Дунаєвеччина очима дослідників, учасників і свідків історичних подій



Сторінка41/50
Дата конвертації22.12.2016
Розмір9.2 Mb.
1   ...   37   38   39   40   41   42   43   44   ...   50

Дунаївці, містечко Ушицького повіту (Ушицький деканат): парафіяльний, Святого Михайла. Початково побудований з дерева, ким і коли, достовірних відомостей не має, але із попередніх візит видно, що цей костел існував з 1639 р. Мурований, з вежею, на якій був невеликий дзвін, по боках костелу – дві прибудовані каплиці. Після останнього ремонту 1841 року – доволі міцний. Мав 6 престолів, орган, на внутрішніх колонах – 4 пам’ятники родини генерал-ад’ютанта графа Красинського. Костельну територію оточував мур, в який 1841 року вбудована дзвіниця з чотирма аркадами і чотирма дзвонами в них. Парафіян – 3708. Настоятель – ксьондз Лука Павловський (з 1833 р.), вікарний ксьондз – Еразм Вержейський (з 1841 р.), другий вікарний ксьондз – Антон Топольський (з 1842 р.), 4 служники: органіст Йосип Киташевський, ризничий Вікентій Козловський, дзвонар Ігнатій Павловський, другий служник – Андрій Ситар [1, арк. 621]. До Дунаєвецького парафіяльного костелу приписані дві каплиці у селах Дем’янківці та Голозубинці.

До ІV класу віднесено три храми:



Залісці, село Кам’янецького повіту (Зіньковецький деканат): парафіяльний, Успіння Пресвятої Богородиці. Побудований 1648 року коштом місцевого землевласника Залевського спочатку з дерева, але з часом зазнав руйнації. На його місці 1791 року місцевий поміщик Іван Комарницький побудував новий костел з дубового дерева. Мав 3 престоли, орган. Навколо костелу дерев'яна огорожа, в яку вбудована на чотирьох дерев'яних стовпах дзвіниця з трьома дзвонами. Парафіян – 2448. Настоятель – ксьондз Г. Яворський (з 1841 р.), 3 служники: органіст Станіслав Василевський, прислужники Іван Горбачевський та Миколай Слободинський [1, арк. 92].

Мукарів Підлісний, село Ушицького повіту (Ушицький деканат): парафіяльний, Св. Йосипа Обручника. Початково побудований власником Мукарівського староства подільським підсудком Андрієм Гурським 1613 року, але під час нападу турків вщент зруйнований. Нинііснуючий храм побудований 1760 року, ремонтований 1839 р., дерев’яний, на кам’яному фундаменті, по боках – дві прибудовані каплиці. Має 3 престоли, орган. Костел оточує плетений тин, з північного боку в нього вбудована дерев’яна дзвіниця з чотирма дзвонами. Парафіян – 3193. До Мукарівського парафіяльного костелу була приписана каплиця села Маліївці, яка знаходилася в будинку поміщика Орловського. Настоятель – ксьондз Антоній Василій Барнаба Шах (з 1836 р.), 3 служники: органіст Нарцис Поланський, ризничий Петро Поланський, дзвонар Казимир Петровський [1, арк. 642].

Смотрич, заштатне місто Кам’янецького повіту (Зіньковецький деканат): парафіяльний, Успіння Пресвятої Богородиці. Побудований на скалистому мисі при впадінні Яромирки до Смотрича коштом монахів-домініканців та графів Потоцьких і частково із доброчинних внесків. Будівництво розпочате 1786 року стараннями домініканського пріора Емеріка Шадбея та остаточно завершене 1821 року пріором Серафимом Войцеховським. Мурований, мав 5 престолів, орган. Поблизу костелу – мурована дзвіниця на 4 дзвони. При костелі був дерев’яний будинок, звався шпиталем, де жебраки давно не жили, але мешкали служники. Парафіян – 3721. Настоятель – ксьондз Амвросій Сікорський (з 1844 р.), вікарний ксьондз Іван Романовський (з 1844 р.), 3 служники: органіст Вікентій Кржеминський, прислужники Іван Остапович та Казимир Голинський [1, арк. 83].

До V класу віднесено чотири храми:



Жванчик, містечко Ушицького повіту (Ушицький деканат): парафіяльний, Успіння Пресвятої Богородиці. Побудований з давньої каплиці вотчинником Жванецького маєтку Казимиром Липинським 1769 року. Дерев’яний, ветхий, на мурованому фундаменті, при вході з правого боку – кам’яна каплиця, верх увінчувала вежа та купол з хрестами. Мав 5 престолів, орган. Навколо костелу – дерев'яна огорожа, на подвір’ї – дзвіниця на чотирьох дерев'яних стовпах. Парафіян – 1694. Настоятель – ксьондз Кароль Ясинський (з 1843 р.), 2 служники: органіст Матвій Францов, дзвонар Павло Бернашевський [1, арк. 716].

Миньківці, містечко Ушицького повіту (Ушицький деканат): парафіяльний, Воздвиження, на правах філіальної каплиці Дунаєвецького костелу. Побудований 1797 року місцевим поміщиком Ігнатієм Мархоцьким, стіни частково муровані, частково дерев’яні. 1841 року фундушем настоятеля Дунаєвецького костелу ксьондза Луки Павловського стіни перебудовані на муровані. На фасаді – чотири колони з капітелями, верх увінчував купол з хрестом. Мав один престол. Перед храмом – ветха дзвіниця на чотирьох дубових стовпах, покрита соломою. Подвір’я храму зі сходу, півдня та заходу оточував мур, з півночі – огорожа будинку дворянина Крижановського. Парафіян 1651. Управитель – ксьондз Федір Павловський (з 1841 р.), 2 служники: півчий Фелікс Боруцький, дзвонар Іван Захарський [1, арк. 628].

Сокілець, містечко Ушицького повіту (Ушицький деканат): парафіяльний, Св. Роха. Побудований понад 200 років до того воєводою подільським Реверою Потоцьким. Під час турецької окупації прийшов у руїну, заново відбудований 1723 року коштом Гуменецьких із Рихти. Мурований, по боках – дві прибудовані каплиці, верх увінчував купол, має 6 престолів, орган. Костельну територію оточував мур частково кам’яний, частково дерев’яний, в який вбудована дзвіниця з чотирма дзвонами. При костелі є шпиталь для жебраків, дерев’яний, побудований 1759 р., мешкає дві родини жебраків та органіст, утримавались на фундуш Казимира Липинського. Парафіян – 1035. Настоятель – ксьондз Едуард Фальборк (з 1832 р.), 3 служники: органіст Яків Гросицький, ризничий Гаспер Гросицький, дзвонар Лаврентій Клещинський [1, арк. 646].

Тинна, містечко Ушицького повіту (Ушицький деканат): парафіяльний, Пресвятої Богородиці. Розпочато будівництво 1717 року та завершено у 1784 р. воєводою подільським Стефаном Гумецьким, який по втраті старого 1590 р. фундушевого документу (ерекції) надав новий фундуш. Мурований, по боках дві прибудовані каплиці, мав 9 престолів, орган. Костельну територію оточував мур, в який вбудована дзвіниця з чотирма дзвонами. У чотирьох кутках цього муру було 4 кам’яні круглі каплиці. При костелі діяв шпиталь для жебраків, одноповерховий, дерев’яний, мешкало 9 осіб, які утримувалися коштом Гумецького. Парафіян 2200. Настоятель – ксьондз Антоній Галлі (з 1833 р.), вікарний ксьондз Андрій Рогозинський (з 1841 р.), 3 служники: органіст Франц Ганецький, ризничий Йосип Бродецький, дзвонар Михайло Марканов [1, арк. 673].

Отже, візитація 1844 року містить значний масив інформації щодо римо-католицьких парафіяльних храмів у межах сучасного Дунаєвецького району станом на згаданий рік, а також чимало цінних історичних фактів.


Список використаних джерел та літератури:


  1. Держархів Хмельницької обл., ф.685, оп.2, спр.22, арк.115–192.

  2. Зваричук Е.О. Римо-Католицька церква на Поділлі кінця XVIII – початку ХХ ст.: економічний, суспільний та культурний аспекти: автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / Е.О. Зваричук; Чернів. нац. ун-т ім. Ю.Федьковича. – Чернівці, 2005. – 20 с.

  3. Зваричук Е.О. Становище Римо-Католицької церкви на Поділлі в першій половині ХІХ ст. / Е.О. Зваричук // Поляки на Хмельниччині: Погляд крізь віки: зб. наук. пр. за матер. міжнар. наук. конф. (23-24 червня 1999 р.). – Хмельницький: Поділля, 1999. – С.155–157.

  4. Полное собрание законов Российской империи. – Собрание второе. – СПб., 1844. – Т. ХVІІІ. – Отделение первое. – № 17403.

  5. Там само. – СПб., 1853. – Т. ХVІІІ. – Отделение второе. – Штаты и табели. – с.317.

  6. Симашкевич М. Римское католичество и его иерархия в Подолии / М. Симашкевич. – Каменец Подольский, 1872. – 528 с.

І. В. Лехіцька,

м. Кам’янець-Подільського
Розбудова Української греко-католицької церкви в м. Дунаївці та Дунаєвецькому районі на початку ХХІ ст.
У статті розповідається про розбудову УГКЦ о. Дмитром Михайловичем Суховичем та парафіянами в м. Дунаївці та с. Балин.

Ключові слова: УГКЦ, владика Василь Семенюк, отець Дмитро Сухович, м. Дунаївці, с. Балин, храм «Вознесіння Господнього», храм «Святого Миколая», літургія.
Українські греко-католицькі церкви на Дунаєвеччині до приєднання Поділля до Російської імперії 1793 року були, як зазначає Юхим Сіцинський, мало не в кожному селі. У праці «Парафії та церкви Поділької губернії» він згадує храми в селах Дунаєвецького району [8; 781-826], а також монастир у селі Маліївці (1708 – 1810 р. р.) [8; 786].

«В архівних документах зазначається, що вперше церква Вознесіння Господнього була споруджена в 1650 році і, як свідчить перепис 1772 року, займала далеко не останнє місце серед храмових будівель стародавніх Дунаєвець. Але після приєднання Правобережної України до Росії царат вирішив навернути усі греко-католицькі громади Поділля Волині й Київщини на одержавлене російське православ’я. Низку відповідних заходів було здійснено упродовж 1794, 1796 років» [2; 178-179]. Священослужителі, які не хотіли змінювати власне віросповідання, втратили парафії. У роки царювання Миколи І було ліквідовано останні греко-католицькі громади, «а в 1839 році закрито останню греко-католицьку церкву у Кам’янці-Подільському» [2; 178-179].

В грудні 2012 року прийшов час відродження Українську греко-католицьку церкву (далі – УГКЦ) в Дунаївцях та районі. Ініціаторами відбудови виступили віруючі, які виявили бажання мати власну церкву і священнослужителя. Утворенням парафії тоді займалися отець Дмитро Сухович та отець Василь Демчишин (з часом очолить парафію у м. Чемерівці). І вже 16 грудня було зареєстровано парафію «Вознесіння Господнього» УГКЦ. Назва її була вибрана невипадково, оскільки таку назву мав храм УГКЦ в місті. Владика Михайло Сабрига адміністратором цієї парафії призначив о. Дмитра Суховича.

Народився Дмитро Михайлович 28 жовтня 1976 р. в с. Саджівки Гусятинського району Тернопільської області в селянській родині. Мати Євгенія Михайлівна працювала прибиральницею в школі, а батько Михайло Степанович – у колгоспі [10;3]. Бог благословив їх двійком діточок. Дмитро був старшим за Марійку на чотири роки. Сім’я була релігійною, дітей виховували в любові і повазі до Всевишнього.

Навчався майбутній душпастир спочатку в Саджівецькій початковій, а потім у Красненській середній школі, яку закінчив 1994 року. Ще з дитинства цікавився життям церкви, богослужіннями, за що неодноразово був осміяний на шкільних зборах, не прийнятий в піонерську організацію.

1990 року почав співати в церковному хорі. Поступав в Тернопільську семінарію, але не поступив. Тоді, в 1995 р., прийшов до Зарваниці, де залишився для підготовки до вступу в семінарію. Готував до вступу в семінарію і був першим духовним наставником Дмитро Квич. Після року духовного вишколу поступив в Тернопільську вищу духовну семінарію ім. патріарха Йосипа Сліпого. Куратором курсу і ректором семінарії був мітрофорний протоієрей Василь Семенюк. Саме в цьому навчальному закладі доля подарувала йому зустріч з вчителем історії Ігорем Геретою (на його подвір’ї побудована семінарія, батько був греко-католицьким священником), який зумів привити йому любов до історії та археології, що в подальшому стало одним з улюблених занять. Навчання в семінарії було переповнене як інтелектуальною, так і фізичною працею. Отець Дмитро згадує: «Іноді не вистачало сил ані до праці, ані до навчання, але віра та любов до Бога додавала завзяття та натхнення. Під час навчання в семінарії співав в семінарському хорі та грав в оркестрі. Багатий душпастирський досвід переймав у своїх викладачів, які пройшли підпілля та сибірські табори» [10; 3].

Після закінчення семінарії продовжив навчання в Люблінському католицькому університеті, де здобув ступінь магістра екзегетичних наук, що надало право пояснювати Святе письмо [4; 4].

28 липня 2011 р. одружився з Рибачишин Вітою Василівною. Проживав в смт Гусятин. Пастирську діяльність розпочав на теренах Хмельницької області, де займався реєстрацією громад. Коли була утворена парафія в місті Дунаївцях,то отримав направлення на цю парафію. Переїхав з дружиною та дочкою Яною, друга дочка Юля народилася вже в Дунаївцях [10; 3].

23 січня 2003 року Дунаєвецькою міською радою було ухвалено рішення про місце розташування церкви. В цій справі не було жодних перешкод, активно сприяв міський голова Небельський Станіслав Борисович, запропонував декілька ділянок. Остаточний вибір був за ділянкою, що розмістилася за кінотеатром «Мир» по вулиці Пролетарська, 1, у старому занедбаному парку, який навколишні жителі перетворили на смітник. Розчистивши та вирівнявши невеликий клаптик землі, о. Дмитро разом з семінаристами Тернопільської духовної семінарії після Квітної (Вербної) Неділі 2003 року розпочали спорудження каплички. Основним будівельним матеріалом був шифер. Бувало так, що священику доводилося ночувати в автомобілі біля новобудови, бо за ніч могли розікрасти половину будматеріалів. Щоб вчасно завершити будову, працювали навіть вночі. А вже за тиждень, на Великдень, було відслужено першу літургію, на якій були присутні лише двоє дунаївчан.

Першим парафіянином був Гарбер Леонід Андрійович, який, не зважаючи на свій похилий вік, багато допомагав своїм організаційним хистом. А вже через півроку парафія нараховувала десять родин [11; 1]. Богослужіння в храмі проводились двічі на день (зранку і ввечері). Згодом в неділю на службу збиралося близько 150 осіб. Інтенсивно проводилася робота з молоддю. Було здійснено прощу до Маріїнського центру в Зарваниці… Проводилося вивчення Святого письма та Закону Божого з старшими людьми. До праці з дітьми, юнаками та дівчатами часто запрошувались студенти духовних семінарій, монахині. Все спрямовувалося на те, аби відновити в людських серцях те, що втратилося чи з певних причин не розкрилося [5; 7].

Згодом Дунаєвецька міська рада ухвалила проект нового храму й ропочалася підготовка території до будівництва. Щоб вивезти сміття, яке накопичувалось роками, потрібно було 7 днів. До цієї справи активно долучилися родини Кобітів, Баб’юхів, Камінських [11; 1].

На 2 вересня 2004 року було заплановано освячення церкви.

Газета «Дунаєвецький вісник» писала: «Трохи більше двох років біля кінотеатру «Мир» з’явилась дерев’яна капличка. Ця маленька будівля стала початком відродження в Дунаївцях української греко-католицької церкви. Саме відродження, а не утворення, бо ще в 1750 р. нижче міського ринку стояв Храм Вознесіння Христового. В архівних документах збереглось благословення єпископа Кам’янець-Подільського на будівництво цього храму» [7; 2]. Свячення проводив Владика Михайло Сабрига. Ця подія була великою радістю для нової громади. ЇЇ розділяли з нею прихожани Кам’янець Подільської УГКЦ Святого Йосафата на чолі з священиком-репдемтористом отцем Володимиром, семінаристи Тернопільської вищої духовної семінарії, сестри – монахині зі Згромадження Пресвятої Родини. На Службі Божій було висвячено нових священиків.

Не змогло затьмарити цю світлу подію навіть те, що вночі хтось з противників відбудови Святині закидав болотом стіни каплички.

У спогадах отець Дмитро зазначає: «Прийшли важкі дні побудови нового храму, пошуку матеріалів та коштів, щоб їх придбати. Бог почув щирі молитви громади та завжди посилав людей, котрі радо допомагали. Найперше, це були єпископи Тернопільсько Зборівські – Василь Семенюк і Михайло Сабрига, які, як люблячі батьки, завжди дбали про парафію, допомагаючи коштами. За придбання будівельних матеріалів та за різну техніку для будови потрібно скласти щиру подяку Кобіті Володимиру Івановичу. За фінансову підтримку велика подяка Магері Івану Васильовичу та фірмі «Верест». Сприяла будівництву уся громада, а також допомогли різні підприємства та бізнесмени міста, лише декілька людей міста були ворожо налаштовані до цієї справи» [11; 2].

Спорудженням фундаменту займався батько отця Дмитра. Внутрішні роботи – шпаклювання стін, вкладання плитки – здійснювали семінаристи Тернопільської вищої духовної семінарії, які радо приїжджали не тільки працювати, але й співати, катехизувати, ходити з Різдвяним вертепом. Згодом вони ділилися на шпальтах газети «Божий сіяч» своїми враженнями: «Другого дня Різдвяних свят ми відвідали новостворену громаду в місті Дунаївцях Хмельницької області. Ця спільнота є дійсно подиву гідна, бо за зовсім короткий час люди зорганізувалися в міцну церковну родину. Душпастирствує тут випускник нашої семінарії отець Дмитро Сухович, який прикладає усіх старань, щоби парафія повноцінно росла та розвивалася. На даний час Богослужіння відбуваються в тимчасовій каплиці та з весни, з Божою допомогою, планується почати будівництво церкви. Важливо відмітити те, що люди в цій місцевості прагнуть жити з Богом, бути практикуючими християнами, виховувати дітей в дусі християнської віри. Слід зазначити, що громада веде інтенсивне Євхаристійне життя, а це свідчить про високу свідомість та мораль» [1; 2].

Зовнішні роботи та благоустрій території профінансували Петро Гончаров, Степан Паньо, Володимир Кобіта.

Парафіяни з с. Біла Тернопільської області привезли і подарували іконостас. Парафіяни церкви -– ікони. Вишивали для ікон рушники, фелони (ризи) отець Дмитро з дружиною Вітою Василівною, долучились до цієї клопіткої праці і їхні мами.

Зі Скали-Подільської привіз отець Дмитро панікандило (світильник). Він побачив його там у господарському приміщенні церкви, оскільки для храму було придбано нове. Парафіяни передали світильник Дунаєвецькій церкві. Його купив ще в кінці ХІХ, чи на початку ХХ ст. багатий пан для освітлення своєї оселі. А потім, купивши другий, зберігав його і через деякий час передав для освітлення костелу. На початку 30-х років костел був закритий і панікандилом почали освітлювати церкву, переробили з часом його зі свічного під електричне освітлення. Перед встановленням його в храмі Вознесіння Господнього священик почистив. Цей старовинний світильник дотепер є окрасою церкви.

І вже через рік, 23 жовтня 2005 року, відбулось освячення новобудови. У богослужінні, яке очолював помічник єпископа Тернопільсько-Збрівського, єпископ Василій Семенюк, взяли участь благочинний о. Іван (Хмельницький), ігумен монастиря ремпдемтористів о. Петро (Кам’янець-Подільський), о. Михайло (Тернопіль), о. Анатолій (Красилів), о. Анатолій (Деражня), о. Ігор (Сатанів), о. Василь (Чемерівці), о. Юрій (Старокостянтинів), о. Зіновій (Городок).

Розділити радість прихожан прийшли о. Володимир та о. В’ячеслав (Українська православна церква Київського патріархату), ксьондз Богуслав (римо-католицька церква), пастирі Михайло Муц, Олександр Ткачук та Роман Муц (церква Євангельських Християн Баптистів).

Святкову літургію величним співом супроводжував хор Тернопільської духовної семінарії ім. Патріарха Йосипа Сліпого.

У храмі Вознесіння Христового молилися тієї світлої неділі разом з парафіянами представники влади. На освячення новобудови завітали голова райдержадміністрації Наталія Рохова, заступник голови районної ради Геннадій Отрубчак, заступник голови РДА Володимир Захар’єв, міський голова Станіслав Небельський.

Многая літа співали для всіх, хто молився в цьому храмі, для меценатів, котрі матеріально підтримали будівництво, для представників влади, які всіляко сприяли побудові церкви [7; 2].

Великої уваги священик та парафіяни надають духовному просвітництву серед дітей. При церкві Вознесіння Господнього діє недільна школа, де вивчають Святе Письмо та освоюють розуміння про Святі Тайни. Допомагала їм у цьому вчитель Галина Михайлівна Бойчик [3; 6]. А 9 червня 2011 р. парафіяни раділи з того, що до першого Святого Причастя приступили діти, які були охрещені в церкві і виросли, змалечку відвідуючи храм.

Парафія нараховує близько 200 родин. Взимку парафіяни з Різдвяним Вертепом на чолі зі священиком несуть радісну звістку про народження Христа дунаївчанам, співаючи колядки та показуючи театральне дійство. Влітку відбуваються катехитичні зустрічі для дітей та молоді, поїздки по різних відпустових місцях. Також у храмі проводяться спільні молитви з релігійними громадами міста.

2005 року мешканці с. Балин Дунаєвецького району, відвідавши недільне богослужіння в храмі «Вознесіння Господнього» у Дунаївцях, виявили бажання мати в своєму селі греко – католицьку церкву. І, незважаючи на перешкоди з боку сільської ради і релігійної громади Московського патріархату, почали сходитись на богослужіння в приміщенні старого магазину. Воно було вибране не випадково, адже магазин побудований з цегли зруйнованої під час антирелігійної компанії [1; 4].

14 лютого 2006 року 23 сесія сільської ради ІV скликання прийняла рішення: «Надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для надання в оренду релігійній громаді Української греко-католицької церкви с. Балин для громадських та релігійних організацій (будівництва та обслуговування храму) площею 0,10 га за рахунок резервних територій с. Балин по вул. Учительській, 17» [ 9].

Вже в грудні 2006 року був закладений камінь під фундамент нового храму. І весною2007 року неподалік сільської ради за проектом священика Михайла Суховича почали його будувати. Невелика церковна громада (40 сімей) власними силами та з благословенням і великою допомогою Владики Василя Семенюка за короткий проміжок часу спорудила церкву.

Кошти на церкву збирали отець Дмитро Сухович в церквах і селах Млинець, Іванівка Теребовлянського району Тернопільської області, на покрівлю даху 15 тисяч гривень передала єпархія Тернопільської області, жителі Балина – Галина Олійник та Євгена Дмитришина. Покривали церкву жителі с. Попельна Снятинського району Івано-Франківської області.

Будівництво здійснювали батько о. Дмитра Михайло Іванович Сухович і місцеві жителі Михайло Яцків, Леонід Кобилянський, Володимир Кушнір. Допомагали Людмила Тетервачук, Клавдія Фролова, Галина Олійник, Тетяна Хаткевич, Галина Щур, Євгена Дмитришина, Тетяна Кушнір, Олена Штунь, Ганна Крентовська, Емілія Яцкова, Ольга Шиманська, Станіслав Шиманський, Василь Олійник, Віктор Хаткевич, Іван Дмитришин, Михайло Штунь, Олександр Мартинюк, Ніна Солтисюк та інші. За значний внесок у будівництво церкви Владика нагородив першу і найактивнішу парафіянку Людмилу Тихонівну Тетервачук Вдячною грамотою.

Ікони розписував балинчанин Микола Лалак, а встановлення проводив Ернст Кураш [6; 15].

15 грудня 2007 року, у переддень свята Святого Миколая, відбулося перше богослужіння і освячення новозбудованої УГКЦ, яка отримала назву Миколаївської. Освячення здійснював єпископ Тернопільсько – Зборівської єпархії владика Василь Семенюк (теперішній Митрополит і архієпископ).

«Запрестольну ікону подарував храму ієромонах Йосип Будай (Чин Святого Василія Великого) – настоятель Кам’янець-Подільського Святотроїцького храму.

Крім того, батьки священника Михайло Степанович і Євгена Михайлівна подарували храму вишиті рушники і ікону Святого Пантелеймона.

У служінні церкви своїм співом допомагали Ольга Юріївна Баб’юк з м. Дунаївці, а також прихожани церкви святого Вознесіння Господнього.

Допомогу надавали також семінаристи Тернопільської духовної семінарії ім. Йосипа Сліпого, особливо п. Михайло та Микола [6; 16].

Церква має не багато прихожан, але богослужіння проводяться регулярно.

Багато сил фізичних та духовних докладено прихожанами Дунаєвецької та Балинських церков, щоб відновити з нуля свої святині. Величезна заслуга в цьому їх душпастиря отця Дмитра Суховича. Ця Богоугодна справа об’єднала не тільки їх у спільноти, а й дала можливість проявити жителям західних областей свою готовність прийти на допомогу.
Список використаної літератури:


  1. Баглей В. Різдвяна Зоря над Хмельниччиною / Брат Василь Баглей // Божий сіяч. – 2004. – 2 лют. (№100). – С. 2.

  2. Геровська О.М. Ліквідація греко-католицької церкви у м. Кам’янці-Подільському за часів Російської імперії // Матеріали ІХ Подільської історико-краєзнавчої конференції. – Кам’янець-Подільський, 1995. – С. 178-179.

  3. Глухова Л. Перша Сповідь і Перше причастя // Дунаєвецький вісник. – 2011. – 9 черв. (№46-47).– С. 6.

  4. Іванець О. Греко-католики Дунаєвець зводять новий храм // Є! Сімейна газета. Регіон. – 2004.– 12 серп. (№32). – С. 4.

  5. Колісник С.Т. Церкви села Балин. – Балин, 2013. – 58 с.

  6. Лемешко Л. Освячення Храму // Дунаєвецький вісник. – 2005. – 3 листоп. (№86-87). – С. 2.

  7. Приходы и церкви Подольской епархии / под ред. священика Евфимия Сецинского. – Біла Церква: Вид. О. Пшонківський, 2008. – С. 781-826.

  8. Рішення двадцять третьої сесії сільської ради ІV скликання с. Балин Дунаєвецького району від 14 лютого 2006 р., №10-23/2006 р.

  9. Сухович Д.М. Автобіографія. – 2013. – 4 с.

  10. Сухович Д.М. Спогади. – 2013. – 1 с.

Ю. І. Блажевич,

м. Хмельницький



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   37   38   39   40   41   42   43   44   ...   50


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал