Духовний вплив батьківського дому на формування особистості дитини



Скачати 45.68 Kb.
Дата конвертації04.01.2017
Розмір45.68 Kb.
ДУХОВНИЙ ВПЛИВ БАТЬКІВСЬКОГО ДОМУ

НА ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ

Отчий дім…Рідна домівка, рідне гніздо – так у народі називають батьківську хату як особливе місце для людини, а тим більше для дитини. «Важко виразити словами…– писав К. Д. Ушинський, – те особливе світле щось, що народжується в нашій душі, коли ми згадуємо тепло рідного сімейного гнізда. До глибокої старості залишаються в нас якісь сердечні зв’язки з тією родиною, з якої ми вийшли».У спогадах ми часто повертаємося сюди. Адже це не просто домівка, де людина народжується, де проходить її дитинство, де мати і батько, сестри і брати – це її сім’я, родина – найвища цінність на Землі, яка робить життя кожної людини щасливим, повноцінним, плідним.

Отчий дім – уособлення доброго, чистого, світлого. Тут дитина вперше відкриває для себе красу світосприймання, яка найповніше проявляється у красі стосунків, починає усвідомлювати, що справжнє, людяне, прекрасне торжествує над нечесним, недостойним. Скільки таких великих і малих істин пізнають діти в сімейному університеті життя! Вони впливають на формування характеру, світогляду, на утвердження особистості. Від того, як людина засвоїть їх, залежить, чи буде вона щасливою, чи зможе приносити щастя іншим.

І в тому пізнанні життєвих істин поряд з дітьми йдуть найдорожчі люди – батько і мати.

Сім’я формує риси характеру, переконання, погляди, світогляд дитини, співчуває їй, підтримує її довірливим емоційним спілкуванням. Тепло й затишок домашнього вогнища, взаємопорозуміння в сім’ї, співпереживання роблять людину більш стійкою.

Щоб дитина могла почуватися захищеною, впевненою, здатною розуміти й робити добро, в батьківському домі має панувати любов. Тонко реагуючи на любов і ласку, діти гостро переживають їхній брак. Любов - це єдина сила, що дає можливість наблизитися до дитини, заглянути в її світ, а іноді душею з’єднатися з нею. Справжня батьківська любов учить людину культури почуттів, обов’язку, чуйності, розуміти добро, формує почуття. Любов, ласка, ніжність, які дитина сприйняла в дитинстві, допомагають їй у майбутньому правильно розв’язувати житейські проблеми.

Батьківська любов має супроводжувати людину все життя, хоча функції її з часом дещо змінюються. Батьківська любов - життєва потреба кожної людини. В міру дорослішання дитини батьківська любов усе більше виконує функцію підтримки й збереження її внутрішнього, емоційного й психічного світу.

У люблячій родині завжди на належному рівні авторитет батьків. Основою батьківського авторитету є любов, увага до дитини, турбота про неї. Авторитет батьків міцніє, коли дитина повсякчас бачить їхню високу моральність, культуру та ерудицію, терплячість і доброзичливість до навколишніх. Дитина якомога частіше має бути свідком зразкової поведінки й діяльності дорослих, тоді вона зможе орієнтуватися на їхній приклад і формувати свої життєві цінності.

Залежно від того, як поводяться з дитиною дорослі, які почуття й ставлення проявляють до неї близькі люди, вона сприймає світ або як привабливий, або як такий, що її відштовхує. В результаті в неї виникає довір’я чи недовір’я до світу, що і є основою формування позитивного самовідчуття дитини. Емоційно-сприятливі стосунки в сім’ї стимулюють у всіх її членів почуття, поведінку, дії, спрямовані одне на одного. Благополуччя людини в родині переноситься на інші сфери взаємин (на ровесників у дитячому садку й школі, загалом на навколишніх). І навпаки, конфліктна обстановка в сім’ї, брак душевної близькості між її членами часто лежать в основі дефектів розвитку й виховання.

Спілкування в сім’ї є для дитини першою школою громадянства, яка формує її особистість, розвиває в неї почуття власної гідності й заразом виховує повагу до батька, матері, бабусі, дідуся, братів та сестер.

Батьки повинні пам’ятати, що найкращі вчителі, вихователі дитячого будинку чи школи-інтернату не зможуть замінити дитині рідну матір та рідного батька. Щоб виховувати дитину, треба віддавати їй своє серце, любити її. Але й цього замало. Потрібні ще почуття відповідальності, терпіння, знання особливостей дитини та вміння виховувати.

Лише в умовах достатнього спілкування в сім’ї дитина привчається шанобливо ставитися до інших, вчиться бути щирою, перейматися радощами й прикрощами близьких, турбуватися про них. Тільки у спільному житті з дорослими, поділяючи його радощі й турботи, беручи на себе частину відповідальності, дитина стає справжньою людиною.

Батьки передають дітям знання, своє розуміння навколишнього світу, досвід суспільних стосунків, соціальних форм поведінки. Спілкування між дорослими і дітьми формує духовний світ дитини, дарує естетичну насолоду від прочитаного, побаченого, почутого.

У батьківському домі має шануватися духовна краса українського народу, його традиції, педагогічна мудрість і культура сімейного спілкування, пам’ятаючи, що українська етнопедагогіка

схвалює: засуджує:

Розум і силу, Злих та сердитих,

Знання, працю милу, Упертих, ненаситних,

Науку, освіту, Скупих та лукавих,

Усмішку, подібну до цвіту, Дурних та поганих,

Хоробрість і мужність, Крикливих, невдячних,

Гарнувдачу, мудрість, Заздрісних, необачних,

Совість і чесність, Гульвіс, вередливих,

Гуманність і чемність, Ледачих, нещирих,

Працелюбних, вірних, П’яниць, скалозубів,

Чуйних і надійних. Нікчем, душогубів.


Незгладний духовний вплив батьківського дому на формування особистості створююється завдяки щирій материнській ласці і небагатослівній любові батька, домашньому теплу, піклуванню, затишку і захисту, сімейній злагоді.

Красива сім’я любов’ю, міцна злагодою, багата – дітьми. І щасливим є дім, який повниться радісним дитячим багатоголоссям, де діти ростуть та виховуються у дружному гурті своїх братів і сестер. З порогу отчого дому починається дорога у великий світ, де людину чекають серйозні випробування. Вийти з них переможцем – значить довести міцність підвалин, які заклали батьки в дитині, готуючи її до самостійного життя.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА


  1. Диалоги о воспитании: Книга для родителей / Под ред. А. Г. Хрипковой; Отв. ред.

В. В. Давыдов. – М.: Педагогика. - 1988. – 272 с.

  1. Калошин В. Ф. Поради психолога. // Виховна робота в школі. - № 2. – 2009. – С. 20-30.

  2. Марушкевич А. А., Постовий В. Г., Алексєєнко Т Ф. та ін. Родинна педагогіка: навчально-методичний посібник. – К.:ПАРАПАН. – 2002. – 216 С.

  3. Модло О. П. Сімейно-родинне виховання. // Класному керівнику. Усе для роботи. - № 6. – 2010. – С. 6-10.

  4. Нікітін Б. П., Нікітіна Л. О. Ми та наші діти. – К.: «Молодь» - 1989. –240 с.

  5. Постовий В. Г. Сім′я і діти. – К., 1997. – 53 с.

  6. Стельмахович М. Г. Народна педагогіка. – К.: Радянська школа. – 1985. – 312 с.

  7. Сухомлинський В. О. Батьківська педагогіка. – К.: Радянська школа. – 1978. – 268 с.

Підготувала заступник директора



з навчально-виховної роботи Сватківської ЗОШ І – ІІІ ст.

Котко Л. О.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал