Дунаєвеччина очима дослідників, учасників і свідків історичних подій



Сторінка18/50
Дата конвертації22.12.2016
Розмір9.2 Mb.
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   50

Список використаних джерел та літератури:


  1. Антоненко-Давидович Б. На шляхах і роздоріжжях / Борис Антоненко-Давидович. – К., 1999. – С.__

  2. Винник І. Бої Житомирської Пішої Юнацької Школи / Іван Винник // За державність: матер. до Історії Війська Українського. – Варшава, 1939. – Зб. 9. – C.___

  3. Комарніцький О.Б. Смотрич – батьківщина Смотрицьких у добу української революції 1917-1920 рр. / О.Б. Комарніцький // Дунаєвеччина очима дослідників, учасників і свідків історичних подій: зб. наук.-краєзн. пр. – Дунаївці; Кам’янець-Подільський, 2008. – Вип. ІV. – С. 582-591.

  4. Селянська Громада – 1919. – Лип. (Ч. 25).

  5. Сосюра В. Третя Рота: роман / Володимир Сосюра. – К., 1988. – С.

  6. Український козак. – 1919. – 1 лип. (Ч. 21).

В.С. Прокопчук,

м. Дунаївці


В.А. Сочинський – видатний діяч Подільської «Просвіти»
У статті висвітлюється просвітницька діяльність подолянина, секретаря Подільської губернської «Просвіти», організатора й керівника українського видавництва «Дністер» у Кам’янці-Подільському В.А. Сочинського.

Ключові слова: «Просвіта», Поділля, видавництво «Дністер», бібліотеки, книга.
Про Василя Андрійовича Сочинського, який у 1908-1914 рр. був секретарем Подільської губернської «Просвіти», активним учасником національно-визвольних змагань 1917-1920 рр., донедавна на Поділлі майже не було інформації. Дещо про його життя і діяльність повідомила «Енциклопедія українознавства» [1], а згодом Віктор Приходько у своїх спогадах [4].

Мета цієї статті на основі аналізу виявлених джерел реконструювати життя, просвітницьку й патріотичну діяльність цього борця за українську незалежність.

На жаль, його біографічні дані на сьогодні надто скупі. Відомо, що народився 1885 року в Кужелівці в селянській сім’ї, закінчив сільську початкову школу, потім міське новоушицьке училище. Працював спочатку в Миньковецькому волосному правлінні, а десь року 1905-го вже був урядовцем Кам’янець-Подільського відділення Селянського поземельного банку. І, як пізніше писав у спогадах його друг, колишній голова Подільської губернської народної управи Віктор Кіндратович Приходько, у свої 20 років, маючи освіту рівня міської школи, отримував 30 крб. місячної платні, був достатньо забезпеченим, щоб жити тихим і спокійним життям [4, с. 86].

Однак Василь Андрійович був не такою людиною. Обдарований від природи, талановитий, спостережливий він підвищував освітній рівень за рахунок багатьох прочитаних книг і не міг стояти осторонь бурхливих подій: досить скоро «заразився українською бацилою» й опинився в самому центрі українського національного життя. У березні 1908 року, як тільки зусиллями лікаря К. Солухи і Т. Павловського вдалося відновити діяльність Подільського українського товариства «Просвіта», він зразу ж став його активним членом, а незабаром і секретарем, взявши на себе чималий тягар громадської безоплатної просвітницької роботи і ніс його упродовж 1908-1914 рр. – часу функціонування так званої другої Подільської «Просвіти».

Статут визначав головну мету просвітницької діяльності – «допомогу культурно-просвітньому розвитку українського народу на Поділлю». Реалізації мети підпорядковувались завдання, які секретарю В.А. Сочинському доводилося виконувати в співпраці з головою Костем Солухою та активом Товариства: відкриття шкіл, бібліотек, читалень, книгарень і книжкових кіосків; видання книг, газет, листівок для народного читання; заслуховування рефератів й проведення бесід про Україну; збирання й популяризація фольклору, рідної пісні, музики; створення музеїв; поширення просвіти серед дорослих через недільні школи, вечірні заняття, постановка вистав тощо [5, с. 101].

Головним напрямом роботи подільські просвітники вважали поширення української книги серед населення Кам’янця-Подільського, повітових міст та сіл. З цією метою намагались створювати бібліотеки, бібліотеки-читальні. Робити було це не просто – влада чинила суцільні перешкоди їх відкриттю. Зокрема на подання ради не дала дозволу на функціонування бібліотек у 24 селах губернії [4, с. 13]. Однак настирливість голови і секретаря «Просвіти» час од часу пробивала стіну заборон. Просвітянська бібліотека в Кам’янці-Подільському 1911 року вже зібрала 1130 примірників книг, передплачувала 18 українських газет і журналів, 11 російських, мала 183 постійних читачі. А 1914-го, на час розпуску Товариства, мала 1460 найменувань творів, 137 постійних читачів, яким видала 2014 книг [4, с. 16, 23].

Складною проблемою виявилося поповнення книгозбірень україномовною книгою – їх явно не вистачало. Василь Андрійович вирішив надолужити справу за рахунок відкриття власного видавництва. В.К. Приходько згадував: «… Сочинський таки «нашкрябав» трохи грошей, притягнув паї ще у кількох кам’янецьких українців і в 1908 році сповістив мене у Дорпт, де я вчився, що ми таки будемо мати на Поділлю видавництво – тільки ось, як його назвати. Я спроектував назву «Дністер» - нашої подільської річки, - Сочинський її апробував, з 1908 року у Кам’янці на Поділлю почало функціонувати українське видавництво «Дністер» [4, с. 92]. Перша книга, що побачила світ під грифом цього видавництва, була збірка улюблених в народі творів подолянина Степана Руданського. Василь Андрійович встановив контакти з місцевими друкарнями, і в народ пішли брошури, невеликі за обсягом, зате дешеві, попит на них постійно зростав. Серед них – книжечки з питань кооперації, написані видатним подільським кооператором і журналістом Йоахимом Волошиновським. Авторський колектив, до якого ввійшли К. Солуха, Ю. Сіцінський, В. Сочинський, М. Павловський та ін., підготував «Український катехизм», в якому шляхом питань і відповідей висвітлювались важливі аспекти історії і культури України. 1914 року жандарми занесли її до протоколу як таку, що несла «антидержавні думки», твердила «… що кожний має право вільного пересування, право на вільну розмову рідною мовою», а російського царя назвала «деспотом, від якого не треба приймати наказів…» [2, с. 19]. В.А. Сочинський поступово оволодів усіма тонкощами нової справи й став помітним видавцем. Принаймні закордонна «Енциклопедія українознавства», що видавалась під редагуванням професора Володимира Кубійовича, у другому томі зафіксувала факт функціонування видавництва «Дністер» у Кам’янці-Подільському, особливу його активність у 1918-1920 рр., й прізвище видавця В.А. Сочинського [1].

Бібліотечна комісія при раді «Просвіти» добивалася відкриття бібліотек і в окремих селах. У різний час плідно діяли вони в Печері Брацлавського повіту (204 книги, 60 постійних читачі), у селах Іванківці, Куничани та інших. Книги поширювались і через членів «Просвіти», на Дунаєвеччині – через учителя Самійла Бабляка, Петра Куцяка (с. Великий Жванчик), Івана Васильєва (Мала Кужелівка), Степана Жулинського (Дунаївці), Євмена Лісовенка (Тинна), священника Никанора Родкевича (Іванківці), Євстафія Галака (Лошківці) [5, с. 107-109].

Чимало уваги надавав В.А. Сочинський улаштуванню масових гулянь, адже вони збирали велику аудиторію для поширення української ідеї, реалізації книг тощо. Водночас зібрані кошти давали можливість наймати приміщення, утримувати бібліотеку і бібліотекаря, книгарню і лоток з книжками на базарі, поширювати свою діяльність на село. Якщо таке гуляння на бульварі чи вечірка в помешканні мали відбутися, Василь Андрійович, за спогадами В. Приходька, мав сотню обов’язків: він мусив замовити театральну залу чи бульвар для гулянки, здати до друку афіші і відкоректувати їх, запросити оркестр, домовитись з брандемейстром пожарної команди, щоб полити водою бульвар перед гулянням і т.п. [4, с. 90]. Допомагали йому нерідко молодші брати Іван та Михайло, й інші молоді люди з числа семінаристів, гімназистів, учнів технічної, художньо-промислової та фельдшерсько-акушерських шкіл, дрібні чиновники, що потягнулись до нової справи.

А таких масових гулянь тільки в червні 1909 року відбулося три, їх відвідувало до 800 осіб. А ще три літературно-музичних вечірки, де читались реферати, уривки з літературних творів, декламувались вірші, ставились п’єси, організовувались виставки книг і їх продажа. 1913 року були прочитані реферати «Українські народні колядки і щедрівки», «Історичні народні пісні про повстання Б. Хмельницького», про українських письменників Тараса Шевченка, Лесю Українку, Степана Руданського, Івана Котляревського, Івана Франка та ін. Закінчувались такі вечірки танцями. Вхідний квиток коштував 30 коп. [4, с. 21].

Такі гуляння деким розцінювалися неоднозначно, мовляв, тратиться час, зусилля й кошти, аби кам’янецькі «ферцики» і баришні мали де дешево потанцювати. Критики забували, що при цьому відбувалася потужна світоглядна робота. І життя згодом довело, що ці заходи виконали завдання, яке на них покладалося: у села їхали молоді священики – вихованці Подільської духовної семінарії, медики, учителі, несли українознавчі ідеї в маси. А коли прийшла пора, скликали з’їзди, курси, українізовували школу, очолювали українські структури, поповнювали військо, розбудовуючи Українську Народну Республіку.

1914 року Подільська «Просвіта» мала 150 членів, серед них групу тих, хто згодом очолив державні структури: Н. Григоріїв, В. Приходько, В. Чехівський. Однак 17 травня того року жандарми розгромили цей осередок українського життя. Василь Андрійович покинув Кам’янець-Подільський і подався, як свідчить В.К. Приходько, на «Чорноморщину», де кілька років лікував хворі нирки [4, с. 94].

Але як тільки в Кам’янці-Подільському знову запульсувало українське життя, зразу ж повернувся назад. Кілька місяців був головою ради Кам’янець-Подільської повітової управи [6, с. 89]. На цій посаді його замінила Олампіада Пащенко, бо Василь Андрійович на прохання Віктора Кіндратовича Приходька, тоді голови Подільської губернської народної управи, очолив у ній видавничий відділ. 1919 року відновив він діяльність видавництва «Дністер» і видав кілька десятків назв книг, брошур, шкільних підручників, ефективно використовуючи можливості друкарні Свято-Троїцького братства, де працювало 4 друкарських машині і 60 осіб персоналу, та велику друкарню – 120 працівників – колишнього губерніального правління. У заблокованому ворожими військами Кам’янці-Подільському проблемою виявився друкарський папір, який Василь Андрійович з трудом діставав у місцевих євреїв. Коли ж дізнався, що в Совиному Яру, у якогось графа, є папірня, встановив з ним контакти від імені народної управи, організував поставку сировини – ганчір’я, паперової макулатури, й отримав не дуже якісний, а все ж папір, так необхідний видавництву.

Василь Андрійович залучив до видавництва в якості редакторів та авторів професорів відкритого 22 жовтня 1918 року державного українського університету, передовсім В. Біднова, Л. Білецького, М. Драй-Хмару, М. Плевако та інших. Йому допомагав земляк – дунаївчанин Степан Рандик і як редактор, коректор, так і письменник, а також Н. Григоріїв. Робота не припинилася й за поляків, що окупували Кам’янець-Подільський. «У видавничому відділі «за Сочинського» було, як у великому млині, - згадував В.К. Приходько. – Тріщали машинки, цокали рахівниці, безперестанно звонив телефон, а в кабінеті завідуючого – безперервний людський поток: то приходили письменники, університетські професори, коректори, поети і дуже часто між ними – від початку 1919 року, - маяла сива борода «діда» М. Грушевського… Такий широкий розмах роботи швидко давав свої наслідки: книжка виходила за книжкою, їх, як висловлювався Сочинський, просто «лопатами гребли», і земські підводи та автомобіль не встигали їх з друкарень відбирати [4, с. 97].

Відновлена 1917 року «Просвіта» досить скоро сформувала сітку своїх філій – 203 просвітницьких осередки, 34 із них на Кам’янеччині, і не припинила своєї роботи навіть в умовах військової окупації Кам’янця-Подільського. 14 травня 1919 року, з приходом у місто червоногвардійських загонів, відбулися надзвичайні загальні збори товариства «Просвіта», була переобрана рада, до якої ввійшли Кондрацький, Савицький, Ільїнський, Животко, Кобилянський, Душкевич, Богацький, а також і Василь Андрійович Сочинський. Відбулася зміна керівництва – головою обрали вчителя Євгена Кондрацького, вихідця з Маліївців, що на Дунаєвеччині [3, с. 28].

1920 року перед приходом більшовицьких військ почалася евакуація українських урядових установ, чиновників, працівників різних українських структур. Видавництво «Дністер» припинило діяльність, видавши більше 30 назв книг, здебільшого підручників. Ще довго ними був забитий книжковий склад народної управи, радянська влада постачала українські книги в школи не тільки Подільської, а й інших губерній.

А їх творець, видатний просвітник, подолянин В.А. Сочинський мусив покинути рідний край, відбути в еміграцію. Він жив у прикордонних з радянською Україною Галичині, у Волинському воєводстві, сподіваючись на переміни й повернення додому. У Львові зумів відновити видавництво, але вже під назвою «Поділля» й видати кілька книг, підручників [4, с. 98]. Останні роки жив у Луцьку, виховував двох синів. Там і помер 1938 року, залишивши помітний слід в українських національно-визвольних змаганнях, як справжній лицар українського руху на Поділлі.

Список використаних джерел та літератури:


  1. Енциклопедія українознавства / гол. ред. проф. В. Кубійович. – Львів, 1993. – Т. 2. – С. 550. – Перевид. в Україні

  2. Лозовий В.С. Діяльність Подільської «Просвіти» в 1906-1914 рр. / В. Лозовий // Просвітницький рух на Поділлі (1906-1923 рр.). – Кам’янець-Подільський, 1996. – С. 6-27.

  3. Назаренко Є.Д. «Просвіта» на Поділлі в 1917-1919 роках // Проблеми духовного і національного відродження на Поділлі: наук. зб. за матер. всеукр. наук.-краєзн. конф. 9-10 листоп. 1995 р., м. Хмельницький. – Хмельницький; К., 1995. – С. 27-28.

  4. Приходько В.К. Під сонцем Поділля: спогади / Віктор Приходько. – Вінниця: ТОВ «Консоль», 2011. – Ч. 2. – 416 с.

  5. Просвітницький рух на Поділлі (1906-1923 рр.) / Кам’янець-Поділ. міське т-во «Просвіта»; упоряд.: М. Мошак, В. Лозовий. – Кам’янець-Подільський, 1996. – 110 с.: іл.

  6. Сохацька Є.І. Олімпіада Пащенко – діячка «Просвіти» та організатор українського шкільництва на Кам’янеччині (1917-1920 рр.) / Є. Сохацька // Просвітницький рух на Поділлі (1906-1923). – Кам’янець-Подільський, 1996. – С. 85-95.

С.М. Феодосьєв,

м. Київ
Степан Риндик і Кам’янець-Подільске видавництво “Дністер”


У статті досліджується видавнича діяльність дунаївчанина С.Т. Риндика у складі Кам’янець-Подільського видавництва «Дністер».

Ключові слова: Кам’янець-Подільський, видавництво, «Дністер», книга, редактор.
З виходом стараннями Валерія Куфльовського 2011 року в городоцькому видавницві “Бедрихів край” книги дунаївчанина Степана Риндика “Дідова романтика”1 в Україну поступово почала повертатися літературна спадщина одного із самобутніх українських діаспорних письменників. В останні роки активно почався передрук не лише його творів2, але й зріс інтерес до особистості письменника. З’явилися дослідження, в яких йдеться не лише про творчість, але й окремі сторінки біографії, його багатогранний талант.3 Степан Риндик був не лише письменником, але й поетом, літературним критиком, мовознавцем. У цій статті ми торкнемося діяльності Степана Риндика як редактора і перекладача, а також його співробітництва з видавництвом “Дністер”, яке діяло в Кам’янці-Подільському в 1919-1920 роках під час Української революції та національно-визвольної боротьби.

У ґрунтовній монографії професора Київського національного університету імені Тараса Шевченка Миколи Тимошика “Історія видавничої справи” в розділі “Видавничий рух доби визвольних змагань українського народу (1917-1920)” є параграф “Кам’янець-Подільський як видавничий і книгознавчий центр УНР” (сс. 303-312), в якому зазначено: “Ще до прибуття урядових установ тут (у Кам’янці–Подільському. – С.Ф.) була створена певна видавнича і друкарська база. Незалежне видавництво ”Дністер” існувало вже з 1911 року. Головною його продукцією були брошури на кооперативні теми, шкільні підручники. Тамтешнім видавцям вдалося навіть випустити в світ твори С. Руданського, якому особливо не везло на видання в Центральній Україні. З відкриттям у місті над Смотричем у жовтні 1918 року державного українського університету потужний видавничий осередок формується при цьому навчальному закладі. На початку університет не мав своєї друкарні. Тому доводилося ректорові виступати замовником на друк у кількох видавництвах, зокрема у “Дністрі”.4

Більш детальну інформацію про роботу видавництво “Дністер” у цей час знаходимо в дослідженні Кам’янець-Подільского науковця Едуарда Мельника “Видавнича справа в Україні в період Директорії”: “Особливо активну участь брало у видавництві підручників, а також художньої літератури на Поділлі приватне видавництво “Дністер”, яке розпочало свою діяльність в Кам’янець-Подільському ще в 1911 р. виданням творів С. Руданського, І. Волошиновського та ін. В 1917 р. видавництво вимушено було переїхати в Новоросійськ, де випустило дві книги Василя Стефаника “Новини та інші оповідання” й “Кам’яний хрест”. У серпні 1919 р. повернувшись назад до Кам’янець-Подільського, воно переформувалося у видавництво на паях з значним капіталом та з державною допомогою, і відновило свою роботу вже під назвою Подільське видавниче Товариство “Дністер”. В цьому ж році ним були надруковані такі книжки: “Хімія”, “Електротехніка”, “Арифметика”, “Всесвітня історія”, а також читанка “Просвіти”. Товариством також було підготовлено до друку ще 23 підручники. Також були видані Товариством “Дністер” для самоосвіти дві книжки “Природа та Цивілізація” – витяг з історії розвитку цивілізації в Англії – Бокля, “Халдеі” – культурно-історичний нарис.

Особливою заслугою видавництва є те, що воно видало в цей час на кошти Міністерства народної освіти окремою брошурою завершений “Проект єдиної школи на Вкраїні. Книга 1. Основна школа”, який був розроблений на завершальному етапі спеціально для цього створеною комісією, загальне керівництво якої здійснював П.Холодний в період Директорії. А це дало можливість, за свідченням С. Сірополка здійснювати за “Проектом” у 1919 р. навчання в школах Поділля, про що так довго мріяли українці.

Видавниче Товариство “Дністер” продовжувало далі свою активну діяльність. Зокрема, згідно каталогу видань Товариства на 1-ше квітня 1920 р., містить в собі сімдесят три назви праць, які за своїм змістом поділялися на: книжки для самоосвіти, економіка, кооперація, сільське господарство, краснеписьменство та інші. Так, у першому відділі було 25 назв, у другому – 9, у четвертому – 19, у п’ятому – 1.

Крім того, цей каталог поділяв кожний названий вище відділ на підвідділи – вийшли, друкуються, готові до друку – на підставі чого можна було отримати всю необхідну інформацію відносно тих чи інших книг та підручників. Навесні 1920 р. видавництвом була випущена велика партія українських книжок, підручників (всього 150 назв).

Отже, Подільське видавниче Товариство “Дністер” у своїй видавничій діяльності намагалося охопити всі сторони наукового, культурного і освітнього життя. Хоча кількісна перевага залишалася все ж таки на боці відділу підручників, що ще раз переконує нас у тому, що Товариство приділяло особливу увагу цій ділянці”5.

Степан Риндик, приїхавши 1919 року зі Сміли, де працював на залізниці, до Кам’янця–Подільського, деякий час викладав математику в щойно створенному університеті, але згодом перейшов на роботу до відновленого видавництва “Дністер”. Ось як про це пише в книзі своїх спогадів “Під сонцем Поділля”, при цьому даючи високу оцінку Степану Риндику як організатору і редактору, український громадсько-політичний і державний діяч, колишній член Центральної ради, Голова Подільської губернської народної управи, Міністр юстиції Директорії УНР, а пізніше викладач Української господарської академії в Подєбрадах (Чехословаччина) Віктор Кіндратович Приходько (1886-1982): “Підчас панування у Кам’янці поляків у 1919-1920 роках, В.А. Сочинський, разом з Н.Я. Григориївим, Т.С. Риндиком та іншими відновили колишнє приватне Подільське видавництво “Дністер”, при чім Сочинського було обрано директором товариства. Треба сказати, що на цей раз В.А. виявив себе не тільки, як блискучий організатор-видавець, але й як надзвичайно здібний керівник комерційного підприємства і фінансист. На жаль, видавництво “Дністер” , маючи перед собою гарні перспективи, функціонувало недовго – десь біля року: в половині ж 1920 року Кам’янець зайняли большевики і “Дністер” мусів припинити своє існування. Але за цей час видавництво усе ж зробило дуже й дуже велику роботу: воно ж дало поверх тридцять назв різних книжок, головним чином підручників і то в умовах ізоляції Кам’янця від цілого світу, з величезними труднощами добуваючи папер, друкарські фарби і т.п. В цей період виконав велику роботу С.Т. Риндик, як редактор видавництва, згодом відомий письменник”.6

У “Дністрі” були видані, друкувалися чи були готові до друку книги не лише Тараса Шевченка, Степана Руданського, Василя Стефаника, Марка Вовчка, але й таких всесвітньовідомих письменників і філософів як Жюль Верн, Вольтер, Жан-Жак Руссо та ін.

Степан Риндик був першим, хто переклав українською мовою окремі розділи твору видатного англійського історика і соціолога Генрі Томаса Бокля (1821-1862) “Історія цивілізації в Англії”. Книга побачила світ 1919 року під назвою “Природа і цивілізація”. У передмові від видавництва надрукованій на першій сторінці книги про яку мова, не можна без хвилювання читати наступні рядки (особливості мови оригіналу збережені): “Маючи на думці видати найвидатніші твори європейських учених з поля історії цивілізації і близьких до того тем, товариство “Дністер” поки що видає оцей розділ із славетного твору Г. Бокля. За теперішніх обставин дуже важко здобутися на щось більшого: цілковитий брак паперу, фарби, друкарських черенок то що, не кажучи вже про неймовірно тяжкі зверхні обставини нашого скаламученого життя, примушують звужувати засяги, спиняти розгін, закидати красні заміри. Навіть друкуючи оцей невеличкий розділ, Видавництво через ті самі обставини мусіло обмежитися чистим текстом твору, поминувши численні підтекстні помітки, якими автор так гойно приоздобив свою працю й які так багацько важать в її змісті.

Маємо надію, що промине може й невеликий час і тяжкі обставини нашого життя вступляться перед кращими; настане час, коли культурні здобутки на нашій національній ниві залежатимуть виключно від нашої снаги, завзятости, любови до Батьківщини, а не від тих чи инших сторонніх причин”.7

Цікаво, що цей раритетний примірник Риндиківського перекладу Бокля, який сьогодні зберігається в Національній бібліотеці України імені Вернадського в Києві і який був виданий авторові цієї статті, нечитаний – прийшлося розрізати сторінки. Цю більш ніж скромну, видану на поганому папері 88-сторінкову книжечку упродовж багатьох десятиліть ховали в спецcховищах якнайдалі від очей читачів. Творчість і Генрі Бокля, і Степана Риндика суперечила тодішній панівній марксистсько-ленінській ідеології. Мова йде про надзвичайно важливий документ епохи – на обкладинці і на титулній сторінці книги прізвище Степана Риндика закреслене, але, незважаючи на це, воно проглядається. Коли згадують когось із заборонених письменників образно кажуть, що його ім’я було викреслене з літератури. Тут таке викреслення можна побачити наочно, у буквальному значенні слова.

Вражає також і те, що в той важкий для країни час невелике видавництво намагалося донести до читача кращі твори не лише української чи світової літератури. Видавництво “Дністер” друкувало також технічну та природничу літературу. Так були готові до друку і готувалися до видання в переказах чи перекладах Степана Риндика книги “Електротехніка дужого пругу” Генселя, “Машинознавство” професора Фармаковського, “Натурфільософія” В. Освальда, але з відомих причин (невдовзі Українська Народна Республіка, останньою столицею якої був Кам’янець-Подільський, перестала існувати) вони не побачили світу.

На несподіваний документ до теми про Степана Риндика і його співробітництво з видавництвом “Дністер” наштовхуємося на виданій минулого року Національною академією наук України, її Інститутом української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського книзі “Українська інтелігенція і влада” (Зведення секретного відділу ДПУ УСРР 1927-1929) (Упорядник Василь Даниленко, Київ: Темпора, 2012). Так у щотижневому зведенні секретного відділу ДПУ УСРР, які готувалися на основі оперативних джерел і призначались керівникам радянських органів державної безпеки за номером 42 від 16-22 жовтня 1927 року за грифом “Цілком таємно” в параграфі 7 подається текст перехопленого радянською котррозвідкою листа українського соціал-революціонера Н.Я. Григоріїва до І.М. Лизанівського (цитуємо мовою оригіналу): “19.Х – с.г. ЛЫЗАНИВСКИЙ (мова йде про Лизанівського Івана Миколайовича (1892-1934) громадсько-політичного діяча, члена Української Центральної Ради, який у 20-х роках минулого століття завідував Харківським видавництвом “Рух”. – С.Ф.) получил от видного украинского эсера Праги ГРИГОРЬЕВА (мова йде про відомого українського громадського та політичного діяча, публіциста і педагога Никифора Яковича Григоріїва (1883-1953). – С.Ф.) письмо, в котором ГРИГОРЬЕВ просит издательсво “РУХ” взять в свое пользование имущество издательства “Днистер”.

Издательство “Днистер” существовало в Каменец-Подольске до 1920 года. В 1920 году руководители его бежали за границу и находятся теперь в Праге. Ввиду этого издательство закрылось. Оно имело в Каменец-Подольске несколько зданий, которыми пользуются теперь частные лица.

“Просматривая существующие издательства, – пишет ГРИГОРЬЕВ, – я остано-вился на “РУХ’е”, как уже известном издательстве.

Цель мого обращения к вам та, чтобы имущество издательства “Днистер” использовалось не частными лицами, а служило бы делу распространения украинской культуры.

Ответственным представителем издательства “Днистер” за границей является инженер С. РЫНДЫК, которому прошу и ответить на это письмо”.

В письме своем ГРИГОРЬЕВ просит ЛЫЗАНИВСКОГО о том, чтобы “РУХ” пользовался имуществом издательства “Днистер” до тех пор, пока “Днистер” не возобновит своей деятельности как самостоятельное издательство или как филия “РУХ’а”.

Ответ ЛЫЗАНИВСКОГО нам пока не известен. Письмо ГРИГОРЬЕВА характерно тем, что оно свидетельствует о надеждах на свержение Соввласти, которые питает украинская эмиграция за кордоном” (8).

Цей рідкісний документ чи не якнайкраще передає дух тоталітарної епохи і висвітлює політичну позицію української інтелігенції як поза Україною, так і в середині країни. Українська інтелігенція, що волею обставин опинилася за кордоном, ні на мить не сумнівалася в правоті своєї боротьби за незалежну українську державу і свято вірили, що прийде час і незалежна Україна з’явиться на карті Європи. Вже сам факт, якою мовою написаний цей документ, свідчить про те, що радянська влада була дійсно окупаційною і з Україною, зі справжніми прагненнями її народу, не мала нічого спільного.

Викладені вище факти є не лише маловідомою сторінкою творчої біографії письменника і подолянина-патріота Степана Риндика, але й суттєвим доповненням до історії книговидавничої справи на Поділлі.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   50


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал