Етнічна ідентичність як соціокультурний феномен ірина Кучера



Скачати 75.32 Kb.

Дата конвертації09.02.2017
Розмір75.32 Kb.

УДК 13:316.347
ЕТНІЧНА ІДЕНТИЧНІСТЬ ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН
Ірина Кучера
Івано-Франківськ

У статті проаналізовано чинники, які впливають на формування етнічної
ідентичності, висвітлено її структуру, розкрито роль етнічної самосвідомості у
процесі структурування сучасного суспільства.
Ключові слова ідентичність, етнічна ідентичність, ідентифікація, етнічні
кордони (межі, етнічна самосвідомість, об’єктивні та суб’єктивні чинники етнічного
диференціювання.
Соціальні перетворення, які відбулися впродовж останніх десятиріч ХХ ст., стають імпульсом для перегляду багатьох теоретичних конструктів. Дедалі вагоміше заявляє про себе ціннісно-світоглядний чинник поляризації суспільств, який вступає в складні відносини компенсації, а часом – посилення економічних і політичних факторів нестабільності. Це стимулює конструктивні пошуки засад пом’якшення протиріч і неконфліктного вирішення проблем соціокультурної сфери, однією з яких є проблема
ідентичностей. Як слушно зауважив С. Гантінгтон, у сучасному суспільстві… культурні ідентичності (етнічні, національні, релігійні, цивілізаційні) займають центральне місце, а союзи, антагонізми і державна політика складаються з урахуванням культурної близькості і культурних відмінностей [2]. Відчуття етнічної ідентичності є характерною ознакою як окремого індивіда, такі соціальних груп. Зародження й розвиток сепаратистських тенденцій, боротьба за культурну автономію, інтенсивні пошуки культурних коренів та традицій – все це свідчить про беззаперечну актуальність цієї проблеми. Сплеск зацікавленості проблематикою етнічної ідентичності припадає на 80-90 рр.
ХХ ст. Це було зумовлено значними зрушеннями цивілізаційного і політичного характеру розпадом СРСР, ренесансом ідеологій націоналізму, виникненням або відродженням численних суспільних груп чи рухів (об’єднаних більше на культурній, аніж стратифікаційній основі, які прагнули знайти своє місце в загальному полікультурному просторі. Зокрема, загальнотеоретичні проблеми розвитку етнічних спільнот знайшли своє відображення у роботах таких вітчизняних й зарубіжних дослідників, як Б. Євтуха, Г. Касьянова, Н. Костенко, Т. Рудницької, Е. Сміта, М. Скворцова, В. Тишкова; національна свідомість, самосвідомість та її структура – В. Арбеніної, М. Шульги. Роль мовив процесі етнічної ідентифікації вивчали Л. Аза та Н. Черниш. Проте, обговорення далеке від завершення, особливо у тих випадках, коли спроби концептуалізацій узгоджуються з практичним пізнанням суспільств, що трансформуються. Уданому дослідженні автор ставить перед собою мету з’ясувати засади формування етнічної ідентичності, висвітлити її структуру та значення в умовах сьогодення. До середини ХХ ст. домінувало переконання, сформульоване переважно діячами епохи Просвітництва, що етнічність як атрибут домодерного типу соціальності нівелюватиметься внаслідок тенденцій модернізації, розвитку громадянського суспільства і особистого індивідуалізму. Це переконання опиралося на засади інтелектуальної традиції лібералізму. Однак, реалії сьогодення переконують у зворотному етнічна та національна приналежності виявилися суттєвими чинниками структурування суспільства, перш за все завдяки явищам глобалізації, котрі радше загострили, ніж знівелювали конфліктні потенціали етнонаціонального характеру. Як зазначає українська дослідниця Н. Черниш, незважаючи на візії Модерну при неминучому зникненні локально-традиційних ідентичностей як вимірів доіндустріальних суспільств та їх заміщенні класовою, професійною та іншими формами тотожностей
(пов’язаних із діяльності в лабіринтах інформаційного суспільства, сьогодні цього не відбулося. Етнічний ренесанс, зафіксований у роботах багатьох дослідників, доводить, що ані класова, ані професійна чи соціальна приналежності не в змозі витіснити зі свідомості людини уявлення про свою ідентичність та інтереси своєї спільноти [11, 241]. Поняття ідентичність має багато тлумачень і тому потребує того, що відомий американський філософ Джон Роулз назвав перехресним консенсусом, коли не
нав’язується одна якась інтерпретація, а взаємно накладаються і перехрещуються досить різні розуміння певного поняття, які і створюють толерантні конструкції на засадах плюралізму. Неоднозначність і гострота дискусій щодо проблеми ідентичності зумовлюється, насамперед, тим новим, що привнесла в дискурсивні практики епоха Постмодерну. Якщо в культурі Модерну головною була проблема збереження і закріплення стабільності, то в епоху Постмодерну важливим виявилося уникнення чіткої фіксованості й забезпечення відкритості вибору. Тому прийнятною основою для знаходження консенсусу є трактування ідентичності як своєрідної когнітивної системи, яка виконує роль регулятора поведінки особистості у відповідних умовах. Вона включає в себе дві підсистеми особистісну і соціальну. Перша стосується самовизначення у термінах фізичних, інтелектуальних і моральних рис. Друга складається з окремих ідентифікацій і визначається належністю людини до різних соціальних спільнот раси, етносу, статі тощо. Етнічна ідентичність є формою соціальної. При цьому вона є найбільш стійкою і значимою для більшості людей. Для окремої людини саме етнічна група, до якої вона належить, уявляється тим, що є найважливішим для неї, що визначає її життєві орієнтири, і що існувало до неї і буде існувати після неї [5, 51]. Етнічна ідентичність формується в процесі соціалізації людини. Усвідомлення приналежності до певної етнічної спільноти є одним із перших проявів соціальної природи людини. Можна виокремити щонайменше три основних аспекти у визначенні та науковій інтерпретації поняття «етнічність»: інтерактивний (форми міжгрупової взаємодії, атрибутивний (сукупність культурних характеристик) та суб’єктивно-символічний індивідуальній колективні ідентичності) [9, 24]. Якщо атрибутивний аспект становить предмет дослідницького інтересу радше філософії, то соціологічні студії пов’язані з інтерактивним і суб’єктивно-символічним аспектами, що зумовлюється тією роллю, яку відіграє етнічний чиннику формуванні соціальної структури і соціальної стратифікації, а також групової та особистісної ідентифікації. У цьому розумінні етнічна ідентичність, як зазначає Пол Р. Брас, цитуючи де Воса, полягає в «суб’єктивному, символічному або емблематичному застосуванні групою людей… деяких аспектів культури для того, щоб відокремити себе від інших груп [3, 128]. На індивідуальному рівні
– це результат процесу емоційно-когнітивного самоототожнення особистості з певною етнічною спільнотою, що виражене в почутті спільності з членами цієї групи і сприйнятті як цінностей її основних характеристик [5, 50]. Етнічна самосвідомість є складовою частиною загальної структури самосвідомості особистості. Чимало дослідників вважають доцільним розглядати її зміст через синтез структурних компонентів самосвідомості когнітивного (уявлення про історію та культуру свого народу, розуміння змісту ключових подій, ролі провідних історичних діячів тощо, емоційного та діяльнісного (ступінь готовності до спільних дій заради захисту інтересів. Етнічна ідентичність тісно пов’язана з етнічною ідентифікацією як механізмом становлення ідентичності та актом її усвідомлення. Ідентифікація – це процесу ході якого індивід зараховує себе до певної групи, цілій інтереси якої він сприймає як свої власні. Як стверджує В. Ачкасов, важливість етнічної ідентифікації визначається трьома базовими психологічними потребами особистості потребою убезпеці, потребою у приналежності до групи чи спільності та потребою в самобутності, унікальності свого Я [2]. Вказані потреби людини вступають уявне протиріччя одна з одною, що пояснюється єдністю процесів ідентифікації та індивідуалізації. Етнічна ідентичність встановлюється як наслідок двох процесів об’єднання та розмежування. Універсальною формулою самосвідомості і самоідентифікації будь-якої спільності людей є формула Ми, яка включає в себе уявлення про консолідуючі ознаки. Однак, процес групової ідентифікації, самовизначення Ми неможливий без існування позитивно чи негативно значущих інших. На думку Б. Поршнева, архетипна опозиція
«Ми-Вони», ймовірно є наслідком зіткнення перших людей із своїми тваринними предками, які сприймалися як небезпечні і ворожі нелюди чи «напівлюди» [6, 83]. Етнічна ідентичність – це символічний засіб об’єднання з одними та дистанціювання від інших.
Процес створення, відтворення, підтримання та зміни ідентичності включає як соціально-структурні, такі символічні компоненти. Кожна культура містить у собі когнітивну модель світу, яка визначає свою групу і інші групи у термінах цінностей, ідеологій та стереотипів. Останні, як стверджує В. Середа, є когнітивним механізмом, що робить видимими кордони між власною групою (in-group) та іншими групами
(«out-group») шляхом перебільшення розбіжностей між своєю та чужими етнічними спільнотами з одного бокуй мінімізацією відмінностей всередині власної спільноти – з іншого [8, 83]. Однак, інтегральні ознаки ідентичності, на відміну від диференціальних, визначити набагато складніше. Проблема побудови кордонів є для деяких авторів набагато важливішою, ніж зміст самої ідентичності. Це тому, аргументує Ф. Барт, що риси, які беруться до уваги в процесі ідентифікації, не всі обов’язково є об’єктивними елементами реальності, а тільки ті, які вважаються найбільш значущими. Атому дійсно те, що важливе – це сам акт класифікації, який полягає у створенні кордонів [4, 369]. Для Ф. Барт ці кордони – вимоги взаємодії, вони мають бути встановлені та керовані відповідно культурних моделей, які організовують структуру та обмежують соціальні контакти. Символічні кордони делімітують, виокремлюють сфери активності кожної групи у які інші групи не мають доступу, і в такий спосіб захищають ідентичність від зміни та вторгнення. Однак, кордони не тільки розмежовують групи, алей організовують контакти між ними, забезпечуючи нормативними моделями, які регулюють взаємодію між членами групи, правила переходу кордону та обміну людьми, речами і символічними повідомленнями. У етнічних відносинах найчастіше етнічна межа позначає родинні зв’язки та уявлення про спільну культуру, хоча в деяких випадках, як стверджує російський вчений В. Тишков, це може бути ідея або міф про спільність походження чи спільність історії [10, 31]. Етнічна культура становить ядро тих відмінностей, за якими один етнос відрізняється від іншого, і які синтезують в собі своєрідність історичного шляху та перебування в певному природному середовищі на перетині культурно-
історичних впливів. Саме культура як сукупність значень, цінностей і норм суспільства в цілому чи певної етнічної групи формує ментальність людей у напрямку того, що вважати достеменним, вірним, справедливим, корисним, важливим, своїм, а що – ілюзорним, неправдивим, некорисним, неважливим, чужим. У результаті виникає так звана культурна ментальність, яка охоплює, по-перше, внутрішню сторону людського досвіду сферу розуму, цінностей, сенсу, а по-друге, - його зовнішню, поведінкову форму. Як слушно зауважив П. Сорокін, між ментальністю і поведінкою навряд чи можна провести будь-яку чітку межу. Вони непомітно переходять одна водну, і багато явищ ментальності є водночас явищами поведінки і навпаки [9, 704]. Отже, культура впливає на вироблення і ствердження особистісної та групової ідентичності яку ментальному, ціннісно- нормативному аспекті, такі в поведінковому вимірі. Останнім часом привертає увагу посилення суб’єктивізації у процесі самовизначення етнічних груп. Однак, незважаючи на це, об’єктивними чинниками етнічного диференціювання, окрім символічної культури, продовжують залишатися мова та етнічна самосвідомість, які проявляються через комплекс історично сформованих соціокультурних рис та визначають специфіку певної групи порівняно з іншими групами. Етнічна ідентифікація є багаторівневим утворенням. Її перший рівень пов’язаний власне з ідентифікацією, яка є підставою для формування опозиції «Ми-Вони». На другому рівні відбувається формування образів, що передбачає приписування етнічним спільнотам певних культурних, статусних та інших характеристик. Третій рівень становить етнічна ідеологія, яка характеризується більш-менш спільним поглядом на минуле, теперішнє та майбутнє своєї етнічної групи щодо інших етнічних груп [1, 131]. Складність аналізу етнічної ідентичності посилюється тим, що це символічна конструкція, в основі якої лежать психологічні механізми її побудови. На відміну від соціальної, професійної та інших формі видів ідентифікацій, що спираються на реальні форми діяльності, ролі, статуси, що можуть вимірюватися, етнічна ідентичність є комплексом символів, сукупність яких породжує особливого роду відчуття належності до певної спільноти, члени якої можуть розрізнятися за іншими параметрами [5, 58]. Звідси принциповим моментом є те, що хоча уявлення про символічну природу етнічного і не верифікуються безпосередньо, проте дає змогу людині (або групі) ідентифікувати себе за етнічною ознакою.
Слід зауважити, що характер співвідношення етнічних Ми і Вони не залишається незмінним і визначається не тільки етнічними авто- та гетеростереотипами, алей реальними міжнаціональними зв’язками і контактами. Як відзначив німецький політолог А. Нойманн, ідентичність – це не даність, а відношення, яке постійно формується і реформується в рамках певного дискурсу [2]. Почуття ідентичності може або посилюватися від подібних порівнянь, або піддаватися руйнуванню, якщо певні характеристики своїх перестають відповідати уявленням, що склалися, а їхня поведінка
– очікуванням, що ґрунтуються на попередньому досвіді. Кризовий стан українського суспільства, зумовлений переходом від однієї соціальної системи до іншої в поєднанні з процесами запізнілої модернізації спричиняє кризу ідентичності як на індивідуальному, такі на груповому рівні. Етнічна маргінальність та зміна етнічної ідентичності сьогодні – непоодинокі явища. Втрата ідентичності або навіть її послаблення нарівні індивіда означає втрату спроможності вести себе в такий спосіб, щоб реакції зовнішнього світу відповідали твоїм намірам і очікуванням. Людина немовби перестає відображатися у дзеркалі соціального світу. В результаті такий індивід стає невідомим для самого себе, він перестає упізнавати самого себе. Даний стан, як вважав Г. Гарфінкель, породжує почуття невпевненості і тривожності, психосоматичні синдроми, гострі депресії та неврози [4, 367]. З точки зору структурної втрати ідентичності це знаходить свій прояву невідповідності поведінки нормативним вимогам соціального середовища. Таким чином, етнічна ідентичність є складним соціокультурним феноменом у якому поєднуються особистісні, соціальні та культурні аспекти. Будучи формою організації культурних відмінностей, вона виступає продуктом складних взаємодій об’єктивного і суб’єктивного, зовнішнього (соціального) та внутрішнього (психологічного. Подальше вивчення місця, ролі і значення етнічного чинника в життєдіяльності сучасного суспільства, як показує досвід, важливе не тільки з теоретичних, алей практичних міркувань.
Література:
1. Аза Л. Етнічні субкультури механізми відтворення / Л. Аза // Субкультурна варіативність українського соціуму / за ред. Н. Костенко, А. Ручки. К. : Ін-т соціології НАН України, 2010. – С. 127-145.
2. Ачкасов В. Этническая идентичность в ситуациях общественного выбора Електронний ресурс
/ В. Ачкасов.
– Режим доступу http://ecsocman.hse.ru/text/18377679/htm1.
3. Воропай Т. Національна ідентичність як теоретична і практична проблема сьогодення / Т. Воропай // Розвиток демократії та демократична освіта в Україні Матеріали ІІ міжнародної наукової конференції (Одеса, 24-26 травня 2002 р) / Укладач Л. Марголіна; Канад.- укр. Проект Демократична освіта, М-во освіти і науки України,
Ін-т вищої освіти АПН України, Одеська національна юридична академія. – К. : Ай Бі,
2003. – С. 126-135.
4. Климанська Л. Символічне конструювання політичної ідентичності
/ Л. Климанська // Розвиток демократії в Україні Матеріали міжнародної наукової конференції (Київ, 29 вересня – 1 жовтня 2000 р. – К. : Центр Освітніх Ініціатив, 2001. – С. 365-390.
5. Козловець М. Феномен національної ідентичності виклики глобалізації
/ М. Козловець. – Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2009. – 558 с.
6. Поршнев Б. Социальная психология и история / Б. Поршневе изд., доп. и испр. – М. : Наука, 1979. – 235 с.
7. Середа В. Етносоціологія: навч. посіб. / В. Середа. – Львів Видавничий центр ЛНУ
ім. І. Франка, 2007. – 160 с.
8. Скворцов Н.
Этничность: социологическая перспектива
/ Н. Скворцов
// Социологические исследования. – 1999. – № 1. – С. 21-31.
9. Сорокин П. Социальная и культурная динамика: Исследование изменений в больших системах искусства, истины, этики, права и общественных отношений
/ П. Сорокин. – СПб. : РХГИ, 2000. – 1136 с.

10. Тишков В. А. Идентичность и культурные границы / В. Тишков // Идентичность и конфликт в постсоветских государствах. – М. : Московский цент Карнеги. – 1997. – С. 15-
43.
11. Черниш Н. Соціологія підручник за рейтингово-модульною системою навчання
/ Н. Черниш. – К. : Знання, 2009. – 468 с.
В статье проанализировано факторы, которые влияют на формирование
этнической идентичности, отображено ее структуру, раскрыто место этнического
самосознания в процессе структурирования современного общества.
Ключевые слова идентичность, этническая идентичность, идентификация,
этнические границы, этническое самосознание, объективные и субъективные факторы
этнической дифференциации.

In the article are analysed factors which influence on forming of ethnic identity and
reveals its structure. It focuses the role of ethnic consciousness in the process of
strukturuvannya of modern society.
Key words: identity, ethnic identity, identification, ethnic scopes (limits), ethnic
consciousness, objective and subjective factors of ethnic differentiation.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал