Друга стать




Сторінка26/29
Дата конвертації02.12.2016
Розмір4.23 Mb.
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   29
1
За словами Айседори Дункан.
324
дуже швидко, як пані де Леспінасс, або згораючи на повільному вогні агонія може тривати довго. Коли впродовж десяти, двадцяти років жінка віддає чоловікові тіло й душу, коли він залишився на п'єдесталі, куди вона його воздвигла, самотність стає для неї жахливою катастрофою. Що я можу вдіяти запитує сорокарічна жінка що я можу вдіяти, коли Жак
Чмене більше не кохає Вона вдягалася, причісувалася, ретельно чепурилася, але її скам'яніле обличчя вже поцяткували ознаки старіння, і вона вжене могла збудити нового кохання. Та й сама вона після двадцяти років, проведених у тіні чоловіка, чи могла покохати іншого Попереду ще багато років життя, коли тобі тільки сорок. Я знову бачу цю жінку з гарними очима, зі шляхетними рисами обличчя, ще неспотворене припухлістю від пролитих сліз, яких вона не помічала, які нічого довкола, зостаючись сліпою, глухою. Тепер її бог говорить іншій слова, котрі призначалися їй розвінчана королева, вона не знає більше, чи панувала вона колись у справжньому королівстві. Якщо жінка молода, в неї ще є шанс видужати її вилікує нове кохання. Вона віддається йому вжене з такою палкістю, розуміючи, що кохання не може бутині унікальним, ні абсолютним. Проте часто зазнає тут поразки ще швидше, ніж першого разу, тому що їй треба спокутувати також свою минулу поразку. Невдача абсолютного кохання є тільки плодотворне випробування, якщо жінка здатна взяти себе в руки. Розлучена з Абеляром, Елоїза нестала уламком корабельної катастрофи керуючи монастирем, вона забезпечила собі автономне існування. Героїні Колетт мають надто гордості й засобів, щоб не потрапити в халепу Рене
Мере рятується роботою. І «Сідо» казала своїй дочці, що вона недуже тривожилася своєю сентиментальною долею, оскільки знала, що Колетт була ще чимось іншим, ніж коханою. Але мало злочинів, котрі спричиняють гірше покарання, ніж ця великодушна помилка віддатися цілком в руки інших.
Справжнє кохання могло б народитися у взаємному визнанні обох свобод. Кожен із коханців завдаватиме тоді страждань і собі самому, й іншому жоден не відречеться од своєї трансцендентності, жоден не спотворить себе обоє визначатимуть цінності світу і свої цілі. Для них обох кохання буде відкриттям самого
325
себе через самопожертву й збагачення світу. В своїй праці про Пізнання себе Георг Гюсдорф робить дуже слушний висновок з того, що людина вимагає від кохання.
«Кохання відкриває нам самих себе, даючи нам вихід із нас самих. Ми підтверджуємо в єднанні те, що в нас є дивне й невідоме. Кохання як форма пізнання відкриває нові небеса й нові землі на тому самому материку, де ми завжди жили. В цьому криється велика таємниця світ інший, я самі н ший. І я вжене сам-один знаю це. Більш того це хтось мене навчив цього. Жінка ж грає роль необхідну й головну втому, як чоловік усвідомлює сам себе».
Звідси приходить значимість, що прагнути для молодого чоловіка є навчання закоханого відомо, як Стен- даль, Мальро захоплювалися чудом, яке робило з них інших. Але Гюсдорф немає рації, коли пише « І однаково чоловік є для жінки необхідним посередником між нею самою і її самою, бо сьогодні її становище змінилося. Чоловік, хоч і став іншим, але все одно залишився самим собою, і його нова подоба невіддільна од його суті. З жінкою могло б статися щось подібне, якби вона існувала також в основному для себе, це вважалось би, що вона здобула економічну залежність, досягла власних цілей і піднеслася без посередника до спільноти, тоді рівноправне кохання можливе, як те, яке Мальро описав між Кіота
Мей. Трапляється навіть, що жінка бере на себе роль чоловіка й господаря, як пані де Варану парі з Руссо,
Меа — з Шері. Але здебільшого жінка визнає себе тільки як іншу її друге я » розчиняється у власній істоті. Кохання не стає для неї посередником між собою й собою, тому що вона більше не існує суб'єк­
тивно. Вона цілком поглинута роллю коханки, яку чоловік непросто відкрив, а створив. Її порятунок залежить від цієї деспотичної свободи, яка її створила і яка може однієї миті знищити її. Дні жінки проходять у страху перед тим, хто тримає її долю в своїх руках, навіть не знаючи його як сліді недуже його бажаючи. Вона в небезпеці, в іншому, сповнений тривоги свідок, безсилий перед своєю власного долею. Тирані кат усупереч власній волі, ця інша всупереч йому і собі має вороже обличчя замість щастя в бажаному шлюбі закохана здобула найгіркішу із са-
326
мотностей, замість спільних дій вона приречена на боротьбу й часто — ненависть. Кохання жінки є найвищим намаганням подолати залежність, на яку її засуджено. Та навіть примирившись із залежністю, жінка існуватиме в страхуй рабстві.
Чоловіки один поперед одного запевняли, що лише в коханні жінка здобуває найвище виправдання. Жінка, яка любить жінку, стає від цього тільки ще жіноч­
нішою»,— каже Ніцше; а Бальзак: Вищий життєвий стан чоловіка — це слава, жінки — кохання. Жінка може жити рівною з чоловіком, тільки роблячи зі свого життя постійну жертву, як чоловік робить зі свого постійну дію. Але тут криється жорстока містифікація, оскільки те, що пропонує вона, чоловіки не поспішають приймати. Чоловік немає потреби в самопожертві жінки. Він вимагає не ідолопоклонницького кохання, яке, щоправда, лестить його самолюбству. Він приймає цю жертву тільки за умови, коли його потреби не задовольняються, коли ці стосунки переплітаються взаємно. Він привчає жінку приносити себе в дарунок, але дуже швидко її пожертви набридають. Тоді жінка знову мучиться від безплідності свого існування. Того дня, коли чоловік кохатиме жінку через її силу, а не через слабкість, не для того, щоб уникати одне одного, а щоб зустрічатися, не усуватися, а утверджуватися, тоді кохання стане для жінки, які для чоловіка, джерелом життя, а несмертельною небезпекою. Чекаючи, він підсумовує подумки із ще піднесенішим виглядом прокляття, яке тиснена жінку, ув'язнену в жіночому світі, жінку спотворену, нездатну обходитися власними засобами в собі самій. Численні муки кохання свідчать проти несправедливої долі, яка їм пропонує, як останній порятунок, безплідне пекло.
Третій розділ
МІСТИКА
Кохання дароване жінці як її найвище покликання, і коли вона віддає його чоловікові, то шукає в ньому Бога. Якщо обставини забороняють їй людське кохання, якщо вона розчарована або надто вимоглива, то
327
тільки в самому Богові вона знайде палку божисту любов. Звичайно, трапляються чоловіки, хоча й дуже рідко, котрі також запалюються цим вогнем, але їхній запал набував інтелектуального обличчя вельми вшля­
хетненого. Натомість жінок, які віддаються втіхам небесних шлюбів, цілий легіоні вони в них живуть надзвичайно зворушливим чином. Жінка привчена жити на колінах. Звичайно, вона сподівається, що її порятунок прийде з неба, де панують чоловіки. Вони також окутані хмарами саме по тбй бік покровів їхньої хтивої присутності розкривається їхня велич. Коханець є завжди більш або менш відсутній. Він спілкується зі своєю поклонницею через двозначні знаки. Вона пізнає його своїм серцем тільки через прояв вірності. І чим більше він з'являється їй як вищий, тим більше його вчинки здаються їй незбагненними. Відомо, що в еротоманії ця вірність давала відсіч усім спростуванням. Жінка немає потреби ані бачити, ані доторкатися, щоб відчути поруч себе Присутність. Коли йдеться про лікаря, священика або Бога, вона пізнаватиме незаперечні очевидності, вона по-рабсько- му прийматиме в своє серце хвилі кохання, які падатимуть згори. Людська й Божа любов змішуються не тому, що перша є сублімацією другої, атому, що перша є також рухом до трансцендентності, до абсолюту. Йдеться, у всякому разі, для закоханої проте, аби рятувати своє випадкове існування, об'єднавши його із істинним Цілим у вищій Особі року я листувалася з журналістом із «Пресс». Щодня я читала його статті про мораль, і між рядками читала теж. Мені здавалося, що він відповідав мені, давав поради, я написала йому багато любовних листів. 1924 року мені раптом здалося, що Бог шукає жінку, що він скоро заговорить до мене. В мені почало зріти відчуття, що він покладає на мене місію заснувати храм. Я уявила себе центром дуже важливого нагромадження, де були жінки, які опікувалися лікарями. Саме в цей момент. я потрапила до притулку
Клермен... Там були молоді лікарі, котрі хотіли вилікувати світу палаті я відчувала їхні поцілунки на своїх пальцях, відчувала в своїх руках їхні статеві органи. Одного разу вони мені сказали Ти нечутлива, а хтива повернися до себе я повернулася й відчула їх у собі це було дуже приємно. Завідуючий лікар Д...
328
був як бог я почувалася чудово, коли він заходив до кімнати й проходив повз моє ліжко він дивився на мене поглядом, що ніби промовляв я тут, біля тебе. Він мене кохав по-справжньому: одного разу надто пильно глянув на мене, аж ніби якось дивно. його зелені очі стали голубими, як небо вони зробилися просто велетенськими. він бачив, як впливає на кож- і ного, розмовляючи з іншою хворою, і всміхався. а
•- я завмирала на місці, втупившись поглядом у лікаря Д, клин клином не вибивають, і, незважаючи на всіх моїх коханців (я їх мала п'ятнадцять чи шістнадцять, я не змогла розлучитися з ним оскільки він винуватий. Протягом понад двадцяти років я постійно подумки розмовляла з ним. коли я намагалася його забути, він знову являвся. він був інколи трохи іронічний. Ти бачиш, я тебе лякаю казав вінти могла б кохатися з іншим, але ти до мене повертатимешся завжди Я часто писала йому листи, навіть призначала йому побачення, на які ходила. Торік пішла його провідати він повівся відповідним чином він залишився холодним я відчула себе ошуканою й пішла. Мені сказали, що він одружився з іншою жінкою, але він мене кохатиме завжди. це мій чоловік, і все-таки акту, який би з'єднав нас, так ніколи й не було. Залиш усе казав він інколи зі мною ти підноси­
тимешся завжди, ти не будеш земною істотою. Тепер ви самі бачите шукаючи Бога, я щоразу знаходжу чоловіка і тепер я не знаю, до якої релігії мене приб’є».
Тут ідеться про патологічний випадок. Але в багатьох віруючих спостерігається таке плутане сум'яття між людиною і Богом. Саме духівник між небом і землею посідає неоднозначне місце. Він вислуховує хтивими вухами грішницю, котра кається, котра відкриває йому свою душу, але світло, що сяє в погляді, яким він її окутує, є надприродним. Це Божий чоловік, це сам Бог втілився у смертного чоловіка. Пані Гюійон так описала свою зустріч з отцем Ля Комбе: Мені здалося, що милосердя переходило з нього в мене найзадушевнішим чином з душі і поверталося з мене до нього утому ж вигляді. Це посередництво ченця, який її вирвав із засухи, де вона страждала стільки років, і який знову роздмухав вогонь її душі. Вона жила поряд упродовж всього свого великого містично­
329
го періоду. Жінка зізнається Це було чимось більшим, ніж цілковита єдність, і яв женемо главі д різнити його од Бога. Було б надто легковажним вважати, що вона була кохана по-справж­
ньому чоловіком і що вона вдавала себе коханою Бога вона кохала цього чоловіка також тому, що він був у її очах чимось іншим, ніж був насправді. Кожна жінка, які хвора де Фордьєр, марно намагалася досягти вищого джерела цінностей. Саме в цьому полягає вся містика. Чоловік-посередник інколи буває корисний, додаючи мандрівцеві до безлюдного неба наснаги але без нього можна й обійтися. Погано відрізняючи реальність од гри, вчинок од магічної поведінки, об'єкт від уявності, жінка може легко представляти через своє тіло відсутність. Не таким вже й смішним здається ототожнення, як це робили інколи, містицизму з еротоманією еротоманка почувається вивищеною в ціні завдяки коханню вищої істоти. Саме він виявляє ініціативу в любовних стосунках, кохає тим палкіше, чим менше його кохають. Він розпізнає свої почуття через очевидні, але таємничі ознаки. Він ревнивий і гнівається, коли обраниця не відповідає йому взаємністю. Тоді він, не вагаючись, карає її він майже ніколи не з'являється під хтивим і конкретним виглядом. Такі характерні риси часто подивуються вмісти ків. Зокрема, Бог ніжно любить з усією вічністю душу, яку він оточує своєю любов'ю. Він пролив свою кров задля неї, він їй готує апофеози. Все, що вона може зробити це без спротиву забутися в його любові.
Можна допустити, що еротоманія набуває то платонічного образу, то сексуального. Теж саме тіло має більш-менш схожі почуття, які містика приписує Богу. Її прояви скальковані з тих, котрі зазнали земного кохання. Тимчасом як Анжель де Фоліньйо споглядала образ Христа, стискаючи святого Франсуа в своїх руках, він сказав їй Ось як я тебе обійматиму, і набагато сильніше, щоб не могли його очі бачити тіла. я тебе ніколи не покину, якщо ти мене кохаєш. Пані
Гюійон пише Коханий мене не покидає на жодну хвилину. Я йому казала О мій коханий, досить, облиш мене Я хочу кохання, яке протне мою душу дрожем неймовірним, кохання, від якого непритомніють О мій Боже Якщо ти даси зазнати чутливішим жінкам те, що я відчуваю, вони покинуть невдовзі свої
330
фальшиві втіхиг аби зазнати насолоди від справжнього блага. Свої відчуття свята Тереза змальовує так:
«Янгол тримав у руках довгий золочений спис. Час од часу він встромляв його в моє серце, сягаючи аж до самих нутрощів. Коли він витягував спису мене було враження, ніби він зараз вирве всі нутрощі і я залишуся охопленою полум'ям божистого кохання. Це значиться впевнена в цьому, що страждання проникає до самих нутрощів, імені здається, що вони розриваються, коли мій духовний чоловік витягує списа, якого він встромив».
Інколи з побожністю прагнуть, щоб убогість мови спонукала містику запозичити цей еротичний словник. Та жінка має в своєму розпорядженні також тільки одне тіло й запозичає в земного кохання не лише слова, а фізичні способи дії. Вона має приносити себе в жертву Богові тими самими методами, що й чоловікові. Проте це не зменшує сили її почуттів. Коли
Анжель де Фоліньйо стає щораз «блідішою й змарнілі- шою» чи «огряднішою й червонощокішою», залежно від порухів її серця, коли вона проливає потоки сліз \ коли падає зі своєї висоти, то майже не можна розцінювати ці явища природи як суто духовні. Пояснювати їх лише непомірною емоційністю — це посилатися на снотворну чесноту маку. Тіло ніколи не є причиною суб'єктивних досвідів, тому що воно є під її об'єктивним образом, суб'єктом самого себе така людина бачить своє поводження в єдності зі своїм життям. Супротивники й прихильники містики думають, що надавати сексуального змісту екстазам святої Терези — це означає принизити її до рівня істерички. Але той, хто ігнорує істеричну причину, це ще не є фактом, що його тіло активно виражає свої наслання саме тому він був під владою настирливої думки, саме тому його свобода була зачарована володіння собою, як факір, що володіє своїм організмом і не робить через це з нього раба тілесна міміка може бути окутана в поривання свободи. Тексти святої Терези майже неготові сприйматися двозначно, і це підтверджує статуя з Вернена, яка показує нам знемагаю­
чу святу в неймовірно надмірних любощах. Тут не
1 Сльози обпікали її щоки так, що вона змочувала їх холодною
водою»,— повідомляє один з її біографів.
331
менш фальшиво інтерпретують переживання як просту сексуальну сублімацію. Спочатку не існує невисловленого сексуального бажання, яке набирає образу без об'єкта, який фіксується потім на індивіді. Саме присутність коханця, який викликає в ній неспокій, безпосередньо налаштований до нього. Таким чином, в єдиному пориві свята Тереза шукає поєднання з Богом і бачить це поєднання в своєму тілі. Вона не є рабинею своїх нервів і гормонів треба швидше захоплюватися в ній силою віри, яка проймає наскрізь її плоть. Насправді, як зрозуміла сама свята Тереза, цінність містичного досвіду вимірюється не тим способом, яким цей досвід був набутий суб'єктом, а відповідно до його об'єктивної цінності. Природні витоки екстазу святої Терези майже ті самі, що й у Марії Алакок, проте інтерес їхнього основного задуму вельми різниться. Свята Тереза висловлює драматичну проблему щодо індивіда та трансцендованої істоти цілком інтелектуальним способом. Ще жінкою вона нажила досвіду, зміст якого перевершує будь-яку сексуальну специфіку. Її треба поставити поряд Сюсо і Святого Іоана Хрестителя. Але вона є блискучим винятком. Те, що нам показують ці черниці це суто жіноче бачення світу й спасіння, це не є трансцендентністю, яку вони мають наметі це спокутування їхньої жіночності 'Жінка спочатку шукає в Божій любові те, що закохана вимагає від чоловіка апофеоз її нарцисизму. Для неї це дивна красива знахідка, коли цей суверен зупинить свій уважний закоханий погляд на ній. Через своє життя юної дівчини, молодої жінки, пані Гюійон була завжди занепокоєна бажанням бути коханою і милою. Сучасна протестантка,містик пані Be пише Для мене нема більшого нещастя, як бути самотньою, не мати нікого, хто б поцікавився мною по-особливому і співчутливо, що ж відбувається в мені. Пані де Крюденер уявила собі, що Бог був без кінця перейнятий нею настільки, що, як розповідає Сент-Бев, у найвирі­
шальніші хвилини зі своїм коханцем вона стогнала Мій Боже, яка я щаслива Я прошу пробачення за надмірність мого щастя Зрозуміле п'янке захоплення, яке полонить серце нарциски, коли небо цілком
1 В Катрін де Сьєнн теологічні упередження зберігають тим
часом багато важливого. Вони є також досить чоловічим типом.
332
стає її дзеркалом. Її обоготворений образ є безкінечний, як сам Бог, він невгасне ніколи. І тієї миті вона відчуває в собі всередині пекучу, животрепетну, заполонену коханням, власну народжену душу, спокутувану, ніжно любиму через чарівність Творця. Це її копія, це вона саму себе стискає в обіймах, безкінечно звеличена через посередництво Бога. Ці тексти святої Ан- жель де Фоліньйо є показові лише частково. Ось як Христос промовляє до неї:
«М оя ніжна сестро, моя сестро, моя кохана, мій храме. Моя сестро, моя кохана, кохай мене, як я тебе кохаю, значно, значно більше, ніж ти можеш кохати мене. Все твоє життя, твій харч, твоє питво, твій сон, все твоє життя мені до вподоби. Я прославлю тебе в очах народів. Я буду усвідомлений тобою, і завдяки тобі моє ім'я прославиться серед численних народів. Моя сестро, моя дружино, ніжна моя, я кохаю тебе безмежно».
І ще:
«М оя сестро, набагато ніжніша зі мною, ніж яз тобою, моя втіхо, могутнє серце Бога тепер у твоєму серці. Бог всемогутній бачить у тобі стільки любові, яку жодної жінки цього міста ти його втіха».
І далі:
«Я тобі даю таке кохання, що вжене турбуюся про твої слабості і мої очі їх більше не бачать. Ти мій безцінний скарб».
Обраниця відповідатиме з почуттям на такі палкі освідчення, що падають з такої висоти. Вона намагатиметься знову з'єднати коханого з коханою завдяки звичному навику через упокорення. В мене тільки одна справа — кохати, забуватися і впокорюватися писала Марія Алакок. Тілесними рухами екстаз виражає це знищення я суб'єкт не бачить, більше не відчуває, він забуває своє тіло, зрікається його. Через насильство цього знищення, через нестямне значення пасивності в порожнечі позначена осяйна й найвища Присутність. Квієтизм пані Гюійон звів цю пасивність у систему щодо неї, вона провела велику частину свого життя у вигляді каталепсії вона спала цілком пробудженою.
Багатьох містиків не задовольняє пасивне служіння Богові, вони намагаються знищити свою плоть. Так, серед ченців і черниць був популярний аскетизм. Але жорстокість, з якою жінка зневажає свою плоть, набирає особливих властивостей. Відомо, наскільки ставлення жінки до свого тіла двоїсте саме через самоприниження, страждання вона перетворює його в славу. Віддана коханцеві як річна втіху, вона стає храмом, ідолом. Пройшовши крізь муки пологів, вона дарує світові героїв. Жінка-містик катує свою плоть, щоб мати право відстоювати свої права. Знищуючи свою плоть, вона прославляє її як засіб свого спасіння. Саме так можна пояснити дивні надуживання, до яких вдаються деякі святі. Свята Анжель де Фоліньйо розповідає, що вона з насолодою пила воду, в якій мили руки й ноги прокажені:
«Це пійло було нам таке приємне, що радість супроводжувала нас, приводила до самих себе. Я ніколи не пила з такою насолодою. Воно застрягало в моєму горлі шматочком шкіри, що злущилася з виразки прокажених. Замість виплювати її, я робила велике зусилля, аби проковтнутий досягала успіху. Мені здавалося, що я сама причащаюся. Ніколи не зможу висловити насолоди, якої зазнала».
Відомо, що Марія Алакок злизувала нечистоти з-під хворої. У своїй біографії вона пише про щастя, якого зазнала, набиваючи рот екскрементами чоловіка, хворого на пронос. Христос її винагородив за це тепер її губи припадали до його Святого Серця. В країнах, де люди жагучій надто чутливі, як в Італії та Іспанії, набожність набуває особливо чутливого забарвлення в селі Абруци жінки ще й досі деруть свої язики уздовж шляху на Голгофу, лижучи камінці обіч дороги. Вдаючись до цього, вони намагаються імітувати Спокутування, яке врятувало плоть через приниження своєї власної плоті саме в такий спосіб, набагато конкретніший, ніжу чоловіків, жінки доводять, що вони є чулі до цієї великої таїни.
Саме в образі чоловіка Бог з'являється перед жінкою. Інколи він відкривається у всій своїй славі, сяючи білизною й красою володаря. Він уявляє її в шлюбній сукні, він вінчає її, бере її під руку й провіщає її небесний апофеоз. Але здебільшого він є істотою з плоті обручка, що дає Ісус святій Катрін, яку вона невидимою носила на своєму пальці, була перснем із плоті, відтятої під час Обрізання. Зазвичай його тіло понівечене й закривавлене вона найбільше перейма­
334

ється саме тоді, коли дивиться на Розп'ятого, вона ототожнює себе з Дівою Марією, яка тримає на руках прах свого Сина, або з Магдалиною, яка стоїть біля підніжжя хреста, зрошеного кров'ю Коханого. Таким чином, вона не вгамовує свої садомазохістські нахили. В приниженні Бога вона захоплюється падінням Чоловіка байдужий, пасивний, вкритий ранами, розп'ятий, є образом, перевернутим із чистого страдника і червоної пожертви, якого пропонують хижакам, кинджалам, чоловікам, з тими, з ким маленька дівчинка так часто ототожнювалася в душі, бачачи, що Чоловік-Бог взяв на себе свою роль. Саме вона зігнута перед хрестом, обіцяна розкошам Воскресіння. Саме вона, вона свідчить про нього. Його чоло закривавлене під терновим вінком, його руки, ноги, груди простромлені невидимими цвяхами. Із 321 засуджених, що їх налічує католицька церква, тільки 47 чоловіків інші — Гелена де Гонері, Жанна де ля Круа, Г. д'Остен, Озан де
Манту, Клер де Монтфалькон та інші — це жінки, котрі ще в Середні віки випередили менопаузу. Найславетніша Катрін Еммеріх так проявила себе яскраво і передчасно. У двадцять чотири роки, бажаючи зазнати страждань від тернового вінка, вона побачила молодого осяйного чоловіка, який надів їй цей вінець на голову. На другий день на її скронях і чолі виступила кров. Через чотири роки, в екстазі, вона побачила Христа з ранами, звідки пробивались гострі промінці, які іскрилися краплинами крові на руках, ногах, грудях святої. Вона покрилася потом із крові і відкапілю- вала кров'ю. Ще й понині щоп'ятниці Тереза Неманн обертає до відвідувачів обличчя, омите кров'ю Христа. Стигматами завершується алхімія, яка заміняє тіло на славу, оскільки воно виражає страждання, присутність Божої любові. Звідси зрозуміло, чому жінки особливо прив'язуються до метаморфози з червоного виділення в чисте золоте полум'я. їх переслідує думка про кров, яка витікає з грудей короля чоловіків. Свята Катрін пише про це майже у всіх своїх листах. Анжель де
Фоліньйо поринала в споглядання серця Христа і зяючу рану в його боці. Катрін Еммеріх зодягала червону сорочку для того, щоб бути схожою на Ісуса, коли він був подібний на білизну, просочену кров'ю»; вона бачила всі речі крізь Христову кров. Марія Алакок, як відомо, в деяких обставинах вгамовувала жагу
335
протягом трьох годин із Святого Серця Христа. Вона запропонувала віруючим поклонятися велетенському червоному згусткові крові з німбом сяйливих променів кохання. Саме в цьому символі розкривається суть великої жіночої мрії від крові — до слави через лю ­
бов.
Екстаз, видіння, розмови з Богом — цього деяким жінкам достатньо. Інші відчувають потребу спілкуватися зі світом через діяння. Зв’язок між дією і спогляданням набирає двох дуже відмінних форм. Є жінки дії, як Катрін, свята Тереза, Жанна д'Арк, котрі ставлять перед собою мету й обирають шляхи її досягнення їхні одкровення надають тільки об’єктивного образу їхнім впевненостям; вони спонукають їх слідувати наміченими дорогами. Є жінки нарциски, як пані Гю-
ійон, пані де Крюденер, котрі в кінці мовчазної завзятості почуваються раптом в апостольському становищі '. Вони самі не знають, чого хочуть і — все одно, як творчі жінки, страждаючи в метушні — вони мало переймаються тим, що роблять, аби лиш щось робити. Саме після того, як пані де Крюденер постає як жінка посла, романістка, думка, яку вона ставила собі в заслугу, робиться глибшою. Якщо достатньо інколи трохи краси й розуму, щоб жінка почувалася знову зодягненою у священний образ із ще сильнішою підставою, усвідомлюючи себе обраницею Бога, то думає про себе, що на неї покладена місія вона проповідує сумнівні вчення, заповзято засновує секти, що дають їй змогу діяти через членів спільноти, котрим вона навіває чарівне розмноження своєї особи.
Містична запопадливість, так само як кохання і навіть нарцисизм, можуть складати одне ціле з активними й незалежними людьми. А в собі ці зусилля індивідуального спасіння будуть досягнуті лише в падіннях або жінка вступає в стосунки з ірреальністю її копія або Бог або вона творить ірреальність відносно з реальним буттям. У будь-якому випадку жінка немає наміру підкорити світне втікає від своєї суб'єк­
тивності, її свобода залишається містифікованою. Є лише один спосіб цієї свободи достеменно — спроектувати її через позитивну дію в людському суспі­
льстві.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   29


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал