Друга стать



Pdf просмотр
Сторінка8/29
Дата конвертації02.12.2016
Розмір4.23 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   29
71
вік виступає водночас в ролі батька і коханця, статевий акт перетворюється в цьому випадку в священну оргію, а жінка — в коханку, котра відчуває абсолютне блаженство завдяки повному зреченню власної волі. Однак таке полум’яне кохання в подружній парі зустрічається вельми рідко. Інколи дружина кохає чоловіка платонічно, вона не може віддатися пристрасті через надто глибоку до нього пошану. Саме про таку жінку розповідає Стекель: Пані Д. С, удовиці дуже популярного актора, сорок років. Хоч вона і обожнювала свого чоловіка, проте в стосунках з ним залишалася фригідною. Вряди-годи їй здається, що любощі з чоловіком — це їхнє спільне падіння й тому вона втрачає повагу до нього. Невдача в еротичних стосунках може призвести до того, що дружина починає дивитися на чоловіка як на грубу тварину, через фізичну огиду до нього може виникнути зневага до його особистості. І навпаки, як ми вже бачили, зневага, антипатія, образа на чоловіка призводять жінку до фригідності. Часто трапляється, що після прилучення до сексуального життя жінка, які до цього, обожнює чоловіка, прощаючи йому тваринні нахили. Таким, певно, було ставлення до чоловіка Аделі Гюго. Чоловік може також бути приємним партнером, який не заслуговує на велику пошану. К. Мінсфільд описав у новелі Прелюдія одну із форм подібної амбівалентності : Вона по-справжньому кохала його. Вона обожнювала його, захоплювалася ним, глибоко шанувала. Атож Більше, ніж будь-кого в цьому світі. Вона дуже добре знала його. Щирий, респектабельний, незважаючи на свій життєвий досвід, простий, навіть наївний, йому легко догодити, алей легко образити. Якби тільки він не крутився навколо неї дзигою, не вигукував, не дивився на неї таким невситимим, таким закоханим поглядом. Він був, як вона гадає, надто дужим. Вона змалку недолюблювала міцних обіймів. Він же іноді ставав до того нестерпним, що їй хотілося щосили заволати Ти ж мене вб'єш!» Такої миті їй аж надто хотілося наговорити йому грубощів, накапостити. Авжеж, саме так, при всьому своєму коханні, повазі і захопленні Стенлі, вона ненавиділа його. Ніколи раніше в неї не було таких виразних почуттів. Почуття ж, які вона зазнавала до Стенлі, були щирими і вірними. Її ненависть до нього була такою ж реаль­
72
ною, які добрі почуття. їй здавалося, що вона могла б розкласти їх по пакетиках і віддати Стенлі. Особливо їй хотілося віддати пакетик зненавистю і подивитися, які в нього будуть очі, коли він розкриє його».
Далеко не завжди і не всі молоді жінки так чітко віддають собі звіт про власні почуття. Кохання до чоловіка, подружнє щастя — це їхній обов’язок щодо самих себе ідо суспільства, цього від них чекає родина. Якщо ж батьки були проти шлюбу, жінка намагається довести їм, що вони помилялися. Зазвичай молода жінка починає подружнє життя, ошукуючи саму себе. їй хочеться переконати себе, що вона дуже кохає чоловіка. Чим дошкульніша сексуальна невдоволеність жінки, тим більше шалу, почуття власності і ревнощів щодо чоловіка. Лише одне може втішити її в розчаруванні, в якому вона попервах не зізнається навіть самій собі чоловік має завжди бути поруч з нею. Стекель наводить численні приклади подібних хворобливих ревнощів.
«У перші роки заміжжя жінка була фригідною через дитячі сексуальні фіксації. Внаслідок цього в неї розвинулося гіпертрофоване кохання до чоловіка, подібне тому, яке часто спостерігається в жінок, котрі не бажають помічати байдужості чоловіка. Вона жила тільки чоловіком, думала тільки про нього. В неї не було власної волі. Щоранку він мусив нагадувати їй, що вона повинна зробити протягом дня, що повинна купити, тощо. Вона ретельно виконувала усі його розпорядження. Якщо ж чоловік цього не робив, дружина сиділа в своїй кімнаті без діла і нудьгувала за ним. Вона нікуди його самого не відпускала, не могла лишатися сама, любила тримати його заруку. Почувалася безталанною, годинами плакала, тремтіла за свого чоловіка. Якщо причин для страху не було, то вигадувала їх.
Інша жінка самотньо сиділа в своїй кімнаті, мову в'язниці, тому що боялася вийти сама на вулицю. Коли я приходив, вона сідала поруч з чоловіком, тримала його заруку і благала ніколи не покидати її. Вони були одружені вже сім років, але чоловікові жодного разу не вдалося злягтися з нею».
Випадок із С. Толстою — аналогічний. Таку ж прихильність відчувала до чоловіка й вона. З наведених мною уривків із щоденника видно, що одразу після
73
весілля вона збагнула, що не кохає свого чоловіка. їй були огидні фізичні стосунки з ним, вона ревнувала його до минулого, вважала його старим і нудним, ворожо ставилася до його ідей. Втім, сам він був жадібний і грубий у сексуальних стосунках, не зважав на дружину, поводився з нею суворо. Однак у щоденнику Софії ми бачимо не лише слова розпачу, скарги на нудьгу, тугу і байдужість, ай свідчення палкого кохання. Вона хоче, щоб любий чоловік ніколи не розлучався з нею, коли його немає поруч, її гризуть ревнощі. Вона пише:
«11 січня 1863 р. Мої ревнощі — вроджена хвороба, а може, вони походять від того, що, кохаючи його, не люблю більше нічого, що я вся йому віддалася, що тільки й можу бути щасливою з ним...»
«17 січня 1863 р. Я хочу, щоб він кохав мене одну, щоб живі думав, і кохав — усе для мене. Тільки-но подумаю, що кохаю того чи іншого, нараз опам'ята­
юсь, ні, кохаю тільки Левчика. А треба неодмінно любити ще що-небудь, як він любить справу, для того, щоб у ті хвилини, коли він байдужіє до мене, я вміла б захопитися тим, що люблю Йому не хочеться брати мене із собою, капелюшок, криноліни — все це заважає йому, а мені скрізь так нудно без нього. Нав'язуватися боязко, і так гризе туга, що в нього вже немає цієї потреби бути разом зі мною, а не порізно. В мені вона чимраз посилюється
«17—10—1863. Я нездатна сповна збагнути його й тому так ревниво стежу за ним «31 серпня 1868 р. Смішно читати свій щоденник. Які протиріччя, яка я буцімто безталанна жінка. А чиє щасливіші за мене Чи знайдуться ще щасливіші, злагідніші подружжя Невдовзі 6 років як я одружена. І чимраз більше й більше кохаю. Він часто каже, що це не таке вже й кохання, а просто зжилися і порізно не можемо існувати. А я все так само занепокоєно, палко, ревниво і поетично кохаю його, хоча його спокій іноді дратує мене «17 вересня 1876 р. Я жадібно відшукую всі сторінки щоденника, де хоч якась відчувається любові мордую себе ревнощами, і це мені все затьмарює і заплутує. Однак спробую. Боюсь за своє кепське, недоброзичливе почуття до Левчика зате, що він поїхав, я так його кохала перед від'їздом, а тепер все дорікаю йому в душі, що завдав мені стільки клопотів
74
і горя. Тепер я не сплю від тривоги жодної ночі, майже нічого не їм, ковтаю сльози або крадькома плачу кілька разів на день від занепокоєння. Щодня мене всю пробирає дрож, а тепер ще й вечорами і дрож, і нервове збудження, і наче голова тріснути хоче. все думаю За що, за що мене покарано, зате, що так кохала».
Крізь усі ці сторінки проступають марні намагання компенсувати моральною або поетичною екзальтацією брак справжнього кохання. Саме брак кохання спричиняє надмірні вимоги, занепокоєння, ревнощі. В багатьох жінок, котрі не спізнали кохання, розвиваються хворобливі ревнощі. Через них у побічній формі жінка виражає своє невдоволення, об’єктивоване нею у вигаданій суперниці. Її стосунки з чоловіком ніколи не давали їй відчуття повноти почуттів і, уявляючи, що чоловік зраджує її, вона в певному розумінні раціоналізує своє розчарування.
Нерідко з моральних міркувань, лицемірства, гордості або страху жінка вдається до самообману. Часто огида до власного чоловіка не усвідомлюється протягом усього життя. Такий стан називають меланхолією або якось інакше 1,— свідчить Шардон. Проте навіть якщо жінка не усвідомлює свого ворожого ставлення до чоловіка, то глибоко його відчуває. Воно в більшій або меншій мірі виражено в її прагненні звільнитися від чоловікового панування. Після медового місяця і періоду розгубленості, який нерідко настає за ним, вона намагається відвоювати свою незалежність. Це нелегкий захід. Часто чоловік буває старший за дружину, в кожному разі його наділено чоловічим престижем, його вважають за законом главою сім'ї» і тому він є вершителем морального і соціального. Нерідко також він видається, принаймні ззовні, інтелектуально вищим. Він вигідно відрізняється од жінки своєю культурою або ж фаховою освітою. З юних років він цікавиться тим, що відбувається в світі це стосується його безпосередньо. Він трохи знайомий з правом, обізнаний з подіями в політичному житті, належить до якоїсь партії, профспілки тощо. Він — трудівник і громадянин, його думку спрямовано на діяльність, він має справу з реальністю, яку неможли-
1 «Єва».
75
во обманути. Все це означає, що середній чоловік уміє розмірковувати, правильно оцінити факти й події, до певної міри критично міркувати. Саме цього бракує багатьом дівчатам. Навіть якщо вони щось читали, слухали лекції, трохи знайомі з мистецтвом, усі їхні знання — безсистемні, вони не перетворюються в культуру. Правильно міркувати їм заважає не якась вада мозку, просто їм не доводиться займатися цим ужитті. Для них розумова діяльність — це не засіб, а скоріше гра. Навіть мудрі, тонкі і щирі жінки незнайомі з методами розумової діяльності й тому не вміють довести свою точку зору або зробити висновки із міркувань. Саме через це чоловік, навіть якщо він набагато поступається за здібностями дружині, легко бере над нею гору. Він уміє довести, що має рацію навіть у тих випадках, коли помиляється. Логіка, якою володіє чоловік, часто перетворюється в насильство. Цю приховану форму пригнічення вправно описав
Шардон у Весільній пісні. Старший, культурніший і освіченіший за Берту, Альберт користується своєю вищістю, аби звести нанівець цінність її переконань щоразу, коли вони не збігалися з його переконаннями. Він затято доводить їй, що має рацію. Вона не поступається, заявляючи, що в його судженнях немає жодного сенсу, що він уперто не хоче відмовитися од своїх уявлень, от і все. Так між ними поглиблюється непорозуміння. Альберт не хоче зрозуміти почуття та реакції
Берти, які, хоч вона й не може пояснити їх, народжуються в глибині душі. Вона жне бачить нічого живого в сухій логіці, якою чоловік доводить її до знемоги. Доходить до того, що його починає дратувати її невігластво, якого, до речі, вона ніколи не приховувала від нього. Він насмішкувато задає їй запитання з астрономії. Разом з тим йому приємно керувати її читанням, йому подобається, що він враз може заволодіти її увагою. В цій боротьбі молода жінка приречена на поразку в будь-якій суперечці через свою інтелектуальну нерозвиненість, і їй лишається тільки мовчати, плакати або злитися:
«Приголомшена, наче від удару, Берта втрачала здатність міркувати, зачувши пронизливий, гавкітли- вий голос Альберта. Він владно лунав у її вухах, заглушав решту звуків і збільшував її сум'яття й приниження. Вона почувалася переможеною, ніякові­
76
ла від несподіваних поворотів незбагненної аргументації і, щоб вивільнитися з-під цього нестерпного тиску, вигукнула Дай мені спокій Цього їй здалося замало, і, глянувши на кришталевий флакон, що стояв на туалетному столику, вона раптом пожбурила в Альберта скриньку...»
Інколи жінка намагається боротися. Та здебільшого вона мимохіть дозволяє чоловікові думати за себе. Так відбувається з Норою із роману Ляльковий дім *. Зачинателем родинного світогляду стає чоловік. Через боязкість, невміння або лінощі жінка в загальних і абстрактних питаннях дотримує тих думок, які висловлює її чоловік. Якось одна розумна, культурна і незалежна жінка, котра протягом п'ятнадцяти років із захватом ставилася до свого чоловіка, якого вона вважала вищим за себе, розповідала мені, якого вона зазнала розпачу після його смерті, зіткнувшись з необхідністю мати власну думку і самостійно обирати форму поведінки. їй весь час хотілося вгадати, а щоб він подумав, якби вирішив утому чи іншому випадку. Чоловікам, певна річ, подобається роль ментора і керівника Увечері, після дня, насиченого боротьбою з труднощами, взаємовідносинами з рівними йому людьми, підлеглості вищестоячим, чоловікові подобається почуватися беззаперечним авторитетом і прорікати без­
1 Коли я жила з татом, він мені казав, що думає з того чи
іншого приводу, і я думала так само. Якщо я думала інакше, тоне
казала йому, бо це б йому не сподобалось. Потім я почала жити
з тобою. Ти завжди робив так, як тобі подобалося, імені почало
припадати до смаку те, що припадало до душі тобі, або я вдавала,
що це так. Мені важко розібратися в цьому, напевне бувало всяко:
в чомусь я була згідна, а в чомусь — удавала. Іти, і тато неабияк
нашкодили мені. Саме через вас я стала нікчемою».
2 Хельмер каже Норі Ти гадаєш, що я кохаю тебе менше через
те, що ти не вмієш самостійно діяти Ніні, ти у всьому можеш
звіритися мені, я дам тобі пораду, підкажу. Яне був би мужчиною,
‘якби через свою жіночу слабкість ти не здавалася мені ще
чарівнішою... Звірся мені у всьому і будь певна, в мене достатньо
сил, аби захистити тебе. Усвідомлення того, що він ладен все
пробачити дружині, дає чоловікові втіху і вдоволення. Для нього
вона і дружина, і дитина. Саме так я і ставлюся до тебе тепер, моє
ти маленьке, розгублене й перелякане створіння. Ні про що не
турбуйся, Норо, тільки завжди будь зі мною відвертою, і я стану
твоєю волею і сумлінням».
77
заперечні істини 1. В розповідях про минулий день він завжди правий у суперечках із суперниками, йому приємно бачити в дружині двійника, котрий сприяє його самоутвердженню. Він коментує газетні повідомлення та політичні новини, залюбки читає дружині вголос, Отож навіть її сприйняття культури стає опосередкованим. Щоб зміцнити свій авторитет, він охоче перебільшує слабкості дружини. Вона ж більш або менш покірливо мириться зі становищем підлеглої. Відомо, що жінки, котрі щиро оплакують відсутність чоловіків, з радісним подивом виявляють у собі здібності, про які вони й не підозрювали можуть, як виявилося, безсторонньої допомоги керувати справами, виховувати дітей, ухвалювати рішення. Вони страждають, коли чоловіки, повертаючись, знову прирікають їх на пасивність.
Шлюб спонукає чоловіка до примхливого панування адже бажання панувати найпоширеніше, подолати його неможливо. Віддаючи дитину під владу жінки, аж інку під владу чоловіками сприяємо цим тиранії в суспільстві. Нерідко чоловікові мало того, що дружина захоплюється ним, схвалює його вчинки, дослухається до його порад, бачить у ньому наставника. Він наказує, розігрує із себе володаря. Образи, що накопичувалися в ньому за все життя, починаючи з дитинства, невдоволення, яке наростає в ньому від завданих прикрощів протягом дня, все це вихлюпує вдома, вимагаючи від дружини безмовної покори. Він хоче виглядати грізним, невмолимим і непереможним. Тому він віддає суворі накази, а часом і кричить, гамселить кулаком постолу. Така безглузда поведінка чоловіка є для жінки повсякчасною дійсністю. При цьому він настільки переконаний у своїй правоті, щонайменший натяк на незалежну поведінку жінки здається йому
1 Див. Лоуренс. Фантазія непритомного Ви повинні домага­
тися, щоб дружина бачила в вас справжнього мужчину, справж­
нього героя. Що це за чоловік, якщо дружина не бачить в ньому
героя... Ви повинні безнастанно боротися для того, щоб мета вашої
дружини була підкорена вашій меті. Якщо ви досягнете цього,
ваше життя зміниться на краще. Ви залюбки повертатиметеся
вечорами до дружини, яка нетерпляче екає на вас Як приємно
повернутися додому і сісти поруч з нею. Яким багатим і значним
ви почуватиметесь, повертаючись додому після стомливого робочо­
го дня. Ви відчуватимете глибоку вдячність до жінки, котра кохає
вас, вірить у ваше покликання».
ТІ
бунтом. Якби його воля, він би не дозволив їй навіть дихати самостійно. Проте жінки, трапляється, повстають. Навіть ті жінки, котрі на початку подружнього життя високо цінують чоловічий авторитет, згодом втрачають повагу до нього. Як дитина, яка одного чудового дня раптом усвідомлює, що її батько не така вже й поважна персона, такі дружина досить швидко починає розуміти, що поруч з нею живе не якийсь там гідний шанування Володар, Вождь і Вчитель, а простий чоловік, якому з невідомих причин вона має коритися. В цій підлеглості вона вбачає нічим невиправданий неприємний обов'язок. Іноді вона підкоряється чоловікові з мазохістським вдоволенням, виступає в ролі жертви, але за її упокоренням прозирає безмовний, але одвічний докір. Нерідко жінка вступає у відкритий герць з чоловіком, прагне й собі підкорити його.
Чоловік, котрий вважає, що нема нічого легшого, ніж підкорити жінку своїй волі, що він може виховати дружину на свій кшталт, наївний. Жінка стає такою, якою її робить чоловік сказав Бальзак. Проте вже через кілька сторінок він стверджує протилежне. В царині абстрактного і логічного мислення жінка справді мириться з чоловічою вищістю, але у всьому, що торкається дорогих їй звичок і складу думок, вона протидіє йому з мовчазною впертістю. Дитинство і юність впливають на неї набагато глибше, ніжна чоловіка, оскільки вона в меншій мірі, ніж чоловік, може вирватися за межі своєї особистої історії. І, як правило, з багажем, нагромадженим у дитинстві і юності, вона не розлучається все своє подальше життя. Чоловік може накинути їй свої політичні погляди, але він неспроможний ні на йоту змінити ні її релігійних переконань, ні її забобонів. У цьому наочно пересвідчився Жан Баруа, котрий уявив, що й справді має вплив на набожну простодушну юну дівчину, з якою пов'язав своє життя. Він з гіркотою зауважує Розум маленької дівчинки сформований у затінку провінційного життя, з усіма його широковживаними премудростями, що межують з невіглаством і глупотою тут нічого не вдієш. Прищеплені переконання й принципи, котрі жінка повторює, мов папуга, не заважають їй зберігати власні уявлення просвіт. Через таку усталеність жінка може виявитися нездалою, щоб зрозуміти чоловіка, якщо він розумніший за неї, або ж, навпаки,
79
піднестися над його чоловічою серйозністю, щодо речі, притаманно героїням Стендаля та Ібсена. Іноді через вороже ставлення до чоловіка, котре виникає від сексуального розчарування або від занадто сильного тиску на неї, жінка, аби протистояти йому, чіпляється за будь-які авторитети матері, батька, брата, сестри, якого-небудь чоловіка, який, на її думку, впливовіший, ніж її чоловік. Не висуваючи жодних позитивних аргументів, вона систематично суперечить йому, нападає на нього, прагне боляче дійняти його. Її мета — навіяти йому комплекс неповноцінності. І, ясна річ, якщо вона тільки на це здатна, робить усе для того, аби викликати захват чоловіка, а також накинути йому свої погляди, підкорити його собі. Коротко кажучи, жінка стає неподільним моральним авторитетом. У тих випадках, коли вона не може поставити під сумнів розумову вищість чоловіка, вона намагається взяти реваншу сексуальних взаєминах. Інколи вона не бажає підтримувати статеві стосунки з чоловіком. Так, наприклад, поводилася пані Мішле. Ось що розповідає про неї Галеві:
«Вона хотіла панувати у всьому в ліжку, оскільки цього неможливо уникнути, а також і в роботі. Її метою було панування саме в роботі, але Мішле попервах протистояв їй у цьому. Вона ж відмовлялася вступати з ним у статеві стосунки. Так тривало кілька місяців. Нарешті Атенаїс Міаларе поступилася в ліжку, та невдовзі запанувала в роботі. Вона була природженою письменницею, і її справжнім робочим місцем став письмовий стіл...»
Іноді жінка збайдужіло реагує на чоловікові любощі, ображаючи його своєю холодністю, інколи приндиться, змушуючи його благати її, нарешті вона фліртує, викликає ревнощі чоловіка, зраджує його. Одне слово, намагається вжалити його чоловічу гідність. Якщо навіть вона, виявляючи обачність, не демонструє чоловікові свою байдужість, то гордовито зберігає цю таємницю у своєму серці. Вона радше довіриться про це своєму записнику або щез більшою втіхою — подругам. Багато заміжніх жінок охоче розповідають одна одній, як вони витребенькують, удаючи перед чоловіком вдоволення, якого вони, за їхніми словами, не зазнають, і зле кепкують з пихатої наївності своїх телеп- нів-чоловіків. У таких довірчих оповідях, можливо,
80
приховується інша комедія адже між фригідністю і прагненням до неї межі вельми невиразні. В кожному разі чимало жінок вважають себе фригідними і в цьому вбачають втіху в своїх образах. Є жінки — їх називають мучительками котрі бажають панувати і вдень, і вночі. В коханні вони байдужів спілкуванні зневажливі, в повсякденному житті — деспотичні. Саме так, засвідченням Мейбла Доджа, Фріда поводилася з Лоуренсом. Оскільки вона не могла заперечувати його інтелектуальної вищості, то намагалася нав'язати йому власне бачення світу, в якому головною цінністю був секс:
«Він повинен був дивитися на життя її очима, її ж роль полягала втому, щоб розглядати все крізь призму сексу. Саме з цієї точки зору вона сприймала або відкидала ті чи інші життєві явища».
Одного разу вона сказала Мейблові Доджу:
«Йому необхідно все одержувати від мене. Коли мене немає поруч, він нічого не відчуває. Нічогісінько. Ідо його книжок я маю безпосередній стосунок спроквола сказала вона Про це ніхто не знає. А я писала за нього цілі сторінки».
Водночас їй потрібні постійні докази того, що він не може обійтися без неї. Вона вимагає, щоб він раз по раз сокотав біля неї, і якщо він не робить цього з власної ініціативи, вона примушує його.
«Фріда абсолютно свідомо жадала того, щоб у її стосунках з Лоуренсом не було спокою, притаманного нормальним стосункам у родинному житті. Тільки-но вона відчувала, що в ньому починає брати гору звичка, вона кидалася на нього, робила все, щоб він не забував про її існування. Потреба в постійній увазі перетворилася в неї, коли я зустрілася з ними, в знаряддя боротьби з ворогом. Вона вміла шпигонути чоловіка в дошкульне місце. Якщо протягом дня він не звертав на неї уваги, то надвечір вона доходила до образ».
їхнє подружнє життя перетворилося в ланцюжок навдивовиж схожих одна на одну сцену яких жоден з них не хотів поступатися, роздмухуючи найменшу незлагоду до масштабів велетенського герцю між Чоловіком і Жінкою.
У героїні книжки Жуандо Елізи ми так само відчуваємо, хоча і в іншій формі, шалене бажання панувати.
81
Щоб вдовольнити його, вона всіляко принижує чо­
ловіка:
«Е ліз а Я починаю з того, що уявляю собі всіх, хто мене оточує, у зменшеному вигляді. Після цього мені вже нема чого непокоїтись я бачу тільки дурних мавпочок і ярмаркових велетів.
Прокидаючись вранці, вона каже мені Виродочку ти мій.
І робить це зумисне хоче принизити мене.
Якою відвертою радістю полум'яніли її очі, коли вона примусила мене відмовитися од усіх моїх ілюзій щодо самого себе. Вона ніколи не розминалася з нагодою сказати мені, який я жалюгідний, і робила це в присутності своїх приголомшених друзів або зніяковілих служниць. І я врешті-решт повірив у це. Щоб продемонструвати свою зневагу до мене, вона забудь- якої слушної нагоди натякає, що мої твори цікавлять її менше, ніж матеріальний зиск, який вони нам при­
носять.
Терпляче, неквапом, зізнанням справи вона позбавляла мене певності в собі, методично принижувала, поступово, крок за кроком, але з відвертим, холоднокровним і нещадним умислом прагнула зламати мою волю і розтоптати мою гідність. Усе це призвело до того, що я зневірився Виходить, ти заробляєш менше, ніж робітник сказала вона якось мені в присутності натирача під­
логи.
...Вона принижує мене, щоб вивищитися наді мною або, в крайньому разі, бути рівною мені. Нехтуючи мною, вона почувається недосяжною. Вона поважає мене лише в тих випадках, коли можна використати мою творчість як трамплін або товар І Фріда, і Еліза, прагнучи постати перед чоловіками повноцінними суб'єктами, вдаються до тактики, в якій чоловіки нерідко звинувачують жінок вони відмовляються визнавати чоловічу зверхність. Серед чоловіків поширено думку проте, що жінки мріють зробити їх кастратами. Насправді ж позиція жінок двозначна вони не стільки прагнуть знищити статевий орган, скільки бажають принизити його. Ймовірніше те, що жінкам хочеться завадити виконанню намірів чоловіка


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   29


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал