Друга стать




Сторінка5/29
Дата конвертації02.12.2016
Розмір4.23 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   29
пов'язаний з людським життям. Це означає, що вжитті
будь-якої людини йому відведено епізодичну й авто­
номну роль. Інакше кажучи, воно має бути вільним.
Саме тому оптимістична буржуазна мораль закликає
молоду дружину не до кохання. Її привчили до думки
про те, що світлий ідеал — це щастя, тобто спокійна
рівновага, заснована на іманентності і повторенні.
В епохи розквіту і спокою щастя було ідеалом усієї
бурж уазії і особливо великих земельних магнатів. Ос­
танні прагнули не до майбутнього завоювання світу,
а до мирного збереження минулого, до підтримання
с тату с - к в о . Золота середина, позбавлена марно-
любства і пристрастей, буденні, схожі між собою дні
без гамору і потрясінь, тихий плин життя аж до
смерті, без пошуків високої мети — ось що оспівує
автор Сонета щастя. Та сьогодні ця псевдомудрість,
започаткована почасти Епікуром і Зеноном, втратила
своє значення. Збереження і відновлення світу без
будь-яких змінне здається ні бажаним, ні можливим.
Чоловіка покликано діяти виробляти, битися, створю­
вати, рухатися вперед, зливатися зі всесвітом, загляда­
ти у безкінечне майбутнє.
Проте традиційний шлюбне дає змоги жінці сягати
таких самих висот, які доступні чоловікові він прирі­
кає її на іманентне існування. їй не залишається біль­
ше нічого, як створювати розмірене життя, в якому
теперішнє закорінюється в минуле і через те не ляка­
ється небезпек майбутнього. Інакше кажучи ство­
рювати щастя на землі. Якщо вона й не кохає чоловіка,
то у всякому разі шанує, відчуває до нього теплі
почуття, котрі зазвичай називають подружнім кохан­
ням. У стінах своєї оселі, де вона панує, жінка створює
цілий світ. Саме вона забезпечує продовження люд­
ського роду в часі. І все-таки жодна людина нездатна
знехтувати ірраціональну частину своєї особистості,
навіть та, котра вперто заперечує її існування. Буржу­
азія недалекого минулого вважала, що, зберігаючи
усталений порядок, уславляючи його своїм багатством,
вона служить Богові, своїй країні, певному політично­
му ладу, цивілізації. На її думку, бути щасливим
означало відповідати покликанню людини. Жінці не­
обхідно усвідомлювати, що щасливе родинне життя
42

також слугує більш високій меті, і сполучною ланкою
між жінкою, котра живе далеко від суспільства, і
світом виступає чоловік. Тільки завдяки йому її існу­
вання, заповнене дріб'язковими клопотами, набуває
громадського значення. Чоловік, що черпає із своїх
стосунків з дружиною снагу для тієї чи іншої діяль­
ності або боротьби, виправдовує її існування. їй зали­
шається тільки доручити йому своє життя, і він надає
йому певного змісту.
Від жінки ж чекають скромного самозречення. В на­
городу за це вона одержує право на керівництво
і захист чоловічої сили, які визволяють її від
споконвічної людської самотини, тобто стає необхід­
ною. Вона як матка в своєму вулику, котра мирно
живе своїм незалежним життям, але водночас завабле-
на чоловіком у безкінечний часі безмежний простір,
дружина, мати, господарка дому — одне слово, жінка
знаходить у шлюбі і життєву снагу, і зміст життя.
А тепер подивимося, чи реалізується цей ідеал.
Матеріальним втіленням щойно згаданого щастя
одвічно був дім — чи то халупа, чи палац, але саме дім
символізує постійність і відокремленість од світу. В
його стінах родина перетворюється в такий собі осере­
док, формує своє обличчя в результаті зміни поколінь.
Минуле, збережене в його обстановці і портретах
предків, є запорукою безтурботного майбутнього. Роз­
мірене чергування пір року розпізнається по дозріван­
ню плодів у саду. Кожен рік з настанням весни одні
й ті ж квіти передують неминучому приходу літа
й осені, пори збирання завжди одних і тих же плодів.
Ні час, ні простір не прагнуть безконечності, вони
мудро рухаються по колу. В будь-якій спільноті, засно­
ваній на земельній власності, існує численна літерату­
ра, що оспівує чарівність і доброчесність дому. В
романі Генрі Бордо, який такі названо Дім, дім
є зосередженням усіх буржуазних цінностей вірності
минулому, терпінню, заощадливості, передбаченню,
любові до родини, рідної землі тощо. Нерідко добро­
чесність дому оспівують жінки, оскільки саме на них
покладено завдання дбати про родинне щастя. їхня
роль, які в ті далекі часи, коли «domina» розташува­
лась усередині атріума, полягає саме втому, щоб бути
«господаркою дому. Сьогодні дім утратив свою патрі­
архальну велич. Для більшості чоловіків це просто
43

житло, яке ніяк не пов'язане з пам'яттю про попередні
покоління і не накладає свою печатку на майбутнє.
Однак жінки дотепер намагаються надати своєму «гні­
здечку» той смислі ту цінність, які колись були
притаманні справжньому дому. В романі «Консервний
ряд» Стейнбек розповідає про одну бурлачку, котра
будь-що хоче прикрасити килимами і фіранками свою
оселю — покинутий, старий казану якому вона живе
зі своїм чоловіком. І надаремно чоловік переконує її
в тому, що в фіранках нема жодної потреби — адже
нема вікон. Вона не бажає його слухати.
Турбота про домашній затишок властива тільки жінкам. Нормальний чоловік дивиться на предмети, що
оточують його, як на знаряддя і розкладає їх за їхнім
призначенням. Цей лад, який жінці зазвичай здаєть­
ся безладом, полягає втому, щоб сигарети, папір,
інструменти завжди були в нього напохваті. Художни­
ки, котрі відображають світ, наприклад, через скульп-
туру чи живопис, зовсім не звертають уваги на довкіл­
ля. Ось що пише Рільке про Родена:
«Коли я вперше відвідав Родена, то збагнув, що його
дім для нього нічогісінько не важить, крім насущної
необхідності. Це оселя, що захищає від холоду, дах,
під яким можна спати. Він не викликав у скульптора
жодних почуттів, аж ніяк не заважав його самотності
і зосередженості. Його житлом була його душа, в ній
він знаходив і затінок, і притулок, і спокій. Він став
для себе і небом, і лісом, і широкою рікою, течію якої
неможливо спинити».
Та щоб знайти притулок у власній душі, треба бути
творцем або людиною дії. Чоловік не надає великого
значення інтер'єру свого житла через те, що йому
доступний всесвіті він може самоутверджуватися в
діяннях. Що ж до жінки, то її життя ув'язнюється
в родинному колі, і їй необхідно перетворити цю
в'язницю в своє володіння. Її ставлення додому логіч­
но випливає з її становища в суспільстві вона по­
годжується стати жертвою чоловіка, але сама оволоді­
ває ним, здобуває свободу, зрікаючись світу, стає
господинею у своєму власному світі. Однак не можна
сказати, що вона замикається в своєму власному домі
без вагань. Замолоду, милуючись красою природи,
вона відчувала свою близькість до всього світу. Тепер
же, коли опинилася у вузькому просторі, вся природс
44

вміщується у горщику журавця, а замість обрію — сті­
ни. Саме про це із сумом розповідає героїня роману
«Хвиля» В. Вульф:
«Зима й літо відрізняються для мене тепер не барва­
ми трави або вересовими пустищами, а запітнілими
або обмерзлими вікнами. Раніше я блукала буковими
лісами, милувалася падінням темно-синього сорочачо­
го пера, зустрічала заброді пастухів. Тепер же я
тиняюся з кімнати в кімнату і витираю пил».
Однак жінка з усіх сил намагатиметься компенсува­
ти вузькість свого життєвого простору. Враховуючи
свої достатки, вона розводить у домі квіти, заводить
тварин, купує всілякі предмети, що нагадують екзо­
тичні країни або минулі епохи. Вона прив'язує до
домашнього вогнища чоловіка, котрий, у свою чергу,
зв’язує її із суспільством, і дітей, у яких для неї
в мініатюрній формі втілюється все майбуття. Дім стає
для неї центром світу, єдиною реальністю. За справед­
ливим зауваженням Башеляра, він є чимось проти­
лежним світу або ж світом протилежного. Цей при­
хисток, притулок, печера, черево — це захист від не­
безпеки, що виникає ззовні, він стає єдиною реальні­
стю, тимчасом як зовнішній світ відсувається, стає
нереальним.
З особливою силою жінка відчуває свою владу вечо­
рами, коли зачиняють віконниці при полуденному
сонці, що осяває світ, вона почувається незатишно.
У сутінках же вона не відчуває себе знедоленою тому,
що просто-напросто відмовляє в реальності всьому,
чим володіє. Від абажура сіється світло, яке не нале­
жить нікому, крім неї самої, воно освітлює лише її
помешкання. Отже, нічого іншого не існує. Згадана
В. Вульф змальовує, як дім стає єдиним реальним
предметом, а все, що довкола, втрачає свою реаль­
ність:
«Тепер вікна стали для темряви нездоланним
бар’єром. Крізь них замість чітких обрисів предметів
реального світу проступали якісь химери. Дім здавався
єдиним острівцем ладу, непорушності, спокою, за вік­
нами виднілися лише відблиски, в яких розпливалися
і зникали предмети, що втратили чіткість обрисів».
Прикрашаючи свій дім оксамитом, шовком, порцеля­
ною, жінка вдовольняє дотикову чуттєвість, яка зви­
чайно не знаходить вдоволення в еротичних стосунках.
45
У цих прикрасах виявляється також її індивідуаль­
ність, саме вона обирає, майструє або відкопує меб­
лі та всякі дрібниці, саме вона розставляє їх у домі,
керуючись певними естетичними критеріями, голов­
ним з яких звичайно буває симетрія, Внутрішній ви­
гляд помешкання не тільки свідчить про життєвий
рівень господині, ай відбиває її індивідуальність.
Отже, дім для жінки — це те, чим їй судилося володіти
в цьому життів ньому відбивається і її соціальний
статус, і її найсуттєвіші індивідуальні риси. Оскільки
вона нічого не створює, вона пристрасно шукає'
сенс свого існування втому, що вона має .
Облаштовуючи в копіткій праці своє гніздо, жінка
надає йому індивідуальних ознак. Вона завжди, навіть
у тому разі, коли їй допомагає наймичка, бере участь
у домашній роботі. Спостерігаючи, контролюючи, ви­
словлюючи зауваження, вона привласнює результати
праці наймички. Домашні клопоти викликають уній
самоповагу. До її обов'язків входить також турбота
про харчування та одяг членів родини і взагалі догляд
за всією родиною. В такий спосіб здійснюється її
активна діяльність. Проте це така діяльність, яка не­
спроможна вирвати її з іманентності і не дає їй можливості самоутвердитися як неповторній особистості.
Багато письменників оспівали у своїх творах домаш­
ню працю. Справді, завдяки їй жінка налагоджує кон­
такт з матерією, близько знайомиться з предметами,
що сприяє розкриленню якостей її особистості і, отже,
її збагаченню. В книжці Мадлени Бурдукс У пошуках
Марії» описано ту втіху, яку відчуває героїня, очища­
ючи плиту од бруду. їй здається, що її рука наділена
магічною силою, і від її дотику чавун починає ви­
блискувати.
«Вона відчуває вдоволення, коли несе з льоху повні
відра, які з кожною сходинкою чимраз відчутніше
обтяжують руки. їй завжди подобалися прості предме­
ти, з певним запахом, нерівною поверхнею, невигадли­
вих форм. Як вона чудово порається з ними Як рішуче
і небоязко засовує руки в згаслу піч або занурює їх
у мильну воду, чистить і змащує залізо, натирає меблі
воском, широкими круговими рухами змахує зі столу
шкаралупу. Між нею і речами, яких вона торкається,
існує цілковите порозуміння, добрі, товариські вза­
ємини».
46

Багато письменниць залюбки описують свіжовипра­
ну білизну, веселкові переливи мильної води, білосні­
жні простирадла і виблискуючу на сонці мідь. Коли
господиня відполіровує меблі до блиску, образи наси­
чення надають її руці м'якості й терпіння, руці, яка
натирає дерево воском, прикрашає його пише Ба-
шеляр. Закінчивши роботу, господиня милується її
результатами. Та щоб відкрилися чудові якості пред­
метів — гладенька поверхня столу, вилискування свіч­
ника, прохолодна білість накрохмаленої білизни, вони
повинні спершу випробувати на собі негативну дію.
Наслідки цієї негативної дії і слід ліквідувати. Саме
про це, на думку Башеляра, мріє господиня їй бачить­
ся активна чистота, що бере гору над не-брудом. Ось
як він описує ці мрії:
«Отже, необхідність боротьби за чистоту повинна
виникнути спершу в уяві. Потім ця уява має перейти
в насмішкуватий гнів. Господиня змащує мідний кран
пастою з недоброю посмішкою. Вона забруднює його
липкою масою, зачерпуючи її старою, брудною, жир­
ною ганчіркою, тамуючи огиду і роздратування. Чому
їй доводиться займатися цією брудною роботою Та
ось вона бере в руки чисту ганчірку, і в ній прокида­
ється весела і здорова злість. Господиня примовляє ти
в мене заблищиш, кране, ти в мене засяєш, казане!
Нарешті, коли мідь виблискує і сміється, мов нелука­
вий парубчак, вона заспокоюється і втішається своєю
перемогою, милуючись цим блиском *.
Понж зображує боротьбу між чистотою і брудом
у чані для кип'ятіння білизни:
«Той, хто бодай одну зиму не проживу тісній
близькості з чаном для кип’ятіння білизни, не збагне
його якостей і тих зворушливих почуттів, які він
викликає.
Спочатку, зручно спершись, треба ривком підняти
наповнений брудною білизною чані поставити його на
плиту; потім посунути його так, щоб він опинився
точно на конфорці помішати головні і повільно нагрі­
вати; час од часу мацати, перевіряючи, чи добре він
нагрівається, потім дослухатися до глухого шуму і при
цьому багато разів піднімати кришку, аби пересвідчи­
тися втому, що вода кипить рівномірно.
1 Башеляр, Земля і мрії про дозвілля».
47

Нарешті ще киплячий чан треба знову обхопити
руками і поставити на підлогу...
Чан для кип'ятіння білизни влаштований таким чи­
ном, що коли його наповнюють брудною білизною, він
до того розпікається від кипучого обурення, що ви-
плескує свої емоції через свою верхню частину так, що
вони справжнім потоком спадають на цю купу брудної
білизни, котра власне й спричинилася до цього обурен­
ня, і кінець кінцем очищають її...
Звичайно, з білизни, коли її поклали в чан, частину,
бруду вже було видалено...
А проте він відчуває весь брудна вкладеній в нього
білизні і за допомогою сильного кипіння бере над ним
гору і очищає тканину так, що після ретельного поло­
скання чистою водою білизна стає білою мов сніг.
І ось відбувається справжнє диво раптово розгорта­
ється безліч білих прапорців — і це зовсім не капітуля­
ція, а перемога що свідчить не тільки про фізичну
чистоту жителів даної місцевості *.
За такого підходу домашня робота набуває при­
вабливої гри, і дівчата нерідко залюбки начищають до
блиску столове срібло або дверні ручки. Втім, ця робо­
та може давати позитивні емоції жінці лише втому
разі, якщо вона клопочеться задля оселі, яка викликає
в ній почуття гордості. В противному разі єдина наго­
рода за всі її зусилля для неї недоступна втіха від
споглядання наслідків своєї праці. Один американсь­
кий журналіст 2, котрий прожив кілька місяців серед
«білих бідняків на півдні CLLIA, описав драматичну
долю однієї жінки, яка працювала не покладаючи рук
і, крім того, доклала чимало зусиль, аби надати своїй
халупі пристойного вигляду. Вона жила з чоловіком
і сімома дітьми в дерев'яному сараї, що аж кишів
блощицями, зі стінами, вкритими кіптявою. Вона не
шкодувала сил задля того, щоб прикрасити свій дім».
У найбільшій кімнаті був камін, покритий голубою
штукатуркою, а також стіл, кілька картинна стінах,
і вона чимось скидалася на вівтар. Проте халупа зали­
шалася халупою, і пані Ч. скаржилася зі сльозами на
1 Див. Ліас, Чан для кип'ятіння білизни».
2 Див. Algee, «Let us now praise famous men!»
(англ.).— Елджі,
«Складемо хвалу самовідданим людям!».
48

очах: О Я ненавиджу цей дім Хоч що з ним роби, він
ніколи не буде затишним!»
Багато жінок отак теж без кінця знемагають у бо­
ротьбі, яка ніколи не увінчається перемогою. Навіть
для жінок щасливішої долі перемога в такій боротьбі
не може бути остаточною. Мало яка праця схожа на
Сізіфову, як праця домогосподарки день за днем вона
миє посуд, витирає пил, латає одяг, але назавтра посуд
знову буде брудний, кімнати — запилені, одяг — по­
рветься. Господиня марнує свої сили, тупцюючи на
місці. Вона нічого не створює, а лиш зберігає в незмін­
ному вигляді те, що існує. Через це в неї виникає
враження, що вся її діяльність не приносить конкрет­
ного Добра, вона обмежується лише безкінечною бо­
ротьбою зі Злом. І ця боротьба щодня починається
наново. Всі знають про витівку лакея, який завжди
знаходив причину, аби не чистити чоботи хазяїна:
«Навіщо? — запитував він Адже завтра знову дове­
деться чистити. Багатьох дівчат, котрі не змирилися зі
своєю жіночою долею, охоплює розпач. Я пам'ятаю
твір шістнадцятилітньої дівчини, який починався при­
близно так Сьогодні у нас генеральне прибирання.
Я чую шум — це мама пилососить у вітальні. Мені
хотілося втекти. Я даю собі слово, що коли виросту,
в моєму домі ніколи не буде жодного генерального
прибирання». Дитина уявляє майбутнє як якесь
сходження до незвіданих вершин. І раптом, спостеріга­
ючи затим, як мати миє посуд, дівчинка усвідомлює,
що вже протягом багатьох років щодня в один і той же
час її руки занурюються в брудну воду, а потім вити­
рають жорсткою ганчіркою порцеляну. І це триватиме
аж до самої смерті. їжа, сон, прибирання. Отже, роки
не підносяться вгору, до неба, а стеляться горизонталь­
но, мов одноманітні, сірі смуги скатертини дні нічим
не відрізняються один від одного вжитті немає нічо­
го, крім пустого і безнадійного сьогоднішнього дня.
В новелі Пил Колетт Одрі тонко передала похмуру
марну роботу, що шалено опиралася бігові часу:
«Наступного дня, коли вона шурувала мітлою під
канапою, звідти вилетів предмет, котрий вона попер­
вах сприйняла за шматок вати або пуху. Проте це був
клубочок ворсинок і пилу. Такі клубки утворюються
зверху на високих шафах, коли їх не протирають, за
меблями коло стін. Вона задумливо дивилася на цю
49

дивовижну речовину. Отакої вони живуть тут близько
двох з половиною місяців, і , незважаючи на ретельне
прибирання Жюльсти, пилу закамарках уже встиг
зібратися у великі жмутики, що нагадували сірих
звірят, яких вона так побоювалася в дитинстві. Тонкий
шар пилу свідчив про недбальство, це перша ознака
неохайності. Пил непомітно осідає з повітря, яким ми
дихаємо, з одягу, його приносить вітерець крізь відчи­
нене вікно. Та цей клубок свідчив проте, що пил уже
перейшов в інший стан, він тріумфував, згущуючись,
набирав певної форми із тонкого осаду перетворився
в помітний мотлох. Він був майже привабливий, прозо­
рий і легкий, мов китички на ожинових кущах, але не
такий яскравий.
...З пилом не в змозі впоратися жодна сила. Він
оволодів світом, і пилосос перетворився в предмет,
який наочно показує, скільки праці і вигадки вкладає
людина у боротьбу з його непереможним нашестям.
Пилосос — це сміття, що перетворилося в знаряддя.
...Причиною всього цього було їхнє спільне життя.
Після сніданків та обідів залишалися рештки їжі. Пил,
який приносив кожен з них, змішувався і повсюдно
розпросторювався... Життя кожної родини супро­
воджується появою дрібного сміття, яке необхідно
прибирати для того, аби було місце для нової порції
сміття. Скільки ж праці треба вкласти, і тільки задля
того, щоб вийти на люди у чистій блузці, котра привер­
нула б загальну увагу, або задля того, щоб цей інженер, котрий доводиться вам чоловіком, мав пристой­
ний вигляд. Маргарита згадала, як їй довелося багато
разів чути слова догляд за паркетом. для догляду за
мідними предметами користуйтеся. до кінця своїх
днів їй доведеться доглядати за двома нічим непримітними істотами ].
Прати, прасувати, підмітати, витирати пил із зака­
марків — це означає не підпускати до себе смерть, але
разом з тим і відмовляти собі вжитті. Час здатний
воднораз і створювати, і руйнувати, і господарка ба­
чить лише його руйнації. В неї виробляється мані­
хейське ставлення до життя. Адже сутність маніхейст­
ва — не тільки у визнанні рівноправності добра і зла,
але і втому, що добро досягають не позитивними
1 Граємо, втрачаючи».
50

вчинками, а знищенням зла. У цьому християнство,
хоч воно й визнає існування диявола, є схоже з мані­
хейством, бо за його законами перемогу над дияволом
одержують непостійною боротьбою з ним, а присвя­
чуючи себе служінню Богові. В будь-якому вченні про
піднесеність душі і здобуття волі поразка зла поступа­
ється торжеству добра. Та жінці не судилося вдоско­
налювати світ. Адже вона постійно має справу з домом, кімнатами, брудною білизною і паркетом, тобто


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   29


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал