Дунаєвеччина очима дослідників, учасників і свідків історичних подій



Сторінка5/50
Дата конвертації22.12.2016
Розмір9.2 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   50

Список використаної літератури:


  1. Котляр М. Ф. Нариси історії обігу і лічби монет на Україні XIV – XVIII ст. – К., 1981.

  2. Huszár L. Munzkatalog Ungarn: Von 1000 bis Heute. Budapest, 1979. 365 s.

  3. Крижанівський А. Львівський монетний двір у XIV - XV століттях. – Львів, 2007.

  4. Погорілець О. Г. Про нові знахідки монет Подільського князівства / О. Г. Погорілець, Р. В. Саввов // Нумізматика і фалеристика. – 2007. – № 4.

  5. Алфёров А. Герб на монете подольского князя Константина Кориатовича: тезисы ХХІ всерос. нумизмат. конф. / Александр Алфёров, Алексей Артюхин. – Москва, 2013. – С. 68-69.

  6. Погорілець О. Г. Монета подільського князя Костянтина / О. Г. Погорілець , Р. В. Саввов // Нумізматика і фалеристика. – 2004. – № 3; Погорелец О. Г. Начало чеканки монеты в южных землях Великого княжества Литовского (вторая половина XIV в.): междунар. нумизмат. конф., посвященная 150 – летию Нац. музея Литвы: тезисы докл. – Вильнюс, 2006. – С. 238.

  7. Погорелец О. Г. К вопросу о происхождении типа монеты Подольского княжества (II пол. XIV в.) : матер. междунар. симпоз. «Иконография денег Средней и Восточной Европы» / О. Г. Погорелец, Р. В. Саввов. – Гуменне (Словакия), 2007.

  8. Бырня П. П., Монеты средневековой Молдавии / П. П. Бырня, Н. Д. Руссев // Stratum. – 1999. – № 6. – С. 235.

  9. Шталенков И. Платежные слитки-гривны в денежном обращении ВКЛ // Банкаускі веснік. – 2006. – №4. – С. 28.

  10. Саввов Р. Київські півгроші Володимира Ольгердовича / Ростислав Саввов // Нумізматика і фалеристика. – 2012. – №4. – С. 6–7.

  11. Маркевич В. Кугурештский монетно-вещевой клад / В. Маркевич, Л. Полевой, Ш. Фин // Государственный историко-краеведческий музей МССР: труды. – Кишинев, 1976.

  12. Крижанівський А. Львівський монетний двір у XIV – XV ст. – Львів, 2007. – С. 141.

І.О. Долінська,

м. Кам’янець-Подільський
Археологічні дослідження на території Дунаєвецького району

починаючи з 1950-х років

У статті подаються відомості про археологічні дослідження, які проводились на території Дунаєвецького району з 1950-х років.

Ключові слова: археологічні дослідження, розвідки, розкопки, експедиція, знахідки.
Починаючи з 1950-х років на території Дунаєвецького району проводилися розкопки та дослідження такими установами, як Інститут археології АН України, Кам'янець-Подільський національний університету ім. І.Огієнка, Хмельницький обласний краєзнавчий музей та інші. Систематично археологічні розвідки проводив В.А. Захар'єв, під його керівництвом відбулося не одне археологічне дослідження.

1982 року І.І. Щегельським були обстежені залишки давньоруського городища в урочищі Окопи біля с. Міцівці. Він з’ясував, що городище займало високий мис лівого берега р. Студениці та омивалося нею з півночі і заходу. З півночі городище було захищене стрімким берегом річки, усі інші сторони — насипними земляними валами, які розміщувалися за сторонами світу. Городище складалося з дитинця (укріпленої частини) і посаду (неукріпленої частини) та мало прямокутну форму. На території городища було зібрано уламки керамічного посуду (денця, стінки, вінчики) та фрагменти скляних кручених браслетів, залізні наконечники стріл. Під західним валом знайдені окремі людські кістки (частини стегна, уламки черепних коробок, фаланги пальців) та рештки деревного вугілля. Це свідчить, що місто було обложене очевидно монголо-татарськими загарбниками, взяте і спалене, а його жителі були знищені або взяті в полон. [1; 8]

Систематичні дослідження Міцівського городища проводив В.А. Захар’єв. Йому вдалося виявити значну кількість різноманітних прикрас давньоруського часу: браслети, намистинки, мідні та бронзові кільця, фрагменти мідних орнаментованих браслетів, а також кам’яні та мідні натільні хрестики.

На усій території городища знайдено фрагменти скляних браслетів, близько 120 штук. Здебільшого вони виті та різнокольорові. Найкращі виготовлені із введенням в масу жовтої барви.

Крім скляних мали місце знахідки металевих прикрас: натільні хрестики; чотири кільця (обручки), виготовлені зі смужок міді; бронзовий перстень з квадратною головкою і кантиком посеред голівки; фрагмент скроневого кільця без пружини з розклепаним кінцем, який закручено у вушко; два уламки мідних браслетів, один з яких вкрито пружинним орнаментом, а на іншому орнамент у вигляді подвійних перехрещених та двох поперечних ліній; мідна пряничка з фрагментами срібного покриття та бронзова пронизка; скляні пронизки яскравих барв; срібні намистинки; хрестики з сірого з вкрапленням граніту та коричнево-червоного шиферу.

Можна припустити, що населення городища, навіть найбідніше, користувалося ними у повсякденному житті. До того ж можна стверджувати, що багато з цих прикрас виготовлені місцевими ремісниками, а це в свою чергу свідчить про високий рівень розвитку матеріальної культури місцевих жителів. [8]

Протягом 1982-1983 рр. спільною експедицією Інституту археології АН УРСР і Кам’янець-Подільського педінституту були проведені дослідження черняхівського поселення біля с. Ставище.

Загальна площа досліджуваної ділянки становила понад 700 кв.м. Відкрито 13 жител, господарські споруди, зібрано інвентар (коса, наральник, ножі наконечник списа, теслярський струг, шила-проколки, наконечники стріл та інші побутові речі). Увагу дослідників привернув також уламок посуду, на поверхні якого зображено знаки рослинності, води, а також фігуру оленя. Ця знахідка дала можливість подальшого вивчення історії духовної культури черняхівських племен.

На поселенні простежуються перехідні об'єкти від черняхівської культури до ранньосередньовічних слов'янських старожитностей V-VII ст. н.е. Датування черняхівського поселення в Ставищі визначили за керамічним матеріалом та бронзовими виробами (фібулами), які відносяться до кінця ІV – початку V ст. н.е. [2]

У 1987-1989 роках у с. Маліївці Захар’євим В.А. було обстежене ранньотрипільське поселення. Сама пам'ятка раніше була відкрита місцевим краєзнавцем Куземським Л.М.

Площа території обстеження склала близько 1 га. Основну частину знахідок складали крем’яні знаряддя у виді призматичних нуклеусів, уламків ножеподібних пластин, скребків, та кераміка ранньотрипільського часу – переважно група кухонного посуду, виготовлена з глини жовтого, жовто-червоного та сіруватого кольорів із домішками шамоту. Групу культових речей представляли невеликі уламки жіночих статуеток з масивною нижньою частиною, щільно стуленими ногами, неорнаментованою поверхнею. Також на дослідженій території виявлено поодинокі фрагменти посуду черняхівської культури.

Матеріали поселення Маліївці дали дослідникам в той час встановити, що розселення трипільських общин по лівих притоках Дністра (басейн Ушиці) відбувалося на початку раннього етапу Трипілля. [3]

У районі села є поселення раннього залізного віку, знайдено бронзову булавку раннього залізного віку, трапляються знахідки епохи бронзи.

У 2001 році в Маліївцях В.А.Захар'євим вивчалося давньоруське городище, що знаходиться на північному заході від села. Досліджено заглиблене житло із залишками відкритого вогнища овальної форми. Знайдено глиняний посуд, залізні знаряддя.

У с. Городиська 1988 року експедицією Кам'янець-Подільського педінституту було обстежено городище та вивчено його оборонну систему. На всій площі городища зустрічалися фрагменти кераміки скіфського періоду, а на східній частині ділянки виявлено давньоруський шар, де знайдено бронзову підвіску, залізну косу-горбушу, фрагменти посуду, характерного для періоду Київської Русі. Це дало підстави припускати, що городище з’явилося на початку раннього залізного віку і продовжували функціонувати в ХІ-ХІІІ ст. [1]

У 1995 р. в с. Сокільці спільною експедицією педінституту і Хмельницького краєзнавчого музею проведені археологічні розкопки могильника давньоруського часу, під час яких досліджено два кургани. Завдяки отриманому археологічному матеріалу могильник можна датувати ХІ-ХІІ ст. [2]

Ще у 1992 р. в Сокільці було знайдено двочленні однокільчасті бронзові вудила з підвісами, які належать до рідкісного варіанту таких вудил, що мали поширення в основному в Центральній Європі. Ця знахідка, датована останньою чвертю VIII – початком VII ст. до н. е., збагачує наше уявлення про передскіфський період в історії регіону. [6]

Протягом 1992–1998 й у 2000 рр. у Сокілецькому мікрорегіоні під керівництвом В. Захар’єва експедицією Відділу охорони пам’яток культури при Хмельницькому обласному краєзнавчому музеї та археологічного гуртка Дунаєвецької районної станції туристів-краєзнавців проводилися розкопки могильників часів Київської Русі. [5]

Загалом, В.Захар’євим за 10 років дослідження цієї місцевості було розкопано 100 поховань ХІІ-ХІІІ ст., 8 поховань кінця ХІ – початку ХІІ ст. у 6-ти курганах, одне – у кургані між с. Тимків, напівземлянку давньоруського часу на спаленому монголо-татарами городищі між с. Маліївці і Проскурівка Ярмолинецького району. Знайдено кам’яного ідола та спалену деревяну церкву на Сокілецькому підплитовому могильнику; виявлено понад два десятки різночасових поселень, городищ, курганів та поховань; спільно з колегами з різних наукових установ досліджено унікальний сакральний комплекс ранньозалізного віку в урочищі Грабова. [7]

У с. Миньківці в урочищі Лісництво у 1990 р. В.Захар'єв дослідив один із курганів скіфського часу, де були виявлені рештки тілопокладання та два бронзові наконечники стріл. [1; 7]

В тому ж році під час археологічної розвідки на території лісорозсадника Миньковецького лісництва знайдено крем’яні ногтевидні скребки, нуклеуси, відбивачки, типову ранньотрипільську кераміку. [4]

Також на території с. Миньківці трапляються знахідки бронзового віку, збереглися рештки Траянового валу ІІ ст. н.е., знайдені римські монети, виявлено групу курганів з кам’яною обкладкою схилів. [1]

У с. Велика Кужелева у 1990 р. В.Захар’єв дослідив залишки пізньосередньовічного гончарного комплексу, що складався з двох гончарних печей. Краще збережена із них мала розмірами 2,66*1,45 м., овальна в розрізі, двохярусна. У випалювальній камері було 13 горщиків. Друга піч збереглася наполовину. [1; 7] Біля села також виявлено три кургани та велике поселення трипільського часу. [1; 2]

Завдяки виявленим пам’яткам та знахідкам можна з впевненістю стверджувати, що Дунаєвеччина є надзвичайно перспективним краєм для проведення і подальших археологічних досліджень, має зацікавленість серед багатьох істориків та вчених.



Список використаних джерел та літератури:

  1. Археологічна спадщина Хмельницької області: довідник / А.Ф.Гуцал, В.І.Якубовський, І.Р.Михальчишин. – Чернігів: РВК «Деснянська правда», 2011. – С. 57-68.

  2. Гуцал В.А. Дослідження археологічної експедиції Кам'янець-Подільського педагогічного університету (1963-1999 рр.) / В.А. Гуцал, В.П. Мегей // Давня і середньовічна історія України: іст. – арх. зб. – Кам’янець-Подільський: К-ПДПУ, 2000. – С. 15-30.

  3. Захар’єв В.А. Ранньотрипільське поселення біля с. Маліївці / В.А. Захар’єв, Т.М. Радієвська // VIII Подільська історико-краєзнавча конференція. – Кам'янець-Подільський, 1990. – С. 9-10.

  4. Захар’єв В.А. Нові матеріали до археологічної карти Дунаєвеччини / VIII Подільська історико-краєзнавча конференція. – Кам'янець-Подільський, 1990. – С. 61.

  5. Маярчак С. Історія вивчення давньоруського минулого лівобережжя Середнього Подністровя (у межах Хмельниччини)//http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/archeolog/2009_12/16majarchak.pdf

  6. Мельникова Т. Сокілець в системі археологічних досліджень Поділля//

  7. http://uastudent.com/sokilec-v-systemi-arheologichnyh-doslidzhen-podillja/

  8. Стрельбіцька Н. Археологічна плеяда міста Хмельницького / Н.Стрельбіцька, В.Захар'єв // Археологія. Фортифікація Середнього Подністров'я: зб. матер. ІІ Всеукр. наук.-практ. конф. – Кам'янець-Подільський: ПП «Медобори-2006», 2012. – С.227-230.

  9. http://uk.wikipedia.org/wiki/Міцівці

В.А. Гуцал,

м. Кам’янець-Подільський
Участь професора І.Винокура у краєзнавчому русі на Дунаєвеччині

У статті йде мова про краєзнавчу роботу І.С.Винокура на Дунаєвеччині протягом 1980 початку 2000-х років.

Ключові слова: І.Винокур, конференція, краєзнавство, археологія, учні.
Впродовж 40 років відомий археолог, історик І.С. Винокур виступав і як визнаний організатор краєзнавчого руху на Хмельниччині. 1964 року він став одним із засновників і керівників обласного історико-краєзнавчого товариства1. Ним закладались традиції проведення Подільських історико-краєзнавчих конференцій. Тому, коли постало питання створення в Дунаївцях другого в Україні районного краєзнавчого осередку, установчі збори якого були проведені у квітні 1992 р., він щиро вітав таке рішення, всіляко його підтримував і брав безпосередню участь в роботі товариства2.

Окрім організаційних питань, пов’язаних із діяльністю дунаєвецького осередку, на І.С. Винокурі лежали й обов’язки з редагування збірників матеріалів краєзнавчих конференції, що проходили в Дунаївцях. У зв’язку із цим, довгий час він співпрацював із своїм колишнім студентом –випускником історико-філологічного факультету Кам’янець-Подільського педінституту, тодішнім завідувачем районного відділу освіти, а зараз професором Кам’янець-Подільського національного університету В.С. Прокопчуком. В останнього про цю співпрацю збереглись особливо приємні спогоди3. Під впливом І. Винокура захоплення В.С. Прокопчука краєзнавчою тематикою виявилось настільки продуктивним, що переросло в написання та успішний захист кандидатської, а згодом і докторської дисертацій4.

На пленарних засіданнях дунаєвецьких форумів І. Винокуром було виголошено ряд промов з різних питань давньої історії. На першій конференції “Поділля в роки визвольної війни українського народу 1648-1654 роки” доповідь стосувалася Бушанського середньовічного замку, як одного із важливих осередків Визвольної війни 1648-1654 рр. І. Винокур сконцентрував увагу на виявленій в процесі археологічних розкопок 1985 і 1987 рр. інфраструктурі давнього містечка. Було з’ясовано планування твердині, відкрито фундаменти церкви, господарських споруд, казарм, зброярні, стайні тощо. У ході робіт встановлено й етапи функціонування відомого культового центру, розташованого в розщелинах скелі, який проіснував тут більше тисячі років і загинув разом із містом 1654 року5.

Свій виступ на другій конференції “Дунаївці : їх роль і місце в історії Поділля”, що відбулась 1993 року, І. Винокур присвятив результатам дослідження черняхівського поселення біля с.Ставище, де було розкрито 13 жител із наземними та напівземлянковими конструкціями, залишки залізоробного виробництва та інші господарські будівлі. На території поселення зібрано чимало знахідок, які також вказують на широке використання залізних виробів в побуті та у військовій справі (коса, наральник, ножі, наконечники списа та стріл тощо). Привертає увагу уламок посуду, на якому зображено знаки рослинності, води, а також фігуру оленя. Ці рисунки допомагають краще зрозуміти духовну культуру та світогляд черняхівських племен. Окрім черняхівських комплексів, датованих бронзовими застібками-фібулами кінцем ІV- початку V ст. н.е., на поселенні задокументовано й перехідні форми керамічного посуду, які відбивають трансформацію матеріальної культури, що проявилась у пам’ятках ранньосередньовічних слов’ян V-VІІ ст. н.е. Це було особливо важливо для з’ясування еволюції господарства, побуту та культури східнослов’янського населення Правобережної України та і всієї Південно-Східної Європи в цілому6. Здобутті в процесі дослідження знахідки, після камерального опрацювання передані до Дунаєвецького районного краєзнавчого музею.

На третій конференції 1997 року І. Винокуром було підведено підсумки столітнього археологічного дослідження краю, з’ясовано наявність тих чи інших археологічних культур, звернуто увагу на необхідність пошуку нових ще невідомих науці старожитностей. По суті, він озвучив своєрідний план-проспект подальшої діяльності археологів. Перш за все, мова йшла про необхідність виявлення нових перехідних комплексів від пізньочерняхівської до корчаксько-пражської та пеньківської культур V-VII ст. н.е., або ж пам’яток культури Луки-Райковецької VІІІ-ІХ ст. н.е., місцезнаходження яких на Дунаєвеччині, особливо поблизу давньоруських городищ, дуже ймовірне. Певний науковий інтерес можуть становити і середньовічні пам’ятки ХІV-ХVII ст., особливо залишки монастирів. Вчений наголосив, що одне із головних завдань краєзнавців полягає в збереженні та охороні пам’яток археології, які є основними реперами розвитку матеріальної і духовної культури населення Поділля від найдавніших часів до середньовіччя7.

Доповідь на конференції 2000 року була, до певної міри, продовженням попередньої, лише торкалась основ краєзнавчої роботи в школі, правил збору археологічного матеріалу, його паспортизації, збереження й використання на уроках, у позакласній роботі, в експозиціях шкільних музеїв та при підготовці наукових учнівських робіт у рамках Малої Академії наук тощо. Доповідач зазначив, що тільки тоді вчитель може вважатися кваліфікованим спеціалістом, коли загальне вивчення історії буде переплітатися з історією рідного краю8.

Останнім у циклі дунаєвецьких краєзнавчих конференції для І. Винокура видався 2003 р. Тоді ним було підготовлено матеріали про його давнього знайомого, уродженця Поділля М.І. Мельника. На початку ХХ ст. той мешкав у Дунаївцях, а під час революційних подій 1917-1918 рр. став на шлях свідомої боротьби з царатом, пізніше займався індустріалізацією, посідаючи керівні посади на промислових підприємствах важкого машинобудування. Не зважаючи на зміну коньюктури, в оцінці подій та людей, які творили історію ХХ ст., І. Винокур зазначив, що життя і діяльність М.І. Мельника можуть бути розцінені, як яскравий приклад служіння своєму народу9. Важливо, що в цьому ж році із більш як двадцятилітнім запізненням вийшла книга спогадів М.І. Мельника. В передмові до цього видання І. Винокур звернув увагу на цікаву деталь. Виявляється, що рукопис, який був завершений ще в середині 70-х рр., своїм змістом не зовсім влаштовував тодішніх цензорів. Двічі після рецензування у 1976 і 1984 рр. він повертався автору на доопрацювання і, з остаточним вироком про недоцільність його друкування на довгий час був похований в сімейному архіві. І лише після смерті автора, уже в незалежній Україні, книга побачила світ й була запропонована читачеві, як свого роду історичне джерело, що може становити значний інтерес для дослідників тієї епохи10.

Треба сказати, що науково-краєзнавчі конференції, які відбувались у районному центрі, стали каталізатором проведення аналогічних зібрань і в селах району, таких як: Великий Жванчик, Лисець, Маліївці, Михайлівка, Смотрич, Тинна та ін. У їх роботі І. Винокур нерідко також брав участь11. На плечі науковця лягло й рецензування краєзнавчих нарисів з історії деяких населених пунктів Дунаєвецького району. Такими, наприклад, стали книги В.С. Прокопчука про Блищанівку й Михайлівку12, О.П. Білого про Миньківці13.

I. Винокур брав участь у створенні й відкритті музеїв доктора історичних наук, професора, члена-кореспондента Національної академії наук України дунаївчанина Федора Павловича Шевченка, репресованого поета Леоніда Лупана, родини Смотрицьких, музею історії туризму і краєзнавства на Дунаєвеччині та ін.

1994 року він долучився до роботи літературно-музичної вітальні центральної районної бібліотеки, де відбулась презентації його монографії про літописну Бакоту14. Того разу слухачі відкрили для себе окремі, досі не пізнанні сторінки давньої історії Придністровського регіону15.

У силу своєї наукової спрямованості І. Винокур активно знайомився із археологічними старожитностями Поділля. Не була виключенням й Дунаєвеччина. Справа в тому, що в цьому регіоні на той час він був по суті єдиним кваліфікованим спеціалістом і до нього постійно звертались за консультацією місцеві краєзнавці. Науковець охоче з ними спілкувався, передаючи свій багаторічний досвід польових досліджень. Причому це проявлялось не тільки у вигляді практичних порад з приводу методики археологічних розвідок, збору та фіксації підйомного матеріалу, визначення їх культурної приналежності, але і в спонуканні до написання науково-популярних статей та заміток та більш глибоких наукових праць, які почали з’являтися спочатку на шпальтах періодичних видань, а пізніше й на сторінках збірок Подільських, а з 90-х рр. і Дунаєвецьких історико-краєзнавчих конференцій.

Своїм учителем І. Винокура вважав археолог-краєзнавець Л.М. Куземський з Маліївців. Довгий час він консультувався у професора з приводу багатьох питань давньої історії. На жаль, низка його досліджень й досі перебуває в рукописному варіанті й чекає свого опублікування16.

Понад два десятиліття, з 1974 по 1997 рр., з І.Винокуром співпрацював й виходець із с. Міцівці І.І. Щегельський. Порадившись із наставником, він взяв за основу дослідження тему про технологічні особливості керамічного виробництва в епоху раннього залізного віку. За деякий час, експериментуючи із різними компонентами, І.І. Щегельському вдалося виявити необхідні складові й отримати перші зразки глиняного посуду, які б відповідали гончарній кераміці черняхівської культури17.

Показовою в цьому плані є також діяльність В.А. Захар’єва, який, проживаючи в с.Залісці, ще з шкільних літ захопився історією, збирав та фіксував старовинні знахідки, став дописувачем та активним учасником краєзнавчих форумів, стажувався в археологічних експедиціях. В результаті його потяг до вивчення давньої історії краю був оцінений І.Винокуром. 1992 року він дав йому необхідну рекомендацію для отримання «Відкритого листа» на проведення археологічних розвідок і досліджень давньоруського могильника поблизу с. Сокілець18.

З цього приводу варто згадати про ще одного учня І.Винокура родом із с. Балин - М.І. Михайлова. Дитяче захоплення давниною привело його до історичного факультету Кам’янець-Подільського педінституту. Звернувши увагу на відповідального та здібного юнака, І.Винокур запропонував йому посаду співробітника археологічної лабораторії, де він, поєднуючи роботу з навчанням, працював тут протягом 1990-1991 рр. Після закінчення інституту, його, як молодого спеціаліста, запросили на роботу в Дунаєвецький районний краєзнавчий музей, який він за декілька років й очолив. На жаль, економічні негаразди 90-х рр, а за ними й життєві обставини змусили полишити обрану ним справу.

Під крилом І. Винокура розпочинав свою краєзнавчу ходу в науковий світ виходець із с. Лисець нині кандидат історичних наук, завідуючий магістратурою Хмельницького гуманітарно-педагогічного інституту Ю.В. Телячий, перше дослідження якого стосувалося історії рідного села19. Зростали й інші вихованці.

Слід сказати, що за 40 років науково-педагогічної діяльності І.Винокур підготував для Дунаєвецького району близько 200 учителів історії20. Можливо, що не всі пов’язали своє життя із школою, але кожен з них, якщо не полюбив археологію, то сформував для себе усвідомлення значимості цієї науки для вивчення давнього минулого українського суспільства та розуміння його місця в загальноєвропейській та світовій історії.

До І. Винокура постійно стікалась інформація про нововиявлені місцезнаходження. У разі потреби йому неодноразово приходилося особисто виїжджати в поле для проведення археологічних обстежень. На початку 80-х рр. у зв’язку із прокладанням газопроводу Уренгой-Помари-Ужгород, який проходив через територію Дунаєвецького, Городоцького та Чемеровецького районів, експедиції Кам’янець-Подільського педінституту вдалося виявити 17 пам’яток (трипільської культури, скіфського часу, черняхівської культури і Русі ІХ-ХІІІ ст.)21. За деякий час, опрацювавши зібраний матеріал, І. Винокур разом із колегами підготував «Звід археологічних пам’яток Хмельницької області», в якому знайшли відображення й старожитності Дунаєвецького району22.

У 80-х рр. з метою розширення зв’язків з громадськістю, обміну досвідом, більш ширшого залучення до краєзнавчої роботи вчителів увійшли в правило виїзні засідання кафедри, очолюваної І.Винокуром, які відбувалися і в селах Хмельниччини й Дунаєвецького району. В результаті ставали зрозумілішими проблеми, які виникали у педагогів із-за відсутності необхідних підручників, методичної та краєзнавчої літератури, потрібної для навчального процесу. Щоб ліквідувати цю прогалину колектив викладачів історичного факультету розпочав роботу над «Нарисами історії Поділля», перші розділи яких були написані І.Винокуром23. У подальшому він звернувся до написання шкільних підручників. За короткий час разом із С.В.Трубчаніновим підготував ряд посібників: «Історія Поділля та Південно-Східної Волині»24, «Давня і середньовічна історія України : навч. посіб. для учнів середніх, шкіл»25, «Історія України : навч. посіб. для 6-7 класів»26, «Історія України: навч. посіб. для 7 класу серед, загальноосвітніх шкіл»27. Дані посібники швидко розійшлись, отримавши чимало схвальних відгуків28.

Виходячи з результатів проведеної І. Винокуром в межах району науково-методичної роботи, Дунаєвецька районна організація Всеукраїнської спілки краєзнавців 2000 року прийняла його в почесні члени й відзначила премією імені видатного історика-земляка Ф.П. Шевченка29.

Пройшло всього декілька років і вже Хмельницька обласна організація Національої спілки краєзнавців України вирішила запровадити з 2011 р. премію імені академіка Іона Винокура – за досягнення в галузі дослідження і популяризації історії міст і сіл Хмельниччини30. Дипломом №001 лауреата цієї премії за особливі заслуги в галузі дослідження і популяризації історії Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка та інших аспектів історії Поділля нагороджено Завальнюка Олександра Михайловича, члена президії НСКУ, доктора історичних наук, професора, академіка АНВО України, автора майже 50 монографій і книг31.

У минулому році Дунаєвецька районна організація Національої спілки краєзнавців відзначила свій 20-літній ювілей. За цей час було проведено колосальний обсяг робіт, створено первинні осередки спілки, до яких залучено кількасот краєзнавців – учителів, бібліотекарів, старшокласників, активізувалась пам’яткоохоронна сфера, облаштовано та відкрито біля 20 музеїв, проведено низку зустрічей з видатними людьми, видано більше 30 книг, брошур, та збірників. Позитивним моментом є також залучення до краєзнавчої роботи молоді, створення Станції юних туристів-краєзнавців тощо32. Відбувається вже 7-ма краєзнавча конференція, яка, як і попередні, служить мобілізації творчого ресурсу, формуванню джерельної бази, оприлюдненню отриманих результатів.



Діяльність дунаєвецького краєзнавчого осередку за короткий час стала взірцем для інших колективів. Підтвердження цьому знаходимо в особистому архіві професора. У документах, які стосуються плану роботи правління Хмельницької обласної організації Всеукраїнської спілки краєзнавців на січень-червень 1997 року зазначено, що І.Винокуру та голові районної організації В.С. Прокопчуку доручено зробити на президії правління співдоповідь, яка б стосувалася оприлюдненню набутого дунаєвчанами досвіду33. Беззаперечно чимала заслуга нинішньої успішної роботи дунаєвецького краєзнавчого осередку належить І. Винокуру, який доклав до цього значні зусилля, виховав покоління своїх послідовників і тим самим пов’язав навічно своє ім’я з цим чудовим краєм.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   50


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал