Друга стать



Pdf просмотр
Сторінка24/29
Дата конвертації02.12.2016
Розмір4.23 Mb.
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   29
1
Слова виділені Ніцше.
297
винна забути про себе. Це закон природи. Без хазяїна вона — розсипаний букет».
Насправді це не закон природи. Тут дається взнаки різниця в їхньому становищі, що, в свою чергу, спричинює і їхні різні погляди на кохання. Індивід, котрий є суб'єктом,» тобто самим собою, якщо він володіє шляхетною схильністю до трансцендентності, то намагається поширити цю схильність на довколишній світ він честолюбний, він діє. Але несуттєва істота не може відкрити абсолюту всередині своєї суб'єктивності. Істота, приречена на іманентність, не буде здійснюватися через вчинки. Ув'язнена в умовному середовищі, призначена чоловікові щез свого дитинства, жінка звикла бачити в ньому суверена. Для неї нема іншого виходу, як віддатися йому тілом і душею, визнати його абсолютом, сенсом життя. Оскільки жінка в кожному разі приречена на залежність, то воліє не підкорятися тиранам — батькам, чоловікові, покровителеві, а служити Богові. Жінка так палко домагається свого рабства, що сприймає його як вияв свободи. Вона намагається подолати своє становище несуттєвого об'єкта, цілком беручи його на себе. Своєю плоттю, почуттями, вчинками вона так прославлятиме чоловічу любов, що возведе його у вищу реальність і цінність вона самознищиться перед ним. Кохання стане для неї релігією.
Відомо, що дівчина-підліток починає з бажання перевтілитися в чоловіка. Коли вона відмовляється од цього, тоді намагається набути чоловічих рисі вдачі, закохуючись водного з них. Вона закохується не в індивідуальність того чоловіка, який її спокушає, а в чоловіка взагалі. « І вас, чоловіки, котрих я кохати­
му, як я на вас чекаю — пише Ірен Ревельйотті.— Як я радію, що незабаром запізнаюся з вами. Особливо з тобою, з першим. Треба усвідомити, що чоловік належить до того самого класу, до тієї самої раси, що й вона винятковість статі діє лише в цьому середовищі. Щоб він став напівбогом, йому насамперед слід бути людською істотою. Для дочки колоніального офіцера тубілець не є чоловіком. І якщо молода дівчина віддається нижчому за становищем чоловікові, то це тому, що вона прагне принизитися, оскільки не вваїжає себе гідною кохання. Зазвичай вона шукає чоловіка, в якому втілюється чоловіча вищість. Жінка швидко приходить до висновку, що багато представників
298
сильної статі є жалюгідними приземленими істотами. Але попервах вона ще плекає якісь ілюзії щодо чоловіків. Чоловіки мають менше доводити свою вартість, ніж надто грубо викрити її саме цим пояснюється більшість помилок, часто нікчемних. Наївна юна дівчина є оцінена в дзеркалі з ознакою чоловічої статі. Відповідно до обставин чоловічі чесноти матимуть в її очах певну цінність завдяки фізичній силі, витонченості, багатству, освіченості, мудрості, авторитетові, соціальному становищу, військовому строю обранця. Але в кожному разі жінка завжди прагне, щоб укоханцеві зосередилася вся чоловіча сутність. Часто досить дрібної фамільярності, щоб зруйнувати свій престиж чоловік провалюється в першому поцілунку, або на побаченні, або під час першої шлюбної ночі. Кохання на відстані тимчасом є тільки марево, нереальний досвід. Якщо бажання має плотське підтвердження, то кохання стає палким. І навпаки, обійми можуть розбудити кохання в жінки, в якої переважає сексуальність вона збуджується чоловіком, який здавався їй спочатку невартим уваги. Проте часто буває так, що жінка не досягає жодного успіху і неспроможна перетворити чоловіка, з яким запізнається, в божество. Кохання займає в жіночому житті менше місця, ніж про це часто говорять. Чоловіки, діти, домашнє вогнище, втіхи, світська марнота, гонор, сексуальність, кар'єра є набагато важливішими. Майже всі жінки мріяли про велике кохання, але спізнали в ньому тільки ерзаци, вони схожі на них під незавершеними, скривдженими, облудними, кумедними обличчями чоловік відвідував їх, але по-справжньому ніколи не присвячував їм свого життя. Найвідомішими коханками є здебільшого жінки, котрі не розтратили своїх почуттів у юнацьких любовних пригодах. Вони змирилися з традиційною жіночою долею чоловік, дім, діти або ж зазнали мук самотності або їх спостигла невдача в якомусь починанні. Коли вони бачать найменший шанс врятувати своє нікчемне життя, присвятивши його якомусь чоловікові, то одразу ж хапаються за нього. Пані Аїссе, Жульєтта Друе, пані д'Аголь на початку свого любовного життя мали близько тридцяти років, Жюлі де Деспінасс — не більше сорока років. Вони не бачили вжитті жодної мети, перебували
299
в стані початкуючих, який їм здавався прийнятним для них не було іншого виходу, крім кохання.
Навіть якщо незалежність дозволена чоловікові, то цей шлях є той, який для більшості жінок здається найпривабливішим, бо, беручи відповідальність за своє життя, він сповнений тривоги. Підлітком він охоче звертається до набагато старших жінок, вбачаючи в них наставницю, виховательку, матір але виховання, мораль, правила поведінки, які закладені в ньому, забороняють перейти ці межі він розглядає такі любощі лише як певний етап. Щастя чоловіка — в дорослому віці, які в роки юності полягає саме втому, що його примушують іти найважчими, зате найпевнішими шляхами. Нещастя жінки втому, що вона оточена спокусами, майже нездоланними все її підштовхує до рішення обрати легший шляху житті — тобто згори вниз. Її не закликають боротися за себе, а радять скотитися вниз, де на неї нібито чекає рай. Коли вона помічає, що стала жертвою обману, вже надто пізно на цьому шляху її сили вичерпалися.
Психоаналітики запевняють, що жінка в своєму коханцеві шукає риси свого батька. Але не тому, що він є батько, атому, що він чоловік, саме це спокушало дитину, отже, будь-який чоловік може брати участь у цій своєрідній магії. Жінка зовсім не бажає перевтілювати одного індивіда в іншого. Вона лише хоче відновити ті роки й почуття, яких вона зазнала маленькою дівчинкою під покровительством дорослих. Жінка глибоко інтегрується в родинне вогнище, тут вона насолоджується спокоєм пасивності. Кохання замінило їй матір і батька, воно повернуло їй дитинство. Вона бажає мати дах над головою й стіни, які б ховали її безпосередність серед суворого світу законів, котрі б захищали її від власної свободи. Ця дитяча мріяне відступно переслідує чимало закоханих жінок. Жінка почувається щасливою, коли коханець називає її маленькою дівчинкою, любим дитям. Чоловіки здатні тільки на слова У тебе вигляд маленької дівчинки, проте є серед них і такі, котрі розчулюють жіночі серця. Відомо, скільки серед жіноцтва таких, що натерпілися, ставши дорослими. Багато з них не хочуть мати дітей, аби безконечно втішатися своїм власним дитинством, марнуючи своє дозвілля на туалети й забави. їх переповнює бажання знову відчути себе дитиною в
300
руках чоловіка. Саме про це співається в давній популярній пісеньці:
Я почуваюся в твоїх обіймах такою маленькою,
Такою маленькою, о мій коханий...
Ця тема разу раз повторюється в розмовах і любовному листуванні. «Крихітко, моя крихітко»,— шепоче коханець і жінка називає себе твоя маленька, твоя малесенька. Ірен Ревельйотті запитує Коли ж прийде він, той, хто буде моїм паном Мріючи про зустріч з ним, вона пише Я люблю відчувати тебе чоловіком і вищим, ніж я».
Одна психастенічка, яку спостерігала Жане у вра­
жаючий спосіб ілюструє цей настрій:
«Хоч і було це давно, але пригадую всі дурній добрі справи, котрі я вчинила, мали одну й ту ж причину — прагнення бездоганного, ідеального кохання, якому б я змогла віддатися цілком, довіривши всю себе іншій істоті, Богові, чоловікові або жінці, настільки вищим за мене, щоб я більше не думала, як поводитися або забезпечити себе. Знайти того, хто б мене кохав достатньо, щоб узяти на себе турботу примусити мене жити, хтось такий, якому б я сліпо й беззастережно корилася, вірячи, що він мене підтримає вчас раптового знесилення й поведе прямо, ніжно із великою любов'ю до довершеності. Я так жадала ідеального кохання, яке було в Марії Магдалини та Ісуса Христа бути палким послідовником обожуваного повелителя, який вартий того. Жити й померти заради свого ідола, вірити в нього без жодного сумніву, нарешті здобути остаточну перемогу Янгола над звіром, почуватися в його руках такою сповитою, такою маленькою, скрученою калачиком під його покровитель- ством, і настільки його, що мене ніби й не існує».
Численні приклади свідчать, що ця мрія про впоко­
рення є насправді жадібним бажанням бути. В усіх релігіях поклоніння Богові змішується з турботою ві­
руючого про своє власне спасіння. Жінка, цілком віддаючись ідолові, сподівається, що він її наділить владою над собою самою і над світом, який зосереджений у ньому. Найперше вона вимагає від свого коханця звеличення свого ego. Багато жінок віддаються тільки
1
Манії переслідування та психастенія».
301
взаємному коханню, і кохання інколи спроможне повернути їм закоханих. Дівчина мріяла очима чоловіка саме в його очах вона мріє нарешті опинитися.
«Іти поруч тебе пише Сесіль Соваж,— просуватися вперед своїми маленькими ніжками, які ти любив, відчувати їх такими мацюпусенькими у своїх високих чобітках з повстяними халявками мені надавало любові до всього кохання, яким ти їх оточував. Найменші порухи моїх пальців у муфті, обличчя, відтінки голосу переповнювали мене щастям».
Жінка почувається впевненою і великою цінністю, має нарешті дозвіл леліяти себе через кохання, яке вона запалює. В коханцеві вона сподівається віднайти свідка. Саме в цьому зізнається героїня з Гулящої
Колетт:
«Я поступилася і це визнаю, я поступилася, дозволивши цьому чоловікові знову прийти завтра, бажаючи зберегти в ньому не коханого, недруга, а жадібного глядача мого життя й моєї особи. Треба неабияк постаріти сказала мені якось Марго щоб зректися марнотності жити перед кимось».
В одному з листів до Міддлетон Маррі Катрін Манс- фільд розповідає, що, купуючи чудовий рожево-ліло­
вий корсет, вона шкодувала, що ніхто його не побачить Нема більшої гіркоти, ніж почуватися лише квіткою, запахом, скарбом, якого ніхто не хоче й не вимагає що це за багатство, яке не збагачує мене саму і якого ніхто не бажає в подарунок Кохання — це проявник, який змушує проявитися тьмяний негативний образу позитивних і світлих рисах, такий же марнотний, які негатив. Завдяки йому обличчя жінки, вигини її тіла, дитячі спогади, давні сльози, сукні, звички, світ — усе, чим вона є, все, що їй належить, уникає випадковості й стає необхідним вона є чудовим подарунком коло вівтаря свого бога.
«Д о того, як він лагідно поклав свої руки на її плечі, до того, як він глянув на неї, вона булане вельми красивою жінкою в безбарвному й тьмяному світі. Відколи він її обійняв, вона засяяла в багряному світлі безсмертя»
Ось чому чоловіки, котрі здобули громадський авторитеті вміють лестити жінці, збуджуватимуть її жагу
1 М . Вебб, Тягар мороку».
302
навіть тоді, коли самі не мають жодної фізичної спокуси. Завдяки своїй вищості чоловіки втілюють Закон, Істину їхня свідомість викриває незаперечну реальність. Жінка, яку вони вихваляють, почувається безцінним скарбом. Саме в цьому криються, наприклад, за словами Айседори Дункан успіхи д'Аннунціо.
«Коли д’Аннунціо кохає жінку, його душа підноситься над землею до небес, де оживає й сяє образ Беатріче. Він примушує кожну жінку по черзі брати участь у божественній сутності, він її підносить так високо, що вона уявляє собі, ніби й справді стала Беатріче. Він оповивав кожну чергову фаворитку сяйли­
вим серпанком. Вона піднімалася над іншими смертними й ступала, оточена дивним сяйвом. Та коли поетова примха миналася і він її полишав, захоплюючись іншою, серпанок сяйва розвіювався, ореол згасав, і жінка знову ставала звичайною глиною. Зачарована похвалами д'Аннунціо, жінка відчуває не меншу радість, ніж Єва, слухаючи голос змія в Раю. Д'Аннунціо може кожну жінку запевнити втому, що вона є центром всесвіту».
Лише в коханні жінка здатна гармонійно поєднувати свою еротику й нарцисизм. В усіх інших випадках між цими двома системами існує антагонізм, що заважає жінці пристосуватися до своєї сексуальної долі. Стаючи хтивим об'єктом, жертвою, вона звергає культ, якому поступалася їй здається, що обійми ганьблять і оскверняють тіло або спустошують її душу. Ось чому деякі жінки вибирають фригідність, гадаючи зберегти таким чином цілісність свого ego. Інші розрізняють тваринні любощі й піднесені почуття. Дуже характерний випадок трапився з пані Д. С, про який розповів
Стекель:
«Фригідна зі своїм шанованим чоловіком, після його смерті вона зустріла молодого чоловіка, також артиста, великого музиканта, й стала його коханкоіо. Її кохання таке всеохоплююче, що вона почувається щасливою тільки біля нього. Все її життя наповнилося
Лотаром. Але, палко кохаючи його, вона залишалася фригідною в його обіймах. їй зустрівся інший чоловік. Це був лісоруб, кремезний і брутальний, який одного разу взяв її без зайвих церемоній. Вона була цим так
1 А . Дункан, Моє життя».
303
вражена, що поступилася йому. Але в його обіймах вона відчувала найсильніший оргазм. В його обіймах казала вона я відновлююся націлі місяці. Це як шалене сп'яніння, але супроводжується неописан­
ною огидою, як тільки я згадую про Лотара. Я ненавиджу Поля і люблю Лотара. Проте Поль вдовольняє. В Лотара мене приваблює все. Але мені здається, що я стаю повією, аби зазнати насолоди, тому що як жінці з вищого світу мені було заказано пізнавати цю втіху. Вона відмовляється вийти заміж за Поля, але продовжує з ним спати в ці хвилини вона перетворюється в іншу істоту — з її вуст вириваються грубі слова, які вона ніколи б не наважилася вимовити».
Стекель додає Для багатьох жінок стан оргазму є проявом тваринної суті. Вони вбачають у фізичному коханні приниження, яке не може узгоджуватися з почуттями поваги й любові. Для інших, навпаки, це приниження можна подолати саме завдяки повазі, ніжності, захопленню чоловіком. Вони не віддаються чоловікові, якщо не кохають його. Жінка повинна бути надто цинічною, байдужою або гордою, щоб розглядати фізичні стосунки як обмін втіхами, де кожний партнер має рівні права. Чоловік, можливо, навіть у більшій мірі, ніж жінка, повстає проти того, хто хоче його сексуально експлуатувати 1; але сама жінка, як правило, відчуває, що партнер користується нею як засобом. Лише палке захоплення може компенсувати приниження від того акту, котрий вона розглядає як поразку. Відомо, що акт кохання вимагає од жінки глибокого відчуження вона купається в млості пасивності очі заплющені, безіменна, непомітна, жінка ніби пливе на хвилях утіхи, подолана шквалом, огорнута ніччю ніччю плоті, матки, могили знищена, вона зливається з Цілим, її я » знищується. Та коли чоловік розлучається з жінкою, вона відчуває себе покинутою на землі, на ліжку, в світі. Вона знову повертає своє
ім'я, обличчя переможена, жертва, об'єкт. І це тоді, коли кохання стає для неї необхідним. Як дитина після відлучення шукає заспокійливого погляду своїх батьків, такі жінка завдяки очам коханця, який її спогля­
1
Порівняйте з Коханцем леді Чаттерлей». Вустами М еллор а
Лавренція говорить страх перед жінками, які роблять з нього засіб
утіхи.
304
дає, почувається знову прилученою до Цілого, од якого її тіло болісно відірване. Жінка рідко буває задоволеною, навіть якщо зазнала втіхи, не буває остаточно звільненою від хтивих чарів. Вона в сум'ятті: звільняючи себе від любощів, чоловік прив'язує її до себе й не звільняє її. Він не відчуває більше бажання жінка пробачає йому цю тимчасову байдужість лише тоді, коли він має до неї почуття абсолютне й непідвладне часові. Тоді іманентність миті перевершена. Пекучі спогади перестають бути тугою, а стають скарбом вгасаючи, любощі стають надією і обіцянкою втіха є виправданою жінка може з гордістю вдаватися до своєї сексуальності, тому що вона її трансцендує; неспокій, втіха, бажання — це вжене стана дарунок. Її тіло більше не є об'єктом: це гімн, полум'я. Тоді вона палко віддається чарам еротики день приходить на зміну ночі коханка може розплющити очі, розглядати чоловіка, який її кохає і погляд якого прославляє її. Завдяки йому небуття стає цілковитим буттям, а жінка — перетворена в цінність. Вона не тоне більше в морі пітьми, а піднята на крилах у прагненні неба. Розлука стає священним екстазом. Коли жінка прийняла коханого чоловіка, то вона вже заселена, відвідана, як Діва Марія Святим Духом, як віруючий через жертву. Саме цим пояснюють непристойну схожість набожних гімнів і сороміцьких пісеньок. Та це аж ніяк не означає, що потаємне кохання завжди сексуальне, хоча сексуальність коханки мариться в містичних барвах. О мій Боже, мій жаданий, мій володарю — ці самі слова злітають з вуст святої, що стоїть на колінах, і коханки, котра спить у ліжку. Одна пропонує свою плоть Христові, вона простягає руки, щоб отримати стигмати, викликає вогонь божистого Кохання. Інша є також пожертвою й сподіванням кепкування, ущипливі слова, стріли кпинів — все це втілюється в чоловічому сексі. Обох полонить та сама мрія, дитяча мрія, мрія містична, мрія закоханого знищуватись усередині іншого, щоб існувати у вищій мірі.
Інколи твердять *, що це бажання упокорення проявляється в мазохізмі. Та оскільки я про нього згадувала в зв'язку з еротикою, то можна говорити про
1 Це, між іншим, теза Г. Дейч «Psychology of women».
305
мазохізм тільки втому разі, коли я намагаюся силоміць причарувати саму себе через свою неупередженість до іншого інакше кажучи, коли свідомість суб'єкта повертається до ego, щоб похопити його завдяки своєму принизливому становищу. Таким чином, коханка є не тільки нарцискою, відчуженою в своє я вона відчуває палке бажання перейти свої власні межі й стати безконечною через посередника, іншого, який досягає нескінченної реальності. Спершу вона віддається коханню, щоб порятуватися але парадокс ідолопоклонницького кохання полягає втому, що задля порятунку вона доходить до цілковитого самозречення. Її почуття набирає містичного забарвлення. Вона не просить більше Бога змилуватися над нею, прийняти її. Вона хоче зануритися в нього, зануритися в його обійми. Я б хотіла бути святою через кохання писала пані д’Агуль.— Я заздрила страдникові у хвилини екзальтації й несамовитої аскетичнос- ті. В цих словах проступає бажання вщент зруйнувати саму себе, знищити межі, котрі відділяють її од коханого йдеться не про мазохізм, а промрію екстатичного єднання. Ця сама мрія надихала й Жоржетту
Леблан: У цей період, якби мене запитали, чого я найбільше бажала в світі, я б, не вагаючись, відповіла бути поживою і полум'ям для його духу».
Щоб здійснити це єднання, жінка насамперед бажає служити, вдовольняти всі забаганки коханця, щоб почуватися необхідною йому. Вона буде інтегрована в його життя, братиме участь у його чеснотах, її існування буде оправданим. Навіть містикам подобалося вірити, на думку Ангелуса Сілезіуса, що Бог має в чоловікові потребу. Інакше жертва, яку вони роблять самі собі, буде марною. Чим більші запити чоловіка, тим більше жінка почувається вдоволеною. Хоча ув'яз­
нення, накладене Гюго на Жульєтту Друе, вельми обтяжувало молоду жінку, відчувається, що вона зазнавала щасливої миті, коли підкорялася йому залишаючись у закутку домашнього вогнища, вона дбає про щастя хазяїна. Жульєтта прагне бути якнайбільше йому корисною готує вишукані страви, облаштовує домашнє вогнище. Наш маленький весь у тебе казала вона лагідно стежить за його одягом.
1 Порівняйте Ж П. Сартр Буття і небуття».
306
Я хочу, щоб ти бруднив, рвав свій одяг, як твоїй душі заманеться, бо для мене величезна втіха — лагодити його й чистити пише вона.
Жульєтта читає йому газети, вирізає статті, класифікує листи, переписує рукописи. Вона журиться, коли поет довіряє частину цієї роботи своїй дочці Лео- польді.
У всіх закоханих жінок є щось спільне. При необхідності вона мучить себе в ім'я кохання. Кожну мить свого життя, все, що вона є, все, що має, вона ладна віддати йому, аби її життя набуло якогось сенсу. Вона хоче володіти ним безроздільно. Жінка не зазнає щастя з тим, хто від неї нічого не вимагає, і доходить до того, що чулий коханець змушений вигадувати різні вимоги. Насамперед вона шукала в коханні підтвердження того, ким вона була, свого минулого, свого образу але тут вона прилучає також своє майбутнє щоб виправдати його, вона це майбутнє призначає тому, хто зберігає всі вартості. Саме таким чином жінка звільняється від своєї трансцендентності вона її підпорядковує іншому, головному, васалом і рабинею якого стає. Власне, находячи себе, рятуючи себе, вона починає втрачати себе в ньому фактом є те, що потроху жінка втрачає себе вся її реальність перейшла в іншого. Кохання нарциски, яке спочатку здавалося апофеозом, виникає в суворих радощах самопожертви, яка часто веде до самоспотворення. В перші дні великого палкого почуття жінка стає красивішою, елегантнішою Коли Адель мене причісує, я дивлюся на своє чоло, тому що ви його любите писала пані д'Агуль. Обличчя, тіло, кімната, явних вона вбачає підставу свого існування, дорожить ними як посередниками між собою й коханим чоловіком. Однак трохи згодом жінка зрікається будь-якого кокетства. Якщо коханець бажає, вона видозмінює своє обличчя, яке було для неї попервах дорогоціннішим, ніж саме кохання. Вона стає до нього байдужою. Те, що вона є, те, що має, вона з нього робить вотчину своєї пам'яті; те, чим він гордує, вона відкидає. Жінка хотіла б йому присвячувати кожен удар свого серця, віддати кожну краплину крові, всю глибину душі. І саме той, хто самовиражається через страдництво, доводить самопожертву до тортур, до смерті, стає землею, яку він закохано топче, стає його відлунням.
307
Усе, що потрібне для його кохання, вона, не задумуючись, відкидає. Якщо чоловік приймає подарунок, який закохана жінка кладе йому до ніг, то підгрунтя для мазохізму не буде такі характерні риси в Жульєтти
Друе. В коханні, Що переповняло її, Жульєтта інколи опускалася на коліна перед портретом поета й просила в нього прощення за помилки, яких могла припуститися вона не поверталася з гнівом супроти самої себе. Але скотитися від шляхетного ентузіазму до шаленого мазохізму надто легко.
Коханка, котра почувається перед коханцем, як дитина перед своїми батьками, теж переймається комплексом вини. Вона не намагається збунтуватися, оскільки кохає його тоді жінка бунтує супроти себе. Якщо він кохає її менше, ніж вона цього бажає, якщо вона не може цілком заволодіти ним, дати йому щастя, вдовольнити його, весь її нарцисизм обертається на огиду, зневагу, ненависть до себе й спонукає жінку до самобичування. Під час кризи, яка триває більший або менший час, інколи впродовж усього її життя, вона стає добровільною жертвою й жорстоко мучить саму себе, що не зуміла обдарувати коханця. В цьому разі поведінка жінки перетворюється на чистий мазохізм. Але не треба плутати ці випадки, де закохана шукає свого власного страждання, щоб помститися за себе собі самій, і ті, коли шукає підтвердження чоловікової свободи і влади. їх об'єднує— і здається очевидним — те, що повія відчуває гордість, коли її лупцює чоловік, але це не є думка побитої і поневоленої особи, яка восхваляє його, це прояв сили, влади, панівного становища чоловіка, від якого вона залежить. їй подобається, коли він грубо поводиться з іншим чоловіком, і часто підбурює його до небезпечних змагань вона хоче, щоб її хазяїн здобув загальне визнання в середовищі, до якого вона належить. Жінка, котра залюбки підкоряється чоловічим примхам, захоплюється наявністю вищої свободи, яка проявляється в тиранії щодо неї. Треба пильнувати, щоб з якоїсь причини не зруйнувався престиж коханця, ато вчинки й потреби стануть огидними вони не мають ціни, якщо виражають божество коханого. В цьому разі жінку переповнює п'янка радість вона почувається жертвою чужої свободи. Саме для екзистента найгідніша подиву природа, щоб почуватися обгрунтованим через різний і
308
владний вияв волі іншого. Втомливо жити постійно водній і тій самій шкурі сліпа покірливість є єдиною можливістю докорінної зміни, яку може зазнати людська істота. Жінка-рабиня, королева, квітка, лань, вітраж, підстилка, служниця, куртизанка, муза, дружина, мати, сестра, дитя залежна від швидкоплинних сновидінь і залежна від власних наказів коханця вона із захватом піддається цим метаморфозам до того часу, докине усвідомить, що її вуста завжди зберігають присмак покори. Нарівні кохання, які нарівні еротики, нам здається, що мазохізм є одним із шляхів, на який стає невдоволена жінка, розчарована в чоловікові й сама в собі але це не є природною схильністю щасливої капітуляції. Мазохізм зберігає присутність яв понівеченому, занепалому образі. Кохання прагне самозречення на користь головного суб'єкта.
Вища мета людського кохання, як кохання таємного — це ототожнення з коханим. Міра цінностей, істина світу міститься в його свідомості, в ньому. Жінка сприймає світ через призму його поглядів вона читає ті книжки, які читає він, віддає перевагу тим картинам, музиці, які подобаються йому, милують око лиш ті пейзажі, які вона споглядає разом з ним, цікаві ті думки, котрі йдуть від нього. Вона приймає його дружній ворожі стосунки, міркування. Коли вона запитує себе про щось, то намагається почути саме його відповідь. Вона хоче дихати тим повітрям, яке він видихнув. Фрукти, квіти, котрі вона отримала не з його рук, не мають ні запаху, ні смаку. Навіть її одонтологі­
чний простір є перевернутий центр світу більше не там, де вона стоїть, а там, де перебуває коханий всі дороги ведуть до нього. Вона послуговується його словами, повторює його рухи, переймає його дивацтва й звички. Я є Хескліфф»,— каже Катрін у «Васерінг
Хайтс»; це крик кожної закоханої вона є втіленням коханого, його віддзеркаленням, його копією вона є він. Жінка зрікається свого власного світу, занурюючись у випадковість вона може жити тільки в його світі.
Вище щастя закоханої — це бути визнаною коханим чоловіком, як частиною його самого. Коли він каже ми, вона зливається й ототожнюється з ним, розділяє його престижі панує з ним над рештою світу. Жінка не втомлюється повторювати — хоч це було
309
надто — це солодке ми. Закохана необхідна тій істоті, яка є необхідним абсолютом, що проектується в світі до необхідних цілей і яка їй відновлює світ в образі необхідності. Вона знає, що в її капітуляції велична одержимість абсолюту. Саме ця впевненість і приносить найбільшу радість. Жінка почувається екзальтованою, правою рукою Бога. їй байдуже, що цосідає лише другорядне місце, головне, що це її місце в розкішно облаштованому світі, довіку. Коли жінка кохає, коли вона кохана й необхідна коханому, то почувається цілковито виправданою вона втішається спокоєм і щастям. Такою була, можливо, доля пані
Аїсси поруч з лицарем д'Айді до того, як релігійні сумніви розбурхали її дудіу, або в Жульєтти Друе в тіні Гюго.
Проте рідко буває, щоб таке блаженство тривало довго. Жоден чоловік не є Богом. Стосунки, які містика підтримує з відсутнім божеством, залежать єдино від її заповзятливості але обожуваний чоловік, який не є Богом присутній. Саме тут слід шукати витоки страждань коханої. Її доля надзвичайно стисло викладена у знаменитих словах Жде Леспінасс: Кожної миті мого життя, мій друже, я вас кохаю, я страждаю й чекаю на вас. Звичайно для чоловіків кохання також пов'язано зі стражданням, але їхні муки або швидкоминущі, або не такі загрозливі. Бенжамен
Констан хотів померти через Жульєтту Рекам'є: минув рік і він забув про неї. Стендаль протягом багатьох років жалкував за Матільдою, але це страждання його життя бальзамувало швидше, ніж він його руйнував. Тимчасом, прирікаючи себе на другорядну роль, на цілковиту залежність від чоловіка, жінка терпить пекельні муки. Кожна закохана жінка може впізнати себе в Русалочці Андерсена, яка задля кохання позбулася свого риб'ячого хвоста. Отримавши навзамін жіночі ноги, вона ступала ними, мов по голках і по розпеченому вугіллі. Неправда, що люблячий чоловік був необумовлено необхідний, а вона йому не є необхідною. Він неспроможний виправдати ту, яка присвячує себе своєму культу, тож не припиняє володіти нею.
Справжнє кохання візьме на себе можливість іншого, інакше кажучи, його вади, його межі і його первісну несерйозність воно не намагатиметься бути поря­
310
тунком, а просто зв'язком між людьми. Ідолопоклонницьке кохання дарує коханому абсолютну цінність саме в цьому криється перша фальш, яка спалахує у всіх подивованих поглядах Він негідний такого кохання шепочуть з усіх боків закоханій. Нащадки всміхаються з жалем, коли вона викликає в уяві бліде обличчя графа Гюїбера. Саме для жінки жахливе розчарування розкриває вади, посередність її ідола. Ко­
летт часто натякала — в Гулящій, в Моїх навчаннях — на цю їдку агонію. Розчарування ще жорстокіше, ніжу дитини, яка бачить, як руйнується батьківський престиж, тому що жінка сама обрала того, кому принесла в дарунок усю себе. Навіть якщо обранець гідний такої відданості, його істина є земна це вжене той, перед ким любляча жінка колінкує, як перед вищою істотою. Вона ошукана цим серйозним духом, який відмовляється помістити цінності мимохідь, одне слово, усвідомлювати, що вони мають своє джерело в людському існуванні. Його лукавство зводить перепони між нею і тим, кого вона жадає. Вона — ладан, вона стелеться перед ним, але не стає для нього подругою, оскільки усвідомлює, що на нього в світі чигає небезпека, що його плани й цілі хисткі, які він сам. Розцінюючи його як закон, Істину, вона зрікається своєї свободи, нерішучої і боязкої. Відмова поширювати на коханця людське почуття міри пояснює багато жіночих парадоксів. Жінка вимагає від коханця ласки, і коли чоловік дає їй цю ласку, тоді він — великодушний, багатий, величний, як король, божистий якщо ж ні — він скнара, дріб'язковий, жорстокий, істота демонічна, схожа на звіра. Спробують заперечити якщо одне так зловживається як зарозуміле дивацтво, то чи треба дивуватися з одного ні Якщо ні вимагає такого ницого егоїзму, то навіщо так захоплюватися так Між надлюдиною і нелюдиною чиє місце для людини?
Ось чому занепалий бог не людина, а самозванець полюбовник немає іншої альтернативи, крім як довести, що він є справді королем, якому лестять або коряться як якомусь узурпатору. Тільки-но перестають перед ним схилятися, його починають топтати ногами. В ім'я слави, якою жінка, мов німбом, оповила чоло коханця, вона забороняє йому будь-яку слабість. Вона стає розчарованою й дратівливою, якщо він не
311
зважується прийняти на себе ту роль, яку жінка йому накидає. Якщо він утомився, злегковажив, якщо голод чи спрага його недоречні, якщо він помиляється, суперечить собі, то жінка ухвалює вирок він нижче самого себе і цим його, по сутігтаврує. Завдяки цьому виверту жінка доходить до того, що дорікає чоловікові за всі ті почини, які, на її думку, не мають жодної цінності. Вона судить свого суддю, і для того, щоб він заслуговував лишитися її хазяїном, вона в ньому не визнає своєї свободи. Культ, яким вона його наділяє, задовольняється інколи скоріше відсутністю, ніж присутністю. Є жінки, як відомо, котрі присвячують себе мертвим або недосяжним героям, аби ніколи не стикатися з істотами з крові і плоті, боті неминуче б зруйнували їхні мрії. Звідси й виникають позбавлені ілюзій думки Не варто мріяти про Прекрасного Принца. Чоловіки — це лише жалюгідні істоти. Вони б не здавалися карликами, якби від них не вимагали бути людьми.
Саме тут криються прокляття, які переслідують палку жінку її щирість швидко обертається на вимогу. Будучи відчуженою в іншого, вона хоче відшкодувати свої збитки їй треба анексувати цього другого, який володіє собою. Вона цілком віддається йому, але при умові, щоб він був абсолютно вільний, гідний такого дару. Вона йому присвячує весь свій час він кожної миті мусить бути присутній. Вона хоче жити тільки ним але ж хоче жити, тому він повинен присвятити себе задля її життя.
«Я люблю вас часом по-божевільному, і в ті хвилини я не розумію, що не зможу, не зумію і неповинна бути для вас всепоглинаючою думкою, якою виє для мене пише пані д'Агуль до Ліста.
Вона намагається приборкати мимовільне бажання жити лише для нього. Вчувається той самий кличу воланні пані де Леспінасс:
«О Господи Якби визнали, що таке дні, що таке життя, позбавлене інтересу і втіхи вас бачити Мій друже, неуважності, зайнятості, діяльності вам вистачає а я, моє щастя — це ви, це тільки ви я не хотіла б жити, якби немала можливості бачити й кохати вас щомиті мого життя».
Спочатку закохана прагнула щедро вдовольнити бажання свого коханця потім — як той легендарний
312
пожежник, котрий через любов до своєї професії розпалював усюди пожежі вона намагається збудити це бажання, щоб мати чим його втамувати. Якщо не досягає в цьому успіху, то почувається приниженою, зайвою настільки, що коханець удавав палкість, яку він не відчуває. Стаючи рабинею, вона знаходить найпевніший засіб поневолити його. Це друга вигадка кохання, яку багато чоловіків, втому числі й Лоурєнс, і Монтерлан, їдко розвінчали насправді чоловік є жертвою, а жінка — тираном. Бенжамен Констан в Адольфі змалював ланцюги, якими обплутує чоловіка надто шляхетне почуття жінки. Вона не підраховувала свої пожертви, тому що була заклопотана тим, як мене з ними примирити казав він гнівно Елеонорі. Згода — це справді зобов'язання, яке зв'язує коханця, без того, що він навіть має вигоду з'являтися, як той, хто дає жінка вимагає, щоб він з вдячністю ніс ношу, яку вона йому накидає. І її тиранія — непогамовна. Коханий чоловік — владний, та коли він досяг того, чого прагнув, то стає вдоволений, тимчасом як вимогливій жіночій самопожертві немає меж. Коханець, який довіряє своїй полюбовниці, легко згоджується на її відлучки, навіть тривалу відсутність впевнений, що вона належить лише йому, він хоче володіти радше свободою, ніж річчю. І навпаки, відсутність коханця завжди для жінки є тортурами вінце погляд, суддя, як тільки він зупиняє око на чомусь іншому, крім неї, це їй завдає болю все, що він бачить, він ніби викрадає в неї. Далеко від нього вона позбавлена водночас самої себе й світу. Навіть сидячи поряд з нею — читаючи чи пишучи — він її покидає, зраджує. Вона ненавидить свій сон. Бодлер розчулювався від вигляду сплячої жінки Твої прекрасні очі стомлені, бідолашна кохана. Пруст зачаровувався, дивлячись на сплячу
Альбертину \ Чоловічі ревнощі є просто бажанням виняткової власності. Кохана жінка, коли сон надає їй вигляду безборонної простодушної дитинине належить нікому для чоловіка цієї певності достатньо. Але бог, хазяїн не повинен пройматися спокоєм іманентності. Жінка вороже споглядає цю приголомшливу трансцендентність. Вона ненавидить свою тваринну


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   29


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал