Дунаєвеччина очима дослідників, учасників і свідків історичних подій



Сторінка31/50
Дата конвертації22.12.2016
Розмір9.2 Mb.
1   ...   27   28   29   30   31   32   33   34   ...   50

Список використаних джерел та літератури:


  1. Статистичний щорічник Хмельницької області за 2001 р. – Хмельницький, 2012. – С.16-17.

  2. Там само. – С.18.

  3. Там само. – С.230.

  4. Там само. – С. 231.

  5. Там само. – С.235.

  6. Социально-экономическое положение Хмельницкой области за послевоенный период: юбил. стат. сб. – Хмельницкий, 1990. – С.13.

  7. Хмельниччині 60 років: стат. зб. – Хмельницький, 1997. – С.19.

  8. Статистичний щорічник Хмельницької області за 2003 рік. – Хмельницький, 2004. – С. 6.

  9. Хмельниччині 60 років: стат. зб. – Хмельницький, 1997. – С.30-31.

  10. Статистичний щорічник Хмельницької області за 2003 рік. – Хмельницький, 2004. – С.266.

  11. Статистичний щорічник Хмельницької області за 2009 рік. – Хмельницький, 2010. – С.216.

  12. Хмельниччині 60 років: стат. зб. – Хмельницький, 1997. – С.19.

  13. Там само. – С.70.

  14. Там само. – С.72.

  15. Статистичний щорічник Хмельницької області за 2003 р. – Хмельницький, 2004. – С.289.

  16. Хмельниччині 60 років: стат. зб. – Хмельницький, 1997. – С.250.

  17. Там само. – С.259.

  18. Там само. – С.246.

  19. Там само. – С.286.

  20. Там само. – С.290.

  21. Там само. – С.289.

  22. Там само. – С.286.

  23. Там само. – С.147.

  24. Там само. – С.319.

  25. Развитие агропромышленного производства в Хмельницкой области: стат. сб. – Хмельницкий, 1989. – С.18-20.

  26. Социальное и экономическое развитие области. От выборов к выборам… – С.78-80.

  27. Там само. – С.82.

  28. Там само. – С.83.

  29. Статистичний щорічник Хмельницької області за 2011 рік. – Хмельницький, 2012. – С.100.

  30. Там само. – С.103.

  31. Там само. – С.108.

  32. Там само. – С.105.

  33. Там само. – С.112.

  34. Социально-экономическое положение Хмельницкой области за послевоенный период: юбил. стат. сб. – Хмельницкий, 1990. – С.83-85.

  35. Социальное и экономическое развитие области. От выборов к выборам… – С.72-74.

  36. Хмельниччині 60 років: стат. зб. – Хмельницький, 1997. – С.151.

  37. Статистичний щорічник Хмельницької області за 2003 р… – С.66.

  38. Статистичний щорічник Хмельницької області за 2010 р. – Хмельницький, 2011. – С.148.

  39. Статистичний щорічник Хмельницької області за 2011 р. – Хмельницький, 2012. – С.185.

  40. Там само. – С.324.

  41. Социальное и экономическое развитие области. От выборов к выборам… – С.58.

  42. Статистичний щорічник Хмельницької області за 2003 р… – С. 382.

  43. Статистичний щорічник Хмельницької області за 2010 р… – С. 372.

  44. Статистичний щорічник Хмельницької області за 2011 р… – С. 382.

  45. Там само. – С.385.

Р. В.Ліфантій,

м. Запоріжжя


Уродженці Дунаєвецького району в міжнародній громадській організації

«Земляцтво Хмельниччина»
У статті розглядається унікальне явище духовного життя сучасного українського суспільства – зародження і становлення земляцтв, історія появи земляцтва хмельничан у Києві, його філій, участь у їх діяльності вихідців з Дунаєвецького району Хмельницької області.

Ключові слова: земляцтво, громадські формування, київські хмельничани, Запоріжжя, філія.
Діяльність в Україні земляцтв, їх становлення, утвердження, сьогодення мало вивчена сторінка вітчизняної історії. Адже земляцькому рухові в нашій державі менше двадцяти років. Наразі його висвітлюють лише журналісти – газетярі, радійники, телевізійники. Ця стаття – чи не перша спроба узагальнити діяльність міжнародної громадської діяльності (МГО) «Земляцтво Хмельниччина», діяльність у ньому уродженців Дунаєвецького району.

Що таке земляцтва, для чого створювалися і чи виникатимуть у майбутньому? В тлумачному словникові української мови написано: «Земляк – уродженець однієї з кимось місцевості. Синонім – співвітчизник. Земляцтво – об’єднання земляків для взаємної допомоги. Приналежність до однієї місцевості за народженням чи проживанням.1 У навчальному словникові – довіднику для студентів «Політологія» значиться, що найпоширенішими різновидами громадських організацій в сучасному світі є профспілки, організації інвалідів, організації ветеранські, молодіжні, наукові, технічні, культурно-просвітницькі, фізкультурно-спортивні та інші добровільні товариства, різноманітні земляцтва.2 У Києві та Україні земляцькі об’єднання з’явилися тільки після розпаду СРСР, коли місто стало геополітичним центром суверенної держави.

У багатомільйонному Києві проживають не тільки корінні мешканці, а й вихідці з усіх регіонів країни, близького та далекого зарубіжжя. Щонайбільше з Чернігівщини, Житомирщини, Вінничини, Черкащини, Хмельниччини… Так, за статистикою 2001 року в Києві проживало понад 34 тисячі громадян, які народилися на благословенній подільській землі.3

90-ті роки 20 століття були складними для більшості громадян молодої суверенної України. Безробіття, затримки виплат заробітної плати та пенсій спонукали до пошуку роботи, кращої долі. Київські сумчани, житомиряни, чернігівці, хмельничани, закарпатці стали гуртуватися в земляцькі громади: товариства, об’єднання, групи тощо. Найпершими згуртувалися житомирці та сумчани. Обидва земляцтва постали в Києві 1995 року, за рік до прийняття Верховною Радою України нової Конституції, 36 стаття якої наголошує: «Громадяни України мають право на свободу об’єднань у політичні партії та громадські організації. Громадські організації об’єднання громадян, які виникають у результаті вільного волевиявлення громадян, об’єднаних на основі спільних інтересів.4 Таким чином, 1995 р. – дата започаткування в суверенній Україні земляцького руху, який швидко активізувався, збагатився новим змістом, формами тощо.

Зараз у Києві 26 земляцтв, дванадцять зареєстровані як міжнародні.5 Третина всіх спільнот – зі всеукраїнським статусом. Чому тотожні формування різняться статусами? Річ у тім, що крім земляцьких центрів у столиці вони мають філії, відділення, представництва, осередки в областях, близькому й далекому зарубіжжі. «Хмельницьке земляцтво» також має статус міжнародної громадської організації.

Вона започаткована 19 грудня 1996 року в день Святого Миколая. Ініціатори створення земляцтва – доктор історичних наук Олег Бондарчук, будівельник Микола Колесник, телеведуча Людмила Лисенко, генерал-полковник Володимир Шеремета, бізнесмени Михайло Каплун і Микола Вельма, співачка Ольга Басистюк. На установчих зборах було 40 краян і краянок. А тепер МГО «Земляцтво «Хмельниччина» – більше півтисячі подолян: ізяславців, дунаєвчан, славутців, шепетівчан, летичівців… Їх число повсякчас зростає. Відповідно до адмінтериторіального поділу Хмельницької області в МГО діють секції: Дунаєвецька, Шепетівська, Летичівська та ряд інших. «Дунаєвецька налічує 27 краян – військовослужбовців, лікарів, будівельників, юристів.

Серед них заступник голови Державного комітету прикордонних військ Олександр Ліщинський, президент групи будівельних компаній холдингу «ENSO group» Віктор Федьков, головний хірург 8-ї лікарні Оболоського району Києва Валерій Бучнєв, генеральний директор будівельно-транспортоної компанії «Інап і К» Анатолій Петровський, професор-фармаколог Іван Чекман, директор будфірми БУ-14 Віктор Токар, бізнесмени-будівельники брати Юрій та Дмитро Сенкевичі. Очільник секції Анатолій Петровський родом з Вихрівки Дунаєвського району. Закінчивши технікум у Кам’янці-Подільському, за розподілом переїхав до Києва в трест «Київпідземшляхбуд», в якому, почавши рядовим техніком, виріс до начальника управління, здобув фахову вищу освіту. З 1997 р. Анатолій Францович гендиректор будтранспортної компанії «Інап і К».

Гендиректор Анатолій Францович Петровський – дійсний член Академії будівництва України, нагороджений міжнародною відзнакою «Золотий Меркурій», подякою Благодійного фонду захисту ветеранів Великої Вітчизняної війни м. Києва за повагу і турботу, постійну фінансову допомогу.6 Анатолій Францович – генерал-лейтенант українського козацтва. Це високе почесне звання він заслужив за вагомий особистий вклад у розвиток козацького руху в країні та її столиці, взірець патріотизму, наснаги в служінні Батьківщині й народові.

Прилучившись до київської «Хмельниччини», А.Ф. Петровський зібрав у земляцьку секцію дунаївчан, уродженців Вихрівки, Чанькова, Смотрича та інших населених пунктів, з ними цілеспрямовано працює для отчого краю. Анатолій Францович протягом кількох років спонсорував футбольну команду Дунаєвець. Зараз Дунаєвецька філія готується до відзначити 90-ліття створення Дунаєвецького району, планує встановити меморіальні дошки іменитим людям з малої батьківщини, видати перші краєзнавчі нариси з історії, сьогодення сіл і містечок, життєписи відомих письменників, художників, артистів, науковців…

Майже десять років тому згуртувались у спільноту хмельничани Запоріжжя. До осередка увійшли подоляни обласного центру і приміських сіл. А до його започаткування першопричетні народжені в Дунаївцях сестра і брат Чернякови – студенти вишів. Нині лікар-реабілітолог Оксана Чернякова проживає в Німеччині, виховує сина і двох дочок. Андрій Черняков, після закінчення фізичного факультету університету, осів у Запоріжжі, має дружину, сина. Сучасна Запорізька філія МГО «Земляцтво «Хмельниччина» має осередки в Мелітополі, курортному селищі Кирилівка Якимівського району, кількох селах Вільнянського та Запорізького районів. У Запорізькому та інших осередках філії півтора десятка уродженців Дунаєвського району Хмельницької області. Всі з вищою освітою, переважно лікарі, також є освітяни, юристи, спеціалісти-аграрії, викладачі університетів. А саме – доктор економічних наук, завідуюча кафедрою Таврійського агротехнічного університету (ТАТУ) Тетяна Яворська і доцент Запорізького медуніверситету, кандидат медичних наук Анатолій Афанасьєв, до речі, внук авторитетного в 20-30-ті роки минулого століття в Дунаївцях фельдшера (лікпома) Іллі Афанасьєва. Дід Анатолія Віталійовича залишив помітний слід не тільки як висококваліфікований медик, а й просвітник, садівник і пасічник. Його життєвий шлях і громадська праця заслуговують уваги краєзнавців.

Заслуговує уваги пошукова діяльність директора обласного краєзнавчого музею доктора історичних наук, професора Георгія Шаповалова, мати якого з Чанькова, і директора Горьківської загальноосвітньої школи Якимівського району Галини Доротюк. У Галини Дмитрівни два рідних села в Дунаєвському районі: Лисець – місце народження та Сокілець, де вчителювала, де проживають син Олександр з дружиною, внучки-школярки.

Пошуківці встановили, що серед подолян, які в 1934 році зголосилися на заклики партії переселятися в степи півдня України, також були мешканці Дунаєвського району. Їх оселили в Якимовському районі: де чимало людей повмирали у голодний рік. Одні новоприбульці згодом повернулися до дому, але дехто прижився та вкоренився. Наприклад, родина Трохима Баранова. Один із його синів Анатолій, котрий вже народився на Запоріжжі, донедавна успішно керував радгоспом, а внук також аграрій.

Можна навести чимало фактів культурно-просвітницької, медико-соціальної, пошукової діяльності дунаєвчан Запорізької філії МГО «Земляцтво «Хмельниччина». Всі та кожний зокрема переконливо доводять: вона спрямовується на розбудову України, добробут її людей, процвітання малої Батьківщини, утверджуючи незаперечну істину, що земляцтва єднають Україну.

Список використаної літератури:
1. Тлумачний словник української мови. – Харків: Синтекс, 2005. – С. 222.

2. Політологія. Поняття, терміни, персоналії, схеми, таблиці: словник-довідник для студентів. – К.: Каравела, 2001. – С. 27.

3. Злагода. – 2001. – №2.

4. Земляцтва областей України у м. Києві: каталог учасників громадсько – творчої акції «Земляцтва України – рідній столиці». – К.: Центр інноваційного розвитку, 2008. – С. 3.

5. Урядовий кур’єр. – 1996. – № 129-130.

6. Хто є хто на Хмельниччині. Видатні земляки. – Вип. 3. – С. 112-113.



РОЗІДЛ VІІ. ОСВІТА, НАУКА, КУЛЬТУРА І МЕДИЦИНА

І. О. Старенький,

Н. В. Крик,

м. Кам’янець-Подільський


Розвиток освіти на Дунаєвеччині в 70-х рр. ХХ ст.
У статті аналізується стан освітньої галузі на Дунаєвеччині в 70-і роки ХХ століття, її роль і місце в реалізації рішень всесоюзних та республіканських органів влади, регіональні особливості і пролеми переходу до загальноосвітньої трудової політехнічної школи.

Ключові слова: Дунаєвеччина, освіта, школа, реформування, трудова політехнічна школа, постанова.
Освіта перебуває в постійній динаміці. І сьогодні продовжуються трансформаційні процеси, адаптація української школи до європейських норм. Не був виключенням і радянський період, особливо 70-ті рр. ХХ ст., ознаменовані мало не найбільшими перетвореннями в галузі освіти УРСР.

У пропонованій статті розглядається розвиток освітньої галузі на Дунаєвеччині в 70-х рр. ХХ ст., її регіональні особливості. На превеликий жаль, в історіографії цьому питанню не присвячено уваги. Мета статті – до певної мірі заповнити вказану історіографічну прогалину.

Протягом 70-х років минулого століття була прийнята низка партійних і державних постанов ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР в галузі освіти: “Про завершення переходу до загальної середньої освіти молоді і подальший розвиток загальноосвітньої школи” (1972), “Про заходи подальшого поліпшення роботи сільської загальноосвітньої школи” (1973), “Про організацію міжшкільних навчально-виробничих комбінатів трудової освіти і професійної орієнтації учнів” (1974), “Про атестацію вчителів загальноосвітніх шкіл” (1974), “Про подальше поліпшення навчання, виховання учнів загальноосвітніх шкіл, підготовку їх до праці” (1977) [39, с. 332]. Саме на виконання вказаних постанов була спрямована діяльність працівників освіти Дунаєвеччини у 70-і рр. ХХ ст.

Великої уваги надавалося розвитку дошкільних навчальних закладів. Саме в 70-х роках значно збільшилася їх кількість. 1971 року в районі діяло 22 постійнодіючих дитячих садки. Цього ж року на базі дошкільного навчального закладу “Білочка” в с. Маків був проведений обласний семінар працівників дошкільних навчальних закладів п’яти районів [3, с. 4]. Систематично відбувалися районні наради працівників ДНЗ. Так, на нараді 1974 року були заслухані доповіді, присвячені навчанню та вихованню дітей, методиста райвно Н. О. Яцківської, вихователів дитсадків № 3 м. Дунаївці Т. Г. Терехової, № 1 – В. В. Вікентьєвої, № 4 – З. І. Ястремської, № 2 – О. Д. Балагури, дитсадка ст. Дунаївці – Л.А. Ороховської. Було також повідомлено, що дошкільний навчальний заклад “Білочка” с. Маків та вихователька ясел-садка колгоспу ім. Войкова М. В. Марунчак нагороджені Почесними грамотами Міністерства освіти УРСР, а інспектор райвно В. О. Бенько удостоєна знака “Відмінник народної освіти” [27, с. 2].

1970 рік ознаменувався прийняттям Статуту середньої загальноосвітньої школи, затвердженого Радою Міністрів СРСР. Він був підготовлений у відповідності з рішенням ХХІІІ з’їзду КПРС та постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР “Про заходи подальшого поліпшення роботи середньої загальноосвітньої школи”. Статут передбачав перехід до середньої загальноосвітньої школи, на нові навчальні плани і програми, підвищення якості навчально-виховної роботи, трудового виховання та політехнічної підготовки. Визначалася максимальна кількість годин на тиждень, поділ року на чверті, наповненність класів, регламентувалося навантаження домашнім завданням. Згідно Статуту заборонялося звільняти учнів з уроків для виконання громадських доручень та участі в різних заходах. Не допускався також відрив учителів від роботи, визначалася відповідальність за якість навчання, рівень знань і виховання. У той же час збільшувалися права та обов’язки директорів шкіл, які несли персональну відповідальність за організацію та якість навчально-виховної роботи. Усі ці положення були доведенні в жовтня 1970 року на нараді до працівників освітньої галузі [16, с. 3].

Для обміну досвідом та впровадження освітніх інновацій кожного року проводилися наради вчителів Дунаєвецького району, на яких підбивалися підсумки роботи за попередній навчальний рік, аналізувався стан підготовки до нового.

Так, на серпневій нараді 1973 року особливо наголошувалося на переході до кабінетної системи навчання, на розв’язанні питання гарячого харчування учнів. Найкращу успішність учнів за підсумками року показали школи №№ 1, 2, 4 м. Дунаївці, сіл Миньківці, Маків, Морозів, Маліївці, Голозубинці, смт Смотрич та ст. Дунаївці [32, с. 2].

Серпнева нарада 1974 року особливий наголос робила на трудовому вихованні учнів та профорієнтаційній роботі. Кращими в районі знову були визнані школи №№ 1, 2, 4 м. Дунаївці, сіл Маків, Миньківці, смт Смотрич [28, с. 3].

Учительська серпнева нарада 1977 року констатувала 99,3% успішності учнів району, з них 42,2% навчалися на “4” і “5”. Найбільших успіхів у навчальній роботі та зміцненні матеріально-технічної бази забезпечення досягли школи м. Дунаївці, смт Смотрич, ст. Дунаївці, сс. Маків, Миньківці, Маліївці, Міцівці та Іванківці. Досвідом підвищення ефективності навчально-виховного процесу і якості знань на основі широкого використання технічних засобів навчання поділився з педагогами директор школи № 1 м. Дунаївці А. Л. Дзекцерман, досвідом взаємомодії школи, сім’ї і громадськості в розвитку громадсько-політичної активності учнів – організатор позакласної роботи с. Велика Побійна Л. О. Снятинська [30, с. 4].

Відділ освіти в нових умовах дбав про організацію навчання педагогічних кадрів, підвищення кваліфікації вчителів. Для цього залучалися викладачі Кам’янець-Подільського педагогічного інституту ім. В. П. Затонського. 1972 року з лекціями перед вчителями виступили викладачі педінституту ім. В. П. Затонського кандидат історичних наук В. В. Зайцев, І. П. Юришинець, кандидат фізико-матемитичних наук А. А. Томусяк, кандидат філологічних наук О. М. Рокаш, доктор медичних наук М. Є. Квітницький, майстер спорту В.О. Жабенко [13, с. 4]. Важливою організаційною формою підвищення професійних знань став народний університет науково-педагогічних знань для керівників і вчителів району. 1977 року в школі № 1 м. Дунаївці проводилося чергове заняття. З доповіддями виступили кандидат економічних наук М. М. Остапенко, старший викладач Кам’янець-Подільського педагогічного інституту ім. В. П. Затонського А. П. Гаврищук, голова обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури І. П. Демидов [41, с. 3].

Завдання завершення переходу до обов’язкової середньої освіти потребувало розширення та удосконалення матеріально-технічної бази закладів освіти, будівництва нових приміщень, які б відповідали тогочасним освітнім нормам. Так, 1970 року були відкриті нові шкільні приміщення в селах Великий Жванчик [11, с. 3], Нестерівці (на 420 учнів) [2, с. 4], Велика Кужелева та Яцківці. Крім того, у с. Макові побудували чотири будинки для вчительських сімей. Загалом на той час у згаданому селі за допомоги колгоспу було побудовано цілий вчительський квартал з новою вулицею Учительською [33, с. 3]. 1974 року нове приміщення школи було відкрито в с. Маліївці [37, с. 3], 1975-го – ст. Дунаївці [15, с. 2; 17, с. 4], 1976-го – у с. Залісці [18, с. 4].

У 70-х рр. велика увага надавалася позакласній роботі. Зокрема, у Маківській школі діяв клуб “Батьківщина”, а при ньому – загін червоних слідопитів, який очолювали вчитель історії В. С. Прокопчук та учениця Ю. Білокінь [36, с. 2]. Юним слідопитам вдалося відшукати визволителя Дунаєвеччини Василя Миколайовича Цвілія [5, с. 2]. У Старогутянській восьмирічній школі діяв гурток “Юний математик” (керівник Е. Т. Наїста) [7, с. 4]. Періодично проводилися зустрічі з видатними людьми. Так, 1971 року в школі смт Смотрич відбулася зустріч учнів з членом Спілки письменників України Петром Гнатовичем Горецьким [34, с. 4].

У 70-х роках значно зріс інтерес до краєзнавства. Проте педагоги зіткнулися з проблемою відсутності методичних розробок та посібників з регіональної історії. Щоб виправити ситуацію, В. С. Прокопчук на шпальтах газети “Ленінським шляхом” вмістив серію публікацій, присвячених різним періодам історії Поділля, зокрема – статті “Поділля у визвольній війні 1648-1654 рр.” [24, с. 4], “Поділля у XIV-XVI сторіччях” [23, с. 3], “І в Макові кувалась перемога” [19, с. 4], “Поділля в період середньовіччя” [22, с. 4], “Перший декабрист. До 175-річчя з дня народження В. Ф. Раєвського” [21, с. 3], “Кармалюкові місця” [20, с. 4], “Фрунзе у Макові” [25, с. 4] тощо.

Одним з пріоритетних завдань у 70-х роках було поглиблення трудової освіти і залучення учнів до роботи в сільському господарстві та на підприємствах. Навчання проводилося на шкільних навчально-дослідних ділянках, у навчальних майстернях. В окремих школах проводилося виробниче навчання з автомобільної та тракторної справи. Велика увага приділялася таборам праці та відпочинку.

Особливої актуальності набули учнівські виробничі бригади та шкільні лісництва, що створювалися. 1970 року в районі діяло 15 учнівських бригад у складі 82 ланок, які охопили 1454 учнів 9-10 класів та 1345 – 7-8 класів. Бригади обробляли 362 га землі, в основному вирощували кукурудзу, виконували левову частку роботи на зерноочисних токах [31, с. 3]. 1971 року особливо було відзначено працю 96 учнів бригади Смотрицької середньої школи, які обробили 25 га землі [35, с. 4]. 1974 року 1571 учень з 15 сільських шкіл району обробив 423 га землі, вони входили до бригад “Чайка”, “Урожай”, “Юний тваринник”, “Юний механізатор”, “Будівельник” [29, с. 3].

Велике значення надавалося діям системи учнівських літніх оздоровчих таборів. Найкращим у Дунаєвецькому районі був табір “Орлятко”, який функціонував на базі Маківської середньої школи. У ньому проводилися спортивні змагання, свята Квітів та Нептуна, походи в кіно, екскурсії до колгоспного зоопарку, заняття з бальних танців, збирання лікарських рослин, був створений куток гумору та видавалися стінгазети [1, с. 4].

Профільний табір піонерського та комсомольського активу (голови рад дружин та секретарі комсомольських організацій) працював у смт Смотрич [12, с. 4]. Загалом, влітку 1977 року піонерськими таборами було охоплено 9200 учнів 1-8 класів. Окрім того, частина учнів відпочивала у відомчих обласних таборах профспілок працівників освіти, споживчої кооперації, у профільних таборах юних техніків, натуралістів, туристів [38, с. 3].

Під час літніх канікул для учнів організовувались екскурсії. 1972 року для 25 кращих піонерів району була проведена 3-денна екскурсія в Карпати за маршрутом Івано-Франківськ – Яремче – Делятин – Ворохта [6, с. 4]. 1973 року 18 учнів 10 класу Томашівської середньої школи злійснили 4-денну екскурсію за маршрутом Чернівці – Вижниця – Верховина – Говерла – Ворохта – Яремче – Івано-Франківськ – Долина – Галич – Тернопіль – Хмельницький (932 км). Вони відвідали музей Івана Франка в Криворівні [9, с. 4].

XXIV з’їзд КПРС поставив завдання протягом 1971-1975 рр. завершити перехід до загальної середньої освіти молоді. Важливу роль в охопленні працюючого населення середньою освітою відігравала заочна школа. Вона працювала під девізом: “Кожному молодому трудівнику – середню освіту”. З метою заохочення учнів заочних шкіл до навчання передбачався скорочений на один день робочий тиждень зі збереженням 50% зарплати, додаткова на період іспитів відпустка для 8 класів на 8 днів та на 20 днів для 10 класів. Кращим учням надавались путівки до санаторіїв, будинків відпочинку, їх нагороджували подяками, заносили на Дошку пошани. 1972 року заочну середню освіту здобували 935 робітників Дунаєвеччини. Найкращими були заочні школи в селах Блищанівка (34 учні), Тернава (37), Маків (117), Воробіївка (80), Гірчична (47), Чаньків (34), Нестерівці (45), Великий Жванчик (64) [40, с. 2; 14, с. 3].

У серпні 1977 року було проведено з’їзд вихователів дошкільних навчальних закладів Дунаєвеччини, під час якого наголошувалося на розширенні мережі дошкільних навчальних закладів, покращенні підготовки до школи. На той час у районі функціонували 28 дитсадків, ними охоплено понад 2000 дітей [26, с. 4; 4, с. 3].

У 70-х роках покращилася матеріальна база Балинського СПТУ № 6. 1972 року було введено в експлуатацію новий 5-поверховий гуртожиток на 450 місць, в якому облаштовані зал-вестибюль, читальний зал, книгосховище, кімнати для гуртків, медичний ізолятор, фотолабораторія, перукарня [10, с. 4]. 1974 року училище мало в своєму розпорядженні 29 тракторів, 9 комбайнів, 8 машин, сільськогосподарський інвентар, обробляло 150 га землі [8, с. 4].

Отже, розвиток освітньої галузі Дунаєвеччини в 70-х роках ХХ ст. проходив в контексті республіканських та союзних трансформаційних освітніх процесів. Саме в цей час був завершений перехід до середньої загальноосвітньої школи, поглиблювалась трудова й політехнічна освіта. У вказаний період значно покращилася матеріально-технічна база (відкривалися нові приміщення шкіл, дошкільні навчальні заклади), якісний склад вчительських колективів, рівень надання шкільної освіти. Проте, поряд з цим існували і певні проблеми: значна заідеологізованість освітньої галузі, відсутність забезпечення методичними розробками та підручниками краєзнавчих курсів та ін.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   27   28   29   30   31   32   33   34   ...   50


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал