Дунаєвеччина очима дослідників, учасників і свідків історичних подій



Сторінка30/50
Дата конвертації22.12.2016
Розмір9.2 Mb.
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   ...   50

Список використаних джерел та літератури:

  1. Записано із спогадів Ковальчука В.М.

  2. Ленінським шляхом. – 1956. – №116.

  3. Там само. – 1960. – № 14.

  4. Із спогадів В.М. Ковальчука.

  5. Ленінським шляхом. – 1966. – № 45.

  6. Там само. – 1967. – № 4.

  7. Там само. – 1968. – № 106.

  8. Ковальчук М.В. Головний напрям колгоспу / М.В. Ковальчук. – К., 1965.

  9. Ленінським шляхом. – 1970. – № 20.

  10. Ленінським шляхом. – 1967. – № 133.

  11. Там само.

Н.Б. Гурська,

с. Морозів



Віктор Петрович Нижанківський у спогадах земляків
Віктору Петровичу Нижанківському виповнилося б 75 років. Народився він 25 січня 1938 року в селі Гута Морозівська тоді Миньковецького району в сім’ї колгоспників. У сім’ї Петра Романовича та Станіслави Іванівни Нижанківських зростало ще троє дітей: він був другою дитиною, старша сестра Броніслава була інвалідом дитинства, тому батько більше спирався на синову допомогу по господарству.

1945 року переступив поріг 1 класу Гуто – Морозівської початкової школи, 1949-го перейшов на навчання до Морозівської середньої школи, яку закінчив 1955 року.

Починав завклубом у Гуті – Морозівській, де проявив здібності керівника, хорошого організатора культмасової роботи. Але мріяв Віктор Петрович здобути сільськогосподарську спеціальність, адже змалечку з батьком, колгоспним їздовим, обробляв землю й полюблив хліборобську працю. Тому 1957 року залишив посаду завклуба і поступив в Кам’янець – Подільський сільськогосподарський технікум. Навчання було перервано у зв’язку з призовом до Радянської армії. До 1961 року служив в НДР. Повернувшись з армії, продовжив навчання в технікумі, а після закінчення поступив на заочне відділення Кам’янець – Подільського сільськогосподарського інституту.

Сільгоспуправлінням направлений в с. Чаньків на посаду головного зоотехніка. 1963 року перейшов зоотехніком в с. Осламів Новоушицького району, працював два роки. 1965 року повернувся в рідне село Морозів, але вже головним зоотехніком.

1966 року райком партії направив Віктора Петровича на річні курси керівного складу працівників сільського господарства. Був у резерві, а 1976 року обраний головою колгоспу «Паризька комуна», в якому пропрацював 20 років.

Свято беріг те, що зробили його попередники С.І. Соломович, В.П.Слободян, Л.Г. Герасимов, підтримував їх традиції. І в той же час енергію, ентузіазм і віддавав розбудові рідного колгоспу і села. Він згортував однодумців, патріотів свого села. Заступником обрав Ф.К. Коцемира, який в одночас очолив партійну організацію, бригадирами – І.К. Бучківського, В.О. Бедраківського, агрономами В.Кицюка, М. Беха. У той час сільську раду очолював І.Й. Бучківський. За період свого господарювання з командою, як сьогодні модно говорити, він зробив дуже багато для господарства та свого села.

1977 року закінчив будівництво плодоконсервного цеху, розпочате ще 1972 року головою колгоспу Л.Г. Герасимовим. Продукція цеху (директором був Ю.А. Коцемир) славилась по всій Україні, а це – смачні повидла, які можна було взяти в рахунок зарплати чи за гроші. Полиці магазинів були заставленні морозівськими компотами, салатами, варенням. З ініціативи Віктора Петровича розпочалося будівництво торгового комплексу, в якому мали працювати їдальня, відділи промислових продовольчих та господарських товарів. Комплекс був зданий 1985 року ( бригадиром будівельників на той час був односельчанин Б.С. Брезіцький)

і працює до сьогоднішнього дня. 1981 року розпочато будівництво спортзалу школи. 1986 року закінчено будівництво гуртожитку для учнів та учителів.

Велося будівництво кормодвору, тваринницьких приміщень, вівчарника і кузні в селі Гута Морозівська, реконструкція тваринницьких ферм. 1989 року було омолоджено частину саду ( 4 квартали – 60 га), а засаджено частину нового. Вагомі здобутки були досягнуті в тваринництві та рільництві. За трудові успіхи Верховна Рада УРСР нагородила Віктора Петровича Почесною грамотою.

З 1978 року жителі села відчули велику підтримку держави та місцевої влади. «Як нам колгоспникам та й не будувати нових осель, – говорили морозівчани, – адже для будівництва можна виписати камінь з місцевого кар’єру, дерево – з колгоспного лісу «Дубина», пісок – з свого кар’єру, цемент завозили цементовози на територію господарства». Тоді майже всі дороги, вулиці та провулки були засипані гравієм. На той час в господарстві числилось 20 автомашин, 40 тракторів. На тракторному стані побудовали піднавіси для тракторів та комбайнів, обладнали кімнату для механізаторів, побудували нову кузню, майстерню, встановили свою електростанцію, викопали криницю.

З часом колгосп досяг помітних успіхів у тваринництві та рільництві, мав 1000 голів ВРХ, в Гуті – Морозівській – понад 50 овець. Ланкова Н.П. Смок вирощувала цукрових буряків по 350 – 360 ц з га на сухих глиняно – піщаних землях, урожай пшениці в урочищі Діхтярка склав 60 ц з га. В оселях колгоспників, зокрема слюсаря П.А. Смока, бригадира тракторної бригади Л.П. Розгонюка, токаря С.І. Врублевського, доярки Л.Д. Коцемир з’явилися перші телевізори, як можна було не придбати пральну машину чи мотоцикл, які пропонувала райспоживспілка. Завершилося будівництво майстерень школи, де учні здобували професійну освіту шофера, швеї. 1996 року було відкрито дитячий садок «Сонечко» з усіма зручностями: просторі кімнати для ігор і навчання, прекрасна кухня і їдальня. Правління колгоспу надавало допомогу продуктами харчування – молоко, м’ясо, цукор, муку та ін.

Не було позаувагою Віктора Петровича медпункт, відділення зв’язку, заклади культури. Будівельна бригада вчасно проводила ремонтні роботи.

Він збудував міцну сім’ю. Дружина Владислава Броніславівна була прекрасною вчителькою, хорошим директором місцевої одинадцяти річки своє місце в житті зайняли й сини.

1996 року за станом здоров’я Віктор Петрович розрахувався з посади голови колгоспу, але продовжував працювати завідуючим господарством Мороозівської середньої школи. Вірним служінням рідному селу здобув шану, повагу і любов односельців, назавжди залишився в пам’яті морозівчан.



РОЗДІЛ VІ. У ДОБУ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

І. В. Рибак,

м. Кам’янець-Подільський
Сільські поселення Дунаєвеччини: соціально – економічні процеси на зламі двох століть 1941 – 2012 рр.
У статті проаналізовано соціально – економічний розвиток сільських поселень Дунаєвеччини в добу незалежності України. Встановлено, що поряд з деякими модернізацій ними процесами мають місце депопуляція сільського населення, деградація сільськогосподарського виробництва, наростання депресивних тенденцій.

Ключові слова: Дунаєвецький район, сільські поселення, сільськогосподарське виробництво, природній приріст населення, міграція, соціально – побутова інфраструктура.
Сучасний стан аграрного (агропродовольчого) сектору економіки та його виробничо-соціального осередку – села і селянства зумовлений великою сукупністю причин і обставин. Одні з них є внутрішніми, тобто безпосередньо пов’язані із сільським господарством, інші є зовнішніми щодо нього спричиненими аграрною, продовольчою, соціальною, фінансовою, фіскальною політикою держави. Співвідносність цих факторів і ступінь впливу кожного з них на соціально – економічну результативність пострадянських аграрних відносин поки що не вивчається глибоко та всебічно. Проте такі дослідження могли б повніше і глибше вивчити причини того, що останні роки відбулося із селом, сільським сектором економіки. Масштабність і багатоаспектність проблеми націлюють на проведення великої відповідної наукової, організаційної роботи. Однією з початкових складових може стати поглиблене вивчення різноманітних аспектів дорадянського розвитку сільських поселень у розрізі району, області, історико–етнографічного регіону: Поділля, Волині, Буковини, Галичини, Полісся, Закарпаття тощо. Адже кожен регіон має свою своєрідність у спеціалізації сільськогосподарського виробництва, притаманні йому особливості господарювання. На основі узагальнення можна було б створити синтетичну працю про порадянські аграрні відносини, долю села. Така праця, на наш погляд, могла б привернути увагу суспільства і владних структур до проблем вироблення аграрної політики, яка б змогла вивести нинішнє село з глибокої депресії і забезпечити якісно вищий рівень його життя.

Однією з пріоритетних, на наш погляд, є проблема соціального розвитку села. Необхідно визнати, що за радянської влади село обділялося не лише в оплаті праці трудівників полів і ферм, але й у торгівельно-побутовому обслуговуванні, забезпеченні культурно-освітніми закладами, прокладанні доріг з твердим покриттям, газо та енергопостачанні тощо. 1987 року з 82 сільських поселень Дунаєвецького району 54% - не мали дошкільних закладів, 43% – денних загальноосвітніх шкіл, 34% - закладів охорони здоров’я, 49% - закладів фізкультури і спорту, 11% - бібліотек, 5% - клубів, 9% стаціонарних і пересувних кіноустановок, 46% - стаціонарних відділень зв’язку, 49% - будинків побуту і комплексних приймальних пунктів, 71% лазень [1]. Занепокоєні долею села, керівні органи вирішили змінити критичну ситуацію, що склалася в сільських населених пунктах. 1987 року на пленумі Хмельницького обкому Компартії України було досить критично проаналізовано соціально-економічний стан села, а згодом на сесії Хмельницької обласної ради народних депутатів прийнято комплексну програму соціальної перебудови села до 2000 року. Восени 1990 року Верховна Рада УРСР прийняла закон «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві України».

Проте життя з програмою розійшлося. Обвальний характер руйнування колгоспно-радгоспної системи ведення сільського господарства спричинив занепад, а то і крах соціально – побутової інфраструктури, створеної в радянські часи. Серйозні недоліки в соціальній сфері були зумовлені прорахунками в стилі і методах роботи керівних органів, які аж ніяк не відзначалися жвавою організаторською діяльністю, спрямованою на задоволення людських потреб. Переважна більшість закладів торгівельно-побутового господарства приватизувалася, нерідко змінювала характер своєї діяльності. Керівники місцевих органів нерідко займали пасивну позицію, недооцінюючи всієї складності зростаючих негативних процесів і не забезпечуючи комплексного вирішення соціальних проблем.

В особливо важкому становищі опинилися малі села. Вони залишилися без виробничих підприємств, шкіл, шляхів і навіть магазинів. Про школи, дитячі дошкільні заклади та мережу охорони здоров’я, газ говорити не доводилося.

Колись бригадні села Дунаєвеччини: Петрівське, Малий Жванчик, Трибухівка, Чимбарівка, Панасівка, Дем'янківці, Рачинці, Гута – Блищанівська, Ксаверівка, Млаки, Яцьківці, Харитонівка, Антонівка, Держанівка, Слобідка – Гірчичнянська, Дубинка, Руда – Гірчичнянсська, Синяківці, Ярова Слобідка, Заглосна, Притулівка, Сприсівка, Катеринівка, Велика Кужелова, Гамарня, Гута – Морозівська, Варварівка, Лисогірка, Соснівка, Михівка, Криничани, Ріпинці, Малий Карабчіїв, Удріївці, Степок швидко занепадали, деякі перетворилися на безлюдні пустки спорожнілих селянських хат. Нагадаємо, що йдеться про населені пункти краю, звідкіля вийшли у широкий світ вчені, письменники, прославлені військові і державні діячі. Водночас з малими обезлюднювалися і великі села: Чаньків, Стара Гута, Сокілець, Сивороги, Рудка, Підлісний Мукарів, Морозів, Михайлівка, Мала Побіянка, Мала Кужелівка, Лисець, Кривчик, Іванківці та інші. У селах Дунаєвеччини припинилося спорудження осель. Якщо в 1990 року в селах Дунаєвечччини споруджено 5567 м2 , то 2005 р. – 125 м2 , 2002 р. – 108 м2. Лише з 2007 р. дещо поновилося спорудження житла в селах Дунаєвеччини. У цей рік було введено в експлуатацію житла – 571 м2 , 2010 р. – 2141 м2, 2011 р. – 1376 м2[2]. Але тут варто мати на увазі, що житло не рідко споруджувалося не мешканцями сіл, а дачниками, які облюбували сільські обезлюдненні краєвиди. Для цього використовували добротні будівельні матеріали. Будували розкішні дачі чиновники, олігархи, яким було байдуже майбутнє села.

Другою характерною рисою порадянського села є депопуляція, спричинена постарінням сільського населення, безповоротною міграцією молоді в місто, закордон. Перші ознаки цього жахливого явища проявилися ще 1979 року і з того часу набули незворотного, а з початку 90 – х років – катастрофічного характеру. 1996 року в сільській місцевості Дунаєвецького району коефіцієнт народжуваності склав 9,8, а кількість померлих 19,9 на тисячу чоловік населення, природній приріст мав від’ємне сальдо 10,1проміле. В області відповідно 10,3; 22,5; 12,2. Дунаєвеччина була в цьому відношенні благополучним районом з посередніми показниками від’ємного природного приросту населення. До прикладу найвищі показники – 18,3 були зафіксовані у Деражнянському; 18,0 – у Ярмоленецькому; 15,8 – у Летичівському; 15,3 – у чемеровецькому районах і найнижчі 5,9 – у Віньковецькому; 5,4 – у Хмельницькому; 7,1 – у Славутському; 9,8 проміле – у Шепетівському районах [3]. Проте в наступний період темпи скорочення сільського населення дещо зменшилися. 2003 року коефіцієнт народжуваності в сільській місцевості Дунаєвецького району склав 8,2, а померлих 21,6, скорочення природного приросту досягло 13,4. У сільській місцевості Хмельницької області пересічно: 8,0; 22,6; 14,6 [3]. 2009 року зменшення природного приросту населення склало – 13,0; 2010 р. – 11,3; 2011 р. – 10,5 проміле. У сільській місцевості Хмельниччини пересічно скорочення населення у 2009 р. склало – 12,1; у 2010 р. – 11,8; 2011 р. – 10,7 проміле [4]. На фоні скорочення населення в 2010 р. у Летичівському районі – 16,2; Ярмолинецькому – 16,0; Городоцькому – 14,7; Чемеровецькому – 14,2; Білогірському і Шепетівському – 6,6; Славутському – 6,5; Хмельницькому – 7,1; Теофіпольському і Кам’янець – Подільському – 9,4 [5]. Скорочення населення на Дунаєвеччині було дещо нижчим. Це були посередні показники, які не повинні бути заспокійливими. Вони свідчать про неухильний процес вимирання сільського населення і зменшення поселенської мережі на Дунаєвеччині в найближчому майбутньому.

Сьогодні серед безмірно великих втрат села чи не найбільшою є прискорена і надміру глибока деградація людського капіталу, відображенням якої стало стрімке скорочення тривалості життя сільських жителів, погіршення стану їхнього здоров’я, зниження рівня освіченості, фахової і кваліфікаційної підготовки. У зв’язку з розпадом колгоспів і радгоспів, закриттям шкіл, лікарень, бібліотек, клубів село швидко втрачає інтелігентно – інтелектуальну складову його людського капіталу: вчителів, лікарів, працівників культурно – просвітницької сфери, спеціалістві сільського господарства: агрономів, ветеринарів, інженерів, механізаторів. Вихідці з села, ставши сільською інтелігенцією, глибоко знали і розуміли інтереси і запити селян. Їм належала винятково важлива роль у загальнопросвітницькій роботі. І лише тепер, коли переважна більшість сільських поселень у великій мірі або й повністю втратила свій безцінний людський капітал, стає зрозумілим, чим і ким була сільська інтелігенція для села. Її відродження і зміцнення повинно стати одним з найважливіших пріоритетів новітньої державної аграрної політики.

Характеризуючи сучасний стан сільських поселень Дунаєвеччини не можна не зачепити такої болісної проблеми, як деградація сільськогосподарського виробництва на шляхах обвально – системного реформування, а також руйнації колгоспно – радгоспної системи ведення сільського господарства. У 1991 – 2012 рр. спостерігався спад виробництва всіх без винятку галузей сільського господарства. Цьому сприяла нічим не вмотивована тотальна відмова від позитивів минулого в перші ж порадянські часи, глибоке руйнування набутого в останні радянські роки виробничо – ресурсного потенціалу, започаткування аграрної реформи без попереднього всебічного обґрунтування їхньої кінцевої мети та надійного нормативно – правового, науково – методичного, організаційно – управлінського забезпечення, відсутність науково обґрунтованої стратегії розвитку сільського сектора економіки. Це стало однією з головних причин важкого сучасного стану сільського господарства. Особливо постраждало тваринництво. Якщо у 1940 р. на Хмельниччині нараховувалося 516 тис. голів великої рогатої худоби, у тому числі 302,6 тис. корів, 445,6 тис. свиней, 170,7 тис. овець, 290 тис. коней [5], то у 2011 р. відповідно – 257,6 тис., 151 тис, 301,3 тис, 6,1 тис, 27,7 тис [6]. Тобто окрім свиней поголів’я худоби порівняно з передвоєнним періодом зменшилося вдвічі. Особливо швидкими темпами занепадало тваринництво у 90 – ті рр. ХХ ст. Якщо продукція тваринництва Хмельниччини в постійних цінах 2010 р. у 1990 р. складала 5905,5 млн. грн., у 1995 р. – 4037,8 млн. грн., то 2002 року – 2978,9 млн. грн. [7]. Тобто за 10 років зменшилася вдвічі. Такого обвального занепаду галузі не спостерігалося навіть у повоєнні роки.

Не стала винятком у цій сумній статистиці і Дунаєвеччина. У 1988 – 1990 рр. державі колгоспами Дунаєвецького району було продано в середньому за рік 44296 т. зерна, 228 тис. т. цукрового буряка, 13556 т. картоплі, 9431 т. овочів, 8156 т. фруктів та ягід. Щільність великої рогатої худоби на 100 га. земельних угідь склала 73,1, у тому числі корів – 16,5, свиней – 14,3, овець – 16,6 голів [8]. Пересічні показники в Хмельницькій області були відповідно 67,0, 16,4, 11,9, 17,5 [9]. Отже, Дунаєвецький район був одним із кращих в області. Крім того, чимало худоби і птиці утримувалося в підсобних особистих господарствах. Зокрема 1990 року тут нараховувалося 12609 голів великої рогатої худоби, 9204 корів, 15190 свиней, 376 овець і кіз. У 1990 р. різними суб’єктами господарювання Дунаєвецького району було реалізовано 34031 т. зерна, 806 т. картоплі, 1035 т. овочів, 316 т. фруктів і ягід, 201 тис т. цукрових буряків [10]. Проте в наступний період розпочався обвальний спад сільськогосподарського виробництва. Виробництво м’яса в живій вазі зменшилося з 12763 т. у 1990 р. [11] до 5192 т. у 1996 р. [12]. Середній річний надій молока на корову упав з 3781 кг у 1990 р. до 2476 у 1996 р. [13]. Саме в 90 – ті рр. на Дунаєвеччині було втрачено основне поголів’я продуктивного тваринництва, а вівчарство опинилося на межі зникнення.

Відбулася прискорена диверсифікація сільського виробництва в бік зернового господарства. Головними сільськогосподарськими культурами стали: пшениця, ріпак, соняшник. Різко скоротилося вирощування картоплі, овочів, цукрового буряка. В останні роки спостерігається зростання посівів кукурудзи. Врезультаті цього тисячі селян, переважно жінок, втратили роботу. Чимало з них зайняті в особистих селянських господарствах. І хоча вони виробляють близько 60% продукції тваринництва та 90% овочів, ряд експертів і соціологів фактично оцінює це як приховане безробіття.



У цілому в 1991 – 2012 рр. відбулося прискорене знеселянювання і загальне знелюднення сільських поселень, які опинилися в умовах всеохоплюючої і соціальної бідності, яка в більшості випадків переросла у тотальну злиденність, зневіру і безпросвітність переважної частини селянства та інших сільських жителів. Дехто намагається спростувати такий висновок тим, що процес зменшення сільського населення в світі є нормальним прогресивним явищем, мовляв 12-15% сільського населення України годують 46 млн. українців (у Франції 1,5% фермерів годує 59 млн. жителів, у Німеччині – 1,2% - 82 млн., у США – 1% - 370 млн.) [15]. Різниця у співвідношеннях величезна, але цивілізований світ до цього йшов поступово. На відміну від країн з ринковою економікою, де зайнятість у сільськогосподарському виробництві зменшувалася у зв’язку з підвищенням його продуктивності, в Україні цей процес відбувається під дією передусім різкого звуження місткості ринку вітчизняної продовольчої продукції внаслідок падіння платоспроможності населення, експансії імпорту, деградації сільськогосподарського виробництва, а звідси загального знелюднання сільських поселень [16]. Сільську молодь все більше продовжувало вабити місто, де були можливості працевлаштуватися, кращі умови праці і життя, вищі заробітки. Чимало з них виїжджали за кордон і стали учасниками вторинного ринку праці малих і середніх підприємств Європи, які не мали змоги використовувати дорогі працезбережувальні технології. Як правило міграція набувала безповоротного характеру. На цій основі в селах сформувалося явище, яке можна розглядати, як принизливе для хлібороба – стражденність.
Список використаних джерел та літератури:


  1. Социальное и экономическое развитие области. От выборов к выборам. – Хмельницкий: Хмельниц.обл. упр. стат., 1990. – С. 44 – 45.

  2. Статистичний щорічник Хмельницької області за 2003 р. – Хмельницький: Головне упр. стат. у Хмельниц. обл., 2004. – С. 148 .

  3. Хмельниччині 60 років: стат. зб. – Хмельницький: Хмельниц. обл. упр. стат., 1997. – С. 30 – 31.

  4. Статистичний щорічник Хмельницької області за 2009 р. – Хмельницький: Головне упр. стат. у Хмельниц. обл., 2010. – С. 252.

  5. Статистичний щорічник Хмельницької області за 2010 р. – Хмельницький: Головне упр. стат. у Хмельниц. обл., 2011. – С. 253.

  6. Статистичний щорічник Хмельницької області за 2011 р. – Хмельницький: Головне упр. стат. у Хмельниц. обл., 2012. – С. 254.

  7. Развитие агропромышленного производства в Хмельницкой обл.: стат. сб. – Хмельницкий: Хмельниц. упр. стат., 1990. – С. 215.

  8. Социально-экономическое положение Хмельницкой области за послевоенный период: юбил. стат. сб. – Хмельницкий: Хмельниц. обл. упр. стат. – 1990. – С. 48 – 50.

  9. Падолка С. С. Селянство України: соціальна конфігурація та новітні ментальні імперативи самобутності (1990 – 2000 – і роки) / С.С. Падалка // Вісник аграрної історії: зб. наук. пр. – К.: 2011. – Вип. 1. С.108.

  10. Андрійчук В. Сучасна аграрна політика: проблемні аспекти / В. Андрійчук, М. Зубець, В. Юрчишин. – К.: Аграрна наука, 2005. – С. 15.

  11. Хмельниччині 60 років: стат. зб. – Хмельницький: Хмельниц. обл. упр. стат., 1997. – С. 34.

  12. Там само. – С. 40.

  13. Там само. – С. 42.

  14. Дем’янчук О. І. Розвиток процесу самозайнятості на селі / О.І. Дем’янчук // Економіка АПК. - № 7. – С. 134.

  15. Луненко Ю. О. Тенденції зайнятості сільського населення у постреформаційний період / Ю. О. Луненко, Є. І. Луненко // Економіка АПК. – 2005. – р№ 12. – С. 108.

  16. Кириленко І. Г. Напрями підвищення конкурентоспроможності вітчизняного сільськогосподарського виробництва / І. Г. Кириленко // Економіка АПК. – 2005. - №11. – С.69.

І.А. Скворцова,

м. Кам’янець-Подільський



Дунаєвеччина в добу незалежності України: здобутки, проблеми та труднощі розвитку
У статті проаналізовано соціально-економічний розвиток Дунаєвецького району в 1996-2012 рр. Встановлено, що в цей період відбувалося наростання депресивних тенденцій у економічній, соціальній та культурно-освітній сфері.

Ключові слова: район, сільське господарство, промисловість, торгівля, освіта, культура, охорона здоров’я,злочинність.
Сучасна Дунаєвеччина, як мікрорегіон характеризується такими основними географічними, адміністративно-територіальними ознаками: територія Дунаєвецького району складає 1182 км2 і поступається лише Кам’янець-Подільському, Ізяславському, Старокостянтинівському районам, на 1 січня 2012 р. проживало 64,5 тис. осіб, з них 20,7% – у містах, а решта – у сільській місцевості. За рівнем урбанізації Дунаєвецький район посідає четверте місце серед 20 районів Хмельниччини. Проте щільність населення на Дунаєвеччині становить 55 осіб на км2.1 Це найвищий показник серед усіх сільських районів Хмельницької області.

Адміністративно-територіальний поділ Дунаєвецького району є таким: одне місто, два селища міського типу, 43 сільради і 83 сільських населених пункти. За кількістю поселень поступається лише Кам’янець-Подільському, Красилівському, Ізяславському та Волочиському районам.2

Найбільше багатство Дунаєвеччини – її люди. На 1 січня 2012 р. в районі проживало 15147 чоловіків і 18062 жінок. На 1000 жінок припадало 830 чоловіків. Ця небажана статева диспропорція пояснюється меншою тривалістю життя чоловіків. Середня тривалість життя жінок у міських поселеннях у 2011 році склала 77,6, а чоловіків – 73,3 років, у сільській місцевості – відповідно 70,2 і 75,7 років.3 Вікова структура населення Дунаєвеччина на 1 січня 2012 р. характеризувалася такими даними: до 14 років нараховувалося 9682 або 14,9 % , від 15 до 64 років – 42148 – 65,1%, 65 і старше – 12967 – 20,0 % від загальної кількості населення.4 У районі нараховувалося 23700 пенсіонерів або на 1000 чоловік населення припадало 366 пенсіонерів. Це один з найвищих показників в області, де на тисячу осіб пересічно припадає 327 пенсіонерів. За цим показником Дунаєвеччина поступається таким депресивним районам як Віньковецький, Новоушицький, Ярмолинецький. 5

Варто зазначити, що доба незалежності співпала з негативними демографічними процесами, які спричинило зменшення населення. 1980 року на Дунаєвеччині проживало 88,4 тис. осіб, а у 1990 р.- 80,7.6 У 1996 р.- 78.6,7 у 2003 р. – 71,4 тис.8 Тобто за період з 1988 по 2012 рік населення скоротилося майже на 24 тисячі. Причиною такого негативного демографічного явища було зниження народжуваності і переважання смертності на тисячу чоловік населення.

Вже у 1996 році кількість народжених на Дунаєвеччині склала 10,5, а померлих 19,9. В Результаті природній приріст населення мав від’ємний показник у 10,1 проміле.9 Це було майже удвічі більше ніж у Хмельницькій області, де пересічний показник природного приросту становить – 5,3 проміле. Проте це було дещо менше, ніж у таких районах, як Ярмолинецький, Чемеровецький, Городоцький. Така ж сумна тенденція мала продовження і в наступному періоді. У 2003 р. – від’ємний показник природного приросту склав – 13,4,10 а у 2009 р. – 13,0,11 у 2011 р. – 10,5 проміле.12 Особливо катастрофічна демографічна ситуація склалася на селі. Тут відбувалися надзвичайно деструктивні процеси, пов’язані з різким постарінням села, а звідси – наростанням депопуляції населення.

У 90-ті роки різко зріс середній вік працівників сільського господарства й досяг 58 років, питома вага сільської молоді зменшилася до 14%. Цього було вкрай недостатньо для відтворення трудових ресурсів. Проте і ця мізерна кількість сільської молоді намагалася мігрувати до міста. Серед її причин: низька мотивація праці, зміна структури виробництва, безробіття, недооцінка керівниками підприємств значення підготовки кадрів, скорочення фінансування освіти і відсутність належного соціального захисту сільських працівників, низька ефективність сільськогосподарського виробництва. Мізерні зарплати, несвоєчасна її виплата, відсутність морального симулювання перетворило сільськогосподарську працю в меншовартісну, непривабливу, а життя на селі через відсутність соціально-побутової інфраструктури важким і безпросвітним. Через це в сільської молоді склалися стійкі міграційні настрої, психологічна настанова на негативне ставлення до проживання на селі, до аграрної праці.

У 90-х роках на Дунаєвеччину прийшло безробіття. У 1995 році з 4448 зареєстрованих безробітних у Хмельницькій області 229 жителів Дунаєвецького району, рівень безробіття склав 0,59 %, в області – 0,56 %.13 Проте вже в наступному році безробітних в області побільшало – 13313 осіб, з них 4424 – з Дунаєвецького району, рівень безробіття в області склав 1,72 %, у районі 1,84.14 У 2003 р. кількість безробітних досягла 1664 особи або 4,7 %, а у 2009 р. – 1709, або 4,7 %. Рівень безробітних в області складав 3,7 % 15. У 2005 році кількість зареєстрованих безробітних громадян, не зайнятих трудовою діяльністю, у Дунаєвецькому районі становила 1648, у 2010 р. – 861,4 у 2011 р. – 711, а потреба підприємств Дунаєвеччини у працівниках на заміщення вільних робочих місць склала у 2005 р. – 117, 2010 р. – 8, а у 2011 р. – 2 вакансії. Навантаження на одне вільне робоче місце та вакансію у 2005 р. становила 14, а у 2005 р. – 108, у 2011 р. – 356. Пересічні показники навантаження на одне вільне робоче місце та вакансію на Хмельниччині у 2005 р. – 9, 2010 р.- 53, 2011 р. – 51 осіб.16 Отже, рівень безробіття в Дунаєвецькому районі був значно вищим, ніж в області, район за рівнем навантаження на одне вільне місце та вакансію посів перше місце в області. Найінтенсивніше процес безробіття відбувався на селі. Хоча вітчизняна статистика неправомірно відносила до числа економічно зайнятих селян тих, хто, втративши роботу у сільськогосподарських підприємствах, змушений був працювати в особистому господарстві. Фактично це було приховане безробіття.

Проблема удосконалення відносин у сфері праці, особливо на селі розв’язувалася повільно, спонтанно із застосуванням розрізнених за суттю, неврегульованих у часі й неадекватно спрямованих заходів. Основний акцент робився на зміну власності, грошовий обіг, оподаткування тощо. Мало місце сподівання, що закони ринку розставлять все на свої місця і відбудеться саморегулювання. Як наслідок людина праці виявилася найменше захищеною. Держава, відмовившись від тотальної регламентації соціально-трудових відносин, не подбала, аби створювалися і працювали інші регулятори, у тому числі і соціальне партнерство. Становлення нової системи соціально-трудових відносин відбувалося шляхом ігнорування власного історичного, сучасного світового досвіду, а також причин економічної кризи. В Україні з часу проголошення незалежності спостерігалося падіння престижу праці та недостатня її мотивація, відчуження працівників від управління, зниження творчої активності й трудової дисципліни. Одночасно на Дунаєвеччині в цій царині відбулися деякі позитивні зміни, зокрема було створено умови для розвитку приватної власності, ліквідована державна монополія на використання робочої сили, розширення можливості щодо вибору форми і видів трудової діяльності, ліквідовані обмеження щодо мобільності робочої сили, зростання інтересу працівника у висококваліфікованій, якісній праці, що гарантує йому матеріальний достаток та підтримання власної конкурентоспроможності, створення конкурентного виробничого середовища тощо. Все це дало змогу працевлавшувати у 2007 р. – 1834 осіб, що склало 39,9 % від загальної кількості незайнятого населення, у 2009 р. – 1841 або 36,5 %, 2009 р. – 1506, або 34,8 %, у 2010 р. – 1513 осіб – 48,0 %, 2011 р. – 1525; 48,7 %. 17

Безробіття штовхало дунаєвчан працездатного віку на міграцію в пошуках кращої долі. Щороку сотні жителів району покидають рідні місця. Розрізняють міграцію в межах України – внутрішньо-регіональну, міжрегіональну, та міждержавну. Найбільшої шкоди завдавала народному господарству міждержавна міграція у 1900 – 2000 рр. Україна виступала як держава – експортер дешевої робочої сили. Українські мігранти були учасниками вторинного ринку праці, у більшій мірі нелегального, працювали на малих і середніх підприємствах з високою долею ручної праці, які були неспроможні використовувати дорогі працезбережувальні технології. Пік міждержавної міграції припав на 90-ті-початок 2000 рр. у 2003 р. Хмельниччину покинуло 27169 осіб, кількість вибулих на 1000 жителів склала 19,3 особи, на Дунаєвеччині відповідно – 30 чоловік або 0,4 особи, у 2011 році Дуннаєвеччину покинуло в розрізі міждержавної міграції – 31, а міжрегіональної – 293 особи.18 Як правило, міграція мала безповоротний характер. Особливо негативними були розміри міграції для села. Причина: суцільна бідність і тотальне безробіття змушувало сільське населення демографічно активного віку полишати рідне село. Міграційні втрати підривали природну основу демовідтворювальних процесів на селі. Воно втрачало чимало майбутніх батьків, подружніх пар для створення нових сімей. Причому не тільки за масштабами вибуття, а й за тенденціями результативного показника міграції. Абсолютну більшість сільських мігрантів становили громадяни працездатного віку, п’яту частину – діти до 15 років і лише кожний десятий мігрант був пенсіонером. Переважна частина їх рухалася в бік міст обласного і районного підпорядкування. Тут селян приваблювали можливості працевлаштування, професійного зростання, кращі умови праці й життя, вищі заробітки і реальні доходи. Міждержавна міграція характеризувалася зміною громадянства і виїздом не лише у країни Заходу, передусім до Італії, Іспанії, Португалії, але й до Росії.

Проголошення незалежності України співпало з різким погіршенням матеріального добробуту переважної більшості населення. З великим запізненням було усвідомлено загрозу високих темпів економічної і соціальної бідності, яка в більшості випадків переросла в тотальну злиденність, зневіру і безпросвітність. Пік масового зубожіння, майнової нерівності припадав на 90-ті роки. У 2000 рр. цей процес уповільнився, з’явилися деякі позитивні зміни. Якщо у 2000 р. частка населення Дунаєвеччини із середньодушовими грошовими доходами на місяць нижчими прожиткового мінімуму складала 93 %, загальних – 83,8 %, то у 2005 р. – відповідно 70,4 %, а у 2010 р. – 39,3 %, 27,8 %.19 Різниця співвідношення грошових доходів 10 % найбільш та 10 % найменше забезпеченого населення у 2001 склала 12,9 разів, у 2005 – 7,9, а у 2010 р. – 5,7 разів.20 У 2000 р. вибіркові бюджетні обстеження на Дунаєвеччині виявили, що сукупні витрати одного домогосподарства в середньому на місяць склали 552,8 грн., у 2005 р. – 2971,4 грн., а у 2011 р. – 3032,9 грн.21 Середній розмір пенсії у 1996 р. склав 36,8 грн., у 2001 р. – 75,2 грн., 2006 р. – 383,4 грн., 2008 р. – 657, 1 грн., 2009 р. – 791,8 грн., 2010 р. – 886,6 грн., 2011 р. – 1004,5 грн. 2012 р. – 1100,6 грн. 22

Важливим показником матеріального добробуту є житлові умови, зокрема забезпечення сімей якісним і комфортним будинком чи квартирою. У 1990 р. на квартирному обліку в міських поселеннях Дунаєвецького району перебувало 1156 сімей, а отримали житло 64 сім’ї, у 1995 р. відповідно 1207,0; 2000 р. – 935,5; 2005 р. – 489, 64; 2007 р. – 482,168; 2008 р. – 428,5; 2009 р. – 134, 2; 2010 р. – 424; 17; 2011 р. – 322,0. 23 З 435 сімей Дунаєвецького району які перебували на квартирному обліку для отримання кооперативного житла протягом 1990-2011 року жодна не змогла задовольнити чи поліпшити свої житлові потреби .24

Наведені дані свідчать, що за роки незалежності України не відбулося суттєвого покращення матеріального добробуту. Значна частина населення Дунаєвецького району опинилася за межею бідності, одночасно мізерна кількість розбагатіла і поповнила ряди середнього класу, зуміла звести житлові котеджі, придбати дорогі автомобілі іноземного виробництва, вкласти значні кошти в мале чи середнє підприємство.

У дуже скрутному матеріальному становищі опинилися люди похилого віку у сільській місцевості. У селах Дунаєвеччини сформувалося явище, яке може розглядатися як стражденність, що є дуже принизливим для хліборобів, які віддали свої кращі роки життя, здоров’я, роботі на полях і фермах, а сьогодні змушені виживати за рахунок мізерної пенсії, невеличкого підсобного господарства.

Основою матеріального добробуту є матеріальне виробництво, або народне господарство. Традиційно головною і визначальною його галуззю було сільське господарство. Дунаєвеччина, маючи добрі ґрунти, оптимальні кліматичні умови, значні трудові ресурси, вирощувала добірні врожаї зернових, цукрового буряка, картоплі, овочів, фруктів і ягід. У 1986-1990 рр. колгоспи Дунаєвеччини виростили і продали державі 561295т. зерна.25 За цим показником Дунаєвеччина поступалася лише Старокостянтинівському і Городоцькому районам. У цей період колгоспники Дунаєвецького району реалізували державі 114652 т. картоплі і посіли друге місце в області, поступившись Славутському району. Дунаєвеччина у 1986 – 1990 рр. виробила 1121,2 тис. т. цукрових буряків. Більші валові збори солодкої продукції мали лише Волочиський, Старокостянтинівський, Чемеровецький і Красилівський район. За цей період колгоспи, радгоспи, міжгосподарські підприємства району виростили 9730 т. фруктів і ягід, посівши шосту сходинку в області за цим показником після Новоушицького, Віньковецького, Городоцького, Кам’янець-Подільського і Чемеровецького районів. Окрім рослинницької продукції. У колгоспах і міжгосподарських підприємствах Дунаєвеччини вирощувалося чимало великої рогатої худоби, свиней, овець, птиці. За 1986-1990 рр. середньорічне виробництво м’яса в живій вазі на Дунаєвеччині склало 8361 т. Більшу кількість цієї продукції виробили господарства Старокостянтинівського, Хмельницького і Кам’янець-Подільського районів. Середньорічне виробництво молока склало 36257 т. За цим показником трудівники тваринницьких ферм були абсолютними лідерами серед 20 районів Хмельниччини. Середньорічне виробництво яєць у 1986-1990 рр. склало 18417 тис. шт. За цим показником Дунаєвеччина посідала третє місце в області після Хмельницького і Кам’янець-Подільського районів. Середньорічне виробництво вовни склало 379 цнт, вищі показники мав лише Волочиський і Новоушицький район. 25

У 1990 р. на фермах Дунаєвецького району утримувалося 59673 голови великої рогатої худоби, у тому числі 13330 корів, 30 787 свиней, 13454 овець. Високою була питома вага особистих підсобних господарств у загальному поголів’ї худоби на Дунаєвеччині. Наприклад, 41,3% корів та 32,1 % свиней утримувалося на подвір’ях сільських жителів. В абсолютних показниках це 9204 корови і 15190 свиней.26 За щільністю худоби на 100 га сільських угідь Дунаєвецький район у 1988 – 1990 рр. посів друге місце в області після Чемеровецького, корів – п’яте місце після Чемеровецького, Славутського, Волочиського, Хмельницького районів, свиней.27 Проте за цими статистичними показниками слід бачити і неефективність колгоспно-радгоспної системи ведення сільського господарства, а саме, низьку врожайність сільськогосподарських культур. На Дуннаєвеччині з одного гектара пересічно збирали 27,9 цнт. зернових, 276 цнт. цукрового буряка, 130 цнт. картоплі, надій молока у рік на корову 3242 літри.28 І хоча це були найвищі показники в області, все ж вони не відповідали тим затратам, які вкладалися у сільське господарство у вигляді інвестицій на придбання сільськогосподарської техніки, паливно-мастильних матеріалів, мінеральних добрив тощо.

Аграрна реформа, яка почала здійснюватися на початку 90-х років мала ж лише модернізувати сільське господарство, значно підвищити його ефективність, насамперед – через зміну власності на землю, засоби виробництва, ринкові механізми. Проте нічим невмотивована тотальна відмова від позитивного досвіду, набутків минулого в перші ж порадянські часи, глибоке руйнування набутого в останні роки виробничо –ресурсного потенціалу, започаткування аграрних реформ без надійного нормативно-правового, наукового та організаційно – управлінського забезпечення стали головними причинами сучасного стану аграрної галузі і сіл Дунаєвеччини. Наслідки аграрної реформи є надзвичайно руйнівними. Виявилися примарними надії на розвиток потужного фермерського руху, ефективного підприємництва в аграрному бізнесі. Переважна більшість бізнесменів задіяна в торгівельно-посереднецькій сфері.

Протягом 1991-2002 рр. оброблювані площі сільгоспугідь колишніх колгоспів скоротилися майже на третину. Вони виявилися занедбаними. Лише з 2002 року розпочалося їх розорювання і належний обробіток. Змінилась структура посівів. Менше почали культивувати трудомістких просяних культур, цукрових буряків, картоплі, овочів. Натомість розширювалися посіви високомеханізованих в обробітку площ зернових. Рільництво набуло яскраво вираженого зернового характеру. У 2010 році різні суб’єкти господарювання Дунаєвецького району зібрали 93,7 тис. т. зернових, у 2011 р. – 116,4 тис. т., цукрових буряків відповідно 10,0; 35,1 тис. т., картоплі 92,5; 148,7 тис. т., овочів 20,9; 22,8 тис. т; плодів та ягід – 8,0; 6,6 тис. 29 Таким чином, в останні роки дещо поліпшилася динаміка у бік збільшення виробництва продукції рослинництва. Урожайність сільськогосподарських культур виявила нестійку тенденцію до збільшення. Якщо урожайність зернових культур у 1995 р. склала 28,9 цнт., 2000 р. – 23,8 цнт., у 2005 р. – 22,2 цнт., то у 2008 р. – 33,0 цнт., 2008 р. – 31,6, 2010 р. – 31,5 цнт., а у 2011 р. – 37,5.30

Найбільшої деградації зазнало тваринництво. Різко скоротилося поголів’я худоби, особливо корів. Виявилися розореними більшість тваринницьких ферм. Разом з тваринниками втратили роботу зоотехніки, ветеринари, механізатори та інші спеціалісти. 1 січня 2012 року в Дунаєвецькому районі було 14,8 тис. голів великої рогатої худоби, в тому числі 9,4 тис. корів, 19,5 тис. свиней, і всього біля двох тисяч овець.31 Вівчарство, як галузь, майже повністю зникло.

У результаті катастрофічно знизився обсяг виробництва тваринницької продукції на Хмельниччині. Якщо в передвоєнному 1940 р. було вироблено м’яса в забійній вазі 56,6 тис. т., то у 1911 р. – 49,5 тис.т. м’яса, 345,1 тис.т. молока, то у 2011 р. – 598,2, вовни відповідно 278 т., 8 т. У 2011 році на Дуннаєвеччині вироблено продукції тваринництва: м’яса всіх видів у живій вазі – 9,6 тис. т., молока – 37,0 тис. т., яєць – 9,2 мл.т., вовни – жодну тонну, відповідно до 2010 р. – 9,3 тис. т., 38,1 тис. т., 9,5 млн., шт.32 Отже, падіння обсягів виробництва тваринницької продукції продовжує мати місце. Відрадним є той факт, що річні надої молока на одну корову виявляють нестійку тенденцію до збільшення. Якщо у 1995 р. вони склали на Дунаєвеччині – 2712 літрів на корову, то у 2000 р. – 2040, 2005 – 3155 л., 2007 – 2512 л., 2008 р. – 4059, 2009 р. – 3891, 2010 р. – 4415 л., у 2011 р. - 4649 л. Пересічні показники в Хмельницькій області відповідно – 2252 л., 1848 л., 2896 л., 2848 л., 3285 л., 3862 л., 4009 л., 4316 л.33 Можна стверджувати, що сільськогосподарське виробництво зазнало величезних втрат і в своєму розвитку було відкинуто на кілька десятиліть назад. Дунаєвеччина втратила провідні позиції у вирощуванні рослинницької та тваринницької продукції. Відбувся системний соціально-економічний занепад якщо не всіх, то переважаючої кількості сільських поселень, зубожіння селян.

У 70-80-ті на Дунаєвеччині було збудовано і введено в дію чимало промислових підприємств. Провідне місце належало підприємствам, що спеціалізувалися на переробці сільськогосподарської продукції. Темпи зростання загального обсягу промислового виробництва у 80-ті роки мали нестійку тенденцію до збільшення. У 1981 р. – 109 %, 1985 р. – 100,4 %, 1986 р. – 99,5 %, 1987 р. – 135,7 %, а у 1990 р. – 148,2. 34 Приріст промислової продукції досягався за рахунок екстенсивних чинників. Низькою залишалася трудова дисципліна. Втрати робочого часу в середньому на одного робітника на промислових підприємствах Дунаєвеччини в 1989 р. склали 0,82, у тому числі врезультаті прогулів – 0,47 днів. Пересічний показник у Хмельницькій області відповідно 0,67; 0,10 днів.

Високою залишалася плинність кадрів на підприємствах Дунаєвеччини. У 1989 р. коефіцієнт плинності становив у районі 14,3, у Хмельницькій області – 11,7. Мало місце невиконання договірних зобов’язань із поставок промислової продукції. У 1989 р. промислові підприємства Дунаєвеччини не поставили промислової продукції на 5378 тис. крб. і за цим показником посіли перше місце в області. 35

Ринкові реформи початку 90-х років, пов’язані з переходом на самофінансування, ваучерна приватизація, а згодом акціонування підприємств сприяли різкому зменшенню випуску промислової продукції, скороченню кількості робітників. Якщо індекс обсягу промисловості Дунаєвеччини у 1985 році прийняти за 100 %, то 1996 році він склав 50 %,36 а 2003 року – 80,1 %.37

Сьогодні на території району знаходиться 17 великих і середніх підприємств переважно харчової, легкої промисловості, які працюють не на повну потужність. Чимало з них, як-от Маківський цукровий завод, взагалі припинили виробництво. У 1996 р. зупинило випуск продукції за відсутності збуту продукції, інфляції, зростання цін на енергоносії найстаріше підприємство району ВАТ «Дунаєвецька суконна фабрика». У 1998 р. вона відновила роботу, але через відсутність вітчизняної сировини підприємство змушене було закуповувати вовну в Росії, Казахстані, Румунії, Англії, Новій Зеландії, Австралії. За таких умов відновити виробництво уславлене підприємство не взмозі.

Значних деформаційних змін зазнала і будівельна галузь. Через відсутність замовлення на будівництво державного і кооперативного житла, об’єктів соціально-культурного та побутового призначення переважна більшість будівельних організацій розпалася. Якщо у 1990 р. на Дунаєвеччині було введено в експлуатацію 6442 м2 індивідуального житла, то 2005 р. – 10 797 м2, у 2010 р. – 4601 м2 Спад спорудження індивідуального житла зумовлений неплатіжеспроможністю населення.

Найбільшого розвитку в добу незалежності України набула торгівля, особливо приватна. Про 90-ті роки можна говорити як про своєрідний стихійний, торгівельний, базарний бум. Наприкінці 90-х років на Дунаєвеччині на базі державних та кооперативних магазинів, їдалень, ресторанів виникла досить розгалужена мережа приватних торгівельних закладів. На початку 90-х років відвідувачів магазинів зустрічали майже порожні полиці, то приватні торгівельні заклади швидко були заповнені товарами переважно іноземного виробництва. Якщо у 1995 р. роздрібний товарообіг на одну особу в Дунаєвецькому районі склав 128 грн., то 2005 – 720 грн., а у 2011 р. – 1608 грн. 39

Неоднозначні процеси відбулися і в соціальній інфраструктурі. За роки незалежності України Дунаєвецький район через оптимізацію загальноосвітніх закладів у зв’язку із скороченням контингенту учнів, передусім у сільській місцевості, втратив 5 загальноосвітніх шкіл.40 Натомість на Дунаєвеччині з’явилися нові типи навчальних закладів: гімназія, ліцей, 2 колегіуми, навчально-виховний комплекс, педагогічні колективи яких в умовах недофінансування намагаються надати якісну освітню підготовку своїм учням. Збитки галузі напевно були б більш значними, якби на чолі освітянської галузі району не були такі досвідчені менеджери як В.С.Прокопчук. Завдяки їх зусиллям вдалося зберегти освіту району від руйнації та деградації.

Непрості часи переживали і заклади охорони здоров’я. Відбувається зменшення мережі, медичного персоналу, ліжкомісць. Якщо у 1990 р. на Хмельниччині було 143 лікарні в яких працювало 4920 лікарів, 16558 осіб середнього медичного персоналу, нараховувалося 20605 ліжкомісць, то у 2010 р., відповідно – 90; 5530; 13330. Тобто відбулося скорочення закладів охорони здоров’я через їх закриття, насамперед, у сільській місцевості. До того ж, в умовах значного державного недофінансування галузі, лікування майже цілком залежало від гаманця хворого пацієнта. Якщо у 1990 р. на Дунаєвеччині нараховувалося 1040 лікарняних ліжок, 41 то 2003 р. – лише 410.42

Різко зменшувалася мережа закладів культури. Якщо у 1990 р. в області нараховувалося 1273 бібліотеки і 1430 закладів культури клубного типу, то у 2010 р. – 955 бібліотек і 1187 клубів.43 Бібліотеки закривалися передусім у невеликих селах, позбавляючи їх мешканців можливості задовольняти найелементарніші культурні запити. Відтепер у цих селах наймасовішим заходом стала участь у похоронах і поминках небіжчика.

90-ті роки співпали із загостренням та погіршенням криміногенної ситуації. Якщо у 1990 р. на Дунаєвеччині було зареєстровано 163 злочини то у 1995 р. – 312.44 У наступні роки кількість зареєстрованих злочинів мала стійку тенденцію до збільшення і чутливо реагувала на рівень матеріального добробуту, безробіття тощо. У 2000 р. на Дунаєвеччині було зареєстровано 243 злочини, у 2005 р. – 279, 2007 р. – 255, 2008 р. – 262, 2009 р. – 295, 2010 р. – 323, 2001 р. – 411.45 За цим показником злочинність у районі не лише досягла, але й перевищила рівень її найбільшого піку, що припадав на середину 90-х років. Ріст злочинності є надзвичайно загрозливим явищем і може мати важкі наслідки.

Суспільно-політичні процеси на Дунаєвеччині є неоднозначними. З одного боку відбувається залучення населення до управління країною, районом через участь у президентських, парламентських виборах і обрання депутатів до обласної і районної, сільських рад. А з іншого, в умовах майже повної відсутності демократичних традицій та за радянською звичкою слухняно виконувати настанови начальства і голосувати за провладних кандидатів, отримавши за це декілька кілограмів гречки або безплатне дешеве морозиво, відбувається маніпулювання голосами виборців. І такий кандидат, отримавши мандат депутата негайно забуде свої передвиборчі обіцянки, залишивши своїх виборців наодинці з повсякденними проблемами.



Отже, Дунаєвеччина та її мешканці в 90-ті – на початку 2000 років пережили нелегкі часи. Тепер очевидно, що для значної частини дунаєвчан позитивна відповідь на референдумі 1 грудня 1991 року означала не стільки принциповий громадянський вибір, як просто імпульсивну реакцію, породжену відштовхуванням від минулого і сподіванням на докорінне і негайне поліпшення свого життя в незалежній демократичній Україні як правовій державі з потужною ринковою економікою, у колі європейських країн. Пропаганда – офіційна і опозиційна – підтримувала й сама творила такі сподівання. З історичного погляду це було правильно, справедливо і виправдано. Наша праця, майбутнє залежало від результатів референдуму. Але краще – лише у перспективі. Порадянська дійсність виявилася дещо іншою, набагато сумнішою і похмурішою. Залишається лише сподіватися, що до ліпшого завтра дунаєвчанам доведеться перейти через нелегке сьогодення, долаючи труднощі, виборюючи свою кращу долю.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   ...   50


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал