Друга стать




Сторінка2/29
Дата конвертації02.12.2016
Розмір4.23 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   29
«Запитання: чи часто зустрічаються договірні шлю­
би?
Відповідь: договірних шлюбів більше немає (51 % ).
Договірні шлюби дуже рідкісні — щонайбільше 1 %
(16 %).
Договірні шлюби складають від 1 до 3 % (23 % ).
Договірні шлюби складають від 5 до 10 % (5 % )».
Опитувані відзначали, що дуже поширені до 1943
року договірні шлюби майже зникли. Однак «інколи
1 Дім Клодіни».
2 Див. Клер Лепла, «Заручини».
14

влаштовують шлюби з міркувань вигоди, через відсут­
ність знайомств, боязкість або вік, за бажанням влаш­
тувати вигідний шлюб. Це роблять часто священики.
Декотрі дівчата виходять заміж в результаті листуван­
ня. Вони описують свою зовнішність і надсилають
опис у спеціальну газету, яка публікує його під пев­
ним номером. Цю газету надсилають усім особам, опис
яких уній надруковано. В ній буває до двох сотень
описів зовнішності жінок, котрі бажають вийти заміж,
і приблизно стільки ж описів, надісланих чоловіками.
Кожен з них може обрати будь-кого з них і почати
листування через посередництво газети».
«Запитання: яким чином знайомляться майбутні
подружжя протягом останніх десяти років?
Відповідь: на світських розвагах (48 % ).
Під час навчання або спільної справи (22 % ).
На вечорницях, на дозвіллі (ЗО %)».
Усі одностайно відзначають, що шлюби між друзями
дитинства — поодинокі. Кохання спалахує раптово».
«Запитання: чи мають першорядне значення гроші
під час вибору чоловіка?
Відповідь: ЗО % стають до шлюбу задля грошей
(48 % ).
50 % стають до шлюбу задля грошей (35 % ).
70 % стають до шлюбу задля грошей (17 % ).
Запитання: чи прагнуть батьки видати заміж дочок?
Відповідь: батьки прагнуть видати заміж дочок (58 % ).
Батьки хочуть видати заміж дочок (24 % ).
Дівчата вважають за краще зовсім не виходити за­
між, ніж вийти невдало (26 % ).
«Дівчата домагаються хлопців, виходять за першого-
ліпшого, аби прилаштуватися. Вони всі сподіваються
вийти заміж і роблять усе, щоб досягти цієї мети.
Дівчина почувається приниженою, якщо до неї не
залицяються, і, щоб уникнути подібної ситуації, вона
виходить заміж за першого-ліпшого. Дівчата виходять
заміж, аби вийти заміж. Дівчата виходять заміж, щоб
стати заміжніми жінками. Дівчата квапляться вийти
заміж, бо заміжні жінки вільніші. Щодо останнього
запитання думки опитаних були одностайними.
«Запитання: хто активніше виявляє своє бажання
стати до шлюбу — дівчата чи хлопці?
Відповідь: дівчата говорять хлопцям про свої почут­
тя і просять одружитися з ними (43 % ).
15

Дівчата активніше, ніж хлопці, виявляють бажання
вийти заміж (43 %).
Дівчата поводяться скромно (14 %)».
На це питання відповіли майже однаково під час
оформлення шлюбів ініціатива належить, як правило,
дівчатам. Дівчата розуміють, що у них немає нічого,
що могло б підтримати їх ужитті. Вони не уявляють
собі, яким чином могли б заробити собі на прожиток,
і тому шукають порятунку в заміжжі. Дівчата освідчу­
ються хлопцям у коханні, вішаються їм нашию. Вони
нестерпні! Дівчина ладна вдатися до будь-яких хитро­
щів, аби тільки вийти заміж. Жінки самі бігають за
чоловіками тощо».
У Франції подібного анкетування не було, та оскіль­
ки французька і бельгійська буржуазія сповідують
схожий спосіб життя, висновки наведеного анкетуван­
ня, певно, справедливі і для Франції. У Франції шлюби
«влаштовували» частіше, ніжу будь-якій іншій країні.
Відомий Клуб зеленої облямівки, що організовує для
своїх членів вечори, аби допомогти зближенню чолові­
ків і жінок, які до цього, процвітає, шлюбні оголошен­
ня займають немало місця в газетах.
У Франції так само, які в Америці, матері, старші
жінки, жіночі журнали цинічно навчають дівчат ми­
стецтву ловити чоловіка, як липучка мух. Ці своє­
рідні полювання, риболовля вимагають великого
вміння: поціляйте в не занадто високу мішень, але
й в не занадто низьку будьте реалісткою, не шугайте
в захмарні романтичні марення вдало переплітайте
кокетування зі скромністю не вимагайте ні надто
багато, ні надто мало. Парубки побоюються тих жінок,
дівчат, котрі намагаються женити їх на собі. Ось
свідчення одного молодого бельгійця Немає нічого
неприємнішого для чоловіка, ніж відчувати, що його
домагаються, усвідомлювати, що його взяла до рук
жінка» 1. Чоловіки намагаються не вскочити в жіноче
павутиння. У дівчини, як правило, обмежена можли­
вість вибору. Його можна було б назвати справді
вільним, якби дівчина могла відмовитися од шлюбу.
Звичайно рішення дівчини визначають розрахунком,
огидою, упокоренням, а не захопленими почуттями.
«Якщо парубок, який просить її руки, хоч трохи пасує
1 Див. Клер Лепла, «Заручини».
16

їй (з точки зору суспільного стану, здоров'я, кар'єри),
вона приймає освідчення, і не кохаючи його. Вона
згодна побратися з ним, навіть якщо не все в ньому
задовольняє її, і не плекає жодних ілюзій».
Проте, незважаючи на своє бажання вийти заміж,
дівчина нерідко побоюється цього. Шлюб приносить їй
більше вигод, ніж чоловікові, і тому вона всіляко
прагне до нього, але водночас він вимагає від неї
чимало жертв, зокрема, веде до розриву з минулим. Як
уж е сказано, багатьох дівчат лякає думка проте, що їм
доведеться полишити батьківську оселю. Коли ця
подія стає зовсім близькою, подібне занепокоєння по­
силюється. Саме в цей періоду багатьох дівчат розви­
ваються неврози. Вони виникають вряди-годи і в хлоп­
ців, які бояться своєї нової відповідальності, але біль­
ше поширені серед дівчат. Про причини таких недуг,
які в цей важкий для дівчини період виявляються
з особливою силою, ми вже згадували. Тепер я наведу
лише один приклад, взятий з практики Стекеля. Йому
довелося лікувати дівчину із заможної родини, в якої
виникли симптоми неврозу.
Коли Стекель познайомився з нею, її діймали нуди.
Дівчина щовечора вживала морфій, у неї спалахували
напади гніву, вона не вмивалася, їла в ліжку, не
виходила з кімнати. У неї був наречений, якого, як
вона стверджувала, палко кохала. Пацієнтка зізналася
Стекелю, що віддалася йому. Згодом розповіла лікаре­
ві, що при цьому не зазнала жодної втіхи, навпаки,
згадувала про його поцілунки як про щось огидне,
і саме через них її нудило. А щез ясувалося, що вона
віддалася ради того, аби покарати свою матір, яка, на її
думку, недосить любила її. В дитинстві вона ночами
підглядала за батьками, оскільки боялася, що в неї
з'явиться брат або сестра. Матір вона обожнювала.
«І тепер вона мусить вийти заміж, виїхати з батьків­
ського дому, залишити батьківські покої Це неможли­
во». Вона розповніла, пообдирала собі руки, збайдужіла до всього, захворіла, намагалася всіляко образити
свого нареченого. Лікар вилікував її, але вона продов­
жувала благати матірне видавати її заміж їй хотіло­
ся назавжди лишитися вдома, бути дитиною. Однак
мати наполягала на її одруженні. За тиждень до весіл­
ля її знайшли в ліжку мертвою — вона застрелилася».
Буває також, коли дівчина тривалий час хворіє, вона
17

в розпачі від того, що її хворобливий стан не дає їй
змоги одружитися з чоловіком, якого обожнює. На­
справді ж вона сама доводить себе до такого стану
задля того, щоб не вийти за нього заміж, і знову стає
врівноваженою, коли дізнається, що заручини розірва­
но. Інколи дівчина боїться брати шлюб через те, що
в неї вже були сексуальні стосунки і їй не вдасться
приховати це. Зокрема, якщо її позбавили незайманос­
ті, їй страшно, що про це дізнаються. Однак здебільшо­
го думка проте, що їй доведеться віддатися на ласку
чуж ої людини, нестерпна їй тому, що вона палко
любить батька, матір, сестру або глибоко прив'язана
до батьківського дому. Причини, через які дівчата
наважуються вийти заміж різноманітні. Одні з них
розуміють, що так треба, інших змушують, або вони
самі усвідомлюють, що шлюб для них — єдино розумне
розв'язання найголовнішої життєвої проблеми, або ж
прагнуть до нормального життя дружини і матері, але
при цьому у багатьох з них у глибині душі живе
потаємний і впертий опір шлюбові, який ускладнює їм
початок подружнього життя, а часом заважає досягти
в ньому щасливої рівноваги.
Отже, звичайно, шлюб буває заснований не на ко­
ханні. Чоловік — це не улюблена людина, а всього-
на-всього її заступник сказав Фрейд. І в цій різно-
біжності немає нічого випадкового. Вона випливає із
самої природи шлюбу. Йдеться проте, щоб їхні, тобто
подружжя, економічні і сексуальні інтереси підкорити
колективним, а не забезпечити індивідуальне щастя
чоловіка і жінки. У декотрих країнах з патріархаль­
ним суспільним ладом бувало (а в деяких мусуль­
манських країнах ще й дотепер трапляється, що наре­
чений і наречена, обрані батьками, не знаються між
собою до дня весілля. І не може бути й мови проте
щоб соціальна сторона індивідуального життя була
заснована на сентиментальній або еротичній примхах.
«У цій розважливій оборудці пише Монтень,— ба­
жання не бувають надто шалені вони похмурі і наба­
гато слабкіші. Кохання не терпить, щоб керувалися
чимось, крім нього, і воно з великим небажанням
долучається до усталених стосунків, котрі підтримую­
ться в інших видах і під іншими найменнями. Під час
створення саме такого шлюбу родинні зв'язки і багат­
ство впливають — і цілком правильно — аж ніяк не
18

менше, якщо не більше, ніж привабливість і краса. Хоч
би що казали, одружуються не для себе одружуються
аж ніяк не менше, якщо не більше, ради потомства,
ради сім'ї» 1,
У чоловіка, оскільки саме він бере жінку в дружини, і, особливо, якщо навколо нього багато жінок,
котрі бажають вийти за нього заміж, можливості вибо­
ру ширші. Що ж до жінки, то вважають, що для неї
статевий акт — це лише послуга, яку вона зо ­
бов'язана робити чоловікові і за яку вона одержує
певні вигоди, тобто цілком логічно, що її особисті
смаки не беруть до уваги. Шлюб існує задля того, щоб
захистити її від чоловічої сваволі, але ж ні кохання, ні
індивідуальність не можуть існувати в умовах несво­
боди. Попадаючи під заступництво чоловіка, жінка,
таким чином, змушена поступитися почуттям кохання,
на яке здатний лише незалежний індивід. Одного
разу я чула, як побожна мати сім'ї повчала своїх
дочок, стверджуючи, що кохання — це грубе почут­
тя, притаманне тільки чоловікам і незнайоме порядним
жінкам».
Подібну теорію, але в науковій формі, висловлює
Гегель у «Фінології духу»:
«Проте стосунки матері та дружини володі­
ють одиничністю почасти як щось природне, прита­
манне чуттєвому потягу, почасти як щось негативне,
що вбачає в одиничності тільки своє зникнення, почас­
ти саме тому ця одиничність є щось випадкове, котре
може бути замінено іншою одиничністю. В царині
моралі не цей чоловік, не ця дитина, а якийсь
ч олові к , діти взагалі не почуття, а загаль­
не, насправді саме те, на чому грунтуються ці стосунки
жінки. Відмінність її моральності від моральності чо­
ловіка саме втому й полягає, що в своєму визначенні
для одиничності і в своєму чуттєвому потязі вона
лишається безпосередньо загальною, а одиничності
хтивості лишається чужою навпаки, в чоловікові
обидві ці сторони розходяться, і оскільки він як грома­
дянин почувається таким,
що усвідомлює
с е б е силою загальності, він цим набуває собі право
х ти в ості, і водночас зберігає за собою свободу від
нього. Коли, отже, до цього ставлення дружини при­
1 Монтень, «Досліди».
19

четна одиничність, моральність цього ставлення — не
чиста; оскільки ж вона чиста, одиничність ба
д у ж а , і дружина в моменті визнання її цей самістю
в «іншому»
Це означає йдеться не проте, що шлюб сприяє
створенню неповторних взаємин з обраним нею чоло­
віком, а лише в найзагальнішому вигляді виправдовує
виконання нею жіночих функцій. Усі жінки мають
вдовольнятися однаковими радощами, не вносячи в
них нічого індивідуального. Це призводить до двох
принципово важливих обставин, які стосуються її
еротичної долі передусім вони не мають жодного
права на позашлюбні сексуальні стосунки. Оскільки
для подружжя плотські стосунки стають обов'язком,
накинутим на них суспільством, бажання і вдоволення
відходять на другий план порівняно з суспільними
інтересами. Проте чоловік, тісно пов'язаний зі світом
як працівник і громадянин, може мати випадкові зв'яз­
ки ідо одруження, і після нього. В кожному разі він
може знайти щастя і іншим робом. Жінка ж, на яку
суспільство дивиться як на продовжувача роду, повин­
на як така бути абсолютно незаплямованою. Крім того,
як ми вже відзначали, біологічний зв'язок між загаль­
ним і приватним у чоловіків і жінок неоднаковий:
чоловік, виконуючи свої подружні обов'язки, завжди
дістає втіху 2, а в жінки дітородна функція і сексуаль­
не бажання не пов'язані між собою. Отож справжньою
метою шлюбу, котрий, як вважають, освячує еротичне
життя жінки, є її знищення.
Таке обмеження сексуальних прав жінки сприйма­
лося чоловіками як цілком природна річ. Вони, як
відомо, нічого страшного в ньому не вбачали і, посила­
ючись на закони природи, легко мирилися з жіночими
прикрощами: такий, мовляв, у неї талан. До того ж ця
думка знаходила підтвердження в біблейському про­
клятті. Страждання, пов'язані з вагітністю велика
ціна, яку жінка платить закоротку мить невірної
втіхи,— слугували їм темою для жартів. «П'ять хвилин
1 Гегєль, Твори, том IV, стор. 243, М, 1959.
2 Нема чого й казати проте, що примовка дірка, вона і
є дірка — це всього лише безглуздий жарт чоловіку сексуальних
стосунках шукає не тільки втіху разом з тим процвітання декот­
рих дешевих будинків розпусти доводить, що чоловік може
вдовольнити сексуальне бажання з першою-ліпшою жінкою.
20

утіхи, дев'ять місяців мук, Входить легше, ніж вихо­
дить». Цей контраст здавався їм смішним. Подібна
філософія скидається на садизм адже страждання
жінок радують багатьох чоловіків, і їм не подобається,
що їх можуть полегшити ‘. Отож не варто дивуватися,
коли чоловіки без докорів сумління відмовляли жінкам управі на сексуальне вдоволення. Більше того,
вони вважали, що доцільно відмовляти їм не тільки
в сексуальному вдоволенні, ай у сексуальному ба­
жанні .
Саме про це з чарівним цинізмом пише Монтень:
«От і виходить, що допускати, перебуваючи в цьому
поважному і священному спорідненні, шаленства і
крайнощі непогамовних любовних захватів — своєрід­
не кровозмішення треба, навчає Арістотель, «зближа­
тися з дружиною обережно і стримано і завжди
пам'ятати проте, що коли ми почнемо занадто розпа­
лювати в ній бажання, насолода може спричинити запа­
1 Декотрі чоловіки, наприклад, стверджують, що пологові муки
необхідні для виникнення материнського інстинкту за їхніми
словами, лані, котрі народжують під дією анестезії, не хочуть
годувати оленят. Та вони доводять це малопереконливими фактами,
а крім того, жінки — все-таки не лані. Істина полягає втому, що
полегшення жіночих страждань обурює чоловіків.
2 Навіть у наші дні бажання жінок зазнавати вдоволення
викликає гніву декотрих чоловіків. Є дивовижний документ на
доказ сказаного — брошура лікаря Гремійона Правда про вене­
ричний оргазму жінок. З передмови ми дізнаємося, що автор,
герой війни 14— 18 pp., високоморальний, врятував від смерті 54
німецьких військовополонених. Він шалено накинувся на книжку
Стекеля Фригідна жінка і, зокрема, сказав Нормальна плодови­
та жінка не знає венеричного оргазму. Багато матерів (і якраз
найкращі) ніколи не зазнають гострого оргазму. Приховані еро­
генні зони неприродні, а штучні. Набуваючи їх, жінки пишаються,
але насправді це ознака розкладу. Якщо ви скажете про це
шанувальникові жінок, він не буде вас слухати. Йому кортить, щоб
його подруга, з якою він розважається в різних паскудствах,
зазнала венеричного оргазму, і вона зазнає його. Якщо оргазму
немає, його вигадають. Сучасні жінки хочуть, щоб чоловіки давали
їм втіху. Ми відповідаємо їм Мадам, у нас на це нема часуй до
того ж це негігієнічно Той, хто створює у жінки ерогенні зони,
копає собі яму, адже він створює ненаситних жінок. Повія без
зусиль може довести до знемоги не одного чоловіка. Жінка, котра
володіє ерогенними зонами, перероджується, починає інакше мис­
лити, інколи стає небезпечною, здатною на злочин. Не було б ні
неврозів, ні психозів, якби люди гарненько засвоїли, що «постільні
розваги — це така ж звичайна справа, як їда, сечовипускання,
випорожнення і сон...»
21

морочення і примусить її забути про межі дозволено­
го...» Яне знаю шлюбів, які розпадались би з біль­
шою легкістю або були пов'язані з більшими трудно­
щами, ніж засновані на захопленні красою або на
закоханості. В цій справі потрібні грунтовніші і міцні­
ші підвалини, і діяти слід з незмінною обережністю;
гарячковість і квапливість тут недоречні «...Щасли­
вий шлюб, якщо він узагалі існує, відхиляє кохання
і все йому супутнє (Третя книга, перший розділ).
Монтень також стверджує, що навіть ті насолоди,
якими вони втішаються від близькості з дружинами,
заслуговують на осуд, якщо при цьому вони забувають
про певну міру, і що в законному шлюбі можна
вдатися до розпусти, які в перелюбстві. Ці безсоромні
пестощі, на які спонукає нас перший шал пристрасті,
не тільки сповнені непристойності, ай несуть у собі
згубу нашим дружинам. Нехай краще навчає їх безсо­
ромності хтось інший. Вони й без того завжди ладні
піти нам назустріч. Шлюб — священний і благочести­
вий союз. Ось чому втіхи, які він нам дає, мають бути
стриманими, серйозними, навіть до певної міри суво­
рими. Це має бути соромлива і шляхетна пристрасть»
(Перша книга, тридцятий розділ).
Справді, якщо чоловік пробуджує чуттєвість у своєї
дружини, він пробуджує її як таку, оскільки жінка
виходить заміж не внаслідок потягу до якогось індиві­
да. Таким чином він підштовхує свою дружину до
пошуку вдоволення в чужих обіймах. Надмірно пести­
ти жінку, стверджує також Монтень, це «Гадити
в кошик, який ви збираєтесь нести на голові. Втім,він
чесно визнає, що через обережність чоловіка жінка
опиняється в дуже невигідному становищі Жінки аж
ніяк невинні втому, що відмовляються підкорятися
правилам поведінки, встановленим для них суспільст­
вом,— адже ці правила створили чоловіки, і притому
без будь-якої участі жінок. Ось чому у них з нами
природні і неминучі незгоди і чвари. Ми поводимося
щодо жінок украй нерозумно. Адже добре знаємо
з власного досвіду, до чого вони ненаситніші і палкіші
за нас в любовних утіхах тут марні будь-які порів­
няння!..»; Ми ж поставили замету накинути жінкам
якесь особливо суворе стримування ідо того ж під
страхом найтяжчого і нещадного покарання. Ми ж,
навпаки, хочемо, аби наші жінки були здоровими,
22

дужими, завжди готовими до наших послуг, відгодова­
ними і водночас цнотливими, тобто, щоб вони були
воднораз і гарячими, і холодними. А тимчасом, хоча
ми й стверджуємо, що призначення шлюбу — пере­
шкоджати жінкам палахкотіти, він, внаслідок устале­
них у нас звичаїв, дає їм недуже багато можливостей
охолонути» (Третя книга, п'ятий розділ).
Прудон менш делікатніший на його думку, «добро­
порядність» вимагає, щоб кохання було відділене од
шлюбу:
«Кохання неповинно панувати над добропорядніс­
тю... Звірення любовних почуттів недоречні нім іж
нареченим і нареченою, ні між чоловіком і дружиною,
вони руйнують шану до домашнього вогнища і праце-
любства, заважають виконанню громадського обов'яз­
ку... (виконавши свої любовні обов'язки)... ми повинні
відмовитися од кохання. Так чередник, сквасивши мо­
локо, віджимає з нього сир...»
Однак у XIX столітті буржуазні уявлення про кохан­
ня трохи змінилися. Буржуазія палко бажала захисти­
ти і зміцнити шлюб, але внаслідок розвитку індивідуа­
лізму придушення жіночих вимог стало неможливим.
Право на кохання шалено захищали Сен-Сімон, Фурьє,
Ж орж Санд та представники романтизму. Виникла
нова проблема поєднати шлюб з індивідуальними
почуттями, котрі, як вважали раніше, не мали до нього
відношення. Саме в цей час зародилося поняття «по­
друж нє кохання — дивовижний витвір традиційного
одруження з розрахунку. Ідеї консервативної бур­
жуазії, у всій їхній непослідовності, майстерно відоб­
разив у своїх творах Бальзак. Він визнає, що шлюб
і кохання не мають нічого спільного, але йому непри­


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   29


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал