Дунаєвеччина очима дослідників, учасників і свідків історичних подій



Сторінка29/50
Дата конвертації22.12.2016
Розмір9.2 Mb.
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   ...   50

Список використаної літератури:


  1. Духовні витоки Поділля: жінки в історії краю: матер. всеукр. наук.-практ. конф. (Хмельницький, 1 березня 2012 р.). – Хмельницький: Заколодний М.І., 2012. – С. 322.

  2. Заторжинська В. За покликом серця / Заторжинська В.М., Філінюк А.Г. – Кам’янець-Подільський: Абетка – Нова, 2004. – С.15.

  3. Книга Пам’яті України: іст.-мемор. вид. у 10 т.: Хмельницька область. Дунаєвецький район. – Хмельницький: Поділля, 1995. – С. 570.

  4. Завальнюк О.М. Віктор Прокопчук – науковець, педагог / О.М. Завальнюк, Л.В. Баженов; Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка. – Кам’янець-Подільський: Аксіома, 2009. – С. 3.

Н.М. Майнгардт – Гоголь,

м. Хмельницький


Моя родина в історії Дунаєвеччини
На підставі документів сімейного архіву, книги «В боях за Жовтень», публікацій в газетах, документів Держархіву Хмельницької області висвітлюється біографія Ф.П. Гоголя – учасника революційних подій і громадянської війни на Поділлі, директора Дунаєвецької МТС і коротка інформація про О.Г. Майнгардта – головного агронома Маківського цукрового заводу.

Ключові слова : Ф.П. Гоголь, революція, громадянська війна, МТС, репресії, Велика Вітчизняна війна, О.Г. Майнгардт, агроном.
Мій дідусь Феофіл Павлович Гоголь народився 16 грудня 1892 року в селі Отроків Ушицького повіту (тепер Новоушицький район Хмельницької області) у багатодітній сім’ї бідного селянина. З 12 років почав трудову діяльність, працював пастухом у поміщика. Світогляд юнака формували постійні моральні й фізичні знущання. Коли відгомін буржуазно-демократичної революції докотився до Отрокова, у селі був створений соціал-демократичний гурток з 9 осіб. Керівником був учитель Шипов, входили Курський, Ключник, Гаврило Романюк, Кирило та Феофіл Гоголі. Вони організовували виступи проти поміщиків.

Тривала Перша світова війна і Ф.П. Гоголя 1916 року призвали до армії. Служив у 3-ій Заамурській дивізії, куди у вересні 1916 року прибув і московський робітник, член РСДРП/б/ Леонід Олександрович Федоров. Він організував підпільну групу з 3-х чоловік, до якої війшов Феофіл Гоголь. У березні 1917 р. дідусь став членом партії. Більшовика Ф.Гоголя обрали головою революційного комітету 3-ої Заамурської дивізії. Він організовував політзаняття з солдатами, мітинги, на яких викривали політику Тимчасового уряду, розповідали правду про війну, земельну реформу, меншовиків, есерів, анархістів. На початку 1918 р. ревком та дивізійна організація РСДРП/б/ пішли в підпілля. З великими труднощами добрався до Києва, звідки в серпні того ж року був направлений в Ушицький повіт, до складу якого входили й Дунаївці, для організації підпільної роботи.

Пізніше згадував: «У серпні 1918 року за розпорядженням голови губернської Надзвичайної Комісії тов. Морозова я був відряджений в Ушицький повіт для організації партизанських загонів по боротьбі з німецькими окупантами та військами гетьмана Скоропадського. Разом з головою ревкому т. Дайчманом ми проводили в цьому напрямку відповідну роботу. Нами були організовані партизанські загони в ряді сіл повіту: Сиворогах, Полуцькій Слободі, Острівцях, Мурованих Курилівцях та інших селах повіту»[1, с.217].

Озброївшись, партизани нападали на німецькі гарнізони, гетьманські війська, окремі залізничні ділянки, затримували ешелони з хлібом, худобою, іншим майном, підготовленим для відправки в Німеччину. У грудні 1918 року партизанськими загонами був обеззброєний гетьманський гарнізон в Ушиці (батальйон піхоти та два кавалерійських ескадрони), гетьманці були вигнані з поміщицьких маєтків Глібова та Цибулівки. Однак у січні 1919 року, коли в Ушицю пройшли петлюрівські війська, ревком перейшов у підпілля [1, с.218].

У квітні 1919 року в Ушицький повіт прибув уповноважений Подільського губкому партії Житницький, була створена Ново – Ушицька більшовицька організація в складі 9 членів та 6 співчуваючих. Серед них були Емануїл Ісакович Дайчман, згодом голова першого Новоушицького повітового ревкому, та Феофіл Павлович Гоголь [2].

4 квітня 1919 року повітовий ревком прийняв рішення про звільнення Ушиці від петлюрівців. У цей час Червона армія вела бої в районі Вінниці. Ревком встановив зв’язок з Бесарабським полком, який стояв у Дунаївцях, вважаючись нейтральним, і домовився про спільний наступ на Кам’янець-Подільський. З 7 на 8 квітня наші повстанські загони розпочали наступ на Ушицю. Після її взяття об’єднаний партизанський загін перейшов у наступ на Кам’янець [1, с.218].

14 квітня Червона армія вступила в Нову Ушицю, а 15 квітня Ф.П. Гоголь був призначений головою Новоушицького повітового ЧК.

«У липні 1919 року війська УНР разом з галицьким січовими стрільцями знову зайняли Ушицю, тому ушицькі повстанці змушені були відступити в напрямку Вапнярки, у серпні злилися 1-й Бесарабським полком 45-ї дивізії»[5,с.218]. У районі Вапнярки з’єднались з підрозділами Г.Котовського.

І знову Ф.П.Гоголь був направлений в тил для ведення підпільної роботи. Із спогадів Ф.П. Гоголя: «Організований нами партизанський загін став активно діяти в тилу ворога. Зокрема, ми примусили батальйон галицьких січовиків залишити село Острівці, нападали на польські загони в селах Говорів, Куцька Слобода та інших»[1, с.218].

Наприкінці червня 1920 року 45 дивізія Червоної армії знову визволила Нову Ушицю. За наказом комісара штабу Зозулі всі партизанські загони були передані дивізії. А для Ф.П. Гоголя чекало нове призначення – налагодження діяльності органів радянської влади [1, с.218]. Брав участь у боях села Сокілець, Жванчик, Тимків, Песець, Отроків, Вашківці, Нову Ушицю. Біля містечка Китайгорода отримав важку контузію… Лікувався в шпиталі в Гайсині. Після одужання, у грудні 1920 р., був призначений завідуючим оргвідділом Новоушицького повітвиконкому.

А коли навесні 1923 року в рідному Отрокові постала перша комуна, Феофіл Гоголь, її організатор, став першим головою був. Однак з кінця 1923 року був мобілізований на партійну роботу, яку проводив у різних селах Поділля. Займався й колективізацією.

7 грудня 1929 року на засіданні Кам’янець – Подільського окружного виконкому було вирішено створити в Дунаївцях МТС. У рішенні підкреслювалося: «Організація машино-тракторної станції в Дунаївцях, у центрі економічних тяжінь широкого виробничого району, в умовах інтенсивного сільського господарства (бурякосіяння, поруч з інтенсивним скотарством) забезпечує максимальну ефективність станції як міцного чинника глибокої соціалістичної реконструкції та колективізації сільського господарства не лише Дунаєвецького, але й оточуючих його районів».

Утворивши МТС, радянська держава зосередила в своїх руках основні засоби виробництва – власність на землю, нову сільськогосподарську техніку й використовувала їх як велику силу в здійсненні масової колективізації [8].

25 грудня 1929 року МТС отримала нову техніку – трактор «Фордзон», молотарку «БДО», сівалки, косарки, плуги та борони. За кермо першого трактора сів Володимир Корчак. Шофера текстильної фабрики Ільницького було призначено інженером. Агрономом став Гаврилов. Та досить сказати, що вже на кінець 1930 р. на подвір’ї станції нараховувалось 34 трактори та багато інших машин. Майстерня збагатилась токарним верстатом, почала працювати кузня [4].

Дунаєвецька МТС на чолі з її першим директором Тубманом і першим викладачем по машинах О.І.Курілком багато зробила для підготовки перших механізаторських кадрів для Поділля в 1930-1934 рр. у роки першої п’ятирічки в Дунаєвецькій МТС виросли знатні механізатори – організатори виробництва – головний інженер Ф.П.Гоголь, один із перших комсомольців-трактористів, а пізніше – головний інженер Залісецької МТС Н.І. Натолочний та ін.[8].

З якого року дідусь Феофіл обійняв посаду директора МТС в мене даних немає. Вдома вважали, що директором МТС він був з 1930 по 1952 р.р. Хоча автор статті «Дунаєвецька МТС – перша на Поділлі» П. Хомич твердить, що перший директор МТС упродовж 1930-1934 рр. був Тубман. Достеменно, що очолив МТС Ф.П. Гоголь ще до війни? А його підписи в виробничо - фінансових планах МТС починаючи з 1944 р. [11] є тому свідченням.

Станом на 9 вересня1930 р. МТС обслужувала 32 колгоспи – 2183 господарства, 6480 га орної землі, трактористів було 56 у 5 бригадах, у майстернях працювало 12 осіб, агрономів – 4, тракторів – 34, плугів тракторних – 43, лущильників ЛТУ – 26, АТ – 8 – 11, культиваторів – 26, борін – 173, снопов’язок – 4, сівалок – 10, молотарок – 10. Трактори працювали у дві зміни. МТС допомогла бідноті зорати 18 га, зібрати 301 га зернових, хліба намолотили 3600 пудів. Того року колгоспи за допомогою МТС своєчасно зібрали, обмолотили хліб і виконали план хлібозаготівлі на 101,4 %, а план посіву озимих – на 120 % [5,арк. 15].

А вже в роки другої п’ятирічки (1934-1937) на колгоспних ланах Дунаєвеччини працювало емтеесівських понад 200 тракторів, 18 комбайнів, 93 вантажні автомобілі, МТС мала 108 молотарок.

У січні 1937 року було розукрупнено Дунаєвецьку і утворено додатково Залісецьку МТС. При машино-тракторній станції організовувались курси трактористів, комбайнерів, шоферів. Росла і міцніла матеріальна база. Працівники МТС включились у стахановський рух, показували приклад колгоспним трударям [12].

1937 року потужна хвиля політичних репресій прокотилася по країні. Вона не оминула і дідуся. Але вже 1939 року він повернувся в МТС, яка набирала сили й авторитету. У квітні 1939 року кращого тракториста Дунаєвецької МТС комсомольця М.П.Доротюка було занесено на Дошку пошани ХYIII з’їзду ВКП(б) і нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора [7, с.243].

1941 року, напередодні війни, директора МТС майора Ф.П. Гоголя призвали на військові збори, які проходили на базі Броварських курсів удосконалення командного складу [8, с. 11]. З початком війни майже 50–річного Ф.П.Гоголя з дружиною Іриною Єфремівною і молодшою донькою Любою направили в евакуацію в Чистоозерний район Новосибірської області, і працював він там до 18 січня 1944 року. У березні 1944 р. відповідно урядової телеграми за підписом уповноваженого ЦК партії Пінчука, Феофіл Павлович був відкликаний в Україну і почав відновлювати Дунаєвецьку МТС (ця телеграма зберігається в сімейному архіві).

Застав у Дунаївцях сумну картину: за час окупації було зруйновано 350 будинків, у т.ч. приміщення МТС, шкіл, кінотеатру. Довелося майже заново відроджувати МТС. Перш за все розшукали по селах механізаторів. А коли прибув директор МТС, до напівзруйнованої контори потягнулися робітники. Працювали по 14 і більше годин. Одні устатковували майстерню, інші в селах шукали трактори, які німці не встигли вивезти. Запрацювала кузня і три токарних станки, які також знайшли аж за межами району. З 20 серпня по 20 листопада 1944 року механізатори відремонтували 21 трактор, 12 плугів, 8 зернових сівалок та інших машин включились у польові роботи [7, с. 244, 245]. На 126 процентів виконала своє завдання тракторна бригада Миколи Доротюка. Від нього не відставали й інші.

Навіть у найбільш напружений період польових робіт не припинялася робота зі збору різних деталей з трофейних машин. Бо згідно дефектних відомостей ще 13 тракторів підлягали капітальному ремонту, а 8 – поточному. Майже в усіх тракторах треба було замінити поршні, гільзи та поршневі пальці. Першим почав робити форми і відливати поршні різних марок слюсар Франц Степанович Гребенюк і за короткий час відлив їх 170. Електромонтер Микола Радіонов шукав магнето на розбитих трофейних машинах, реставровував їх і пристосовував до тракторів. У майстерні добре працював сконструйований ним електрозварювальний апарат [10].

Протягом зимового періоду 1944-1945 рр. готували техніку [3 с. 6]. 20 лютого 1945 р. обласна газета «Радянське Поділля» помістила зведення про хід ремонтів в МТС: на 100 відсотків виконали план ремонту реманенту Дунаєвецька, Красилівська, Кутковецька, Війтовецька, Чорно-Острівська МТС [9].

Про результати роботи МТС 1945 року свідчить річний звіт [11]:




Основні види робіт



Виконано робіт в колгоспах за кошти держбюджету (га)




план

фактично

1.

Веснооранка

1100

3832




2.

Підйом парів

900

1044




3.

Глибока оранка

500

1276




4.

Інша оранка

600

1184




5.


Культивація зябу й парів

3700

5733




6.

Посів зернових та ін. культур

1600

1641




7.

Міжрядний обробіток просапних

500

1566




8.

Молотьба

430

1850



Держархів Хмельницької області зберіг ще один документ – інформацію «Про виконання постанови Ради Міністрів УРСР і ЦК КП(б)У від 5 грудня 1948 р. в Дунаевецкій МТС». Вона свідчить про зростання машино – тракторного парку МТС [12]:









план

виконання

%

1.

Ремонт тракторів

64

60

90

2.

Ремонт плугів

33

32

99

3.

Ремонт культиваторов

43

32

80

4.

Ремонт сівалок - зернових

20

20

100

1952 року дідусь пішов на заслужений відпочинок. Проживав у Чернівцях. Поруч з ним, розділяючи труднощі і радощі життя завжди була вірна подруга і дружина Ірина Єфремівна (дівоче прізвище Сметанюк, родом з Притулівки Миньковецького р-ну). Разом вони виховали двох доньок: мою тітку Ольгу, теж ветерана Великої Вітчизняної війни, механіка-моториста 723 штурмового полку 211 штурмової авіаційної дивізії, та мою маму Любу. У квітні 1944 року мама була призначена другим секретарем Дунаєвецького районного комітету ЛКСМУ. Вона була нагороджена медалями «За доблестный труд в Великой Отечественной войне 1941-1945 гг.», «Ветеран праці» (1982), нагрудним знаком «Відмінник народної освіти» (1967). 1973 року їй присвоєно почесне звання Заслуженого вчителя Української РСР, а 1987-го – звання «Вчитель - методист» [22, с. 440].

27 грудня 1959 р., через рік після ліквідації в СРСР усіх МТС, дідуся не стало. Мені було на той час сім років. Похований він у Чернівцях. Я добре пам’ятаю його, його люльку, пам’ятаю, як, заколисуючи онука – мого молодшого брата, співав пісню «Розпрягайте, хлопці, коней …».

Дуже хотілося б розповісти про другого дідуся Олександра Георгійовича Майнгардта, який певний час працював головним агрономом Маківського цукрового заводу. На жаль, крім його дати народження (1889) і дати смерті (1960) я майже не володію інформацією. Знаю, що батько мій Максиміліан Олександрович народився в селищі Чечельник на Вінниччині в жовтні 1922 року. Там батько закінчив 7-річну школу, а середню освіту вже здобував у Дунаївцях. Ймовірно, сім’я дідуся переїхала в Дунаївці 1937 року. Також знаю, що в роки політичних репресій дідусь з бабусею знаходились у м. Сталінабаді (тепер Таджикистан). Батько мій після важкого поранення деякий час перебував там у відпустці. В які роки дідусь працював у Макові, мені дізнатись не вдалося. Буваючи в Макові на кладовищі, де похований дідусь,я зустрічала людей, які пам’ятали його. Дідусь з дружиною Пелагією Микитівною (дівоче прізвище Романовська) виховали двох дітей: дочку Ольгу (по чоловіку Майорова) – була заступником директора одної з Ленінградських шкіл, і сина Максиміліана, фронтовика, ветерана Великої Вітчизняної війни, льотчика 193 винищувального полку 5-ї повітряної армії, після поранення – командира розвідувального артдивізіону в складі Особливої артилерійської дивізії резерву Ставки Головнокомандуючого. Нагороджений бойовими орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни І, ІІ ступенів (двічі), болгарською медаллю «За взяття Будапешта», ювілейними медалями, численними подяками Верховного Головнокомандуючого. У мирний час, на протязі майже 30 років, очолював Хмельницьку обласну раду добровільного спортивного товариства «Авангард» [13 с. 435,437].

У Дунаївцях 1945 року – народився мій старший брат Олександр Гоголь, тренер по велоспорту Хмельницької дитячої спортивної школи, 1949 року. двоюрідна сестра Любов Тарарієва, лікар-невропатолог вищої категорії, консультант Чернівецької лікарні швидкої медичної допомоги.

Отже доля моїх рідних пов’язана з Дунаєвеччиною, як і моя. У дитинстві я часто бувала в Макові в дідуся з бабусею, нині буваю на кладовищі, щоправда – рідко.

img034

Гоголь Феофіл Павлович з дружиною Іриною Єфремівною


img033

Майнгардт Олександр Георгійович з дружиною Пелагією Микитівною


Cписок використаних джерел:


  1. Гоголь Ф. Боротьба проти петлюрівців в Ушицькому повіті // В боях за Жовтень: спогади учасників революційної боротьби на Поділлі. – Хмельницький: Обл. вид-во,1958. – С.217-218.

  2. Білик А. За владу Рад // Наддністрянська правда. – 1988. – 9 січ. (№ 4).

  3. Хомич П. Дунаєвецька МТС – перша на Поділлі // Ленінським шляхом. – 1979. 7 серп. (№ 93).

  4. Оліневич С. Перша п’ятирічка Дунаєвеччини // Там само. – 1967. – 1 лип. (№80).

  5. Держархів Хмельницької області, ф.р. 115, оп.1, спр. 91.

  6. Оліневич С. Друга п’ятирічка Дунаєвеччини // Ленінським шляхом. – 1967. – 15 лип. (№86).

  7. Історія міст і сіл Української РСР. Хмельницька область. – К.,1971. – С. 237-247.

  8. Прокопчук В.С. Початок Великої Вітчизняної війни в пам’яті сучасників // Дунаєвеччина очима дослідників, учасників і свідків історичних подій: зб. наук.-краєзн. пр. – К.; Дунаївці; Кам’янець-Подільський, 2000. – Вип. 2. – С. 10-12.

  9. Радянське Поділля. – 1945. – 24 лют. (№ 38).

  10. Шевчук П. Знайдений скарб // Радянське Поділля. – 1945. – 28 лют.

  11. Держархів Хмельницької області, ф.р. 3749, оп. 1, спр. 2.

  12. Там само, ф.р. 115, оп. 2, спр. 117, арк. 51.

  13. Матеріали Всеукраїнської науково-краєзнавчої конференції «Хмельниччина в контексті історії України» (75-річчю утворення Хмельницької області). – Хмельницький, 2012. – С. 435-442.

О.Є.Стецюк,

с. Чаньків
Мефодій Ковальчук та його роль в історії села Чаньків
У статті на основі відомої літератури та маловідомих джерел простежується життєвий шлях голови колгоспу «Маяк» Ковальчука М.В., здобутки господарства під його керівництвом, його роль у піднесенні соціально-економічного і культурного життя села Чаньків.

Ключові слова: Чаньків, колгосп «Маяк», М. В. Ковальчук, орденоносці, минуле, УРСР.
Ім’я Мефодія Васильовича Ковальчука тісно пов’язане з Чаньковом. Після закінчення війни усі сили жителів села були спрямовані на відбудову колективного господарства. Нелегко було піднімати сільське господарство. Запустіли поля, бракувало робочих рук, тягла, посівного матеріалу. Не кожен міг скласти іспит керівника господарства в таких нелегких умовах протягом 1944-1959 рр. голови колгоспу змінювалися шість разів. І хто знає, як би склалося, якби 1959 року колгосп у Чанькові не очолив М.В.Ковальчук.

Він народився 14 січня 1920 року в с. Збруч Кам’янець-Подільського району тодішньої Кам’янець-Подільської області. Після закінчення Жванецької середньої школи вступив у сільськогосподарський технікум у Вінницькій області на спеціальність «агрономія».

Потім розпочалася Велика Вітчизняна війна. Мефодій Васильович пішов на фронт, брав участь у боях, на початку 1945-го року був важко поранений і проходив курс лікування в госпіталі в м. Тула в Росії. Після війни працював агрономом на Довжоцькому спиртовому заводі. Пізніше був головним агрономом колгоспу ім. Будьонного в с. Довжок.

1955 року закінчив Київську сільськогосподарську академію. 1956 року був направлений на роботу в м. Дунаївці на посаду головного агронома Дунаєвецької МТС. Після реорганізації МТС з 1958 по 1959 роки працював начальником сільгоспінспекції Дунаєвецького району. У грудні 1959 року був обраний головою чаньківського колгоспу (до 1963 р. називався імені Котовського) і пропрацював на цій посаді до грудня 1987 року.

З приходом нового голови трудові здобутки колективного господарства покращувалися з року в рік. Уже за підсумками 10 місяців 1960 року колгосп був визнаний переможцем змагання на честь 43-ої річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції. Тоді на районну Дошку Пошани були занесені колгосп імені Котовського с. Чаньків, голова колгоспу М.В. Ковальчук, секретар парторганізації П.І. Островський, доярка Б.П. Антонова, ланкові М.П. Чекман, О.М. Васильєва, Н.С.Глушко.2

А 1961 року колгосп імені Котовського перетворений в районне дослідно-показове господарство. Він мав 3000га с/г угідь, у тому числі 2829га орної землі. Діяла науково – технічна рада, куди ввійшли колишні спеціалісти колгоспу, райсільгоспінспекції та РТС, передовики артільного господарства. Ця рада систематично вивчала й поширювала серед працівників досвід передових колгоспів, бригад, ферм і окремих новаторів. Головою науково-технічної ради був голова М.В. Ковальчук.

Щоб забезпечити колгосп високоврожайним насінням, створили насінницьку бригаду, за якою закріпили 1500га землі, сільськогосподарський інвентар і зерносховище.

Для впровадження в колгоспне виробництво досвіду передовиків і досягнень науки організовувались практичні семінари. На міжрядному обробітку просапних культур застосовувались механізми. На фермах запроваджувалося механізоване приготування і роздача кормів, самогодівниці, підвісні доріжки на відгодівельних майданчиках, хімічна обробка грубих кормів шляхом їх вапнування та кальціювання. З метою підвищення матеріальної заінтересованості колгоспників впроваджено додаткову оплату. Весь керівний склад переведено на оплату в залежності від одержаної продукції.3

1963 року сільські трудівники перейменували свій колгосп, давши йому назву «Маяк».4

Колгосп розвивався, зростали потужності, підвищувалася врожайність, збільшувалося виробництво тваринницької продукції. Розширювалася мережа тваринницьких та господарських приміщень колгоспу: чотири капітальних корівники на 600 місць, свинарник – маточник, два відгодівельні майданчики на 1200 свиней, гараж на 22 автомашини, пункт штучного осіменіння худоби, механізований кормоцех, молочний пункт, капітально відремонтовано всі інші колгоспні приміщення. Велось також будівництво механізованої майстерні, будинку правління артілі. Колгосп тепер щороку витрачав на будівництво 60-70 тис. крб. Як наслідок — створилися добрі умови для зростання добробуту трудівників села, підвищення оплати праці колгоспників.

Колгосп «Маяк» став справжньою гордістю села. Таких успіхів ще не мав жоден колгосп району. Завдяки керівництву М. В. Ковальчука господарство стало відоме не тільки в районі, області, а й республіці.

У 1962 – 1963 рр. колгосп “Маяк” заносився на обласну Дошку пошани передовиків сільськогосподарського виробництва. Багатьох працівників було відзначено високими урядовими нагородами: ордена Леніна удостоєна доярка Броніслава Антонова, орденів Трудового Червоного Прапора – доярка Лідія Григор’єва та бригадир Степан Кривоносюк, ордена “Знак пошани” – завідуючий фермою Микола Дмитрієв, медалі “За трудову доблесть” – механік артілі Григорій Кравець.5

1967 року за підсумками Всесоюзного змагання колгосп “Маяк” отримав Перехідний Червоний прапор Ради Міністрів СРСР і ЦК профспілки робітників та службовців сільського господарства та заготівель і грошову премію.6

1968 року колегія Міністерства сільського господарства УРСР і Президія Українського республіканського комітету профспілки робітників і службовців с/г і заготівель визнали колгосп «Маяк» переможцем республіканського соціалістичного змагання за перше півріччя 1968 р. та нагородили Перехідним Червоним прапором Ради Міністрів УРСР та Української республіканської Ради профспілок і грошовою премією. 7

У колгоспі впровадили правильні сівозміни – три польових, ґрунтозахисну та овочеву. Гарного успіху досягли механізовані ланки М. Волянського, А. Куровського, Й. Мазура, В. Косяка, А. Войцехова, В. Олійника, які виростили по 435 – 420 ц буряків на кожному гектарі.

Велику увагу приділяли правильному використанню земельного фонду. Ні один гектар марно не гуляв. Звузили польові дороги, у міжряддях саду щорічно вирощували кормові культури. Чимало кормів додатково збирали з ущільнених та пожнивних посівів. Сто гектарів кукурудзи ущільнили кормовими гарбузами. Крім кукурудзи, з кожного гектара одержали по 62 ц “дарових” гарбузів, а всього 6200 ц, або 620 ц кормових одиниць.8 Два Перехідних Червоних прапори райкому та райвиконкому міцно осіли в дружній чаньківській сім’ї тваринників і рільників. 9

У Чаньків за досвідом їздили не тільки з сусідніх колективних господарств, слава про колгосп “Маяк” линула далеко за межі району.

За роки головування Мефодій Васильович зробив чимало добрих справ для села. 1967 року побудуваний у Чанькові двоповерховий Будинок культури. 15 травня 1967 р. правління вирішило:



  1. Встановити на будинку пам’ятний знак до 50-річчя Жовтня.

  2. Замовити пам’ятний знак у художній майстерні скульптора Воїнова Аркадія Петровича в м. Чернівцях.

  3. Виділити на оплату знака 200 крб.10

Дошка розміром 60 см на 80 см була вилита з бронзи. На ній напис: «Споруджено в честь 50-роковин Великої Жовтневої соціалістичної революції». 6 листопада 1967 року на мітингу працівників колгоспу «Маяк» – жителів Чанькова, Степка і Заставля виступив голова правління Ковальчук М.В., стрічку перетнув перший секретар райкому партії О.І. Товстановський.

У Будинку культури діяла стаціонарна кіноустановка, працювали гуртки художньої самодіяльності – хоровий, драматичний, художнього читання, вокальна група, танцювальний, духових інструментів, сільська бібліотека з книжковим фондом 6200 екземплярів, ощадкаса, відділення зв’язку.

У Чанькові активно діяли спортивні секції – волейбольна, футбольна, тенісна, шахо - шашкова, гирьова, легкої атлетики. У 1967-1968 рр. сільські гирьовики зайняли перше місце і нагороджені Грамотою районного спортивного товариства “Колгоспник”, шахо – шашкова секція за друге місце відзначена дипломом ІІ ступеня, була нагороджена і легкоатлетична команда.

Того ж року правлінням колгоспу було вирішено розпочати будівництво нового приміщення для сільської школи та пам’ятника-стели воїнам Великої Вітчизняної війни, які віддали своє життя за перемогу над нацизмом.

Особлива увага приділялася соціальній сфері села. У мальовничому куточку було споруджено дитячий садок з дитячими «гірками», каруселями, човниками. Тут за рахунок колгоспу утримувались на протязі тижня діти не тільки Чанькова, а й сіл Степка, Заставля.

Побудували лазню, проклали шосе, яке зв’язало Чаньків з навколишніми селами, провели ремонт доріг, упорядкували цвинтар. 1963 року завершилася радіофікація села, 1965-го – встановлена АТС на 20 номерів.

У селі працювали ФАП, два продовольчих магазини, кафе «Дружба», магазин промислових товарів і «Господарчі товари». На честь 50-річчя Великого Жовтня колгосп був нагороджений Пам’ятним прапором районного комітету КП України і виконкому районної Ради депутатів трудящих, занесені на Дошку пошани колгосп «Маяк» і М.В. Ковальчук, його голова.11 Багато колгоспників за високі досягнення були відзначені державою. Окрім згаданих орденоносців трудову славу села примножували передові доярки – переможці соціалістичного змагання М.О.Завадська, Л.С. Матвеєва, В.П. Матвеєва, О.І. Савчук, Є.Й. Григор’єва.

Антонова Броніслава Петрівна — жінка, яка свого часу прославила Чаньків далеко за його межами, стала Героєм Соціалістичної Праці. Односельці не раз обирали її депутатом сільської Ради, членом правління колгоспу. Народилася вона 20 квітня 1923 року в Чанькові в сім’ї колгоспників. 1935 року залишилася без батька. 1943 року була відправлена на роботу до Німеччини. Усе своє життя трудилася в колгоспі. Спочатку – в рільничій бригаді, а потім – на тваринницькій фермі чверть віку дояркою. Саме тут розквітли найкращі якості Броніслави Петрівни.

Її досвід був цінним надбанням, а досягнення демонструвалися на Всесоюзній виставці народного господарства колишнього Радянського Союзу. Кращим дояркам Дунаєвецького району за високі показники в праці вручався приз імені Броніслави Антонової. На жаль, вона рано пішла із життя – померла 2 червня 1981 року. Вулиця, де колись жила Броніслава Петрівна Антонова, названа на її честь.

М.О. Завадська – чаньківчанка з діда прадіда, тут закінчила школу й почала трудовий шлях. Працювала на фермі. Про її старанність, майстерність свідчать 13 грамот, 3 вітальні листи, 3 почесні дипломи, значки “Переможець соціалістичного змагання”, “Ударник 10 і 11 п’ятирічок”, 3 Золоті медалі ВДНГ, ордени “Жовтневої революції”, “Знак Пошани”. Вона була занесена до республіканської Книги трудової доблесті, її портрет красувався на Алеї Трудової Слави ВДНГ України. Обиралась депутатом районної ради.

Мефодій Васильович Ковальчук за свої здобутки теж був нагороджений двома орденами Леніна, орденами Жовтневої революції, Трудового Червоного Прапора, медалями та іншими відзнаками. На його честь названа головна вулиця села.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   ...   50


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал