Друга стать




Сторінка25/29
Дата конвертації02.12.2016
Розмір4.23 Mb.
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   29
1
Якби Альбертина була Альбертом, нічого б не змінилося;
думка Пруста є в кожному разі чоловічою думкою.
313
інертність своє тіло, яке існує не для неї, асам епос об і , занурена у випадковість, де її власна випадковість це кара. Віолетта Ледюк сказала про це так-.
«Я ненавиджу сплячих. Я схиляюся над ними зі своїми лихими намірами. їхня покірність мене дратує. Я ненавиджу їхню несвідому безтурботність, їхню облудну анестезію, їхні обличчя з такою ретельною сліпотою, їхнє помірковане сп'яніння, їхню невмілу запопадливість. Я вичікувала, довго чекала рожеву бульку, яка виходила з рота мого сплячого. Я вимагала від нього лише бульку присутності. Я і її немала. Я завважила, що його повіки сну були повіками смерті. Я жвавішала від його повік, коли цей чоловік був непоступливий. Коли він лягає спати, сон його міцний. Він усе поцуплює, забирає з собою. Я ненавиджу цього сплячого, який може поринути в несвідомий спокій, який для мене чужий. Я ненавиджу його мідяний лоб. Він занурений у самого себе, клопочеться задля свого відпочинку. Він перебирає в пам'яті не знаю що. Ми полетіли щодуху. Ми хотіли покинути землю, використовуючи нашу вдачу. Ми відривалися од землі, піднімалися, підстерігали, готувалися, мугикали, вивершували, охкали, здобували і водночас втрачали. Це була серйозна школа прогулювання уроків. Ми виявили певний вид небуття. Тепер ти спиш. Твоє зникання непорядне. Тільки-но мій сплячий ворухнеться, моя рука торкається, попри її волю, сімені. Це комора з п'ятдесятьма торбами зерна, задушлива й деспотична. Інтимні гаманці сплячого чоловіка впали на мою руку. Я тримаю маленькі торбинки із сім’ям. Я тримаю в своїй руці поля, що будуть зорані, сади, котрі будуть виплекані, могуття води, яка буде трансформована, чотири дошки, що будуть збиті цвяхами, надземні небесні парними. Я тримаю в руці плоди, квіти, добірних тварин. Я тримаю в руці скальпель, сікатор, зонд, револьвер, акушерські кліщі, і все це не робить мої руки наповненими. Зернятко світу, яке спить це лише зайва велика інертна маса продовження душі...
Коли ти спиш, я тебе ненавиджу ‘ Не можна, щоб бог засинав, інакше він стає глиною,
1 Я ненавиджу сплячих».
314
плоттю. Не можна, щоб бог був відсутнім, інакше його творіння порине в небуття. Для жінки сон чоловіка — це скупість і зрада. Коханець інколи будить свою коханку, аби міцно її обняти. Вона ж його будить лише задля того, щоб не спав, щоб не віддалявся, щоб думав тільки про неї, був тут, поручу кімнаті, в ліжку, в її обіймах, як Бог в дарохранильниці. Саме цього бажає жінка — тюремна наглядачка.
А тимчасом жінку також не влаштовує, щоб чоловік був тільки в'язнем. Саме в цьому один із болючих парадоксів кохання обранець, бог віддаляється од свого божества. Жінка рятує свою трансцендентність, призначаючи її чоловікові, але при цьому необхідно, щоб він її захопив у світ цілком. Якщо обох закоханих поглинає абсолют жаги, то вся свобода деградує в іманентність. Тоді єдиний вихід — у смерті це одне з тлумачень міфа про Трістана та Ізольду. Двоє закоханих, котрі призначають себе лише одне одному, є мертвими вони помирають з нудьги. Цю повільну агонію кохання, яке пожирає само себе, описав Марсель Арлан у Чужих землях. Жінка чудово розуміє таку небезпеку. Тільки в нападах шалених ревнощів вона сама вимагає чоловіка, котрий був би задумом, дією він більше не герой, якщо не здійснив жодного подвигу. Лицар, котрий вирушає за новими подвигами, ображає свою даму але вона його зневажає і тоді, коли він залишається біля неї. Саме в цьому трагедія неможливого кохання жінка хоче безроздільно володіти чоловіком, цілком, але вона вимагає від нього, щоб він перевершив усе дане. Вона хоче зачинити тут екзистента, котрий, за словами Гайдеггера, є істотою віддалей», вона добре знає, що це намагання приречене. Мій друже, я вас кохаю, як треба кохати, з надмірностями, несамовито, нестямно й безнадійно пише Жюлі де Леспінасс. Ідолопоклонницьке кохання, якщо воно чисте, може бути тільки безнадійним, оскільки коханка, котра хоче бачити коханого героєм, надлюдиною, напівбогом, нездатна прив'язати його до себе, а щастя для неї можливе лише за умови, щоб він належав тільки їй.
«Жінка в полоні жаги, цілковито зрікаючись власних прав, наполегливо домагається такого самого почуття, такого самого зречення від іншої статі каже Ніцше у Веселій науці і якщо обоє
315
самозреклися в коханні, то з цього випливає, я не знаю навіть що, правду кажучи, можливо, страх порожнечі Жінка хоче бути здобиччю. вона вимагає когось, хто володіє нею, хто не віддається сам собі, хто не занурюється в себе, хто являє собою цілковиту протилежність збагачувати своє яв коханні. Жінка віддається, чоловік звеличується з нею...»
У крайньому разі, жінка може знайти радість у цьому збагаченні, яке вона приносить коханому. Вона не є Усім для нього, але намагається думати про себе як про необхідність, не знаючи ступеня цієї необхідності. Якщо він не може обійтися без неї, вона вважає себе підвалиною його дорогоцінного існування й намагається видобути з цього якусь для себе користь. Вона ставить свою радість йому на службу але важливо, щоб він прийняв цю допомогу із вдячністю пожертва стає потребою відносно звичайної діалектики самопожертви
{ .
Одна жінка з тонким розумом запитувала себе Чи справді він має потребу в мені Чоловік ніжно кохає її, жадає її з особливою ніжністю й жагою чи не матиме він для іншої почуття, яке буде також особливим Багато коханок дозволяють себе обдурювати. Вони не хочуть визнати, що головне знаходиться в єдиному і чоловік сприяє їхній ілюзії, тому що передусім він її поділяє. В його жаданні часто прозирає захват, який, здається, кидає виклик часу. Тієї миті, коли коханець хоче оволодіти жінкою, він палко жадає її, і тільки її і, звичайно, мить є абсолютом, але водночас і абсолютом миті. Ошукана жінка переходить у вічність. Обожувана в міцних обіймах хазяїна, вона мріє бути завжди божистою й призначеною богові вона єдина. Але чоловіче бажання є настільки скороминущим, наскільки владним одного разу наситившись, воно досить швидко вгасає, тимчасом найчастіше саме після акту кохання жінка стає бранкою чоловіка. Це вічна тема низькопробної літератури й низькопробних пісеньок. Молодий чоловік проходив, дівчина співала. Молодий чоловік співав, дівчина плакала. І якщо чоловік досить довго прив'язаний до якоїсь жінки, це аж ніяк не означає, що вона йому необхідна. Проте саме цього вона домагається її самозречення рятує її тільки за
1 Про це йдеться в книжці П ірр і Сінея».
316
умови повернути йому владу не можна втекти в грі від взаємності. Треба жг щоб вона страждала або обдурювала саму себе. Здебільшого жінка хапається за вигадку. Вона уявляє кохання чоловіка, як достеменну протилежність того, що вона йому приносить. Жінка з хитрістю вдається до бажання задля кохання, до ерекції задля бажання, до кохання задля релігії. Вона примушує чоловіка брехати їй Ти мене любиш Так, як учора Ти мене завжди кохатимеш?» Вона засипає чоловіка запитаннями тієї миті, коли в нього обмаль часу, щоб щиро відповісти на них, або в зовсім непід­
ходящий момент. Такі запитання жінка задає якраз під час любовних обіймів або на пероні вокзалу вирвані відповіді вона перетворює на свої трофеї коли чоловік не спроможеться на відповідь, вона шукає її в мовчанні. Всяка по-справжньому закохана жінка є в більшій чи меншій мірі параноїком. Я пригадую одну свою подругу, яка перед тривалим мовчанням коханця довго виголошувала Коли хочуть розірвати стосунки, пишуть, щоб повідомити про розлучення потім, отримавши недвозначного листа Коли хочуть справді розірвати стосунки, тоне пишуть. Часто після одвер- тих відповідей буває важко вирішити, де починається патологічна манія. Поведінка чоловіка, поганьбленого коханою, завжди здається безглуздою він нагадує хворого на невроз, садиста, скритника, мазохіста, демона, немічного, боягуза або все це разом він не боїться найтонших психологічних пояснень. «X... мене обожує, він несамовито ревнивий, він хоче, щоб я одягала маску, коли виходжу але він такий дивний і так остерігається кохання, що коли я дзвоню до нього, то стрічає мене на сходах і навіть не запрошує ввійти. Або ще:
«...Мене обожував. Але він був надто гордий, щоб попросити мене прийти до нього жити в Ліон, де він мешкав я там була, я оселилася в нього. В кінці тижня, без жодного приводу, він мене прогнав. Яз ним знову бачилася двічі. Втретє, коли я йому зателефонувала, він повісив трубку, урвавши розмову. Він страждає неврозом. Ці таємничі історії прояснюються, коли чоловік розтлумачує Я її зовсім не кохав або Я підтримував з нею дружні стосунки, але не зміг би прожити з нею й місяця. Надто затяте лицемірство приводить до божевільні однією з характерних
317
рис еротоманії є та, що вчинки коханця здаються загадковими й парадоксальними. Через цей виверт, маячіння хворої майже завжди розбивається об мур реальності. Нормальна жінка примириться з очевидною істиною, що її не кохають. Та оскільки вона не була присилувана до цього зізнання, то завжди трохи обдурює. Навіть у взаємному коханні між почуттями коханців є велика різниця, яку вона намагається приховати. Добре було б, щоб чоловік був здатний виправдовуватися без неї, тому що вона сподівається бути виправданою ним. Якщо чоловік необхідний жінці, то вона зрікається своєї свободи, але якщо він бере на себе свободу, без якої не може стати ні героєм, ні просто людиною, то ніхто йому не буде потрібен. Залежність, на яку прирікає себе жінка, йде від її слабості яким чином вона знайде взаємну залежність утому, кого кохає за його силу?
Палка, вимоглива душа не шукатиме відпочинку в коханні, тому що має на увазі суперечливу мету. Розірвана, розтривожена, вона ризикує стати тягарем для того, кому мріяла служити рабою. Не відчуваючи себе необхідною, жінка стає набридливою, ненависною. Саме в цьому полягає велика трагедія кохання. Надто поміркована, менш прямолінійна, закохана жінка змиряється зі своєю долею. Вона не є всім, вона не є необхідною їй досить бути корисною. Інша може зайняти її місце, але вона щаслива бути тою, якою є. Вона усвідомлює своє поневолення, не домагаючись взаємності. Тоді жінка втішається невибагливим щастям, та навіть у цих межах воно не буде безхмарним. Ще прикріше, коли дружина, коханка чекає. Якщо дружина є лише коханою, в цьому разі домашні, материнські клопоти, її захоплення, втіхи не мають жодної цінності в її очах тільки присутність чоловіка вириває її з певного полону нудьги. Якщо тебе нема біля мене, тоді кожний день — найбільший тягарі все, що довкола мене мертве. Я почуваюся тоді маленькою дівчинкою, халатиком, покинутим на стільці пише Сесіль Соваж у перші дні свого заміжжя !. Як
1 Трапляються поодинокі випадки, коли жінка знаходить у
заміжжі незалежність тоді кохання між подружжям може стати
вільним обміном почуттями між двома істотами, де кожен вдо­
волений.
318
відомо, дуже часто саме поза шлюбом народжується й розквітає палке кохання. Життя Жульєтти Друе — один із надзвичайних прикладів життя, цілком присвяченого коханню, це життя, яке стало безконечним чеканням. Треба завжди повертатися до початкової точки, інакше кажучи, в твоє вічне чекання пише вона Гюго. Я чекаю на вас, як білка в клітці Боже мій Як все-таки сумно для такої вдачі, як моя, чекати упродовж усього свого життя Який день Я подумала, що він не прийде, так я на тебе чекала, і тепер бачу, що він минув надто швидко, тому що я тебе не бачила Мені здається, щодень вічний Я чекала на вас, тому що мені ліпше чекати на вас, ніж думати, що ви не повернетеся зовсім. Гюго примусив
Жульєтту порвати зі своїм багатим покровителем — принцем Демідоффом, який ув'язнив її в маленькому помешканні й протягом дванадцяти років зобороняв виходити самій, щоб вона не відновила стосунків із жодним зі своїх колишніх друзів. Та навіть після того, коли доля Жульєтти, яка називала себе нещасною жертвою, ув'язненою в монастирі, зм'якшилася, вона продовжувала жити тільки зі своїм коханим, хоч і бачила його дуже рідко. Я кохаю тебе, мій любий Вікторе писала вона 1841 року але моє серце сповнене сумом і гіркотою я тебе бачу так рідко однак чим менше я тебе бачу, тим менше ти мені належиш, оскільки всі оці мало утворюють суцільну печаль, яка полонить моє серце й розум. Вона мріє примирити незалежність і кохання. Я б хотіла бути водночас незалежною і поневоленою, незалежною завдяки фахові, який би мене годував, і поневоленою моїм єдиним коханим. Але зазнавши невдачі як актриса, Жульєтта зобов'язалася упродовж усього свого життя залишатися тільки коханкою. Незважаючи на всі зусилля служити лише ідолові, в неї було надто багато вільного часу 17 000 листів, які вона написала Гюго, від 300 до 400 щороку, свідчать про це. Час між візитами хазяїна вона могла лише марнувати. Найжахливіше в становищі жінки з гарему — саме такі порожні дні, оповиті нудьгою. Коли чоловік забуває про жінку, яка йому належить, вона стає цілковитим ніщо. Становище закоханої аналогічне вона хоче бути тільки коханою жінкою, ніщо інше немає цінив її очах. Щоб існувати, їй треба, аби коханець був біля неї,
319
клопотався нею вона чекає його повернення, його бажання, його пробудження і як тільки він кидає її, вона одразу починає його чекати. Саме таке прокляття тяжіє над героїнями з книг Фанні Гурст Закуток та Р. Легманн Негода — це жриці і жертви чистого кохання. Для тих, хто не взяв свою долю у власні руки це і є суворе покарання.
Інколи чекання переростає в радість. Для тієї, яка виглядає коханого, впевнена, що він неодмінно прийде, знаючи, що він її кохає, чекання стає осяйною обіцянкою. Але минає довірливе сп'яніння коханням, яке міняє навіть відсутність у присутність, воно змішується з порожнечею відсутності страждань і неспокою чоловік може більш ніколи не повернутися. Я знала одну жінку, яка, приймаючи свого коханця, щоразу дивувалася Я думала, що більше не повернешся. І якщо він запитував про причину, вона відповідала Тим о же ш не повернутися. Коли я тебе чекаю, то мені завжди здається, що я тебе більше не побачу. Він може розлюбити і покохати іншу жінку. Вона шаленіє і впадає у самообман, навіюючи собі Він мене кохає жагуче, він може кохати лише мене, в цьому випадку не виключені муки ревнощів. Так само божевільному, який затято запевняє, що він Наполеон, зовсім не заважає усвідомлювати себе, що він водночас і помічник перукаря. Рідко жінка наважується запитати себе Чи справді він мене кохає Але сто разів вона запитує себе Чи не кохає він якусь іншу Жінка й гадки не припускає, щоб почуття коханця могло поволечки вгаснути, або він надає меншої ціни коханню, ніж вона тоді закохана вигадує своїх суперниць. Жінка розглядає кохання як вільне почуття і як магічні чари водночас і вважає, що « її чоловік продовжує кохати її у своїй свободі, тимчасом як він є пошитий в дурні, пійманий у клітку спритною інтриганкою. Чоловік бере жінку в якості прирівняної до нього, в своїй іманентності ось чому він легко грає
Бубуроша. Йому клопітно уявляти, що вона була б також іншою, якби уникла його. Ревнощі для нього — це лише звичайний скороминущий напад, які саме кохання напад буває несамовитим і навіть смертельним, але він трапляється надто рідко, щоб неспокій оселився в чоловікові на тривалий час. Ревність для нього — це своєрідний вихід коли його справи йдуть
320
кепсько, коли він почувається пригніченим життям, тоді вважає себе осміяним власною дружиною Навпаки, жінка, кохаючи чоловіка в його вищості, трансцендентності, щомиті почувається в небезпеці. Немає великої різниці між зрадою відсутності й невірністю. Відколи жінка почувається обділеною в коханні, вона стає ревнивою виходячи зі своїх вимог, вона завжди перебуває в такому стані. Її докори, скарги, хоч які б там були приводи, вихлюпуються в сценах ревнощів саме в такий спосіб вона виражає нетерпіння й муки чекання, гірке почуття своєї залежності, жаль, що має тільки спотворене існування. Вся її доля пов'язана з кожним поглядом закоханого чоловіка на іншу жінку, тому що вона відчужилась у нього цілком. Жінка дратується, коли погляд її коханця якоїсь миті зупиняється на незнайомці. Якщо ж він зауважує, що вона надто приглядається до незнайомця, та переконано відповідає Це не одне й теж. І вона має рацію. Чоловік, на якого накинула око жінка, нічого від цього не отримує пожертва починається тільки тієї миті, коли тіло жінки стає жертвою. Тоді як жадана жінка стає бажаним і жаданим об’єктом, то зневажена кохана перетворюється в звичайну глину. Тому вона постійно насторожена. Що він робить На кого дивиться З ким розмовляє Бажання, яке викликало усмішку, може її в нього знойу забрати, однієї миті достатньо, щоб скинути її з п'єдесталу перламутрового сяйва безсмертя в сутінки щоденності. Кохання дало їй все, і вона може втратити все, втративши його. Невизначено або чітко, необгрунтовано або обгрунто­
вано, ревність для жінки — це катування, що викликає розгубленість, оскільки є основним запереченням кохання якщо зраду доведено, треба або не робити з кохання релігії, або зректися цього кохання. Саме в такій радикальній зміні міститься те, що закохана, сумніваючись і помиляючись раз по раз, буде охоплена бажанням і страхом відкрити згубну істину.
Виходить часто так, що без кінця ревнива й водночас зухвала й тривожна, жінка завжди буде недоречною
Жульєтта Друе зазнавала жахів підозри стосовно всіх жінок, які підходили до Гюго, не маючи жодних упе-
1 Це те, що випливає, між іншим, із праці Лагаша Природа та
форми ревнощів».
І і
Сімона
де
Бовуар,
т
2
321
реджень тільки до Леоні Біард, яка була його коханкою протягом восьми років. Всяка жінка здається коханці небезпечною суперницею. Кохання вбиває дружбу, оскільки закохана обмежує своє життя рамками світу коханого чоловіка. В цій самотності ревність доводить жінку до нестями й робить ще більшою її залежність. Тут вона знаходить притулок від нудьги охороняти чоловіка — це робота охороняти коханця — це вид жертовництва. Жінка, яка віддалася палкому щасливому коханню, занедбує власну особу й знову починає турбуватися про себе, як тільки їй загрожує якась небезпека. Туалет, домашні клопоти, світські прийоми перетворюються на хвилини справжньої битви. Боротьба — це тонізуюча діяльність оскільки жінка майже впевнена в перемозі, войовничість тут знаходить неабияку втіху. Але її охоплює страх перед поразкою перетворення в принизливе поневолення шляхетно відданої пожертви. Людина, щоб захиститися нападає. Навіть горда жінка змушена стати лагідною й пасивною хитрощі, обережність, лукавство, усмішки, чарівність, покірливість — це її найкраща зброя. Я ніби знову бачу цю молоду жінку, з якою прощалася дві години тому, кепсько нафарбовану, одягнену з несмаком, із тьмяним поглядом. Тепер вона чекала його. Коли вона побачила мене, її обличчя знову набуло звичайнісінького вигляду, але якусь мить я мала можливість спостерігати її в чеканні свого коханого, в полоні страхуй лицемірства, ладну на всі страждання, з награною усмішкою на вустах. Вона була дбайливо причесана, рум'яна й помада оживляли її щоки й губи, блуза з мереживом огортала її білим сяйвом. Святковий одяг — зброя в боротьбі. Масажисти, фахівці з косметики, естетики знають, якого серйозного, навіть трагічного значення надають їхні відвідувачки дрібницям, зовсім нікчемним. Треба вигадувати для коханця нові спокуси, щоб стати тією жінкою, яку він бажає зустріти і якою прагне оволодіти. Але будь-яке зусилля є марним, і їй не воскресити цього образу, який так його спочатку приваблював, а тепер приваблює в іншій. В коханця та сама двоїста й неможлива вимога, які в чоловіка він хоче, щоб його коханка цілковито належала йому й водночас залишалася чужою. Він хоче, щоб її образ узгоджувався з його мрією й водночас був відмінним од усього,
322
що зринає в його уявленні, вона повинна відповідати його сподіванням і бути разом з тим сюрпризом. Це протиріччя роздирає жінку й прирікає її на поразку. Вона намагається пристосуватися до бажання коханця. Багато жінок, які розквітали в перші дні кохання, яке утверджувало їхній нарцисизм, лякались манікального раболіпства, коли почувалися менш коханими затяті, виснажені, вони дратують коханця. Сліпо віддаючись чоловікові, жінка втрачає той простір свободи, який її спочатку зачаровував. Він шукає в ній своє відобра­
ження, та якщо й знаходить його, то починає нудьгувати. Одне злих закоханої полягає втому, що кохання спотворює й навіть знищує її. Вона тепер не тільки рабиня, служниця, ай дзеркало, надто покірне, відлуння, надто точне. Коли вона зважає на це, її лихо позбавляє її ще й ціни заплакана, протестуюча, влаштовуючи сцени, вона втрачає всяку поблажливість.
Екзистент є те, що він робить щоб бути, вона покладається на чужу свідомість, а сама вирішує нічого не робити. Я знаю тільки одне — кохати пише Ж улі де Леспінасс. Я — цілковите кохання — ця назва роману Домініки
Ролен може слугувати девізом закоханої. Вона є цілковитим коханням коли кохання минає, залишається порожнеча, яка її поглинає й перетворює на ніщо.
Якщо жінка усвідомлює свою похибку, то намагається повернути втрачену свободу, знову стати гордою й кокетливою. Викликаючи бажання в інших чоловіків, вона одразу починає цікавити пересиченого коханця. Саме цій темі був присвячений не один роман. На віддалі жінка здається престижнішою. Альбертина, коли була поруч Пруста й корилася йому, то здавалася зовсім нецікавою і невартою уваги, а на віддалі ставала таємничою, й ревнивий Пруст оцінював її по-новому. Але ці хитрощі є надто прозорими, і якщо чоловік їх зрештою розгледить, вони слугуватимуть йому сміховинним підтвердженням рабської залежності коханки. І навіть їхній успіх таїть небезпеку це тому, що вона є його, що коханець ставиться до своєї коханки з погордою, а також, що вона є його, що він до неї прив'язаний; чи то зневага, чи то прив'язаність руйнують невірність Можливо, в розпачі чоловік відвернеться од байдужості він хоче, щоб жінка була вільною, але водночас хоче, щоб вона йому належала Г
323
Вона розуміє такий ризик, і це сковує її кокетство. Дуже важко вдало зіграти цю роль надто велика небезпека вскочити в пастку. І чим більше вона шанує свого коханця, тим більшу огиду відчуває до обману як він може залишитися в її очах богом Якщо вона виграє партію, то руйнує свого ідола, а якщо ж програє занапащує себе. Порятунку нема.
Розсудлива закохана — хоча ці два слова вельми важко поєднати — намагається перетворити почуття коханого на ніжність, дружбу, звичку або ж стриножити його міцними путами — дитиною або заміжжям. Бажання одружитися спонукає до численних стосунків саме в ньому порятунок. Спритна коханка користується шляхетністю нового коханця, аби забезпечити своє майбутнє. Та якщо жінка вдається до цих спекуляцій, вона більше негідна називатися коханою. Вона божевільно мріє здобути хитрощами назавжди свободу коханця, але не знищити її. І ось чому, за винятком поодиноких випадків, коли не зв'язані шлюбними уза­
ми почуття зберігаються протягом усього життя, обожування веде до катастрофи. З паном Мора пані де
Леспінасс вдалася першою порвати зв'язок: вона полишила його, оскільки зустріла Гюїбера, котрому взамін сама набридла. Кохання пані д'Агуль і Ліста померло від цієї безжалісної діалектики захоплення, життєдайність, честолюбство, які надавали Лістові такого чару, прирікали його іншим коханням. Португальська черниця могла тільки бути покинутою. Палкість, з якою віддавався Аннунціо так звабливо \ була як плата за його невірність. Розрив може глибоко вразити чоловіка але зрештою він має продовжувати своє життя чоловіка. Покинута жінка є лише нічим, позбавлена всього. Якщо її запитують Як вам жилося раніше, вона навіть і не згадає. Свій власний світ вона спопелила, щоб знову бути зненацька впольованою іншим чоловіком. Вона зреклася всіх цінностей, перед якими схилялася, розірвала всі дружні стосунки, знову залишилася без даху над головою, й довкола неї — пустеля. Як їй наважитися розпочати своє нове життя, якщо поза коханим нема нічого Вона обирає притулок або, як це було раніше, йде в монастир. Якщо ж вона надто поміркована, то їй залишається тільки померти:


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   29


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал