Друга стать




Сторінка23/29
Дата конвертації02.12.2016
Розмір4.23 Mb.
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   ...   29
я,
така як є. Змалюйте вода мене заворожує. Ох, яв захопленні від поля Кожна перевага здавалася ексцентричною, всяка думка — викликом світу. Дороті Паркер змалювала з життя цю таку загальновідому рису. Ось як вона описує пані Велтон:
«Вона любила думати про себе як про жінку, яка не могла відчувати себе щасливою, якщо не була оточена розпуклими квітами. Вона легко звірялася, як любила квіти, майже вибачливим тоном, так ніби просила своїх слухачів не судити її надто суворо. Вона, здавалося, чекала, що її співрозмовник, упавши навзнак, вражено кричатиме Неправда До чого ми дійдемо Час од часу вона сповідалася в інших дрібних гріхах, завжди трохи нерішуче, оскільки в своїй вишуканості відчувала огиду до повної відвертості жінка розповідала, як вона любить колір, поле, розваги, справжні красиві речі з барвистих тканин, гарно пошитий одяг, сонце. Але частіше вона говорила про свою любов до квітів. І їй здавалося, що це різнить її від звичайних смертних».
Жінка охоче шукає підтвердження, аналізуючи свої вчинки. Вона добирає колір Я зелена — це моя барва. Вона має улюблені квіти, парфуми, музику, забобони, пристрасті, до яких ставиться із шанобою. А він немає потреби, щоб вона була красивою й виражала свою особу через свої туалети і свій інтер'єр. Роль, в яку вона безоглядно входить, має більш чи менш
285
тісний зв’язок з її самобутністю, розумовими здібностями, відданістю й глибиною відчуження. Деякі жінки тільки змішують свої риси, які стають ще розрізненіші й заплутаніші. Інші творять якийсь певний образ, який вони постійно грають жінка не проводить межі між грою й правдою. Життя цієї героїні перетворюється на сумний або веселий роман, але завжди трохи незвичайний. Інколи це роман, який уже кимось був написаний. Скільки юних дівчат пізнали себе в Жюді з Праху Мені пригадується літня пані, дуже бридка, яка мала звичку казати Читайте Лілею в долині — це моя історія дитиною я дивилася із заціпенінням на цю зів'ялу лілею. Інші ще невиразніше бурмотіли Моє життя — це цілковитий роман. їхнє чоло завжди позначене зіркою — осяйливою або тьмяною. Такі речі трапляються тільки зі мною кажуть вони. Невдача наступає їм на п’яти чи посміхається щастя, але в кожному разів них є доля. Сесіль Соваж з наївністю, з якою вона не розлучається впродовж усіх своїх Спогадів, пише Саме таким чином я входила в світ. Мої перші друзі звалися — геніальністю й красою. І в Книзі мого життя, яка є незвичайним монументом нарциски, пані де Ноай пише Одного дня гувернантки зникли їхнє місце зайняла доля. Доля образила її в такій мірі, в якій вона схвалювала її, істоту могутню й немічну, вона підтримувала її поверх корабельних катастроф, де з’являлася, як войовнича Офелія, рятуючи свої квіти, голос якої постійно лунав. Вона вимагала в неї надіятися, що її остання обіцянка була по-справжньому точна греки використовують смерть».
Варто ще процитувати, як літературний приклад нарцисизму, такий уривок:
«Міцною маленькою дівчинкою, якою я була, з ніжними округлими формами й рум’яними щоками, я набула фізичної властивості тендітнішої, туманнішої, яка зробила з мене зворушливу дівчину всупереч джерела життя, яке може зробити з мого бажання, з мого голоду, з моїх коротких і таємничих смертей таке саме диво, як гора Мойсея. Яне звеличуватиму свою відвагу, оскільки матиму на неї право. Я її прирівняю у відносність зі своїми силами, зі своїми можливостями. Я її зможу описати, як кажуть Я маю зелені очі, чорне волосся, руки, маленькій дужі...»
286
Іще такі рядки:
«Сьогодні він мені дав зрозуміти, що, підтримувана душею і її силами гармонії, я прожила в звукові свого голосу...»
Коли жінка обділена вродою, блиском, щастям, вона обирає роль жертви захоплюється втіленням Mater dolorosa, жінками, котрих не розуміють, і сама собі здаватиметься «найнещаснішою жінкою в світі. Випадок такої меланхолії описав Стекель 1 Щоразу під Новий рік пані Г. В, бліда, в одязі похмурих барв, приходила до мене, щоб поскаржитися на свою долю. Вона розповідала сумну історію свого життя, проливаючи гіркі сльози. Змарновані роки, набридле домашнє господарство Коли вона прийшла вперше, я був зворушений до сліз і мало не заплакав разом з нею. Тимчасом спливли два довгі роки, а вона такі живе в руйновшцах своїх безнадій, оплакуючи своє втрачене життя. Її риси обличчя свідчили про перші ознаки занепаду, що послужило ще однією підставою для нарікань. На кого я стала схожа, я, краса якої колись так вражала Такі ремствування ллються безконечним потоком, підкреслюючи повну безнадію жінки. Наріканнями на нещасливу долю вона надокучила всім своїм друзям. Це стало для неї черговим приводом відчути себе щасливою, самотньою й ніким незрозумілою. Вона не бачила виходу з цього лабіринту страждань. Жінка знаходила єдину втіху в усвідомленні трагічності своєї ролі. Вона буквально п'яніла від думки, що вона найупосліджені- ша жінка на світі. Всі її зусилля взяти активну участь ужитті, очевидно, були приречені на невдачу».
Спільна риса маленької пані Велтон, гордовитої пані Анни де Ноай, прикрої хвороби Стекеля, безлічі жінок, позначених винятковою долею, саме та, що вони залишилися незрозумілими. їхнє оточення не розгледіло й не оцінило їхньої своєрідності. Жінки виражають позитивно це незнання, цю байдужість інших через думку, в якій криється таємниця. Відомо, що багато людей замовчують епізоди дитинства, юності, які мали для них велике значення. Вони чудово розуміють, що їхня офіційна біографія неповинна змішатися зі справжньою. Але особливо через неможливість реалі-
1 Фригідна жінка зуватися в своєму житті героїня, ніжно кохана нарцис- кою це тільки щось уявне її єдність не дарована їй конкретним світом це приховане начало, вид сили, чесноти, затемнене, як флогістон. Жінка думає про свою присутність, але якщо вона хотіла її відкрити в іншому, то також почуватиметься пригніченою, як психастенік, домагаючись визнання невідчутних злочинів. В обох випадках таємниця зводиться до порожнього переконання володіти в глибині себе ключем, який дає змогу розгадувати й виправдовувати почуття й поведінку. Це їхнє безвілля, інерція, що надає психастенікам цю ілюзію. Через неспроможність виразити себе в щоденній діяльності жінка також вважає, що вона сповнена незбагненної таємниці славнозвісний міф про жіночу таїну її підбадьорює й знаходить своє підтвердження.
Багата своїми невизнаними скарбами, коли вона була позначена щасливою чи згубною зіркою, жінка заявляє своїм власним поглядом про необхідність трагічних героїв, якими керує доля. Її життя перетворюється на священну драму. Під ошатною сукнею можна розгледіти водночас жрицю, зодягнену в жрецьку тогу, та ідола, прикрашеного відданими руками, жертвоприношення в палкій любові віруючих. Внутрішній світ жінки стає храмом її культу. Марію Башкирцеву покидають усі клопоти, коли вона розкладає довкола себе свої одежі:
«Біля письмового столика стоїть старовинне крісло, і коли хтось заходить, я маю тільки ледь помітним рухом вказати на це крісло, щоб опинитися віч-на-віч з ним, біля педантичного письмового столика з книжками, по суті, між картинами й рослинами, голінками й ступнями, які видніються, замість того щоб бути розділеними навпіл, як перше, цим чорним деревом столу. Над канапою висять дві мандоліни й гітара. А серед усього цього білявка й білошкіра дівчина із зовсім маленькими й витонченими руками з блакитними прожилками».
Коли жінка статечно походжає салонами, коли віддається коханцеві, вона лише виконує свою місію це Венера, яка обдаровує світ скарбами своєї краси. Це вже, власне, не жінка, а Краса, яку Сесіль Сорель захищала, коли розбила скло з карикатурою Біб. З її Спогадів видно, як упродовж усього свого життя
288
вона закликала смертних до культу Мистецтва. Так само Айседора Дункан описує в книзі Моє життя Після вистав писала вона зодягнена в хітоні з зачіскою, увінчаною трояндами, я була такою гожою Чому б не скористатися з цієї краси Чому чоловікові, який весь день заклопотаний розумовою працею. чому б йому не кинутися в її розкішні обійми й не вдатися до втіх після своєї праці на кілька годин краси й забуття?»
Щиросердість нарциски їй на користь краще, ніжу люстрах, у сповнених захоплення очах іншого вона бачить своє відображення, осяяне німбом слави. За браком уваги суспільства, вона відкриває своє серце духівникові, лікареві, психоаналітикові, звертається до хіромантів, ясновидців. Це не те, в що я вірю каже одна початкуюча кіноактриса алея так люблю, коли говорять про мене Жінка розповідає про себе своїм подругам. Укоханцеві жадібніше, ніжу комусь іншому, вона шукає свідка. Закохана жінка легко забуває своє я, але багато жінок нездатні по-справж­
ньому кохати саме тому, що вони ніколи не забувають про свою вигоду. Вони віддають перевагу широкій сцені перед затишком алькова. Тому світське життя важить для них дуже багато жінки відчувають постійну потребу в зачарованих поглядах, у вдячних слухачах. їхня роль вимагає якнайбільше публіки.
Описуючи одного разу свою кімнату, Марія Башкир- цева зізнається:
«Я поводжуся як нас це ніколи хтось заходить, то неодмінно мусить застати мене за писанням».
І трохи далі:
«Я вирішила дозволяти собі багатозначні інсценівки. Я скоро збудую особняк, набагато красивіший, ніж той, що в Саразі, з набагато більшими робітнями...»
У свою чергу пані де Ноай пише:
«Я покохала й просто обожую його. Чи могла я також часто підбадьорювати друзів, котрі в більшості своїй відмовлялися од гостей, оскільки боялися, що я набридну їм своїми зізнаннями Яне люблю грати перед порожнім залом Туалет, бесіда здебільшого задовольняють цю жіночу схильність до виставляння. Але честолюбна нарцис- ка бажає виставлятися найрідкіснішим і найрізномані-
10
Сімона
де
Бовуар, т. 2
289
тнішим чином. Роблячи зі свого життя виставу, яку виносить на суд глядача, вона задовольняється звичайною грою на сцені. Пані де Сталь докладно описала в Корінні, як вона чарувала натовпи італійок, читаючи вірші, акомпануючи собі на арфі. В Копле однією з її улюблених розваг було декламування трагічних ролей. Вона охоче поставала перед молодими коханцями в образі Федри, коли перевдягалася на Іпполіта, то чула довкола палкі зізнання. Пані Крюденер танцювала із шаллю, про що так написано у «Валері»:
«Валері попросила шаль з темно-голубого мусліну, відкинула волосся з чола й пов'язала нею голову. Шаль спадала вздовж скронь і плечей. Чоло було мову античної статуї, волосся заховане, вії опущені, звична усмішка потроху згасла голова нахилилася, шаль м'яко лягла на схрещені руки, і цей голубий одяг, це обличчя, чисте й лагідне, ніби намальоване Корреджі, виражало тиху покірність долі. А коли вона підвела очі і в її устах зажевріла усмішка, здалося, що це сам Шекспір її причесав. Терпіння всміхається Скорботі поблизу надгробка.
...Валері треба бачити. Боязка, благородна, чутлива, схвильована, палка, зворушена водночас, вона викликає сльози й змушує калататися серце. Саме вона володіє тими чарами, яким не можна навчити, але якими природа таємно наділяє деякі вищі істоти».
Якщо обставини дозволяють, нарциска присвячує себе театрові, бо лише він може дати їй найглибше задоволення:
«Театр,— казала Жоржетта Леблан,— дав мені тег чого я шукала взірець екзальтації. Нині він мені нагадує карикатуру навчи н о к ; щось незмі- ниме в надмірних характерах».
Експресія, якою вона послуговується, є разючою за браком справжньої діяльності, жінка вдається до сурогатів дії, театр для неї є своєрідним ерзацом. Актриса може вдатися до тієї чи іншої мети. Для одних сцена — це спосіб заробити на прожиття, просто професія. Для інших — нагода зажити слави, яку можна буде використовувати в любовних цілях. Для третіх — це тріумф їхнього нарцисизму. Найвідоміші з них —
Рашель, ля Дюз — є справжніми актрисами, котрі трансцендуються в роль, яку вони творять. Мандруюча акторка, навпаки, переймається не стільки тим, що
290
вона грає, скільки славою, якої вона завдяки цьому заживе. Вона дбає насамперед проте, аби надати собі якоїсь вартості. Затята нарциска не досягне успіху в мистецтві, які в коханні, оскільки не вміє відда­
ватися.
Ця вада серйозно відчувається у всіх її діяльностях.
Нарциска може йти різними шляхами, котрі ведуть до слави, але ніколи не піде безоглядки. Малярство, скульптура, література вимагають серйозного навчання й наполегливої праці на самоті. Багато жінок пробують свої сили на цьому терені, але швидко відступаються, якщо повністю не віддаються бажанню творити. Серед них багато таких, котрі цілком поринають у творчість. Марія Башкирцева, така жадібна до слави, багато годин проводила перед мольбертом, але вона надто любила себе, щоб по-справжньому полюбити малярство. Сама Марія про це пише так Так, я не докладаю зусиль, малюючи. Сьогодні я спостерігаю за собою. Я шахрую Коли жінка досягає успіху в творчості, як пані де Сталь, пані де Ноай, то це тому, що вона неповністю поглинута культом своєї особи. Одна звад багатьох письменниць є поблажливість щодо самих себе, яка заважає їхній щирості, обмежує їх і ослаблює.
Багато жінок пройняті почуттям власної вищості, однак нездатні продемонструвати свою вищість перед світом. їхню амбіцію використовуватиме якийсь посе- редник-чоловік, якого вони переконують у своїх чеснотах. Вони не мають наметі, завдяки вільним задумам, досягти своєрідних цінностей. Вони хочуть приєднати до свого я » цінності цілком готові. Вони повернуться все ж до тих, котрі зберігають впливі славу в надії стаючи музами, натхненницями, мавками,— ототожнюються з ними. Разючим прикладом цього слугують стосунки Мабель Додге з Лавренцієм:
«Я хотіла казала вона спокусити його дух, змусити творити. Я мала потребу в його душів його волів його творчій уяві і його світлому погляді. Щоб знову стати їхньою господинею, треба було переважити його кров. Я завжди намагалася замовляти речі іншим, навіть не силкуючись зробити щось самій. Я набула почуття якоїсь активності, плодючості завдяки довіреності. Це було щось на зразок компенсації за невтішне відчуття неробства І трохи далі:
«Я хотіла, щоб Лавренцій здобув перемогу завдяки мені, щоб він послугувався моїм досвідом, моїми спостереженнями, моїм Дао і щоб він достеменно виразив усе це в прекрасному мистецькому творінні».
Навіть Жоржетта Леблан хотіла стати для Метерлін- ка поживою і вогнем, але бажала також бачити й своє ім'я в книжці, написаній поетом. Тут не йдеться про переслідування власних цілей і використовування чоловіків, щоб їх досягнути як це робила принцеса ведмедів, пані де Сталь а жінок, натхнених бажанням цілком умовного значення, котрі не мають на увазі жодної об'єктивної мети і хочуть лише присвоїти трансцендентність іншого. І не так часто вони досягають успіху, але вміють спритно приховати свою невдачу і можуть уявляти, що наділені непереможною звабливістю. Маючи себе за приємних, чарівних, вони впевнені, що будуть коханими, обожуваними, прекрасними. Всяка нарциска є Беліз. Навіть невинна Бретт, віддана Лавренцію, вигадує незначний образ, який вона обдаровує значною спокусою:
кЯ
піднімаю очі й помічаю, як вина мене дивитеся з лукавством, поглядом розпусника, у ваших очах світить нахабний вогник Пана. Я дивлюся на вас пильно урочистим і гідним поглядом, доки вогник незгасне у ваших очах».
Такі ілюзії можуть породжувати справжні манії не без підстав Клерамбаль розглядає еротоманію як вид професійної манії. Бути жінкою — це означає почуватися бажаним об'єктом, вважати себе жаданою й коханою. Знаменно, що з десяти хворих, які досягли ілюзії, що їх кохають, дев'ять жінки. В своїх уявних коханцях вони шукають апофеозу власного нарцисизму. Вони прагнуть звабити безумовною своєю цінністю священика, лікаря, адвоката, начальника, всіма своїми діями намагаючись переконати їх у власній винятковості, вищості над іншими жінками в безумовних своїх чеснотах.
Еротоманія може з'явитися як наслідок різних психозів, але її суть завжди та сама. Суб'єкт є осяяний і прославлений через кохання поважного чоловіка,
292
який був раптово зачарований її принадами — зовсім несподівано для неї і який виявляв їй свої почуття прихованим, але владним способом. Цей маніакальний зв'язок залишається інколи ідеальним, а інколи набуває сексуальної форми. Для всіх цих марень характерно те, що чоловіка змальовують могутнім і славетним, напівбогом, який кохає так, як ніколи не кохав, і досить неординарно виявляє своє почуття. Серед великої кількості описаних психіатрами випадків хочу навести типовий, почерпнутий у Фердьєра ‘ . Мовиться про сповідь сорокавосьмилітньої жінки, Марі-Івон:
«Ідеться про хазяїна Ахіла, старого депутата й державного секретаря, члена Колегії адвокатів і Ради правопорядку. Яз ним познайомилася 12 травня
1920 року напередодні намагалася зустріти його в Палаці ще здалеку помітила міцну статуру, але не знала, що це був він у мене аж мурахи забігали по спині. Так, між ним і мною існує якийсь зв'язок, взаємне почуття наші погляди зустрілися. Одразу ж, як тільки я його побачила, в моїй душі ворухнулося якесь почуття, в нього також. Він, у всякому випадку, заявив про це перший це було на початку 1922 року. Він приймав мене в своїй приймальні, завжди сам. Одного разу навіть випровадив свого сина. А ще іншого разу. встав і підійшов до мене, не перепиняючи розмову. Це був порив почуттів. Він дав мені зрозуміти це. Він люб'язно натякнув, що наші почуття збіглися. Іншого разу, це теж сталося в його кабінеті, наблизився до мене, мовлячи Ви, ви єдина, і немає іншої, крім вас, пані, ви це добре розумієте. Я була заскочена зненацька й не знайшлася що відповісти, а тільки спромоглася сказати Дякую, пане Ще іншого разу він провів мене зі свого кабінету на вулицю. Він навіть відправив одного пана, який супроводжував його, дав двадцять су на сходах і сказав Залиште мене, мій хлопче, вибачите, що яз панною Все це було вчинено задля того, аби провести мене й залишитися зі мною на самоті. Він завжди міцно тиснув руку. Під час свого першого захисту в суді він заводив розмову, натякав, що неодружений.
Він послав одного співака надвір, щоб засвідчити своє кохання до мене. той співав під моїми вікнами.
1 «Еротоманія».
293
Я так само хотів би вам заспівати цей романс Він примусив пройтися перед моїми дверима оркестр общини. Я була дурна. Я мала б відповісти на такі його залицяння. Я стала холодною, пане Ашіль... тоді він подумав, що я його відштовхнула, й почав діяти краще він говорив би відкрито він помстився за себе. Пан Ашіль думав, що я закохана в Б.г а він був такий ревнивий. Він завдав мені страждань, чаклуючи над моєю фотографією. Ось те, що я відкрила для себе цього року за допомогою книжок і словників. Він добре попрацював над цим фото всі нещастя звідти...»
Ця справжня манія легко переходить у манію переслідування. Цей хід розвитку стосунків простежується навіть у нормальних людей. Нарциска може визнати лише іншого, недуже палко цікавлячись собою. Якщо в неї є підстави гадати, що вона не жадана, їй починає здаватися, що її ненавидять. Усі критичні закиди вона пояснює через ревнощі, досаду. Її невдачі — результат підступних темних задумів і через це вони її утверджують у думці своєї значущості. Вона легко впадає в манію величі або в манію переслідування, від чого просто міняється на обличчі власний центр світу і невизнання іншого світу, крім свого це і є для неї абсолютним центром світу.
Нарциська комедія розгортається на шкоду реальному життю уявний персонаж викликає захоплення в уявного глядача. Жінка стає жертвою власного я, цілком втрачає цінність конкретного світу, вона не прагне встановити з іншим жодних реальних стосунків. Пані де Сталь не декламувала б так охоче «Фед- ру», якби могла передбачати ці кпини на свою адресу, що їх шанувальники записували до своїх щоденників. Але нарциска відмовляється визнавати, що зі сторони вона може виглядати не так, як їй це здається власне,такий перебіг речей і пояснює, що, надто заклопотана спогляданням себе, вона не може як слід оцінити себе і тим більше щось протиставити кпинам. Вона вжене слухає, а тільки говорить, і коли говорить, то виконує свою роль:
«Це мене тішить писала Марія Башкирцева.— Яне розмовляю з ним, яг раю, почуваючи себе перед обраним глядачем. З дитячими і ледь химерними інтонаціями я виглядаю просто чудово».
Вона надто захоплюється собою, аби помічати щось
294
довкола. Вона розуміє а іншого тільки те, що хоче в ньому пізнати те, що не може засвоїти в його справі, розповіді, залишається для неї дивним. їй подобається громадити свій досвід вона хоче спізнати п'янке захоплення й муки кохання, чисті радощі материнства, дружби, самотності, сліз, сміху. Позбавлена такої можливості, вона вигадує почуття та емоції. Без сумніву,
Айседора Дункан оплакувала своїх мертвих дітей по- справжньому. Та коли вона розвіяла їхній попіл поморю у величному театральному жесті, то була наразі лише комедіанткою. Не можна байдуже читати уривок з книжки Моє життя, де вона згадує про свою журбу:
«Я відчуваю млявість власного тіла. Я переводжу погляд на свої голі випростані ноги, на ніжні грудина руки, які ніколи не бувають спокійними, які пливуть без кінця в лагідних хвилеподібних рухах, і я бачу, як за ці дванадцять років я стомилася, стільки ці груди ховають невичерпного страждання, ці руки позначені сумом, а коли залишаюся сама, ці очі рідко бувають сухими».
У культі свого я » дівчина-підліток може черпати відвагу, вступаючи в тривожне майбутнє. Та саме цей етап потрібно якомога швидше пройти, інакше майбутнє зачиниться перед нею. Закохана, ув'язнюючи коханця в іманентності подружжя, вона прирікає його разом із собою до смерті. Нарциска, відчужуючись у свою уявну копію, знищує саму себе. Її спогади звертаються до одного й того ж, її манери застигають, вона пережовує ті самі слова, вдається до тих самих жестів, які поступово втрачають усякий зміст звідси враження її убогості, що так часто натрапляємо в інтимних журналах або жіночих автобіографіях. Цілком поглинута восхвалянням самої себе, жінка, яка нічого не робить, стане нічим і розхвалюватиме ніщо.
Лихо жінки втому, що, незважаючи на все лицемірство, вона розуміє свою нікчемність. Вона не матиме тут реального зв'язку між індивідом та її копією, бо ця копія не існує. Нарциска зазнає повної поразки. Вона не може розглядатися як сукупність, цілісність, не може зберігати ілюзію бутив собі — для себе. Її самотність, як будь-якої людської істоти, зазнає горя як випадковість і покинутість. І ось чому — легше ніж навертання до нової віри — вона приречена безпере починку втікати до натовпу, до галасу, до іншого. Великою помилкою буде думати, що, обравши це завищу мету, вона вислизне від залежності навпаки, вона присвятить себе обмеженішому рабству. Жінка не спирається на свою свободу, а робить із себе об'єкт, який почувається в небезпеці у світі і в чужих свідомостях. І тіло, і її обличчя — це лише вразлива плоть, яку руйнує час. Але це невдячна й дорога справа — прикрашати ідола, підносити його на п'єдестал і будувати йому храм. Щоб втілити свої форми в безсмертному мармурі, Марія Башкирцева погодилася б навіть на шлюб задля грошей. Чоловічі багатства сплачувалися золотом, фіміамом, миррою, що їх Айседора Дункан або Сесіль Сорель покладали до підніжжя їхнього трону Через те, що саме чоловік визначає для жінки долю, саме через багатство й становище в суспільстві чоловіки покірні своїй владі, оскільки жінки зважають на їхній успіх. Але взаємність тут має недругорядне значення. Священицька мантія, яка намагається зробити з чоловіка свій інструмент, не може звільнитися від нього, бо для того, щоб поневолити його, вона повинна йому сподобатися. Американська жінка, потребуючи ідола, стає рабою своїх залицяльників вона одягається, живе, дихає тільки завдяки чоловікові й задля нього. Насправді нарциска є також залежна, які гетера. Якщо вона вислизає з-під верховенства якогось впливового чоловіка, це сприймається як тиранія думки. Її зв'язок з іншим не містить в собі взаємності якщо вона намагатиметься визнати себе через свободу іншого, цілком пізнаючи її також як мету через вчинки, то перестане бути нарцискою. Парадокс її становища саме втому, що вона хоче штучно набити собі ціну в світі, за яким не визнає будь-якої вартості, оскільки покладається на власні очі. Чуже схвалення є нелюдською силою, таємною, примхливою, його можна здобути тільки завдяки чарам. Хоч яка нарциска зовні пихата, на неї постійно чигають загрози. Ось чому вона неспокійна, вразлива, дратівлива, щохвилини насторожі. Її гонор ненатлий, що більше вона старіє, то з більшою тривогою шукає похвали та успіхів і чимраз більше вбачає довкола себе змов. Введена в оману, з настирливою думкою про переслідування, вона занурюється в сутінки й закінчує часто тим, що впадає
296
у параноїчну манію. їй особливо пасують слова. Хто хоче врятувати своє життя, втратить його».
Другий розділ
КОХАНКА
У слово кохання жінки й чоловіки вкладають різний змісті саме в цьому джерело найбільших непорозумінь, які виникають поміж ними. Байрон цілком слушно зауважив, що кохання для чоловіка — це тільки одна із сторін життя, тимчасом як для жінки воно є самим життям. Таку ж думку висловив Ніцше у Веселій науці»:
«Те саме слово кохання каже він означає насправді дві різні речі для чоловіка й для жінки. Для жінки кохання — це щось світле не тільки самопожертва, ай цілковитий дар душі й тіла, незважаючи нінащо. Саме така відсутність умови, яка робить зі свого кохання віру, єдине, що вона має. Щодо чоловіка, якщо він кохає жінку, то саме такого кохання він хоче від неї. Він досить далекий від того, аби домагатися для себе того самого почуття, що в жінки. Якби нагодилися чоловіки, котрі зазнали також цього бажання цілковитого забуття, слово честі, це не були б чоловіки».
Чоловіків у певні етапи їхнього життя можна вважати палкими коханцями, але серед них нема жодного, про кого б варто було говорити як про великого коханця. В своїх найнесамовитіших пориваннях вони ніколи не втрачають глузду. Навіть якщо вони колін- кують перед своєю коханкою, єдине, чого вони прагнуть це володіти нею, привласнити її. В глибині душі чоловіки залишаються незалежними суб'єктами. Кожна жінка є лише однією а кількох інших цінностей. Чоловіки допускають жінок до свого життя, намагаючись не втрачати своєї незалежності. Жінка, навпаки, в коханні цілковито відмовляється од правна особисте життя.
«Коли жінка кохає писала Сесіль Соваж,— то по­


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   ...   29


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал