Друга стать




Сторінка7/29
Дата конвертації02.12.2016
Розмір4.23 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   29
60
вати домашню роботу, не дістаючи натомість ні винагороди, ні шани. Сучасний чоловік бере шлюб, аби зміцнитися в іманентності, але не задля того, щоб замкнутися в ній. Він хоче мати домашнє вогнище, але не хоче бути його бранцем, він створює родину, але потайки зберігає парубоцькі звички, він не зневажає щастя, алей не прагне до нього як до єдино гідної мети. В нього викликає нудьгу одноманітність, він шукає чогось нового, наважується ризикувати, долати перепони. Йому необхідні друзі й товариші, котрі не дають йому цілком поринути в родинне життя. Ще в більшій мірі, ніж чоловік, за межі родини прагнуть вийти діти. Для них справжнє життя відбувається не в родині, а в майбутті. Діти завжди прагнуть чогось нового. Жінка намагається створити світ, заснований на постійності і спадкоємності. Чоловік і діти прагнуть вийти за межі цього світу, який вони сприймають як щось цілком звичайне. Тому жінки, яким неприємно усвідомлювати, що їхні послуги будь-якої миті можуть виявитися непотрібними, починають накидати їх силоміць. У цьому разі за обличчям матері і хазяйки прозирає мачуха і мегера.
Отже, домашня праця не забезпечує жінці незалежності. Вона не приносить безпосередньої користі суспільству, не впливає на майбуття, їй бракує будь-яких очевидних результатів. Праця наповнюється змістом і стає гідною поваги втому разі, коли її здійснюють для людей, котрі піднеслися до продуктивної або іншої діяльності в суспільстві. Інакше кажучи, домашнє господарство не тільки не сприяє вивільненню жінки, але, навпаки, ставить її в залежність від чоловіка та дітей. Її існування набуває сенсу лише завдяки їм, вона ж відіграє в їхньому житті другорядну роль. Той факт, що законне ставить їй більше за обов'язок послух, нічого не змінює в її становищі, в основі якого лежить неволя чоловіка, а сама структура шлюбу. Жінка не в змозі присвятити себе праці, котра дає конкретні результати, і в зв'язку з цим вона не може виявити себе як повноцінна особистість. Хоч якби її поважали, вона завжди перебуває в підлеглому становищі, яке не заслуговує на увагу, живе, як людина, за рахунок інших. Найтяжче прокляття, яке тяжіє над нею, полягає втому, що навіть зміст її життя не залежить від неї самої. Саме тому для неї набагато важливіше, ніж для
61
чоловіка, як, вдало чи невдало, складеться її родинне життя. Адже вжитті мужчини обов'язки громадські і виробничі посідають більше місця, ніж обов’язки чоловіка. В жінки ж головним, а нерідко і єдиним обов'язком є обов’язок дружини. І не домашня праця полегшує жінці її становище в родині. Навпаки, саме від її становища в родині залежить її ставлення до своїх хатніх обов'язків. Жінка, котра кохає чоловіка, віддана йому всією душею, виконує свої обов'язки залюбки, а жінці, яка затаїла образу на свого чоловіка, вони здаються нестерпним ярмом. Хоч бияк там було, домашня праця ніколи не висувається на перший плану житті жінки, вона не може стати для неї опорою у мінливостях подружнього життя.
Тепер варто розглянути, яким же є насправді становище жінки, основним змістом якого є послуги — чи то в ліжку, чи то по господарству, становище, за яким жінка набуває самоповаги, змирившись зі своїм залежним статусом.
У перехідному періоді, перетворюючись з дитини в дівчину, жінка переживає кризу. Та ще глибше переживає кризу, вступаючи в доросле життя жінки. До прикрощів, які завжди спричиняє недуже гречне прилучення дівчини до сексуального життя, додаються страхи, що супроводжують будь-який перехід з одного стану в інший.
«Коли після весілля, мов після жахливого стихійного лиха, жінка стикається віч-на-віч з реальністю, бачить суперечливий зв'язок кохання й сорому, відчуває зібрані докупи захоплення, жертовність, обов'язок, жалість і жах, відчуває незвичне для неї сусідство божистого і тваринного начала... Усе це породжує ні з чим незрівнянне сум'яття в її душі пише Ніцше.
Традиційна весільна подорож з її хвилюваннями почасти здійснюється задля того, аби притамувати це сум'яття. Молода жінка, відірвавшись на кілька тижнів од звичного повсякденного життя, тимчасово втрачає зв'язок із суспільством, мовби дистанціюється від простору, часу і реальності Та по якомусь часі їй
1 У романах кінця минулого століття дівчата часто позбавляють-
ся незайманості в спальних вагонах. Інакше кажучи, автори
вміщують цю подію мовби «ніде».
62
доведеться знову повернутися до реального життя. Молода жінка призвичаюється до володіння свого нового житла не без тривоги. Вона набагато тісніше, ніж юнак, пов'язана з батьківською оселею. Відриваючись од своєї родини, жінка зостається віч-на-віч зі світом. Саме в цей час вона переживає страх самотності і вдихає запаморочливе повітря волі. В різних випадках розлука може бути більш або менш болісною. Якщо стосунки жінки з батьком, братами, сестрами і особливо з матір'ю не вельми тісні, вона розлучається з ними легко. Якщо, все ще лишаючись під впливом своєї родини, вона має можливість зберегти її заступництво, жінка не так дошкульно відчує зміни у своєму становищі. Проте здебільшого дівчина, навіть якщо вона прагнула вирватися з батьківського дому, опинившись далеко від своєї родини, членом якої була, відірвана од свого минулого дитячого світу, який керується чіткими принципами і цінностями, почувається непевно. Тільки палкі і повноцінні еротичні стосунки могли б повернути їй іманентний спокій, але ці стосунки скоріше приголомшують її, ніж вдовольняють. Прилучення до сексуальних стосунків, навіть якщо воно відбувається вдало, лише поглиблює її сум’яття. В молодої ми бачимо ті ж самі прояви, які спостерігалися в дівчинки під час її першої менструації нерідко остаточне знайомство зі статевими стосунками викликає в ній огиду, вона з жахом думає, щоці стосунки повторюватимуться. Крім того, її майбутнє життя вселяє в неї гірке розчарування. Дівчинка, переживши хвилювання, пов’язані з першою менструацією, із сумом помічає, що вона ще нестала дорослою. Втративши цноту, дівчина перетворюється в жінку, вона минає останній етап, але що ж далі Тривожне почуття розчарування пов'язане не тільки із втратою незайманості, а також із заміжжям. Жінка, котра пізнала свого нареченого або інших чоловіків до весілля, але заміжжя для якої означає повноцінний вступу життя дорослої жінки, часто відчуваєте саме почуття. Пережити початок якоїсь справи — це прекрасно. Водночас немає нічого гнітючішого, ніж усвідомлення неможливості впливати на свою долю. На тлі остаточно визначеного неминучого майбуття воля перетворюється в нестерпну безцільність. Раніше, коли дівчина була під батьківською опікою, її воля виявлялася в
63
бунті і сподіваннях, вона користувалася нею, аби спростувати своє захищене становище, вийти за його межі. З тепла і захищеності у своїй родині вона прагне до заміжжя. Тепер вона одружена, і жодного іншого майбутнього в неї немає. За нею зачинено двері її нового житла ось і вся її доля на землі. Вона чудово знає, які обов'язки на неї чатують — ті ж самі, які виконувала її мати. Кожен день скидатиметься на всі попередні. Будучи дівчиною, вона не володіла нічим, але в сподіваннях і мріях могла володіти всім. Тепер вона одержала у володіння частку світу і занепокоєно міркує ось і все, що я маю, і це довіку. Вона назавжди пов'язана з цим чоловіком, з цим житлом, У неї не може бутині надійні великих бажань. У той же час нова відповідальність лякає її. Навіть якщо чоловік старший за дружину і користується повагою, він втрачає в її очах свій престиж через те, що їх пов'язують статеві стосунки. Чоловік не може замінити батька, а матір і поготів, він не може звільнити свою дружину від непотрібної їй свободи. Відгороджена од усього світу стінами свого нового помешкання, пов'язана з майже незнайомим їй чоловіком, не дитина, а дружина, котра сама готується стати матір'ю, вона у цілковитому сум'ятті. Остаточно відірвавшись од матері, вона загубилася в світів якому їй доведеться жити, не маючи жодної мети. Зоставшись віч-на-віч зі своїм непривітним теперішнім становищем, вона відчуває нудьгу і марноту життя. Саме про це свідчать розпачливі зізнання молодої графині Толстої у своєму щоденнику. Вона охоче погодилася одружитись звели ким письменником, перед талантом якого шанобливо схилялася. Після палких обіймів на дерев'яній терасі в Ясній Поляні фізична любов починає вселяти їй огиду. Її розлучили з близькими, відірвали од минулого, поруч з нею чоловік, чиєю нареченою вона була тиждень тому, який старший за неї на сімнадцять років, минуле і інтереси якого їй абсолютно чужі. Все навколо здається їй порожнім і холодним, вона живе наче уві сні. Наведемо її оповідь про перші дні після весілля, а також декотрі уривки із щоденника перших років подружнього життя. Через два дні після весілля подружжя перебралося до Ясної Поляни. 8 жовтня
64
Софія Толстая зробила запису щоденнику Вона в тривозі. Вона картається від того, що в її чоловіка є минуле.
«Завжди, здавна, я мріяла про чоловіка, якого коха­
тиму, як про зовсім цілісну, нову, чисту людину. Я уявляла собі, це були дитячі мрії, з якими досі важко розлучитися І я почала не вірити в його кохання. Він цілує мене, а я думаю Не вперше йому захоплюватися».
Наступного дня, 9 жовтня, вона занотовує:
«Учора порозумілися, стало легше, зовсім навіть весело. А все-таки тісно. Такі я сьогодні бачила важкі сни, хоч не пам'ятаю їх усяку хвилину, а на душі тяжко Знову сьогодні згадувала маму, стало неабияк сумно, а загалом добре. Я вся нібито сплю і не можу прокинутися. Наді мною щось тяжіє. Мені все здається, що я невдовзі помру. Тепер це дивно, тому що в мене є чоловік. Я чую, як він спить, а мені самій лячно. До себе він не підпускає, імені це сумно. Так остогидли всі фізичні вияви жовтня. Страшенно, страшенно сумно. Чимраз більше і більше заглиблююсь у себе. Чоловік занедужав, не в гуморі, не кохає мене. Чекала я цього, тане гадала, що це так жахливо. Хто це думає про моє велике щастя. Ніхто не знає, що я не вмію створювати його ні для себе, ні для нього. Бувало, коли дуже сумно, гадаєш тож навіщо жити, коли самій гірко і іншим несолодко. І тепер страшно весь час переслідує ця думка. З кожним днем він стає дедалі холоднішим, а я, навпаки, чимраз більше кохаю його. І про своїх усе згадую, як легко жилося, а тепер, Боже мій, вся душа розривається. Ніхто мене не любить. Люба матуся, Таня, які вони були славні, навіщо я їх полишила. А бідолашну Лізу замучила, так мене й точить, так сумно, жах. А Левчик який гарний, я відчуваю, що у всьому геть-чисто винна, і я боюся показати йому, що сумна, добре знаю, як цією безглуздою нудьгою набридають чоловікам «...I все, що спершу було в мене енергія на заняття, життя, господарство — все пропало. Сиділа б собі цілісінький день склавши руки,
1 Авторка цитує С. А. Толстую подекуди вільно, й тому пере­
кладачі тут і далі посилаються на оригінал С. А. Толстая, «Що­
денники» (вдвох томах «Художественная литература», М 1978.
З Сімона де Бовуар, т. 2
65
мовчала б та гіркі думи думала. Працювати хотіла, тане могла. Страшенно хочеться пограти, але тут незручно нагорі зусюди чутно, а внизу фортепіано кепське. Сьогодні Левчик запропонував лишитися вдома, асам до Нікольського поїде. Треба було б погодитися, звільнити його від своєї особи, а в мене забракло сил. Він, здається, нагорі грає з Ольгою в чотири руки. Бідолашний, скрізь, аби як-небудь позбутися мене. Навіщо я тільки на світі живу?»
«13 листопада. ...Правда, я не вмію дати собі ради. Він щасливий, бо розумний і талановитий. А я — ні те, ні друге. Діло знайти неважко, його багато, але треба передусім захопитися цими дріб'язковими справами, а потім заводити курей, бренькати на фортепіано, читати багато дурниць і дуже мало гарних речей і солити огірки. Я знову заснула тепер так, що навіть поїздка до Москви, майбутнє немовля — все це не викликає в мені жодного хвилювання, ні радощів, нічогісінько. Хотіла б знати засіб, який міг би мене освіжити, розбурхати. Ось зараз я сама, дивишся довкіл — сумно. Сама, це жахливо. Яне звикла. Скільки життя було вдома, а як мертвотно тут, коли його немає. Він завжди майже самотній, не розуміє цього. Звик до самоти і втішатися не людьми близькими, як я, а справою».
«23 листопада. ...Звичайно, я бездіяльна, хоч за природою не така, а ще не знаю, головне, не пересвідчилася, в чому іде діло. Інколи мені страх як хочеться вивільнитися з-під його впливу, трохи обтяжливого, не піклуватися про нього, тане можу. Тому воно тяжке, що я думаю його думками, дивлюсь його поглядами, напружуючись, ним не зроблюся, себе втрачу. Я і так ужене та, імені стало важче».
«1 квітня. ...У мене велика вада — невміння знаходити в собі самій ressources. ...Левчик заклопотаний справами, господарством, а я марную дні. Яні нащо нездатна. Атак жити не можна. Хотілося б якомога більше діла. Справжнього тільки. Бувало, завжди весною, такої чарівної пори, чогось хочеться, кудись тягне, бозна про що мрієш. А тепер усе байдуже, зникло це безглузде прагнення кудись, тому що мимоволі відчуваєш, що все знайшов і шукати більше нема чого, а все-таки трохи нудно інколи».
«25 квітня. Левчик дедалі більше відстороняється од
66
мене. Для нього велике значення має фізична сторона кохання. Це жахливо — в мене жодної, навпаки...»
З наведених нотаток видно, що протягом перших шести місяців подружнього життя молода жінка страждає від розлуки з рідними, від самоти, від того, що в її долі вже нічого не може змінитися. Фізичні стосунки з чоловіком вселяють їй огиду, вона нудьгує. Мати Колетт, узявши за наполяганням братів перший шлюб, також нудьгувала до сліз:
«Отже, вона розлучилася з теплим бельгійським домом, з кухнею у підвалі, де пахло газом, запашним хлібом і кавою, розсталася з роялем, скрипкою, великим полотном Сальватора Тоза, котре зосталося в спадок від батька, з горщиком для тютюну і глиняними люльками з довгими мундштуками, з відкритими книжками і зім'ятими газетами. Вона вийшла заміж і холодної зимової днини, які бувають лише в країнах, багатих лісом, поїхала жити в будинок з високим ганком. У ньому, на свій подив, вона побачила на першому поверсі вітальню з білими стінами, оздобленими позолотою. Зате на другому поверсі штукатурка зі стін сипалася і панував повний розгардіяш, мовна горищі, у спальнях війнуло страшенною холоднечею, яка не настроювала ні на кохання, ні на солодкий сон
Сідо, котра шукала друзів, прагнула до веселого і невинного спілкування, знайшла у своєму власному домі лише слуг і хитрих фермерів. Вона прикрасила цей величезний дім, звеліла побілити закопчену кухню, сама наглядала за фламандськими стравами, місила тісто для пирогів з ізюмом, чекала на першу дитину. Дикун посміхався їй, з'являючись удома в перерві між двома поїздками, і знову зникав. Збагнувши, що ні готування смачних стравні прикрашання дому, ні терпіння не можуть їй допомогти, Сідо схудла від самотності, почала часто плакати 1 У Листах до заміжньої Франсуази Марсель Прево змальовує розгубленість молодої жінки, котра повернулася з весільної подорожі:
«Вона згадує квартиру своєї матері, вмебльовану в стилі Наполеона III і Мак-Магона, завішені плюшем дзеркала, шафи з дерева чорносливу, все, що їй здавалося таким немодним і смішним. Усе це спливло в її
1 Дім Клодіни».
З*
67
пам'яті і здається тепер справжнім притулком, гніздечком, у якому вона зростала, оточена безкорисливою ніжністю, в теплі і безпеці. А ця квартира, із запахом нових килимів, вікнами без фіранок, безліччю стільців і крісел, несена собі печать чогось незавершеного, начебто звідси щойно виїхали попередні мешканці. Ні, вона аж ніяк несхожа на гніздечко. Це тільки місце, в якому ще треба звити гніздо. І раптом їй стане неабияк сумно, мовби її полишили саму в пустелі».
Таке збентеження може стати причиною тривалої меланхолії або різних психозів. Зокрема, через те, що в молодої жінки чимало вільного часу, її починають мучити психастенічні невідчепні ідеї. Наприклад, її переслідують видива, де вона виступає як повія. Такі марення, як ми знаємо, бувають і у дівчат. ГТєр Жане 1 розповідає про одну молоду, котра не могла зоставатися вдома сама, бо її такі тягнуло до вікна пускати бісики перехожим. Інші байдуже живуть у цьому новому світі, який здається їм несправжнім, у якому замість реального життя — розмальовані картонні декорації, а замість людей — примари. Є й такі, котрі не хочуть визнавати, що вони стали дорослими, й опираються в цьому бажанні все своє життя. Або ось, наприклад, що пише Жане про хвору під псевдонімом
Кі:
«Тридцятишестилітній Кі здається, що вона дівчинка десяти-дванадцяти років. Вона стрибає, сміється, танцює, розпускає волосся, підстригає його. Усе це вона робить здебільшого тоді, коли лишається наодинці. їй хотілося цілком поринути в цю мрію. Який жаль, що вона не може гратися в схованки або пустувати на виду у всіх. Мені хочеться, аби мене вважали гожою, я боюся стати незугарною, мов жаба, мені хочеться, щоб зі мною розмовляли, пестили, постійно казали, що люблять мене, мов дитину. Дитину люблять за її витівки, за її доброту, за її потішні капості. А що від неї вимагають у відповідь Тільки щоб вона любила вас, більше нічого. Якби було це чудово Але ж я не можу сказати цього чоловікові, він не зрозуміє мене.
Послухайте-но, мені б так хотілося бути маленькою, жити з батьком і матір'ю, котрі садили б мене на коліна і гладили по голові. Та це неможливо, я
1 Невідчепні ідеї та психастенія».
68
доросла жінка, мати сімейства, я повинна підтримувати ладу домі, бути серйозною, поміркованою. Що за життя!»
Чоловіки так само переживають кризу, спричинену шлюбом. Про це свідчать психози, що нерідко виникають у них перед шлюбом або на початку родинного життя. Молодий чоловік не так міцно прив'язаний до родини, як його сестри, але він до шлюбу належав до якогось гурту, який рятував його від самотності. Це може бути спеціальний вищий навчальний заклад, університет, навчальна майстерня, бригада чи товариство. Вступаючи в справжнє доросле життя, він має розста­
тися в ним. Його лякає майбутня самотність, і нерідко він одружується, аби уникнути її. В цьому разі чоловік стає жертвою поширеної в суспільстві ілюзії, згідно з якою подружжя стає подружньою спільнотою. Якщо не зважати на коротку мить, коли палає любовна пристрасть, два індивідууми не можуть створити свій власний світ, який би захищав їх від зовнішнього світу. Вони в цьому переконуються невдовзі після весілля. Жінка досить швидко втрачає свою загадковість, вона цілком йому підлегла, і перед ним знову виникає загроза самотності. Як виявляється, дружина для нього стає скоріше обтяжливим, а не пом'якшую­
чим фактором життя, вона не звільняє чоловіка від тягара відповідальності, навпаки, ускладнює його. Нерідко в чоловіка і дружини буває велика різниця у віці, освіті, суспільному становищі, і все це заважає їм досягти взаєморозуміння. За всієї своєї близькості, вони бувають чужими одне одному. Порівняно недавно подружжя розділяла справжня безодня з одного боку, безвинна дівчина, котра нічого не знає прожиття, без жодного минулого, аз другого — бувалий у бувальцях жених, який мав прилучити її до реальної дійсності. Декотрим чоловікам подобалося виконувати цю делікатну роль. Ті ж з них, які тверезо розмірковували, із занепокоєнням констатували, що між ними і їхніми майбутніми дружинами існує велика відстань.
Саме про це йдеться в романі Впору невинності
Едіт Вартон. У ньому авторка тонко розкрила почуття, якими пройнявся молодий американець (зразка
1870 року) до своєї нареченої:
«Він боязко і шанобливо милується чистим чолом,
69
задумливим поглядом, веселою і невинною усмішкою юного створіння, котре невдовзі вручить йому свою душу. Цей небезпечний продукт суспільної системи, до якої він сам належав і в яку вірив дівчина, котра нічого не знала і на все чекала здавалася йому тепер зовсім загадковою. Та й що вони могли знати одне про одного Адже він, як порядна людина, мав приховувати своє минуле від нареченої, а вона просто не могла мати ніякого минулого. Центр цієї витончено побудованої системи містифікацій, дівчина, була ще незбагненнішою загадкою через свою відвертість і сміливість. Бідолаха, вона відверта, бо їй нема чого приховувати довірлива, бо не може уявити, чого їй потрібно остерігатися. І без будь-якої підготовки, однієї чудової ночі їй доведеться зазнати те, що називають життєвою реальністю. В сотий раз подумки оглянувши зачатки цієї душі, він із жалем знову подумав, що ця штучна непорочність, так майстерно виготовлена змовницькими діями матерів, тітоньок, бабусь і навіть віддалених пуританок-прабабусь, існувала лише задля того, аби вдовольнити його особисті смаки, для того, щоб він міг скористатися своїм правом і зламати її, мов крихку фігурку зі снігу».
Сучасні дівчата природніші, обізнаніші і краще підготовлені до життя. Безодня між ними і молодими людьми не така глибока. Проте вони нерідко бувають молодшими за своїх чоловіків. Цей факт часто недооцінюють, і різницю в зрілості подружжя сприймають за різність статей. У багатьох випадках жінці притаманні дитячі ознаки не тому, що вона жінка, атому, що справді вона надто юна. Серйозність чоловіка і його друзів пригнічує її. Софія Толс'тая писала через рік після весілля:
«Левчик старий, він надто заклопотаний, а я, я почуваюся сьогодні такою молодою, що виникає бажання пустувати Замість того, щоб лягти спати, мені хотілося танцювати, але з ким?
Усі довкола мене старі, атому мене оточує атмосфера старості. Я притлумлюю в собі кожне поривання молодості, що так не пасує цьому статечному сере­
довищу».
А чоловік дивиться на дружину мовна немовля, він натякає їй, що вона не відповідає тому образу подруги життя, який він уявляв. Це принижує дружину розлучившись з батьківським домом, вона сподівається знайти в чоловікові опору, оскільки позбулася батьківської опіки, але водночас хоче, щоб її сприймали як дорослу людину. Бажаючи зоставатися дитиною, вона разом з тим хоче стати жінкою. Якщо чоловік старший за неї, він ніколи не навчиться поводитися з нею так, як їй би хотілося. Навіть якщо вікова різниця між юнаком і дівчиною невелика, не слід забувати, що вони одержали зовсім інше виховання. Дівчина зростала в жіночому середовищі і їй прищепили жіночу мудрість, повагу до жіночих цінностей, тимчасом як юнак вихований на просякнутих принципах чоловічої етики. їм нелегко порозумітися між собою, і це неминуче призводить до конфліктів.
У шлюбі дружина звичайно підлегла чоловікові, й тому саме для неї проблема подружніх стосунків набуває найбільшої гостроти. Парадокс шлюбу полягає втому, що в ньому закладена не лише еротична, ай соціальна функція. Внаслідок цієї амбівалентності молода жінка сприймає чоловіка як двоїсту постать з одного боку, це напівбог, наділений мужністю і силою, його призначення — замінити батька, він — захисник, опікун, годувальник, опертя. Одне слово, за його спиною дружина може почуватися спокійно. Він також носій цінностей, гарант істини, етичне виправдання сімейної пари. Та водночас цей самець, з ним жінка пізнає речі, котрі, залежно від обставин, можуть здатися їй ганебними, дивними, огидними або приголомшити її до глибини душі. Отже, один і той же чоловік вдається до тваринних стосунків із жінкою і разом з тим вселяє їй уявлення про моральні ідеали.
На підтвердження сказаного зацитуємо Моріака:
«Якось увечері в Парижі, девони зупинилися на зворотному шляху, Бернар демонстративно покинув мюзик-хол, вистава якого шокувала його Подумати тільки, що показують іноземцям Яка ганьба Адже на підставі побаченого судитимуть про нас Тереза дивувалася з того, що цей шляхетний чоловік — той же самий, витівки якого, вигадані ним у нічних сутінках, їй доведеться по якомусь часі зносити Між чоловіком-ментором і чоловіком-фавном поди- буються найрізноманітніші типи мужчин. Іноді чоло­
1 Моріак, Тереза Декейру».


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   29


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал