Дунаєвеччина очима дослідників, учасників і свідків історичних подій



Сторінка21/50
Дата конвертації22.12.2016
Розмір9.2 Mb.
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   50

Список використаних джерел і літератури:


  1. Голод 1921–1923 років в Україні: зб. док. і матер. / АН України, Ін-т історії України та ін.; упоряд.: О. М. Мовчан, Л.В.Яковлєва; відп.ред. С.В.Кульчицький. – К.: Наук. думка, 1993. – С. 201–202.

  2. Конквест Р. Жнива скорботи: Радянська колективізація і голодомор / пер. з англ. – К.: Либідь, 1993 – С. 64–65.

  3. Голод 1921–1923 і українська преса в Канаді: матер. упоряд. і зредаг. Р. Сербин. – Торонто: Українсько-Канадський Дослідно-Документальний Центр, 1995.

  4. Коган В. М., Фавр Б. В. Голод. Очерки обследования голодающих губерний Украины // О голоде: сб. статей / под. ред. проф. К. Н. Георгиевского, д-ра В. М. Когана и А. В. Палладина. – Х.: Науч. мысль, 1922. – С. 51–73.

  5. Соловей Д. Голгота України. Московсько-окупаційний терор в УРСР між першою і другою світовою війною. – Вінніпег, 1954. – С. 174.

  6. Герасимович І. Голод на Україні. – Берлін: Укр. слово, 1922. – С. 124.

  7. Великий голод в Україні 1932–1933. – Торонто (Канада): Укр. правосл. братство св. Володимира, 1988. – С. 158.

  8. Колективізація і голод на Україні. 1929–1933: зб. док. і матер. / упоряд.: Г. М. Михайличенко, Є. П. Шаталіна. – 2-ге вид. – К.: Наук. думка, 1993. – С. 642.

  9. Кульчицький С. В. Трагічна статистика голоду // Голод 1932–1933 років н Україні: очима істориків, мовою документів / кер. кол. упоряд. Р. Я. Пиріг. – К.: Політвидав України, 1990. – С. 84.

  10. Герасимович І. Голод на Україні. – Берлін: Укр. слово, 1922. – С. 117.

  11. Підгаєцький В. Голод і діти // „Український Червоний Хрест – голодним”. – 1922. – 17–22 квіт.

  12. Арнаутов В. А. Голод и дети на Украине. – Харьков, 1922. – С.146–147.

В.М. Островий,

м. Хмельницький


Селянське повстання 1931 р. на Дунаєвеччині
У статті досліджується збройне повстання на Дунаєвеччині як вияв селянського спротиву заходам радянської влади щодо колективізації Поділля.

Ключові слова: колективізація, селяни, збройне повстання, колгоспна система, спротив, куркулі.
Минає 86 років від початку колективізації селянських господарств в Україні більшовицьким режимом. Ще й досі її негативний вплив позначається на розвитку сільського господарства краю, свідомості селянства. На жаль, останнім часом з посиленням соціально-економічної кризи реанімується ностальгія за колгоспною системою та поширюється думка про переваги радянської моделі колективного господарювання не тільки серед людей похилого віку, але й серед молоді. Формується думка, що ця система була загально підтримана тогочасним селянством як єдиний вихід з економічної скрути. Якщо питання, пов’язані з суцільною колективізацією 1927-1930 рр. досить широко представлені у вітчизняній історичній науці в працях В. Васильєва [1], С. Кульчицького [2], І. Рибака [3] та ін., то проблема селянського збройного спротиву радянській політиці на селі 1931-1933 рр., особливо на Поділлі, залишається малодослідженою, чим і визначається актуальність даної статті. Селянському повстанню на Дунаєвеччині, зокрема 1931 р. у с. Нестерівці, присвятив три книги Войціх Кузьмінський [4-6]. На згадані події також звернули увагу дослідники А. Михайлик [7], Б. Патриляк [8] та ін. Однак ця тема потребує більш детальної розробки.

Спротив місцевого селянства колективізації активно проявився вже навесні 1930 р. у формі так званих „волинок”, під час яких селяни масово виходили з колгоспів, забирали свій посівний матеріал, реманент, худобу. Однак радянська влада не збиралася з цим миритися, як інструмент використовуючи податковий тиск. Невдоволення селян вилилося в збройне повстання, яке мало охопити Дунаєвецький, Смотрицький, Солобковецький і Ярмолинецький райони.



Під час слідства органами ДПУ було встановлено основні причини повстання. Ініціатор повстання і його керівник І.М. Лісецький свідчив, що в сільській кооперації було неможливо отримати товари широкого вжитку, навіть керосин та мило, а через дорожнечу – придбати на ринку хліб, інші продукти. Кооперація не рахувалася з можливостями пайовиків, вимагаючи значних внесків. При цьому посадові особи села отримували необхідні товари та були повністю забезпечені. Під час вилучення хліба в бідняків та середняків влада часто зараховувала їх до куркулів. Посівна кампанія 1931 р. викликала невдоволення й через примус сіяти не притаманні регіону сільськогосподарські культури, зокрема сою [9, арк. 273]. Як зазначав учасник повстання в с. Мала Тернавка Дунаєвецького р-ну В.Я. Каштан, майже всі представники партійної верхівки і активісти були не місцеві. Щодня для проведення колективізації села присилали нових керівників. Це вселяло переконання, що влада знаходиться в чужих, а не в своїх селянських руках [10, арк. 128]. Бідняки теж активно приєднувалися до повстанців, оскільки не мали хліба [10, арк. 126]. Цинізм партійного активу, особливо голови сільради с. Пільної Тернави В.К. Швеця, не мав меж. За шість днів до повстання він особисто конфіскував пасіки (4 вулики) у селян М. Дубаня, М. Зеленецького з подальшим накладанням штрафу в розмірі 60 крб. на кожного не виконання планів здачі м’яса та картоплі. А П. Цибульського взагалі виселив з хати, позбавивши всього майна. Було конфісковано реманент, майно, худобу в селян Т. Сироти, Р. Сливінського, О. Атаманчука. До п’яти років ув’язнення були засуджені Т. Сирота, М. Коваль. Подібні приклади свавілля та беззаконня проти мешканців українського села стали буденним явищем [10, арк. 71].

Однак напередодні повстання (кінець квітня – початок травня 1931 р.) майже всіх діяльних членів повстанської організації було заарештовано органами ДПУ. У звинувачувальному вироку по справі так званої „польсько-петлюрівської” повстанської організації зазначалося про план повалення радянської влади шляхом збройного повстання з подальшим відокремленням від СРСР України та створення „Української Народної Республіки” в складі Польщі. Програмою „мінімум” повстанців було передбачено приєднання до Польщі трикутника мм. Кам’янець-Подільський, Волочиськ, Могилів-Подільський. Керівництво підготовкою повстання приписували мешканцям с. Нестерівці Дунаєвецького р-ну Лісецькому Івану Михайловичу та м. Дунаївці Пекарчуку-Пасічнику Петру, с. Великі Немиренці Городоцького р-ну – Кутасевичу Костянтину Костянтиновичу та Дунаєвському Антону Войцеховичу. У кримінальній справі зазначалося, що нібито за вказівкою представників УНР та польської розвідки І.М. Лісецький створив організацію, яка мала в своєму розпорядженні 300 одиниць різноманітної зброї, 2000 набоїв [10, арк. 161-162]. У матеріалах слідства зазначалося, що в листопаді 1930 р. повстанцями було організовано сходження потягу з колії в районі Фастова-Знам’янки. Того ж року керівник організації планував пустити під укіс потяг з хлібом біля селища Харитонівка. Як запасний варіант – на перегоні сіл Нестерівці-Балин [10, арк. 164]. Однак жодна з акцій не була здійснена через непередбачені обставини. І.М. Лісецький розробив детальний план селянського повстання, з яким ознайомив ксьондза с. Тинна О. Вержбицького 26 квітня 1931 р. Ксьондз нібито благословив повстання оскільки воно було за віру [10, арк. 171]. Повстання мало розпочатися в ніч з 3 на 4 травня 1931 р. [10, арк. 162]. Після умовного сигналу, а саме підпалу соломи в с. Тинна, повстанці мали встановити свою владу і спільно з селянами с. Пільна Тернава рушити до с. Нестерівці. Надалі – через с. Ганнівку у напрямку м. Дунаївці. В усіх населених пунктах повстанці мали поширювати листівки, встановлювати синьо-жовті прапори, перерізати телефонні дроти, палити дерев’яні мости. Після першої години ночі 4 травня планувалося під керівництвом М.А. Дремлюка захопити владу в Дунаївцях. Оволодівши зброєю, двома кулеметами та уніформою працівників місцевої міліції, повстанці мали зайняти Дунаївці, як стратегічний пункт, одночасно з чотирьох сторін. Загін, що рухався з вул. 1 Травня, мав зайняти виконком, з Кам’янецької – парком, з Проскурівської – ДПУ та міліцію, із сторони с. Жванчик – пошту. Планувалося заарештувати уповноваженого ДПУ, начальника міліції, голову та секретаря райвиконкому, інших партійних керівників. Встановивши владу УНР в місті, повстанці мали рушити на Миньківці, Бар, станцію Жмеринка, після чого на захопленій території проголосити владу УНР. Друга група мала виступити з с. Мала Тернавка до с. Томашівка, а далі – до ст. Дунаївці, де мали приєднатися повстанці сіл Дашківці, Федорівка, і звідси вирушити до Солобківців, Зінькова, Деражні. Потім планували об’єднатися з групою, яка оволоділа ст. Жмеринка. Ярмолинецька група, що складалася з повстанців шести прилеглих сіл, повинна була вирушити на м. Проскурів, приєднуючи до своїх лав мешканців подорожніх сіл. Передбачалося силами селян с. Буйволівці захопити залізницю від Гречан до ст. Ярмолинці. Повстанці с. Міцівці мали підірвати два шосейних мости [10, арк. 168-170].

І.М. Лісецький зумів загітувати та організувати повстанські осередки в селах Тинна, Пільна Тернавка, Нестерівці, Ганнівка, Станіславівка, Маліївці, всього вдалося створити осередки в 32 селах Дунаєвецького, Смотрицького, Солобковецького, Городоцького та Ярмолинецького районів. Бойову одиницю повстанців назвали „гайдамацький курінь”. Один з керівників Дунаєвецького осередку Д.І. Тарановський підготував відозву до селян, в якій закликалося до всезагального повстання, арешту комуністів, „чекістів” тощо [10, арк. 166], селяни застерігались від масових пограбувань та вбивств. Під відозвою стояв лаконічний підпис: „Повстанський штаб” [6, с. 27].

На 2 травня було заплановано провести попередні збори учасників повстання с. Нестерівці в Поповій долині з метою узгодження дій. На зборах були присутні й представники з інших сіл. Але в ніч з 30 квітня на 1 травня І.М. Лісецького заарештували, тому загальне керівництво повстанням перейшло до П. Пекарчука, який мав прибути з м. Кам’янця-Подільського. З огляду на обставини, керівниками повстання в с. Нестерівці обрано С. Грицала та П. Беднаровського. Вирішено вихідним пунктом збору повстанців вважати Харчукову долину, де необхідно було зібратися мешканцям села в день виступу. Встановити зв’язки з повстанцями сусіднього с. Зеленче доручено М. Перкатому, с. Пільна Тернава – А. Кицюку [10, арк. 178]. П. Пекарчук не прибув, та як 3 травня був заарештований. У Харчуковій долині с. Нестерівці зібралися повстанці Кшановський Йосип Йосипович, Ясинський Домінік Вікентієвич, Попревич Григорій Іванович, озброєні обрізами з рушниць, Чорнобривий Трифон Володимирович з рушницею, Перкатий Микола Євстафієвич, Федорів Яків Михайлович, Врублевський Іван Іванович, Грицал Семен Дмитрович без зброї, Полянський Петро Гнатович з набоями. С. Грицал, в очікуванні приїзду П. Пекарчука, отримав повідомлення від А. Кицюка, про те, що за відсутності керівника повстанцям треба розійтись та чекати додатково наказу про збори. Однак вже цієї ночі (3 травня) всі учасники Нестеровецької повстанської організації були заарештовані Кам’янець-Подільським прикордонним загоном ДПУ [10, арк. 183].

Місцевим ДПУ була складена коротка соціально-демографічна характеристика на більш активних учасників повстання по с. Нестерівці Дунаєвецького району.



Лісецький Іван Михайлович – 1888 р. н., уродженець с. Нестерівці, українець, в минулому прапорщик царської армії, сотник армії УНР, селянин-середняк, одружений, освіта середня, католик, 1924 р. перебував під слідством з приводу розкрадання зерна, підготовленого для вивозу, безпартійний. Грицал Семен Дмитрович – 39 років, українець, грамотний, середняк, служив в армії УНР, безпартійний, не судимий. Кшановський Йосип Йосипович – 37 років, поляк, селянин-середняк, безпартійний, не судимий. Чорнобривий Трифон Володимирович – 51 рік, українець, грамотний, заможний середняк, безпартійний, не судимий. Домецький Петро Вікентійович – 36 років, поляк, малограмотний, середняк, безпартійний, не судимий. Ясинський Петро Мартинович – 34 роки, поляк, малограмотний, бідняк, хлібороб, безпартійний, не судимий. Кшановський Ілля Михайлович – 60 років, поляк, заможний середняк, малограмотний, безпартійний не судимий. Полянський Петро Гнатович – 45 років, поляк, в минулому унтер-офіцер царської армії, неграмотний, заможний селянин, безпартійний, не судимий. Полянський Войцех Стахович – 45 років, поляк, заможний середняк, малограмотний, безпартійний, судимий за невиконання хлібозаготівлі на півтора року. Кицюк Феодосій Васильович – 28 років, українець, малограмотний, куркуль, безпартійний, брат керівника повстанців по с. Нестерівці, не судимий. Перкатий Микола Євстафійович – 39 років, українець, середняк, малограмотний, безпартійний, не судимий. Федоров Яків Михайлович – 24 роки, українець, середняк, син розкуркуленого, неграмотний, колишній член КСМ, не судимий. Грицал Ананій Федорович – 35 років, українець, середняк, малограмотний, безпартійний, не судимий. Бедноровський Петро Антонович – 35 років, українець, середняк, малограмотний, безпартійний, не судимий. Гриневецький Бронислав Мартинович – 27 років, поляк, середняк, малограмотний, безпартійний, не судимий. Человецький Олександр Йосипович – 48 років, поляк, середняк, неграмотний, безпартійний, не судимий. Ясинський Домінікий Вікентійович – 27 років, українець, середняк, малограмотний, безпартійний, не судимий. Попревич Григорій Іванович – 28 років, українець, бідняк, малограмотний, безпартійний, не судимий. Лісецький Тимофій Степанович – 39 років, українець, заможний середняк, малограмотний, безпартійний, не судимий. Врублевський Іван Іванович – 44 роки, українець, заможний середняк, малограмотний, безпартійний, не судимий. Ільницький Петро Йосипович – 49 років, середняк, малограмотний, безпартійний, не судимий. Піщанюк Антон Іванович – 40 років, українець, куркуль, малограмотний, експертник, майно продане за невиконання податку, безпартійний, не судимий. Полянська Марія Казимирівна – 40 років, полька, розкуркулена, грамотна, займалася землеробством, майно продане за невиконання податку, безпартійна, не судима. Дзись Фрол Васильович – 33 роки, українець, середняк, малограмотний, безпартійний, не судимий. Піщанюк Онуфрій Григорович – 30 років, середняк, безпартійний, не судимий. Варгатий Олексій Петрович – 33 роки, українець, середняк, малограмотний, безпартійний, не судимий [10, арк. 185-195].

Усі були звинувачені в злочині, передбаченому ст. 54 п. п. 2, 11 КК УСРР. На підставі наказу ОДПУ №172 справа за №127 була направлена на розгляд судової трійки при колегії ДПУ УСРР з вимогою застосувати у відношенні до нижчезазначених осіб: І.М. Лісецького, С.Д. Грицала, П.В. Домецького, І.І. Кшановського, В.С. Полянського, М.К. Полянської, Т.В. Чорнобривого вищу міру соціального захисту – розстріл; П.І. Полянського, О.Й. Человецького, Я.О. Федорова, А.І. Піщанюка, М.Є. Перкатого, Т.С. Лісецького, Ф.В. Кицюка – ув’язнення до концтабору спеціального призначення терміном до 10 років кожного; А.Ф. Грицала, І.І. Врублевського, П.А. Бедноровського, П.Ф. Ільницького, Д.В. Ясинського – до 8 років кожного; І.М. Кшановського, О.Г. Піщанюка, Г.І. Попревича, Ф.В. Дзися, Б.М. Гриневецького, О.П. Варгатого – до 5 років; П.М. Ясинського – до 3 років. А.В. Кицюк був оголошений у розшук. І.М. Лісецький та М.К. Полянська утримувалися у Вінницькому ДОПРі, решта – у Кам’янець-Подільському ДОПРі №14. Обвинувальний вирок складений у м. Проскурові 17 серпня 1931 р. та підписаний начальником оперативно-слідчої групи ДПУ УСРР, помічником начальника Вінінспектора ДПУ Бржезовським, уповноваженим оперслідгрупи Дальським. [10, арк. 195-197]. 18 серпня прокурор Проскурівської дільниці Морозов задовольнив клопотання слідчої групи ДПУ [10, арк. 242].

Лише двом осередкам вдалося піднятись на повстання, однак вирішальної ролі вони не зіграли і були ліквідовані владою [10, арк. 113].

Все ж таки, незважаючи на арешти, о другій ночі 4 травня 1931 р. на залізничному перегоні ст. Дунаївці-Балин було перерізано всі телефонні дроти, зіпсовано залізничну колію [10, арк. 184].



Виступ в с. Мала Тернавка Смотрицького р-на очолив Карл Миколайович Скавранюк, член колгоспу, середняк [10, арк. 124]. К.М. Скавронюк приніс до односельця Івана Калиновського синьо-жовті прапори з написом на першому „Перший гайдамацький курінь ім. Т. Шевченка”, „Хай жиє Українська Народня Республіка! Смерть більшовизму!” і з тризубом без написів, який планувалося встановити на сільраді. У ніч з 3 на 4 травня повстанці с. Мала Тернавка Смотрицького р-ну після відповідного сигналу рушили до сільради в центр села. По дорозі було застрелено секретаря осередку ВЛКСМ, а також прикріпленого до колгоспу члена партії. Після захоплення сільради та знищення документів головою нової влади став В. Каштан, секретарем І. Калиновський. До центру села прибув голова сільради, відкрив стрілянину з метою відновити порядок, з ним – секретар, голова колгоспу та учитель. Повстанці почали стріляти й переслідувати активістів до краю села Тинна. Однак там їх зустріла оперативна група Смотрицького відділу ДПУ, яка вбила в перестрілці двох повстанців. 11 повстанців втекли, 7 травня чотирьох із них схопили в лісі. Г. Котик вчинив відчайдушний збройний спротив та від отриманих поранень помер. Так нечисельне повстання в с. Мала Тернавка було придушено [10, арк. 131-134].

Місцевим ДПУ була складена коротка соціально-демографічна характеристика на більш активних учасників повстання уродженців с. Мала Тернавка Смотрицького р-ну. Базай Данило Васильович – 40 р., українець, селянин-середняк, член колгоспу, малограмотний, одружений, хлібороб-тесля, безпартійний, не судимий. Базай Федір Григорович – 40 р., українець, селянин-середняк, член колгоспу, малограмотний, хлібороб, секретар сільради, безпартійний, восени 1930 р. був під слідством через участь у жіночих хвилюваннях з приводу виселення куркулів. Валер’янів Василь Іванович – 29 р., українець, середняк, член колгоспу, малограмотний, одружений, хлібороб, безпартійний, 1928 р. судимий за халатне відношення до служби, виправданий. Гулевич Єфим Іванович – 42 р., українець, селянин-середняк, член колгоспу, малограмотний, одружений, не судимий. Гулевич Захар Михайлович – 28 р., українець, хлібороб, неодружений, безпартійний, не судимий. Каштан Володимир Якович – 39 р., українець, заможний середняк-плановик, член колгоспу, одружений, в минулому дяк, активний учасник релігійного автокефального руху, безпартійний, не судимий. Каштан Василь Якович – 53 р., українець, розкуркулений, пасічник, колишній монах, неодружений, безпартійний, не судимий. Калиновський Марк Гаврилович – 35 р., українець, член колгоспу, малограмотний, хлібороб, безпартійний, не судимий. Калиновський Ілля Карлович – 34 р., українець, селянин-середняк, хлібороб, виключений з колгоспу за розкладання колективу, малограмотний, не судимий. Лановейчук Михайло Олексійович – 43 р., українець, заможний селянин, середняк, член колгоспу, безпартійний, одружений, не судимий. Мужило Григорій Герасимович – 52 р., українець, середняк-одноосібник, малограмотний, хлібороб і чоботар, безпартійний, не судимий. Павлов Петро Макарович – 31 р., українець, селянин-середняк, хлібороб, член колгоспу, малограмотний, одружений, 1928 р. судимий за хуліганство, займався самогоноварінням та незаконним забоєм худоби. Скавронюк Франц Миколаєвич (брат керівника повстанської організації) – 27 р., українець, середняк-одноосібник, малограмотний, одружений, не судимий. Стокроцький Михайло Федорович – 41 р., українець, середняк-одноосібник, малограмотний, одружений, хлібороб, коваль, безпартійний, активний учасник автокефального руху, весною 1930 р. брав участь в жіночих волинках під час висилки куркулів та переховувався від арешту. Стокроцький Іван Федорович – 28 р., українець, бідняк, одноосібник, звільнений від податку, малограмотний, одружений, 1928 р. засуджений за крадіжку на три місяці, систематично займався самогоноварінням. Слободян Франц Петрович – 31 р., українець, середняк-одноосібник, католик, неодружений, безпартійний, не судимий (брат вбитого активного учасника повстання Слободяна Яська). Ференц Микола Іванович – 27 р., українець, заможний середняк, плановик, хлібороб, безпартійний, не судимий. Фалюш Андрій Якович – 37 р., українець, середняк, одноосібник, малограмотний, хлібороб, одружений, безпартійний, не судимий. Цибульський Іван Іванович – 36 р., українець, середняк, член колгоспу, малограмотний, 1930 р. знаходився під слідством з приводу участі в жіночих волинках, арештований 17 квітня 1931 р. за антиколгоспну розкладницьку діяльність [10, арк. 151-158].

Усі були звинувачені в злочині, передбаченому ст. 54 п. п. 2, 10, 11, 12 КК УСРР [10, арк. 123]. 14 серпня 1931 р. ДПУ запропонувало В.Я. Каштана, В.Я. Каштана, П.М. Павлова, М.Ф. Стокроцького, М.І. Ференца, І.І. Цибульського засудити до розстрілу; Ф.Г. Базая, Д.В. Базая, В.І. Валер’янова, М.Г. Калиновського, І.К. Калиновського – до десяти років ув’язнення; М.О. Лановейчука, Г.Г. Мужила, Ф.М. Скавронюка, Є.І. Гулевича – до восьми років кожного; Ф.П. Слободяна, І.Ф. Стокроцького, А.Я. Фалюша, З.М. Гулевича – до п’яти років кожного. Обвинувачені С.Ф. Стокроцький, К.М. Скавронюк, М.П. Рогаль, І.П. Рогаль, І.А. Калиновський – були оголошені у розшук. С. Колесник, Я. Слободян, Г. Котик – були вбиті під час повстання. Усі заарештовані знаходилися під вартою в Кам’янець-Подільському Допрі № 14. Висновок підписали уповноважений Особливого відділу – Додон, в. о. помічника начальника загону по слідчо-оперативній частині Тимофієв, начальник Кам’янець-Подільського прикордонного загону ДПУ Селіванов [10, арк. 159-160]. 4 вересня 1931 р. прокурор 16-ї дільниці Єрмішин клопотання в справі №127 задовольнив [10, арк. 243].

Повстання відбулося і в селі Пільна Тернава Дунаєвецького р-ну розпочалося в ніч з 3 на 4 травня 1931 р. [11, арк. 68]. Повстанців очолив Стах Сорока – 34 р., середняк, одноосібник, в минулому старшина армії УНР. Виступ відбувався під синьо-жовтим прапором з революційними гаслами [11, арк. 53]. Повстанці застрелили голову СОЗу О. Дубана, потім пішли до Заремби (активіста, члена СОЗу, присланого владою, не місцевого), який зумів утекти. [11, арк. 45]. На площі в центрі села біля кооперативу відбувся мітинг, на який зібралося біля 70 осіб. З трибуни С. Сорока сказав наступне: „Моя Україна гине від гніту більшовиків, які оббирають селян, забирають все і нам необхідно повстати проти більшовиків і зробити Україну Самостійною!” [5, c. 70]. Закликав ставати до лав вільного козацтва [11, арк. 68].

Односелець Т.Т. Радецький звернувся до зібрання з промовою: „Шановні добродії! Україна угнетенна! Український народ терпить біду, його примусово гонять до колгоспу. Настав час Україні визволитися! Сьогоднішній день у нас повстання і кожний повинен стати на захисті самостійності України, так як колись ставали запорожці здобувати волю. Хай живе самостійна Україна!” [11, арк. 53].

Лунали заяви, що це повстання по всій Правобережній Україні – боротьба за національне визволення, що „…Москва забрала весь хліб, тому він такий дорогий…” [11, арк. 55, 61]. Одночасно був сформований кінний обоз з чотирьох підвід. За наказом С. Сороки він рушив до лісу неподалік с. Тинна [11, арк. 102-103]. На жаль, повстанці с. Тинна не виступили. Дуже скоро там з’явився озброєний міліцейський загін. Повстанці с. Пільна Тернава відійшли до „Карабчиївських садків”. Реально оцінивши переважаючі сили ДПУ та міліції, ватажок повстанців віддав наказ пробиватися через кордон. Далі селяни рушили в напрямку с. Карабчиїв. Йшли в основному лісом вночі. У жодне село не заходили. 7 травня вийшли на кордон. Оскільки озброєних повстанців було 20, всі вони з боєм рушили через кордон. 8 неозброєних селян були схоплені та заарештовані [9, арк. 288-289]. Газета „Діло” 16 травня 1931 р. повідомляла, що кордон з радянського боку через р. Збруч перейшло 15 чоловік, а згодом ще двоє [10, арк. 184]. Так завершилося повстання.

Коротка соціально-демографічна характеристика була складена ДПУ і на більш активних учасників повстання с. Пільна Тернава. Кульчицький Дмитро Миколайович – 1903 р. н., українець, селянин-середняк, освіта нижча, безпартійний, одружений, не судимий, організував повстанський осередок в с. Ганнівка Дунаєвецького району. Кукуруза Дмитро Петрович – 1888 р. н., українець, малограмотний, заможний середняк-плановик, одноосібник, безпартійний, не судимий. Кукуруза Іван Петрович – 1885 р. н., українець, середняк-одноосібник, малограмотний, не судимий. Афіновський Павло Францевич – 1891 р. н., українець, середняк-одноосібник, малограмотний, не судимий. Ходак Степан Федорович – 1880 р. н., українець, розкуркулений одноосібник, малограмотний, не судимий. Розенборський Михайло Федорович – 1891 р. н., українець, куркуль-одноосібник, малограмотний, безпартійний, не судимий. Врищ Антон Вікентійович – 1878 р. н., українець, середняк, малограмотний, безпартійний, не судимий. Чорний Платон Андрійович – 1903 р. н., українець, заможний середняк-плановик, малограмотний, безпартійний, не судимий. Курочка Антон Іванович – 1910 р. н., українець, заможний середняк-плановик, одноосібник, малограмотний, безпартійний, судимий за хуліганство, батько засуджений до п’яти років ДОПРу. Матковський Трифон Іванович – 1904 р. н., українець, середняк, одноосібник, малограмотний, безпартійний, не судимий [10, арк. 119-121].

Звинувачувальний висновок у справі №127 щодо Д.М. Кульчицького, Д.М. Кукурузи, І.П. Кукурузи, П.Ф. Афіновського, С.Ф. Ходака, М.Ф. Розенборського, П.А. Чорного, А.В. Врища, А.І. Курочки, Т.І. Матковського в злочині, передбаченому ст. 54 п. п. 2, 11 КК УСРР [10, арк. 112], складений 15 серпня 1931 р. помічником уповноваженого особливого відділу Теором. Він скерував справу на розгляд судової трійки при колегії ДПУ УСРР [10, арк. 122]. Всього по справі проходило більше 200 подолян.

15 вересня 1931 р. судова трійка засудила мешканців сіл Пільна Тернава, Мала Тернавка, Тинна, Нестерівці в кількості 25 осіб до розстрілу. 5 арештованим замінила вищу міру на 10 років концтаборів, ще 45 осіб засудила до 10 років концтаборів, 38 осіб – до 5 років, 9 – до трьох років концтаборів. 26 осіб вислали на північ через ПП ОДПУ терміном на п’ять років [10, арк. 250-254]. Трьох звільнили з-під варти.

По с. Великі Немиринці та в цілому по Городоцькому району засудили до розстрілу А.В. Дунаєвського, К.К. Кутасевича, 6 мешканців – до 10 років концтаборів, 14 осіб – до 5 років концтаборів, 28 осіб вислали в Північний край через ПП ОДПУ терміном на 5 років, одного особу – на північ терміном на три роки, двох – до Казахстану терміном на 5 років, чотирьох засудили до трьох років умовно [10, арк. 247-249].

Однак на цьому репресії не припинялися. Ряд науковців, викладачів, мешканців області були звинувачені в причетності до селянського повстання 1931 р. [12-14]. Влада мстила усім, хто фігурував у справі. 1937-1938 рр. слідчими органами було відкрито ще ряд кримінальних справ і засуджено людей як до розстрілу, так і до різних термінів ув’язнення [4, с. 49]. Переслідування не припинялися навіть після Другої світової війни.

Селянське повстання на Дунаєвеччині – одне з організованих заздалегідь селянських повстань в Україні 1931 р. Однак зв’язок керівників повстання із закордоном (Польщею, Румунією) явно перебільшено. Як зазначалося в справі, за допомогою місцевих контрабандистів нібито налагоджено зв’язок із закордоном (польсько-петлюрівською розвідкою) у забезпечені зброєю та людьми. Це твердження в кримінальній справі не підкріплено переконливими фактами [10, арк. 167]. Якщо вірити свідченням І.М. Лісецького, який останній раз зустрічався з С. Петлюрою 1920 року в м. Львові, у подальшому він був відкомандирований на Кам’янеччину для підривної діяльності, а потім підтримував зв’язок з „Головним штабом УНР” ще п’ять років. Надалі зв’язок обірвався, був відновлений лише взимку 1930 р. „ходаками” через кордон, які нібито отримали усне розпорядження від нового голови проводу УНР А.М. Лівицького готувати селянське повстання [10, арк. 162-164].

Як стало відомо з подальших подій, ніякої допомоги, навіть прикриття відступаючих повстанців під тиском військ ДПУ, із закордону не було. З цього можна зробити висновок, що ніякого узгодження дій з українською еміграцією не було, тому повстанці розраховували виключно на себе, а іноземна допомога розглядалася лише гіпотетично. Оскільки основні заходи по підготовці припадали на пік колективізації краю, яка супроводжувалася надзвичайним падінням життєвого рівня пересічних селян кінця 1930 початку 1931 років, цілком стає зрозумілим, що повстання готувалося виключно місцевими силами з розрахунку на всезагальне незадоволення політикою радянської влади. На відсутність зовнішньої підтримки вказує і той факт, що повстанцям бракувало зброї [10, арк. 142]. У справі фігурує в основному мисливська зброя та обрізи, які були далеко не в усіх. Зафіксовано факти намагання відремонтувати іржаві револьвери. Де взялася вказана у кримінальній справі велика кількість зброї та набоїв, не зрозуміло. Очевидно, щоби вислужитися та надати повстанню масштабності місцеве ДПУ значно перебільшило події.

Недостатньо організований, часто стихійний селянський протест (більшість селян були малограмотними) не міг увінчатися успіхом, однак він ще раз продемонстрував негативне ставлення та не сприйняття комуністичних експериментів українським селом.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   50


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал