Дунаєвеччина очима дослідників, учасників і свідків історичних подій



Сторінка9/50
Дата конвертації22.12.2016
Розмір9.2 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   50

Список використаної літератури:


  1. Археологічна спадщина Хмельницької області: довідник / А.Ф. Гуцал, В.І. Якубовський, І.Р. Михальчишин. – Чернігів : РВК «Деснянська правда», 2011. – С. 161-176.

  2. Етимологічний словник української мови: у 7 томах / редкол. О.С. Мельничук (голова), І.К. Білодід, В.Т. Коломієць, О.Б. Ткаченко. – К. : Наук. думка, 1982. – Т.1 «А-Г». – 632 с. – С. 90; Т.3 «Кора-М». – С. 159.

  3. Кобилюх В. О. Праукраїна і Санскрит / Кобилюх В. О. – Тернопіль : Мандрівець, 2011. – 512 с.

  4. Кочергина В. А. Санскритско-русский словарь. –2-е изд., испр. и доп. / Кочергина В. А. – М. : Издат. «Русский язык», 1987. – 944 с.

  5. Красуський М. Давність української мови – Режим доступу: http : // ideya. uazone.net.

  6. Осецький Й.П. Можливості застосування системного методу у дослідженнях етимології архаїчних топонімів / Осецький Й. П., Осецький Б. Й. // Наукові праці К-ПНУ ім. І. Огієнка : Філологічні науки. – Кам’янець-Подільський : Аксіома, 2010. – Вип. 23. – С.162–166.

  7. Осецький Й.П. Голозубинці: зерно у засіках тисячоліть / Й.П. Осецький // Дунаєвецький вісник. – 2012. – 13 грудня. – № 99-100. – С. 8.

  8. Осецький Й.П. Системний метод виявлення лексичного шару трипільського і дотрипільського періоду у топонімах української мови / Осецький Б.Й., Осецький В.Б.,  Осецький Й.П. // Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка : Мовні і концептуальні картини світу. Випуск 34. – К. : ВПЦ «Київський університет», 2011. – С.85-88.

  9. Потебня А.А. Мысль и язик. – Режим доступу: http: // www.classes.ru. / grammar / 147.Potebnya.

  10. Прокопчук В.С. Топоніми рідного краю : метод. посіб. / В.С. Прокопчук. ― К. : Рідний край, 1999. – 93 с.

  11. Шкуратяна Н.Г. Сучасна українська літературна мова : модульний курс : навч. посіб. / Шкуратяна Н.Г., Шевчук С.В. – К.: Вища шк., 2007. – С. 226.

І.П. Ігнатієв,

с. Голозубинці



Стародавні екологічні райони на теренах Дунаєвеччини як підсумок неолітичної економічної революції (VI-III тис. до н. е.): системний аналіз
Відзначення 90-річчя створення Дунаєвецького району, як однієї з адміністративно-територіальних одиниць, дає можливість розглянути не тільки актуальні питання новітньої – багатої, повчальної, а періодами трагічної – історії нашої маленької батьківщини, але й розкрити закономірні взаємозв’язки між древніми і сучасними періодами розвитку цього одного із благословенних куточків України. До актуальних питань вітчизняної історії сьогодні відносять екологічну діяльність первісного населення Праукраїни. З археологічних і краєзнавчих досліджень відомо, що на теренах Дунаєвеччини налічується 54 населених пункти, де вже у добу кам’яного віку вирувало активне соціальне й економічне життя і нараховується 69 неолітичних і пізніших трипільських поселень. Найбільша їх кількість припадає на землі с.с. Маліївці (5 поселень), Балин, Миньківці, Мушкутинці (по 4) та Міцівці (3), а на теренах районного центру і ще 10 сіл знайдено по 2 поселення [1, с. 48-49; 5, с. 48-85]. Проте археологічні дані не завжди дають необхідну інформацію щодо діяльності первісного населення у конкретних місцевостях. Через це стародавні екологічні мікрорайони, у тому числі й ті, що існували й розвивалися в басейні приток Дністра на Дунаєвеччині, досі залишаються не тільки малодослідженими, але й не окресленими як у часі, так і в конкретному життєвому просторі[6, с. 21].

Втім, сьогодні науковці все частіше доводять, що доісторичні соціальні процеси мали властивості природно-антропогенних систем, що генерували не тільки суспільний прогрес, але й, водночас, розвиток людського інтелекту, мислення й мови. Ця обставина дає змогу застосовувати синергетичний підхід і метод системного аналізу для отримання необхідної інформації з древньої історії України та Поділля, у тому числі й Дунаєвеччини, за сукупністю даних палеогеографії, палеоісторії, історичного краєзнавства, палеоекономіки, палеопсихології, теорії систем, порівняльно-історичного мовознавства та інших наук. На цій методологічній основі автором проаналізовані взаємозв’язки у зазначених системах між життєво важливими потребами первісних жителів як рушієм цих систем, природно-ландшафтними умовами конкретних місць їх мешкання й діяльності на теренах Дунаєвецького району у період від початку неолітичної економічної революції до енеоліту (VI-ІІІ тис. до н. е.) та лексичним значенням успадкованих з індоєвропейської мови праукраїнського населення назв ознак місцевості, деяких інших онімів та загальних назв, що стосуються основних видів діяльності у виділений період.

Застосована автором методика виявилася ефективною для дослідження стародавніх соціально-економічних процесів, що не підлягають реставрації іншими методами. Передусім, це дало змогу з’ясувати закономірності між формуванням неолітичних екологічних мікрорайонів та природними умовами конкретних місцин, соціальним досвідом праукраїнського населення і революційними за характером процесами розвитку господарської діяльності.

Отримані дані системного аналізу історичних та інших наукових джерел та зібраних особисто автором матеріалів засвідчують, що заселення древньої Дунаєвеччини відбувалося від Дністра уздовж річок Ушиці, Студениці, Тернави, Мукші та Смотрича навпроти їх течії. У часі цей рух можна простежити з періоду пізнього палеоліту (до ІХ тис. до н. е.), на що вказують древні стоянки людини цього періоду в сс. Кривчик і Велика Кужелева. Розселення продовжувалося й далі – вже у часи мезоліту (ІХ-VII тис. до н. е.). У цей період пріоритет у життєзабезпеченні займало полювання на оленів і велику рогату худобу, а з винайденням лука – також на дрібнішу здобич[2, с. 73]. Проте на початку VI тис. до н. е. внаслідок кліматичних змін і через надмірне втручання мезолітичних мисливців у процеси популяції промислової здобичі, у тому числі на вивченій території, первісне населення опинилося на межі голодної загибелі. Та значний попередній досвід дозволив нашим предкам здолати цю небезпеку. Керуючись прагненням виживання, великі роди розпадалися на менші,зате більш компактні та мобільні, а їх рух прискорився не тільки від Дністра до верхів’їв його приток, але й на раніше необжитий простір на кілька кілометрів упоперек та вбік від їх берегів. З втратою пріоритетності первісних видів життєзабезпечення – збирання й полювання – на перші місця, залежно від ландшафтних і ґрунтових умов, виходили значно продуктивніші землеробство чи скотарство. Це була перша в історії економічна революція, наслідком якої став перехід від первісної економіки привласнення до відтворювального господарювання. Для древньої Дунаєвеччини наслідком цих процесів стали якісні зміни в господарюванні, розширення обжитих територій та у стосунках населення з природою.



Таблиця 1.

Дані системного аналізу становлення землеробських екологічних мікрорайонів на землях Дунаєвецького району у VI-ІІІ тис. до н. е.

Населені пункти

Основні джерела інформації

Вид діяльності

Археологія (кількість поселень)

Індоєвропейська лексика

(за словником санскриту […])



1

2

3

4

5



Залісці

2

ацалаа (земля) [с. 18], сасья (посіви) [с. 717], лу (збирання врожаю) [с. 556]

збирання вро-жаю з посівів



Лисець

1

сасья (посіви) [с. 717], лу (збирання врожаю) [с. 556]

збирання вро-жаю з посівів



Лисогірка

1

сасья (посіви) [с. 717], лу (збирання врожаю) [с. 556]

збирання вро-жаю з посівів



Лошківці

0

1) сасья (посіви) [с. 717], лу (збирання врожаю) [с. 556];

2) касяня (тертя) [с. 156], бія (зерно) [с. 467]



1) збирання вро-жаю з посівів

2) перетирання зерна





Голозубинці

2

1) куток «Соснівка» – сасья (посіви) [с. 717], ївіка (жити; спосіб життя) [с. 225].

2кхала (засік; тік) [с. 185], су-бія (збіжжя) [с. 738], інá (сильний) [с. 108]



1) посів і зби-рання врожаю

2) багаті збіж-жям у коморах





Воробіївка

2

бія (зерно) [с. 467], ївіка (спосіб життя) [с. 225]

зернове землеробство



Ганнівка

0

дхааня (зерно) [с. 303], ївіка (спосіб життя) [с. 225].

зернове землеробство



Чаньків

1

каня (зерно) [с. 146],

ївіка (спосіб життя) [с. 225]

зернове землеробство



Велика Побійна

2

пудь (молоти) [с. 396]; бія (зерно) [с. 467]; -йна (знавець) [с. 226]

мелення зерна



Мала Побіянка

0

пудь (молоти) [с. 396]; бія (зерно) [с. 467];

-йна (знавець) [с. 226]



мелення зерна



Ліпини

1

ліпті (тісто) [с.555]; інá (сильний) [с. 108]

випікання хліба

Як показано в таблиці 1, з початку VI тис. до н. е. першими до зернового землеробства, переробки зерна та виготовлення хліба підійшли стародавні мешканці 12 із 69 виявлених археологами поселень, що проживали на землях сучасних 11 сіл. Цей факт достатньо чітко доводять збережені в їх назвах основи індоєвропейських слів, що відображали причетність до зернового землеробства, мелення зерна чи виготовлення продукції з тіста (стовпчик 4).

Втім, як видно, становлення землеробства на Дунаєвеччині відбувалося неодночасно і різним способом. Так, першими на шлях відтворювального зернового землеробства ставали колишні збирачі. Особливо це помітно в басейні середньої течії р. Ушиці (Лисець) і р. Студениці (куток «Соснівка» у Голозубинцях), а також у верхів’ях Студениці (Лошківці) та Мукші (Залісці). У той же час, у середній течії Тернави (Ганівка, Чаньків, Воробіївка) та Студениці (Голозубинці) виділялися древні фахівці із зерна. Пріоритет найперших мельників отримали неолітичні мешканці Великої Побійни і Малої Побіянки, чому сприяли виходи на поверхню понад берегами річок Білої та Бобравки каменю, придатного для виготовлення шліфованих плит для мелення зерна. Цієї позиції притримується також Й.П. Осецький[4, с. 8]. До певної міри, також мельниками можна вважати мешканців кутка у древніх Лошківцях у тій частині села, яку на побутовому рівні називають Кацапія. Семантично цей мікротопонім є близьким до індоєвропейських касяня+бія касабія») у значенні «тертя зерна», що схоже з назвою древнього поселення Коцубія, що існувало на місці м. Одеси. За логікою історичного розвитку хліборобства та появи печеного хліба можна вважати закономірною назву с. Ліпини, у якій вбачаються слова ліпті+іна – дослівно «тістом сильні» тобто багаті хлібом.

Певні закономірності й особливості мало становлення стародавніх екологічних мікрорайонів скотарів [3, с. 111 - 113]. Дані системного аналізу цих процесів показують (табл. 2), що в ході першої економічної революції на теренах сучасного Дунаєвецького району сформувалися не менше 20 екологічних мікрорайонів неолітичних скотарів, а саме: у 9 мікрорайонах переважало приручення і розведення великої рогатої худоби, у 6 – одомашнення й розведенням овець чи кіз, а по 2 мікрорайони припадає на неолітичних свинарів та приборкувачів коней.

Таблиця 2.

Дані системного аналізу становлення скотарських екологічних мікрорайонів на землях Дунаєвецького району у VI-ІІІ тис. до н. е.

Населений пункт

Основні джерела інформації

Вид

діяльності



Археологія (кількість поселень)

Індоєвропейська лексика

(за словником санскриту […])





Балин

4

бала-да (бик), [с. 462], іна (сильний) [с. 108]

ВРХ м’ясна



Петрівське (Балинівка)

0

див. Балин

ВРХ м’ясна



Слобідка-Балинська

1

див. Балин

ВРХ м’ясна



Блищанівка

0

блешка (петля, мотузка [с. 473], укшан (бик) [с. 111], ївіка (спосіб життя) [с. 225]

ВРХ м’ясна



Гірчична

2

ґо-раса (коров’яче молоко) [с. 197], -йна (знавець) [с. 226]

молочна ВРХ



Морозів, Гамарня

3

маахейї-раса (коров’яче молоко) [с. 511; 197], їва (жити) [с. 224]

ВРХ молочна



Панасівка

0

бала-да (бик), [с. 462], паяс (молоко), паясвіні (корова приручена) [с. 367], наася (вірьовка, протягнута крізь ніздрю вола) [с. 324], ївіка (спосіб життя) [с. 225]

приручен-ня ВРХ



Рахнівка

1

ґо-раса (коров’яче молоко)с. 197], ївіка (спосіб життя) [с. 225]

ВРХ молочна



Рачинці

1

ґо-раса (коров’яче молоко) [с. 197], іна (сильний) [с. 108], ксі (мешкати) [с.181]

ВРХ молочна



Антонівка

(арх. Гуральня)



0

ýраа (вівця) [с.131], -йна (знавець) [с. 226]

вівчарство



Мушкутинці

4

мешá, мешí (баран; вівця) [с. 517], кýутя (багато, велика кількість) [с. 169], куті (поворот, звивина) [с. 164], іна (сильний) [с. 108], ксі (жити, мешкати) [с. 181]

вівчарство



Рачинці (куток «Цапівка»)

0

уца (джерело), уцаннґа (схил) [с. 116], пáшу (дрібна домашня худоба) [с. 386], ївіка (спосіб життя) [с. 225]

мала рогата худоба



Дем’янківці

1

дам (ручний, приручати), дамá, дамана (той, що приручає; приборкувач; приборкування) […., 259-260], айáа (коза) [с. 24], ївіка (спосіб життя) [с. 225], ксі (жити, мешкати) […., 181]

одомаш-нення кіз



Дунаївці (Могилівка)

0

мáгі (великий, дуже багато) [с. 505], хелака (козел), хелікаа (коза) [с. 216], ївіка (спосіб життя) [с. 225]

розведення кіз



Зеленче

0

хелака (козел), хелікаа (коза) [с. 216], іна (сильний) [с. 108], ксі (жити) [с. 181]

розведення кіз



Варварівка

0

вар’я (перший, найкращий), вараахá (кабан, вепр) [c. 568], ївіка (спосіб життя) [с. 225]

свинарство



Сивороги

1

1) аасá (поблизу, ось) [с. 104], ваврá (печера) [с. 570], кха (джерело) [с. 186];

2) су-вараахá (найкращі кабани) [с. 174]



свинарство



Іванківці (куток «Шарівка»)

1

хáрі (коні карі) [с. 770-771], ївіка (спосіб життя) [с. 225]

конярство



Малий Карабчіїв (арх. Карабчіївка, Пільний Карабчіїв)

0

маала (поле) [с. 511], хáрі (коні карі [с. 770-771], рабх (розпочина-ти, хазяйнувати) [с. 539], ївіка (спосіб життя) [с. 225]

конярство



Тинна

1

áтьа, áтьаа (кінь, кобила) [с. 29-30], іна (сильний) [с. 108]

конярство

Є підстави стверджувати, що формування неолітичного тваринництва починалося з півдня сучасного району, переважно, на колишніх мезолітичних мисливських угіддях (сс. Блищанівка, Панасівка). Цей процес полягав у переході мисливців, котрі мали найбільше знань щодо худоби та її повадок, до відлову й одомашнення тварин та догляду за ними для отримання постійних ресурсів м’яса чи молока. Так, предки панасівчан у добу кам’яного віку робили це з допомогою пробивання ніздрі вола чи корови і протягнутої крізь цю рану так званої насья – вірьовки. До речі, подібний захід діє досі для утихомирення бугаїв або свиней, але з використанням вже не вірьовки, а металевих кілець.

Декілька мікрорайонів, де розводили м’ясну велику рогату худобу, виникли у верхній частині басейну Мукші, що дало тутешнім скотарям індоєвропейські назви балін, балин-ївіка тобто «багаті биками». Очевидним фактом природно-антропогенної сутності цієї діяльності варто вважати генезис цих ще неолітичних традицій та діяльність у с. Балин до кінця ХХ ст. племінної станції з розведення ВРХ. Іншим напрямком було одомашнення молочної худоби (с.с. Гірчична, Морозів, Рачинці – сучасна центральна частина села, а також гіпотетично – Рахнівка). Віддавна молоко справедливо прирівнювалося до цілющих напоїв, яким виходжували дітей і хворих. Тому корова у наших предків була священною твариною і не підлягала забиттю. У писемні часи цю традицію відмітили грецькі мореплавці у скотарів-таврійців на Кримському перешийку, а в наш час вона збережена нащадками праукраїнців-арійців в Індії.

У той же час, у поселеннях, розташованих на ділянках зі складним рельєфом, ресурсом виживання могло бути одомашнення й розведення не великої, а дрібної рогатої худоби – овець або кіз. Екологічні мікрорайони такого типу виявлено, переважно, у горбистій і кам’янистій місцевості Дунаєвеччини. Так, випасання дрібної рогатої худоби тобто овець чи кіз було способом життя роду, що мешкав у місцині села Рачинці, що зветься «Цапівка» (утсанґа (схил)+пачу-паті (пастух) чи пáшу (дрібна домашня худоба)+ївікáа – разом утса-па-ївіка) і примикає до лісу Зелена (від геліка (коза)+іна (сильні). Першими вівчарями стало неолітичне населення с.с. Мушкутинці та Антонівка (арх. Гуральня), що відображають, насамперед, індоєвропейські основи цих топонімів. У той же час, прадем’янківчани були революціонерами в одомашненні кіз, що теж засвідчує основи назви с. Дем’янківці. На розведення кіз у колишніх мисливських угіддях біля приток р.р. Тернавки і Мукші також вказують назви Зеленче та Могилівка (нині частина м. Дунаївці).

Очевидно, важкою справою було одомашнення диких свиней, оскільки в сукупності тільки розміщення на місцинах біля лісів та сліди індоєвропейської мови можна прийняти рідкісні для Хмельниччини докази появи екологічних мікрорайонів свинарів у сс. Варварівка і Сивороги (табл. 2, рядки 16, 17).

Окремою епохальною подією в історії людства, у тому числі в житті наших прапредків, що сталася в V тис. до н. е., є приручення коней. При цьому, екологічна діяльність з древнього конярства мала відбуватися на досить значних територіях, де у природі розвивалася популяція диких коней. Так, на Дунаєвеччині це були, переважно рівнинні чи з пологими схилами поля, де нині розташовані сс. Іванківці, Малий Карабчіїв і Тинна (табл. 2, рядки 18-20).

Отже, у VI-III тисячоліттях до н. е. на землях Дунаєвецького району Хмельницької області відбувалися закономірні революційні історичні процеси, що полягали у становленні нових за суттю екологічних мікрорайонів, в яких на зміну первісній економіці привласнення і споживання прийшла відтворювальна економіка. За підрахунками, питома вага таких мікрорайонів до загальної кількості відкритих археологами поселень становила близько 46% (32 проти 69), що, навіть без пізнішого конярства, помітно перевищує максимальний для суспільних процесів показник так званого «золотого перетину» – 38,1%. Це свідчить, що неолітична економічна революція на Дунаєвеччині розвивалася хоча і природним, але максимально прискореним темпом, закладаючи основи для подальшого соціального прогресу.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   50


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал