Дунаєвеччина очима дослідників, учасників і свідків історичних подій



Сторінка2/50
Дата конвертації22.12.2016
Розмір9.2 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   50


Історичний поступ рідного міста

На шляху з Кам'янця-Подільського на північ Подільського краю знаходиться місто Дунаївці. Історики губляться в здогадках, хто був хрещеним батьком і дав ім'я містечку на невеликій річці Тернаві : далека річка Дунай чи якийсь зайшлий чоловік з однойменним прізвищем. Та як би не було, ніколи не повинна вмирати душа народу, його історична пам'ять і духовність, культура та етнічна спадщина. Ніколи не повинен згасати вогник любові до своєї малої батьківщини і передаватися від покоління до покоління. Саме цій меті служать різноманітні заходи, у тому числі Дні міста, під час яких маємо змогу зазирнути в минувшину й оцінити сучасне.

З початку заснування в містечку Дунаївці (деякий час воно мало назву Дунайгород) набуло розвитку ремісниче виробництво. Завдяки цьому 1592 року воно здобуло магдебурзьке право і можливість організовувати три ярмарки на рік. Та в ХVІІ столітті Дунаївці не раз зазнавали важких ударів: їх плюндрували татари , а під час Визвольної війни 1648-1654 р. майже всі жителі загинули від рук поляків. Та поступово місто відроджувалося.

У ХІХ столітті з допомогою німецьких переселенців тут розгорнулось виробництво сукна – діяло аж 54 фабрики. А ще чесальні та красильні, фабрики мила та свічок, каретні майстерні, броварня, чавуноливарний завод. Тут було понад 300 крамниць і кілька складів готової продукції, через які велася торгівля на значних просторах – від Кишинева до Москви і від Харкова до Варшави. Отже, уміли і в ті часи дунаївчани бути успішними бізнесменами. Торгівля і нині є однією з пріоритетних галузей економіки міста.

Та не тільки в бізнесі, наш благодатний край дав Україні такі неординарні постаті, як талановитий український композитор Владислав Заремба (1833-1902 ) – уродженець міста, на честь якого встановлено пам'ятник біля Будинку школяра, названа вулиця. Дунаївці-батьківщина Франца Лендера – винахідника 76-мм зенітної гармати. Тут провів дитячі роки польський композитор, піаніст і педагог, лауреат Державної премії ПНР 1948 року Болеслав Войтович. Уродженцем міста є поет і гуморист Степан Титович Риндик. Тут народились Федір Павлович Шевченко – український історик, доктор історичних наук, член – кореспондент Національної академії наук України, член Національної спілки письменників України Микола Магера – автор книжок "Мати", "Журавка", "Надійка", "Юрасик і друзі" та інших.

Хочу сказати і про людей які в різні роки очолювали Дунаєвецьку міську раду, піднімали місто з руїн після його визволення 1944 року. Тоді в Дунаївцях діяли Могилівська сільська та Дунаєвецька селищна ради депутатів трудящих. Голови обох рад, що діяли на території Дунаївців, доклали немало зусиль для відбудови міста, відродження промисловості. Дунаєвецьку селищну раду 12 липня 1954 року очолив Павло Іванович Парфьонов, 1924 року народження, учасник війни, який працював на цій посаді до 9 квітня 1958 року. З року в рік мінявся його вигляд – Дунаївці розростались і впорядковувались. На місці пустирів виросли нові вулиці, відроджувались давні традиції. У повоєнні роки, завдяки відновленню роботи підприємств і міграції сільського населення, зросла кількість жителів міста. Місто прикрасилося новими багатоповерховими адміністративними та житловими будинками.

1958 року селище Дунаївці отримало статус міста. Першим головою міської ради став Сидір Панасович Гаман, 1913 року народження, учасник бойових дій, 1963 року – Пасічника Микола Антонович, 1919 року народження, також фронтовик, кавалер двох орденів Червоної Зірки.

За роки восьмої п'ятирічки (1966-1970) було вироблено промислової продукції більше, ніж за всі довоєнні п'ятирічки. Побудовано насосну станцію та водонапірну башту, на 10 км подовжено сітку водопроводу. Потреби міста в промислових і продовольчих товарах задовільняла широка торгівельна мережа – міське споживче товариство мало 34, а міськкоопторг – 8 магазинів. Було відкрито 15 їдалень, ресторанів, кафе, споруджено торговий комплекс "Росія", будинок побуту, ще один універмаг.

1968 року в місті , через яке проходить автомагістраль Київ – Чернівці, збудовано автобусну станцію. Дунаївці мають пряме сполучення не тільки з населеними пунктами району, а й обласним центром – Хмельницьким, з Кам'янцем-Подільським, Могилевом-Подільським, Шепетівкою.

Розширилася сітка лікувальних закладів – діяла лікарня на 275 ліжок, протитуберкульозний диспансер, п'ять фельдшерсько-акушерських пунктів, санітарно-епідеміологічна станція. Деякий час діяла школа медсестер.

1962 року силами громадськості споруджено міський стадіон, проведено благоустрій міста, вулиці вбрались у тверде покриття.

Протягом 1966 – 1970 років населення міста одержало 18 тис. квадратних метрів комунальної житлової площі, 648 сімей справили новосілля. Значного розмаху набрало індивідуальне будівництво – споруджено понад двісті добротних цегляних будинків. Здано в експлуатацію широкоекранний кінотеатр на 600 місць, будинок культури із залом на 700 місць, збудовано приміщення поштамту з автоматичною телефонною станцією на 70 номерів, телеграфом. З'явились нові вулиці імені Гагаріна, Заремби, Чайковського та ін.

1970 року міську раду очолив Володимир Іванович Данілевич, 1918 року народження, учасник бойових дій.

У дев'ятій п'ятирічці (1971-1975) випуск промислової продукції збільшився проти попередньої на 38,7% при завданні 35%. Колектив суконної фабрики дав понад план продукції на 10 млн.крб. Цьому сприяло впровадження дев'яти нових технологічних процесів, встановлення двох потокових ліній, 76 одиниць високопродуктивного обладнання.

У липні 1977 року міську раду очолила Валентина Миколаївна Соколик, 1948 року народження, перша і єдина жінка – голова міської ради.

За роки десятої п'ятирічки підприємства міста дали продукції на суму понад 525 млн.крб. За рахунок державних коштів збудовано 210 квартир, зросли доходи, підвищився життєвий рівень людей, 178 сімей спорудили індивідуальні будинки

Однак у другій половині 70 – на початку 80-х років темпи зростання виробництва уповільнились, не поліпшилось суттєво становище і в одинадцятій п'ятирічці. Постала невідкладна потреба в переведенні економіки з екстенсивного на інтенсивний шлях розвитку, докорінних змінах як в економічній, так і в політичній, соціальній і духовній сферах життя.

На ті часи обличчя трудових Дунаївців визначала суконна фабрика . Більш як двотисячний колектив фабрики давав дві третини промислової продукції району. На його базі було створено професійно-технічне училище, яке готувало кваліфіковані робітничі кадри для суконної промисловості. Однак і тут на початку 80-х років намітився спад. Щоб вийти з прориву проводилось поетапне оновлення технічної бази, реконструкція обробного виробництва, розширення прядильного цеху, встановлення нового обладнання.

Великим підприємством міста є арматурний завод, на ньому свого часу працювало понад 600 чоловік. Підприємство спеціалізується на випуску запірної арматури для нафтогазопроводів. У дванадцятій п'ятирічці було проведено реконструкцію цехів, оновлено техніку, розширено виробничі площі ливарного цеху, механізовано процес лиття. На зміну старому обладнанню прийшли сучасні верстати з числовим програмним управлінням, завдяки чому продуктивність праці помітно зросла.

29 лютого 1980 року головою виконкому Дунаєвецької міської ради народних депутатів було обрано Надорожного Анатолія Богуславовича, який дуже багато зробив для міста і його мешканців, здійснив комплексну реставрацію головної площі міста, оздоблення і благоустрій вулиць. Вулицями міста були прокладені газові та каналізаційні мережі, підключені до споживачів.

Помітно розширив потужності ремонтно-механічний завод. Із невеликих майстерень по ремонту сільськогосподарського інвентаря він виріс в одне з кращих підприємств міста, на якому ще донедавна працювало біля 300 чоловік. Завод випускав автоцистерни для перевезення рідких харчових продуктів, різне нестандартне обладнання для потреб харчової промисловості, ремонтував електродвигуни та двигуни внутрішнього згоряння. 1984 року підприємство одне з перших у районі перейшло на нові умови господарювання і за 4 роки при тій же кількості працюючих підвищило обсяг реалізації товарної продукції з урахуванням договірних поставок майже на 34%. На 30% збільшився виробіток на одного працюючого, прибуток зріс у півтора рази. За рахунок цього реконструйовали всі цехи, побудовали їдальню, спортивний зал, 4 житлових будинки на 100 квартир.

30 червня 1987 року головою виконкому Дунаєвецької міської ради став Поліщук Михайло Андрійович. За період його керівництва в місті встановлено майданчик з атракціонами, що було гарним подарунком маленьким дунаївчанам, проведено реконструкцію міського стадіону, зведено спортивний комплекс.

У квітні 1990 року міську раду очолив Іван Іванович Казєв. До Дня знань – 1 вересня 1990 року було введено в дію ЗОШ №3 на 1296 місць. Проводилась газифікація будинків з влаштуванням зручностей.

Початок 90-х років на теренах колишнього СРСР ознаменувався розривом налагоджених економічних зв’язків, розвалом економічної і промислової інфраструктури і, як наслідок, – значним падінням рівня виробництва в усіх галузях промисловості. Не лишились осторонь і Дунаївці. Спад промислового виробництва, перехід на бартерні розрахунки зменшили надходження до бюджету, що відобразилося на фінансуванні потреб міста. Затримки з виплатою заробітної плати працівникам установ і організацій, що знаходились на балансі міської ради, стали звичним явищем. Зведені до мінімуму, а подекуди й зовсім призупинені деякі види видатків, заморожене будівництво нових будинків, мінімально фінансувався капітальний ремонт житлового фонду і благоустрій міста, підприємства комунальної сфери були на межі банкрутства через неплатежі за надані послуги.

Переживала важкі часи промисловість міста. Лідер промисловості міста – суконна фабрика значно зменшила обсяги виробництва, а згодом і зовсім зупинилась. Майже дві тисячі чоловік залишились без роботи, бюджет міста втратив вагому частину доходів. Арматурний завод, основним споживачем продукції якого були республіки колишнього СРСР, зокрема Росія, втратив вагому долю ринку збуту, а також постачальників сировини, матеріалів і комплектуючих, внаслідок чого суттєво зменшив випуск продукції. Часті простої, перебої в поставках сировини все більше ускладнювали і без того вкрай важке становище заводу. Майже повністю зупинилося фінансування соціально-побутової сфери. Ремонтно-механічний завод в основному працював на харчову і харчопереробну промисловість і деякий час ще міцно тримався на ногах. Але загальна економічна криза не обминула і його. Проблеми з постачанням матеріалів і різке підвищення цін на них привели до втрати основних споживачів продукції, а ті замовники, що залишились, не мали змоги оплачувати виконані роботи і послуги. Відбулося скорочення штатів, частина працівників переведена на неповний робочий день. Інші підприємства й організації міста перебували не в кращому становищі.

У червні 1993 р., у цей скрутний перехідний період, міським головою був обраний Станіслав Борисович Небельський, який працює на цій посаді і в даний час. Але це вже історія.

На сьогодні в місті налагоджена співпраця між міською, районною радами та райдержадміністрацією. У практику роботу ввійшли різні форми співпраці. Міський голова бере участь у щотижневих оперативних нарадах під керівництвом голови райдержадміністрації, у роботі сесій районної ради, де має можливість представляти інтереси мешканців міста. Міською радою за підтримки райдержадміністрації розроблено і впроваджується в життя план благоустрою і впорядкування міста. Обсяг ремонтно-будівельних робіт, які мають виконати керівники організацій і підприємці міста, доведено до виконавців і завдяки цьому місто набирає сучасного вигляду. Розроблено проектну документацію зі встановлення нової межі міста, адже росте мережа приватних підприємств, індивідуальне будівництво.

Виконком міської ради координує діяльність організацій, які надають послуги населенню: комунального підприємства "ЖЕО", комунального підприємства "Міськводоканал", комунального підприємства теплових мереж. Робота виконкому і керівників спрямована на надання жителям міста якісних послуг, їх вчасну оплату. У цьому зацікавлені всі: виконком, бо зменшиться кількість скарг і нарікань, організації – з'явиться можливість проводити роботи, пов'язані із значними капіталовкладеннями.

На території міста розташовані ТОВ "Маро Воір", ЗАТ "Дунаєвецький ремонтно-механічний завод", ЗАТ "Дунаєвецький маслозавод", приватні станції з обслуговування автомобілів, управління газового господарства, район електричних мереж, друкарня тощо.

Працює єдине металургійне підприємство області ЗАТ "Дунаєвецький ливарно-механічний завод". Підприємство спеціалізується на виробництві водяних та газових чавунних засувок різного діаметру та мембрано – виконавчих механізмів, які підприємство поставляє в Російську Федерацію, Казахстан, Польщу, Білорусь. Знаходиться також торгівельно – виробниче товариство з обмеженою відповідальністю "Сантекс" – виробник відводів, фланців і різьбонарізної продукції, яка має свого споживача і за межами країни.

Постійно нарощує темпи виробництва продукції ТОВ "Верест", яке очолює депутат Дунаєвецької районної ради Олександр Вячеславович Бернашевський. Розпочавши роботу з невеликого цеху, підприємство виросло в потужне м'ясо-переробне підприємство. Його продукція знаходить попит не лише в торговельній мережі Хмельниччини, а й в усій Україні.

Ретрансляційні вежі операторів мобільного зв'язку UMC, Life, BeelIne та "КиївСтар" забезпечують покриття мобільним зв'язком мікрорегіону. Видається районна газета "Дунаєвецький вісник", працює телерадіокомпанія ФНБ.

У місті діють центральна районна лікарня з поліклінікою, Будинок культури, 2 бібліотеки, Дунаєвецьке відділення ВПУ-36 с.Балин Хмельницької області, 5 дошкільних закладів, 3 загальноосвітні школи І-ІІІ ст. та навчально-виховний комплекс "Загальноосвітня школа І-ІІІ ст., гімназія", Будинок творчості школяра, станція юних туристів, станція юних натуралістів, спортивна школа, школа мистецтв, Дунаєвецький районний краєзнавчий музей, районний центр соціальної реабілітації дітей- інвалідів "Ластівка", центр медико – соціальної реабілітації "Лелека".

Мирно співіснують 11 зареєстрованих релігійних громад.

Керівництво й жителі міста пережили час ломки старих структур, мітингових пристрастей і новітніх віянь і з суто провінційною розважливістю й терплячістю зуміли уникнути крайнощів, зберегти нормальний робочий ритм. Катастрофічно бракує коштів. Але місто продовжує жити й трудитись.

Улюбленим святом дунаївчан є День міста, який щорічно відзначається в ІІІ неділю вересня. 2013 року воно співпало з 610-ою річницею першої письмової згадки про Дунаївці і 90-річчям Дунаєвецького району.

Дунаївчани – привітні і працьовиті люди. В основному – це українці, є також росіяни, поляки, євреї, представники інших національностей. Це – толерантні, доброзичливі мешканці, які працюють заради розвитку рідного міста.

Л.В. Баженов

м. Кам’янець-Подільський
Краєзнавчий поступ Дунаєвеччини
Аналізуються здобутки Дунаєвецької районної організації ВСК за 1992-2008 рр., розглядається процес реформування краєзнавчого руху та діяльності Дунаєвецького районного осередку НСКУ (2008-2013 рр.).

Ключові слова: Дунаєвеччина, краєзнавчий рух, краєзнавство, Дунаєвецька районна організація НСКУ, регіональні дослідження.
2013-й рік увійде в історію Хмельниччини як рік парадів відзначення 90-річчя утворення адміністративно-територіальних районів області. В першій половині цього року відсвяткували непересічну подію організацією різних ювілейних заходів та проведенням потужних науково-краєзнавчих конференцій з виданням збірників матеріалів за результатами їх роботи Кам’янець-Подільський (1 березня), Деражнянський (21 березня), Чемеровецький (квітень) та інші райони Хмельниччини. У цих районах значно пожвавилися і активізувалися краєзнавчий рух, регіональні дослідження та популяризація серед місцевого населення багатьох аспектів історії та культури рідного краю. У вересні цього ж року естафету відзначень свого 90-річчя і одночасно 610-річчя першої писемної згадки про м. Дунаївці продовжив Дунаєвецький район. У даному контексті важливо підсумувати краєзнавчий поступ Дунаєвеччини за останні п’ять років у плані його творчого внеску у підготовку цього свята.

Варто згадати, що з 1992 року зусиллями одного з фундаторів і постійного члена правління Всеукраїнської спілки краєзнавців, тоді завідувача відділом освіти Дунаєвеччини В.С. Прокопчука був заснований районний осередок цієї відомої науково-громадської організації, який станом на 2008 рік об’єднав у своїх лавах 850 осіб краєзнавців, освітян, працівників культури та з інших верств місцевого населення, і за наслідками подвижницької діяльності став в авангарді з-поміж районних таких спілок в Україні, у тому числі на Хмельниччині1.

Найбільший вклад у наукові дослідження краю, у видання краєзнавчої літератури в часи незалежної України до 2008 року внесли відомі дунаєвчани нині доктор історичних наук, професор Кам’янець-Подільського університету імені Івана Огієнка В.С. Прокопчук (видав книги «З народних глибин: славетні подоляни» (1991), «Краєзнавство на Поділлі» (1995), «Топоніми рідного краю» (1999), «Два села – одна доля» (2001), «Професор М.П. Чорнобривий» (2003), «Під егідою Українського комітету краєзнавства» (2004), «Історичне краєзнавство Правобережної України 30-х рр. ХХ – поч. ХХІ ст.» (2005), «Я спасення шукав для народу (Мелетій Смотрицький)» (2008) та ін.)2, С.С. Оліневич (1923-1995) (документальні повісті «Нескорені» (1991), «Пам’ять» (1993), «Миньковецька держава» (1993)3, В.О. Сутковецький (історичні повісті «Віск і криниця» (1990), «Таємниця старого майстра» (1994)4, В.Ф. Шинкарчук та В.Б. Оліфер (низка статей з історії краю та місцевої медицини у газеті «Дунаєвецький вісник»)5, П.А. Білий і О.П. Білий (книга «Миньковеччина» (2004)6, Т.К. Прокопчук (бібліографічний довідник у співавторстві «Дунаєвеччина в іменах» (2006-2007, вип. 1-2)7, В.А. Захар’єв (збірник «Археологія Дунаєвеччини» (1992), «На вістрі часу» (2002)8, В.М. Заторжинська (книга «За покликом серця. Нарис життя й науково-краєзнавчої діяльності В.С. Прокопчука» (2004) й інші.

Проте справжньою розгорнутою енциклопедією історії Дунаєвеччини, яка постійно розширюється і поглиблюється, стало проведення в райцентрі всеукраїнських науково-краєзнавчих конференцій «Дунаєвеччина очима дослідників, учасників і свідків історичних подій» та видання наукових збірників за результатами їх роботи, перша з яких відбулася в Дунаївцях у 1997 р.9, друга – у 2000 р.10, третя – у 2003 р.11 і четверта – у 2008 р.12. Зокрема, остання, що відбулася 18 вересня 2008 року під егідою Дунаєвецької районної ради та райдержадміністрації, Центру дослідження історії Поділля Інституту історії України НАН України, Дунаєвецької районної бібліотеки та районної організації Всеукраїнської спілки краєзнавців, була присвячена 605-й річниці з часу першої згадки про м. Дунаївці і 85-річчю утворення Дунаєвецького району. В її роботі взяли науковці, краєзнавці, вчителі, працівники музеїв, архівів, бібліотек з Києва, Житомира, Хмельницького, Чернівців, Кам’янця-Подільського, Дунаївців й інших міст України та в її складі Хмельниччини, у тому числі такі відомі подвижники краєзнавства, як голова ВСК, академік НАН України П.Т. Тронько, президент Житомирського товариства дослідників Волині М.Ю. Костриця, провідний науковий співробітник Центрального архіву історії єврейського народу В.М. Лукин, ректор Кам’янець-Подільського національного університету О.М. Завальнюк, директор Хмельницького обласного літературного музею В.І. Горбатюк, професор кафедри історії України Чернівецького національного університету П.П. Брицький та ін. У науковий збірник за результатами роботи конференції було вміщено доповіді та статті 62 авторів, які розглянули різні аспекти історії, освіти, культури, духовного життя, діяльність відомих постатей Дунаєвеччини й, таким чином, значно поповнили скарбницю знань про Поділля.

2008-й рік став переломним у розвитку і реформування краєзнавчого руху в Україні та її регіонах. Постановою Кабінету Міністрів України, № 908 від 16 жовтня цього року Всеукраїнській спілці краєзнавців надано статус Національної спілки краєзнавців України (НСКУ). Зокрема, в цьому державному документі зазначалося: "Враховуючи видатні заслуги у забезпечені розвитку української національної культури, надати статус національної Всеукраїнській спілці краєзнавців України"13. Ця постанова була офіційно вручена голові спілки, Герою України, академіку П.Т. Троньку під час роботи вже під новою назвою ІV з’їзду Національної спілки краєзнавців України (НСКУ), який відбувся 28 жовтня 2008 р. у київському Українському домі.

ІV з’їзд НСКУ, який зібрав делегатів від усіх областей України, розглянув важливі питання: звіт про роботу спілки за останні п’ять років; про зміну статусу і затвердження нового Статуту спілки, обрано новий склад правління, до якого від Хмельницької обласної організації НСКУ ввійшли її голова Л.В. Баженов, О.М. Завальнюк, В.О. Савчук, В.С. Прокопчук14, та президію на чолі з головою академіком П.Т. Троньком, прийняті важливі постанови і документи по розбудові на місцях відділень і осередків Національної спілки краєзнавців15. Таким чином, ІV з’їзд НСКУ став рубіжною віхою і новим історичним етапом в розвитку краєзнавчого руху в Україні, у підвищенні професійності, якості роботи його організаційних структур та регіональних і краєзнавчих досліджень, проектів і видань його учасників, визначило новий статус краєзнавців у державі – членів спілки, як творчих працівників й прирівнено її до державних (національних) творчих спілок таких, як Національна спілка письменників України, Національна спілка журналістів України, Національна спілка художників України тощо.

12 червня 2009 року в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка відбувся перший пленум новообраного правління на ІV з’їзді НСКУ, в роботі якого взяли участь його члени від спілки краєзнавців Хмельниччини. Пленум розглянув важливі питання щодо розгортання діяльності осередків НСКУ. Була заслухана і обговорена доповідь її голови П.Т. Тронька "Першочергові завдання для краєзнавчого руху України" і прийнято відповідну постанову, затверджені "Методичні рекомендації по організації роботи на місцях", "Положення про символіку НСКУ", "Положення про Премію імені Дмитра Яворницького", "Кодекс професійної етики краєзнавця", "План основних заходів ВСК на 2009 р.", "Склад комісій правління спілки", "Перелік основних документів, що формуються первинною (обласною) організацією НСКУ для вступу до спілки", "Зразки документів для вступу до НСКУ" та інші. Отже, матеріали і документи пленуму заклали базис і визначили конкретні завдання по реформуванню і розбудові Національної спілки краєзнавців в Україні на далеку перспективу16.

Від усіх вищеназваних подій не стояли осторонь краєзнавці Хмельниччини, в тому числі Дунаєвеччини. Зокрема, 22 жовтня 2008 року на звітно-виборній конференції відбулося заснування Хмельницької обласної організації НСКУ, обрано новий склад правління та його президії (першим заступником голови обласної Спілки краєзнавців став В.С. Прокопчук), було вирішено в містах і районах Хмельниччини реформувати осередки ВСК або створити нові організації НСКУ, обрано делегацію з 10 осіб на ІV з’їзд Національної спілки краєзнавців України17. З цього часу впродовж трьох наступних років проходив складний процес перебудови краєзнавчих осередків в області на засадах Статуту НСКУ.

У чому суть реорганізації НСКУ? Згідно Статуту НСКУ потрібно було провести установчі збори спілки на місцях, які б офіційно задекларували створення міської або районної організації Спілки. Членом НСКУ може бути той краєзнавець, науковець, який творчо працює на тлі краєзнавства, має праці (монографії, книги, нариси), публікації в наукових збірниках, журналах і газетах з регіональних проблем історії, культури, географії, етнографії, фольклору, мистецтвознавства, архітектури, природи, екології, музейництва та інших галузях науки або бере участь у розробці краєзнавчих програм, проектів, туристичних маршрутів, створенні музеїв, займається організаторською діяльністю в краєзнавстві, спілці тощо. При цьому вступ у члени НСКУ здійснюються суто на добровільних засадах.

Для цього необхідно згідно з вимогами Статуту НСКУ подати в новостворену міську або районну організацію спілки такі документи:

1. Письмову заяву до місцевої організації НСКУ. У заяві, крім прохання прийняти в члени спілки, зазначити свою згоду виконувати Статут спілки та Кодекс етики краєзнавця.

2. До заяви додати три рекомендації від колег-членів спілки, які мають стаж у краєзнавстві не менше трьох років й знають кандидата у члени НСКУ по співпраці в краєзнавстві.

3. Додати на окремому аркуші написану автобіографію.

4. Заповнити анкету члена Спілки.

5. Заповнити облікову картку члена НСКУ за встановленою формою.

6. Додати перелік основних особистих наукових, краєзнавчих публікацій, або проведених важливих краєзнавчих заходів, здійснених краєзнавчих проектів, або інших видів діяльності, які характеризують Ваш внесок у краєзнавство.

7. 4 кольорові фотографії (4 х 5 см.) для членського посвідчення та заповненої анкети.

8. Витяг з протоколу первинної організації про прийом до НСКУ за відповідним зразком18.

Прийом у члени НСКУ здійснюється на загальних зборах первинної організації. Після прийому до спілки всі документи нового члена залишаються у первинній чи обласній організації спілки і підлягають відповідальному зберіганню. При переїзді на інше місце проживання, вони пересилаються до місцевої первинної або обласної організації НСКУ.

Другий примірник облікової картки з фото передається до правління НСКУ в Києві. Після цього за ухвалою президії цього правління здійснюється оформлення членських посвідчень Спілки, які урочисто вручаються краєзнавцям в обласній або первинній організаціях НСКУ разом із значком члена Спілки. Члени НСКУ сплачують одноразовий вступний внесок (100 грн.) та щорічний (50 грн.), які фіксуються у членському квитку та відомості про сплату внесків.

Така процедура прийому в члени НСКУ здійснюється у всіх творчих національних спілках України.

Варто відзначити, що Національна спілка краєзнавців не ставить перед собою мету масово приймати в свої лави нових членів, гонитися за кількістю їх членів. Ми раді бачити в складі реформованої спілки достойних, професійних, відданих справі краєзнавства, творчих та ініціативних соратників, які б своєю наполегливою працею підвищили якість, науковість краєзнавчих досліджень та написаних творів, були б наставниками і прикладом у роботі для аматорів-краєзнавців, які ще не стали членами НСКУ, сприяли успішному виконанню національних і обласних програм з розвитку краєзнавства, продовжували б традиції бути в авангарді національно-культурної розбудови в Україні.

Процес реформування Дунаєвецького районного відділення ВСК у районну організацію НСКУ тривав з жовтня 2009 – по квітень 2010 років. Після проведення установчих звітно-виборних зборів (квітень 2010 р.) новостворена організація місцевої Спілки об’єднала 20 членів НСКУ переважно з числа вчителів, працівників інших культурно-освітніх установ та краєзнавців району, які вирішили стати професійними краєзнавцями. Головою осередку була обрана методист районного методичного кабінету відділу освіти К.М. Беченко, яка активно раніше працювала у відділенні ВСК і координувала краєзнавчу роботу в закладах освіти Дунаєвеччини. Наставником організації від правління обласної Спілки став раніше багаторічний керівник місцевого відділення ВСК професор В.С. Прокопчук19.

Що зроблено членами НСКУ Дунаєвеччини за останні п’ять років їх діяльності? Кожен член Спілки за цей час вніс свою частку в розвиток краєзнавчого руху, регіональних досліджень, у створення краєзнавчих музеїв, для підготовки талановитих старшокласників до участі в обласних та всеукраїнських олімпіадах, для конкурсів на кращу учнівську працю з краєзнавчої тематики в системі Малої академії наук, налагодили співпрацю з краєзнавцями-аматорами. Наведемо конкретні приклади. В авангарді наукових досліджень і популяризації історії та культури Дунаєвеччии продовжує залишатися професор В.С. Прокопчук. Він у 2009 р. захистив докторську дисертацію «Інституалізація краєзнавчого руху Правобережної України 20-х рр. ХХ – початку ХХІ ст.» й видав однойменну фундаментальну монографію20, в яких відображено розвиток краєзнавства за цей час на його отчій землі, а також опублікував майже 40 статей у наукових збірниках та газетах з різних аспектів історії Дунаєвеччини21, виступив організатором у районі низки науково-методичних семінарів і нарад з проблем краєзнавства, головне, п’ятої всеукраїнської науково-краєзнавчої конференції «Дунаєвеччина очима дослідників, учасників і свідків історичних подій» (вересень 2013 р.).

Чимало робить для краєзнавства району відомий журналіст, краєзнавець, археолог В.А.Захар’єв. Він організував відзначення 600-річчя першої згадки про смт. Миньківці, у 2008 р. під наставництвом Центру дослідження історії Поділля Інституту історії України НАН України при Кам’янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка заснував у Миньківцях на громадських засадах науково-краєзнавчий «Центр Мархоцькознавства» для дослідження життя і діяльності графа-реформатора Ігнація Мархоцького, створеної ним відомої наприкінці ХVIII – на початку ХІХ ст. «Миньковецької держави» й в цьому контексті інших сторін історії Поділля того часу. До складу Центру ввійшли науковці і краєзнавці мархоцькознавці з Києва, Одеси, Львова, Хмельницького, Кам’янця-Подільського, з Дунаєвеччини, Польщі, Ізраїля. Впродовж 2009-2013 рр. цей Центр провів у Миньківцях чотири тематичних наукових симпозіумів та видав чотири томи «Наукових записок Центру Мархоцькознавства» за матеріалами їх роботи22. 15 травня 2013 року за ініціативи та організаційних зусиль В.А. Захар’єва і його соратників відкрито у Миньківцях історико-меморіальний музей Ігнація Мархоцького23.

У тих же Миньківцях працює вчителем історії член НСКУ Ж.Л. Слободян. Вона публікує статті з історії краю, розробила туристично-краєзнавчий маршрут «Миньковецька держава», створила у школі краєзнавчий музей, підготувала понад 8 учнівських праць з історичного краєзнавства в системі Хмельницького територіального відділення МАН24.

Член НСКУ, вчитель історії НВК ЗОШ І-ІІІ ступенів с. Великий Жванчик С.П. Домков виступив фундатором сільського краєзнавчого музею, розробив два туристично-екскурсійні маршрути по Дунаєвецькому району, створив нарис історії про своє село, підготував низку учнівських праць з краєзнавства для МАН25. Член НСКУ, вчитель історії Підлісномукарівської ЗОШ І-ІІІ ступенів А.В. Лігоцький має понад 30 краєзнавчих публікацій, засновник і керівник місцевого краєзнавчого музею, створив нарис про репресованих сталінським режимом учителів краю26. Член НСКУ, вчитель історії, нині пенсіонер С.Т. Колісник продовжує працювати директором заснованого ним краєзнавчого музею в с. Балин і домігся присвоєння йому звання «Зразковий музей»27. Загалом у Дунаєвецькому районі сьогодні функціонує 25 краєзнавчих і меморіальних музеїв, з яких п’ять мають звання «Зразковий музей»28.

У розбудові краєзнавства на Дунаєвеччині подвижницьку роль відіграє член НСКУ, директор районного Будинку творчості школярів, лауреат премії імені Федора Шевченка В.І. Крупник. Крім краєзнавчих публікацій, вона відкрила експозиції музею учнівської творчості та історії туристсько-краєзнавчого руху в районі, автор навчальної програми з краєзнавства для учнів-гуртківців станції юних техніків (СЮТ), створила нарис про село Січинці29. Багато робить для розвитку краєзнавства в системі бібліотек Дунаєвеччини член НСКУ, директор центральної районної бібліотеки Т.К. Прокопчук. Вона розбудувала краєзнавчі відділи бібліотек, налагодила видання бібліографічних довідників з історії та культури краю на допомогу науковцям і краєзнавцям, створила в своєму закладі меморіальний музей письменника-дунаєвчанина Миколи Магери, є автором багатьох науково-краєзнавчих публікацій30. Перелік добрих справ членів Дунаєвецької районної організації Спілки краєзнавців можна продовжувати.

Краєзнавці-аматори, які ще не стали членами Дунаєвецького районного осередку НСКУ, також вносять свій доробок у дослідження історії рідної землі. Прикладом може служити творча діяльність пенсіонера, голови місцевого відділення товариства політв’язнів Войціха Кузьмінського, уродженця с. Нестерівці, якого за участь в опорі радянському режиму було кинуто у концтабори ГУЛАГу. Він 42 роки працював на Дунаєвеччині бухгалтером. На схилі літ взявся описати бачене, почуте, пережите. Упродовж 2008-2012 рр. він створив і видав на власні й кошти обласного товариства «Меморіал» імені Василя Стуса чотири тематично з’єзднані меморіально-істерико-документальні книги «Тернова нива долі» (2008)31, «Нестеровецьке повстання і голодомор» (2010)32, «Повстання в Дунаївцях і атеїзм» (2011)33 і «Повстання в Тернаві та історія» (2012)34. Сумарно на 1859 сторінках цих видань автор мовою сотень уміщених копій документів слідчих справ, зібраних у Державному архіві Хмельницької області, наведених текстів спогадів учасників і свідків подій з використанням власних свідчень та історичного аналізу відновив об’єктивну картину трагічних подій на Дунаєвеччині в часи голодомору 1932-1933 рр., жахів політичних репресій 1930-50-х рр., воєнного лихоліття 1941-1944 рр., уперше в історіографії повною мірою висвітлив події селянського супротиву насильницькій колективізації та опору радянському режиму. Хоча зміст цих книг страждає певним непрофесіоналізмом (автор не фахівець з історії), проте зібрані тут документи і матеріали мають важливе джерелознавче значення для історичної науки та поділлєзнавства.

Зрозуміло, що осередок НСКУ на Дунаєвеччині ще проходить етап своєї розбудови і утвердження, прагне відновити авангардні позиції в краєзнавчому русі Хмельниччини. Перед ним постає завдання вийти на нові горизонти краєзнавчих досліджень. По-перше настав час створити авторський колектив, який би підготував рукопис, а згодом і видав узагальнюючу книгу за умовною назвою «Дунаєвецька земля в контексті історії Поділля», яка б акумулювала новітні знання про цей край. По друге, необхідно й надалі активно готувати і видавати книги нарисів про села з тим, щоб отримати повноцінну історію всіх населених місць району й, таким чином, долучитися до створення енциклопедії «Історії міст і сіл України. Хмельницька область». По-третє, варто активізувати відзначення ювілейних дат заснування історичних сіл району, що спонукатиме до активізації краєзнавчої роботи. По-четверте, варто поновити і активізувати висвітлення історії, культури і природи Дунаєвеччини, популяризувати діяльність місцевої спілки НСКУ на сторінках сайтів мережі Інтернету. Нарешті, варто було б розробити довгострокову програму розвитку краєзнавства і регіональних досліджень (до 2025 р.) і затвердити її на сесії Дунаєвецької районної ради, яка дисциплінувала б діяльність районної спілки краєзнавців й визначила стратегічні пріоритети розвитку краєзнавчого руху на далеку перспективу.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   50


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал