Друга стать




Сторінка20/29
Дата конвертації02.12.2016
Розмір4.23 Mb.
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   29
Шостий розділ
СТАНОВИЩЕ Й ХАРАКТЕР ЖІНКИ
Тепер нам зрозуміло, чому звинувачення на адресу жінки, які звучать нині, майже повністю повторюють висунуті ще греками. Незважаючи на зовнішні зміни, її становище залишалося таким самим, де власне жінка сама визначаєте, що називають характером вона занурюється в іманентності, в неї суперечливі думки, вона поміркована й дріб'язкова, позбавлена відчуття істини, правильності, вона аморальна, надто утилітарна, брехлива, кумедна, корислива. У всіх цих твердженнях є частка правди. Але такі риси жінки аж ніяк не зумовлені її гормонами чи складом розуму вони пояснюються самим становищем жінки. Саме з цих позицій мий спробуємо узагальнити всі погляди на жіночу сутність, а можливі повтори допоможуть охопити в цілому економічну, соціальну, історичну обумовленість вічності жіночого роду».
Інколи протиставляють жіночий світ світу чоловічому, але варто ще раз підкреслити, що жінки ніколи не становили окремішнього й закритого суспільства. Вони утворюють одне ціле з правлячою частиною спільноти — чоловіками, в підпорядкуванні яких і перебувають. Жінок об'єднує лише подібність мимовільної згуртованості між ними немає тієї природної солідарності, на якій грунтується будь-яка усталена спільнота. Вони завжди намагаються — щез часів Елевсінсь- ких містерій, а нині в клубах, салонах, художніх робітнях — об'єднуватися, аби підтвердити існування антисвіту, але вони утверджують його саме всередині чоловічого світу. Звідси й виникає парадокс їхнього становища вони належать водночас до чоловічого світу й до того кола, де цей світ є суперечливий обложеним з усіх боків, їм важко десь знайти затишне місце. їхня покірливість подвоюється завжди відмовою, їхньою відмовою згоди. Цим їхня поведінка нагадує поведінку дівчини, але їх важко у цьому підтримати, оскільки не йдеться більше тільки про дорослу жінку, яка мріє про своє життя не лише через символи, ай живе ними.
Жінки визнають, що світу цілому належить чоловікам. Саме чоловіки створили його, ним правили й
246
понині панують у ньому. Щодо жінки, то її в ньому не розглядають як відповідальну. Зрозуміло, що вона є підлеглою, залежною й ніколи не виступала як суб’єкт поруч з іншими членами спільноти. Ув'язнена у своїй плоті, помешканні, вона розглядається лише як пасивна поруч із цими богами в людській подобі, котрі визначають цілій цінності. З цього погляду можна зрозуміти гасло, яке прирікає її на вічне дитинство. Тут ішлося також про робітників, чорних рабів, тубільне населення, які були великими дітьми і яких також тривалий час не боялися, оскільки вони не оскаржували істини і закони, продиктовані іншими людьми. Доля жінки — це покірливість і шанобливість. Вона не претендує на володіння, навіть у думках, на всю цю даровану їй реальність. У її очах — непроникна присутність. Насправді жінка не засвоїла технічні досягнення, які б дали їй змогу панувати над предметами вивчення. Власне, вона й не веде боротьбу з предметом, аз життям, а це не опановується через знаряддя можна тільки підкоритися таємним законам. Світне здається жінці сукупністю засобів, проміжною ланкою між її бажаннями і цілями, як про це казав Гайдеггер: він є, навпаки, затятий, незаперечний опір він панує через фатальність і подолання таємничих химер. Це таємниця кров'яної суниці, яка зріє в лоні матері і перетворюється на людську істоту. Жодна математика неспроможна це творення втиснути в рівняння, жодна машина не зможе прискорити або затримати цей процес. Жінка відчуває опір тривалості, тимчасом як найчутливіші прилади зазнають невдачі. Вона це творення відчуває своєю покірною плоттю в місячному ритмі, плоттю, яка з роками дозріває, а потім руйнується. Кухня щоденно привчає її до терпіння й пасивності це свого роду алхімія треба коритися вогню, воді, чекати, коли розчиниться цукор, коли підійде тісто, коли висохне білизна, коли достигнуть фрукти. Домашні роботи де в чому нагадують технічну діяльність, але в зародковому стані, вони надто монотонні, щоб переконати жінку в існуванні законів механічної причинності. А втім, навіть треба дещо знати є тканини, які належить і які не належить прати, плями, які виводять і які не виводять. Менталітет жінки зберігає землеробську культуру поклоніння магічним властивостям землі вона ві­
247
рить у магію. Її пасивна еротика — це не вияв волій агресивності, а сила притягання, схожа на ту, яка примушує коливатися лозу шукача підземних джерел. Сама лише її присутність збільшує і підіймає чоловічий член. Чому вода, яка нуртує глибоко під землею, примушує здригнутися лозу Жінка оточена хвилями радіації та флюїдів вона вірить у телепатію, в астрологію, в радієстезію, у ворожіння, в теософію, в столи, що крутяться, у ясновидців і зцілителів у релігії вона дотримується примітивних забобонів свічки, посвячення тощо. Святих вона наділяє прадавніми духами природи, які захищають мандрівниць-породіль. Поведінка жінки залежить від заклинання, молитви щоб досягнути певного результату, вона може вдатися до деяких узвичаєних обрядів. Тож неважко збагнути, чому вона така відстала. Час немає для неї якості новизни, він — неплодючий творець. Оскільки вона здатна лишена повторення, то бачить у майбутньому всього-на-всього дублікат минулого. Якби в ньому розуміли слово й спосіб, то тривалість злилася б у могутність родючості але навіть це підкоряється ритму місяців, порам року. Цикл кожної вагітної, кожного цвітіння цілковито відтворює попередній. У цьому колоподібному русі єдине становлення часує уповільнене руйнування він підточує меблі й одяг, спотворює обличчя. Родючі сили з плином років мало-помалу вгасають. Таким чином, жінка недовіряє цій жорстокій руйнівній силі часу.
Вона не тільки не відає, що таке справжній вчинок, здатний змінити обличчя світу, ай сама загубилася серед цього світу, ніби серед безконечної й невиразної туманності. Вона погано знається на чоловічій логіці.
Стендаль помітив, що жінка до неї може вдатися лише в разі крайньої потреби. Але цим інструментом вона майже не користується. Силогізмі не поліпшить смак майонезу, і не допоможе заспокоїти зарюмсаних дітей. Чоловічі міркування не відповідають реальності, яка їй знайома. І в царстві чоловіків, де їй заказано щось робити, її думка не слугує втіленню жодного задуму, не відрізняється од мрії. Вона немає відчуття правди, за браком дієвості, ніколи не бореться з образами і словами саме тому й приймає без збентеження найсуперечливіші міркування. Вона мало переймається тим, щоб розгадати таємниці з тієї чи іншої галузі,
248
яка є, хоч якби там було, поза її розумінням. Вона задовольняється балачками з приводу предметів, про які має лише невиразне поняття плутає партії, погляди, місцевості, людей, події. В її голові панує цілковитий безлад. Але ясність суджень — це нежіноча справа її навчили у всьому покладатися на чоловічий авторитет. Тому вона й не намагається критикувати, обмірковувати чи судити про щось на власний розсуд. Вона передоручає це вищій касті. Ось чому чоловічий світ здається їй трансцендентною реальністю — абсолютом. Чоловіки творять богів сказав Фрезер,— жінки їх обожують. Чоловіки не можуть впасти навколішки перед ідолами, яких самі ж і вигадали, беззастережно вірити в них. Та коли жінкам на їхньому шляху зустрічаються ці величні боги, то вони не можуть збагнути, що кожна часточка їхнього тіла вигадана, і покірно схиляються перед ними *. Зокрема, вони любляють, щоб Порядок, Право втілювалися в хазяїнові. На весь Олімп — один незалежний бог. Чудотворна сутність чоловіка повинна об'єднатися вар- хетипі, тьмяними відблисками якого є батько, чоловік, коханці. Може видатися трохи смішним судження, що культ цього великого тотема має сексуальне забарвлення але це правда, і саме поруч з цим жінки»<:повна вдовольняють свою дитячу мрію віддатися й колінку­
вата. У Франції генерали Буланже, Петен, де Г о лль 2 завжди були оточені жінками. А з яким трепетом пера жінки-журналістки з «Юманіте» свого часу зображали
Тіто та його чудовий військовий стрій. Генерал, дикта­
тор — орлиний погляд, вольове підборіддя — це отець небесний, який творить серйозний світ і є абсолютним гарантом усіх цінностей. Саме через «безплідність
і неуцтво» народжується рабська пошана жінок до героїв, до законів чоловічого світу. Вони їх сприйма­
1
Порівняйте Ж П. Сартра Брудні руки. Го дере р : Жінки
затяті, розумієш, вони приймають готові ідеї й вірять у них, як
у Господа Бога. Це ми творимо ідеї і знаємо всю цю кухню, але
ніколи невпевнені, що маємо рацію».
2 Коли прибував якийсь генерал, то публіка в основному склада­
лася із жінок і дітей. (Щоденник, з приводу подорожі у вересні
1948 р. до Савойї).
«Чоловіки аплодували промові генерала, а жінки просто
шаленіли в екстазі. Серед них були такі, які буквально «спускали»
майже після кожного його слова, аплодували й верещали з таким
завзяттям, що ставали червоні, як маки. («Екут», 11 квітня 1947 р.)
249
ють, не розмірковуючи, на віру, віра буває фанатичною саме через те, що не є знанням віра сліпа, шалена, затята, тупа всі її догмати беззастережні, хоч і суперечать здоровому глузду, історичним фактам і логічним міркуванням. Таке затяте благоговіння може виникати залежно від обставин двох форм то у змісті закону, то в його єдиній порожній формі, яку жінка палко обожує. Якщо вона входить до привілейованої еліти, яка одержує прибуток приданому соціальному укладі, то прагне його затято й привертає до себе увагу завдяки непримиренності. Чоловік знає, що він може перебудувати з інших конституційних законів іншу етику, інший кодекс вихоплений як трансцендентність, він розглядає також історію як становлення. Найбільший консерватор знає, що еволюція необхідна і щодо неї якимось чином треба пристосувати свою діяльність і задуми. Жінка, не беручи участі в історичному процесі, не відчуває в цьому потреби. Вона недовіряє майбутньому й воліє зупинити час. Запропоновані її батьком, братами, чоловіком ідоли, якщо їх звалюють, не засмучують жінку. Вона заселяє небеса новими божествами, захоплюється ними, захищає їх. Під час громадянської війни в США ніхто з прибічників Півдня не був таким палким прихильником рабства, як жінки в Англії в роки війни африкандер, у Франціїв період Комуни жінки просто вражали своєю несамовитістю. Вони намагаються компенсувати свою бездіяльність інтенсивністю почуттів, які афішують. У разі перемоги — шаленіють, як гієни, над убитим ворогом у разі поразки — рішуче відмовляються од замирення, їхні переконання диктуються тільки настроями, і їм абсолютно байдуже, що вони захищають застарілі ідеї вони можуть бути як легітимістками 1914 року, такі монархістками 1949 року. Чоловіки, інколи глузуючи, заохочують жінок, їм подобається фанатизм, з яким вони відстоюють свої погляди, які чоловік виражає стриманіше. Проте часом чоловіків дратують тупуватій затяті форми, в яких підносяться їхні власні думки.
Тільки в надто інтегрованих суспільствах жінка набуває таким чином некерованого образу. Головно — це її віра, яка є сліпою. Жінка шанує закон лише тому, що це є закон якщо законі міняється, то він зберігає свій престиж. В очах жінок саме сила творить право, тому що права, якими володіють чоловіки, є наслідком
250
їхньої сили. Ось чому, коли суспільство розкладається, жінки першими падають до ніг переможця. Як правило, вони погоджуються нате, що є. Одна із рис, яка характеризує жінку це покірливість. Коли відкопали з-під попелу Помпеї трупи, то завважили, що чоловіки завмерли в позах обурення, мовби кидаючи виклик небу, або шукаючи сховку, тимчасом як жінки, зігнуті, скручені калачиком, лежали долілиць. Вони стають безсилими проти, скажімо, вулканів, поліцейських, хазяїв, чоловіків. Жінки створені для страждання твердили самі жінки Таке життя. тут нічого не вдієш. Ця покірливість породжена терпінням, яке часто викликає захват в інших. Вони переносять набагато легше, ніж чоловіки, фізичне страждання й здатні на героїчний вчинок, коли цього вимагають обставини. Не маючи агресивної сміливості чоловіка, багато жінок вирізняються спокійною стійкістю пасивного опору вони протистоять кризам, злигодням, нещастю енергійніше, ніж їхні чоловіки. Шанобливі до тривалості, впевнені, що жодна поспішливість не може перемогти, вони не розраховують на свій час їхні подеколи просто-таки блискучі успіхи пояснюють саме цією спокійною затятістю. Якщо жінка захоче мовиться в приказці. В жінки шляхетного походження покірливість набирає форми поблажливості вона допускає все, нікого не засуджує, тому що вважає, що й люди, й речі є саме тим, чим вони є. Гордійка з цього може зробити пихату чесноту, як пані де Шарр'єр зміцнюється в своєму стоїцизмі. Проте вона також породжує безплідну обережність. Жінка завжди намагається радше зберегти, примирити, залагодити, ніж зруйнувати й збудувати знову. Вони віддають перевагу компромісам та полюбовним угодам, а не революціям. У X IX столітті жінки організували одну з найбільших протидій емансипації робітниць через якусь Флору
Трістан, Луїзу Мішель скільки домогосподарок, збитих з пантелику, із жахом у голосі благали свого чоловіка в жодному разі не ризикувати їх лякали не тільки страйки, безробіття, бідність вони побоювалися, щоб заколотне став помилкою. Сповідуючи терпіння задля терпіння, жінки віддають перевагу рутині перед поступом вони виберуть швидше синицю в руці, ніж журавля в небі. їхня доля змішується з тлінними речами втрачаючи речі, вони втрачають усе. Тільки
251
вільний суб'єкт, стверджуючись поза тривалістю, може перешкодити цілковитій руйнації. Цей вищий захист заказано для жінки, і головним чином тому, що вона ніколи не відчувала влади свободи світ їй здається керованим темною силою, супроти якої не варто повставати. Небезпечні шляхи, на які її підштовхують, тим паче ненею торовані, не викликають у неї, цілком природно, великого ентузіазму Якщо ж їй відкриють майбутнє, вона більше не хапатиметься за минуле. Коли жінок закликають до конкретної справи, коли окреслять мету, якої треба досягти, вони стають такими ж відважними й сміливими, як чоловіки Жінці докоряють забагато вад посередність, нікчемність, боязкість, убозтво, лінощі, легковажність, раболіпство, чи просто обмежуються констатацією факту, що кругозір її обмежений. Жінка, мовляв, хтива, вона погрузає в іманентності, але спочатку її ув'яз­
нили в ній. Рабиня, заточена в гаремі, не відчуває жодної хворобливої пристрасті до трояндового варення чи запашних ванн їй треба змарнувати час з якнайбільшою втіхою для себе. В почутті міри, де жінка задихається, яку похмурому гінекеї — чи це лише замкнений будинок, чи дЬмашнє вогнище вона також намагається влаштуватися з максимальною вигодою. А втім, якщо вона пожадливо ганяється за любощами, то дуже часто залишається зносом. Не отримавши сексуального вдоволення, приречена на чоловічу суворість, приречена чоловікоподібним лідером, вона втішається жирними соусами, хмільними винами, оксамитами, пестощами води, сонця, подруги, молодого коханця. Якщо вона здається мужчині істотою з прекрасною зовнішністю, то це спонукає її надавати надмірної важливості своїм тваринним проявам. Плоть не волає в ній сильніше, ніжу чоловіка,
1 Порівняйте А . Жида Щоденник. Дружина Лота спершу
зупинилася, потім оглянулася, те, що називають звичкою затриму­
ватися. Нема більшого крику почуття, ніж цей:
За вами Федра в Лабіринт спустилась,
А бо зустріла вас, або навік згубилась.
А л е почуття сліпе ступивши кілька кроків, вона сяде або ж захоче
повернутися назад і нарешті це збудеться».
2 Саме таким чином поведінка жінок-робітниць кардинально
змінилася протягом сторіччя зокрема, під час останніх страйків на
шахтах півночі вони проявили себе такими ж палкими й енергійни­
ми маніфестантами, які чоловіки, і боролися пліч-о-пліч з ними.
252
але вона в ній вчуває щонайменші порухи й поповнює їх. Насолода як вибух страждання, це приголомшливий тріумф ізсередини. Через шаленість миті, майбутнє й світне існують те, що є поза яскравим хтивим полум'ям,— нічого неварте. Завдяки цьому короткому апофеозу вона вже більше неспотворена й не ошукана. Однак ще раз згоджується тільки на таку ціну цих тріумфів іманентності, тому що це її єдиний жереб. Її легковажність має ту саму причину, що й брудний матеріалізм. Вона надає важливого значення дріб'яз­
ковим речам, оскільки немає доступу до великих. А втім, дурниці, якими сповнені її дні, часто набагато серйозніші, ніж здаються на перший погляд. Вона піклується про свій туалет, дбає, щоб виглядати вродливою, докладаючи до цього чимало зусиль. Часто здається лінивою, байдужою, але справи, якими пропонує їй опікуватися суспільство, також марнотні, як вільний плин часу. Якщо вона гостра на язик і вдається до писання, то це тільки для того, щоб удавати із себе діяльну вона підмінює вчинки, які їй не судилося здійснити, словами. Річ утім, що коли жінка прилучається до якоїсь гідної справи, то вміє показати себе також активною, ефектною, тихою, а часом і аскетичною, як чоловік. Її звинувачують у рабській послужливості. Вона завжди ладна, мовляв, упасти хазяїнові в ноги й цілувати руку, котра її б'є, оскільки в неї нема почуття справжньої гордості. Поради, що роздають любовні листи ошуканим дружинам, покинутим коханкам, навіяні підлою вдачею послуху. Жінка вичерпується в зухвалих сценах і кінчає тим, що підбирає крихти, які їй залюбки кіедає чоловік. Але що може зробити жінка без чоловічої опори, жінка, для якої чоловік єдиний засіб і єдиний сенс життя Вона навіть з великою вдячністю зносить всі образи. Рабиня не може відчувати людської гідності. Для нього ж достатньо, якщо він виходить із гри. Якщо ж вона вульгарна, обивателька, низька користолюбка, то це тому, що її примушують віддавати своє життя готуванню страві прибиранню недоїдків на цьому терені вона не здобуде високого становища. Вона змушена зміцнювати монотонне повторення життя у своїй реальності і своїй штучності природно, що час, здається, повертає її на коло, не супроводжуючи ніде. Вона працює, ніколи нічого нероб ля чи відчужу­
253

ється в те, що має. Така залежність від речей, важливість їх для неї, чим її тримають чоловіки, пояснює її економічну розсудливість і навіть скупість. Її життя не присвячено досягненню мети вона з головою поринула в проблеми, пов'язані з народженням дітей, дбає, аби підтримувати в доброму стані речі, які ніколи не були чимось більшим за засоби, турбується про харч, домашній затишок. Все це другорядні посередники між тваринним життям і вільним існуванням. Єдиною цінністю, яку прив'язують до другорядного засобу є вигода. Саме на одному рівні з корисним живе хазяйка і не тішить себе надією бути корисною своїм близьким. Але жоден екзистент не може бути вдоволений другорядною роллю він із засобів негайно робить цілі, як політикани, і цінність засобу стає в їхніх очах абсолютною цінністю. Таким чином, вигода в розумінні хазяйки поняття вище, ніж правда, краса, свобода, і саме з цієї перспективи вона споглядає весь світі тому приймає арістотелівську мораль золотої середини, тобто посередності. Тоді звідки ж береться в неї відвага, завзяття, самозречення, велич Ці якості з'являються лише втому разі, якщо свобода проходить через відкрите майбутнє, раптово виринаючи по той бік всього даного. Жінку зачиняють на кухні або в будуарі й дивуються, чому її кругозір такий обмежений. їй обтинають крила, а потім ремствують, що вона не вміє літати. Якщо їй відкрити майбутнє, то вона більше не захоче лишатися в сьо­
годенні.
Так само непослідовно чинять, коли обмежують її рамками власного я або домашнього вогнища. їй докоряють у нарцисизмі та егоїзмі з цілим почетом: пихи, вразливості, злоби тощо. Її позбавляють всякої можливості конкретного стосунку з іншими. Вона не відчуває в своєму досвіді ні поклику, ні вигоди від солідарності, бо цілком присвятила себе своїй родині. Тож марна справа чекати від неї, щоб вона піднялася до розуміння загальних інтересів. Жінка вперто окопується в єдиному своєму володінні, що зветься родиною, де вона накопичує речі і всередині якого знаходить нетривкий суверенітет.
Тим часом жінка, хоч бияк добре причиняла двері й позавішувала вікна, не почувається захищеною від усіляких неприємностей, які таяться в чоловічому світі
254
і який вона воліє спостерігати здалеку, не ризикуючи втручатися в нього. І тому, що вона нездатна збагнути його технічні засоби, надійну логіку, чіткі знання, жінка почувається мов дитина або первісна людина, оточена всілякими дивовижами. Саме в цьому криються витоки її магічної концепції реальності перебіг подій їй здається фатальним — все може трапитися. Вона не відрізняє можливе од неможливого, готова повірити будь-кому, сприймає й поширює найнеймовірніші чутки, панікує й навіть у періоди спокою живе в постійних клопотах. Уночі, в напівсні, лежачи в ліжку, людина побоюється кошмарів, які несе їй реальність. Отже, для жінки, приреченої на пасивність, майбутнє малюється сповненим примарами війни, революції, голодовки, злиднів. Не в змозі діяти, вона тривожиться. Чоловік, син присвячують себе якійсь справі, захоплюються якоюсь подією, вдаються до рішучих кроків на власний страх і ризик їхні задуми, вчинки, якими вони підкоряють, креслять їм у темряві певну дорогу але жінка бореться в сутінках ночі, вона клопочеться, тому що нічого не робить. В уяві всі можливості однаково реальні потяг може зійти з рейок, операція може не вдатися, справа може провалитися. Те, що вона марно намагається благати в своїх довгих безконечних роздумах є привидом її власної немочі.
Турбота виражає свою недовіру стосовно даного світу. Жінка не почувається щасливою саме тому, що їй здається, ніби її обложено загрозами, здатними першої-ліпшої миті перетворитися на страшні катастрофи. Більшість часу вона не підкоряється, повстає проти покірності. Вона добре знає, що терпить усе всупереч власній волі, оскільки є жінкою, не за власною волею. Згодом вона вжене наважується повстати із важким серцем підкоряється. Її настрій — це константа звинувачення. Всі ті, хто вислуховує жіночі одкровення — лікарі, священики, працівники соціального забезпечення знають, що для них ремствування — це найзвичайнісінька мода. Подруги скаржаться одна одній на свої негаразди й гуртом — на несправедливість долі, на світ, в основному на чоловіків. Вільний індивіду своїх невдачах звинувачує тільки себе, він приймає ударна себе але саме через іншого все відбувається з жінкою, саме інший відповідає за її
255
нещастя. Її гнітючу безнадію не лікують жодними ліками. Щось радити затятій жінці, яка постійно скаржиться нічого не дасть вона не сприймає жодних порад. Жінка хоче прожити своє життя саме так, як його бачить в безпорадному гніві. Якщо їй пропонують щось змінити, вона простягає руки до неба Тільки цього не вистачало Вона знає, що її хвороба гніздиться набагато глибше, ніж доводи, які вона висуває, і недосить звичайного засобу, щоб позбутися її. Вона нарікає на весь світ, бо він був створений без неї й проти неї. Протягом усіх років дитинства, юності вона протестує проти свого становища. їй пообіцяли відшкодування, запевнивши, що коли вона зречеться своїх можливостей на користь чоловіка, то вони повернуться до неї сторицею, тож недивно, що жінка вважає себе ошуканою й звинувачує у цьому весь чоловічий світ. Злоба є зворотною стороною залежності коли віддають усе, то ніколи не отримують нічого навзамін. Тимчасом вона повинна шанувати чоловічий світ, бо не почуватиметься в безпеці без даху над головою, якщо повністю зречеться цього світу. Вона приймає маніхейську поведінку, яка їй також навіювалася через досвід домогосподарки. Індивід, який діє, усвідомлюючи себе відповідальним втому самому званні, що й інші, добра і зла, знає, що власне він мусить сам визначити цілі, успішно їх здійснювати. Він відчуває у вчинку двозначність всякого вирішення. Справедливість і несправедливість, здобутки і втрати вельми переплутані. Але пасивний індивід опиняється поза грою й відкидає будь-які думки щодо еротичних проблем добро повинно бути реалізованим, і якщо його нема, то є гріх, за який треба карати винних. Які дитина, жінка уявляє собі добро й зло в простих образах Епінала. Маніхеїзм зміцнює дух, витісняючи почуття страху перед вибором. Вибирати між лихом і меншим лихом, між сьогоденною користю і значно більшою користю в майбутньому, самій визначати, що є поразкою, а що перемогою — це великий ризик.
Маніхеїст чудово відрізнить добірне зерно од полови, залишається тільки відділити полову. Пил однозначно засуджується жінкою, а чистота — це абсолютна відсутність бруду. Витирати пил — це позбуватися нечистоті бруду. Таким чином жінка думає, що все зло від жидів, або франкмасонів, або більшовиків, або уряду;
256
вона завжди проти когось або чогось. Поміж анти- дрейфусарів жінки були лютіші, ніж чоловіки. Вони не завжди знають, у чому корінь зла, але сподіваються, що добрий уряд переможе зло, як вимітають сміття з хати. Ревним голлістам де Голль здавався королем підмітальників. Мітелки з пір'я та ганчірки в руках, вони уявляли його в образі чистильника, який очищає Францію від бруду.
Проте завжди залишаються сумніви щодо втілення цих сподівань у такому непевному майбутньому. Тимчасом зло продовжує підточувати добро, а оскільки жінка немає під рукою жидів, більшовиків, франкма­
сонів, то шукає когось, хто б відповів за це зло, супроти кого б могла обурюватися і чоловік стає жертвою вибору. Саме в ньому втілюється чоловічий світ, саме завдяки йому чоловіча спільнота зробила жінку утриманкою й ошукала її. Він несе весь тягар світу, і якщо справи йдуть кепсько, в цьому його вина. Коли чоловік ввечері повертається додому, жінка скаржиться йому на дітей, торгівців, на хатню роботу, на високі прожиткові ціни, на свій ревматизм, на обмаль часу вона хоче, щоб він відчував у цьому свою вину. Інколи вона може нарікати й на себе, але передусім винний він — тому що чоловік. У нього також є свої хвороби й турботи Але це не одне й теж. Він володіє привілеєм, через що вона відчуває себе несправедливо зневаженою. Дивовижно, але трапляється, що неприязнь, яку жінка відчуває до свого чоловіка чи коханця, прив'язує її до них, а не відштовхує. Чоловік, якому остогидла жінка чи коханка, шукає способу позбутися її. Тимчасом жінка хоче мати під рукою чоловіка, якого вона ненавидить, щоб примушувати його розплачуватися за її невдачі. Шукати образи — не означає шукати визволення від своїх вада погрузнути в них. її найвища втіха — це зображати із себе страдницю. Життя, чоловіки її перемогли вона завдала удару цією поразкою навіть перемозі. Ось чому, які в роки свого дитинства, вона так швидко впадає в розпач, шаленіє в сльозах і влаштовує сцени,
Безперечно, саме тому, що життя жінки минає на тлі безсилого обурення, вона може так легко заплакати. Вона без сумніву фізіологічно менше, ніж чоловік, контролює свою нервову й симпатичну системи. Її вихователі навчили піддаватися, й заборони відіграють


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   29


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал