Друга стать




Сторінка14/29
Дата конвертації02.12.2016
Розмір4.23 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   29
1 Граємо, втрачаючи».
175
самим життям вони добирають способів, аби зберегтися, як інші дбають про збереження меблів чи варення. Така негативна затятість породжує в них ворожість до свого власного існування та неприязнь до іншого добра їжа деформує фігуру, вино псує колір обличчя, часті усмішки спричиняють зморшки, сонце висушує шкіру, спокій робить обважнілою, праця виснажує, кохання залишає синці довкола очей, поцілунки розпалюють щоки, пестощі деформують перса, обійми роблять в'ялим тіло, материнство спотворює обличчя й статуру. Не одна молода мати з гнівом відштовхує дитя, котре вхопилося за бальну сукню Не чіпай мене, в тебе брудні руки, ти мене замастиш. Кокетка гак само брутально відмовляє запопадливому чоловікові або коханцеві. Як меблі покривають чохлами, так вона хотіла б уберегтися від чоловіків, гостей, часу. Але всі ці застороги не вбережуть від появи сивини та зморщок довкола очей.
Ще з днів своєї юності жінка знає, що цієї долі не уникнути. І незважаючи на всіляку можливу обережність, вона, однак, стає жертвою випадковостей то краплина вина заплямує її сукню, то цигарка пропалить. Тоді розкішна й святкова дама, яка статечно походжала всміхаючись салоном, враз перероджується її обличчя стає серйозним і суворим, яку хазяйки. Всі раптом помічають, що її одягне був букетом, фейєрверком, дивом, аби щедро осяяти мить, а лише достатком, капіталом, вміщенням капіталу. Щойно вона була вартою жертвоприношень, а через таку дурничку все пішло шкереберть.
Ластовиння, плями, невдалі сукні, кепські завивки є серйознішими катастрофами, аніж пересмажена печеня чи розбита ваза оскільки кокетка не тільки відчужується в речі, вона живе річчю, і саме через такий безпосередній зв'язок відчуває небезпеку в світі. Стосунки, які вона підтримує з кравцем і модисткою, її нетерпіння й потреби демонструють її неабиякий розумі водночас невпевненість. Вдало пошита сукня породжує в ній мрії, образи, але в одязі, що вийшов з моди, або невдалого крою вона почувається кепсько.
«Від сукні залежав мій настрій, моя поведінка і вираз мого обличчя, залежало зрештою все — писала Марія Башкирцева. Іще Або треба прогулюватися зовсім голою, або ж бути зодягненою відповідно до
176
своєї фігури, уподобань, вдачі. Коли я знаю, що вбрана безсмаку, то почуваюся недоладною, грубою, а отже, приниженою. Що роблять з нами настрій і вдача Коли люди думають про ганчір’я, то стають тупими, надокучливими, не знають куди подітися».
Багато жінок можуть навіть відмовитися од святкової вечірки, якщо усвідомлюють, що вдягнені незугарно, навіть коли і не перебуватимуть у центрі уваги.
Однак деякі жінки запевняють Я вдягаюся лише для себе, хоча відомо, що навіть у нарцисизмі не обходиться без чужого погляду. Це тільки в притулках та монастирях кокетки затято зберігають віру, цілком поринувши в себе природно, вони настійно вимагають свідків.
«Я ледь не заплакала, коли мені сказали, що я вродлива, і Льова це бачив і чув. Яка користь від краси Мій чарівний маленький Петя любить свою стареньку няньку так, ніби вона є не знати якою красунею, і Льовочка звикся із найбридкішим обличчям. Мені захотілося зробити завивку. Ніхто такої не матиме, і від цього я буду ще чарівнішою. Чия відчуватиму потребу, щоб мене бачили Стрічки і банти мене тішать, я захотіла новий шкіряний пасок і тепер, коли пишу ці рядки, мені кортить заплакати зізнається Софія Толстая після десяти років заміжжя.
Чоловік дуже кепсько веде свою роль. І роздвоюється у цій своїй ролі. Якщо дружина занадто приваблива, він стає ревнивим. Тимчасом будь-який чоловіку більшій чи меншій мірі є королем Кандолем і хоче, щоб дружина шанувала його, щоб була вишуканою, красивою або у крайньому разі гожою. У противному разі він їй скаже з досадою словами батечка Убю: Ви нині надто бридкі Невже тому, що маємо вищий світ?»
У шлюбі, як ми вже побачили, еротичні і соціальні цінності поєднувати дуже важко, і цей антагонізм спостерігається ще донині. Про жінку, котра підкреслює свої сексуальні принади, чоловік не найліпшої думки. Він ганить такі зухвальства, котрими сам спокушається у чужої жінки, і цей осуд убиває в ньому будь-яке бажання. Якщо жінка одягається пристойно, вінце схвалює, але залишається до неї байдужим така
177
жінка його не приваблює, і він їй дає це зрозуміти. Ось тому чоловік на неї дивиться зрідка і лише задля годиться він споглядає її очима інших Що скажуть інші про неї Він передбачає погано, через те що віддає свою точку зору чоловіка іншим. Ніщо не дратує жінку більше ніж те, коли вона бачить, що чоловік захоплюється іншою, її сукнями чи манерами, які він ганить у неї. Якщо чоловік постійно бачить біля себе жінку, то вжене помічає її, не звертає уваги ні на її обличчя, ні на нові туалети чинові зачіски. Навіть закоханий чоловік чи коханець є часто байдужий до жіночого туалету. Якби її декольтовані сукні, котрі найбільше їй пасують, викликали у чоловіків палке кохання, то вони тільки те й робили б, що наряджали її. Чоловіки ніжно кохають і погано вдягнену, втомлену, але таку чарівну. Якщо вони більше не кохають, то навіть найшикарніші сукні тут нічим не зарадять.
Речі туалету можуть стати інструментом підкорення, але не зброєю оборони. Мистецтво користування ними полягає втому, щоб створити ілюзію, запропонувати глядачам уявний об'єкт: у хтивих обіймах, у щоденних зносинах будь-яке марево розвіюється. Як духовне, такі фізичне кохання у шлюбі потрапляють на реальний грунт. Жінка зодягається не лише для коханого чоловіка. Дороті Паркер водній із своїх новел описує молоду жінку, яка, з нетерпінням чекаючи повернення свого чоловіка з відпустки, хоче виглядати в момент зустрічі красивою:
«Вона купила нову чорну сукню він любив чорні сукні просто він любив звичайні сукні та ще таку дорогу, що не хотілося й думати про ціну Тобі подобається моя сукня Отак відповів він Ти мені завжди подобалася в цій сукні.
Це було так неждано, що вона вся ніби скам'яніла.
— Ця сукня сказала вона, вимовляючи з відвертою образою зовсім нова. Я її ніколи не вдягала. Якщо це тебе цікавить, то я її купила зумисне для цього випадку Даруй, люба сказав він О, звичайно, тепер я бачу, що вона несхожа на жодну іншу. Вона просто чудоваг іти мені подобаєшся в чорному У такі хвилини відповіла вона мені хочеться вдягнути чорне як жалобу».
178
Часто кажуть, що жінка вдягається лише для того, щоб викликати заздрощів інших жінок такі заздрощі є справді ознакою блискучого успіху. Жінка, дбаючи про свій одяг, має наметі не тільки це. У сповнених захоплення поглядах вона шукає підтвердження своєї краси, витонченості, смаку себе самої. Вона вдягається, аби показати себе, виставляє напоказ, аби ствердитися. Вона підкоряється через це хворобливій залежності. Відданість хатньої робітниці є корисна, навіть якщо вона не визнається зусилля кокетки марне, якщо воно не закарбовується в жодній свідомості. Жінка шукає остаточну валоризацію самої себе. Саме таке прагнення абсолюту дається їй вельми важко. Хай хтось один поглузує з її капелюшка, і він їй здається недоладний. Комплімент їй лестить, але в ньому вона вчуває натяк на старіння. Як абсолют проявляється через низку невизначених з'яв, такі вона ніколи не зможе досягнути того, чого прагне. Саме тому кокетка є такою вразливою, а деякі гарній улесливі жінки можуть бути, на превеликий їхній жаль, переконані, що вони ні красиві, ні вишукані. їм бракує власне верховного схвалення незнайомого по- цінувача вони націлюються на свій внутрішній світ, який не відповідає реальності.
Хоч і зрідка, але трапляються горді кокетки, котрі самі втілюють закони вишуканості, яких ніхто не може спіймати на несмаку, оскільки вони точно визначають через декрет успіх і поразку. Таке тривале їхнє панування може мислитися як зразковий успіх. Біда втому, що цей успіх не слугує нікому і нічому.
Речі туалету і нині зберігають призначення для виходів і прийомів, що, власне, й було раніше. Жінка від салону до салону гуляє в цьому новому костюмі й запрошує до себе в гості інших жінок, щоб показати, яка вона хазяйка у власному домі. В деяких випадках, зокрема урочистих, чоловік супроводжує її нарізні візити. Та коли він зайнятий на роботі, вона сама виконує свої світські обов'язки». Сотні разів описано ту незглибиму нудьгу, що гнітить такі зібрання. Виходить, що жінкам, котрі клопочуться світськими обов’язками», нема про що спілкуватися. Жоден спільний інтерес не зв’язує жінку адвоката з жінкою лікаря — і не більший зв'язок між жінкою лікаря Дюпона і жінкою лікаря Дюрана. Вважають поганим тоном
179
говорити в товаристві про витівки дітей чи про домашні турботи. Все зрештою зводиться до розмов про погоду, останній модний роман чи до кількох загальників, похоплених від чоловіків. Звичай дня дами небавом зник, але під різними формами ярмо візиту збереглося у Франції. Американці охоче замінюють такі гостини на спілкування, граючи в бридж, що є перевагою лише для тих жінок, котрі полюбляють цю гру.
Тим часом світське життя знаходить ще привабливіші форми виконання цього обов'язку ввічливості. Приймати гостей означає не лише вітати їх у своєму помешканні, а, головно, перетворювати його на зачарований маєток світські гостини — це свято і своєрідна вечірка водночас. Хазяйка дому демонструє свої скарби срібний посуд, обруси, кришталь, прикрашає дім квітами. Недовговічні, вони втілюють безцільність свят, котрі є проявом марнотратства і розкоші, розквітлі у вдзах, приречені нашвидку смерть, квіти палахкотять радістю, стають фіміамом і миррою, узливанням і жертвоприношенням. Стіл угинається від вишуканих страв, дорогоцінних вин. Ідеться не лише проте, щоб нагодувати гостей, ай підшукати для них приємні подарунки, вгадавши їхні бажання обід перетворюється на таємничий обряд.
В.
Вулф так говорить про цю особливість званих обідів в уривку пропані Далловей:
« І тоді починалися грюкання дверима, безшумне і приємне ходіння туди-сюди покоївок у фартухах і білих чепчиках, котрі здавалися незвичайними служницями, а жрицями таїни великого містичного дійства, творцями якого були господині з будинку Майфер, і все це тривало близько двох годин. Ніби за помахом чарівної палички,рух на вулиці припинявся і поставала ця оманлива ілюзія спершу подають наїдки, потім стіл сервірують кришталем і сріблом, заставляють кошиками і вазами, вщерть заповненими всілякими фруктами під серпанком брунатного крему ховається тюрбо; в курятницях порізані на шматки кури свічки горять барвисто і чарівно. Після вина і кави перед замріяними очима постають химерні видіння, життя здається музикою, таїною...»
Жінка, котра керує цими містеріями, пишається тим,
щ о
була творцем прекрасної миті, відчуваючи себе
180
тою, що роздає щастя й радощі. Саме завдяки їй зібралися гості, завдяки їй відбувається ця подія, вона є життєдайним джерелом утіхи і злагоди.
Саме це відчуває пані Далловей:
«Припустимо, що Петер їй сказав Гаразд, гаразд Але ваші вечірки, яка від них користь Все, що вона може відповісти, це (тим гірше, якщо ніхто не розуміє Вони є пожертва. Он той живе в Соут Кенніг- тоні, другий в Бейсвотері, третій, скажімо, в Мейфері». Вона має постійне відчуття їхнього існування і промовляє подумки Який жаль Як шкода — І далі веде подумки Ніхто їх не може зібрати. А вона зібрала. Це — пожертва. Це — поєднувати, творити. Але для кого?»
Пожертву, можливо, приносять задля втіхи. В усякому разі, це її дарунок. Іншого вона не має...
Хтось інший, байдуже хто, міг би жебрувати на її місці і чинити не згірше неї. Проте подумала вона це було справді пречудово. Вона зробила це так, щоб воно справді було пречудовим».
Якщо в цій шанобі до інших є щира великодушність, то гостина перетворюється на справжнє свято. Але соціальна рутина доволі швидко обертає подібне зібрання на установу, подарунок — на обов'язок і возво- дить свято до обряду. Кожний гість, котрий прийшов названий обід, з нетерпінням чекає, коли ж його подадуть жінка інколи нарікає на велику кількість гостей. Подружжя X... захотіло нас вразити каже вона ущипливо своєму чоловікові. Мені розповідали, між іншим, що під час останньої війни чаювання водному португальському містечку перетворилися у вельми дорогі вечірки на кожному зібранні господиня прагла урізноманітнити стіл і подати на нього більше печива, ніж попереднього разу. Такі вечірки стали настільки обтяжливими, що одного разу всі жінки вирішили, зі спільної згоди, більше нічого до чаю не подавати.
Свято за деяких обставин втрачає свою шляхетну й величну властивість окрім того, це обтяжлива праця. Аксесуари, покликані створити святкову атмосферу, є лише джерелом турбот треба пильнувати за кришталем, обрусом, наглядати, щоб вистачило шампанського і тістечок; розбитий келишок, пропалена шовкова тканина на фотелі — ось уже й збитки завтра
181
треба все перемити, прибрати, дати всьому лад. Жінку страхає цей додатковий клопіт. Вона страждає від необхідності нести численні обов'язки, які визначають долю домогосподарки жінка залежна від суфле, печенім ясника, пательні іще бозна від чого. Вона залежна від чоловіка, який набурмошується, коли щось не ладиться, залежна від гостей, котрі складають ціну меблям, винам, виносять вирок вдалася вечірка чині. Лише шляхетні або впевнені в собі жінки проходять з честю такі випробовування. Перемога може їй принести глибоке задоволення. Чимало подібного подибуємо в пані Далловей, про яку В. Вулф нам пише Захоплюючись цими торжествами... їхнім сяйвом і збудженням, яке вони випромінюють, вона відчувала також порожнечу, викрут. Жінка може повністю вдовольнитися цими пишнотами, тільки якщо не надає їм надто великого значення в противному разі вона зазнає мук ніколи невдоволеної пихи. Проте мало знайдеться щасливих жінок, які у світській марноті знайшли сенс свого життя. Ті жінки, які цілком присвячують себе світському життю, намагаються, як правило, не лише зробити з цього культ, ай перевершити це світське життя, домагаючись певної мети справжнім салонам притаманні літературний або політичний ухили. У такий спосіб жінки намагаються впливати на чоловіків і грати власну роль. Вони уникають заміжжя. Така жінка звичайно не отримує втіхи від розваг чи скороминущих перемог, які її рідко звільняють і майже завжди втомлюють так само, які розваги. Світське життя вимагає, аби вона репрезентувала себе, привертала до себе увагу, але не зав'язувала з іншими серйозних стосунків. Вона неспроможна порятуватися від своєї самотності.
«Прикро думати писав Мішле,— про жінку, істоту умовну, яка може жити лише вдвох і частіше, ніж чоловік, одинцем. Чоловік усюди знаходить собі товариство, заводить нові знайомства. Жінка — ніщо без сім'ї. В той же час сім'я її пригнічує вона несе весь тягар сімейного життя. І справді, жінка ув'язнена, полишена сама на себе, не знає радощів товаришування. Вона сповнена постійних турбот, переймається клопотами про завтрашній день. Її праця не вимагає від неї якогось розумового напруження, її освіта не дала їй відчуття смаку, ні навику самостійності, і тому
182
вона збавляє свої дні на самоті. Очевидно, саме на це нарікала Софія Толстая. Шлюб нерідко відриває жінку од батьківського вогнища, друзів юності. Колетт у Моїх навчаннях описала історію однієї одруженої жінки, яку привезли з провінції до Парижа. Вона знаходить утіху лише в листуванні зі своєю матір'ю, проте листи не можуть замінити безпосереднього спілкування, і врешті-решт приходить розчарування. Часто між юною дружиною і її сім'єю рвуться тісні зв'язки: ні мати, ні сестри вжене є її друзями. Нині через нестачу житла чимало молодих подружніх пар мешкають з батьками, але ці стосунки далекі від таких, які складаються у справжньому товаристві.
Жіночі стосунки, які їй вдається зберегти або завести, важливі для жінки вони дуже відрізняються од чоловічих стосунків. Чоловіки спілкуються між собою як особи, обмінюються думками, виношують якісь задуми. Жінки ж зв'язані здебільшого спільною жіночою долею, об'єднані свого роду іманентним взаєморозумінням. І те, чого вони прагнуть це передусім самоутвердження в світі, який є спільним для них. Вони не дискутують, аби накинути іншим свої погляди вони просто звіряють одна одній якісь жіночі таємниці чи обмінюються рецептами. Жінки об’єдную­
ться, щоб утворити такий собі антисвіт, який має стати вартіснішим, аніж чоловічий об'єднавшись, відчувають у собі силу, аби скинути ланцюги. Жінки заперечують сексуальне панування чоловіків, звіряючись одна одній у своїй фригідності, цинічно глузують над хіттю своїх чоловіків або їхньою невправністю, категорично відкидають моральну й розумову вищість свого чоловіка та й загалом усіх мужчин. Вони діляться досвідом, який здобули під час вагітності та пологів, при лікуванні дітей чи власних болячок.
Турботи господині стають головними подіями в історії людства. Домашня робота жінок не зв'язана з технікою переказуючи кулінарні рецепти, секрети ведення домашнього господарства, вони надають їм ваги наукових здобутків, що передається з уст вуста. Інколи вони обговорюють моральні проблеми. Невеличкі повідомлення з жіночих журналів — чудовий взірець обміну думками. Важко уявити, щоб чоловіки зберігали любовні листи. Чоловіки зустрічаються в світі, який є їхнім світом. Жінки натомість мають
183
точно окреслювати, зважувати, досліджувати свої власні володіння. Вони залюбки діляться одна з одною таємницями вроди, кулінарними рецептами, узорами в'язання, самі просять поради. Та крізь усі їхні балачки і бажання привернути увагу інколи прозирає справжня туга. Жінка усвідомлює, що вона не дотримуватиметься цього кодексу, оскільки він штовхає її до аборту, адюльтеру, негідних вчинків, зради, брехні, котрі він офіційно засуджує. Тому вона разом з іншими жінками творить щось подібне до закону злочинного світу — власне жіночий моральний кодекс. Не лише через злобу жінки критикують і так доскіпуються до поведінки своїх подруг щоб їх осуджувати, а самим контролювати свою поведінку, їм треба набагато більше моральних вигадок, ніж чоловікам.
Що надає їм вартості у таких стосунках, це правда, яку ці стосунки несуть у собі. Жінка для чоловіка — завжди загадка. Вона лукавить, удаючи, що погоджується на роль іншої, неголовної, вона обманює, приховуючи справжнє обличчя під одежами, жестами, улесливими словами, навіваючи його уяві свій вдаваний образ. Поруч зі своїм чоловіком чи коханцем кожна жінка міркує приблизно так Я — це не є власне я. Чоловічий світ суворий — у нього гострі краї, голоси надто гучні, слова надто грубі, стосунки брутальні. Поряд з іншими жінками дружина є останньою прикрасою. Вона начищає до блиску свої обладунки, хоча й не вступає відкрито в боротьбу, зброєю їй слугують туалети, макіяж, розставлені пастки. Перш ніж вийти на сцену, жінка по-домашньому сновигає в капцях і пеньюарі за лаштунками. Вона любить їхню затишну атмосферу спокою й розслаблення. Колетт так описує хвилини, проведені зі своєю подругою Марко:
«Короткі репліки, розваги на самоті, години, подібні на ті, що збігають в робітні при монастирі чина дозвіллі під час одужання їй подобалося грати роль порадниці набагато старшої за неї жінки:
«Через спеку пополудні Марко за завісами на балконі розвішувала свою білизну. Вона шила погано, але старанно, і я вельми пишалася з того, що даю їй поради Не варто на сорочках вишивати голубим Кепі куди ліпше на білизні виглядає рожева нитка, вона ближча до кольору шкіри. Яне минала нагоди підказати їй, якою саме пудрою слід користуватися, яка помада їй личить і якою лінією олівця вона має підводити свої очі. Ви так гадаєте Ви так гадаєте — раз по раз перепитувала Марко. Мій молодий авторитет торжествував. Я брала гребінець, проробляла граційно маленький проділ в її махровій гривці, мені вдавалося запалити її погляд, змусити заграти рум'я­
нець на її високих вилицях, біля скронь».
А трохи далі Колетт змальовує Марко, яка з хвилюванням готується зустріти молодика, сподіваючись здобути його прихильність:
«...Вона хотіла витерти свої мокрі очі, алея їй перешкодила Дозвольте це зробити мені.
Двома великими пальцями я підняла вгору її верхні повіки, оскільки дві сльози вже готові були скотитися, щоб змішатися з тушшю і залишити брудні патьоки на обличчі Ось так Заждіть, ще не все.
Я зайнялася її макіяжем. Губив неї ледь тремтіли. Вона терпляче підкорялася, зітхаючи, ніби я робила їй перев'язку. Нарешті я дістала зі своєї сумочки пушок для пудри блідо-рожевого кольору. Ми обоє мовчали Щоб не трапилося сказала я їй не плачте. Чого б це вам не коштувало — стримайте сльози.
...Вона провела рукою між гривкою і чолом І чом я не купила останньої суботи тієї чорної сукні, яку нагледіла в перекупника. А чи не могли б випозичити мені якнайтонші панчохи Ох, швидше Бо ж часу катма Авжеж Дякую. Чи не здається вам, що квітка прикрасить мою сукню Ні, отуди її к бісу Це правда, що парфуми з ірису вийшли з моди Мені ще треба запитати у вас про цілу купу речей, купу речей...»
А ще в іншій книжці — Цуценята Колетт розповіла про цей прихований бік жіночого життя. Три сестри, кожна з яких безнадійно закохана, сходяться щовечора і вмощуються на старій канапі їхнього дитинства. Там вони розслаблюються, переймаються своїми щоденними турботами, готуються до герців завтрашнього дня, смакують швидкоплинні втіхи здорового відпо­
185
чинку, міцного сну, теплої купелі, переживаючи напади відчаю. Дівчата майже не говорять, але кожна творить для іншої щось на зразок гнізда і все, що відбувається між ними справжнє.
Для декотрих жінок такі розкутій теплі стосунки жаданіші, ніж бундючна помпезність взаємин з чоловіками. Саме в тій іншій жінці нарциска знаходить, яку період своєї юності, подвійну привілейованість. Саме власними уважними і досвідченими очима вона зможе милуватися своєю гарно пошитою сукнею, своїм вишуканим інтер'єром. По другий бік заміжжя подруга серця залишається свідком вибору вона також може продовжувати з'являтися як бажаний і жаданий об'єкт. Майже кожна дівчина, як уже згадувалося, в тій чи іншій мірі схильна до гомосексуалізму міцні, часто невмілі чоловічі обійми не замінять ніжної хтивості, яку жінка пізнає в пестощах іншої жінки. Між двома подругами почуттєва взаємність може сублімуватися в екзальтовану чулість або ж у дифузні чи визначені пестощі. їхні обійми можуть бути також лише грою, яка робить дозвілля солодшим — це, наприклад, стосується жінок із гарему, для котрих головною турботою є та, як збавити час або вони набирають первісної значущості.
Тим часом рідко коли жіночі стосунки переростають у справжню дружбу жінки глибше відчувають взаємну солідарність, ніж чоловіки, проте, виходячи з цієї солідарності, вони не намагаються перевершити одна одну гуртом вони протистоять чоловічому світу, але кожна зокрема жадає похопити якнайбільше його маєтностей. їхні стосунки не побудовані на своїй своєрідності, а безпосередньо пережиті в більшості випадків, куди одразу ж проникає елемент неприязні. Наташа 1 ніжно любила своїх родичок, вона могла показувати їм сповитки своїх малят, але відчувала ревнощі до них, і в очах П'єра кожна могла перевтілитися в ж і н к у.
Взаємне порозуміння між жінками виникає через те, що в них надто багато спільного, але водночас кожна заперечує свою товаришку. У господині дому стосунки з нянькою інтимніші, ніж із чоловіком якщо тільки він не педераст — таких у неї ніколи не було з камердинером чи кочегаром. Жінки обмінюються
1
Л. Толстой, Війна і мир».
186
секретами, часом стають спільницями, але між ними помітне й суперництво, бо хазяйка, не беручись і за холодну воду, хоче однак продемонструвати свою відповідальність і гідність, переконати всіх у своїй незамінності та необхідності. «Тільки-но я відлучуся на часинку, як усе летить шкереберть. Вона деспотично намагається заскочити свою служницю на якомусь негідному вчинку. А якщо та надто вправно виконує свої обов'язки, хазяйка не може більше відчувати гордості від усвідомлення своєї унікальності. Вона також постійно невдоволена вчителями, гувернантками, годувальницями, няньками, котрі клопочуться про її дітей, батьків і друзів, котрі допомагають їй. Для неї це як зачіпка, що вони не шанують її волю, не поводяться так, як це хочеться їй. А насправді вона немає ні волі, ні жодних думок. Її дратує, коли інші сумлінно виконують її обов'язок, так само, як вона робила б сама.
У цьому криється одна з основних причин усіх родинних чварі суперечок, які отруюють спільне життя. Кожна жінка тим затятіше намагається стати сувереном, чим менше має на це підстав. Таке часто трапляється на терені кокетства й кохання, коли кожна вбачає в іншій суперницю. Я помітила цей гандж у молодих дівчат, котрі, буває, впродовж усього життя не можуть його позбутися. Ідеалом світської вишуканості вважають абсолютну валоризацію. Жінка страждає, якщо її голову не покриває вінець слави. їй прикро бачити цей ореол довкола іншого чола. Всі похвали, що отримує інша, вона приміряє до себе а що це за абсолют, який неєдиний у своєму роді Жінку тішить думка, що вона безроздільно панує в чиємусь серці, тоді її вжене гризтиме заздрість до своїх подруг і їхніх дрібних успіхів. Та вона не почувається безпечно навіть у своєму коханні. Фактом жіночої теми є те, що її завжди ошукує найближча подруга, і це не лише літературний шаблон. Чим ближчими подругами стають жінки, тим глибшає їхня двоїстість. Подруга, якій вона довіряє, запрошена дивитися очима закоханої, відчути своїм серцем, власним тілом вона зваблена коханцем, зачарована чоловіком, котрий спокушає свою подругу вона вважає себе досить захищеною завдяки своїй вірності, щоб дати волю своїм почуттям. їй також набридло грати лише
187
другорядну роль вона радше схильна віддатися, пожертвувати собою. Розсудливі жінки, ледве закохаються, одразу ж починають уникати близьких друзів. Ця двоїстість не дозволяє їм покластися на взаємні почуття. Тінь чоловіка завжди витає над ними, навіть якщо вони й не згадують про нього. Вельми слушний щодо цього рядок із Сен-Жон Перса:


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   29


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал