Дунаєвеччина очима дослідників, учасників і свідків історичних подій



Сторінка26/50
Дата конвертації22.12.2016
Розмір9.2 Mb.
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   ...   50

Список використаних джерел і літератури:


  1. Потильчак О. Економічний колабораціонізм в Україні в роки нацистської окупації (1941-1944): причини і прояви / О. Потильчак. – К., 1997. – С. 14–15.

  2. Про святкування введення у Храм Пресвятої Богородиці : повідомлення // Урядові Дунаєвецькі вісті / ред. К. Пілецький. – 1941. – №18. – С. 4.

  3. Час вернутися до рідної мови // Дунаєвецькі вісті. – 1941. – 6 листоп. (№11.) – С. 1.

  4. Саніцький Д. Л. Покращити роботу шкіл / Д. Л. Саніцький // Там само. – 12 жовт. (№.4). – С. 1.

  5. Постанова №3 Кам’янець-Подільської Обласної Управи від 12-Х-1941 р. // Там само.

  6. В районі працюють 32 школи // Там само. – С. 4

  7. Округова база завезла для шкіл 55 000 зошитів // Там само.– 30 жовт. (№9). – С. 4.

  8. По окрузі : [про кількість дітей, що начаються в школох Дунаєвецького округу] // Там само. – 16 листоп. (№14). – С. 3.

  9. Вчителі вивчають німецьку мову // Там само. – 20 листоп. (№15). – С. 2.

  10. Вивчають німецьку мову // Там само.– 9 жовт. (№3). – С. 1.

  11. Голозубинецька ветеринарна школа продовжує набір студентів… : оголошення // Там само.– 19 жовт. (№6). – С. 2.

  12. Про закриття шкіл : повідомлення Пана Генерального Комісара у Бресті-Литовському від 14 листопада 1941 року // Урядові Дунаєвецькі вісті / ред.. К. Пілецький. – 1941.– 27 листоп. (№17). – С. 4.

  13. Державний архів Хмельницької області, ф.р.420, оп. 1, спр. 60, арк. 61.

  14. Про відкриття шкіл : розпорядження Дунаєвецького окружного комісара від 18 лютого 1942 року // Урядові Дунаєвецькі вісті. – 1942. – 19 лют. (№15(40). – С. 1.

  15. Навчається 20 449 учнів // Там само. – 26 берез. (№25). – С. 4.

  16. В медшколі почалось навчання // Там само. – 16 квіт. (№30). – С. 4.

  17. Наше місто сьогодні // Там само.– 23 серп. (№62). – С. 3.

  18. Держархів Хмельницької області, ф.р.420, оп. 1, спр. 52, арк. 60.

  19. Про закриття народних шкіл : розпорядження гебітскомісара Дунаєвецької округи від 20 листопада 1942 року // Урядові Дунаєвецькі вісті. – 1942. – №88. – С. 3

  20. Німецька школа в Дунаївцях // Там само. – 1943. – 1 січ. (№1(123). – С. 4

  21. Про дозвіл Кам’янець-Подільського гебітскомісара на утворення товариства «Просвіта» // Подолянин. – 1942. – 5 лют.

  22. Діброва О. «Безталанна» в міському театрі ім. Т. Г. Шевченка // Урядові Дунаєвецькі вісті. – 1942. – 26 лют. (№17(42). – С. 2; «Пошились у дурні» // Там само.– 16 квіт. (№30). – С. 4.

  23. Венська трупа німецької поліції в Дунаївцях // Там само.– 29 берез. (№26). – С. 4.

  24. Вечір української пісні // Там само. – 1941.– 18 груд. (№23). – С. 2.

  25. По окрузі : [про діяльність гуртків при будинку культури Маківської цукроварні] // Там само. – 1942. – 4 черв. – С. 4.

  26. В м. Дунаївцях приступили до ремонту кінотеатру // Дунаєвецькі вісті. – 1941.– 30 жовт. ( №9). – С. 4.

М.П. Горин,

м. Хмельницький
Звірства окупантів на Дунаєвеччині в 1941-1944 рр.
У статті мова йде про злочини, що коїлись німецькими загарбниками на окупованій території Дунаєвецького району Камянець-Подільської області в 1941-1944 рр.

Ключові слова: Дунаївці, гетто, табір для військовополонених, знищення, німецькі злочини, пособники, зрадники Батьківщини.
Минула 68-ма річниця Великої Перемоги над німецьким фашизмом. Велика Вітчизняна війна 1941-1945 років була найтяжчим із випробувань будь-коли пережитих нашим народом.

З перших днів окупації мирне населення зіткнулось з фактами жахливих злодіянь німецьких властей. За короткий час, з 2 по 18 липня 1941 року, фашистські війська захопили Кам’янець-Подільську область, встановивши на загарбаній території жорстокий окупаційний режим. Із числа зрадників Батьківщини були створені поліцейські підрозділи та військові формування, які знущались над мирним населенням, знищували радянських патріотів, партизанів та осіб, що їм допомагали. Разом із окупантами вони розстрілювали, насильно відправляли в німецьке рабство, примушували працювати на загарбників, забезпечували німецьку армію продуктами харчування та теплим одягом. За роки окупації було знищено близько 200 тис. жителів області та понад 250 тис. військовополонених Радянської Армії, на примусові роботи до Німеччини відправлено 118 тис. молоді [1, арк. 2].

З перших днів окупації районів Кам’янець-Подільської області розпочались масові арешти та розстріли, які супроводжувались не людськими знущаннями. Не обійшли стороною ці жахіття і Дунаєвецький район. Про це свідчили очевидці Палешевська Євдокія, Єрминюк Дарина, Огородник Тихон із с. Демянківці, Ребалтовська Марія та Стукалюк Олександра із м. Дунаївці та й безпосередні виконавці фашистських злочинів зрадники Батьківщини Кушнір та Магера. Протягом 1941-1944 років окупанти систематично та планово здійснювали заходи з масового винищення мирних жителів та військовополонених, відправки до Німеччини на примусові роботи молоді Дунаєвецького району. Окупантами було зруйновано частину міста, де проживало єврейське населення, спалено та розкрадено найкращі споруди та будівлі міста [1, арк. 64].

Масове винищення місцевого єврейського населення розпочалось із зосередження євреїв у гетто м. Дунаївці, під яке були відведені їх власні будинки. Кожен єврей, що перебував у гетто, зобов’язаний був носити розпізнавальний знак із тканини жовтого кольору. У квітні 1942 року понад 2000 осіб єврейської національності (чоловіки, жінки, діти та старі) були загнані в фосфоритну шахту біля Дем’янковець та шляхом її підриву знищені заживо. Очевидці свідчать, що протягом кількох днів із шахти доносились стогін та крики. Існувало гетто з весни до осені 1942 року. Протягом цього періоду близько 5000 бранців гетто були розстріляні поблизу лісу Солонинчик. Розстріли здійснювались за наступною схемою: викопувалась яма, до якої групами по п’ять чоловік заводили оголених людей, вкладаючи обличчям до землі та здійснювали постріл у потилицю. Наступних п’ять вкладали на трупи попередніх. І так група за групою, поки не було винищено усіх привезених на розстріл. На дітей зазвичай набоїв не витрачали, вони гинули під масою тіл та землі. Усі особисті речі євреїв ділилися між поліцаями, що здійснювали охорону місця розстрілу [2, с. 15-22, 24-30, 61-62].

Окрім гетто в Дунаївцях, неподалік елеватора залізничної станції Дунаївці, у період з травня по листопад 1942 року був створений тимчасовий табір, в якому утримувались особи єврейської національності із навколишніх населених пунктів. Керівником табору був німець Краузе. Охорону здійснювали поліцаї. Бранці табору використовувались на розвантажувальних, навантажувальних та сільськогосподарських роботах. Протягом всього періоду існування табору повсякчас здійснювались розстріли невеликих груп євреїв, а згодом в листопаді 1942 року внаслідок ліквідації табору знищили всіх, хто залишався. Поховання здійснювалось у полі поблизу табору, неподалік складів «Райсільгоспхімії» [1, арк. 69].

Показовим випадком жорстокості окупантів було повішання в Дунаївцях у грудні 1941 року на телефонних стовпах 20-ти юнаків єврейської національності, які відмовились вантажити зерно.

1935 року в с. Кривчик був організований зразковий будинок інвалідів, розташований у мальовничій лісистій місцевості. Він був забезпечений усім необхідним: обладнанням, харчуванням, обслуговуючим та медичним персоналом. До останнього часу в ньому проживало 78 інвалідів – безрукі, безногі та ті, які не могли переміщуватись самостійно. З приходом німців усе стало по-іншому: різко зменшилася норма харчування, змінилося ставлення. Згодом, коли будинок став потрібен коменданту Гоффу та гебітскомісару Єггерсу під маєток, з інвалідами вирішили вчинити по-фашистськи: посадили в машину, вивезли до лісу Солонинчик поблизу села Чаньків і розстріляли.

Військовополонені, які перебували в таборах на території Дунаєвецького району потерпали від постійних знущань. У таборі для військовополонених на території Дунаєвецької МТС утримувалося близько 2500 осіб. Охорону здійснювали шуцмани, до функцій яких входило патрулювання на території табору та конвоювання полонених на роботи. Одяг полонених був цілком зношений, деякі з них не мали взуття. Полонені перебували в абсолютній антисанітарії. Харчування та медичне обслуговування було відсутнє. Не зважаючи на те, що місцеві жителі у великій кількості приносили полоненим продукти харчування, вони до них не потрапляли. Були випадки побиття та розстрілів громадян, які приносили продукти. Полонених використовували на важких фізичних роботах.

У таборі для військовополонених, який знаходився за 3 кілометри від залізничної станції Дунаївці в приміщенні Лошковецької МТС, утримувалося близько 200 осіб, які також потерпали від нелюдських умов. Працювали на важких сільськогосподарських роботах. Внаслідок таких умов у таборах розпочались масові захворювання. 1942 року медична комісія, створена у таборі на території Дунаєвецької МТС, визнала захворювання, яке панувало в таборі заразним і невиліковним. Після чого 2000 бранців розстріляли в лікарняному парку. При ліквідації цих таборів решту полонених було направлено до Проскурівського табору [3, арк. 3, 128, 164; 5, арк. 46-48, 79-81 ].

На підставі висновку комісії судово-медичних експертів у складі заступника фронтового експерта 1 Українського фронту гвардії майора медичної служби Червинського Петра Яковича та армійського судово-медичного експерта гвардії капітана медичної служби Голубєва Віктора Петровича в присутності представника Державної надзвичайної комісії Кононова Василя Андрійовича, голови районної комісії Ларкіна Іллі Прохоровича, голови Дунаєвецького райвиконкому Бабія Христофора Тихоновича, завідуючої районним відділом охорони здоров’я Влагової Варвари Михайлівни, завідувача районною поліклінікою лікаря Вокалюк Федора Тихоновича, учителя Зазикіна Костянтина Костянтиновича, священика Тація Володимира Кіндратійовича та випадково врятованої від розстрілу громадянки м. Дунаївці Койман Єлизавети Семенівни, комісія встановила факт знищення мирних громадян – жителів м. Дунаївці Камянець-Подільської області та навколишніх сіл, а також військовополонених, що вказувала наявність місць поховань: на піщаних кар’єрах в районі лісу Солонинчик, де поховано 5-7 тис. осіб, на території саду поблизу лікарні 2-2,5 тис. осіб, у фосфоритній шахті понад 2 тис. осіб.

Отже на території Дунаєвець та навколишніх сіл німцями загалом знищено 10-12 тис. мирних жителів та військовополонених. Більшість із виявлених тіл свідчать про те, що смерть наступила від вогнепального пошкодження черепа, а за відсутності пошкоджень від поховання заживо [1, арк. 68].

Жорстокість німців не мала меж. Але найжахливішим було усвідомлення того, що серед осіб, які коїли злочини, знаходились свої ж. У повоєнний період розшуком колишніх злочинців займалися органи державної безпеки. Основним завданням спецслужби було викриття агентів розвідувальних і каральних органів фашистської Німеччини, карателів і поліцаїв: керівників і співробітників окружних, районних, кущових, сільських поліцій, співробітників німецької служби “СД” і жандармерій, в’язниць і таборів, військовослужбовців поліцейських, козачих та інших каральних батальйонів. Завдяки ефективній взаємодії на території Хмельницької області 1944 року виявлено та розшукано сотні таких зрадників, з яких 690 осіб засуджено.

Так, у вересні 1944 року військовим трибуналом засуджені за зраду Батьківщини начальник Дунаєвецької поліції Войтюк і 28 підлеглих йому поліцейських. Саме ними, за вказівкою німців, були поховані живцем у шахті кілька тисяч осіб єврейської національності, повішані за відмову від роботи на окупантів юнаки, знищені хворі з будинку інвалідів с. Кривчик, розстріляні 10 учасників молодіжного підпілля міста Віньківці. За скоєні злочини всі 29 обвинувачених понесли заслужену кару [5, с. 140-141].

Велика кількість карателів розплатилася за свої злодіяння, але ще й досі дехто переховується в інших країнах, перевтілившись у “тихеньких” та “набожних” емігрантів. Їх імена відомі. Нехай вони одержали громадянство Німеччини чи Великобританії, Канади чи США, та для злочинів проти людства немає і не може бути строків давності. Ті, хто втекли від справедливого покарання, ніколи не зможуть уникнути суду власної совісті. А в серця і душах жителів Дунаєвеччини, які пережили жахіття окупаційного періоду назавжди залишаться глибокі рани минувшини та світла пам'ять про загиблих рідних, близьких, друзів та товаришів односельчан.


Список використаних джерел та літератури:


  1. ГДА СБУ, Хмельницький, ф. 5, спр. 70, т. 7, арк. 206.

  2. Там само, ф.6, спр. 11759, арк. 86.

  3. Там само. Колекція друкованих видань, ф. 68, спр. 348, т. 22, арк. 181.

  4. Там само, ф.6, спр. 23436, арк. 82.

  5. Нацистський окупаційний режим на Хмельниччині. 1941-1944: док. і матер. / М.П. Вавринчук, О.М. Завальнюк, П.Я. Слободянюк, О.Б. Комарніцький, Ю.В. Олійник. – Кам’янець-Подільський, Оіюм, 2009. – 574 c.

  6. Прокопчук В.С. Голокост на Дунаєвеччині: 1941-1944 рр. // Матеріали Х-ої Подільської історико-краєзнавчої конференції / редкол.: Винокур І.С. (відп. ред.), Баженов Л.В., Блажевич Ю.І. [та ін.]. – Кам’янець-Подільський: К-ПДПУ, 2000. – С. 55 – 62.

В.С. Прокопчук,

м. Дунаївці


Трудящі Дунаєвеччини – фронту (1941 – 1945 рр.)
В статті відображено внесок дунаївчан – трудівників тилу у перемогу над нацизмом після визволення району від фашистських окупантів, труднощі відбудови зруйнованого сільського господарства та промисловості в першому повоєнному році.

Ключові слова: окупація, визволення, фронт, тил, перемога.
Тема «Дунаєвеччина в роки Великої Вітчизняної війни» знайшла відображення в низці публікацій.1 Мета цієї статті – показати внесок трудящих району в перемогу на заключному етапі війни – після визволення району 31 березня 1944 року і до завершення Другої світової війни.

Райцентр Дунаївці був визволений одним з останніх в області. 31 березні 1944 року Радянське інформаційне бюро повідомило: «Війська 1-го Українського фронту продовжували успішний наступ. Запеклі бої відбувалися сьогодні на підступах до районного центру Кам’янець-Подільської області міста Дунаївці. Німці намагаються великою ціною затримати у своїх руках опорний пункт і важливий вузол шосейних шляхів, який давав їм можливість маневрувати своїми силами. Бійці Н-ського з’єднання (підрозділи 161-ої та 317-ої дивізій. – В.П.). Зламали опір противника і рішучим ударом вибили німців з міста Дунаївці. Нашими військами захоплено велику кількість озброєння і військових матеріалів».2

І, дійсно, сюди противник відводив розгромлені в Проскурові, Кам’янці-Подільському та інших населених пунктах області військові з’єднання, готуючи прорив на захід. Штаб 4-ої танкової армії повідомляв командування фронту: «… Через містечка Дунаївці, Шатава противник відводив частини 1,16 і 17 танкових дивізій, 18, 359, 389 і 371 піхотних дивізій. Крім того, діяли частини танкової дивізії «А. Гітлер» і рештки розбитих частин 7 танкової і 68 піхотної дивізій».3

Очевидці згадують, що дорогами Грушка – Привороття – Великий Жванчик – Голозубинці – Дунаївці зі сходу, Шатава – Гниловоди – Дунаївці з півдня, Дунаївці – Залісці – Балин – Смортич неможливо було не тільки проїхати. І не тільки із-за скупчення людей і техніки. Напередодні випав та інтенсивно танув глибокий сніг. Саме тут Костянтин Симонов спостерігав картину: «За п’ятнадцять метрів від дороги, прямо в болоті, стирчить башня танка… Танк цілий і неушкоджений, він просто втопився в болоті… Коли я нарешті прийшов, повторюю, прийшов, а не приїхав до знайомого ще з Халхін-Гола генерала, то у відповідь на мою лайку з приводу доріг, багнюки і необхідності кинути машину та йти пішки він тільки розсміявся і відповів, що я просто наслідую його власний приклад: щоб не відставати від своїх передових частин, він сам, кинувши машину, останні дві доби також йшов пішки.4

Відступаючи, фашисти нищили підприємства, колгоспні будівлі. Район, який напередодні війни налічував 34 населених пункти, 10164 сільських і 1350 міських будинків, 45519 жителів, мав жалюгідний вигляд. 5 Створена на спільному засіданні виконкому Дунаєвецької районної ради й бюро райкому КП(б)У районна комісія по встановленню злодіянь німецько-фашистських окупантів (Ларкін – голова, Бабій – заступник, члени Філоненко Козаревич, Влагова, Векалюк)6, відповідні комісії в сільських радах, колгоспах, на підприємствах і в установах засвідчили, що фашисти спалили три і поруйнували одну школу (1198726 крб.), пограбували бібліотеку, зруйнували 2 суконних фабрики і спалили вщент Маківський цукровий завод, поліклініку. Збитки по колгоспу ім. Ворошилова с. Маків склали 14697953 крб., «Змичка» с. Михайлівка – 19375045 крб., ім. Леніна с. Кривчик – 14 282367 крб., ім. Сталіна с. Блищанівка – 19431622 крб., «Колос» с. Рахнівка – 19514321 крб., ім. Молотова с. Гниловоди – 14462006 крб., ім. Шевченка с. Воробіївка – 18791723 крб., ім. Петровського с. Шатава – 16436943 крб., «Перермога», с. Гута Блищанівська – 2368870, «Ідешер Поер» с. Шатава – 2916322 крб., загалом по 41 колгоспу Дунаєвецького району – 392389093 крб. 7 Серйозних матеріальних втрат зазнав практично кожен селянський двір. У Байрак Маланки (с. Блищанівка) забрали корову, продуктів і грошових податків на суму 2320 крб., у Заєць Тетяни – на 6170 крб., Якубишина Мартина – 6685 крб8., збитки 320 господарів с. Кривчик склали 1701180 крб.9 У жительки с. Маків І.М. Олинець окупаційна влада забрала корову – 1982 крб., кукурудзи на 27 крб., 2 рядна – 1200 крб., 6 курей – 300 крб., подушного податку – на 800 крб., м’яса – 750 крб., яєць – 940 крб., молока – на 2100 крб.10 Збитки суконної фабрики – 7488861 крб., цукрового заводу – 3343 620 крб., загальні втрати по району в цінах 1940 року сягнули півмільярда крб.11

Вже в перші дні почалось формування органів влади, партійних і комсомольських структур. Дунаєвецький райком партії 10 квітня 1944 року очолив Ілля Прохорович Ларкін, колишній другий секретар Покровського райкому КП(б)У Луганської області,12 райвиконком – Бабій Христофор Тихонович. 2 квітня 1944 року була видана постанова виконкому Дунаєвецької районної ради депутатів трудящих за № 1, яка засвідчила повернення району до радянських норм і правил життя. Вона гласила: «30 березня 1944 року героїчною Червоною Армією звільнено м. Дунаївці від німецьких окупантів.

А тому виконком Дунаєвецької райради ухвалив:


  1. Відновити роботу всіх підприємств, радянських установ та організацій з 2-го квітня 1944 року.

  2. Зобов’язати всіх робітників та службовців радянських установ та організацій з’явитися на місця попередньої роботи і приступити до виконання своїх обов’язків.

  3. Робочий день в радянських установах та організаціях встановлюється з 9 годин ранку до 5 годин вечора.

  4. Директорам підприємств, заводів та фабрик видати накази про внутрішній розпорядок.

  5. Попереджується, що винні у невиконанні цього будуть притягуватися до відповідальності згідно з Указом Президії Верховної Ради депутатів трудящих від 26 червня 1940 року.

Голова виконкому райради

депутатів трудящих Бабій

В .о. секретаря виконкому

райради депутатів трудящих Іванов».13

Спільними рішеннями виконкому районної ради та бюро райкому партії призначалися голови сільрад, колгоспів, підбирались керівники підприємств, організацій, установ. Прокопчук Василь Іванович згадував: «З речмішком з’явився я на призовний пункт для відправки на фронт. Там був голова райвиконкому Бабій Х.Т., який знав мене ще до війни як грамотного для того часу активіста.


  • А ти куди?

  • На фронт…

  • Нікуди не поїдеш. Негайно, сьогодні ж, відправляйся в Рачинці – виконком призначає тебе головою рачинецького колгоспу. Головне твоє завдання – відновити колгосп, організувати посівну, будівництво хат для сімей, яких попалили відступаючі фашисти…

Того ж дня попутними підводами я добрався до Рачинець і ввечері зібрав нараду

сільського активу…».14

Кам’янець-Подільський облвиконком та обком партії звернулись до трудящих області із закликом взяти активну участь у відбудові народного господарства, закликали посіяти і зібрати з гектара не менше 100 пудів зернових, 200 цнт цукрових буряків, 250 цнт картоплі. «Пам’ятайте, що кожен пуд хліба – це удар по німецько-фашистській армії, – говорилося у зверненні. – Нині працювати треба так, щоб кожен міг сказати про себе: «Я – гвардієць тилу, я все зробив, щоб наблизити день великої перемоги».15

А відбудовувати було що. У колгоспах області окупанти зруйнували 16769 будівель, 573 клуби, 201 дитсад, 7115 тваринницьких приміщень, забрали 176238 голів великої рогатої худоби, 198720 коней, 235 472 свині, 158455 овец і кіз, 686648 штук птиці, вивезли 11 парових машин, 312 двигунів, 50 локомобілів, 35 електромоторів, 2 пересувні електростанції, 153 верстати, 1638 автомашин, 34 трактори, 4834 сівалки, 4846 жниварок, 476 молотарок, 1207 сінокосарок, 25988 плугів і тисячі одиниць іншої техніки, обладнання, інвентаря. Загальні збитки по області склали 18588112400 крб.16

Саме в розпал кампанії з демонтажу та нищення підприємств група патріотів Маківського цукрового заводу – головний механік І.М. Федорченко, бригадир слюсарів А.І. Берлінський, І. Авраменко, А. Чута, Й. Вапничний, Я. Трач та інші, очолені М.Л. Чернецьким, – зуміла заховати в ставку, у ємкостях насосного відділення основне обладнання, а в ящики для відправки упакувала списані деталі й механізми.17 Не зважаючи на те, що спецкоманда напередодні втечі німців спалила приміщення, все ж основне обладнання збереглося, завод був врятований і вже восени 1944 року дав цукор Батьківщині. 11 жовтня 1944 року перші метри шинельного сукна для армії випустила суконна фабрика. Запрацювали завод «Змичка», молокозавод, артіль «Текстиль».

Нелегкі завдання стояли перед трудівниками села – зібрати колгоспне майно, інвентар, посівний матеріал, організувати весняний посів, відродити ферми, забезпечити збір натуральних і грошових податків у фонд Червоної Армії. А посівна розпочалася із запізненням із-за бойових дій та затяжної весни. На 19 квітня 1944 р., скажімо, у с. Михайлівка було посіяно лише 21 га вівса, 7 – ячменю, 12 – гороху – 43 відсотки наміченого. Не вистачало посівного матеріалу, тягла, техніки і людей. Тягар перекладався на жінок і підлітків. По інформації голови Михайлівської сільради П.М. Коваля, що «старими керівниками перед приходом Червоної Армії було роздано жителям села 152 цнт ячменю, 112 цнт гороху, 40 цнт вівса, а повернуто лише 70 відсотків», з райвиконкому поступила команда: до 6 години ранку зібрати решту насіння, працювати в полі з 6-ої ранку і до смеркання, посів закінчити до 1 травня.18 23 квітня на засіданні виконкому знову обговорювався хід посівної кампанії, яка проводилась низькими темпами. Завідуючий початковою школою С.І. Прокопчук пропонував «до посівної віднестись дуже серйозно, мобілізувати всі сили, усіх цілком дорослих, не спиратись тільки на підлітків, не розкачуватися».19

Гостро стояло питання збору зерна у фонд РСЧА, виконання інших податків. Наприклад, по Михайлівській сільській раді тільки у фонд армії до 1 травня 1944 р. треба було поставити 374 цнт зерна, 3100 штук яєць, а ще й кількасот центнерів молоко, м’яса. І це – з розорених війною селянських дворів. Збір, зрозуміло, йшов низькими темпами. У той же час райвиконком і райком партії вимагали виконання нових завдань. «Голові сільської ради с. Михайлівка т. Ковалю. Категорично вимагаю протягом трьох діб забезпечити збір військового податку 3 тис. і сільськогосподарського 20 тис. із платників вашого села. Гроші щоденно здавати в банк», – гласила одна з чисельних телеграм.20 І люди, як і вся держава, з останніх сил підтримували армію, забезпечували її усім необхідним, щоб наблизити перемогу.

Одним із способів такої конкретної допомоги був збір коштів на танкову колону «Радянське Поділля».

Обком партії і облвиконком схвалили і поширили ініціативу колгоспників Волочиського району про будівництво за власні кошти танкової колони. «Ми, колгоспники, не можемо стояти осторонь велетенської боротьби з німецько-фашистським загарбниками. Всі наші помисли з тими, хто в перших рядах пробиває дорогу до перемоги, - говорилося в їх зверненні. – Ми закликаємо трудящих Кам’янець-Подільської області підтримати наш почин і внести свої заощадження на побудову танкової колони».21

У відповідь 27 липня 1944 р. Дунаєвецький райком КП(б)У та райвиконком прийняли постанову «Про збір коштів на танкову колону «Радянське Поділля», якою підтримали волочиських трудівників і зобов’язали керівників підприємств, організацій, установ, голів сільських рад та колгоспів «провести широко-масово-роз’яснюючу роботу серед широких мас населення, добитися добровільного внеску своїх коштів на побудову танкової колони «Радянське Поділля» під лозунгом «Все для фронту!», довели контрольні цифри.22

Село Блищанівка здало у фонд танкової колони 9 тис. крб.,23 колектив суконної фабрики – 100 тис., 24 маківського цукрозаводу – 109275 крб. та ще 12950 крб. облігаціями державної позики.25 У листі на ім’я Верховного Головнокомандуючого Й.В. Сталіна директор заводу Іванов, парторг Крупельницький, голова завкому Шпортак просили «внесені засоби спрямувати на побудову танка «Маківський цукровик» й обіцяли до 27-ої річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції відновити завод і виробити 1944 року не менше 75 тис. пудів цукру. 18 березня надійшла телеграма–відповідь Верховного Головнокомандуючого, в якій зазначалося: «Прошу передати робітникам, робітницям, інженерно-технічним працівникам Маківського цукрового заводу, які зібрали 109275 крб. грішми і 12 950 крб. облігаціями держпозики на будівництво танка «Маківський цукровик» танкової колони «Поділля», моє велике вітання і вдячність від Червоної Армії. Й. Сталін».26

Кампанія закінчилася успішно. Секретар Дунаєвецького райкому КП(б)У І.П.Ларкін і голова райвиконкому Х.Т. Бабій відрапортували Й. Сталіну, що на побудову танків «Трудівник Дунаєвеччини» район направив 1055000 крб. Типовою телеграмою Верховний Головнокомандуючий подякував трудящим району за їх внесок у боротьбу з нацизмом.27

8 лютого обласна та районні газети повідомили : «Цими днями танкова колона «Радянське Поділля» вирушила на фронт для поповнення бойової техніки військ генерал-полковника Рибалка».28

Держава посилювала свою владу на визволених територіях. 10 червня 1944 р. директивним листом районна рада зажадала від голів сільрад на розширених зборах активу сіл обрати перші повоєнні виконкоми, розширивши таким чином коло відповідальних за організацію господарського, культурно-освітнього й побутового життя сільських громад. 1 липня був сформований виконком Блищанівської сільради (Д.В. Цвітун-голова, Т. Д. Мосьондз – заступник, Г.В. Якубишена – секретар, О.С. Боднар, М.Я. Шевчук - члени),29 6 липня – виконком Михайлівської сільської ради (П.М. Коваль – голова, Я. А. Федорів – заступник, С.С. Підопригора – секретар, Е.А. Чекалюк, В.С. Ваврентюк – члени).30 Аналогічні збори проходили в усіх селах району. Формувались і комсомольські осередки. А 15-16 лютого 1945 р. на VI комсомольській звітно-виборній конференції було обрано бюро райкому комсомолу в складі СЕНІК – першого секретаря, Тижа – другого, Степанова, Єлманової, Іванова, Ковальчука, Борисова.31

Посилювалась і дисципліна. Рішенням бюро райком КП(б)У та райвиконкому за невиконання графіки вивозки хліба державі, «за прояв саботажу у виконанні хлібопоставки» голову колгоспу с. Дем’янківці Мокринського було звільнено з посади, прокурору Казаревичу рекомендовано «притягти його до судової відповідальності», голові колгоспу ім. Чкалова Папуніцькому «за невиконання п’ятиденного завдання» оголошено сувору догану, кількох голів колективних господарств було попереджено про наслідки із зволіканням хлібоздачі.32 Воєнний час диктував свої методи управління. Одне з липневих 1944 року засідань Михайлівського сільвиконкому було присвячене питанню дисципліни в колгоспі. Рішення гласило: «… Громадян, які не підкорюються бригадиру, голові колгоспу і не з’явилися на засідання правління, оштрафувати : Миронюк Докію – на 3 трудодні, ланкову Лазарук Югину – 3 трудодні, Федорову Ксеню і Керничну Тетяну – попередити». 33

Водночас проводилась агітаційно-пропагандиська робота, організовувалося соціалістичне змагання. 28 липня облвиконком та обком партії підвели підсумок змагання колгоспів, констатували, що план весняної сівби по області був виконаний на 116 % - посіяно 499477 га. Перевиконав план посіву ярих культур і Дунаєвецький район. Успішно відбудовувалися тваринницькі ферми. Колгосп «Шлях Леніна» с. Нестерівці був визнаний кращим в області і відзначений перехідним червоним прапором облвиконкому та обкому партії.34

Учасники районного зльоту передовиків сільського господарства в листах до Й. Сталіна і М. Хрущова доповіли: «Як тільки Армія рідна прийшла та волю нам принесла, ми взялись за колгоспів відбудову, щоб стали вони багатими знову. Своєчасно сівбу закінчили – основу врожаю високого заложили. Турбуємось про колгоспні ферми. Хочемо їх відбудувати, щоб були в нас і коні, і вівці, і телята». Від імені всіх працівників аграрного сектора вони обіцяли домогтись 100 пудового врожаю зернових та 250 цнт цукрового буряка з гектара, не менше 2000 літрів молока від кожної корови за рік, по 14 поросят від свиноматки, відбудувати в кожному колгоспі не менше як по 3 ферми, забезпечити теплу і ситу зимівлю тварин.35

Організовано проходили перші жнива. Старі і діти, жінки працювали від зорі ранішньої до зорі вечірньої. Успішному вирішенню завдань, що стояли перед працівниками сільського господарства, сприяла Дунаєвецька МТС (директор Ф.П.Гоголь), яка до жнив відремонтувала і поставила в стрій 21 трактора, 12 плугів та багато іншої техніки. Горчичанські жаткарі А. Слободян і В. Гуменюк за 3 дні скосили жаткою 33,3 га хліба. Це був рекорд, відзначений і районною газетою «Ленінський шлях».36

25 серпня 1944 року хлібороби Миньковецького району, більшість сіл якого згодом ввійшли до складу Дунаєвецького, достроково виконали план хлібоздачі, річний план сінопоставок упорали на 100, молока – на 80, а м’яса – на 40 відсотків.37

Відроджували промислове виробництво трудівники Дунаївців. Приклад показувала суконна фабрика (директор Хуторів). До ткацьких верстатів на суконній фабриці стали ветерани виробництва, вливалась і молодь, якій вони передавали досвід. Чесальниця М.М. Добжанська виконувала планові завдання на 180, ткалі О.Ф. Корнілова і Н.П. Мартинюк – на 120 відсотків.38 Завод «Змичка», який очолював В.Коломієць, за жовтень 1944 р. дав продукції на 92225 крб., значно перевиконавши план.39 Дунаєвецька контора зв’язку у всесоюзному змаганні зайняла третє місце і отримала Почесну грамоту і грошову премію Наркомату зв’язку СРСР.40 До кінця року дали продукцію артілі «Праця інвалідів» (Куппервассер), «Текстиль» (Висоцький).

Влада дбала про відновлення шкіл. 25 травня райвиконком прийняв постанову «Про ремонт шкіл і забезпечення шкіл та учителів паливом», визначив невідкладні завдання: «Враховуючи, що під час окупації школам завдано великих матеріальних збитків і з метою забезпечення нормальної роботи шкіл, необхідно приступити до ремонту і обладнання шкіл. Ремонт і обладнання шкіл розпочати з 1-го червня і завершити 1 серпня 1944 року».

Термін два місяці був досить стислий, тому до справи підключився не тільки райвідділ освіти, завідуючий П.Ф. Щербина, який замінив на цій посаді І.В. Алєксєєва, а й фінвідділ (Чубар), райплан (Леонович), комунвідділ (Дерикоз), голови сільрад і колгоспів.41 Спільними зусиллями були проведено ремонтні роботи на суму 90 тис. крб., завезено палива на 48 тис. крб. Район отримав 4000 зошитів, 3500 олівців, 3700 пер, 400 букварів і понад 600 інших підручників. У фонд дітей фронтовиків було зібрано 15 тис. крб. На 1 вересня 32 школи прийняли 4756 учнів різного віку, їх навчали 180 педагогів.42

З перших доходів і дотацій 28 липня 1944 року був сформований перший повоєнний бюджет району: доходи передбачалися в сумі 2 млн. 684 тис. крб. і така ж сума виділялася на видатки.43

Злидні, бідність, відсутність належного медичного обслуговування спричинили загрозу висипного тифу. На пропозицію зав. районним відділом охорони здоров’я В.Влагової райвиконком затвердив відповідні заходи, зобов’язав голів сільрад, колгоспів і медпрацівників «протягом 24-х годин побудувати примітивні вошобойки та перепустити через них одяг всього населення».44

Зважаючи на військові дії й можливість проникнення ворожої авіації на звільнені території, райвиконком створив міський штаб протиповітряної та протихімічної оборони в складі начальника МППО голови райвиконкому Бабія, голови районної ради Тсовіахіму начальника штабу Пантелімонова, начальника райвідділу НКВС Пономаренка, начальника пожежної дружини Савіцького, зав. райздороввідділом Влагової, начальника контори зв’язку Штейнберга, зав. військовим відділом райкому партії Ельманова, зобов’язав керівників суконної фабрики, механічного заводу «Змичка», маслозаводу, райспоживспілки сформувати групи самооборони. Чотири групи самозахисту з домогосподарок і службовців створила селищна рада, групу самоохорони з 25 осіб – штаб ППО, встановлювалося чергування, проводилося навчання.45

Почастішали випадки підриву дітей на залишених боєприпасах. Райвиконкомом затвердив графік розмінування території району, збору боєприпасів, у першу чергу на пасовищах, у кущах, ставках і ріках, лісах, на полях зернових, овочів, сіна, встановив жорсткий контроль за його виконанням. Тільки протягом квітня – серпня 1945 року було виявлено і знешкоджено 744 одиниці боєприпасів.46 Однак випадки підриву дітей мали місце ще й на початку 50-х років.

Особливу турботу влада приділяла інвалідам, сім’ям фронтовиків, дітям – сиротам. Здійснювалась відбудова спалених у ході війни будинків, особливо в с. Рачинці, ремонт житла, завіз дров. На початок 1945 року в Дунаєвецькому районі проживало 75 круглих сиріт, батьки яких загинули в боротьбі з фашистами. Вони або утримувалися в дитбудинку (зав. Боднар), або перебували під опікою родичів й зусиллями місцевої влади забезпечувались взуттям, одягом.47

Навіть в умовах війни на звільненій території відновлювалася спортивна робота. Район брав активну участь у всеукраїнській спартакіаді 1945 року. Шляхом кооперації матеріальних і фінансових зусиль формувалася спортивна база, закуплявся, а то й виготовлявся спортінвентар. Зокрема, завод «Змичка» отримав завдання вилити 5 ядер і 5 дисків, промкомбінат – виготовити чохли для м’ячів, 2 волейбольні сітки, 2 комплекти городків, 15 гранат та інше.48

Водночас район брав участь і в інших загальнодержавних заходах. В умовах, коли і на місцях не вистачало робочої сили, організовував відправку молоді в ремісничі, залізничні й інші училища і школи ФЗН. Наприклад, 3 жовтня 1945 року було прийняте рішення, підписане головою райвиконкому Яковлевим, про відправку до шкіл ФЗН протягом 5 жовтня -15 листопада 1945 року 100 юнаків з сільської місцевості 1928 року народження. І це завдання було виконане у встановлений термін.49

10 вересня 1944 року військовий трибунал під головуванням майора юстиції Аніканкіна, членів трибуналу молодшого лейтенанта Смирнова і Трапезнікової, за участі прокурора майора юстиції Петенко судив 28 зрадників батьківщини – колишнього начальника поліції Войтюка, поліцаїв Магеру, Жеребкова, Кобиляра, Ющишена, Керничного, Лізвінського та інших. Мати закатованого підпільника з Віньковець Володі Гудованого Софія Михайлівна звинуватила поліцаїв Кушніра і Магеру у вбивстві сина. Коли під час розстрілу йому вдалося втекти й добігти до скирти, ті догнали змученого допитами хлопця і застрелили. Скригленко засвідчила, що 78 інвалідів Кривчицького будинку інвалідів в урочищі Солонинчик також і розстрілювали поліцаї Кушнір, Керничний, Магера, Жеребков. Військовий трибунал засудив 24 зрадників до розстрілу, 4-х – до 20 років таборів кожного.50

Повні гарячого бажання допомогти синам, чоловікам, батькам, які воювали на фронтах, і старі, і малі робили все, щоб наблизити перемогу, з власних дворів, з колгоспів вносили у фонд перемоги і кошти, і зерно. Той патріотизм яскраво ілюструє рішення загальних зборів трудівників блищанівського колгоспу: «У дні, коли наша рідна Червона Армія, перемагаючи жорстокий опір ворога, одержує одну блискавичну перемогу за другою, у нас тільки одна думка – більше допомогти рідним воїнам, забезпечити їх хлібом, м’ясом та іншими продуктами. 1200 пудів хліба, що ми маємо здати у фонд перемоги, – це наш дарунок Червоній Армії за визволення нас з німецької неволі».51

Важливою віхою, до якої трудівники міст і сіл прагнули прийти з гідними результатами, стала двадцять сьома річниця Великої Жовтневої соціалістичної революції. За 8 повоєнних місяців в області було відбудовано 1622 колгоспи, 66 МТС, 6 МТМ. До 24 вересня трудівники полів області повністю виконали державний план хлібоздачі, а до ювілейної дати і додаткове завдання. Було відбудовано 4570 тваринницьких ферм, цукровики, у тому числі й маківські, дали країні 57000 цнт цукру. На 109 відсотків виконали річний план 20 маслозаводів. Було відремонтовано 10 тис. хат колгоспників. 1407 шкіл прийняли 243 тис. учнів. Відновив роботу Кам’янець-Подільський учительський інститут. На шахтах Донбасу працювало 20 тис. посланців області 52

У цих досягненнях була й частка трудівників Дунаєвеччини, які на 1 лютого 1945 року внесли у фонд перемоги 17 тис. цнт хліба,53 у 40 колгоспах відновили діяльність 154 тваринницьких ферми, перевиконали контрольні цифри відновлення поголів’я великої рогатої худоби, свиней, птиці. За підсумками 1944 року тваринницька ферма голозубинецького колгоспу імені 13-річчя Жовтня була визнана переможцем соцзмагання, отримала перехідний червоний прапор облвиконкому та обкому КП(б)У і премію 25 000 крб.54 Цей подвиг творили гвардійці тилу – старі і малі, ті, хто сьогодні має статус солдатських вдів, учасників і дітей війни.

За неповних півроку 1941-го, дев’ять місяців 1944-го і 1945 рік до лав Червоної Армії з Дунаєвецького району було мобілізовано 13942 юнаки.55 Четверо з них –Г.К. Атаманчук з Тернави, Д.Г. Бачинський зі Смотрича, М.С. Майдан з Великого Жванчика, Ф.М. Рогульський із Зеленча – стали Героями Радянського Союзу. Жителі Дунаєвеччини за участь у Великій Вітчизняній війні удостоїлись 4530 орденів і 1979 медалей. На жаль, більше половини з них додому не повернулися. Книга пам’яті зафіксувала 8345 прізвищ загиблих на фронтах. Їх пам’ять увічнили 76 обелісків.36

На 1 січня 2012 року в Дунаєвецькому районі проживало 594 солдатських вдови, 3997 учасників війни, 7604 дитини війни. Якщо 1975-го 30-річчя Перемоги в районі ще відзначило 6000 фронтовиків, 40-річчя – 3200, 50-річчя – 1864, то сьогодні залишилося лише 269 учасників бойових дій,57 у більшості населених пунктів – жодного: однин за одним відлітають вони у пам’ять. З цього приводу із’яславець Василь Кравчук писав:

Старіли колишні солдати.

На плечі лягали літа.

Все менш їх збиралось на свято –

Приймала земля їх свята.

Бо їхнє і в мирній годині

Ще тіло німіло від ран.

І ось у селі моїм нині

Останній лишивсь ветеран.

Останній із тих, хто дороги

Здолав крізь пожарища й дим…

Тож серцем синівським гарячим



У День Перемоги ясний

Вам кажемо, славний земляче,

Прийміть наш уклін доземний.58

Сьогодні, як ніколи, стає актуальним звернення маршала Г.К. Жукова: «…Серед вас живуть колишні солдати. Ставтесь до них шанобливо. Я багато разів бачив, як солдати піднімалися в атаку. Це – нелегко піднятися на повний зріс, коли смертоносним металом пронизане повітря. Але вони піднімалися!... Не ображаючи гордості, ставтеся чуло і шанобливо. Це дуже мала плата за все, що вони зробили для вас у 1941, 42, 43, 44, 45-му».59




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   ...   50


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал