Друга стать




Сторінка9/29
Дата конвертації02.12.2016
Розмір4.23 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   29
1 Нотатки чоловіка та Нові нотатки чоловіка».
82
зіпсувати їх майбутнє. Жінка торжествує, коли її чоловік або дитина хворі чи стомлені, коли над ними бере гору немічна плоть. У цьому разі вони стають предметами, яких багато в домі — цьому царстві жінки. Вона поводиться з ними, як вправна хазяйка лікувальні процедури для неї мало чим відрізняються од полагодження домашнього начиння, а догляд за хворими — від чистки і миття посуду, її добродійні руки, котрі звикли мати справу з недоїдками та брудною водою, нічим не гребують. Оповідаючи про Фріду,
Лоуренс зізнався Мейблові Доджу: Ви не можете собі уявити, яким є дотик цієї жінки, коли хворієш. У неї по-німецькому важка рука. Декотрі жінки й справді дають чоловікам відчути силу своїх рук, нагадуючи їм таким чином, що й вони теж істоти з плоті. Крайню форму такої поведінки ми бачимо в героїні
Жуандо Елізі:
«Згадати хоча б про блощицю. Це було невдовзі після весілля. Адже я пізнав близькість жінки тільки завдячуючи цьому, тобто того дня, коли Еліза поклала мене, оголеного, на свої коліна й почала стригти, мов барана. При цьому вона висвітлювала свічкою найпо- таємніші місця мого тіла. О, як вона ретельно оглядала пахви, груди, пупок, яєчка і член, що напружився у її руках, наче прутень, як повільно рухалася свічка вздовж стегон, між ногами, з яким холодком торкалася тіла бритва коло анального отвору. Нарешті жмутик світлого волосся, в якому сиділа блощиця, упав у спеціальний риштачок, і Еліза спалила його. Звільнивши таким робом мене від блощиці і її гнізда, вона водночас прирекла мене на якусь нову беззахисність, на неминучу відчуженість».
Жінка бажає бачити в чоловікові не тіло, одухотворене неповторною особистістю, а насамперед пасивну плоть. Діяльному існуванню вона протиставляє життєвий процес, духовним цінностям — плотські втіхи. До справ, які задумують чоловіки, вона нерідко ставиться з паскалівським гумором. Вона також вважає, що всі біди чоловіка випливають з одного вони не вміють сумирно сидіти в своїй кімнаті. Вона б з радістю не випускала їх з дому, будь-яка діяльність, котра не приносить користі родинному життю, викликає в ній роздратування. Дружину Бернара Палісі обурювало, що він спалює меблі, аби винайти новий вид емалі, без
83
якого людство прекрасно обходиться. Пані Расін воліла б, щоб її чоловік клопотався смородиною в її саду, і відмовлялася читати його трагедії. Жуандо з роздратуванням пише в Нотатках чоловіка проте, що Еліза не бачить в його літературній праці нічого, крім матеріального зиску.
«Я кажу їй Сьогодні виходить моя остання повість. Вона відповідає Отже, в цьому місяців нас буде принаймні на триста франків більше. Це — не цинізм, її справді більше нічого не цікавить».
Інколи подібні конфлікти загострюються до того, що спричиняють розлучення. Однак здебільшого жінки, котрі повстають проти чоловіків, не хочуть втрачати їх. Вони вступають з ними в боротьбу засвою незалежність і водночас ладні битися з усім світом, аби зберегти становище, що прирікає їх на залежність. Ця подвійна гра вельми непроста, і саме цим до певної міри пояснюється стан тривоги і нервового напруження, в якому живуть багато жінок. Вражаючий приклад такого стану наводить Стекель:
«Мадам М. 3. Т. одружена з дуже культурним чоловіком, з яким ніколи не зазнала втіхи від статевих стосунків. Вона до такої міри не терпить його вищості, що поклала собі стати колись йому рівною, і почала вивчати його фах. Однак це виявилося надто складно, й вона облишила цей замір, як тільки дізналася, що він посватався до неї. Її чоловік вельми відомий, оточений численними поважними учнями. Вона жне бажає поділяти їхнє сміховинне захоплення. З самого початку подружнього життя і протягом тривалого часу статеві стосунки з чоловіком не давали їй втіхи. Вона зазнавала оргазму лише втому разі, коли займалася онанізмом після того, коли її чоловік, вдовольнившись, полишав її. Вона не приховувала цього від чоловіка. Його намагання збудити в ній бажання за допомогою пестощів відхиляла. Невдовзі вона почала з посміхом і зневагою відзиватися про його роботу. Вона добре знає приватне життя цього великого чоловіка зсередини і не розуміє дурників, котрі бігають за ним казала вона. Посварившись з чоловіком, жінка нерідко заявляла На мене твоя писанина не справляє жодного враження або Ти вважаєш, що можеш ставитися до мене як тобі заманеться лише тому, що ти — шкря- бопер». Чоловік чимраз більше зближався з учнями,
84
а вона оточувала себе молодими людьми. Так вони жили протягом кількох років доти, поки її чоловік не закохався в іншу жінку. Вона ніколи не звертала уваги на його інтрижки, навіть зближалася з бідолашними покинутими дурепами. Та цього разу вона змінила тактику і віддалася одному з молодих людей, не зазнавши так само жодного вдоволення. Потім вона зізналася чоловікові про зраду. Він поставився до цього зовсім спокійно, і вони могли розлучитися без будь-якої колотнечі. Однак жінка не давала згоди на розлучення. Вони порозумілися і помирились. Вона зі слізьми віддалася йому і вперше її пойняв всеосяжний оргазм...»
Отож, як бачимо, незважаючи на свою постійну боротьбу з чоловіком, жінка ніколи не думала розлучатися з ним.
«Запопасти чоловіка — це мистецтво, а втримати його — це професія, яка вимагає великого вміння. Одній молодій жінці, котра часто сварилася з чоловіком, сестра казала Будь обережна, якщо ти постійно влаштовуватимеш сцени Марселю, то втратиш своє становище. Ставка дуже висока матеріальне забезпечення і моральне вдоволення, власний дім, гідність заміжньої жінки, такий-сякий сурогат кохання й щастя. Жінка швидко починає розуміти, що її еротична зваба — це найслабкіша зброя. По якомусь часі її дія послаблюється, а на світі єна жаль, інші звабливі жіночки. Та вона все ж усіляко намагається лишатися звабливою, подобатися. Часто в ній боряться гордість, що схиляє її до холодності, і думка проте, що палка чуттєвість може сподобатися чоловікові і прив'язати його до неї. Крім того, вона покладається насилу звички, на любов чоловіка до затишного домашнього вогнища, до смачної їжі, до дітей. Своєю манерою вдягатися і приймати гостей вона намагається піднести престиж чоловіка, а за допомогою своїх пораді впливу — прибрати його до рук. Вона намагається бути корисною в його світських успіхах і роботі. Але, що найголовніше, існує справжній кодекс правил для жінок як утримати чоловіка слід вивчити його слабкості й заохочувати їх, вміло дозувати лестощі і нехтування, слухняність та опір, пильність і поблажливість. Це останнє дається надто важко. Чоловікові не варто давати ні надто мало, ні надто багато волі. Якщо жінка
85
занадто поблажлива, чоловік зневажає її. Розтриньку­
ючи гроші і любовний шал з іншими жінками, він тим самим позбавляє всього цього свою дружину, і може статися так, що якась коханка настільки прибере його до рук, що зуміє схилити до розлучення або ж посісти в його житті головне місце. Разом з тим, якщо жінка побоюється найменшої інтрижки чоловіка, якщо вона невідступно стежить за ним, постійно влаштовує йому сцени або чіпляється з якимись вимогами, то ризикує серйозно настроїти його проти себе. Необхідно вміти свідомо робити поступки нехай чоловік час від часу зраджує, на це можна заплющити очі, але бувають випадки, коли треба виявити максимум пильності. Заміжні жінки особливо бояться дівчат, котрим, на їхню думку, дуже б хотілося посісти їхнє місце. Щоб вирвати чоловіка з рук суперниці, дружини вирушають з чоловіками у мандри, прагнуть відвернути їхню увагу. Інколи, за прикладом мадам де Помпадур, під- шуковують іншу, менш небезпечну суперницю. І якщо нічого не допомагає, то вдаються до сліз, скандалів, спроб самогубства тощо. Однак через частій набридливі сцени й докори чоловік може піти з дому. Жінки стають нестерпні саме в ті моменти, коли їм як ніколи потрібно бути звабливими. Щоб вийти переможницею в подібній сутичці, жінка повинна вміло поєднувати зворушливі сльози і героїчні усмішки, шантажі кокетство. Критися, хитрувати, ненавидіти, приховувати свій страх, сподіватися на марнолюбство і слабкості чоловіка, протистояти його намірам, обдурювати, таємно спрямовувати його вчинки — все це досить нікчемна наука. Головне виправдання полягає втому, що від жінки, котра бере шлюб, вимагають, аби вона цілком віддалася родинному життю. В неї нема фаху, бракує спеціальних знань, зв'язків з людьми, навіть
ім'я вона носить не своє, вона — лиш половина свого чоловіка. Якщо він пішов від неї, вона, найімовірніше, не знайде підтримки ні в собі самій, ні в знайомих. Немає нічого простішого, ніж звинуватити Софію
Толстую, як це роблять А. де Монзі та Монтерлан, але якби вона відмовилася терпіти лицемірство подружнього життя, щоб з нею сталося Яка доля чекала б на неї в цьому випадку Створюється таке враження, що вона була огидною мегерою, але чи можна вимагати, щоб вона кохала деспота-чоловіка і мирила­
86
ся зі своїм рабським становищем Лише між вільними і фактично рівноправними чоловіком і дружиною можуть виникнути стосунки, засновані на вірності та дружбі. Доки чоловік користується економічною незалежністю, доки він за законом і традицією перебуває в привілейованому становищі просто тому, що він — чоловік, він нерідко виступатиме як тирані тим самим спонукатиме жінку до бунту.
Ніхто не заперечує ні трагедійні дріб'язковості родинного життя. Однак захисники інституту шлюбу запевняють, що причиною родинних конфліктів є не сама сутність цього інституту, а зла воля людей. Лев
Толстой, з-поміж інших письменників, в епілозі Війни і миру змалював ідеальну подружню пару — П'єра і Наташу. Взявши шлюб, Наташа неабияк здивувала всіх своїх близьких вона відмовилася од туалетів, гостин, будь-яких розваг. Вона присвятила себе виключно чоловікові і дітям і стала зразковою заміжньою жінкою.
«У її очах не було, як колись, цього безнастанно палахкотіючого вогню пожвавлення — чарівної риси її вдачі. Тепер часто було видно лише її обличчя й тіло, а душа заховалася — зникла. Перед нами поставала дужа, вродлива і плодовита самиця».
Вона вимагає від П'єра такого ж самовідданого кохання, яке відчуває до нього сама, ревнує його, він змушений відмовитися од розваг, дружби і так само, як Наташа, цілком присвятити себе своїй родині.
«Він не наважувався їздити в клубна обіди. не смів надовго виїжджати, за винятком виїздів у справах, до них дружина прирівнювала і його заняття науками, в яких нічогісінько не тямила, але яким приписувала неабияку важливість».
П'єр перебував під каблуком своєї дружини, але натомість:
«Наташа в себе вдома ставала рабинею свого чоловіка. Весь дім керувався тільки вдаваними веліннями чоловіка, тобто бажаннями П'єра, які Наташа намагалася вгадувати».
Коли П'єр від'їздив на тривалий час, Наташа не могла діждатися його повернення, без нього вона нудьгувала. Між ними панує цілковита злагода, вони розуміють одне одного з напівслова. В піклуванні про
87
дітей, дім, любого і поважного чоловіка вона відчуває майже безхмарне щастя.
Цю ідилічну картину варто розглянути докладніше. Наташа і П'єр єдині, як душа і тіло, запевняє
Толстой. Та якщо душа покидає тіло, людина помирає. Що ж би сталося, якби П'єр розлюбив Наташу От і Лоурєнс заперечує можливість чоловічої непостійності дон Рамон усе життя кохатиме маленьку індіанку Терезу, котра подарувала йому свою душу. Між тим, один з найпалкіших поборників єдиного, абсолютного і вічдого кохання Андре Бретон змушений визнати, що в сучасному житті, під час вибору предмета кохання, може трапитися помилка. Протечи то помилка, чи то непостійність — для жінки це обертається самотністю. Міцний і чулий П'єр може відчувати фізичний потяг до інших жінок, Наташа почне ревнувати, їхні взаємини зіпсуються. Внаслідок цього він або розлучиться з нею, і це зруйнує її життя, або почне їй брехати і затаїть на неї злобу, що отруїть життя йому, або вони дійдуть до компромісу, який неминуче супроводжуватиметься відчуттям невдоволення, і тоді вони будуть обоє нещасні. Можна заперечити в Наташі є, в крайньому разі, діти. Однак діти можуть приносити радість лише в повній родині, однією з неодмінних часток якої є чоловік, для покинутої жінки, котру гризуть ревнощі, вони стають непосильним тягарем. Толстой захоплюється тим, що Наташа поділяє думки П'єра, не задумуючись над ними. А інший чоловік, Лоурєнс, котрий так само вимагає від жінки сліпої відданості, кепкує з П’єра і Наташі. Отже, будь-який чоловік, на думку інших чоловіків, може бути зовсім не богом, а глиняним ідолом. Схилятися перед ним — значить не врятуватися, а згубити себе. Як тут зорієнтуватися Кожен чоловік має свої зазіхання. Стає дедалі важче спиратися на авторитет. Жінка сама повинна вміти мислити і критикувати, вона більше не може лише слухняно повторювати чужі думки. А втім, нав'язуючи жінці принципи і цінності, які вона неспроможна вільно сприймати сама, її можна тільки принизити. Жінка може розділити ідеї свого чоловіка тільки завдяки власній розумовій роботі і неповинна ні схвалювати, ні відкидати все те, що їй незрозуміло. Адже не можна запозичити в когось сенс життя.
Найпереконливіше спростування міфу про П'єра і Наташу — родинне життя Льва та Софії Толстих. Софія відчуває до чоловіка огиду, вважає його нестерпним, він зраджує її з усіма селянками навколишніх сіл, вона ревнує і нудьгує. Кожна з її численних вагітностей супроводжується роздратуванням, а діти не заповнюють ні її серця, ні її повсякденного життя. Для неї родинне життя — безплідна пустеча, для нього — пекло. І кінчається все це тим, що вона, стара істерична жінка, бігає напівголою вологим лісом, а він, уже ветхий заморочений старик, полишає дім, розриваючи в такий спосіб шлюб, який існував усе життя.
Звичайно, Толсті — рідкісний випадок. Багато пар прекрасно живуть, а це означає, що подружжю вдається досягти компромісу, і вони живуть пліч-о- пліч, не надто утруднюючи і не надміру обдурюючи одне одного. Проте існує одне покляття, яке їм майже ніколи не пощастить уникнути. Це — нудьга. І коли чоловікові вдається цілком підкорити дружину, і коли кожен з них живе у власному світі, після кількох місяців або кількох літ, їм нема про що говорити. Родинна пара — це спільнота, члени якої втрачають незалежність, але при цьому не позбуваються самотності. Стосунки чоловіка і дружинине розвиваються, не живуть, вони набувають застиглого характеру. Тому ні в духовних, ні в еротичних стосунках їм нема чого дати одне одному, нічим обмінюватися. Водній із своїх кращих новел Дороті Паркер розповіла сумну історію подружніх стосунків, схожу набагато інших.
Увечері пан Уелтон повертається додому:
«Місіс Уелтон відчинила йому двері Ось іти весело сказала вона.
Обоє жваво всміхалися Привіт — мовив він — Ти не виходила?
Подружжя обмінялося легкими поцілунками. Вона з ввічливою цікавістю дивилася, як він вішає пальто і капелюх, дістає з кишені газети. Одну з них подає їй А, ти приніс газети — сказала вона Ну як Що ти робила вдень — запитав він.
Вона чекала на це запитання. Ще до його приходу вона уявляла собі, як докладно розповідатиме йому, що відбувалося вдень. Але зараз їй здалося, що це занадто довго і нецікаво Нічого особливого відказала вона з веселим сміхом У тебе все гаразд Ну почав він.
Але в нього вже зникло бажання розповідати. До того ж вона вже клопоталася обривала нитку, що висоталася з торочки подушки Начеб усе нормально вів далі він.
...З іншими людьми вона вміла розмовляти. І Ернсту товаристві не вирізнявся мовчазністю. Вона намагалася згадати, про що вони розмовляли до весілля, коли були женихом і нареченою. Алей тоді вони недуже багато розмовляли. Втім, це не турбувало її. Тоді вони цілувалися і їм було не до розмов. Та коли люди прожили під одним дахом сім років, тоне доводиться розраховувати на поцілунки та пестощі, як на вечірні розваги.
Дехто, можливо, скаже, що за сім років люди неминуче звикають одне до одного, розуміють, що їм нема чого сказати одне одному, і змиряються з цим. Проте це не так. Це, безумовно, діє на нерви. Це не жадана, лагідна тиша, яка не обтяжує людей. Від цього виникає враження чогось незробленого, невиконаного обов'яз­
ку. Так почувається господиня дому, коли в неї на вечірці щось недоладно. Ернст зануриться заразу читання, але, прочитавши половину газети, стане позіхати. Пані Уелтон остогидло на це дивитися. Вона скаже, що їй треба поговорити з Делією, піде на кухню і перебуватиме там досить довго, неуважно заглядатиме в каструлі, перевірятиме рахунки з пральні. А коли повернеться, чоловік уже ладнатиметься до сну.
Отак вони відбували триста вечорів нарік. За сім років нагромадилося вже понад дві тисячі таких ве­
чорів».
Інколи стверджують, що таке мовчання переконливіше свідчить про близькість, ніж будь-які розмови. Яне хочу, певна річ, сказати, що подружнє життя не зближує людей. До зближення ведуть будь-які родинні взаємини, навіть незважаючи нате, що за ними можуть таїтися також ненависть, ревнощі, образи. В наведеному нижче уривку Жуандо яскраво показує, чим відрізняється близькість подружжя від справжніх братніх взаємин між людьми:
«Еліза — моя дружина, і вона, звісна річ, найближча мені людина серед моїх рідних, друзів. Та хоч би яким
90
важливим було місце, яке вона посідає в моєму житті, місце, яке я відвів їй у найпотаємніших куточках моєї душі, хоч би яким міцним був її зв'язок з моїм тілом і душею (а саме в цьому полягає драма нашого непорушного шлюбу, незнайомець, якого я бачу здалеку, дивлячись з вікна на бульвар, хоч би ким він був, по-людськи мені набагато ближчий, ніж вона».
Він також сказав:
«Одного прекрасного дня виявляєш, що тебе труять, але водночас розумієш, що ти вже звик до отрути. Як же відмовитися од неї, не зрікаючись самого себе».
Іще:
«Думаючи про неї, я усвідомлюю, що подружнє кохання немає нічого спільного ні з симпатією, ні з чутливістю, ні з пристрастю, ні з дружбою, ні з власне коханням. Воно дорівнює лише саме собі і його не можна порівняти з жодним із цих почуттів, у нього своя природа, своя неповторна сутність, своя унікальна форма, різна в кожній родинній парі».
Захисники подружнього кохання 1 нерідко зазначають, що воно не є коханням і саме тому набуває піднесеного характеру. Останнім часом, міркуючи про подружнє кохання, буржуазія придумала епічний стиль зашкарублість у її устах перетворюється в щось незвідане і привабливе, вірність — у шляхетну пристрасть, нудьга — в мудрість, а подружня ненависть — у вияв глибокої прив'язаності. Насправді ненависть двох людей, їхня нездатність обходитися одне без одного — це не найістинніше і не найбентежніше, а найжалюгідніше з людських почуттів. Ідеальним могло бути протилежне почуття двох абсолютно самостійних індивідуумів, пов'язаних одне з одним лише добровільною згодою, виплеканою коханням. Толстой захоплювався тим, що зв'язок Наташі та П'єра тримався якимось непевним, незрозумілим чином, але був міцний, як зв'язок її власної душі і тіла. За дуалістичною гіпотезою, тіло лише оболонка душі. Дотримуючи
1 Люди, котрі перебувають у шлюбі, можуть кохати одне
одного, але в цьому випадку ніхто не говорить про «подружнє
кохання». Ці слова означають, що між подружжям немає кохання.
Так само, коли говорять про людину, що вона вже надто
комуніст», хочуть підкреслити, що вона зовсім не комуніст,
а виключно чесна людина і не належить до категорії просто
чесних людей, тощо.
91
гіпотези, треба, мабуть, припустити, що випадковість важким тягарем лежить на кожному з членів подружжя. Кожен з них повинен свідомо сприймати й любити непоясненну і не ним обрану присутність другого, яка водночас є необхідною умовою і навіть формою його існування. Проте люди, котрі висловлюють подібні думки, навмисно змішують слова свідомо сприймати і любити, і саме цим їм вдається ввести багатьох в оману. Адже насправді свідомо сприймати і любити — це зовсім не одне й те саме. Ми свідомо сприймаємо свої фізичні дані, своє минуле, своє становище в теперішньому. Що ж до кохання, то це поривання до іншого, до істоти, котра живе своїм особливим життям, це — мета, це — майбуття. Крім того, свідоме ставлення до тягаря або до тиранії відбивається не в коханні, а в бунті. Стосунки людей, які розглядають кохання як щось само собою зрозуміле, не можуть мати цінності. Так, любов дітей набуває свого справжнього значення лише втому разі, коли вона стає усвідомленою. Як же можна захоплюватися подружнім коханням, яке саме по собі руйнується і яке, до того ж, позбавляє подружжя свободи Люди торочать про свою повагу до цієї строкатої суміші прихильності, образ, ненависті, правил пристойності, покори, лінощів і лицемірства, яку називають подружнім коханням лише тому, що воно слугує їм виправданням. Однак про фізичну любов, які про дружбу, можна сказати одне й теж щоб вона була справжньою, вона має бути вільною. Водночас свобода — це не примха. Любов вимагає деяких обов'язків на більш-менш тривалий час. При цьому лише індивіду належить право, зважаючи на свою волю, чинити так чи інакше, тобто виконувати свої обов'язки або відмовитися одних. Почуття може бути вільним за умови, що воно не залежить від жодних непричетних до нього стосунків, правил, коли чоловік, котрий переживає його, може бути щирим і нічого не боятися. А подружнє кохання, навпаки, націлене на приглушення всіх почуттів і на постійну неправду. І передусім воно заважає подружжю по-справжньому пізнати одне одного. Повсякчасна близькість не ведені до порозуміння, ні до симпатії. Чоловік занадто шанує свою дружину, щоб цікавитися вивертами її психічного життя. Якби він так чинив, то мав би визнати за нею якусь таємну незалежність,
92
котра могла б стати незручною і навіть небезпечною. Чи відчуває вона насолоду в ліжку Чи справді вона кохає чоловіка Чи справді вона з радістю підкоряється йому Він вважає за краще не задавати собі таких запитань. Вони здаються йому навіть непристойними. Його дружина — порядна жінка, і вона за призначенням добродійна, віддана, вірна, чиста, щаслива і думає так, як належить думати. Якось один хворий, подякувавши своїм друзям, близьким і лікарям, сказав молодій дружині, котра протягом шести місяців не відходила од його ліжка Тобі я не завдячую, ти виконувала свій обов'язок». Жодне з перелічених вище якостей чоловік не вважає заслугою дружини, бо ж їх гарантувало суспільство і вони є необхідною частиною інституту шлюбу. Він не дає собі звіту втому, що його дружина зовсім не зійшла зі сторінок одного з романів
Бональда, що вона — жива людина з плоті і крові. Він сприймає як належне неухильне виконання нею її обов'язку. Він не задумується над тим, що їй, можливо, доводиться боротися зі спокусами й інколи вона не може встояти, що, хоч якби там було, її терпіння, чистота і порядність нелегко дістаються їй. І вже зовсім не хоче знати її мрій, фантазій, нудьги, тобто тієї емоційної атмосфери, в якій проходить її життя.
У своєму творі Єва Шардон змалював чоловіка, котрий протягом багатьох років веде щоденник родинного життя. Він надто делікатно розповідає про свою дружину, але описує її так, як він бачить її, як вона уявляється йому, і ніколи не наділяє її якостями вільного індивідуума. Він приголомшений, коли несподівано усвідомлює, що вона не кохає його і має намір розлучитися з ним. Як багато сказано про розчарування наївного і чесного чоловіка, котрий пересвідчився в жіночій підступності, з яким жахом чоловіки з романів Берштейна дізнаються, що їхня подруга життя шахрайка, злюка, зрадниця. Вони, за словами автора, мужньо витримують цей удар, але все-таки йому не вдається примусити читача повірити в їхню силу і шляхетність. Вони здаються нам грубими мужлаями, позбавленими чулості й доброї волі. Чоловіки дорікають жінкам за потаємність, однак лише самозакохані дурні можуть з такою постійністю дозволяти ошукувати себе. Жінка приречена на аморальність, тому що бути цнотливою означає для неї перетворити­


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   29


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал