Друга стать




Сторінка21/29
Дата конвертації02.12.2016
Розмір4.23 Mb.
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   29
9
Сімона де Бовуар, т 2
257
тут неостанню роль, тому що Дідро, Бенжамен Кон- стан проливали потоки сліз, тоді як чоловіки припинили плакати, відколи їм забороняє звичай. Але жінка завжди була схильною до прийняття стосовно світу поведінки поразки, тому що ніколи відверто не брала його на себе. Чоловік укладає угоду зі світом. Навіть злигодні не завадять його ставленню до цього світу, якому він прямо дивиться у вічі, він не дасть себе подолати. Тимчасом достатньо однієї прикрої обставини, щоб жінка знову відчула ворожість досвіту та його несправедливість. У цьому разі вона поспішає до свого найнадійнішого притулку замикається в собі. Ці бліді щоки без сліду рум'янцю, ці полиски її очей крізь усе це прозирає зболена душа жінки. Ніжна шкіра, солонувата на смак, сльози теж ніжній гіркува­
то-лагідні; обличчя гіашіє під пестливими струмочками води сльози — це водночас скарга й розрада, нервове збудження й гамівна прохолода. Сльози — це також найвище алібі раптові, як буря, струменіючі нестримним потоком, циклоном, зливою, мов весняний дощ із градом, вони перетворюють жінку на плакучий водограй, її очі нічого не бачать, їх оповив туман її погляд змішався з дощем осліпла, жінка повертається до пасивності природних речей. її намагаються перемогти, й вона покірно сприймає свою поразку, котиться прямо вниз, тоне, вислизає від чоловіка, який безпорадно стоїть перед нею, наче перед водоспадом. Він засуджує цей віроломний вчинок але вона визначає, боротьба є віроломним вчинком з часу відходу, тому що в неї немає в руках жодної ефективної зброї. Вона дедалі частіше вдається до ворожіння. Її ридання дратують чоловіка, він втрачає розумі ладен кинутися в цей вир.
Якщо не вистачає сліз, щоб виразити своє обурення, жінка починає влаштовувати сцени, раптове шаленство яких до краю бентежить чоловіка. В деяких соціальних прошарках, трапляється, чоловік б'є свою дружину насправжки, бо він дужчий і його кулак є ефективним засобом, тож забороняє собі всяку лють. Але жінка, які дитина, дозволяє собі символічне шаленство вона може накинутися на чоловіка, навіть подряпати його, але це тільки окремі прояви. Понад усе вона любить вдаватися до міміки і жестів через нервові розлади, коли не може конкретно реалізувати
258
своє бажання. Вона схильна до конвульсивних проявів не лише через фізіологічні особливості. Конвульсія — це своєрідне самовираження енергії, яка виштовхується зовні у світ тим, хто зазнав невдачі, не переслідуючи жодної мети це викидання в порожнечу всіх зусиль заперечення, збуджених ситуацією. Мати рідко впадає в істерику, коли поруч її дорослий син, чоловік чи коханець, яких вона не може підкорити тоді жінка віддається несамовитій безнадії. Істеричні сцени Софії Толстої щодо цього є вельми показові. Звичайно, даремно вона не шукала розуміння в свого чоловіка, і в своєму щоденнику вона не здається ні шляхетною, ні чулою, ні щирою, вона є далекою, щоб ми сприйняли її як привабливий образ. Усе своє життя вона тільки потерпала від постійних взаємних звинувачень, подружніх обіймів, вагітностей, самотності, моди, до чого чоловік її зобов'язував: коли рішучі новини викликали конфлікт, вона залишалася безпорадною проти ворожої волі. Вона вдавалася до комедіанства відмови — вдавані самогубства, вдавані втечі, вдавані хвороби тощо — ненависні для її оточення, для неї самої виснажливі майже не бачила іншого виходу, тому що немала жодної підстави примусити замовкнути своє обурливе почуття і жодного ефективного засобу їх виразити.
Чудовий вихід, що відкривається жінці, яка досягла краю відчаю самогубство. Але, здається, вона ним користується не так часто, як чоловік. Статистичні дані дуже двозначні 1 : якщо розглядати питання самогубства, то значно більше чоловіків, ніж жінок, накладають на себе руки проте спроби самогубства набагато частіші в жінок. Можливо тому, що їх значно більше приваблюють видовища, вони частіше, ніж чоловіки, вдають самогубство, але бажають звести рахунки з життям набагато рідше. А можливо, почасти тому, что грубі засоби викликають у них огиду вони майже ніколи не вдаються ні до холодної, ні до вогнепальної зброї. їм набагато легше втопитися, як, скажімо, Офілії, проявляючи при цьому свою спорідненість із пасивною й повною таємниць водою, де, здається, життя може непомітно розчинитися. Загалом, тут виступає двозначність, про яку я вже згадува­
1
Див Гальбвах, <.Причини самогубства»
9"
259
ла: те, що жінка ненавидить, вона не шукає щиросердо, щоб його покинути. Вона розігрує сварку, але кінець кінцем лишається біля чоловіка, який завдав їй страждань. Вона вдає, що хоче піти з життя, яке їй остогидло, але відносно рідко накладає на себе руки. Вона несхильна приймати остаточні рішення жінка повстає проти чоловіка, проти життя, проти свого становища, але не втікає від них.
Є багато проявів жіночої поведінки, що можуть тлумачитися як протести. Стверджують, що жінка часто обдурює свого чоловіка, аби кинути викликане задля втіхи вона буде відверто легковажна і марнотратна, оскільки він поміркований і ощадливий. Женоненависники, котрі звинувачують жінку у вічній відсталості, думають, що їй бракує звичайного глузду. Насправді ж вона покірно пристосовується до вимог часу. Така відсталість є обдумано погодженою. Деякі кокетки намагаються таким чином роздмухати бажання чоловіка й надати собі більшої ваги, але особливо жінка, нав'язуючи чоловікові кілька моментів чекання, протестує проти цього довгого чекання, яким є її власне життя. В якомусь розумінні все її існування є очікуванням, оскільки вона зачинена в лімбах іманентності, випадку, а її виправдання завжди в руках іншого вона чекає шанобливого ставлення і слів захоплення від чоловіка, коханця, чекає від них підтвердження необхідності свого існування, своєї вартості й навіть свого буття. Вони забезпечують жінку засобами до існування. Щоб вона мала в своїх руках чекову книжку або отримувала щотижня чи щомісяця певну суму від чоловіка, то насамперед треба, щоб він одержував свою платню, отримував цю прибавку, завдяки якій вона мала б змогу залагодити свої справив крамниці або купити нову сукню. Жінці необхідна присутність чоловіка економічна залежність віддає її в його розпорядження. Вона є тільки однією зі складових його життя, тимчасом яку чоловікові — все її життя. У чоловіка є справи поза домашнім вогнищем, жінка мириться з його відсутністю з дня удень саме коханець, якщо він палкий, заповнює цей своєрідний вакуум. У ліжку вона чекає, щоб прокинулося бажання чоловіка, вона чекає інколи з тривогою — свого власного задоволення. Все, що вона може протиставити це запізнитися на побачення, призначене кохан­
260
цем, або надто довго чепуритися перед дзеркалом і цим нервувати чоловіка. Такою поведінкою вона підкреслює важливість своїх власних справ, свою незалежність, на якусь мить вона знову стає головною діючою особою, примушуючи іншого коритися її волі. Та це лише боязка помста. Затята, здатна морочити голови чоловікам, вона не зрозуміє ніколи безкінечних годин, які проводить, вичікуючи, сподіваючись, підкоряючись чоловічій сваволі.
У більшості випадків, навіть визнаючи загалом панівне становище чоловіків, змиряючись з їхньою вищістю, обожуючи їхніх ідолів, жінка крок за кроком заперечує їхній авторитет. У цьому й криється той славнозвісний дух протиріччя, за який їй часто дорікають. Не маючи автономної самостійності, вона не може протистояти істинам, цінностям, носіями яких є чоловіки. Вона може тільки заперечувати їх. Її заперечення є більш-менш послідовне щодо кількості в ньому пошани й злоби. Але річ утім, що жшка знає всі вади чоловічої системи й намагається їх викрити.
Жінки не володіють світом чоловіків, тому що їхній досвідне вчить їх керуватися логікою й технікою, і, навпдки, зусилля чоловічих засобів розвіюються на рубежах жіночих володінь. Є лише одна ділянка людського досвіду, який свідомо шукає чоловік, незважаючи, що зазнає невдачі в мисленні цей досвід жінка пережила. Такої точності дотримується інженер, коли будує свої плани, почуваючись деміургом одне слово, і їжа на столі, і сорочки накрохмалені, і діти втишені. Народження дитини йому також здається швидким, все робиться ніби за помахом чарівної палички Мойсея, і він анітрохи не дивується з цього. Чудо — це не те саме, що магія воно міститься всередині світу, раціонально визначеного основною переривчастістю безпричинної події, в зіткненні з якою всяка думка розбивається тимчасом магічні явища природи об'єднані таємними силами, яких покірна свідомість може підтримувати — не розуміючи його — безперервне становлення.'Новонароджений здається дивним для батька-деміурга, чарівним для матері, яка його виносила в своєму лоні й виплекала. Досвід чоловіка зрозумілий, але продірявлений порожнявою досвід жінки — у її власних межах, невиразний, але цілісний. Ця непрозорість робить її обважнілою.
261
В своїх стосунках із жінкою чоловік здасться їй легковажним у нього легковажність диктаторів, генералів, суддів, бюрократів, законів та абстрактних моральних правил. Саме те, що власне й хотіла сказати ця домогосподарка, котра якогось дня прошепотіла, знизуючи плечима Чоловіки, упаси Боже А ще вони кажуть Чоловіки — це не відати, не знати життя. В міфі про богомола жінки протиставляють символ легковажному і набридливому трутневі.
Зрозуміло, що з цього погляду жінка відкидає чоловічу логіку. Це не тільки не впливає на її досвід, але вона знає, що в руках чоловіків розум набирає форми потайної люті їхні безапеляційні твердження покликані містифікувати її. Жінку хочуть ув'язнити в дилемі Або ти згідна, або ні. В ім’я всієї системи допустимих принципів, вона мусить бути згідною, не погоджуючись саме цю систему вона цілком відкидає. Жінка не може дозволити собі подібного вчинку. Вона немає засобів, щоб перебудувати суспільство, проте й не намагається цього робити. На півдорозі від рабства до заколоту вона змиряється, всупереч власному серцю, з чоловічим пануванням. Саме через насильство треба в кожному випадку примушувати себе відповідати за наслідки своєї сумнівної покірливості. Чоловік вганяється за химерою — мати дружину, яка була б зі своєї волі рабинею він хоче, щоб, поступаючись йому, вона поступалася безперечно. Але жінка знає, що він мусить сам шукати постулати, з яких випливають його непохитні висновки, оскільки вона знову уникає поставити йому питання, він їй легенько затулить рота. При всьому тому він не переконає її, бо вона вбачає в цьому сваволю. Роздратований чоловік звинуватить її також у нелогічності вона відмовляється грати в запропоновану гру, оскільки знає, що гральні кості мічені.
Жінка не вважає точно, що істина — це щось інше, чи саме та, на яку претендують чоловіки швидше вона погодиться, що істини взагалі не існує. Це не лише становлення життя, яке вселяє в неї недовір'я щодо принципу тотожності, ні магічні явища природи, якими вона оточена і які руйнують поняття причинності. Це в осередді чоловічого світу він сам, це в ній, в якості приналежності цьому світу, за який вона двозначно хапається, як за всяке начало, всяку цін­
262
ність, за все, що існує. Вона знає, що чоловіча мораль утому, що стосується її, є широкою містифікацією. Чоловік їй помпезно завдає удару своїм збірником законів доброчесності і честі. Проте лагідно запрошує
ії не коритися він враховує навіть цю непокору і без цієї непокори весь цей чудовий фасад, позаду якого він ховається обвалиться.
Чоловік охоче покладається на гегельянську думку, згідно з якою громадянин набуває своєї етичної гід­
ності,трансцендуючись до всесвіту : як особливий індивід, він має право на бажання, на втіху. Його стосунки із жінкою перебувають у сфері випадковостей, на яку моральне поширюється, де вчинки різні. З іншими чоловіками він має такі стосунки, при яких цінності є заангажованими. Він є свобода, яка сміливо виступає проти інших свобод стосовно законів, щоб усі повсюдно визнавали. Але поруч із жінкою — вона власне й була вигадана для цього задуму — він припиняє братина себе своє існування, він занурюється в марево із самого себе на хистку площину, вдає із себе тирана, садиста, шаленця або ж демонструє дитинність, викликаючи жалісливий мазохізм. Він намагається вдовольнити своє наслання, свої дивацтва, розслаблюється в ім'я прав, які завоював у суспільному житті. Його жінка часто-густо подивована — як Тереза Декейру — контрастом між велемовною манерою його розмов, його громадської поведінки і його хворими вигадками темряви. Він проповідує приріст населення й водночас проти багатодітності, лицемірно узгоджуючи із жінкою народження кожної дитини. Він вихваляє цнотливих і вірних дружин, в той же час спонукаючи до адюльтеру жінку свого сусіда. Чоловіки лукаво просторікують проте, що аборт — це злочин, тимчасом як щороку у Франції мільйон жінок поставлені чоловіками в обставини, за яких вони змушені вдатися до аборту. Дуже часто чоловік або коханець звинувачують їх у цьому, але в багатьох випадках дають мовчазну згоду на це. Вони розраховують на визнаний прийом, коли жінка сама схиляється до злочину її аморальність є необхідною для гармонії морального, шанованого чоловіками суспільства. Найкрасномовніший приклад цього дворушництва — це ставлення чоловіка до проституції це його запити створюють попит. Я вже згадувала, з яким рсзбзщеним
263
скептицизмом повії дивляться на респектабельних панів, котрі таврують розпусту в цілому, але виявляють величезну поблажливість до своїх власних пороків, тимчасом говорять про порочність і розпусту дівчат, котрі живуть, торгуючи своїм тілом, а не чоловіків, котрі цим тілом користуються. Є один випадок, що ілюструє таку свідомість наприкінці минулого століття поліція викрила водному публічному будинку двох дівчаток віком від дванадцяти до тринадцяти років. Відбувся судовий процес, на якому вони давали свідчення й розповіли про своїх відвідувачів, серед яких були відомі особи. Одна з них розкрила рота, аби назвати прізвища. Прокурор швидко урвав її Не плямуйте ім'я порядної людини Пан, нагороджений орденом Почесного легіону, залишився порядним навіть після того, як збезчестив юне дівча, звичайно, в нього є слабості, але хто їх немає Тимчасом як дівчина-підліток, якій недоступна етична царина світу — яка не єні урядовою особою, ні генералом, ні великим французом, а лише дівчиною-підлітком,— грає свою моральну вартість в царині випадкової сексуальності це порочна особа, яка збилася зі шляху, розпусниця, яку слід помістити у виправну колонію.
У багатьох випадках чоловік може, не втрачаючи своєї високої гідності, стати співучасником акту, який для жінки є ганьбою. Проте жінка не помічає цих хитрощів. Вона розуміє лише те, що чоловік не чинить відповідно до принципів, які сам проголошує і яким просить коритися. Він ке хоче того, що виголошує і через це вона йому не даєте, що вона має дати. Вона буде цнотливою і вірною дружиною, але нишком вдовольнятиме свої бажання, вона буде чудовою матір'ю, проте ретельно вживатиме «birht control» і, якщо потрібно, вдасться до аборту. Чоловік офіційно засуджуватиме її — це одне з правил гри, але потай буде вдячний їй за цю. маленьку чесноту, за ту свою безплідність. Жінка грає роль тих секретних агентів, котрі починають стріляти, коли їх намагаються схопити, й щедро обдаровують винагородою, якщо вони прихильні. На жінку звалюють всю аморальність чоловіків не тільки на повію, ай на всіх жінок взагалі, котрі слугують стічним рівчаком осяйних і розкішних палаців, у яких мешкають порядні люди. Коли їм потім кажуть про гідність, честь, вірність, про всі високі
264
чоловічі чесноти, тоне треба дивуватися, що вони відмовляються вірити в них. Жінки сміються, зокрема, коли доброчесні чоловіки починають їм дорікати в корисливості, комедіанстві, брехні вони добре знають, що для них нема жодного іншого виходу. Чоловік також цікавиться грошима, успіхом, але він має засоби здобути їх завдяки своїй праці. Жінці відвели паразитарну роль, а всякий паразит є неодмінно експлуататором. Вона має потребу в чоловікові, щоб здобути людську гідність, харчуватися, втішатися, народжувати. А оскільки її заганяють у цю діяльність, то вона стає засобом експлуатації. Щодо брехні, крім випадку проституції, не йдеться проте, що між нею і її покровителем був чесний торг. Чоловік сам вимагає, аби вона грала комедію. Він хоче, щоб вона була іншою, але всякий екзистент, хоч як затято він зрікається, завжди лишається суб'єктом; а її він хоче мати як об'єкт. Вона робиться об'єктом; з того моменту, коли стає істотою, вона розвиває вільну діяльність. Саме там криється її первісна зрада. Найпо- кірніша, найпасивніша залишається ще свідомість. І досить інколи, щоб чоловік помітив, що, віддаючись йому, вона дивиться на нього осудливо, як він починає почуватися ошуканим. Вона повинна бути тільки подарунком, здобиччю. Причому цей подарунок має бути вручений йому з доброї волів ліжку він вимагає від неї вдоволення своїх забаганок, в домашньому колі потребує, щоб вона щиро визнавала його вищість і його чесноти. Навіть утому разі, коли жінка підкоряється, вона все ж повинна вдавати з себе незалежну, але в інші моменти змушена грати комедію пасивності.
Еона вдається до обману, щоб утримати чоловіка, який їй забезпечує щоденний хліб насущний звідси сцени й сльози, любовні захоплення, істерики. Вона вдається до обману ще й тому, щоб урятуватися від тиранії, на яку погоджується через вигоду. Він її заохочує ламати комедії, з яких має користь його імперіалізмі пиха жінка спрямовує проти нього свої потаємні сили, таким чином вона бере подвійний реванш. Обдурюючи, вгамовує химерні бажання й відчуває втіху од того, що пошиває його в дурні. Дружина, куртизанка брешуть, удаючи захоплення, якого вони не відчувають. Потім втішаються з коханцем, з подругами наївним гонором своїх жертв Вони неспроможні нас удовольнити, але
265
вимагають, аби ми стогнали від утіхи звіряються жінки одна одній з гнівом. Ці розмови нагадують балачки слуг про роль зла їхніх хазяїв. Жінка має ті самі вади, бо є жертвою того самого патерналістського гніту. Вона так само цинічна, тому що дивиться на чоловіка знизу вверх, як лакей — на своїх хазяїв. Але зрозуміло, що жодна з цих рис не виявляє її сутності або якогось первісного бажання збочення вони відбивають становище. Брехня є всюди, де існує примусовий устрій виголошує Фур'є. Заборона та контрабанда нероздільні в коханні, які в товарі. А чоловіки настільки добре знають, що вади жінки виявляють її стан, що, намагаючись зберегти ієрархію двох статей, вони заохочують в своїй жінці ці самі риси, які дозволяють їм зневажати її. Без сумніву, чоловік, коханець незадоволені пороками химерної жінки, з якою вони живуть. Вихваляючи жіночі принадив цілому, вони не уявляють її без притаманних їй вад. Якщо жінка — необлудна, не нікчемна, не підла, нелінива, вона втрачає свою привабливість. У Будинку манекенів Гельмер твердить, що чоловік почувається справедливим, дужим, тямущим, поблажливим, коли пробачає слабкість жінки, її дитинні похибки. Так само як чоловіки Берн- штейна розчулювалися — з допомогою автора — від жінки-злодійки, злючки, перелюбниці. Вони розраховують, схилившись над нею з поблажливістю, на їхню розсудливу чесноту. Американські расисти, французькі колоністи бажають бачити чорного обов'язково крадієм, лінивим, брехуном і взагалі мерзенним типом. Добрий законна боці гнобителя якщо він упирається бути порядним, чесним, то на нього дивляться як на несповна розуму. Жіночі вади трохи перебільшені ще й тому, що вона не намагається їх заперечити, а навпаки, перетворює їх на свою прикрасу.
Відкидаючи принципи логіки, моральні імперативи, скептицизм перед законами природи, жінка не бачить сенсу в світі. Він здається їй невиразною сукупністю дивних випадків. Ось чому їй легше сприйняти пересуди сусідки, ніж наукову виставку. Звичайно, вона шанує друковану книжку, але її погляд ковзає зі сторінки на сторінку, не вхоплюючи її змісту. І, навпаки, вона негайно реагує на розказаний якимось незнайомцем анекдот десь у черзі або на виставці мод. У її володіннях усе чарівне, поза ними — все тасмни-
2Ь6
че. Вона не знає критеріїв імовірності. Жінку може переконати лише її власний безпосередній досвід або досвід іншої, якщо він утверджує їі з достатньою силою. Оскільки вона ізольована в своєму домашньому вогнищі, тоне конфронтує з іншими жінками й мимовільно розглядається як особливий випадок. Вона постійно сподівається, що доля й чоловіки зроблять на її милість виняток. Більш ніжу пересуди про всіх і вся, вона вірить в осяяння, котрі її проймають. Вона легко визнає, що вони їй послані Богом або якимось невідомим духом. Деякі нещастя, окремі прикрі випадки вона сприймає спокійно Це мене не стосується. Навпаки, вона сподівається, що для мене зроблять виняток. Хитрість — це її природжена риса. Торговець згодиться поступитися в ціні, контролер дозволить проїхати без квитка. Переоцінивши її усмішку, забувають їй сказати, що всі жінки всміхаються. Це неправда, що вона уявляє себе незвичайнішою засвою сусідку таке не порівнюється. В цьому розумінні рідко коли досвід покарав її хоч водній брехні, вона чинить невдало раз, вдруге і не робить висновків.
Ось тому жінки й не досягають успіхів у грунтовно­
му спорудженні антисвіту. То як же вони можуть кинути виклик чоловікам Спорадично вони обмовляють чоловіків, розповідають одна одній прорізні любовні та пологові пригоди, гороскопи й діляться рецептами краси. Та щоб справді спорудити цей світ зла, як цього вимагає їхня ненависть, їм бракує переконання. їхнє ставлення до чоловіка надто двоїсте. Насправді він для них як дитина — тіло неістотне і вразливе, це — наївність, надокучлива мука, жалюгідний тиран, егоїст, хвалько і водночас — герой-визволитель, божество, котре роздає цінності. Його бажання — це ненатлість, його обійми — принизлива важка робота тимчасом чоловічі несамовитість і сила здаються їй енергією творця. Коли жінка вигукує з захватом Оце чоловік, то має на увазі і сексуальну могутність, і соціальну спроможність чоловіка, яким вона захоплюється втому і в іншому виражається та сама незалежність творця. Жінка просто не уявляє, щоб чоловік, будучи великим актором, біснесменом чи генералом, та й не був могутнім коханцем. Його громадські успіхи завжди сексуально приваблюють, і навпаки, вона ладна визнати генієм чоловіка, який її
267
вдовольнив. А втім, це є чоловічий міф, який вона знову поновлює. Фалос для Лавренції і для більшості жінок взагалі — це водночас жива енергія і людська трансцендентність. Таким чином, жінка вбачає в любовних втіхах єднання з духом світу. Прирікаючи себе чоловікові як містичний культ, вона втрачає себе і через те постає в славі. Протиріччя тут легко знімається завдяки більшості індивідів, котрі причетні до змужніння. Декотрі — ті, яким вона випадково завдала страждань у щоденному житті,—є втіленням людського убозтва. В інших вихваляється велич чоловіка. Але жінка навіть погоджується, щоб ці два образи об'єдна­
лися в один. Якщо я стану знаменитою писала одна закохана дівчина чоловікові, якого вона вважала за вищого Р. напевно одружиться зі мною, оскільки його примхи будуть вдоволені, він вигинатиметься в моїх обіймах як той кіт. Тимчасом вона його обожує несамовито. В очах скупої, дріб'язкової, пихатої, кумедної жінки той самий індивід може виглядати надто дужим — справжнім богом після всього боги є її слабістю. Індивід, це той, якого шанують за його свободу, гуманність, мають до нього цю вимогливу строгість, яка є сподом справжньої шаноби. Навіть якщо жінка колінкує перед своїм чоловіком, це не заважає їй похвалятися, що вона знає, як його окру- тити», скерувати, вона люб'язно хвалить його маленькі переваги, і при цьому він не втрачає свій престиж саме це є доказом того, що вона не відчуває приязні до його особистості, яка проявляє себе в діях. Жінка сліпо кидається в ноги вищій сутності, якою є ідол мужність — це свята аура, дана стала цінність, яка стверджується всупереч нікчемностям індивіда, який її несе цей не беруть до уваги навпаки, жінці, ревнивій до свого привілею, подобається окрутити його і взяти над ним гору.
Неоднозначність почуттів жінки до чоловіка виявляється в загальній її поведінці, вставленні до самої себе й досвіту. Сферу, якою обмежується її існування, визначено чоловічим світом. Та цей світ невідступно переслідується таємними силами, іграшкою яких стають самі чоловіки. Якщо жінка об'єднається з цими магічними силами, то підкорить у свою чергу і владу. Суспільство поневолило Природу, але Природа панує над ним. Дух утверджується по той бік життя, але він
268
вгасає, якщо життя його більше не підтримує. Жінка опирається на цю двозначність, щоб надати більше істинності саду, а не місту, недузі, а не думці, пологам, а не революції. Вона намагається відновити на землі царство Матері, омріяне Башоффеном, щоб знову відшукати істотне серед неістотного. Та оскільки жінка також є екзистентом, що живе трансцендентністю, то буде розцінювати сферу, в яку ув'язнена, тільки перетворюючи її вона надає їй трансцендентної важливості. Чоловік живе в логічному світі, який є продуманою реальністю. Жінка бореться з магічною реальністю, яка не піддається осмисленню вона втікає від неї, занурюючись у власні думки реального змісту. Замість боротися за своє існування, вона шукає на небесах чисту ідею своєї долі замість того, щоб діяти, вона підносить в уяві свого боввана замість того, щоб думати, вона мріє. Тому й вийшло, що, маючи такі природні дані, жінка зробилася такою неприродною, будучи такою земною, стала такою ефірною. її життя минає за миттям каструль, і це — дивовижний роман. Васал чоловіка, вона уявляє себе його ідолом. Зневажена в своїй плоті, вона прославляє Кохання. Приречена пізнавати життя лише як штучний випадок, вона стає жрицею Ідеалу.
Ця двоїстість позначається на поведінці, де жінка використовує своє тіло. Це ноша катована видом, що кровоточить щомісяця, пасивно розмножується. Цей тягар не є для неї чистим засобом підкоряти світа непрозорою наявністю. Ця ноша не закріплюється, як самодостатня втіха, а створює собі страждання жінка почувається в небезпеці серед своїх «інтер'єрів». Це тіло істеричне через тісний зв'язок ендокринних секрецій з нервовими й симпатичними системами, які керують м'язами і внутрішніми органами. Воно виражає зворотні дії, які жінка відмовляється братина себе в риданнях, корчах, блювотах, воно вислизає від неї, зраджує її. Воно є найінтимнішою її істиною, але ця істина, яку вона намагається приховати, ганебна. А водночас воно є її незвичайною дивовижею вона із захватом розглядає його в дзеркалі воно як обіцяне щастя, мистецьке творіння, жива статуя. Вона його ліпить, прикрашає, оголює. Коли жінка всміхається до свого віддзеркалення, то забуває про його плотську реальність. У любощах, у материнстві її образ руйну­
269

ється. Але часто, мріючи про саму себе, їй дивно бути водночас і героїнею, і плоттю.
Природа дарує їй симетрично двояке обличчя вона подає бульйоні спонукає до містичних виявів почуттів. Стаючи домогосподаркою, матір'ю, жінка відмовляється од своїх прогулянок у поле й ліс. Вона віддає перевагу затишному окультуреному саду з городом. Вона приручила квіти й вирощує їх у вазонах, проте інколи захоплюється місячним сяйвом і заходом сонця. На фауну й флору вона дивиться передусім як на продукти харчування або прикраси. Тимчасом у всьому цьому струмують соки, які є життєдайними й магічними. Життя — це не лише іманентність і повторення воно також сяє і засліплює. У квітучих преріях воно вибухає Красою. Схожа на природу плодючістю свого лона, жінка також почувається підхопленою подувом вітру, який оживляє її і який є духом. І наскільки вона залишається невдоволеною, настільки почувається юною, незавершеною, необмеженою дівчиною. Її душа теж поглинається безконечними шляхами, до недосяжних обріїв. Закабалена чоловіком, дітьми, домашніми клопотами, вона знову відчує п’янке захоплення од самотності, незалежності на схилах пагорбів. Вона більше не дружина, мати, домогосподарка, а людська істота. Вона споглядає пасивний світ, пригадуючи, що є цілковитою свідомістю, затятою свободою. Перед таїною води, пориванням вершин чоловіча зверхність щезає. Коли жінка перетинає галяви, порослі вересом, коли занурює руку в ріку, то живе не для іншого, а для себе. Жінка, яка зберегла свою незалежність, незважаючи на закріпачення, палко закохується в Природу — свою власну свободу. Для декого — це лише привід до вишуканих захоплень і тому вони вагатимуться в сутінках між страхом схопити застуду й млістю душі.
Ця подвійна незалежність — плотського й поетичного світу визначає метафізика мудрість, до якої більш-менш визначено прилучається жінка. Вона намагається поєднати життя і трансцендентність. Це свідчить, що жінка не визнає картезіанства і всіх його доктрин. Зате легко приймає натуралізм, аналогічний стоїцизму чи неоплатонізму X V I ст. Недивно, що жінки, з Маргариток) Наваррською на чолі, сповідували матеріалістичну й духовну філософію водночас. Соці­
270
ально жінка-маніхеїстка відчуває глибоку потребу в онтологічному оптимізмі. Про моральність вчинку не слід судити з того, що течи інше їй чинити заборонено. Над нею тяжіє даність. Все ж необхідно, щоб ця даність була Добром, але Добро, якщо його визначати як Спіноза — через розум, або як Лейбніц — через розрахунок, не торкнеться її. їй потрібне Добро, яке буде живою Гармонією і всередині якого вона знайде своє місце через єдину дію — життя. Поняття гармонії — одне з ключових жіночого світу жінка довершена в стані спокою, безпосереднє виправдання кожної окремої частинки, починаючи з цілого, і її пасивна участь у підсумку. В гармонійному світі жінка досягає того, що чоловік знайде в дії вона зливається зі світом, вона спокушена ним, вона сприяє тріумфу Добра. У хвилини одкровення жінки примиряються з реальністю, знаходячи спокій у собі це ті осяйні хвилини щастя, які в Пані Далловей» В. Вульф, у Прогулянці з ліхтарем К. Мансфільд даруються героїням якнайвища нагорода. Радість, яка є вільним пориванням душі, стримується чоловіком жінка спізнає почуття щирої усмішки *. Зрозуміло, що проста атеракція може постати в її очах вищою цінністю, тому що вона живе нормально в напрузі відмови, взаємних докорів, протесту. Хоч бияк дорікали у відчутті насолоди од чудовного пополудня або лагідного вечора. Але це омана — шукати тут справжнє визначення захованої душі світу. Краси нема світне гармонійний і жоден індивід тут немає необхідного місця.
Є виправдання, вище відшкодування, що в суспільстві постійно пов'язувалося з визволенням жінки релігія. Релігія потрібна і жінкам, і народу з тих же самих мотивів коли засуджують стать, клас за іманентність,


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   29


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал