Дзьобань олександр Петрович кандидат філософських наук



Скачати 110.83 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації05.02.2017
Розмір110.83 Kb.
Олександр Дзьобань
ДЗЬОБАНЬ Олександр Петрович — кандидат філософських наук, доцент, доцент кафедри філософії Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Сфера наукових інтересів — соціальна філософія, проблеми національної безпеки транзитивних суспільств. СОЦІАЛЬНІ АРХЕТИПИ В КОНТЕКСТІ БЕЗПЕКИ СОЦІАЛЬНОЇ СИСТЕМИ Принципово важливим напрямком у сучасних дослідженнях субстанціональних основ суспільств перехідного типу, включаючи їх культурно-цивілізаційний компонент, є аналіз проблеми архетипів. Архетипи соціальної самосвідомості перебувають сьогодні у полі зору численних дослідників багатьох гуманітарних галузей, зокрема, представників української наукової парадигми [1], що свідчить про безумовну актуальність цієї проблеми. Однак доцільно підкреслити, що саме поняття архетип досить міцно увійшло в науковий обіг, щоправда, наявність архетипів викликає серед дослідників неоднозначну реакцію. Деякі автори, наприклад, розглядають архетип як деяку «надособистісну ментальну матрицю, як цілісні динамічні ментальні стереотипи групового досвіду. Визнаючи припустимість використання в наукових дослідженнях архетипів «самості», вказані автори вважають, що в гносеологічному плані архетип можна представити у вигляді «саморефлективної системи, в екзистенціальній площині — як «суб’єкт вибору, відповідальний засвою історію [2, с. Метою пропонованої статті є визначення місця й ролі соціальних архетипів для адекватності соціально-філософської рефлексії сутності феномена безпеки соціальної системи
2
К.Г. Юнг вважав, що архетип — це несвідома праформа, яка належить успадкованій психічній структурі внаслідок цього вона може спонтанно заявляти про себе всюди [3, с. На його думку, архетипи являють собою найбільш древні і найбільш універсальні «думко- форми людства. КГ. Юнг тлумачив архетип як організуючий принцип, що стоїть за фізичними, біологічними і психологічними феноменами, і, отже, додавав йому особливого значення при розгляді не тільки чисто психологічних аспектів існування людини, алей соціально-політичного життя особистості як істоти суспільної. Архетипи, що являють собою деякі мнемонічні відкладення, свого роду відбитки, енграми, які розвинулися в результаті ущільнення незліченних, знову й знову повторюваних психічних переживань, виступають у реальному житті як апріорні, інстинктивні форми сприйняття й поведінки людей [4, с. 187, 190]. Уточнюючи дефініції, зазначимо, що архетип не входить у свідомість, оскільки він не даний людині в чуттєвому досвіді водночас у свідомість входять «архетипічні образи, які виявляються за допомогою своєї міці, відчуття сили, що перемагає людину [3, с. К. Юнг вважав, що архетипи мають величезну владу над людьми. Він порівнював їх із річковим руслом, що визначає напрямок руху водяного потоку. За ствердженням дослідника
1
Вперше поняття архетип було введено в науковий обіг засновником аналітичної психології швейцарським вченим Карлом Густавом Юнгом, який розглядав архетипи як колективно наслідувані форми сприйняття і розуміння, що самі по собі недоступні спогляданню. Нарізних етапах своєї творчості К. Юнг тлумачив архетипи по-різному: чи то в межах уявлень окультизму, гностицизму і творів отців церкви чи то як деякий корелят інстинктів чи то як результат спонтанного породження образів інваріантними для всіх часів і народів нейродинамічними структурами мозку чи то в руслі гіпотези про роль рецесивних генів. Однак докорінний смисл архетипів за Юнгом залишався незмінним — це загальнолюдські першообрази, зміст колективного несвідомого, які притаманні не якійсь конкретній особистості, а суспільству, і мають міфологічний характер (загальна пам’ять людського роду, яка зберігається в тайниках людської душі.
2
Тема цієї статті безпосередньо пов’язана з соціально-філософськими дослідженнями в межах комплексної цільової програми НДР “Соціально-філософські і філософсько-правові проблеми розвитку суспільства, яку здійснює кафедра філософії Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого (державний реєстраційний номера також з науковими проблемами, над якими працює автор статті в межах дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук.
1
творчості К. Юнга і його послідовника американського вченого В. Одайника, могутні архетипи втілюють специфічний темпераменті досвід нації й у свою чергу формують її характері поведінку. Саме вони, як вважає вслід за К. Юнгом В. Одайник, визначають психічну установку й соціальну поведінку індивіда й колективу [4, с, 142]. Проблема архетипів перебуває сьогодні в полі зору багатьох вчених. Поняття архетип активно використовується у психологічній науці, філософських, соціологічних, політологічних і культурологічних дослідженнях. З 1995 р. в Росії виходить філософсько-психологічний журнал Архетип. Вже у першому номері цього видання Московської міжрегіональної психоаналітичної асоціації розпочата спроба визначення архетипів самосвідомості [5, с. Уході викладу поглядів на цю проблему визначаємо архетип як тенденцію психіки до формування певних образів, вважаючи при цьому, що самі архетипи носять бінарний характері породжують протилежні за змістом образи [5, с. Слід зазначити, що в смисл цього поняття різними дослідниками часто вкладається несумісний зміст, однак визнання особливого впливу архетипів нарізні сторони людської діяльності отримує все більш широке визнання в сучасній науковій літературі їхнє врахування й активне використання при аналізі складних теоретико-методологічних питань доводять велике евристичне значення досліджуваного феномена. Так, К. Касьянова використовує архетип як вихідне наукове поняття для характеристики історичної долі і духовної своєрідності народу. На відміну від К. Юнга і його послідовників, що розглядали архетип як колективне несвідоме, як те ірраціональне, що складає об’єктивну сторону людської душі і має інстинктивну природу, К. Касьянова веде мову про соціальні архетипи, які визначаються як деякий набір предметів або ідей, що у свідомості кожного носія певної культури пов’язані з інтенсивно забарвленою гамою почуттів або емоцій [6, с. Дистанціюючись від юнгівского розуміння архетипу, вона вказує, що соціальні архетипи, існуючи у свідомості, виступають, проте, як несвідомі культурні структури, як ціннісні колективні уявлення, котрі сформувалися в народі протягом тисячоліть. При цьому формулюється важливе методологічне завдання, яке полягає в оцінці того, наскільки несвідомі структури. є дійсно соціальними, а необумовленими органічними, психофізіологічними особливостями людини, її генетикою або патологічними відхиленнями. Це — споконвічна проблема співвідношення генетичного й культурного в особистості, що хвилює психологів і фахівців суміжних галузей наук про людину [6, с, 78, 92]. Ведучи мову про роль соціальних архетипів, К. Касьянова відзначає той факт, що архетип існує у свідомості людей на нерефлексованому рівні і глибоко вмонтований у нього, в результаті чого він породжує такі імпульси, що, як правило, набагато сильніші всього того, що може розбудити в психіці людини будь-який елемент розвиненої рефлексивної структури. Соціальні архетипи, на думку вказаного автора, лежать в основі типових дій людей, є матрицями таких, що найчастіше зустрічаються, найінтимніших і важливих для нас систем відносин [6, с, 73]. Соціальні архетипи, таким чином, виступають як вихідні елементи всієї системи соціальних відносин, властивих тим чи іншим етносам визначаючи національний характер, вони, в результаті, впливають на історичну долю народів. Виходячи з викладеного вище, можна стверджувати, що соціальні архетипи є тими своєрідними фундаментальними соціальними константами, які складають стійку й довгострокову основу функціонування соціальної системи в її конкретному історичному вигляді. Про це свідчить глибинний вплив архетипів на загальну спрямованість екзистенціальних процесів у суспільстві, а також їхня безсумнівна стійкість. Сформувавшись протягом тисячоліть, вони зберігають силу свого впливу дійсно в історичних масштабах, принаймні в межах осьового часу. Однак, якщо фундаментальні фізичні константи гравітаційна постійна, постійна Планка, швидкість світла тощо) можуть бути визначені експериментально з досить високим ступенем точності, то соціальні константи не піддаються точним кількісним вимірам. Їхня оцінка має переважно умоглядний характер, а головний вектор їхнього теоретичного аналізу спрямований на вивчення ціннісних основ, що зв’язують соціуму єдине ціле, додають йому життєздатності й стійкості, здатності до самозбереження й
2
саморозвитку. Якщо під архетипом розуміти ментальну матрицю, праформу, що фіксує й відтворює стереотипи групового досвіду, то необхідно по-можливості більш точно визначитися із сутністю ментальності, яка складає основу архетипу. Це тим більше важливо тому, що самі поняття менталітеті ментальність в останні роки використовуються в літературі настільки широко, наскільки й довільно. Зокрема, ведуть мову про революційний менталітет, державну ментальність, правову ментальність, тоталітарний менталітет тощо [7]. У вихідному своєму смислі поняття менталітет, введене представниками історико- психологічного і культурно-антропологічного напрямків Л. Леві-Брюлем, Л. Февром, М. Блоком та іншими, означало наявність у представників тієї чи іншої національно-етнічної чи соціокультурної спільності деякого певного загального розумового інструментарію, свого роду психологічного оснащення, що дозволяє їм по-своєму сприймати й усвідомлювати своє природне і соціальне оточення, а також самих себе. Нині поняття менталітет використовується, як правило, для позначення властивостей і особливостей світосприймання й світорозуміння різних спільностей людей, специфічних якостей їхньої суспільної психології а також як спосіб мислення, сукупність розумових навичок і духовних настанов, притаманних окремій людині або суспільній групі [8]. У будь-якому випадку мова йде про явище духовного життя, що визначає субстанціональні характеристики соціального буття. Проблема співвідношення архетипів з ментальністю знайшла своє місце в спеціальних дослідженнях. Так, зокрема, у деяких працях аналіз специфічних властивостей ментальності безпосередньо узгоджується з наявністю в суспільстві культурних архетипів. Приймаючи їх як даність і не розкриваючи їхнього конкретного змісту, прибічники такого підходу виділяють чотири основні соціальні архетипи, кожний з який відповідає певному прошарку менталітету у його загальній структурі, причому всі ці архетипи детермінуються, визначаються відповідними рівнями менталітету, складаючи в результаті «соціогенну матрицю відповідних суспільних групі суспільних прошарків. У числі зазначених архетипів виділяється й політичний архетип, який, за виразом дослідників, характеризує людей і субспільноти, орієнтовані на соціумний соціокультурний ціннісний світ в основі його лежить соціальна рефлективність, яка виводить зазначений архетип за межі ритуального й традиційного світу
[9, с. Дійсно, в основі архетипів можна знайти певний тип ментальності, пов’язаний з особливим сприйняттям і розумінням світу. Як відзначав свого часу К. Юнг, архетипи суть типові способи розуміння, і всюди, де ми зустрічаємо однакові і такі, що регулярно відновляються, способи розуміннями маємо справу з архетипами [3, с. 27]. Отже, архетип знаходить свій проявне тільки нарівні почуттів і вчинків людей, алей нарівні сприйняття того, що відбувається. Архетип, виражений як своєрідний стереотип колективного досвіду, існуючи на
«нерефлексованому рівні, є способом сприйняття зовнішніх впливів і відповіді на них. Це — стійкий спосіб колективних реакційна явища політичної дійсності, що відображають і виражають культурно-цивілізаційну природу і психологічні особливості певного людського співтовариства. Специфічний характер цих рефлексій залежить, насамперед, від способу світорозуміння й світосприймання, характерного для того чи іншого соціуму, тобто від властивого йому менталітету. У ньому закладені як типові психологічні установки й реакції, такі накопичені всім попереднім розвитком ціннісні орієнтації. Початково сформована психологічна база здійснює далі вирішальний вплив на наступний вибір системи культурних цінностей і орієнтацій. Так, на думку К. Юнга, людина, володіючи як істота суспільна соціальним інстинктом, набуває вже на примітивній стадії складний набір ритуалів, табу, класифікаційних системі збереженого первинним колективом знання [4, с. Цей соціальний інстинкті виражає особливу спрямованість психіки людей на певну сукупність духовних цінностей. Так, невипадковим є вибір людьми системи релігійних цінностей, що є істотним компонентом культури як минулого, такі сьогодення. Яскравим прикладом тому є історичний факт прийняття в Київській Русі православ’я при князі
3
Володимирі в результаті зіставлення основних відомих у той час конфесій. Перевага, віддана нашими предками православ’ю з ряду відомих їм і можливих до прийняття релігій, коріниться, очевидно, насамперед в інтуїції, інстинктивному потязі до тих культурних цінностей, які відповідали психічному складу давньоруського (українського) народу. У свою чергу культура суспільства впливає на психологію людей. Відомо, який могутній відбиток накладає та ж релігія не тільки на традиційні, широко розповсюджені в суспільстві морально-етичні принципи й норми, характері способи виробництва матеріальних і духовних цінностей, алей на поведінку, суспільну психологію народу. Таким чином, ментальність втілює в собі два начала: природно-психологічне й ціннісне, яке виражає домінуючий тип культури. У такому вигляді вона формує домінуючі соціальні архетипи, що виростають з неї. Проблема архетипів як соціальних констант, урахування яких складає неодмінну умову ефективності державної діяльності, спрямованої на забезпечення безпеки особистості, суспільства й держави, окрім інших моментів полягає в пошуку конкретних проявів архетипів у повсякденній діяльності соціуму. Іншими словами, найважливішим завданням у межах аналізу взаємозв’язку соціальних архетипів і безпеки перехідного суспільства є вичленовування з безлічі різного роду факторів і явищ, що впливають на хід розвитку суспільних процесів, тих соціальних констант, орієнтація на які дає можливість забезпечити стабільність і рівновагу соціальної системи, її ефективний захист від загрозі небезпек. Проблеми конкретних проявів архетипів неодноразово порушувалися різними авторами. Їхні оцінки й висновки становлять певний інтересу контексті проблеми, яка розглядається в пропонованій статті. Так, К. Юнгу своїх висновках приходив до думки, що можливість наукового розуміння архетипу пов’язана з багаторазовими спостереженнями й аналізом світової літератури. Він вважав, зокрема, що велике мистецтво завжди запліднювалося міфами, пов’язаними з несвідомим символічним процесом у них споконвічно відображаються прояви людського духу. Вчений вважав також, що архетип, згідно зі своєю інстинктивною природою, лежить в основі почуттєво забарвлених комплексів, є реальною психічною передумовою релігійних поглядів і виявляється в релігійних переконаннях. Будучи явищем об’єктивним, вони заявляють про себе у формі неприйнятних свідомості почуттів, емоцій, імпульсів і сновидінь, які відбуваються ненавмисне, але до влади яких людина потрапляє об’єктивно»
[3, с, 154, 165]. Послідовники К. Юнга знаходять реальні прояви архетипів у соціальній поведінці людей, а також у релігії й культурі, підкреслюючи при цьому важливість уважного ставлення до архетипів і вміння розпізнавати їх для практичної діяльності й подолання небезпек. Тільки свідоме ставлення до архетипів і вміння розпізнавати їхні характерні ознаки, — пише В. Одайник, — може бути гарантією того, що їхній корисний зміст отримає об’єктивне вираження, а небезпечні властивості будуть приборкані і поставлені під контроль [4, с. Соціальні архетипи безпосередньо пов’язані з національною психологією і знаходять своє конкретне вираження в національних традиціях і культурі. Традиція виступає як вираження архетипічного в суспільному житті, атому і як міра стійкості соціальної системи. Згадаймо судження Л.М. Гумільова, що антиентропійний процесу суспільстві регулюється керуючими системами, які використовують запаси інформації, що передаються у спадщину. Роль керуючих систем відіграє традиція, що однаково взаємодіє із суспільною й природною формою руху матерії [10, с. 103]. Соціальні архетипи часто пов’язуються як з побутовою культурою соціальної взаємодії, такі зі звичними цінностями, які не обговорюються, з писаним правом, а також з ідеологією [9, с. 73-74]. Незважаючи на значні розбіжності у розумінні видів прояву соціальних архетипів, цілком очевидно, що в більшості випадків автори досліджень у цій галузі звертаються до традиції як до провідної складової розглянутих феноменів. К. Касьянова у своєму дослідженні обґрунтовано зауважує, що соціальні архетипи можна розглядати як «почуття-уявлення в національному характері, вважає їх тими елементами, які вкорінені в національній душі [6, с, 117]. При уважному розгляді виявляється, що
1
Науково і яскраво цей вплив показаний у відомій роботі М.Вебера Протестантська етика і дух капіталізму.
4
соціальне цілепокладення, яке безпосередньо пов’язане з архетипами, знаходить своє підґрунтя в культурі суспільства, в його історії. Цікаво і те, що прихильність до традицій, постійне звертання до минулого є істотною рисою українського національного характеру, асам український народ виступає як носій і охоронець національної пам’яті. Усе наведене вище спонукає до пошуку типових проявів архетипів у сфері традицій, що виявляються, насамперед, у національному характері й культурі. Це дозволяє, зокрема, ще раз звернутися до двохосновних складових розглянутих явищ (природно-психологічних і культурно-ціннісних), які лежать в основі соціальних архетипів. Як уже відзначалося вище, архетипи містять у собі глибинні властивості сприйняття світу тими чи іншими соціальними спільностями, утому числі великими етнонаціональними групами. Невипадково одній ті ж події вжитті по-різному сприймаються різними народами.
По-різному реагують етносоціальні спільності на загрози безпеці, на ті чи інші соціально- політичні конфлікти, неоднаково вони витримують тягар соціально-економічних криз їхнє ставлення до ролі держави врегулюванні суспільних процесів може відрізнятися дуже принципово різним є сприйняття в очах народів політичних лідерів, розуміння їхнього місця в соціально-політичному житті. Ця неоднаковість у сприйнятті й поведінці людей і є, насамперед, результатом впливу соціальних архетипів. Слід зазначити також, що способи сприйняття навколишньої дійсності залишаються принципово незмінними протягом тривалого історичного часу. Так, наприклад, і сьогодні мова може йти про специфіку ціннісного християнського світорозуміння й світовідчування, що виникло ще всередині ст. до не. У найбільш цілісному вигляді архетипи реалізуються і виявляються в історично визначених культурно-цивілізаційних утвореннях, які є довгостроковими й стабільними феноменами. Отже, архетипи виступають як такі стійкі сутності, що визначають основи різних соціальних спільностей і додають їм особливих неповторних якостей ірис. Як уже відзначалося, архетипи найяскравіше виявляють себе в традиціях. Саме через традицію закріплюється й зберігається самобутність культур, виражаються якості суспільної психології народів, їхні релігійні почуття, виявляється ставлення людини до природи тощо. Таким чином, можна вести мову про культурній політичні архетипи, виробничі архетипи, архетипи поведінки, моралі, екологічні (як спосіб стосунків людини з природою) та інші архетипи, що виявляються й реалізуються у відповідних традиційних формах людської діяльності. Як відзначав К. Юнг, архетипів є рівно стільки, скільки є типових життєвих ситуацій [3, с. У своїй сукупності соціальні архетипи (константи) складають те своєрідне ядро народу, нації, руйнування якого призводить до втрати стійкості людського співтовариства і врешті-решт, до його розпаду. Отже, конкретні прояви архетипів фіксуються в традиціях. Варто підкреслити при цьому, що традиція виявляє себе не як деякий національний колорит, особливість чи етнографічна своєрідність того чи іншого народу, а насамперед як явище, типове для певного соціуму. Традиція — це явище наступності в часі. Для неї характерна повторюваність, історична стійкість, об’єктивність. Традиція, у якій виражається соціальний архетип, є величезною силою. Люди самі роблять свою історію, — писав К. Маркс, — але вони роблять її не так, як їм хочеться, а за обставин, що не самі вони вибрали, а які безпосередньо є в наявності, дані їм і перейшли від минулого [11, с. Сила, стійкість і об’єктивність традицій вимагає відповідного до них ставлення. Як справедливо відзначається водному з досліджень, міжнародний досвід свідчить, що зіткнення політики і політичних рішень із традиціями найчастіше закінчується перемогою традицій, у всякому разі, знеціненням політичного рішення [12, с. У своєму концентрованому вигляді архетипи закріплюються в культурі суспільства, яка, безсумнівно, являє собою специфично-інтегративне явище, що розкриває якісну сторону соціальної реальності. У культурі, немов у фокусі, виявляються як процес виробництва, такі характер цінностей, які склалися в суспільстві, відносини, що виникають у цьому процесі, способи освоєння національної спадщини, поширення й передачі інформації і культурних цінностей. Культура виражає якість суспільного життя, тому вона не може бути виявлена за
5
допомогою виключно кількісних характеристик. Отже, судження про високий чи низький рівень культури не завжди є коректними з точки зору науки і мають потребу в уточненні. Мова повинна йти, насамперед, про конкретні типи культури, оскільки соціальні архетипи як фундаментальні константи визначають якісний стан не тільки соціальної сфери, але і всієї соціальної системи, відображають одну з найсуттєвіших сторін культурно-цивілізаційних основ суспільства. Найважливішими складовими культури є індивідуальні настанови і групові орієнтації людей, сукупність поведінкових актів і життєвих моделей, зразків і способів суспільної діяльності. Вони містять у собі також історично сформовані суспільні інститути (як вираження творчості в соціальній сфері, а також принципи й усталені способи їхнього функціонування. Особливості функціонування соціальних інститутів суттєво залежать від укорінених у суспільстві архетипів. Оформляючись ззовні законами і домінуючою ідеологією, соціальні інститути водночас формуються зсередини, відповідно до стійких моделей поведінки на базі сформованих архетипів. В основі культури, безсумнівно, лежить система духовних цінностей, що відповідають змісту певного культурно-історичного типу суспільства. У соціальній системі постійні величини (константи) забезпечують стійкість перебігу складних і суперечливих процесів суспільного життя їхнє збереження є гарантією цілісності й визначеності суспільних систем, умовою ефективності антиентропійних процесів. Як уже відзначалося, стан стійкості соціальної системи стосовно зовнішніх і внутрішніх несприятливих впливів визначає й характеризує безпеку суспільства, особистості й держави. Тому забезпечення безпеки соціуму пов’язане, у першу чергу, з виявленням факторів соціальної визначеності й цілісності, вичленовуванням тих суспільних компонентів, захист яких є пріоритетним. Втрата визначеності й стійкості суспільної системи або іншої значної спільності людей означає, насамперед, втрату нею своїх соціальних архетипів, розпад ядра цієї спільноти. Отже, суспільна та державна діяльність (політика) у сфері безпеки повинні бути зорієнтовані на опрацювання системи заходів для збереження й зміцнення постійних елементів, констант соціальності. Іншими словами, мова йде про діяльність, спрямовану на утримання якісної визначеності суспільної системи і її основних складових. Звідси випливає також, що та діяльність, яка ігнорує сформовані в суспільстві соціальні архетипи або спрямована на їхнє радикальне ламання, являє собою серйозну небезпеку, призводить до послаблення (руйнування) ядра відповідної соціальності, підриває основи безпеки особистості, суспільства й держави. Підсумовуючи викладене, зазначимо, що складність проблеми, пов’язаної із соціальними константами взагалі й архетипами, які виявляють себе у сфері безпеки, зокрема, полягає, насамперед, у труднощах визначення й виділення тих явищі типових рис суспільного життя, що виражають неповторній невіддільні від певного народу якості. Почасти вирішення цієї проблеми лежить на шляху аналізу національного характеру народу як державотворчої нації, що виявляється в тих національних традиціях, які безпосередньо впливають на ефективність забезпечення національної безпеки. Література
1. Заздравнов А.П. Динаміка менталітету в культурі сучасної України // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія — Харків, 2002. — Вип.ХІІІ. — С. 18-26; Иванова Т.В. Ментальность, культура, искусство //
Общественные науки и современность. — 2002. — № 6. — С. 168-177; Моісеєва НІ. Особливості і характер ментальності українців // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія — Харків, 1999. — Вип. І. — С. 127-132; Старовойт І.С. Збіг і своєрідності західноєвропейської та української ментальностей Філософсько-історичний аналіз. — Тернопіль, 1997.
2. Ильин ВВ, Панарин АС, Бадовский Д.В. Политическая антропология / Под ред.
В.В.Ильина. — М, 1995.
3. Юнг КГ. Аналитическая психология: прошлое и настоящее. — М, 1995.
6

4. Одайник В. Психология политики. Политические и социальные идеи Карла Густава Юнга. — СПб., 1996.
5. Златопольский В. Попытка экскурса в архетипы еврейского самосознания // Архетип. —
1995. — № 1.
6. Касьянова К. О русском национальном характере. — М, 1994.
7. Белецкий МИ, Толпыго А.К. Национально-культурные и идеологические ориентации населения Украины // Полис. — 1998. — №4. — С. 74-89; Моісеєва НІ. Особливості і характер ментальності українців // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія — Харків, 1999. — Вип. І. — С. 127-132;
Дзьобань О.П., Ріпа О.Л. Основні ознаки української національної правової ментальності // Право і безпека. — 2002. — № 2. — С Заздравнов А.П. Динаміка менталітету в культурі сучасної України // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія — Харків, 2002. — Вип.ХІІІ. — С. 18-26.
8. Большой энциклопедический словарь. — е изд., перераб. и доп. — М СПб., 1998.
9. Мостовая И.В., Скорик А.П. Архетипы и ориентиры российской ментальности //
Политические исследования. — 1995. — № 4.
10. Гумилев Л.Н. Этногенез и биосфера Земли. — Ленинград, 1990.
11. Маркс К. Восемнадцатое брюмера Луи Бонапарта // К.Маркс, Ф.Энгельс. — Соч. — Т. — С.
12. Матвеев РФ. Теоретическая и практическая политология. — М, 1993. Надійшла до редакції 2.02.2005 р.
7


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал