Друга стать




Сторінка22/29
Дата конвертації02.12.2016
Розмір4.23 Mb.
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   29
1 Багато разів я цитувала рядки з М абель Додге, де уривок із
точки зору глобальності світу не до кінця зрозумілий і виразно
навіяний. Був тихий осінній день, весь у позолотій пурпурі.
Фрієда і я сортували фрукти, сидячи на землі, кошики з червоно­
бокими яблуками стояли довкола нас. Ми на мить зупинилися.
Сонце й плодюча земля нас зігрівали й сповнювали запахами,
яблука були живим знаменням достатку, миру й багатства, як
фруктові сади. Якоїсь миті ми злилися в цьому почутті, що робить
інколи жінок прекрасними, дає змогу обходитися своїми власними
засобами... Це почуття виникало з нашого міцного й щасливого
здоров'я».
271
то необхідно народові підносити марево трансцендентності. Чоловік, посилаючись на Божі заповіді, оголошує себе вершителем законів, які сам же й вигадує і головно, тільки тому, що він вдосконалює на жінці найвищу владу, він є значний, оскільки це йому даровано через верховну істоту. Серед інших вірувань, скажімо, в іудеїв, магометан, християн, чоловік є хазяїном силою закону Божого страх перед Богом заглушив уній будь-яке прагнення до бунту. Можна розраховувати на її легковірність. Пошана й вірність — це ті почуття, які керують поведінкою жінки в чоловічому світі. Бог на небі для неї не ближчий і не зрозуміліший, ніж якийсь міністр або таємниця електроенергії. Особливо ж охоче жінка вдається до релігії тому, що та задовольняє її душевну потребу. В сучасному світі, який передбачає навіть для жінки — свободу, релігія видається набагато меншим засобом примусу, ніж засобом містифікації. Від жінки вжене вимагають згодитися в ім'я Бога на свою залежність, щоб уявляти себе, завдяки йому, рівнею верховному чоловікові. Знищується навіть спокуса бунту, претендуючи перевершити несправедливість. Жінка більше не позбавлена своєї трансцендентності, оскільки призначає Богові свою іманентність. Це тільки на небі вимірюють заслуги душа не після їхніх земних звершень. За словами Достоєвського, тут, на землі, одні лише справи чистити ваксою черевики чи будувати міст — це та сама марнотність. По той бік соціальних дискримінацій рівність обох статей поневолено. Ось чому дівчинка або дівчина-підліток впадають у побожність з більшою завзятістю, ніж їхні брати. Погляд Бога, який трансцендує свою трансцендентність, принижує хлопчика під такою сильною опікою він назавжди залишиться дитям — це докорін- ніша кастрація, ніж та, коли він відчув загрозу від існування свого батька. Тимчасом приречена на вічне дитинство дівчина знаходить порятунок у цьому погляді, який перетворює її в сестру ангелів такий стан скасовує привілей пеніса. Щира віра допомагає дівчинці уникнути будь-якого комплексу неповноцінності вона й не чоловік, і не жінка, а Боже створіння. Ось чому серед них так багато великих святих з цілком чоловічою рішучістю свята Бріжітта, свята Катрін із
Сьєнни зухвало претендували на управління світом;
272
вони не визнавали жодного чоловічого авторитету.
Катрін керувала набагато суворіше від своїх начальників Жанна д'Арк, свята Тереза торували свій шлях з такою затятістю, що жоден чоловік не перевершив би їх. Церква піклується, щоб Бог не дозволяв жінкам позбутися чоловічої опіки. Вона знову вручає чоловікам цю грізну зброю відмову од відпускання гріхів, відлучення од церкви. Залишившись вірною своїм переконанням, Жанна д'Арк була спалена. Проте, підкорена Божою волею закону чоловіків, жінка знаходить у ньому надійний захист проти них. Чоловіча логіка відкидає будь-які таїнства. Чоловіча пихатість стає гріхом, їхня метушня не тільки безглузда, ай злочинна навіщо ліпити наново світ, створений самим Богом Пасивність, якій жінка віддалася, освячена. Перебираючи низку чоток у своєму домашньому закутку, вона набагато ближче до неба ніж її чоловік, який квапиться на політичні мітинги. Непотрібно нічого робити, щоб урятувати свою душу, достатньо лише жити в послусі. Синтез життя йду ху — довершений мати родить тільки плоть, а душу віддає Богові ця творчість набагато вища, ніж вченого, який розгадує нікчемні таємниці атома. За співучастю Отця небесного жінка на повний голос може вимагати уславлення своєї жіночності.
Не тільки Бог поліпшує таким чином жіночу стать головно в її гідності. Кожна жінка знайде в небесній порожнечі тверде опертя. Оскільки вона простолюдина, тоне має великої ваги та як тільки вона чинить в ім'я духу Божого, її бажання набирають святості. Пані Гюїйон каже, що вона дізналася з приводу хвороби водної віруючої, це те, що Словом повелівали і корилися через те саме Слово. В такий спосіб вірую­
ча маскує за смиренною покірливістю свій вплив. Виховуючи дітей, управляючи монастирем, організовуючи якусь справу, вона є тільки покірним знаряддям у руках Всевишнього не можна не коритися, не ображаючи Бога. Звичайно, чоловіки більше того не гребують цим опертям, але це майже несерйозно, коли вони зустрічаються віч-на-віч із собі подібними, які можуть так само його вимагати конфлікт узгоджується, щоб завершити на людській площині. Жінка посилається на Божу волю, щоб довести свій абсолютний вплив в очах тих, які їй уже природно підкорені, щоб довести свою
273
невинність у власних очах. Якщо це співробітництво їй таке необхідне, то це тому, що вона надто заклопотана стосунками із самою собою — навіть якщо ці стосунки цікавлять інших. Саме тільки в цих ваганнях, цілком внутрішніх, небесна тиша може набувати сили закону. Насправді жінка використовує релігію як привід, аби вдовольнити свої бажання. Фригідна жінка, мазохіст- ка, садцстка освячується, зрікаючись плоті, розігруючи із себе жертву, заглушаючи довкола себе будь-яке живе поривання. Спотворюючи себе, зрікаючись себе, вона здобуває певне становище в ієрархії вибраних. Якщо жінка мучить чоловіка й дітей, позбавляючи їх усіх земних благ, то вона тим самим готує їм місце в раю. Маргаріт де Кортон, як розповідають її побожні біографи, щоб змусити дитину поплатитися за гріх, карала її голодом вона давала їсти дитині тільки після того, як нагодує всіх перехожих злидарів. Ненависть дитини ке є бажана, її бачили такою часто велике щастя мати змогу дозволяти собі доброчесну лють. Із свого боку жінка, мораль якої не така сувора, легко доходить згоди з Богом. Упевненість утому, що завтра їй відпустять всі гріхи й вона знову стане чистою, допомагає набожній жінці долати докори сумління. Якщо вона вдалася до аскетизму або хтивості, гордості або впокорення, турбота, яку вона має від свого порятунку, спонукає її віддатися тій утісі, котрій вона віддає перевагу між усіма іншими — тобто зайнятися собою. Вона вслухається до порухів свого серця, судорожно вичікує їх у своїй плоті, виправдана присутністю в собі милості, як та жінка, котра вагітна плодом. Вона не тільки розглядає себе з ніжною пильністю, розповідаючи про себе духівникові. За минулих часів вона могла відчувати- насолоду п'янкого захоплення від публічної сповіді. Розповідають, що Маргаріт де
Кортон, щоб покарати себе за надмірну пиху, піднімалася на терасу свого будинку й починала волати, мов породілля «Просніться, жителі Корто- на, просніться і вийдіть зі свічами й ліхтарями, щоб почути грішницю Вона перераховувала всі свої гріхи, звіряючись у своєму горі зіркам. Через публічне упокорення вона вдовольняла свій ексгібіціонізм, характерний для багатьох самозакоханих жінок. Релігія дозволяє жінці самозамилування. Вона дає їй провідника, батька, коханця — охоронні божества, в котрих
274
жінка відчуває ностальгійну потребу. Вона мріє, заповнює порожні години. Жінка приймає такий устрій світу, який є, виправдовує покірність, плекаючи надію на краще майбутнє на безстатевому небі. Ось чому жінка ще й досіє могутнім козирем у руках церкви, ось чому церква так вороже ставиться до будь-якої спроби полегшити її долю. Релігія потрібна жінкам, справжні жінки потрібні церкві, щоб увічнити ре­
лігію.
Очевидно, що риси характеру жінки, її переконання, цінності, мудрість, мораль, смаки, манера поведінки пояснюються її становищем. їй відмовлено в трансцендентності, й тому їй заказано нормальний підхід до найвищих людських вчинків героїзм, обурення, байдужість, винахід, творчість проте навіть у чоловіків вони не є такі загальні. Трапляється багато чоловіків, котрі, які жінка, приречені на роль посередника, а неголовної діючої особи. Робітник позбувається такого становища, вдаючись до тих чи інших революційних дій, але чоловіки середнього класу почуваються в цій ролі досить невимушено. Присвятивши себе, як жінка, щоденному повторенню одних і тих самих операцій, відчужені в готові цінності, шанобливі до думки, дбаючи тільки про комфорт, службовець, комерсант, бюрократ не виявляють у своїх товариствах жодної вищості. Готуючи страву, перучи білизну, заклопотана домашнім господарством, виховуючи дітей, жінка протестує з більшою ініціативою й незалежністю, ніж чоловік, зашорений правилами. Він мусить з дня удень підкорятися начальству, носити пристібний комірець і домагатися певного соціального становища. Жінка може тинятися в пеньюарі своїм помешканням, співати, пліткувати зі своїми сусідками, вона може чинити на власний розсуд, вдаватися до дрібних афер, шукати ефективних шляхів для розв'язання тих чи інших проблем. Вона набагато менше, ніж чоловік, залежить від середовища й зовнішнього вигляду. Бюрократичний світ, як писав Кафка, світ ритуалів, безглуздих манер, вчинків без мети, є головно чоловічий. Жінка більше прив'язана до реальності. Коли чоловік виписує колонку цифр або обертає на монети банки сардин, він закоханий лише в абстракцію. Сита дитина в колисці, чиста білизна, печеня — все це є речі відчутніші. І саме тому, що в конкретному домаганні цих
275
цілей вона відчуває їхню реальність — і співвідносно свою власну реальність вряди-годи трапляється,
Що вона не відчужується в них тоді вона залишається вільною. Справи чоловіка є водночас і як задуми, і як втечі через свою кар'єру, через свою поважну особу він втрачає апетит, хоче поводитися статечно й серйозно. Заперечуючи логіку й чоловічу мораль, жінка не потрапляє в таку пастку саме це Стендаль так сильно любив уній. У своїй гордовитості вона уникає двозначності свого становища, не ховається за машкарою людської гідності, сміливіше ділиться своїми непокірними думками, безпосередніша в своїх мимовільних порухах душі. Ось чому розмовляти з жінкою не так нудно, як з її чоловіком, коли тільки вона говорить від власного імені, а не як вірна половина свого пана. Він викладає ідеї, сказані загалом, одне слово — слова, формули, котрі раз по раз подибуються на шпальтах журналів або в суто фахових працях. Жінка ділиться хоч і обмеженим, але конкретним досвідом. Славнозвісна жіноча чулість трохи міфічна й кумедна. Але факт лишається фактом жінка уважніша, ніж чоловік, до самої себе й досвіту. Сексуально вона живе в суворому чоловічому оточенні як відшкодування, її наділено смаком до гарних речей, вона може породжувати манірність від манірності, але також і витонченість. Оскільки її володіння обмежені, цілі, яких вона досягає, здаються дорогоцінними не ховаючи їхні В' загальні ідеї, ні в плани, вона в них відкриває багатства. Її бажання втечі виражається через її відчуття свята вона зачаровується подарованим букетом квітів, пирогом, добре накритим столом, їй подобається перетворювати порожнечу свого дозвілля навели кодушну пожертву. Закохана у веселощі, пісні, прикраси, гарні дрібнички, вона готова також сприйняти все те, що вирує життям довкола неї як, наприклад, вуличну виставу просто неба. Запрошення, гостини відкривають перед нею нові обрії. Чоловік зазвичай відмовляється брати участь у цих розвагах. Коли він заходить у дім, радісні голоси вмовкають, жінки прибирають знудьгованого вигляду — саме такого, якого він чекає від них. З глибини самотності, розлуки жінка похоплює відчуття химерності свого життя минуле, смерть, плин часу — тут вона має досвід глибший, ніж чоловік. Жінка віддається пригодам свого серця, тіла,
276
духу, оскільки знає, що живе на землі лише раз. Внаслідок своєї пасивності вона підкоряється реальності, яка її затоплює палкішим, зворушливішим чином, ніж поглинутий честолюбством чи справою індивід. Вона має час, аби занурюватися в свої почуття й діставати від них насолоду, вивчати свої враження й дошукуватися в них якогось сенсу. Коли уява жінки не губиться у марнотних мріях, вона викликає симпатію. Вона намагається зрозуміти іншого через свою своєрідність і відтворювати його в ній. Щодо свого чоловіка, коханця, то жінка спроможна до справжнього ототожнення з ним вона робить своїми його задуми, турботи таким чином, що він сам не зміг би зробити саме так. Всю тужливу увагу узгоджує з цілим світом, він їй здається загадкою кожна істота, кожен предмет може їй щось відповісти, й вона жадібно запитує. Коли жінка старіє, її ошукане чекання обертається в іронію й часто в смакуючий цинізм. Вона відкидає чоловічі містифікації й бачить зворотню сторону величної будівлі, зведеної чоловіками — випадковість, безглуздість, невмотивованість. Залежність жінки не допускає байдужості, але вона інколи вдається до самопожертви, яка наділяє її справжньою шляхетністю. Тоді вона забуває про себе, турбуючись лише про чоловіка, коханця, дитину й стає цілковитою жертвою, дарунком. Погано пристосована до чоловічої спільноти, жінка часто змушена чинити на свій страх і ризик. У цьому разі вона менше вдається до готових рецептів, кліше якщо вона є охочою, то неспокій уній ближчий до достовірності, ніж велика впевненість її чоловіка.
Проте вона матиме на чоловіка ці виключні права тільки за умови, що відкине містифікації, які він їй пропонує. У вищих класах жінки робляться палкими спільницями своїх хазяїв, тому що вони користуються прибутками, якими їх забезпечують чоловіки. Відомо, що заможні жінки, аристократки завжди захищають свої класові інтереси з більшою затятістю, ніж їхні чоловіки вони не вагаються, коли доводиться жертвувати ради них своєю незалежністю людської істоти. Вони притлумлюють у собі всяку думку, всяке критичне міркування, будь-яке мимовільне зусилля. Вони повторюють, мовби папуги, загальноприйняті думки, зливаються з ідеалом, і чоловічий кодекс викликає
277
в них повагу. В їхньому серці, навіть на їхньому обличчі немає й сліду щирості. Домогосподарка знаходить незалежність у своїй роботів клопотах з дітьми тут вона черпає досвід, хоча й обмежений, зате конкретний та, яка змушує служити, немає жодного впливу на світ вона живе в мрії, абстракції, в порожнечі. Вона не розуміє значення ідей, які проголошує слова, які вона викладає, втратили в її вустах весь свій сенс. Фінансист, промисловець, інколи навіть генерал, долають якісь труднощі, переймаються якимись турботами, врешті-решт ризикують. Вони купують свої привілеї завдяки несправедливій угоді, але принаймні платять своїм робітникам. їхні жінки в обмінна все, що вони отримують, не дають нічого, не роблять нічого іще більш сліпо вірять у свої непорушні права, їхня марнотна зухвалість, цілковита незалежність, затяте неуцтво роблять із них найнепотрібніших, найнік- чемніших, що коли-небудь породжував людський рід.
Безглуздо також говорити про жінку взагалі, як про вічну людину. І зрозуміло, чому всі порівняння, коли намагаються вияснити, чи вища жінка від чоловіка, чи нижча, чи рівна йому, є марними їхнє становище є зовсім різне. Якщо порівняти ці становища, то очевидно, що становище чоловіка є, безумовно, краще, інакше кажучи, він має значно більше конкретних можливостей демонструвати в світі свою свободу. З цього неодмінно випливає, що чоловічі досягнення незмірно більші, ніжу жінок, адже жінці майже заборонено щось робити. Тимчасом порівнювати досвід правокорисгування, що в межах чоловіка і жінки робить їхню свободу, є апріорі безглуздим намаганням, бо саме чоловіки користуються ним вільно. Під усілякими формами пастки, лицемірства, серйозні містифікації цідстерігають і одних, і других. Почуття свободи закладено в кожному. Тільки тому, що вона залишається абстрактною й порожньою жінкою, вона може достовірно реалізуватися лише в бунті, й це єдиний відкритий шлях саме для тих, хто немає жодної можливості творити. їм треба вийти за рамки свого становища й шукати шляхів до майбутнього. Покірливість — це тільки капітуляція і втеча жінка немає жодного іншого виходу, як працювати на свою свободу.
Ця свобода може бути тільки колективною й тому
278
передусім вимагає, щоб завершилася економічна еволюція жіночого становища. Тимчасом були і є безліч жінок, котрі намагаються самотужки знайти свій шлях до порятунку. Вони прагнуть виправдати своє існування всередині власної іманентності, інакше кажучи, реалізувати трансцендентність в іманентності. Це останнє зусилля — інколи кумедне, часто піднесене — ув'язненої жінки, яка намагається перетворити свою в'язницю в небо слави, свою покірливість — у найвищу свободу, яку ми подибуємо в нарциски, коханки, чак­
лунки.

Друга частина
ВИПРАВДАННЯ
Перший розділ
НАРЦИСКА
Інколи твердять, що в основі поводження всякої жінки 1 лежить нарцисизм, але, надто розгортаючи це почуття, його руйнують, як Ларошфуко свого часу зруйнував її егоїзм. Насправді ж нарцисизм є процес відчуження більш визначений я поставлено як абсолютна мета і суб'єкт втікає в нього. Для жінки характерні інші типи поведінки, як, скажімо, автентичний або неавтентичний деяких з них ми вже торкалися. Але насправді обставини спонукають жінку в більшій мірі, ніж чоловіка, повернутися до себе й присвятити себе коханню.
Будь-яке кохання вимагає подвійності суб'єкта й об'єкта. Жінка йде до нарцисизму двома шляхами, що сходяться, проте, водній точці. Як суб'єкт вона почувається ошуканою. Дівчинкою її було позбавлено a l t e r e g o , яким для хлопчика є пеніс. І пізніше її агресивна сексуальність залишилася невдоволеною. І, щонайважливіше чоловічі сфери діяльності їй заказані. Вона чимось клопочеться, але нероби т ь нічого. Виконуючи обов'язки дружини, матері, домогосподарки, вона не реалізовується як особистість. Суть чоловіка проявляється в будівлях, що він зводить, в деревах, котрі корчує, у хворих, яких лікує. Не маючи змоги здійснитися в задумах і цілях, жінка намагатиметься збутися в іманентності своєї особи. Перефразовуючи слова Сьєйєс, Марія Башкирцева писала Хто я Ніщо. Ким я хочу бути Усім. Це, власне, тому, що жінка є нічим, які більшість жінок, котрі вперто обмежують свої інтереси у своєму єдиному я, що вони його перебільшують, змішуючи його з Цілим. Я — героїня в собі казала Марія Башкир-
1
Порівняйте Гелену Дейч «Psychology of W om en».
280
цева. Чоловік, котрий діє, неодмінно порівнює самого себе. Бездіяльна, розлучена, жінка не може ні знайти своє місце, ні глянути на себе збоку вона себе обожує, оскільки жоден інший значний об'єкт їй не доступний.
Якщо жінка може таким чином запропонувати себе своїм власним бажанням, то саме після років дитинства вона проявляється як об'єкт. Виховання спонукало жінку цілком відчужитися в своє тіло, статева зрілість відкрила їй це тіло, як пасивне й бажане до нього, атласного чи оксамитного, вона може торкнутися рукою і споглядати закоханим поглядом. Дістаючи втіху на самоті, жінка роздвоюється на чоловічий суб'єкт і жіночий об'єкт. Дальб'єз 1
вивчив випадок з Ірен, яка так зверталася до себе Я зараз себе покохаю, або ще палкіше Я зараз оволодію собою, або Я зараз себе заплідню. Марія Башкир- цева також є водночас суб'єктом і об'єктом. Вона пише Однак шкода, що ніхто не бачить цих рук і цього стану, всю оцю свіжість і всю оцю молодість».
Насправді не можна бути для себе позитивно іншим і усвідомити себе як об'єкт. Саме у ляльці матеріалізується дитяча мрія вона пізнає себе в ній конкретніше, ніжу власному тілі, тому що відокремлена одна від другої. Цю потребу бути другим, щоб встановити між собою і собою чулий діалог, пані де
Ноай виразила, між іншим, у Книзі мого життя».
«Я любила ляльки, я їх бавила, втішала своєю власною присутністю я не могла заснути під теплою ковдрою, щоб і їх не прикрити сукном і пухом. Я мріяла по-справжньому відчути чисту самотність роздвоєння. Потребу бути непохитною, цілою, двічі самою собою я пожадливо відчула щез раннього дитинства. Ох Як я бажала в ті трагічні миті, коли моя ніжна мрійливість була іграшкою образливих сліз, мати пруч себе іншу маленьку Анну, яка обніме мене зашию, втішить і зрозуміє. Упродовж всього життя я ношу її в своєму серці і не розлучаюся з нею вона мене не втішала, як я сподівалася, а надавала відваги».
Дівчинка вкладає спати своїх ляльок. Але протягом
1
Психоаналіз. Уроки свого дитинства Ірен любила пісяти, як
хлопчики; вона часто бачила себе в сні русалкою, що підтверджує
Гавлок Елліс,— це зв'язок між нарцисизмом і тим, що він називає
«русалізм», інакше кажучи, певна сечова еротика.
281
усього свого життя жінка докладатиме чималих зусиль, розлучаючись із єднуючись завдяки магії дзеркала. Ранк помітив зв'язок між дзеркалом і копією в міфах і снах. Особливо у випадках із жінкою, коли віддзеркалення уподібнюється я. Чоловіча краса є показником трансцендентності, яку жінки пасивність є показником іманентності досить однієї миті, щоб зупинити погляд, який може потрапити в нерухому пастку цинкової амальгами дзеркала. Чоловік, який почувається й бажає собі активності, суб'єктивності, не пізнає себе в заціпенілому образі. Жінка майже немає до нього потягу, тому що тіло чоловіка не видається їй бажаним об'єктом. Тимчасом як сама вона, роблячи із себе об'єкт, думає справді дивитися нас е б е в дзеркало пасивне й дане, відбиття є, які вона сама річчю. А оскільки вона жадає жіночого тіла, своєї плоті, то оживляє своїм захопленням, своїм бажанням бездіяльні чесноти, які вбачає в собі. Пані де Ноай, яка пізнала саму себе, звіряється нам:
«Я майже не пишалася дарунками духу, такими могутніми в мені, і навіть не піддавала сумніву, що відбитий дзеркалом образ раз по раз зирив на себе. Лише фізична втіха цілковито вдовольняє душу».
Слова фізична втіха надто невиразній не відобра­
жають суті. Те, що вдовольняє душу, є водночас як дух, який проявляє себе, підтверджуючи, що спогляду- ване обличчя є тут, тепер, дане і безперечне. Все майбутнє зосередилося на цьому шматочку світла, рамка якого творить всесвіт. Поза цими вузькими межами — лише безнадійний хаос. Світ, зменшений до шматочка склав якому сяє образ Єдиний. Кожна жінка, поринувши в своє віддзеркалення, панує над простором і часом, над чоловіками, над долею, славою, любощами. Марія Башкирцева була такою захмелілою від власної краси, що захотіла увіковічнити її у мармурі, щоб стати безсмертною.
«Повертаючись додому, я роздягалася догола й завмирала, вражена красою свого тіла, ніби ніколи його й не бачила. Треба зробити із себе статую, але як Без одруження це майже неможливо. А це треба конче зробити, інакше буду лише спотворена, зіпсована. Треба виходити заміж тільки задля того, щоб зробити з себе статую. Сесіль Сорель, яка готується до любовного побачення, змальовує сама себе так:
282
Я перед дзеркалом. Я хочу бути найкрасивішою. Я б'юся зі своєю гривою левиці. З-під мого гребінця сипляться іскри. Моє обличчя — ніби сонце посеред здибленого волосся, що сяє золотавим промінням».
Пригадується також одна молода жінка, яку язу стріла вранці в умивальній кімнаті якогось кафе. Вона тримала в руці троянду й виглядала мовби сп'янілою. Вона майже припадала губами до люстра, ніби хотіла випити свій образі бурмотіла всміхаючись Чарівна, яка я чарівна Жриця й ідол водночас, нарциска витає в позахмарних високостях, осяяна німбом славив осерді вічностігй дивиться звідтам на створіння, котрі колінкують перед нею, обожують її вона має себе за Бога, коли споглядає своє відображення в дзеркалі. Я кохаю себе, я Бог — казала пані Маєровська. Стати Богом — це реалізувати неможливий синтезу собі самій і для себе самої хвилини, коли індивід уявляє, що він досяг омріяного успіху, сповнені радістю, зворушливістю, повнотою щастя. Одного дня дев'ятнадця­
тирічний Руссель відчув довкола своєї голови ауру слави він від цього більше не видужав. Дівчина, яка похопила в глибині дзеркала красу, бажання, кохання, щастя, знову набуває властивих їй рис — пожвавлених, як вона гадала, завдяки своїй власній свідомості намагатиметься впродовж усього свого життя черпати обіцянки цього яскравого одкровення. Саме тебе я кохаю признається одного разу Марія Баш- кирцева своєму віддзеркаленню. Іншого разу вона пише Я себе так люблю, віддаюся собі з такою радістю, що під час обіду почувалася просто божевільною. Навіть якщо жінка і не надто вразлива, вона бачить на своєму обличчі відбиття рідкісного багатства своєї душі, й цього достатньо, аби вона сп'яніла. В романі пані Крюденер зображає подібну жінку в образі Валері таким чином:
«У ній було щось незвичайне, чого я ще не бачила в жодній жінці. Можна мати стільки ж чарівності, ще більше краси — однак не наблизитися до неї. Нею, можливо, й не замилуєшся, але вона має щось ідеальне й чарівне, що не залишає байдужим. Побачивши її, казали — така тендітна, така струнка, як думка...»
Тож не слід дивуватися, що навіть не наділені спадковою вродою можуть інколи відчути захват від споглядання себе в дзеркалі вони зворушені самим фак­
263
том того, що є плоттю. Які чоловіків, їх вражає чиста шляхетність юної жіночої плоті. А оскільки дівчат розглядають як особливий суб'єкт, з якимось лукавством, то вони наділяють чарівною своєрідністю свої специфічні властивості. Вони віднаходять у своєму обличчі або в своєму тілі якусь привабливу, рідкісну, збудливу рису і вважатимуть себе гожими тільки тому, що почуваються жінками.
А втім, дзеркало, хоч і найпоширеніший, проте неєдиний засіб роздвоєння. Вдаючись до внутрішнього діалогу, кожен може спробувати створити собі двійника. Нудьгуючи на самоті більшу частину дня, жінка має досить вільного часу, аби вимріяти своє друге обличчя. Юна дівчина мріє про майбутнє. Обмежена теперішнім невизначеним часом, вона вигадує про себе всілякі історії, підправляє їх, намагаючись надати естетичного лоску, перетворюючи задовго до смерті своє можливе життя в долю.
Між іншим, дуже багато жінок надто прив'язані до спогадів про своє дитинство. Жіноча література — це, по суті, релігія. В чоловічих автобіографіях дитинство посідає загалом лише другорядне місце. Жінки, навпаки, обмежуються часто розповіддю про свої дитячі роки, котрі є особливим матеріалом їхніх романів та оповідань. Жінка, яка розповідає про себе подрузі, коханцеві, майже всі історії починає такими словами Коли я була дівчинкою Вони носять у собі постійну ностальгію за цими роками, коли відчували на своїй голові добру й велику руку батька, насолоджуючись радощами незалежності. Захищеній виправдані дорослими, вони були автономними індивідами, перед котрими відкривалося вільне майбутнє. Тимчасом нині вони недостатньо захищені шлюбом і коханням і стали служницями або об'єктами, заточеними в сьогоденні. Жінки панували над світом, день при дні підкоряючи його і ось тепер вони відділені од світу, приречені на іманентність і вторинність. Вони почуваються занедбаними. Але найбільше вони страждають від того, що в більшості випадків змушені залишатися тільки дружиною, матір’ю, домогосподаркою, жінкою серед мільйонів інших таких як вона. Кожна дитина, навпаки, перемогла своє життя особливим чином вона не знає аналогій, існуючи між власним пізнанням світу і своїми друзями. Завдяки своїм батькам, учителям,
284
друзям вона втвердилася в своїй особистості, вважає себе незрівнянною, єдиною у своєму роді, якій напророчені унікальні можливості. Жінка в спогадах знову повертається до тієї дівчинки, якою вона колись була, але потім, відрікшись од свободи, потреб, панівного становища, зрадила і її. Жінка, якою вона стала, шкодує за тією людською істотою, якою була, і намагається знову ввійти в той образ, оживити його. Маленьке дівча ці слова її розчулюють, але ще більше ось ці Дивовижне мале дівча, які знову повертають втрачену самобутність.
Жінка не обмежується своїм захопленням цього такого рідкісного дитинства вона намагається оживити його в собі. Вона знову й знову пересвідчується, що її смаки, думки, почуття зберегли незвичайну свіжість. Загнана в кут, волаючи до порожнечі, бавлячись намистом або покручуючи каблучку, вона бурмоче Це дивовижно.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   29


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал