Дунаєвеччина очима дослідників, учасників і свідків історичних подій



Сторінка38/50
Дата конвертації22.12.2016
Розмір9.2 Mb.
1   ...   34   35   36   37   38   39   40   41   ...   50

До проблеми створення загальної класифікації жіночого натільного одягу українців Поділля
Завдяки аналізу відомих і маловідомих праць у статті висвітлюється проблема формування загальної та єдиної класифікації жіночого натільного одягу українців Поділля. Подається порівняльна характеристика й наукова оцінка різноманітних джерел ХХ – початку ХХІ ст., присвячених дослідженню української народної сорочки та особливостей її класифікації.

Ключові слова: народний натільний одяг, українці Поділля, Дунаєвеччина, жіночі сорочки, історіографія, класифікація, рукав, горловина, пазуха, манжети, комірець.
Загальновідомо, що єдиним різновидом традиційного натільного одягу українського народу як чоловічого, так і жіночого була сорочка. Причому найстаріші сорочки українців у цілому та подолян зокрема, мали тунікоподібний крій. Однак у процесі історичного розвитку кількість способів крою й різновидів оздоблення особливо жіночих вишиванок значно збільшилася. Вже наприкінці XIX – початку XX ст. етнографи, історики, мистецтвознавці та інші науковці почали звертати увагу на оригінальність і велике розмаїття традиційних сорочок українок. Актуальність дослідження цього типу народного вбрання відтоді не зникала, хіба що в певний період зменшувалася. Але то були вимоги складного часу, коли все, що стосувалося ідентифікації нації вважалося проявом антирадянського націоналізму. Не зважаючи на це, вивчення особливостей конструктивного рішення та декорування натільного одягу й до сьогодні вважається актуальною темою, а насамперед локальні аспекти розглядуваної проблематики.

Однак пізнання специфіки крою і характерних ознак пошиття жіночих сорочок вимагає створення чіткої класифікації за усіма різноманітними, а не лише загальними ознаками. Певною мірою це питання розглядалося у ґрунтовних працях В. Білецької (1929)1, К. Матейко (1977)2, Р.Захарчук-Чугай (1988)3, Н.Даниленко (1992)4, Т.Кари-Васильєвої (1994)5, Г.Кожолянка (1999)6, М.Білан і Г.Стельмащук (2000)7, Л.Лиганової (2003)8, Л.Булгакової-Ситник (2005)9, Т.Ніколаєвої (2005)10, З.Васіної (2006)11, Є.Причепія і Т.Причепій (2007)12 та О.Косміної (2008)13. Попри все до цього часу практично не створено єдиної загальної класифікації традиційних вишиванок українок за усіма ознаками їх конструктивного рішення. З огляду на це саме формуванню такої класифікації присвячена наша стаття на прикладі великого різноманіття народних жіночих сорочок українців Буковинського, Західного, Східного та Центрального Поділля, що і визначає її новизну. За результатами вивчення й аналізу значної кількості колекцій сорочок з фондів подільських обласних і районних музеїв та науково-дослідницьких лабораторій ми мали змогу об’єднати, вдосконалити й розширити існуючі класифікації та створити одну найбільш практичних для використання в подальших наукових дослідженнях.

Вперше загальну класифікацію українських традиційних жіночих вишиванок запропонувала початку ХХ ст. В.Білецька в своїй змістовній праці “Українські сорочки, їх типи, еволюція й орнаментація” (1929)14. В залежності від типу крою плечової частини виробу дослідниця виділила чотири різновиди сорочок: тунікоподібні, з уставкою (вставкою, поликом), з цільнокрійним рукавом та на кокетці. Тунікоподібні автор вважала найархаїчнішим типом сорочок, для пошиття яких довге полотно складалося так, щоб обидві частини були рівними, на плечах без швів, на заломі утворювався вирв для голови. Тунікоподібні як чоловічі, так і жіночі сорочки шилися без коміра з простою обшивкою навколо вирізу горловини. Окремо до перегнутого полотнища пришивалися під прямим кутом довгі широкі рукави як правило без чохлів (манжет), бочки – прямокутні смужки полотна, за допомогою яких розширювали стан сорочки та підрукавні клинці (ластки) – прямокутні смужки полотна, за допомогою яких розширювали рукава сорочки. Хоча побутували і варіанти тунікоподібних жіночих сорочок без бочків та ласток. Уставкові сорочки В.Білецька поділяла на два типи: сорочки з уставками пришитими до основного полотнища по основі та сорочки з уставками пришитими по пітканню. Сорочки з уставками найчастіше призбирували біля шиї, рукава пришивали під прямим кутом до стану й уставки. В сорочках з цільнокрійним рукавом або безуставкових рукава кроїли суцільно з уставками з одного полотнища і пришивали паралельно до стану (по основі). Ці сорочки характеризувалися густими зборками біля шиї, стоячим коміром, іноді боковою застібкою та розрізом, або зовсім не мали коміра. Згідно досліджень ученої, уставкові й безуставкові сорочки набули поширення на території України на початку ХІХ ст., на відміну від сорочок на кокетці, котрі ввійшли в побут українок наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. У сорочках з кокеткою, кокетка викроювалася на ширину спинки, до якої пришивались переднє і заднє полотнища. В порівнянні з плечовою частиною, конструктивне рішення стану жіночої народної сорочки було простішим і визначалося насамперед кількістю полотнищ. У східнослов’янських сорочках в залежності від ширини доморобного полотна їх могло бути від трьох до шести (пізніше від двох), і розміщувалися вони симетрично або не симетрично відносно центру фігури. Стан стародавніх українських сорочок зшивався найчастіше з трьох, рідше чотирьох полотнищ, причому в об’ємі сорочка складала 140-145 см, а довжина мала бути такою, щоб поділ (низ, пелена) обов’язково виглядав з-під іншого одягу. В жіночих сорочках могла бути й додаткова довжина, яка служила напуском у поясі. Стан сорочки робили або суцільним (додільна сорочка) або відрізним (сорочка до підточки). Сорочка з відрізним станом складалася з двох частин: верхньої (станок, чохлик) та нижньої (підточка, підтичка).

Відомий науковець К.Матейко вперше комплексно та ґрунтовно дослідила український народний одяг у однойменній праці в 1977 році15. Вона виокремила три конструктивних типи жіночих сорочок: тунікоподібні, з уставками і з кокеткою. Тунікоподібні вона поділила на сорочки з бочками та без бочків. Серед уставкових сорочок розрізняла сорочки з уставками пришитими по основі або по пітканню та сорочки з рукавами із підрукавними клинами або без них. Також на Київщині, Поділлі й Полтавщині автор ще виділила четвертий тип сорочок – це сорочки з суцільним рукавом, зібрані навколо шиї і морщені на нитку (так звані сорочки-морщинки). За довжиною, згідно досліджень К.Матейко, сорочки були додільні (суцільні), сорочки до підточки (з двох частин: станка і підточки) та короткі сорочки (переважно з кокеткою). Окрім цього вона класифікувала сорочки за:

- способом сполучення полотнищ на плечах на: сорочки з призборюванням горловини біля коміра (уставкові і безуставкові) та кроєні в перекидку (тунікоподібні);

- способом розміщення розрізу – пазушки, яка може бути посередині станка, збоку – на одному із швів, на плечовому шві або іноді навіть на спині;

- формою коміра на: сорочки зі стоячим коміром, викладеним коміром, пишно зібраною горловиною на вузеньку обшивку або на нитку, зовсім без коміра, з круглим або чотирикутним вирізом горловини (каре);

- способом оформлення рукавів на: сорочки з вільними рукавами, з рукавами з манжетами або рукавами, зібраними на нитку і з лиштвою.

Доктор мистецтвознавства Р.Захарчук-Чугай, вивчаючи українську народну вишивку західних областей України, зауважила, що розміщення вишивок на рукавах жіночих сорочок залежить від їх крою та характеру призбирування горловини. Автор виділила лише три основні групи сорочок: тунікоподібні, уставкові та безуставкові, оминувши сорочки на кокетці16.

За кордоном у 1992 році побачила світ цікава колективна робота “Український народний одяг” під редакцією Н.Даниленко. Автори класифікували сорочки за будовою її основи на додільні (святкові) і до підточки (буденні). За різновидом плечового шва вони виокремили наступні три типи: сорочки до уставки, сорочки із суцільним рукавом та сорочки хлоп’янки (без плечових швів), тобто теж не врахувавши сорочки на кокетці. Але до кожного типу сорочок було подано додаткові особливості їх конструктивного рішення. Так, сорочки до уставки та сорочки із суцільним рукавом характеризувалися ластками, манжетами (чохлами, дудами, оторочками) або їх відсутністю (з обшивкою), коміром-стійкою, відкладним коміром або оформленням горловини обшивкою і двома петлями для стрічки. Сорочки хлоп’янки шилися без плечового шва з прямим рукавом, без коміра з обшивкою горловини і двома петлями для шнурка, з ластками та з бочками або без бочків (тобто як тунікоподібні – автор). Сорочки також різнилися довжиною (довгі – до долу, середні – під коліна) та шириною рукавів (широкі і вузькі)17. Крім цього на Поділлі були поширені сорочки з морщинками – це уставкові або безуставкові сорочки, зібрані навколо шиї і морщені на нитку18.

Видатний мистецтвознавець Т.Кара-Васильєва в змістовному альбомі “Українська сорочка” (1994)19 класифікувала сорочки теж тільки на три види: тунікоподібні, поликові та без уставки з суцільним рукавом. Причому в останньому виді сорочок, підкреслювала науковець, рукав пришивався паралельно до станка і призбирувався разом із вирізом горловини. Поликові сорочки були з пухликами (пухлики – це зібране у верхній частині рукава, яка пришивається до уставки полотно в декілька рядів у зиґзаґи між зборками) та без пухликів, призбирані навколо шиї або з коміром.



Відомий сучасний історик та етнограф Г.Кожолянко у своїй монографії, присвяченій етнографії Буковини (1999), за різновидом основи сорочок теж поділяв їх на додільні і до підтички (верхня частина – стан, станок, попоясниця, а нижня – подолки, підтичка). На території Буковини в XIX – першій половині XX ст., згідно дослідження вченого, побутували такі типи жіночих сорочок, як: морщянки з суцільнокрійним рукавом або з уставкою, тунікоподібні – хлопнянки і сорочки на кокетці. Причому сорочка з суцільнокрійним рукавом носила назви “безполикова морщянка”, “безполикова зморщенка” або “безполикова морщенка”. В свою чергу сорочка-морщянка з уставкою називалася “сорочка з уставкою”, “плечикова”, “рукагіянка”, “поликова морщянка”, “поликова зморщенка” або “поликова морщенка”. Конструктивною особливістю безполикової сорочки було те, що основні частини станка збиралися зверху на шнурок, утворюючи викот з густими зборками. А в поликовій сорочці зборки на викоті зашивалися на планку шириною в 1 см. Також нижній край рукава сорочки-морщянки обов’язково збирався “в чохлу” або “в зморшку”. У придністровській зоні Буковинського Поділля були поширені морщянки з дуже високими уставками, іноді аж до 20 см. До того ж з трьох боків навколо полика вшивалась окрема вишита смужка полотна шириною 1,5 см у вигляді рамки, що відокремлювала полик від інших частин рукава20.

Визначні вчені М.Білан і Г.Стельмащук у ґрунтовній праці “Українській стрій” (2000)21 поділяли сорочки за конструктивним рішенням вже на чотири головних типи: перекидні, вуставкові, сорочки, в яких рукав був викроєний одночасно з вуставками та сорочки на кокетках (гестках). Найдавнішими вони вважали перекидні сорочки, які шилися з одного полотнища складеного удвоє. Отже це тунікоподібні сорочки, названі авторами по-іншому через спосіб їх пошиття (полотно складалося або ще перекидалося пополам). Подальшим розвитком перекидної сорочки була вуставкова, уставкова або поликова. Серед уставкових сорочок дослідники виокремлювали додільні (інша назва – вильотні) та з підточкою. Для плечової частини поликової сорочки викроювали прямокутну вставку – полик, уставку, вуставку у вигляді однієї четверті полотнища, який перегинали по основі й ділили надвоє. Також у цьому типі сорочок науковці вирізняли наступні різновиди комірів: стійки, виложисті з заокругленими або прямими кінчиками. Інші типи сорочок могли бути без коміра, з обшивкою або без. У сорочках на кокетках горловина мала овальний або квадратний вирізи без коміра, з коміром-стійкою чи з виложистим коміром. Низ рукавів усіх типів сорочок, крім перекидної завершувався обшивкою, чохликами або був прямий.

Сучасна дослідниця традиційного вбрання українців Л.Лиганова у своїй праці “Сорочка-вышиванка конец ХХ — начало ХХ вв.” (2003)22 теж виділяла чотири типи жіночих сорочок, як і В.Білецька, К.Матейко, М.Білан та Г.Стельмащук. Зокрема, тунікоподібні, з уставкою, з цільнокрійним рукавом та на кокетці. В свою чергу у сорочках з уставкою вона виокремлювала два підвиди: з плечовою вставкою, пришитою по основі та з плечовою вставкою, пришитою по пітканню. А в сорочках з цільнокрійним рукавом вирізняла два типи: прямий рукав пришивали тільки по основі та призбирували його по всій ширині разом з пілками стану; верхня частина рукава мала форму вставки, рукав пришивали або по основі або по пітканню. Рукав міг бути вузьким (в одне полотнище) або широким (в півтора полотнища). Крім цього автор класифікувала сорочки за:

- оформленням горловини на: сорочки з комірцем та без комірця;

- формою комірці на: сорочки з комірцем стоячим або відкладним;

- формою вирізу горловини: сорочки з квадратним або круглим вирізом горловини;

- за способом оформлення низу рукавів на: сорочки з рукавами без манжет (незібрані прямі), сорочки з рукавами призібраними шнурком у вузькі зборки-манжети, сорочки з рукавами з широкими манжетами, сорочки з рукавами призібраними на нитку з наступною обшивкою вузькою смужкою полотна.

Видатний науковець Т.Ніколаєва у змістовному дослідження “Український костюм. Надія на ренесанс” (2005)23 поділила сорочки за основною ознакою конструктивного рішення натільного одягу також на чотири різновиди: тунікоподібні, із плечовими вставками, з суцільнокроєними рукавами та на кокетці. Локальна специфіка основних типів крою, на її думку, виявилась у засобі поєднання плечової ставки та рукава зі станом, у розмірі та формі вставки, рукавів та ласток, у характері призбирування верхньої частини рукава та горловини, в оформленні коміра та низу рукавів – манжет; у горизонтальному чи вертикальному членуванні стану сорочки. Плечові вставки мали прямокутну, пізніше трапецевидну форму і вшивалися по основі або по пітканню стану сорочки. І хоча на значній території України побутували обидва види уставкових сорочок, сорочка з уставками по основі була більш поширеною, а тому вважалася характерною “українською”. За шириною уставка сягала або половини ширини доморобного полотнища, або всієї його ширини. Уставка шириною в половину полотнища вшивалася разом із рукавом як по основі, так і по пітканню стану сорочки. При повній ширині полотнища уставка пришивалася лише по основі. Існувало два варіанта пришиття рукава до уставки: без призбирування рукава або з призбируванням у дрібні збірки (пухлики). Особливістю подільської жіночої уставкової сорочки було те, що уставка шириною в половину полотнища була досить довгою, а вузький (в одне полотнище) рукав пришивався до неї незбираним. Це надавало сорочці об’єму у плечах та занижувало лінію рукава. Отже форма поликових сорочок визначалася довжиною і шириною уставки та шириною рукава. Сорочки з суцільнокрійним рукавом були двох типів (обидва побутували у центральних районах України). Частина рукава першого типу сорочок мала форму уставки і рукав міг пришиватися або по основі, або ж по пітканню. Рукав другого типу сорочок призбирувався по всій ширині разом із горловиною та пілками стану і пришивався лише по снові. Рукав безуставкових сорочок міг бути вужчим (в одне полотно) або ширшим (в півтора полотна). Об’ємність верхньої частини сорочки залежала від розміру ласток. Наскільки ширшим робився рукав, настільки меншою була ластка. Сорочка на кокетці, вважає Т.Ніколаєва, продовжує розвиток народного крою сорочок з плечовими уставками, пришитими по пітканню. Також дослідниця класифікує сорочки за іншими локальними ознаками, а саме:

- за цільністю стану сорочки були: додільні (стан сорочки суцільний) та до підтички (стан сорочки відрізний);

- за оформленням горловини на: сорочки з рясно призбираною горловиною; сорочки без коміра (призбираний викот овальної або квадратної форми горловини обшивався тасьмою або вузькою смужкою полотна, на кінцях обшивки робилися петлі, крізь які протягувалася стрічка для зав’язування); сорочки з коміром-стійкою; сорочки з відкладним коміром;

- за оформленням низу рукавів: сорочки з рясно призбираними рукавами і викінченими відповідно обшивкою або манжетом (чохли – “чохлисті сорочки”); сорочки з рукавами, що завершуються манжетами зібраними у збори (брижі) і викінченими оборкою.

Відомий учений та художник З.Васіна у двотомній праці “Український літопис вбрання” (2006)24 виокремлювала тунікоподібні, уставкові (з плечовими вставками), безуставкові (суцільні з уставкою рукава) сорочки та сорочки на кокетці. Причому сорочка на кокетці під впливом міської моди отримала ще іншу назву – талійка. Розділяла автор жіночі сорочки й за конструктивними особливостями основи сорочки (додільні та до підточки), горловини (без коміра та стоячим або відкладним коміром) та низу рукавів (прямі рукава, призбирані рукава з манжетами або без).

Подільські науковці Є.Причепій і Т.Причепій, вивчаючи вишивку Східного Поділля, у своїй праці (2007)25 підкреслили, що для цієї подільської території були характерні переважно два типи сорочок: без уставки та гестки.

Знана вітчизняна дослідниця традиційного вбрання українців О.Косміна у однойменній роботі (2008)26, також виділила чотири різновиди сорочок: тунікоподібні, з уставкою, з цільнокрійним рукавом та на кокетці. Окремо автор описала інші локальні конструктивні особливості жіночих сорочок без формування загальної класифікації натільного одягу.

Більш чітку та розгалужену класифікацію вишиванок запропонувала відома вчена Л.Булгакова-Ситник у своїй монографії “Подільська народна вишивка: Етнографічний аспект” (2005)27. За особливостями крою вона виділила наступні важливі елементи жіночої сорочки: 1) оформлення плечової частини, 2) пазушного розрізу, 3) вирізу горловини, 4) низу рукавів.

За оформленням плечової частини автор розрізняла такі групи сорочок: без плечових швів (тунікоподібні), з плечовими вставками (суцільнокроєними з рукавом, пришитими по основі чи по пітканню), з нагрудною чи плечовою кокеткою.

За оформленням пазушного розрізу виокремлювала сорочки: без застібки, із застібкою, із застібкою, прикритою манишкою, без пазушного розрізу.

За оформленням вирізу горловини поділяла сорочки на підгрупи:

- без коміра: навколо шиї зібрані і морщені на нитку (сорочки-морщинки), з обшивкою, без обшивки, з випущеною оборкою;

- з коміром: з пришитим коміром-стійкою; коміром-стійкою, утвореним зібраними та скріпленими вишивкою “по брижах” збирочками; пришитим виложистим коміром.

За оформленням низу рукавів вирізняла сорочки: з пришитими прямими манжетами; з манжетами, утвореними зібраними і вишитими “по брижах” дрібними складочками; з призбираними під облямівку краями; з випущеною шлярочкою або пришитою оборкою; незібрані на зап’ясті (холошні).

Хоча запропонована Л.Булгаковою-Ситник класифікація жіночих вишиванок є найбільш розширеним з усіх наведених вище варіантів, але теж не зовсім повноцінним та досконалим. Крім цього науковець об’єднала уставкові й безуставкові сорочки в одну групу, однак вони мають різні конструктивні рішення і власні підгрупи як бачимо з вищезазначених досліджень.

Тому на основі глибокого аналізу опрацьованих робіт вітчизняних і закордонних учених та за результатами ґрунтовного вивчення значної кількості колекцій із фондів подільських краєзнавчих, етнографічних, художніх обласних і районних музеїв та науково-дослідницьких лабораторій при вищих навчальних закладах жіночих сорочок українців Буковинського, Західного, Східного й Центрального Поділля нами здійснена спроба сформувати найбільш повну класифікацію натільного одягу подолян.

Отже, традиційні жіночі сорочки українців Поділля можна класифікувати за такими основними ознаками:

І. За способом крою:

1) основи сорочки; 2) плечової частини; 3) пазушного розрізу; 4) вирізу горловини; 5) низу рукавів; 6) низу сорочки.

ІІ. За формою:

1) вирізу горловини; 2) рукавів.

ІІІ. За довжиною:

1) сорочки; 2) рукавів.

За способом крою основи сорочки подільські жіночі вишиванки поділяли на:

- додільні (вильотні) – сорочки з суцільним станом, які шили з одного шматка полотнища;

- сорочки з підточкою (підтичкою) – з відрізним станом, складалися з двох частин: верхня частина (станок, чохлик, попоясниця) була з тонкого полотна, а нижня (підточка, підтичка, подолки) – з грубшого полотна (із метою економії та практичності, тому що підточка зношувалася швидше ніж верх);

- сорочки до підточки (сорочки-станки), які були довжиною до талії та носилися окремо від підточки (іноді підточка шилася у вигляді спідниці теж з полотна).

До речі святкова й обрядова (весільна, “на смерть”) жіноча сорочка не розділялася поперечним швом на дві частини, як буденна, а завжди шилася додільною. Це пояснюється віруваннями праукраїнців у те, що шов міг переділити життєвий шлях людини. Хоча буденна сорочка теж могла бути додільною, якщо в її якості використовувалася стара зношена святкова сорочка.

За способом крою плечової частини розрізняють такі типи жіночих сорочок:

- без плечових швів, кроєні в перекидку (тунікоподібні, перекидні, хлоп’янки або хлопнянки) сорочки були двох варіантів: з бочками нижче рукавів по основі або без бочків;

- з плечовими вставками (уставкові, вуставкові або поликові сорочки з вставками спочатку прямокутної, а пізніше трапецевидної форми) двох варіантів:

- вставки пришиті по основі або по пітканню;

- вставки пришиті до рукава без його призбирування або з призбируванням верхньої частини рукава у декілька рядів дрібних збірок із зиґзаґами між ними (уставкові сорочки з пухликами);

- з суцільнокрійним рукавом (безуставкові, безвуставкові або безполикові сорочки) двох варіантів: у першому – прямий рукав пришитий лише по основі та призбираний по всій ширині разом з пілками стану (рукав-реглан); у другому – верхня частина рукава мала форму вставки, а рукав пришивали або по основі або по пітканню;

- з нагрудними, плечовими або нагрудно-плечовими кокетками чи гестками (сорочки на кокетці, сорочки-гестки).

За способом крою пазушного розрізу зустрічаються такі групи сорочок:

- без пазушного розрізу: без застібки; із застібкою збоку на плечі; із застібкою ззаду на

спині (хоча застібки на плечовому шві або на спині подекуди розглядають як своєрідні способи розміщення розрізу пазушки);

- з одним пазушним розрізом по центру: без застібки; із застібкою на один або декілька ґудзиків; із зав’язками – стрічками, шнурками (які стягують по всій довжині горловини або які вставлені у дві петлі чи пришиті біля пазушного розрізу); із застібкою, прикритою манишкою (накладна застібка); з наполовину зашитим пазушним розрізом із застібкою чи зав’язками;

- з двома пазушними розрізами з обох боків, один з яких зашитий, а інший на застібці.

За способом крою вирізу горловини жіночі вишиванки Поділля поділяються на підгрупи:

- без коміра: з незібраною горловиною з обшивкою або без обшивки; з пишно зібраною горловиною на вузеньку обшивку або на нитку (сорочки з морщинками, сорочки-морщинки, морщянки, зморщенки чи морщенки були як уставкові так і безуставкові); з випущеною оборкою (шляркою);

- з коміром: з пришитим коміром-стійкою; коміром-стійкою, утвореним зібраними та скріпленими вишивкою “по брижах” зборочками; виложистим (відкладним, викладеним) коміром (з гострими чи заокругленими кутиками), пришитим по всій довжині горловини без основи або на стійці чи пришитим лише до передньої частини горловини; виложистим коміром, обшитим навколо по всій довжині шляркою.

За способом крою низу рукавів сорочки бувають таких варіантів:

- без манжет, вільні незібрані на зап’ясті прямі рукави (холошні);

- з призбираними на нитку або під облямівку (вузьку обшивку) краями (так звані рукава зібрані “в чохлу” або “в зморшку” сорочки-морщянки);

- з випущеною шляркою або пришитою оборкою;

- з пришитими прямими без оборки або з оборкою манжетами (чохлами, дудами): до призібраних у складки або дрібні зборки (брижі) рукавів чи до рукавів, закладених у застрочені середньої ширини складки;

- з манжетами, утвореними зібраними дрібними зборками (брижами);

- з манжетами, утвореними закладеними та застроченими середньої ширини складочками.

За способом крою низу розрізняють сорочки:

- без бічних клинців;

- з бічними клинцями: з одного боку або по обидва боки, пришитими від талії до самого низу або від долу догори на одну третину довжини підточки;

- з розрізом з одного або двох боків;

- зі шляркою з домотканого полотна, фабричним або вив’язаним гачком мереживом по низу.

За формою вирізу горловини виділяють сорочки з: прямокутним, квадратним, круглим, овальним або трапецевидним вирізом.

За формою рукавів зустрічаються сорочки з:

- широкими рукавами (у півтора полотнища, більш характерні для Лівобережжя);

- вузькими рукавами (в одне полотнище, більш характерні для Поділля);

- з підрукавними клинцями (ластками, ластовицями);

- без підрукавних клинців;

За довжиною сорочки поділяються на:

- довгі (довгополі);

- середньої довжини (під коліна);

- короткі (сорочки до підточки або короткополі).

За довжиною рукавів виокремлюють наступні типи сорочок:

- без рукавів;

- з короткими рукавами;

- з четвертними рукавами;

- з довгими рукавами.

Отже аналіз фондових колекцій народного вбрання Вінницького, Тернопільського, Хмельницького та Чернівецького обласних краєзнавчих музеїв, Бершадського, Оратівського, Тиврівського та Тульчинського краєзнавчих музеїв, державного історико-культурного заповідникаМежибіж, Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника, навчально-наукової лабораторії етнології Камянець-Подільського національного університету ім. І.Огієнка, навчально-наукової лабораторії з етнології Поділля Вінницького державного педагогічного університету ім. М.Коцюбинського дає можливість стверджувати, що для українців Поділля характерні жіночі сорочки всіх типів крою. Але якщо на Східному Поділлі (усі райони Вінницької та окремі прикордонні райони Житомирської, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської і Черкаської областей) переважають безуставкові, уставкові та сорочки-гестки, то на півдні Центрального Поділля (уся Хмельниччина без північних районів) уставкові та сорочки-гестки, а на півночі – уставкові та безуставкові вишиванки. На Буковинському Поділлі (придністровські райони Чернівецької області) українці перевагу віддавали уставковим сорочкам-морщенкам та тунікоподібним сорочкам-хлопянкам. На Західному Поділлі (південно-східні райони Тернопільщини) найбільш поширеними були уставкові сорочки та також сорочки-хлопянки.

Що стосується безпосередньо українок Дунаєвеччини, то як бачимо, вони теж надавали перевагу сорочкам двох типів уставковим і гесткам, характерним для південних районів Центрального Поділля. Причому уставкові жіночі сорочки були як додільні або з підточкою, так і до підточки. Також вони обов’язково мали комір – відкладний або стійку та манжети на рукавах, а пазушний розріз прикривався манишкою. Сорочки-гестки шилися з прямими або призібраними у манжети рукавами різної довжини, без коміра. Пазушний розріз розміщувався посередині на грудях, на плечі або на спині. Святкові сорочки-гестки були додільні, буденні переважно з підточкою. І уставкові і сорочки-гестки мали підрукавні клинці. Низ обох типів довгополих сорочок міг бути без бочків або з бочками як з однієї так і з двох сторін.

Запропонована класифікація, на наш погляд, найбільш повноцінно враховує всі конструктивні особливості крою традиційних жіночих сорочок українців Поділля. Хоча її цілком можна використовувати для опису характерних ознак натільного одягу будь-якого історико-етнографічного регіону України, оскільки вона є універсальною в цьому плані. З іншого боку застосування поданої класифікації значно полегшує процес дослідження й визначення локальних характеристик українських народних вишиванок для науковців, а також процес відтворення крою жіночих сорочок у сучасній інтерпретації етноодягу для прихильників національних традицій і шанувальників модних тенденцій. Ну а в своїй сукупності наведені процеси лише сприятимуть продовженню відродження історії та культури нашої нації й формуванню справжнього громадянського суспільства зі своїми власними, а не запозиченими традиціями і звичаями.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   34   35   36   37   38   39   40   41   ...   50


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал