Друга стать




Сторінка19/29
Дата конвертації02.12.2016
Розмір4.23 Mb.
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   29
232
завважували протягом довгих років історії вона здобуває цю свободу в той момент, коли вжене може нею скористатися. І факт цей невипадковий патріархальне суспільство поставило жінку в залежність від чоловіка. Вона може уникнути рабства тільки тоді, коли неспроможна виконувати свої обов'язки. У п'ятдесят років жінка ще в розквіті сил, мудра й досвідчена. Саме в цьому віці чоловік досягає найвищого становища і найвідповідальніших посад. А щодо жінки, то вона вже на пенсії. Її знають лише як ту, що жертвує собою, і ніхто більше не вимагає її самопожертви. Зайва, полишена сама на себе, вона тоскно дивиться в майбутнє, сповнене років безнадії, які їй залишається прожитий шепоче Я нікому не потрібна!»
Проте жінці важко з цим змиритися. Інколи вона тужливо чіпляється за свого чоловіка й обтяжує його своїми настійними турботами, як ніколи раніше. Але рутина подружнього життя надто глибоко засмоктала їх жінка давно вже знає, що непотрібна чоловікові, або ж він більше не здається їй такою цінністю, аби виправдовувати її турботи. Забезпечувати догляд їхнього спільного життя, саме це завдання є також другорядне порівняно зі старінням на самоті. І тоді вона шукає рятунку в дітях — своїй останній надії. У них все життя ще попереду, світ, майбутнє відкрите їм, і вона хотіла б кинутися за ними. Жінка, яка народила дітей у зрілому віці, почувається привілейованою вона все ще молода мати, тимчасом як інші стають бабами. Але десь між сорока і п'ятдесятьма роками мати бачить, як її діти дорослішають, розбігаються від неї, і вона намагається в любові до них пережити саму себе.
Її поведінка різна залежно від того, на кого вона покладає свої найпотаємніші сподівання — на сина чи дочку. Здебільшого — на сина. Ось він, чоловік, який прийшов до неї з глибини минулого, чоловік, якого вона давно очікувала — на обрії дивовижна з'ява. Після перших криків новонародженого вона нарешті дочекалася того дня, коли він почне винагороджувати її тими скарбами, якими не зміг її обдарувати його батько. Вона вже забула проте, як відважувала йому ляпаси й напувала проносним, той, кого вона виносила в своєму лоні, став одним з тих напівбогів, котрі правлять світом і долею жінки. Тепер він іде славити
233
материнство, захистити її від зверхності чоловіка, помотатися за неї коханцям, яких вона мала і яких немала, він буде її визволителем і рятівником. У його присутності вона знову поводиться звабливо, тримаючись як дівчина, котра очікує Прекрасного Принца. Вона мріє, що буде прогулюватися з ним попід ручку, елегантна, ще чарівніша, в ролі старшої сестри. Вона захоплюється ним — беручи модель з героїв американських фільмів — і тоді, коли він їй докучає, і коли поводиться грубо, і коли веселий чи шанобливий саме з гордовитою покірністю вона визнає чоловічу вищість того, кого виносила в своєму лоні. Якою мірою можна вважати ці почуття кровозмісними Певно, коли жінка, репрезентуючи себе, з послужливістю тулиться до свого сина, то слова старша сестра набувають сороміцької двозначності. Коли вона спить, чи не пильнує за собою, її мрії заносять почасти надто далеко. Алея вже казала, що мрії, марення неспроможні виражати бажання, приховане за реальним вчинком часто вони задовольняють самі себе, вони є здійсненням бажання, котре вимагає лише уявного вдоволення бажань. Коли мати грає таким більш чи менш прикритим чином, убачаючи в своєму синові коханця, то йдеться не лише про гру. Еротики, власне кажучи, в стосунках цієї пари дуже мало. Але це все-таки пара саме з глибини жіночності мати вітає в своєму синові незалежного чоловіка. Вона знову здається на його ласку з такою запопадливістю, як закохана, і, жертвуючи собою, сподівається бути звеличеною, мов богиня. Щоб досягти цієї пречистої богородиці, закохана покладається на свободу коханця вона великодушно бере на себе ризик розплата — це її клопіт. Мати вважає, що вона здобула священне право завдяки єдиному факту — народженню дитини. Вона чекає, що її син упізнає в ній себе, й дивиться на нього як на своє творіння, своє благо. Вона менш вимоглива, ніж коханка, бо лицемірно ніжніша. При­
красивши плоть, вона приймає життя з його вчинками, справами, гідностями. Вихваляючи своє чадо, вона тим самим підносить до небес власне себе.
Жити за якимсь повноваженням — не завжди надійний спосіб. Все може скластися не так, як хочеться. Часто трапляється, що син ні до чого непридатний, пройдисвіт, невдаха, невдячний. Герой, у якого він
234
повинен перекинутися, такі залишається
Ц
мрією. Нема нічого рідкіснішого, ніж та, яка достовірно шанує в своїй дитині людську особу, яка пізнає його свободу, незважаючи на його невдачі, звалює на себе разом з ним ризики, поставлені в обов'язок. Зустрічаються швидше суперниці цієї надто звеличеної спартан­
ки, яка бадьоро прирікала свого нащадка на славу або насмерть. Те, що син має звершити на землі, виправдовує існування його матері, заволодіваючи їхнім спільним здобутком цінностей, які вона сама шанує. Мати вимагає, щоб задуми дитини-бога були узгоджені з її власними лише за цієї умови успіх буде забезпечений. Будь-яка жінка мріє народити героя, генія. Але всі матері героїв, геніїв спочатку чули крик, що засмучував їх до глибини душі. Саме всупереч своїй матері чоловік найчастіше здобуває трофеї, якими вона мріяла прикрасити себе і які вона навіть не впізнавала, коли він їх кинув їй до ніг. Навіть якщо вона загалом і схвалює починок свого сина, то її душа розірвана подібним протиріччям тої, котра страждає від кохання. Щоб виправдати своє життя — і життя своєї матері треба, щоб син її перевершив у своїй меті. І він рушає, щоб досягнути цієї мети, ризикуючи своїм здоров'ям, наражаючись на небезпеки але він заперечує цінність материнської пожертви, коли розміщає свою мету вище чистого випадку життя. Це її обурює, вона безроздільно панує над чоловіком тільки втому разі, коли плоть, яку вона народила, є для нього найверховнішою: він немає права зруйнувати творіння, яке вона виплекала в муках. Ти втомишся, захворієш, сьорбнеш лиха дзумить вона йому на вухо. Однак жінка добре розуміє, що просто жити — цього замало, інакше навіщо тоді народжувати. Вона більше за інших хвилюється, якщо її нащадок лінивий чи боягуз. Мати ніколи не знає спокою. Коли син вирушає навійну, їй хочеться, щоб він повернувся живий і неушкоджений, але героєм. Вона палко бажає, щоб він сягнув вершин кар'єри» й здійснив всі свої наміри, але водночас хвилюється, коли він перевтомлюється. Хоч би що робив син, мати завжди турбується, оскільки може лише безпорадно спостерігати за перебігом тієї чи іншої події, не маючи змоги якось вплинути на результат. Мати боїться, аби син не збився на манівці, боїться, що він не доб'ється успіху, боїться,
235
щоб, здобувши успіх, він не захворів. Навіть якщо вона йому довіряє, то різниця у віці й статі дасть їй змогу налагодити між ними лише співучасництво. Вона не в курсі його справ, тому не вимагає жодних правна співробітництво.
Ось чому мати, навіть якщо й надмірно пишається своїм сином, все одно залишається невдоволеною. Мріючи народити не тільки плоть, ай обгрунтоване цілковитою необхідністю життя, вона ретроспективно почувається виправданою. Але мати право — це ще не є справою вона бідкається, чим наповнити свої дні, як увічнити свій позитивний вчинок. Мати хоче почуватися необхідною своєму богові. Містифікація самопожертви виявляється в цьому разі викритою в найбрутальніший спосіб дружина сина рішуче забере від неї всі її функції. Часто описують неприязнь, яку відчуває мати до цієї чужинки, котра забирає в неї дитя. Мати підняла випадкову легкість пологів на висоту бажаного таїнства вона відмовляється приймати, що людське рішення може мати більше ваги. В її очах всі цінності завершені, вони ведуть початок від природи, минулого вона не визнає вартості вільного вибору. Її син зобов'язаний їй життям чим зобов'язаний він тій жінці, котрої ще вчора не знав Саме завдяки якимось чарам вона схиляє його до подружнього життя, якого досі не існувало. Вона інтриганка, зацікавлена особа, небезпечна. Мати з нетерпінням чекає, що обман нарешті відкриється. Підбадьорена давнім міфом про добру матір, яка ніжними руками перев'язує синові рани, завдані злою жінкою, вона починає помічати на обличчі свого сина ознаки горя вона їх бачить навіть тоді, коли він говорить, що щасливий. Вона його жаліє, коли він нінащо не скаржиться вона пряде очима за свосю невісткою, критикує її, протиставляє всім її нововведенням минуле, звичаї, які засуджують присутність навіть стороннього. Кожна на свій лад розуміє щастя улюбленця жінка хоче бачити в ньому чоловіка, завдяки якому вона володітиме світом мати намагається зберегти його, знову повернути в дитинство. Задумам молодої жінки, яка сподівається, що її чоловік стане заможним або впливовим, вона протиставляє закони своєї незмінної сутності він виснажений, не треба, щоб він перевтомлювався. Конфлікт між минулим і майбутнім стає ще гострі­
236
шим, коли невістка вагітніє. Народження дітей — це смерть батьків — саме зараз ця істина набуває найжорстокішоі сили. Мати, яка сподівалася пережити саму себе в синові, усвідомлює, що він її засуджує насмерть. Вона дала життя, яке триватиме без неї. Вона більше не мати, а лише кільце ланцюга. Вона падає з неба вічних богів. Вона стара й немічна, з нею покінчено. Тоді її ненависть робиться патологічно жорстокою, що спричиняється до неврозу або штовхає на злочин. Саме коли вагітність невістки стала очевидною, пані Лефевбр, давно ненавидячи її, зважилася на вбивство Свекруха звичайно притлумлює свою ворожість. Інколи вона навіть захоплюється новонародженим, угледівши в ньому риси свого єдиного сина, і любить його просто-таки несамовито. Але головно молода мати і її мати відстоюють свої права на нього. Ревнуючи, свекруха виховує немовля з тою двозначною любов'ю, коли неприязнь приховується під обличчям тривоги.
Ставлення матері до дорослої дочки двоїсте в синові вона шукає бога, в дочці — подибує свою копію. Копія — це особа вельми неоднозначна. Вона вбиває того, хто її спородив, яку казках Едгара По, в Портреті Доріана Грея» чи в історії, що її розповідає Марсель Швоб. Дочка, ставши жінкою, засуджує свою матірна смерть і все-таки дозволяє їй пережити саму себе. Поведінка матері залежить від того, що вона вбачає в розквіті своєї дитини — обіцянку руїни чи воскресіння.
Багато матерів стають несхитними у ворожості. Вони не згоджуються бути витісненими через невдячність
У серпні 1925 року одна міщанка з Норда, пані Лефевбр,
шістдесяти років, яка жила зі своїм чоловіком і дітьми, вбила свою
невістку, яка булана шостому місяці вагітності, під час поїздки на
автомобілі, тимчасом які і син був за кермом. Засуджена на
смерть, помилувана, решту життя відбула у виправному будинку,
аніскільки не переймаючись докорами. Вона гадала, що її вчинок
угодний Господові, адже вона вбила свою невістку, як виривають
бу р ’ян, відсівають полову, як убивають дикого звіра На виправ­
дання такої дикості вона наводила єдиний доказ — слова невістки:
«Я дружина вашого сина, отже, прошу вас рахуватися зі мною. Це
сталося, коли вона, запідозривши невістку у вагітності, купила
револьвер, нібито для захисту від грабіжників. Після клімаксу
безнадійно вчепилася в своє материнство протягом дванадцяти
років слабувала, що символічно виражало уявну вагітність.
237
дочки, яка зобов'язана їй своїм життям, часто підкреслюють ревнощі кокетки стосовно юної дівчини, яка викриває її штучність та, яка зненавиділа жінку в цілому як суперницю, зненавидить суперницю навіть у своїй дитині. Вона тримає її осторонь, або незаконно позбавляє волі, або ж намагається відмовити їй у щасті. Та, яка втрачає свою славу на існування способом зразковим і єдиним, Дружина, Мати, не менш затято може розвінчувати себе. Вона все ще запевняє, що її дочка ще тільки дитина, вона розглядає всі її починання як дитячу гру. Вона ще надто молода для, заміжжя, надто немічна, щоб народжувати. Якщо дочка наполягає на шлюбі, прагнучи мати власне домашнє вогнище, дітей, то це ніколи не буде лише хитрощами. Мати невтомно відмовляє її, глузує або пророкує нещастя. Якби її воля, вона б прирекла дочку на вічне дитинство. Атак вона прагне зруйнувати це доросле життя, яке інший намагається привласнити. І дуже часто досягає успіху багато молодих жінок такі залишаються безплідними, вдаються до викиднів, виявляються нездатними годувати грудьми й виховувати своє дитя, бути доброю господинею в домі саме через цей згубний вплив. їхнє подружнє життя стає нестерпним. Нещасні, самотні, вони знаходять розраду в щирих обіймах своєї матері. Якщо дочка все-таки повстане проти тиранії матері, то цей конфлікт протистояння може перерости в довічний. Обдурена мати переносить свій гнівна незалежного й нахабного зятя.
Мати, котра палко зливається водне ціле із своєю дочкою, не менш тиранічна. Вона прагне нав'язати дівчині свій досвід, повернути свою молодість, врятувати своє минуле й разом з ним себе. Мати сама хоче обрати зятя, який би був схожий на чоловіка її мрії, котрого вона такі не зустріла, кокетлива, ніжна, вона залюбки уявлятиме, десь у найпотаємнішому куточку свого серця, що це саме вона з ним одружується. Через посередництво дочки вона намагається вгамувати свої давні бажання багатства, успіхів, слави. Часто описують жінок, які завзято штовхають свою дитину на шлях залицяння, у світ кіно чина театральні підмостки. Під приводом нагляду за ними вони привласнюють їхнє життя. Мені розповідали про випадки, коли матері самі клали в ліжко до дочки залицяльника. Проте рідко буває, щоб дочка безконечно мирилася з такою
238
опікою. Того дня, коли дівчина знайде чоловіка або покровителя, вона збунтується. Теща, яка почувала спочатку ніжну любов до свого зятя, стане враз ворожою до нього, скаржитиметься на людську невдячність, прикидатиметься жертвою, кінець кінцем вона зробиться ворогом і своїй власній дитині. Накопичуючи в собі ці розчарування, багато жінок мовби застигають у байдужості і, коли бачать своїх дітей дорослими, не відчувають від цього жодної радості. Матері потрібне рідкісне поєднання шляхетності й байдужості, щоб збагачуватися життям своїх дітей, не стаючи їхнім тираном, не перетворюючи їх у катів.
Почуття баби до своїх онуків є продовженням тих, яких вона зазнає до своєї дочки часто, до речі, переносить на них і свою неприязнь. Не тільки через громадську думку стільки жінок примушують своїх дочок вдаватися до аборту, відмовлятися од дитини, ато й знищити її вони раді були б взагалі заборонити своїй дочці ставати матір’ю й воліють тримати її під своєю владою — це єдиний привілей, який їм залишився. Навіть одруженій дочці мати може порадити позбутися дитинине годувати її грудьми, відсторонити од себе. Через свою байдужість вони відречуться цієї маленької зухвалої істоти або ж без кінця бурчатимуть на дитину, каратимуть її, кривдитимуть. І, навпаки, мати, яка ототожнює себе зі своєю дочкою, часто більше любить дітей, ніж молода мати, збентежена появою малого незнайомця. Баба його приймає і мовби повертається на двадцять років назад, знову ставши молодою породіллею. Всі радощі володіння й панування, яких вона так давно не відчувала, знову повернулися до неї, всі материнські бажання, яких вона мусить зректися в період клімаксу, тепер чудово й щедро вдоволені. Саме вона є справжньою матір'ю, охоче перебирає на себе турботи про малюка і, якщо його їй залишають, присвячує себе йому й віддає свою любов. Для неї прикро, що молода мати має права на дитину бабі дозволено грати роль лише асистентки, яку свого часу грали й біля неї. Вона почувається розвінчаною. А потім, доводиться зважати на дочку та зятя, до яких вона, природно, ревнує. Досада часто псує цю щиру любов, яку вона дарує насамперед дитині. Неспокій, який нерідко помічають у бабів, пояснюється двоїстістю їхніх почуттів вони люблять дитину настільки,
239
наскільки вона їм належить, і ставляться вороже до маленького чужинця, якщо він ворожий до них, хоча й соромляться цієї неприязні. Однак, навіть зрікаючись права одноосібного володіння малюком, баба зберігає до внуків теплу любов, вона може відігравати в їхньому житті й привілейовану роль своєрідної боги- ні-берегині. Не маючи жодних прав та обов'язків, вона їх любить безкорисливо, не плекає жодних нарцисист- ських мрій, нічого від них не вимагає, не приносить їх у жертву майбутньому, якого вона не зможе побачити. Вона ніжно любить маленьких істот із плоті і крові, в їхній сьогоденній реальності й безкорисливості. Вона не вихователька і не втілює в собі абстрагованої справедливості закону. Саме це спричиняє конфлікти, які інколи вона протиставляє батькам.
Буває, що жінка не може або не хоче мати нащадків. У цьому разі, за браком природних стосунків з дітьми чи внуками, вона намагається налагодити подібні стосунки з іншими. Молодим людям вона пропонує материнську ніжність чи залишається її любов, чині, вона не тільки із лицемірства заявляє, що любить свого молодого протеже як сина почуття матері є зворотне почуття закоханої. Справді, якщо суперниці пані де Варан знаходять задоволення втому, що виконують бажання, допомагають, виховують людину з великодушністю, то вони бажають для себе джерела, необхідного стану, підстав для існування, яке їх випереджає. Коли вони стають матерями, то домагаються, щоб коханець сприймав їх швидше під цим образом, ніж під образом коханки. Дуже часто жінка удочеряє саме дівчат в цьому випадку їхні стосунки не завжди набирають сексуальних форм, але якщо це було платонічно або хтиво, то у підопічних вона шукає свою чудово омолоджену копію. Актриса, танцівниця, співачка стають педагогами вони виховують свою зміну — така інтелігентка, як пані де Шарр'єр, на самоті у Коломб'є— навчає учнів. Черниця збирає довкола себе набожних дівчат, люб'язна жінка стає звідницею. Якщо вони приносять у свій прозелітизм таке палке прагнення, то все це щиро й безкорисливо вони жадають перевтілитися. їхня тиранічна великодушність породжує приблизно ті самі конфлікти, що й між матерями й дочками, поєднаними кровними узами. Можна також усиновляти дітей двоюрідні баби, хрещені ма­
240
тері охоче грають роль такої баби. Але у всякому разі дуже рідко жінка знаходить у своєму нащадкові — природному або обраному — виправдання свого вгаса­
ючого життя вона доходить до того, що робить своїми починання одної з цих молодих істот. Або вона докладає всіх зусиль, щоб оволодіти дитиною, виснажується в драматичній боротьбі, залишаючись розчарованою й розбитою, або ж змиряється з доволі скромною участю, що здебільшого й трапляється. Стара мати, баба вгамовують свої владолюбні бажання, вони притлумлюють свій гніві вдовольняються тим, що їм дають діти. Але тоді годі сподіватися на їхню допомогу. Жертви самотності, туги, нудьги, вони позбавлені турбот, опиняються перед пустелею майбуття.
Саме в такій ситуації з усією очевидністю проступає жалюгідна трагічність жінки вона почувається зайвою. Протягом свого життя жінка буржуазного суспільства б'ється над розв'язанням однієї сміхотворної проблеми Як змарнувати час Та колись діти виростуть, одружаться й життя продовжиться. Жіночі заняття були вигадані, аби приховати це жахливе неробство руки гаптують, плетуть, не знаючи спокою. Але тут не йдеться про справжню роботу, бо її результатне є досягненням мети він здебільшого немає жодного практичного значення. В цьому разі виникає проблема куди ж прилаштувати це творіння рук Від нього визволяються, даруючи подрузі чи доброчинній організації або ж захаращуючи каміни, полиці та одноногі круглі столики. Це вжене просто гра, яка в своїй безцільності дає джерельну радість існування, і не алібі, оскільки дух, за словами Паскаля, який залишається незадіяним, є лише абсурдна розвага в'язальним гачком жінка сумно плете небуття своїх днів. Акварель, читання відіграють аналогічну роль, бездіяльна жінка не намагається тут випускати на волю, у світ своє творіння тільки для того, щоб розігнати нудьгу. Діяльність, яка не відкриває майбутнього, знову впадає в марноту іманентності. Нероба розгорне книжку — і відкладає її, відкриє піаніно — і знову закриє, візьметься до свого гаптування — позіхне й починає телефонувати. Саме в світському житті жінка знаходить розраду вона ходить з візитами, надає як пані Даллвей — великого значення прийо­
241
мам гостей, буває на всіх весіллях і всіх похоронах. Не маючи більше часу жити для себе, вона живиться присутністю, кокетує, кумається, до всього приглядається, про все пліткує, компенсує свою бездіяльність, розкидаючи довкола себе зауваження й поради. Вона щедро ділиться своїм досвідом навіть з тими, які цього не потребують. Якщо в жінки є можливість, вона облаштовує в себе салон, сподіваючись таким чином прославитися законодавицею моді досягти націй царині дивовижних успіхів. Відомо, з яким деспотизмом пані Деффан і пані Вердюрен понукали своїми підлеглими. Стати центром притягання, своєрідним перехрестям подій, натхненницею, творити оточення — це вже певний ерзац діяльності. Є інші способи, безпосередніші, утвердитися у світському житті. Таку Франції існують доброчинні заклади і кілька товариств, в Америці жінки об'єднуються в клуби, де грають у бридж, вручають літературні премії та розпатякують про ефективність соціальних заходів. Типовим же для більшості цих організацій двох континентів є те, що вони мають власне розуміння буття мета, до якої вони прагнуть, слугує їм лише приводом. Події розвиваються саме так, яку притчі Кафки Герб міста, де ніхто не переймається будівництвом Вавилонської вежі довкола ідеального місця зводиться велетенське громаддя, яке виснажує всі сили нате, щоб охопити, розширити, владнати всі внутрішні чвари. Таким чином ділові жінки найкращі свої роки віддають діяльності в цих організаціях. Вони мають робочий кабінет, розробляють статут, сперечаються між собою й ведуть конкурентну боротьбу з подібними ж організаціями. їм не до шмиги, коли від них переманюють їхніх бідних, їхніх хворих, їхніх ранених, їхніх сиріт. Вони скоріше виморять їх, аніж поступляться ними своїм сусідам. Вони вельми далекі від того, щоб вітати певний політичний лад, який, ліквідувавши несправедливості і зловживання, дасть їм необхідну допомогу. Вони благословляють війни, голодовки, які перетворюють їх на благодійниць роду людського. Зрозуміло, що в їхніх очах не плетені шапочки і посилки призначаються солдатам, голодую­
чим, а саме вони існують для того, щоб одержувати плетені речі й посилки.
Попри все, деякі з цих організацій досягають пози-
242
гивних результатів. У США сильний вплив вельмишановних «Момів», що пояснюють надмірністю вільного часу, який породжує паразитичний спосіб існування все це має згубний характер. Не тямлячи нічого в медицині, мистецтві, релігії, науці, юриспруденції, здоров’ї, гігієні каже Філіпп Віллі в книжці Нащадки змій, маючи на увазі американську Мом,— вона рідко цікавиться, чим опікується як член однієї з цих численних організацій їй досить, щоб це було хоч щось. їхні зусилля не спрямовані на реалізацію якогось послідовного й конструктивного задуму, вони не мають наметі досягнення жодних цілей, а служать тільки відвертою демонстрацією своїх смаків, упереджень або задоволенню власних інтересів. У царині культури, скажімо, такі жінки відіграють досить помітну роль саме вони читають найбільше книжок, але читають так, як грають у пасьянс. Література набуває сенсу і виправдовує своє високе звання, коли вона звертається до введених у задуми особистостей, допомагає їм сягти ширших обріїв. Треба, щоб жінка була інтегрована в процес людської трансцендентності, а непросто ковтала книги та мистецькі твори, пожираючи їх своєю іманентністю картина стає лише гарною прикрасою, музика — набридливим приспівом, роман — такою ж пустою мрією, як дитячий чепчик на в'язальному гачку. Саме американки винні в знеціненні бестселерів, котрі прагнуть непросто сподобатися, але сподобатися саме ледачим, які мають потребу у втечі. Щодо їхніх дій в цілому Філіпп Віллі писав таке:
«Вони тероризують поліцейських, аж докине штовхають їх на плаксиву й жалюгідну догідливість пастирів вони завдають неприємностей президентам банків і розтирають у порох директорів шкіл. Мом множить організації, реальна мета котрих довести своїх ближніх до негідного послужництва своїм егоїстичним бажанням. вона виганяє з міста і навіть з держави, якщо це можливо, молодих повій. вона домагається, щоб автобусні маршрути проходили там, де зручніше для неї, а не для робітників. вона організовує благодійні ярмарки й свята із лишком забезпечує воротаря пивом, аби члени комітету наступного ранку могли похмелитися. Клуби надають Мом незліченні нагоди пхати свого носа в чужі справи».
243
Є чимало правди в цій ущипливій сатирі. Не будучи компетентними ні в політиці, ні в економіці, ні в жодній технічній галузі, літні дами не приносять суспільству ані найменшої користі. Вони ігнорують проблеми, які висуває реальність. Вони нездатні виробити жодної конструктивної програми. їхня мораль абстрактна й формальна, мов імперативи Канта. Вони ухвалюють заборони, замість того щоб шукати й торувати шляхи прогресу. Вони не намагаються створити нові позитивні ситуації, накидаючись нате, що вже є, аби витіснити зло. Саме цим пояснюється, що вони завжди об'єднуються проти чогось проти алкоголізму, проституції, порнографії. Вони не розуміють, що суто негативне зусилля приречене на поразку, як це засвідчила невдача заборонив Америці продажу спиртного, у Франції — сухий закон, який поставила на голосування Марта Рішар. Доки жінка продовжує вести паразитичний спосіб життя, вона не може брати ефективної участі утворенні кращого світу.
А ле попри все буває, що декотрі жінки, які повністю присвячують себе якійсь справі, стають по-справжньо­
му діяльними. Тоді вони не сушать собі голови проблемою, чим би його зайнятися, у них з'являється мета. Незалежні виробниці вжене належать до паразитичної категорії. Але таке буває вельми рідко. Більшість жінок у приватному житті чи громадській діяльності дбають не про досягнення якихось результатів, а вишукують спосіб чимось зайняти себе і вся справа неварта виїденого яйця, коли вона робиться тільки задля того, аби змарнувати час. Багато жінок від цього страждають. Маючи за спиною вже завершене життя, вони відчувають таке ж збентеження, які підлітки, перед котрими життя ще тільки відкривається, ніщо їх не приваблює, довкола одних і других — пустеля. Розгублено озираючись навсібіч, вони зне- тямлено бурмочуть Навіщо Але з підлітка колись виросте чоловік, який зніме перед ним покрови відповідальності, мети, цінності він поринає ужиття, діє, покладає на себе обов'язки. Літня жінка, якщо її спонукають знову вирушити в дорогу, до майбутнього, сумно відповість Надто пізно. Це не означає, що час її був відтепер розмірений. Одна жінка вийшла на пенсію надто рано, але в ній уже вмерли натхнення, віра, надія, гнів, котрі б створювали їй можливість
244
відкривати довкола себе нові цілі. Вона поринає в рутину, яка завжди була її долею, вдається до мавпування якогось методу, впадає у маніакальну хазяйновитість, чимраз глибше занурюється в набожність і бундючиться у стоїцизмі, як пані де Шарр'єр. Вона стає сухою, байдужою, егоїстичною.
На схилі віку, коли вона відмовилася од боротьби, коли наближення смерті звільняє її від страху перед майбутнім, літня жінка шукає спокою. Її чоловік часто старший за неї, вона допомагає його деградації з мовчазною послужливістю це її помста. Якщо чоловік помирає перший, жінка досить спокійно носить жалобу. Часто помічали, що чоловіки значно більше пригнічені пізнім вдівством вони мають більше користі від одруження, ніж жінки, й особливо на старості років, коли світ зосереджується в межах родинного вогнища, їхні дні не сягають за межі майбутнього. Жінка задає монотонний ритм цим дням і панує над ними. Коли чоловік втрачає ділові функції, він стає непотрібним суспільству. Жінка принаймні управляє домом, вона необхідна своєму чоловікові, тимчасом як він тільки докучає їй. Жінки пишаються своєю незалежністю прозорливі, обережні, вони часто досягають пікантного цинізму. Зокрема, жінка, яка має життєвий досвід, знає чоловіків так, як не знає їх жоден чоловік. Оскільки вона бачила не тільки його суспільне обличчя, ай те, яке старанно приховується в товаристві собі подібних, коли він хоче побути самим собою. Вона знає також жінок, які цілком розкриваються тільки перед іншими жінками. Одне слово, вона знає життя за лаштунками. Та якщо її досвід дає їй змогу викривати містифікації та вигадки, вона недостатньо розкриває в собі правду. Весела або болісна мудрість літньої жінки залишається ще цілком негативною вона — заперечення, звинувачення, відмова вона — безплідна. В її думках, які в її діях, найвищий вияв свободи, який може пізнати паразитуюча жінка це стоїчний виклик або скептична іронія. Упродовж усього свого життя вона не досягає успіху в бутті водночас ефективного і незалежного.
245



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   29


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал