературних, психолого-педагогічних, медико-гігієнічних дисциплін. Метою є забезпечення уміння здійснювати різні види діяльності студентів-практикантів із навчання української (іноземної) мови й української літератури в ЗНЗ на базі сформованої у них мовно-комунікативної компетенції та знань з основ теорії методики, педагогіки й психології.

Оцінювання: іспит

8. ФАХОВЕ СПРЯМУВАННЯ ТА КВАЛІФІКАЦІЙНІ ВИМОГИ ДО ФАХІВЦІВ ВІДПОВІДНОГО НАПРЯМУ

Сферою професійної діяльності випускника-бакалавра є практична діяльність у форматі сучасної мовної і літературної освіти. Бакалавр з української мови і літератури має бути підготовлений до вирішення низки професійних завдань.

Забезпечення ефективного вивчення в ЗОШ української мови передбачає знати: термінологічний апарат сучасної лінгвістики; її основні проблеми і напрями, типи класифікації мов світу, історичні та сучасні типи письма; визначальні тенденції літературно-мовної генези у різних часових межах, найважливіші писемні пам’ятки, лінгвістичні ознаки, форми існування літературно-писемної мови, варіанти літературної мови, стилістичну диференціацію української мови, сучасні проблеми функціонування української мови; основні терміни української діалектології, класифікацію наріч та говорів української мови, їх характеристику; поняття і явища, що стосуються усіх розділів української літературної мови (фонетики, графіки, орфоепії, орфографії, лексикології, фразеології, лексикографії, морфеміки, дериватології, морфології, синтаксису); теоретичні основи методики навчання української мови – лінгвістичні, психологічні, педагогічні, методичні, інші; закономірності, принципи, методи і прийоми навчання української мови; загальні питання організації нових лінгводидактичних досліджень; зміст і структуру шкільних навчальних програм, підручників з української мови, методичних посібників і рекомендацій для учителів; шляхи вдосконалення і самовдосконалення майстерності вчителя-словесника; типи уроків, етапи кожного з них.

Студенти повинні уміти: використовувати методи, методики та прийоми дослідження мови як соціально-історичного, індивідуально-біологічного, семіотичного тощо явища; застосовувати теоретичні знання про мову для вирішення проблем вивчення української мови у вузі та школі; формувати в учнів знання про основні закономірності, притаманні тій чи іншій мові, про функціонування мовних одиниць та категорій, про закони розвитку мови в тісних зв'язках з історією народу; визначати, розмежовувати, пояснювати усі мовні явища і поняття (фонетичні, лексичні, морфологічні, синтаксичні, стилістичні тощо), працювати з різними типами лінгвістичних словників; виконувати усі види мовного розбору (фонетичний, орфографічний, морфемний, словотвірний, лексичний, морфологічний, синтаксичний, стилістичний тощо); аналізувати і правильно вживати у власному мовлення усі мовні одиниці, конструювати стилістично довершений текст, уникаючи лексичних, граматичних, орфографічних, пунктуаційних та стилістичних помилок; класифікувати мовні явища за різними ознаками; виконувати різні завдання як теоретичного, так і практичного характеру, активно послуговуватися вивченим матеріалом у професійному спілкуванні; укладати календарно-тематичне планування, конспекти уроків різних типів, систему вправ для засвоєння учнями знань і формування набутих умінь із відповідної теми; формулювати триєдину мету, спрямовану на пізнання мовно-мовленнєвого матеріалу, розвиток школярів, їх виховання; установлювати міжпредметні зв’язки між вивченням української мови та іншими суміжними дисциплінами; проводити уроки української мови різних типів, активізувати роботу школярів під час їх проведення, використовувати дидактичні можливості підручника, наочні й технічні засоби навчання; аналізувати навчальний мовний матеріал, дотримуватися наступності в його засвоєнні, співвідношення між теорією і практикою, диференціації за ступенем складності; доступно пояснювати, закріплювати, узагальнювати, систематизувати і повторювати мовно-мовленнєвий матеріал; контролювати знання, уміння і навички учнів з української мови, об’єктивно оцінювати школярів; організовувати роботу методичних об’єднань для підвищення й удосконалення методичної кваліфікації учителя-словесника; обладнати кабінет української мови з урахуванням вимог програми, психологічних особливостей учнів, можливостей технічних засобів, потреб суспільства.

Організація навчально-виховного процесу з української літератури передбачає такі фахові компетентності: студент повинен знати: предмет та завдання літературознавства як основної фахової галузі, основні та допоміжні літературознавчі дисципліни і їх місце у системі гуманітарних дисциплін, зв’язок із іншими філологічними галузями; поняття про роди, види, жанри літератури, їх класифікацію та дифузію, взаємозв’язок літератури із розвитком суміжних видів мистецтва, культури, філософії, науки, а також генетичні та типологічні зв’язки зарубіжної літератури з українською; ґенезу та основні тенденції розвитку історії української літератури, дискусійні питання автентичності, найважливіші факти історико-літературного процесу від Х століття до актуальних проблем сучасного літературознавства; основні питання, що стосуються української фольклористики; групування та інтерпретацію фольклорних творів; періодизацію української літератури та головні здобутки кожного періоду; найважливіші відомості про творчі методи й літературні напрями, різні погляди дослідників на вказані явища; основні етапи життєвого й творчого шляху видатних митців українського письменства та місце і значення творів у їхньому доробку та в літературному процесі відповідного періоду; роль української літератури в контексті світової культури; провідні лінії в галузі проблематики, жанровій системі; найвагоміші факти літературного процесу Івано-Франківщини; основні етапи розвитку й становлення української методики літератури.

Студент повинен уміти: характеризувати основні риси, засади та принципи сучасних літературознавчих методологій; визначати жанр літературного твору, його формальні та змістові параметри, приналежність до певного літературного стилю чи напряму; здійснювати аналіз художніх творів із залученням різних інтерпретативних підходів, аналізувати художні твори на тематично-змістовому, формально-композиційному, художньо-образному, морально-етичному та інших рівнях у контексті конкретного літературного періоду; аналізувати особливості художньої мови на фонемному, лексичному та синтаксичному рівнях, засоби версифікації; аналізувати художні твори в єдності змісту і форми та з урахуванням авторської позиції і сучасного прочитання; застосовувати на практиці літературознавчі терміни; оцінювати художні явища та літературознавчі праці; з’ясовувати специфіку течій і напрямів в українській літературі, аналізувати новітню тематику творів і художні засоби її втілення на матеріалі творчості українських митців; робити аналітичний огляд літературно-критичних статей та досліджень щодо творчості окремих персоналій та літературного процесу доби загалом; з’ясовувати взаємозв’язок між подіями певної епохи, світоглядом і творчістю письменника; оцінювати окремі художні явища української літератури та висвітлювати їх значення у контексті літературного процесу; зіставляти різні погляди в процесі полеміки, виявляти здатність доводити свої судження, власну думку, вміти дискутувати; зіставляти кілька творів, проводячи компаративний аналіз на різних рівнях текстів; використовувати здобутки сучасної літературознавчої науки; характеризувати основні фактори літературного процесу на Івано-Франківщині; вміти виразно читати напам’ять твори різних жанрів; виконувати завдання творчого характеру; робити виконавський аналіз тексту; здійснювати аналіз професійного виконання в аудіозаписі; аналізувати явища, властиві методиці літератури, активно підтримувати все нове, передове в літературознавчій, педагогічній і психологічній науці та шкільній практиці; бути здатним до творчого пошуку; раціонально використовувати всі багатства мистецтва слова; добирати і застосовувати методи і прийоми вивчення літератури в школі; всебічно використовувати виховні можливості літератури, які б забезпечували при вивченні літературного твору повноцінне сприйняття почуттями й мисленням, серцем і розумом усієї глибини художніх образів, характерів і явищ, картин і подій, ідей та ідеалів, розробляти та проводити уроки різних типів у школі, а також організовувати позакласну роботу.




  1. ГЛОСАРІЙ ТЕРМІНІВ НАВЧАЛЬНИХ ДИСЦИПЛІН

Глосарій термінології з мовознавчих дисциплін
А

Автохтони – місцевий корінний народ, аборигени.

Акомодація (лат. accomodatio – пристосування) – часткове пристосування вимови суміжних приголосних і голосних звуків.

Актуальне членування речення – поділ речення на дві частини залежно від комунікативного спрямування та інформативної мети висловлення: тему (дане, основа, відоме) і рему (нове, ядро, повідомлюване). Тема – частина речення, що містить відому інформацію, на якій ґрунтується розгортання думки.

Антоніми – слова з протилежним значенням.

Аорист (від гр.aoristos – невизначений) – це проста форма минулого часу, що виражала цільну, єдину, нерозчленовану на складові моменти дію, що повністю відбулась у минулому.

Ареал – територія поширення якогось об’єкта або явища, яке не спостерігається на прилеглих територіях.

Артикуляційна база – властива певній мові система рухів мовних органів при творенні звуків цієї мови; сукупність артикуляцій.

Архаїзм – мовна одиниця, що вважається застарілою на певному етапі розвитку мови або зовсім вийшла із загального вжитку.

Асиміляція – артикуляційне уподібнення звуків один одному в межах слова або словосполучення.

Астериск (зірочка) – спеціальний знак * на початку кожної окремо вживаної гіпотетичної одиниці (окремого звука чи праформи (архетипа) праслов’янської мови.

Атематичні дієслова – невелика група безсуфіксних дієслів, у яких основа теперішнього часу дорівнювала кореневі, і давні закінчення безпосередньо приєднувались до цієї основи.

Афікс – морфема, що розташовується справа чи зліва від кореня, має певне значення і служить для утворення слів з новим значенням або для утворення граматичних форм одного слова.
В

Варіанти морфем – це морфи, що зазнали фонетичної модифікації при збереженні здатності заміняти один одного в складі того ж слова чи словоформи.

Відмінок – 1) граматична словозмінна категорія, яка є самостійною для іменника, і залежною, несамостійною, для прикметника, числівника, займенника та дієприкметника. Служить для вираження синтаксичних відношень між словами в реченні; 2) форма іменника, прикметника, числівника, займенника та дієприкметника, яка виражає зв’язки слів у словосполученні або реченні.

Відокремлення – смислове й інтонаційне виділення у реченні непоширеного чи поширеного другорядного члена, який унаслідок цього набуває більшої самостійності.

Вокалізм (від лат. vocalis – голосний звук) – сукупність голосних фонем мови або діалекту на певному етапі їхнього розвитку.

Волинсько-подільська група – група діалектів південно-західного наріччя, яка охоплює волинський та подільський говори. Це територія історичної Волині й Поділля (південні райони Волинської, Рівненської, Житомирської областей, північні райони Тернопільської, Львівської областей, північні райони Миколаївської та західні райони Черкаської областей).

Вправи – послідовні дії та операції, що виконуються багаторазово повторюються для набуття мовних чи мовленнєвих умінь і навичок.

Вставні компоненти (слова, словосполучення, речення) – мовні одиниці, що виявляють ставлення мовця до висловлюваної ним думки і виражають різні модальні значення (можливості, сумніву та ін.).


Г

Галицько-буковинська група – група говорів південно-західного наріччя, у яку входять наддністрянський, покутсько-буковинський, гуцульський та надсянський говори, що поширені на території історичної Галичини і Буковини.

Генеалогічна класифікація мов – вивчення і групування мов світу на основі споріднених зв’язків між ними (на основі спільного походження від якоїсь прамови).

Глаголиця – одна із двох слов’янських азбук, створення якої приписують Костянтину (Кирилу). Її назва утворена від старослов’янського «слово, мовлення».

Говір (територіальний діалект) – різновид національної мови, для якого характерна структурна близькість і який є засобом спілкування людей, об’єднаних спільністю території, спільністю духовної і матеріальної культури, історико-культурних традицій. Наприклад: наддністрянський, бойківський, західнополіський та ін.

Говірка – найменша одиниця територіальної діалектної мови, яка є засобом спілкування мешканців одного або кількох населених пунктів. Наприклад: західноволинські, східноволинські говірки.

Головний вияв фонеми – звук, у якому реалізується фонема в сильній позиції незалежно від оточення іншими звуками, наголошеності чи ненаголошеності складу тощо.

Головні члени речення – повнозначні лексичні компоненти речення (підмет і присудок), що становлять його синтаксичний центр.

Граматика – 1) будова мови (система морфологічних категорій і форм, синтаксичних категорій і конструкцій); 2) наука, яка вивчає будову мови.

Граматична категорія – властиве словам узагальнювальне значення, що відмежоване від конкретних, лексичних значень слів, напр.: граматична категорія роду, граматична категорія відмінка, граматична категорія виду тощо. Синтаксичні категорії встановлюються з урахуванням формально-синтаксичного, семантико-синтаксичного і комунікативного аспектів синтаксису.

Граматична форма – засіб вираження граматичного значення як частиномовний статус словоформи, зумовлений її відповідними регулярними формальними показниками й синтаксичними властивостями.

Граматичне значення – абстрагований зміст лексичної одиниці, зумовлений її формальною організацією, яка дає змогу віднести слово до певного граматичного класу – частини мови.

Гуцульський (східнокарпатський) говір – один із архаїчних говорів галицько-буковинської групи південно-західного наріччя. Охоплює територію південно-західних районів Івано-франківської області (Верховинський, Коломийський, Косівський та Надвірнянський райони), Рахівський район Закарпаття, Вижницький і Путильський райони Чернівецької області, північні райони Сучавської області Румунії.
Д

Двоскладне речення – речення з двома головними членами (підметом і присудком).

Дедукція – метод дослідження, згідно з яким на основі загальних положень (аксіом, постулатів, гіпотез) роблять висновки про окремі факти.

Деназалізація – втрата носових голосних (інакше – втрата носової артикуляції голосних) та перехід їх у чисті (ротові) голосні у, а.

Детермінативи – це суфіксальні морфеми давніх іменних основ, що визначали входження іменника до певної відміни.

Дисиміляція – розподібнення приголосних звуків у межах слова; заміна схожих звуків іншими, менш подібними.

Дифтонг – поєднання двох голосних звуків в одному складі.

Діалектизм – позанормований елемент літературної мови, що має виражену діалектну віднесеність, може вживатися у мові художньої літератури для відтворення індивідуальної мови персонажів, для відтворення місцевого колориту (з стилістичною метою).

Діалектна мова – усі територіальні різновиди певної мови.

Діахронія (від гр. dia – через і chrono – час, тобто різночасність) – 1) історичний розвиток мови; 2) дослідження мови в часі, в її історичному розвитку.

Документ – матеріальний об'єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію, оформлений у заведеному порядку й має відповідно до законодавства юридичну силу.
Е

Евфонія (гр.euphonia – милозвучність) – милозвучність мовних елементів (звукосполучень, слів і словосполучень) шляхом чергування окремих голосних і приголосних, використання фонетичних варіантів службових і повнозначних слів.

Експресивна лексика – слова, які не тільки виражають якесь поняття, а й мають емоційний відтінок.

Експресія – інтенсивна виразність тексту, що створюється фонетичними, лексичними, граматичними, стилістичними засобами.

Етногенез (від грец. ethnos – народ і genesis – виникнення, походження) – процес утворення етнічних спільностей.
З

Закон відкритого складу полягав у побудові складу за принципом висхідної звучності. Кожен наступний звук у складі повинен був бути зручнішим від попереднього. Голосні звуки як найбільш звучні знаходилися в кінці складу, творячи його межу.

Закон складового сингармонізму полягав у сполученні в межах складу звуків однорідної артикуляції в плані їх переднього чи непереднього творення: тверді приголосні поєднувались з голосними непереднього ряду, а м’які та пом’якшені – з голосними переднього ряду.

Закономірності засвоєння мовлення – об’єктивна залежність результатів засвоєння мовлення від ступеня розвитку мовленнєвотворчої системи людини, її окремих мовленнєвих органів (керування мовленнєвим і слуховим апаратом, розуміння мовного значення, відчуття виражальних відтінків мовних одиниць, зіставлення усного і писемного мовлення, розрізнення їх ознак, розвиток мовного чуття, органічний зв’язок елементів мовленнєвої діяльності).

Закономірності навчання української мови – взаємозв’язок між лінгвістичною теорією і мовленнєвою практикою, залежність наслідків навчання і засвоєння мови від потенціалу мовленнєвого середовища, створюваного у процесі навчання і повсякденному житті (постійна увага до матерії мови, розуміння семантики мовних одиниць, здатність засвоювати норму літературної мови, оцінка виражальних можливостей української мови, розвиток мовного чуття, дару слова).

Занепад редукованих – процес затрати редукованих голосних [ъ], [ь] як самостійних фонем, що полягав у переході в нуль звука редукованих у слабкій позиції та вокалізації (переході в голосні повного творення [о], [е]) редукованих у сильній позиції.

Засоби навчання української мови – складаються із дидактичного матеріалу, наочності, технічних засобів (слухових, зорових, зорово-слухових). До засобів навчання української мови належать також: Державний стандарт, програми з української мови, посібники для вчителів, підручників, методичних рекомендацій тощо.

Західнослов’янська підгрупа слов’янських мов – польська, чеська, словацька, верхньолужицька, нижньолужицька і мертва зараз полабська мови.

Звук – найменший елемент звукового мовлення, що вимовляється за одну артикуляцію й належить до сегментних засобів членування мовленнєвого потоку.

Значення стилістичне – супровідне до лексичного і граматичного значень слів та виразів, що створює певний стилістичний ефект і завдяки цьому обмежує сферу свого використання.
І

Ієрархічні відношення – це відношення підпорядкування структурно простіших одиниць структурно складнішим.

Ізводи (редакції) старослов’янської мови – регіональні варіанти старослов’янської мови, тексти, де відбито мовні риси окремих слов’янських мов.

Ізоглоса (від гр. іssos – рівний, однаковий, glossa – мова) – лінія, якою на лінгвістичних картах позначають межі поширення певного мовного явища (фонетичного – ізофона, морфологічного – ізоморфа, лексичного – ізолекса).

Імператив – наказовий спосіб дієслова.

Імперфект (від лат. іmperfectum – незавершене) – проста форма минулого часу, що виражала тривалу, повторювану, необмежену в часі дію.

Індукція – метод дослідження, згідно з яким на підставі знання про окреме роблять висновок про загальне.

Інтонація (лат. іпtonare – голосно вимовляти) – основний структурний, комунікативний та виразовий засіб мови; ритмомелодійний лад мовлення, який служить для вираження смислових і емоційних особливостей висловлення і виявляється у послідовних змінах висоти тону й тривалості звучання, а також тембру голосу.

Історизми – застарілі слова, що вийшли з ужитку в зв'язку із зникненням з повсякденного вжитку тих реалій, які вони називали.

Історична граматика – спеціальна лінгвістична дисципліна, яка досліджує процеси становлення і розвитку граматичної будови мови і поділяється на історичну морфологію та історичний синтаксис.

Історична фонетика – спеціальна лінгвістична дисципліна, що вивчає звукові зміни в мові від найдавнішого періоду її існування і до сьогодні.

Історія української мови – наука, що вивчає становлення і розвиток української мови від найдавніших часів до наших днів, всі ті зміни, що відбувались у фонетичній, лексичній та граматичній системах мови на різних етапах її історичного розвитку.
К

Категорія роду – лексико-граматична категорія іменника, що виявляється в конкретних значеннях чоловічого, жіночого, середнього роду; властива також прикметнику, займеннику, частково дієслову та числівнику.

Категорія числа – граматична категорія, властива деяким повнозначним частинам мови, що вказує на кількість предметів і реалізується у відповідних граматичних формах.

Кирилиця – слов’янська азбука, створена учнями Костянтина і Мефодія у Східній Болгарії. Поширилась у слов’янському світі і трансформувалась в сучасні азбуки східних і південних слов’ян, крім хорватів і словенців.

Книжна мова – сукупність мовних знаків, типових для писемного варіанту літературної мови.

Кодифікація – встановлення і фіксація об’єктивної літературної норми, її офіційне визнання й опис у граматиках, словниках, довідниках, що мають авторитет у суспільстві. Кодифікація характерна тільки для літературної мови. Норма живої мови є категорією динамічною. Кодифікація, навпаки, статична. З моменту вироблення і введення в дію кодифікація виступає як стабілізатор і регулятор функціонування і розвитку літературної норми. Кодифікація може активно впливати на вживання мовних засобів, на зміни в узусі та нормі. Перспективність кодифікації стає можливою завдяки кодифікації варіантів у літературній мові і відповідному ставленню до них з боку мовців.

Комунікативна професійно орієнтована компетенція – система знань, умінь і навичок, потрібних для ефективного спілкування, тобто сума знань про мову, вербальні й невербальні засоби спілкування, культуру, національну своєрідність суспільства і водночас уміння застосовувати ці знання в процесі

Комунікативні якості мови – реальні властивості, характеристики її змістового наповнення і формального вираження, що складаються на основі певних типів відношень («мова мовлення», «мова мислення», «мовлення дійсність», «мова людина (адресат)», «мова умови спілкування» та ін.). Розрізняють такі комунікативні якості мови: правильність мови, точність мови, логічність мови, чистота мови, образність мови, виразність мови, багатство мови, різноманітність мови, доречність мови, доступність мови, достатність мови, стислість мови, змістовність мови, ясність мови, емоційність мови, естетичність мови, дієвість мови.

Конотація – одне з основних понять стилістики, яке означає додаткові семантичні й стилістичні відтінки, що накладаються на основне значення слова в процесі комунікації і надають вислову експресивного забарвлення, певного тону, колориту.

Культура мови – 1) сукупність комунікативних якостей літературної мови, що виявляються за різних умов спілкування відповідно до мети і змісту висловлювання; 2) культивування (удосконалення) літературної мови й індивідуального мовлення, виявлення тенденцій мовного розвитку, реальне втілення у мовній практиці норм літературної мови, відповідна мовна політика у державі; 3) самостійна лінгвістична дисципліна, яка вивчає стан і статус норм сучасної української літературної мови в певну епоху, а також рівень лінгвістичної компетенції мовних особистостей.
Л

Лексема – номінативна одиниця мови, що характеризується фонетичною цілісністю та лексико-семантичною і граматичною віднесеністю.

Лексикологія – розділ мовознавства, що вивчає лексику певної мови.

Лексична стилістика – розділ описової стилістики про стилістичні можливості різних шарів лексики і доцільність використання відповідної лексики у певних функціональних стилях.

Лексичне значення – це предметно-понятійний зміст, який виступає елементом лексичної системи мови.

Лексичне значення слова – закладений у слові зміст, який визначається співвіднесеністю слова з відповідним поняттям.

Лінгводидактика – 1) функціональна частина методики, в якій досліджуються закономірності засвоєння мови, розв’язуються питання змісту курсу на основі лінгвістичних досліджень, вивчаються труднощі засвоєння мовного матеріалу та їх причини, визначаються принципи і методи навчання, шляхи і засоби формування комунікативної компетенції; 2) наука, що досліджує і визначає зміст, форми організації, технологію проведення уроків, застосування методів, прийомів і засобів навчання мови в різних закладах освіти; 3) навчальний предмет, який ознайомлює студентів філологічних факультетів ВНЗ і вчителів-словесників із метою і завданням вивчення мови у різних закладах освіти, із закономірностями засвоєння мови як системи, з методичними засобами навчання мови, допомагає критично оцінювати методичну спадщину минулого, узагальнювати передовий досвід сучасної школи.

Літературна мова – унормована, стандартна, правильна з погляду усталених, кодифікованих норм форма національної мови, що обслуговує культурно-освітні потреби суспільства, виконує консолідуючу функцію через використання у сферах державного управління, засобів масової інформації, науки, культури та літератури.
М

Метафора – вид тропа, що побудований на основі вживання слів чи виразів у переносному значенні за подібністю, аналогією тощо.

Методика навчання української мови – 1) наука, що досліджує і визначає зміст, форми організації, технологію проведення уроків, застосування методів, прийомів і засобів навчання мови в різних закладах освіти; 2) навчальний предмет, який ознайомлює студентів філологічних факультетів ВНЗ і вчителів-словесників із метою і завданням вивчення мови у різних закладах освіти, із закономірностями засвоєння мови як системи, з методичними засобами навчання мови, допомагає критично оцінювати методичну спадщину минулого, узагальнювати передовий досвід сучасної школи.

Метонімія – перенесення назви з одного предмета на інший за сумісністю (просторовою, часовою, логічною і т.д.).

Мова професійного спілкування – (професійна мова) функціональний різновид української літературної мови, яким послугуються представники певної галузі виробництва, професії, роду занять. Як додаткова лексична система професійна мова, не маючи власної специфіки фонетичного та граматичного рівнів, залишається лексичним масивом певної мови.

Мовленнєва професійна компетенція – система умінь і навичок використання знань під час фахового спілкування для передавання певної інформації.

Мовна норма – 1) сукупність мовних одиниць різних рівнів (фонетичних, лексичних, граматичних), поєднуваних у висловлювання за правилами, прийнятими в суспільстві, що користується цією мовою. Мовець дотримується загальноприйнятої поведінки „так говорять”; 2) необхідна ознака літературної мови.

Мовна освіта – орієнтована на формування мовної особистості освіта, що починається материнською школою і закінчується професійною спеціальною освітою; механізм мовної культури, спосіб і засіб соціалізації особистості. Мовна освіта (у вузькому значенні слова) передбачає вивчення мовних засобів вираження, які відповідають нормам літературної мови, і вміння вживати їх у мовній діяльності (усній і писемній мові). Метою мовної освіти є свідоме практичне оволодіння літературною мовою, яке базується на вивченні її системи і закономірностей, що визначають її норму. Мовна освіта (у широкому значенні слова) має давати орієнтацію у багатоманітті людського життя (стосунки в родині, в селі й місті, вікові рольові функції, використання мови у віросповіданні, ділове спілкування, виробничі стилі тощо). Завдання ефективної мовної освіти полягає в тому, щоб кожен міг реалізувати закладене в мові відповідно до своїх конкретних потреб і мовних ситуацій.

Мовна особистість – мовець, який досконало знає мову, усвідомлено творчо володіє нею, сприймає мову в контексті національної культури як духовну серцевину її, користується мовою як органічним засобом самотворення, самоствердження і самовираження, розвитку своїх інтелектуальних й емоційно-вольових можливостей та як засобом соціалізації особи в суспільстві.

Мовна політика – система заходів свідомого впливу держави на соціальний статус мови як засобу комунікації, на функціонування мови в усіх сферах життєдіяльності соціуму. Правова держава повинна гарантувати всіма юридичними, соціально-економічними, культурними, освітніми нормами розвиток національної мови й культури.

Мовна професійна компетенція – сума систематизованих знань норм і правил літературної мови, за якими будуються правильні мовні конструкції та повідомлення за фахом.

Мовна свідомість – структуроване поняття, що складається з таких компонентів: а) мова як національна самоідентифікація особистості (цей показник виявляється не завжди чинним, правомірним); б) мова як картина світу, як відбиття природного стану існування її носіїв; в) мова як просторовий і часовий вимір національної культури; г) мова як видимий, наочний знак і універсальний засіб єдності етносу.

Мовна ситуація – сукупність форм існування однієї мови чи сукупність мов, усіх інтра- та екстралінгвістичних чинників, що існують синхронно і взаємодіють у межах одного політико-адміністративного об’єднання чи культурного ареалу в той чи той період.

Мовне виховання – виховання мовної особистості на ґрунті рідної мови, на основі мовних знаків національної культури. Мовне виховання не обмежується рамками шкільної чи вишівської освіти, а триває доти, доки є чинною мовна діяльність людини. Метою і змістом мовного виховання є вироблення свідомого ставлення до питань мовної культури, мовної політики.

Мовний рівень – сукупність відносно однорідних одиниць, що виконують однакові функції.

Мовні універсалії – суттєві властивості, важливі характеристики, наявні в усіх мовах або в більшості з них.

Монофтонг – голосний звук, для якого характерна артикуляційна й акустична однорідність.

Монофтонгізація дифтонгів – це процес перетворення дифтонга в один звук (монофтонг).

Морф – це одиниця мовлення, яка репрезентує морфему як одиницю мови в конкретному слові (словоформі).

Морфема – найменша двобічна одиниця мови, що не розкладається на одиниці такого ж порядку і має властивість відтворюватися та повторюватися в інших словах.

Морфологічна парадигма слова – система форм словозміни окремого слова: відмінювання іменних частин мови, дієвідмінювання.

Морфологія – розділ граматики, що охоплює вчення про структуру слова, форми словозміни, способи вираження граматичних значень, а також учення про частини мови і властиві їм способи словотворення.

Морфонологія (гр. morphe – форма, phone – звук і logos – вчення) – розділ науки про мову, в якому вивчають фонему як елемент побудови морфем і словоформ.
Н

Наголос – виділення одного зі складів неодноскладового слова або слова в реченні посиленням голосу, підвищенням тону, тривалішим звучанням.

Наріччя – найбільша одиниця територіальної диференціації діалектної мови, що становить сукупність близьких за визначальними рисами говірок, об’єднаних у говори. Розрізняють три наріччя: північне, південно-західне і південно-східне.

Неологізм – слово або мовний зворот, створені для позначення нового предмета чи вираження нового поняття.

Нова українська літературна мова – мова, що умовно веде свій початок з «Енеїди» І. П. Котляревського (1798 р.).

Норма літературної мови – реальний, історично зумовлений і порівняно стабільний мовний факт, що відповідає системі та нормі мови і становить єдину можливість або найкращий для конкретного випадку варіант, відібраний суспільством на певному етапі його розвитку із співвідносних фактів загальнонародної (національної) мови у процесі спілкування.

Носові голосні – це звуки, при творенні яких піднебінна завіса опускалась і повітряний струмінь проходив у носову порожнину, надаючи голосному носового звучання. У старослов’янській мові носові голосні позначалися „юсами”.
О

Омоніми – слова, які становлять один звуковий комплекс, що має два і більше лексичних значень, не пов’язаних семантично в сучасній лексичній системі.

Орфограма – написання, що відповідає правилам або традиції, яке треба вибрати з ряду можливих. Розрізняють орфограми буквені та небуквені: орфограма-апостроф, орфограма-дефіс, орфограма-перенос, орфограма-контакт і орфограма-пропуск.

Орфографічне правило – інструкція, яка допомагає правильно вибрати орфограму, визначає обов’язкове для всіх написання слова, а також спосіб перевірки написаного. В орфографічному правилі сформульовано умови вибору певної орфограми: фонетико-графічні, структурні, морфологічні, синтаксичні та семантичні.

Орфографічний аналіз – аналіз, який передбачає виявлення у реченні (тексті) орфограм і пояснення їх написання.

Орфографічні помилки – один з видів мовних помилок, до яких відносять порушення правил написання ненаголошених голосних, написання відмінкових закінчень іменників, особових закінчень дієслів, написання слів разом, окремо і через дефіс, неправильні переноси, помилки у вживання великої букви тощо.

Орфографічні принципи – положення, які визначають як головні, так і другорядні параметри написання. В основу української орфографії покладено різні принципи: фонетичний, морфологічний, історичний (традиційний) і диференційований.

Орфографія – 1. система правил про способи передачі усної мови на письмі. 2. розділ мовознавства, в якому розглядають правила передачі звукової мови на письмі.

Орфоепія (гр. оrthoepeia – правильна мова, від оrthos – правильний ероs – мова, мовлення) – система загальноприйнятих правил, що визначають норми літературної вимови; розділ мовознавства, який вивчає і встановлює нормативну літературну вимову.

П

Палаталізація (перехідне пом’якшення) – утворення нових м’яких приголосних на місці твердих *g, *k, *ch під впливом голосних переднього ряду.

Парадигма – 1) система форм словозміни окремого слова або групи слів, що відображає тип формотворення для певної частини мови; 2) сукупність усіх форм словозміни одного слова.

Парадигматичні відношення – відношення, суть яких полягає в подібності мовних одиниць за одними ознаками та у відмінності за іншими.

Південнослов’янська підгрупа слов’янських мов – болгарська, македонська, сербська, хорватська, словенська та мертва старослов’янська мови.

Плюсквамперфект (від лат. plusquafmperfectum – передминулий) – складена форма минулого часу, що виражала минулу дію, яка відбувалася раніше від іншої минулої дії.

Повноголосся – явище переходу праслов’янських сполук *-or-, *-ol-, *-er-, *-el- між приголосними, зумовлене дією закону відкритого складу, в східнослов’янських мовах в -оро-, -оло-, -ере-.

Порівняльно-історичний метод – метод реконструкції, відновлення фактів історії мови, незафіксованих у писемних пам’ятках; послідовне зіставлення фонетичних, лексичних, морфологічних, словотвірних фактів споріднених мов.

Походження мови – одна з ключових проблем мовознавства, що існує на рівні гіпотез, спрямованих на з’ясування механізмів виникнення в первісної людини мовної здатності, на визначення приблизного часу появи мови, чинників полілінгвальності світу тощо.

Праслов’янська (спільнослов’янська мова) – це розмовна мова давніх слов’ян від початку її виділення з праіндоєвропейської мови-основи до розпаду слов’янської мовної єдності. Складалась із близьких між собою племінних діалектів слов’ян.

Предикативність – комплексна синтаксична категорія, що виражає співвіднесеність повідомлення з дійсністю і формує речення як комунікативну одиницю.

Предикатна синтаксема – синтаксема, яка своєю семантико-синтаксичною валентністю зумовлює кількісно-якісний склад субстанціальних синтаксем (що передають значення реальної предметності) і окреслює семантичну структуру простих елементарних речень, в т. ч. і в складі неелементарних конструкцій.

Приєднувальна конструкція – речення, що становить додаткове повідомлення до опорного речення, виділяючись при цьому в окреме самостійне речення.

Прийоми навчання мови – елементи (деталі) методу, засоби його реалізації, окремі пізнавальні акти, здатні включатися в різні методи навчання.

Прикладка – означення, виражене іменником, узгоджуваним з опорним словом у відмінку.

Прилягання – спосіб підрядного зв'язку, за якого головне слово не вимагає від залежного певних граматичних форм.

Принципи навчання української мови – шляхи взаємодії вчителя й учнів, вихідні положення, на яких ґрунтується зміст уроків, застосування методів, прийомів і засобів навчання.

Принципи української пунктуації – вихідні положення, на основі яких формуються правила вживання розділових знаків. В основу сучасної української пунктуації покладено логічний (смисловий), граматичний (синтаксичний) та інтонаційний принципи.

Присудок – головний член двоскладного речення, який, указуючи на модально-часову характеристику носія предикативної ознаки, перебуває в предикативному зв'язку з підметом.

Пропозиція – відображувана в реченні подія, ситуація, об'єктивний зміст речення, семантичний інваріант, спільний для всіх членів парадигми речення і похідних від речення конструкцій (словосполучень, зворотів тощо).

Просте семантично елементарне (неускладнене) речення – речення, що складається тільки з одного предиката та однієї чи кількох іменникових синтаксем, зумовлених його семантико-синтаксичною валентністю.

Просте семантично неелементарне (ускладнене) речення – речення, що складається з семантично елементарного простого речення і одного чи кількох вторинних членів речення, утворених з вихідних елементарних простих речень.

Просте формально неускладнене речення – речення з усіма другорядними членами, що не є однорідними або відокремленими.

Просте формально ускладнене речення – речення, у якому наявні однорідні або відокремлені члени речення, а також вставні і вставлені компоненти, звертання.

Пряма мова – дослівно відтворений чужий вислів, у якому збережено його лексичні, синтаксичні та інтонаційні особливості.

Пунктограма – правильне, відповідне до правил чи традиції уживання розділового знака, конкретний випадок застосування пунктуаційного правила; пунктуаційне оформлення речення в цілому або окремих його частин.

Пунктуаційна норма – норма, яке регулює уживання певного розділового знака (і його відсутність). Є позитивна і негативна. Пунктуаційна норма може мати варіанти – вживання в одній і тій самій функції в аналогічних конструкціях різних знаків. Наприклад, вставлена конструкція може мати дужки або тире.

Пунктуаційне правило – це узагальнення, пов’язане з уживанням розділових знаків, в якому повідомляється мовна норма і умови її дії. За характером пунктуаційної норми правила поділяються на позитивні і негативні. Позитивні правила регламентують уживання розділового знака, а негативні забороняють його уживання.

Пунктуація – система правил про вживання на письмі розділових знаків; розділ мовознавчої науки про використання розділових знаків.
Р

Редуковані голосні – звуки, що вимовлялись дуже коротко, без повного напруження голосових зв’язок, тому їх ще називають над короткими, або голосними неповного творення. Редукованими були голосні [ъ], [ь], успадковані слов’янськими мовами від праслов’янської мови.

Редукція (лат. reductio – відсунення) – ослаблення вимови ненаголошених голосних чи приголосних, унаслідок чого вони якісно видозмінюються чи повністю зникають.

Реквізит документа – інформація, зафіксована в службовому документі для його ідентифікації, організації обігу і/або надання йому юридичної сили.

Речення – мінімальна комунікативна одиниця, яка оформлена за законами певної мови і є відносно завершеною одиницею спілкування і вираження думки.

Розвиток мови – це зміни, які відбуваються в мові в напрямку її вдосконалення.

Розповідне речення – речення, яке містить повідомлення і опис певних явищ і фактів дійсності.
С

Семантика структурної схеми – типовий інформативний зміст, абстрагований від конкретного лексичного наповнення синтаксичних позицій.

Семантико-синтаксичні відношення – відношення, що відображають стосунки предметів і явищ дійсності, вказують на значеннєві стосунки поєднаних певним синтаксичним зв'язком синтаксичних одиниць.

Семантична структура речення – мовне значення речення, що створюється взаємодією семантики структурної схеми речення і лексичних значень слів, які її заповнюють.

Синоніми – слова, що співвідносяться з тим самим поняттям, мають одне загальне значення, але різняться відтінками лексичного значення, стилістичним забарвленням, сполучуваністю з іншими словами.

Синтагматичні відношення – закономірності поєднання мовних одиниць одна з одною.

Синтаксема – мінімальна семантико-синтаксична одиниця, що є компонентом семантичної структури речення.

Синтаксис – розділ граматики, що вивчає систему синтаксичних одиниць і правила їх функціонування.

Синтаксичний зв'язок – формальний зв'язок між компонентами синтаксичної одиниці (словосполучення, простого речення, складного речення), виражений відповідними мовними засобами.

Синтаксичні одиниці – одиниці синтаксичного рівня мови, що виділяються на основі синтаксичних зв'язків і синтаксичних відношень.

Система – сукупність взаємозв’язаних та взаємозумовлених одиниць.

Складне багатокомпонентне речення – речення з трьох і більше предикативних одиниць: складносурядні, складнопідрядні, безсполучникові. Завжди багатокомпонентними є складні речення з різними видами зв'язку – сурядним і підрядним, сполучниковим і без-сполучниковим.

Складне безсполучникове речення – речення, частини якого об'єднуються в єдине структурно-семантичне ціле інтонаційно, без сполучників і сполучних слів. З урахуванням змістових відношень між складовими частинами виділяють речення з однорідними частинами та речення з неоднорідними частинами.

Складне елементарне речення – речення, що складається з двох предикативних одиниць (простих речень).

Складне речення – синтаксична конструкція, що складається з двох і більше предикативних одиниць, пов'язаних відповідним синтаксичним зв'язком, і являє собою семантичну та комунікативну єдність.

Складне синкретичне речення – речення, що поєднує в собі ознаки сурядності і підрядності чи може бути кваліфіковане як конструкція з різними видами підрядності.

Складне синтаксичне ціле (надфразна єдність) – відрізок мовлення з двох і більше речень, об'єднаних спільністю теми в композиційно-синтаксичну конструкцію.

Складнопідрядне елементарне речення – речення, в якому частини поєднуються підрядним зв'язком і одна частина синтаксично підпорядкована іншій.

Складнопідрядне речення – складне речення, частини якого нерівноправні за змістом та граматично і з'єднані підрядним сполучником чи сполучним словом.

Складнопідрядне речення з неоднорідною супідрядністю – конструкція, у якій підрядні речення різного типу пояснюють один і той самий член або ж усе головне речення чи підрядні речення будь-яких типів пояснюють різні члени головної частини.

Складнопідрядне речення з однорідною супідрядністю – конструкція, в якій усі підрядні частини однаково пояснюють головну частину в цілому або якийсь один член головної частини.

Складнопідрядне речення з послідовною підрядністю – конструкція, у якій лише перша підрядна частина перебуває в прямому, безпосередньому зв'язку з абсолютно незалежною у синтаксичному плані головною частиною, а кожне наступне підрядне синтаксично залежить від попереднього.

Складносурядне речення – речення, частини якого поєднуються сурядним зв'язком і є синтаксично рівноправними.

Слов’янознавство, славістика – сукупність наук про слов’ян, їхні мови, літератури, фольклор, історію,матеріальну та духовну культуру.

Слов’янська філологія – сукупність гуманітарних наук, які вивчають культурне надбання слов’ян чи окремих слов’янських народів шляхом мовного й стилістичного аналізу писемних текстів.

Слово – найменша самостійна одиниця мови, що складається зрідка з одного звука, а частіше із граматично оформленого звукового комплексу, за яким суспільною практикою закріплене певне значення і якому властива відтворюваність у процесі мовлення.

Словосполучення – синтаксична конструкція, утворена з двох чи більше повнозначних слів, поєднаних підрядним або сурядним зв'язком.

Словотвір – розділ науки про мову, що вивчає структуру похідного слова і способи творення нових слів.

Словотвірна модель – це схема структурної будови дериватів, яким властиві: 1) спільність частин мови твірних і похідних; 2) тотожність афікса (форманта).

Словотвірна пара – це одиниця словотвору, в яку входять твірне слово та безпосередньо пов’язане з ним формально-семантичними відношеннями похідне.

Словотвірне (дериваційне) значення – це значення похідних слів, яке встановлюється на базі семантичного зіставлення похідних та твірних і є спільним для слів певного типу.

Словотвірний ланцюжок – це ряд спільнокореневих слів, організованих за принципом послідовної похідності від вихідної ланки до кінцевої.

Слов'янські мови – група споріднених мов індоєвропейської сім'ї. Поширені на території Європи і Азії. Загальне число мовців понад 400 млн осіб. Відрізняються великим ступенем близькості один до одного, яка виявляється в структурі слова, вживанні граматичних категорій, семантиці, системі регулярних звукових відповідностей. Ця близькість пояснюється єдністю походження слов'янських мов і їх тривалими і інтенсивними контактами між собою на рівні літературних мов і діалектів.

Службові слова – неповнозначні слова, що самостійно не вживаються, а служать для синтаксичних зв’язків між повнозначними словами.

Спонукальне речення – речення, що виражає волевиявлення: наказ, заклик, прохання, вимогу, побажання тощо.

Спорідненість мов – ознака спільності походження мов з однієї прамови, що підтверджується наявністю спільних або закономірно видозмінених у кожній з них фонетичних, лексичних, словотвірних, морфологічних, синтаксичних елементів.

Спосіб словотворення діахронічний – це спосіб, який використовувався для творення слів у минулому і який виявляється лише у процесі історичного аналізу слова.

Спосіб словотворення синхронічний – це спосіб, який використовується для творення слів у сучасній мові або у певний період її розвитку.

Старослов’янізми – лексичні, фонетичні, фразеологічні запозичення зі старослов’янської мови.

Старослов’янська мова – перша писемно-літературна мова слов’ян. Це мова найдавніших слов’янських перекладів грецьких богослужбових книг, виконаних Костянтином (Кирилом) і Мефодієм у другій половині IX ст.

Стверджувальне речення – речення, в якому стверджується те, що висловлюється про предмет мовлення (думки).

Стилізація – стилістичний прийом наслідування стилю характерними для певної епохи чи соціального середовища ознаками, манерою мовлення, стилістичними засобами.

Стилістика – лінгвістична наука і навчальна дисципліна, що досліджує і вивчає стилістичну систему мови: стилі і підстилі мови та мовлення, жанрові й індивідуальні стилі, стилістичні засоби.

Стилістичний синтаксис – розділ описової стилістики, що вивчає стилістичні можливості синтаксичних одиниць, способи використання синтаксичних конструкцій зі стилістичною метою.

Стиль – 1) суспільно необхідний, історично сформований різновид літературної мови (її функціональна підсистема), що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання мовних одиниць. Кожний стиль має свою сферу використання, призначення, ознаки і мовні засоби; 2) сукупність прийомів використання мовних засобів, що є характерною для творчості окремого письменника, діяча культури, мовця (індивідуальний стиль); 3) особливості мовлення з погляду відповідності його нормам літературної мови: стиль гарний, поганий, простий, ускладнений, неохайний, штучний.

Структура – склад; внутрішня організація системи.

Структурна схема – конструкція; узагальнений, абстрактний зразок, що містить мінімум компонентів, необхідних для побудови словосполучення та речення і вираження думки.

Східнослов’янська підгрупа слов’янських мов – українська, російська, білоруська мови.
Т

Твірна база – слово, основа слова або словосполучення, від яких безпосередньо за допомогою словотворчих засобів утворюється похідне слово.

Твірна основа – це така основа твірного слова, від якої твориться похідне і яка цілком або у дещо видозміненому вигляді повторюється у цьому похідному.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал