Друга стать




Сторінка6/29
Дата конвертації02.12.2016
Розмір4.23 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   29
з речами, непідвладними змінам. Її завдання — постій­
но виганяти з них зле начало. Вона бореться з пилом,
плямами, брудом, протистоїть гріху, змагається із Са­
таною. Проте це сумна доля замість того, щоб прагну­
ти до позитивної мети, вона безнастанно відбиває
підступи ворога. Часто жінка-домогосподарка змиря­
ється з цим, тамуючи шалений спротив. Кажучи про це
явище, Башеляр вживає слово злоба, це саме слово
подивується і в психоаналітиків. На їхню думку, при­
таманне домогосподаркам шаленство є формою садо-
мазохізму. Сутність манії або пороку полягає втому
що вони примушують вільного індивідуума прагнути
до того, чого він насправді не хоче. Що ненависніша
одержимій хазяйці її постійна боротьба з брудом і
злом, що менше у її житті позитивних прагнень, тим
шаленіше вона виконує свої обов'язки, тим вище оці­
нює значення своєї долі, яка, по суті, викликає у неї
протест. Її війна зі сміттям, що виникає внаслідок
будь-якої життєдіяльності, переростає у війну із са­
мим життям. У її очах нерідко спалахує недобрий
вогник, коли вона бачить живу істоту, котра входить
до її володіння. Витирай ноги, не перевертай усе
догори ногами, не чіпай це. Якби могла, вона заборо­
нила б членам своєї родини дихати — така загроза
таїться для неї навіть у диханні. Все, що відбувається
навколо, може обернутися для неї новою невдячною
працею: якщо, наприклад, падає дитина, доведеться
лагодити її подертий одяг. Оскільки вона постійно
стикається з процесами розкладу і змушена виконува­
ти роботу, котрій немає кінця-краю, вона втрачає
любов до життя, її погляд стає важким, вираз облич­
чя — серйозним і стурбованим вона живе в постійній
тривозі і шукає порятунку в обачності та скнарості.
Вона не відчиняє вікна разом із сонцем у дім можуть
потрапити комахи, мікроби і пил. До того ж сонце
51

псує шпалери старі крісла оповиті чохлами й посипані
нафталіном: якщо чохли зняти, крісла вицвітуть. Вона
не відчуває справжньої втіхи, навіть демонструючи
свої скарби гостям. Речі, виставлені на огляд загалу,
можуть втратити свій блиск. Поступово її сторожкість
переростає в підозру і навіть ворожість до всього
живого. Адже розповідають про провінційних госпо­
динь, котрі для того, аби пересвідчитися, що на меблях
нема пилу, проводять по них рукою в білій рукавичці.
Саме таких жінок покарали сестри Пецен кілька років
тому, жінок, котрі з однаковою силою ненавиділи
і бруді своїх служниць, і весь світі самих себе.
Проте лише незначна кількість жінок ще замолоду
стають на такий похмурий і порочний шлях. Звичайно
ті, хто любить життя, захищені від цього. Ось що пише
Колетт у зв'язку з цим про Сідо:
«Вона була моторна, усе вміла, але не була надто
запопадливою господинею. Безладдя і бруд викликали
в неї огиду, проте вона немала нічого спільного
з хазяйками, котрі до нестями заклопотані домом,
зосереджені лишена своїх обов'язках господині, по­
стійно перевіряють, чи не пропала в них серветка,
пляшка або кілька кусків цукру. Коли їй самій доводи­
лося наводити лад або спостерігати затим, як служни­
ця, пересміюючись із сусідами, спроквола протирає
вікна, у неї вихоплювалися занепокоєні вигуки, їй не­
терпеливилося покінчити з цим. Коли я вдома і ре­
тельно витираю чашки з китайської порцеляни каза­
ла вона я відчуваю, як старію. Проте вона чесно
виконувала свої обов'язки, а потім виходила на ганок
і спускалася сходами досаду. І нараз похмуре
збудження і образа розвіювалися».
Фригідні або знедолені жінки, старі діви, дружини,
котрі розчарувалися в своїх чоловіках, або жінки, яких
надто владні чоловіки прирікають на самотнє і безглузде існування, охоче занурюються в нервове
збудження і образи. Я знала одну літню жінку, яка
щодня вставала о п'ятій годині ранкуй починала
порядкувати у шафах. У свої двадцять років вона була
весела й кокетлива. Але тепер, ізольовано проживаю­
чи у своєму маєтку з чоловіком, котрий мало звертав
на неї уваги, а також з єдиною дитиною, вона тамувала
свої прикрощі в домашніх клопотах, як інші — у спирт­
них напоях. Еліза із Нотаток чоловіка вподобала
52

господарські клопоти тому, що їй хотілося пану­
вати хочу якомусь світі, вона сповнена життєвих сил
і бажання панувати, але відсутність об'єкта панування
утворює порожнечу. І вона кидає виклик часові, про­
стору, життю, чоловікам — всьому, що існує на світі.
«З дев'ятої години, коли ми закінчили вечеряти, вона
миє. Зараз уже північ. Я мало не задрімав, але відпо­
чинок на тлі такої старанності починає скидатися на
лінощі. Це дратує мене.
Е ліз а Щоб навести чистоту, треба не боятися .
забруднити руки.
Незабаром у домі стане так чисто, що жити в ньому
буде неможливо. Є ліжка, але спати треба не на них,
а поруч, на підлозі. На них такі білосніжні подушки,
що лягати лячно адже можна зібгати їх або забрудни­
ти. Тільки-но я пройду килимом, дружина ганчіркою
або ще чимось розгладжує мої сліди.
Увечері:
— Ну ось, тепер усе гаразд.
Чим вона тільки не клопоталася всенький день, з
ранку до вечора. Пересувала речі та меблі, натирала
кожен сантиметр підлоги.
Тепер їй усе байдуже, крім своїх обов'язків домогос­
подарки. Вона завсігди чимось клопочеться то розби­
рає стінну шафу, то протирає квіти на підвіконні.
Ї їм ат и : У Елізи стільки справ, що вона й не
зогледиться, як мине життя»
Справді, занурюючись у господарські клопоти, жінка, сама того не помічаючи, біжить від самої себе. Ось
що сказав з цього приводу Шар дон:
«Це копітка і невпорядкована праця без початку
і кінця. Через неї жінка, впевнена втому, що подоба­
ється своєму чоловікові, швидко перестає стежити за
собою, опускається, занурюється в розумову порожне­
чу і гине власне як жінка...»
Причина втечі від самої себе, садомазохізму, що
озлоблює, примушує жінку спрямовувати всю свою
енергію на домашню працю і забувати про себе, нерід­
ко криється у сексуальних стосунках. «Опікуватися
господарством, яке вимагає фізичних зусиль це бор-
дель, приступний для жінки 2,— зауважує Віолетта
1 Жуандо, Нотатки чоловіка».
2 «Невситима».
53

Ледюк. Дивовижно, що пристрасть до чистоти сягає
крайнощів у Голландії, країні, жінки якої відомі своєю
холодністю, і в пуританських суспільствах, у яких
плотським радощам протиставляють ідеал порядку та
цнотливості. І зовсім не через брак води можна пояс­
нити той факт, що на середземноморському узбережжі
бруд не заважає людям втішатися життям вони люб­
лять плоть, їм близький тваринний спосіб життя й
тому запах людського тіла, неохайність, докучливість
набридлих комах не викликають у них огиди.
Готувати їжу корисніша й не така недокучлива
праця, ніж прибирання. Спершу необхідно придбати
продукти, а це один з найприємніших клопотів для
багатьох хазяйок. Жінці важко переносити відірва­
ність од світу, тим паче, що одноманітна повсякденна
робота не дає поживи для розуму. В південних містах
жінки охоче шиють, перуть, чистять овочі, сидячи на
порозі дому і перемовляючись із сусідками. Для му­
сульманських жінок, котрі живуть під замком, похід
до річки поводу стає справжньою подією. Одного разу
в селі Кабілі я бачила, як жінки зламали колонку,
поставлену там за розпорядженням адміністрації.
А дж е їх позбавили єдиної розваги щоранку спускати­
ся гуртом у долину, доводи. Зустрічаючись у крамни­
цях, у чергах або на вулицях, вони жваво діляться
думками, завдяки яким утверджуються «господарські
цінності», які викликають у них відчуття власної зна­
чимості. Вони відчувають себе членами товариства,
котре, хоча б на короткий час, протиставляє себе
товариству чоловіків, як щось суттєве чомусь несуттє­
вому. До того ж купівля — це велика втіха, купівля —
це відкриття, майже винахід. У своєму «Щоденнику»
А. Жид зауважує, що мусульмани, незнайомі з такою
розвагою, як гра, замінюють її пошуками схованих
скарбів. У такий спосіб вдовольняють свій потяг до
поезії і пригод в меркантильних суспільствах. Хазяйки
не полюбляють безцільні ігри але ж туга головка
капусти або гарний камамбер — це так само скарб,
і продавець завжди намагається зшахрувати, й тому ці
скарби потрібно виманювати в нього. Продавець і
покупниця змагаються між собою, вдаючись до різних
хитрощів, до того ж покупниця намагається придбати
кращий товарі якомога дешевше. Значення, яке вона
надає кожній виторгуваній копійчині, неможливо по­
54

яснити лише бажанням звести кінці з кінцями це гра,
в якій вона прагне перемогти. В той час, коли хазяйка
прискіпливо оглядає лоток, вона нагадує повелитель­
ку: світ з усіма його багатствами та інтригами лежить
коло її ніг, і вона вибирає собі здобич за смаком.
Удома, викладаючи покупки на стіл, вона переймаєть­
ся миттєвим відчуттям тріумфу. Консерви та продук­
ти, що не псуються, розставляє у шафі — це запасна
майбутнє. І залюбки оглядає беззахисні очищені овочі
та м'ясо, з якими вона вчинить так, як підкаже їй
кухарська винахідливість.
З появою газу та електрики чари вогню зникли. Та
багатьом сільським жінкам і досі знайоме радісне
почуття, що виникає, коли мертва деревина спалахує
живим полум'ям. Жінка, котра розводить вогонь, пере­
творюється в чаклунку. Простим рухом руки, збиваю­
чи яйця, замішуючи тісто або розпалюючи вогонь,
вона вершить великі перетворення матерії, обертаючи
її на їжу. Ось як Колетт описує чарівність цього
священнодійства:
«Усе, що відбувається з тієї миті, коли повну кастру­
лю, сковороду або чайник ставлять на вогонь, ідо тієї
миті, коли ви, завмираючи від хвилювання, але все-та-
ки не без солодкого передчуття подаєте на стіл таріль,
над яким клубочиться пара оповите таємницею,
магією і чаклунством».
Та сама письменниця з любов'ю описує метаморфо­
зи, що відбуваються під впливом жару:
«Так смачно запікати у жару все, що в нього кла­
дуть. Якщо ви розгорнете жарі покладете туди яблука
або груші, то виймете їх поморщеними, забрудненими
у попелі, але м'якоть їхня стає ніжна, мов пух. Хоч
яким би смачним було яблуко, запечене в духовці,
його не можна порівняти з цією солодкою м'якоттю,
покритою рум'яною шкуринкою, на якій, якщо ви
вміло впоралися зі своєю справою, проступають лише
краплинки застиглого золотавого соку. Вказані, вста­
новленому на високій тринозі, лежав просіяний попіл,
до якого ніколи не сягав вогонь. У нього кладуть
картоплю так, щоб бульби не торкалися одна одної,
потім ставлять казан прямісінько над жаром, і по
якомусь часі виймають з казана рум'яні, гарячі кар­
топлини».
Письменники, що пишуть на жіночі теми, з особли­
55

вою поетичністю описують приготування різних ва­
рень. Яке це диво — змішати докупив мідному тазі
тверді і білі кристалики цукру з ніжною м’якоттю
фруктів. Хазяйка замішує спінену, клейку, гарячу і
навіть небезпечну масу. Це — кипляча лава, яку вона
приборкує і радісно розливає по горнятках. Потім
накриває горнятка цупким папером і пише на них дату
своєї перемоги. Так вона підкоряє собі час вона ло­
вить його в цукрову пастку, закупорює в горнятка саме
життя. Готуючи страви, хазяйка не тільки виявляє
глибину речовина й проникає в них. Вона переробляє
речовини, відтворює їх. Замішуючи тісто, жінка відчу­
ває свою силу. Рука так само, як погляд, має свої мрії,
свою поезію стверджує Башеляр. Він розповідає
про «м'якість та пухкість тіста, проте, яке воно
еластичне, як усі рухи руки передаються тісту, а всі
рухи тіста передаються руці. Замішуючи тісто, хазяй­
ка проймається приємним відчуттям, але після випічки
тісто набуває зовсім нової якості. Випічка — це не­
абияке диво, котре має матеріальну форму, це диво
забарвлює бліді кольори в золотаві і перетворює тісто
в хрумку шкуринку. Вдалий пиріг або листкове
тісто дають особливу втіху жінці, тим паче, що не всі
це вміють. Для цього треба особливий хист. «Немає
нічого складнішого, ніж уміння пекти пише Міш-
ле.— Тут не існує якихось правил, цьому неможливо
навчитися. Це вроджене і дістається в спадок від
матері».
Отож стає зрозумілим, чому дівчатка залюбки наслі­
дують старших вони полюбляють ігри в приготування
страв. Вони зумисне ладнають обід з вапна і трави;
охоче бавляться з іграшковою плитою, радіють, коли
матері дозволяють їм помісити тісто для пирога або
розрізати гарячу карамель. Однак і про готування
страв можна сказати теж саме, що ми говорили про
наведення чистоти те, що часто повторюють, швидко
набридає. В індіанців, котрі харчуються здебільшого
кукурудзяними коржиками, звіку увік у кожній оселі
день удень місять, печуть, підігрівають і знову місять
і печуть абсолютно однакові коржики і не дістають
жодної втіхи від цього заняття. В щоденних відвіду­
1 Башеляр, Земля і блукання волі».
2 Там же.
56

ваннях крамниць нелегко вгледіти пошуки схованого
скарбу, начищений до блиску кран теж нездатний
довго радувати жінку. Цим схильні захоплюватися
й опоетизовувати письменники і письменниці, бо їм
зовсім не доводиться клопотатися господарством, а
якщо й доводиться, то вкрай рідко. Проте будь-яка
щоденна робота стає одноманітною і її виконують
механічно. Хоча вона постійно уривається очікуван­
ням чогось треба почекати, поки закипить вода, поки
смажиться м'ясо, поки висохне білизна. Навіть якщо
хазяйка робить кілька справ водночас, у неї лишають­
ся тривалі інтервали вимушеного неробства. Здебіль­
шого домашня робота спричиняє нудьгу, це несуттє­
вий проміжок часу, що відділяє сьогоднішній день од
завтрашнього. Якщо ж її виконує творча особа, люди­
на, здатна до творчої праці, вона стає такою ж складо­
вою частиною життя, як фізіологічні функції організ­
му. Саме тому господарські обов'язки, які виконують
чоловіки, не справляють такого сумного враження.
Для них це неприємна і несуттєва праця, від якої їм
хочеться якнайшвидше відкараскатися.
Трагізм жінки-домогосподарки полягає втому, що
внаслідок перерозподілу праці її приречено на необхі­
дну, але другорядну працю житло та їжа потрібні для
життя, але не вони визначають її зміст. Хазяйка забез­
печує лише матеріальну сторону життя, не торкаю­
чись її духовної сторони. Отже, ця робота не може
стати знаряддям досягнення індивідуальних цілей. Не
дивно, що задля того, аби мужньо, терпляче нести свій
хрест, домогосподаркам необхідно вкладати в цю ро­
боту свою неповторну душу і надавати великого зна­
чення її результатам. У кожної з них є свої ритуали
і забобони, свої способи сервіровки стола, прибирання
кімнат, латання одягу, готування їжі, від яких вони
нізащо не відмовляться. Кожна з них переконана, що
вона краще за всіх готує печеню і натирає паркет.
Якщо чоловік або дочка хочуть допомогти їй або
зробити щось замість неї, вона вириває з рук голку
(або віник) зі словами Ти не вмієш пришивати гудзи­
ки». Дороті Паркер із співчутливою іронією описує
розгубленість молодої жінки, котра вважає за свій
обов’язок внести щось своє в обстановку квартири, але
не знає, як це зробити:
«Пані Ернест Уєлдон вешталася по квартирі, в якій
57

панував зразковий порядок, то там, то сям щось по-
правляючи. Вона не зовсім добре розуміла, що іде
треба поправити. Ще до одруження її навідувало кра­
сиве і хвилююче привиддя уявляла, як вона, неквапом
прогулюючись своїм новим помешканням, водному
місці переставляє троянду, в другому — розправляє
квітку і перетворює звичайну квартиру в те, що нази­
вають родинним вогнищем. Навіть тепер, після семи
років подружнього життя, вона нерідко подумки від­
давалась цьому витонченому захопленню. Намагалася
робити цей увіч, вечорами, коли засвічували лампи
з рожевими абажурами. І щоразу з тугою розміркову­
вала, в чому ж секрет тих маленьких чудес, котрі за
якусь мить змінюють вигляд квартири. Зробити так,
аби в домі відчувалася жіноча рука такою є роль
дружини. Але ж пані Уєлдон було невластиво нехту­
вати своїми обов'язками. Вона непевно, майже жаліб­
но провела рукою по каміну, підняла японську вазоч­
ку, постояла, тримаючи її в руці, з розпачем у погляді
оглянула кімнату. Потім ступила крок назад і озирну­
лася, оцінюючи зроблені зміни. Просто дивовижно, але
вигляд кімнати майже не змінився 1.
Жінка витрачає багато часу і зусиль, прагнучи оригі­
нальності і постійного вдосконалення. Саме тому її
праця така копітка і невпорядкована. без початку
і кінця, як сказав Шардон. Майже неможливо визна­
чити, скільки часуй енергії витрачає жінка на домаш­
ні клопоти. Нещодавно проведене опитування (опублі­
коване 1947 року в газеті «Комба» за підписом С. Ебе-
ра) свідчить проте, що заміжні жінки присвячують
домашній праці (прибиранню, закупівлі продуктів)
близько трьох годин сорока п'яти хвилину будні
і близько восьми годину вихідні, тобто тридцять
годин на тиждень. Це складає три чверті робочого часу
робітниці або службовки. Якщо домашні клопоти додаються до професійних занять, вони перетворюються
в надмірно важкий тягар, якщо ж жінка клопочеться
лише домашньою працею, вона стає недуже обтяжли­
вою. (Крім усього іншого, слід врахувати, що робітни­
ця і службовка на противагу домашній хазяйці витра­
чають час на дорогу. Догляд за дітьми, особливо якщо
їх багатозначно збільшує обсяги роботи в бідних
1 Див. «Too bad» Усе дуже погано
(англ.).
58
родинах матері клопочуться від зорі дозорі до знемоги. І, навпаки, жінкам із заможних прошарків населення, котрі тримають наймичок, майже нема чого робити. Внаслідок неробства їх точить нудьга, що спонукає вигадувати неймовірно складні обов'язки, ще виснажливіші, ніж робота за якимось фахом. Одна з моїх подругу якої бували напади нервової депресії, казала мені, що коли вона в гуморі, то залюбки порається по господарству і в неї залишається час для занять, які вимагають значно більше силі уваги. Коли ж через напад неврастенії ці заняття ставали для неї неприступними, вона всенький день клопоталася домашніми справами і все одно не могла переробити їх.
Найсумнішим є те, що в цій роботі немає довготривалого результату. Жінка схильна бачити в ній мету в собі, і чим більше вона віддає їй снаги і часу, тим стійкіша ця схильність. Милуючись пирогом, який щойно вийняла з духовки, господиня зітхає, їй шкода, що його ось-ось з'їдять! їй прикро, що чоловік і діти ходять натертим паркетом і забруднюють його. Речі, якими користуються, завжди ламаються або забруднюються, тому їй хочеться, щоб ніхто не торкався їх. З цієї причини одна хазяйка приховує варення доти, доки воно не запліснявіє, інша тримає під замком мило. Та плин часу спинити неможливо. В продуктах, якщо їх довго зберігати, заводяться хробаки, їх з'їда­
ють пацюки, миші. Ковдри, завіски й одяг псує міль. Світ зроблено не з каміння, аз сумнівної тлінної субстанції. їстивні речовини так само двозначні, як оббіловані чудовиська на картинах Далі вони здаються незмінними, позбавленими життя, але насправді незбагненні сили перетворюють їх у трупу порох. Хазяйка, котра вкладає душу в речі, так само які самі речі, залежить від змін, що відбуваються в зовнішньому світі білизна жовтіє, печеня підгорає, порцеляна б'ється — все це непоправні біди адже зіпсовану річ втрачено безповоротно. І якщо так, то значить, у них неможливо знайти стійку опору. Війни з їхніми бомбардуваннями і пограбуваннями загрожують дому і всьому, що в ньому є.
Отже, результат роботи хазяйки є предметом ужитку жінку приречено на постійне самозречення, оскільки будь-яка її праця збільшується руйнацією. Для
59
того, щоб вона йшла на це без жалю, треба в крайньому разі, аби її жертви давали комусь радість, утіху. Та оскільки мета господарської роботи полягає втому, щоб підтримувати статус-кво, чоловік, котрий звик жити в чистоті і ладі, не помічає ні того, ні іншого, його увагу приваблюють скоріше неладі недбальство. Він виявляє більше цікавості до смачної страви. Найра­
діснішою для хазяйки є мить, коли вона ставить на стіл добре приготовлену страву. Вдоволення чоловіка та дітей виражено не лише в їхніх похвалах, а і втому, що вони усмак їдять її. Крім того, результати праці хазяйки в цбому разі не пропадають марно. Адже з'їдена страва перетворюється в життєдайну снагу.
Здоров'я близьких для жінки важить більше, ніж чистота паркету. Робота кухарки без будь-якого сумніву має безпосередній зв'язок з майбутнім. Проте, хоча шукати опору в незалежній істоті розумніше, ніжу неживих предметах, це теж дуже небезпечно. Працю кухарки оцінюють тільки їдці. їй же необхідна їхня схвальна оцінка, вона чекає, аби її похвалили за страву і попросили добавку, почувається роздратованою, якщо їм не хочеться їсти. Інколи навіть важко збагнути, чи хазяйка готує для чоловіка, чиж чоловік існує задля того, аби споживати приготовлені нею страви. Ця неясність взагалі впливає на всю поведінку домогосподарки вона у всьому годить чоловікові, але водночас вимагає, щоб він витрачав зароблені гроші на купівлю меблів або холодильника. Жінка хоче зробити його щасливим, але всі його заняття мають відповідати тим поняттям щастя, яке створює вона.
Свого часу ці вимоги жінок, як правило, вдовольняли. Це було в ті часи, коли щастя стало ідеалом не тільки жінок, ай чоловіків, які над усе цінували свій дім і родину, коли навіть для дітей зразком слугувало життя батьків, традиції та минуле родини. Тоді охоронниця родинного вогнища, урочисто сидячи за столом, була беззаперечною володаркою. В декотрих поміщицьких або заможних селянських родинах, у яких зберігаються патріархальні звичаї, вона й дотепер відіграє значну роль. Проте в цілому у сучасному суспільстві шлюб став пережитком старозавітних звичаїв. Становище дружини різко погіршилося на неї покладено всі традиційні обов'язки, але при цьому вона не володіє традиційними правами. Вона змушена викону­


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   29


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал