Друга стать



Pdf просмотр
Сторінка13/29
Дата конвертації02.12.2016
Розмір4.23 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   29
\50
Розриваючись між суперечливими почуттями, сповнена подиву, дитина не знає, як їй захищатися то ляпаси, то сльози викривають її як злочинця. Беззаперечне виправдання своїй поведінці мати знаходить утому, що дитина дуже далека від щасливої реалізації її самої, обіцяної їй ще в дитинстві вона карає її зате, що виявилася жертвою містифікації, яку дитина наївно викрила. Зі своїми ляльками майбутня мати поводилася як хотіла. Допомагаючи сестрі, подрузі в догляді за немовлям, вона не відчувала жодної відповідальності. А тепер суспільство, чоловік, мати і власна гордість вимагають від неї звіту за самостійне життя цієї маленької істоти, начебто вона сама творить це життя. Особливо чоловік, котрий з таким роздратуванням накидається на дружину завадив дитини, як за несмачний обід або за аморальність у її поведінці. Його безвідносна вимогливість, вимогливість узагалі, часто тяжко відбивається наставленні матері до дитини. Незалежна за вдачею жінка — чи з огляду на безтурботність або особливий авторитет в родині, чи з огляду на самотність — поводиться набагато спокійніше за тих, над ким тяжіє чужа владна сила, якій вони так чи інакше змушені коритися, водночас змушуючи коритися й дитину. Надзвичайно важко приборкати, поставити в певні рамки дитину, поведінка якої така ж загадкова, які поведінка тварини. Вона рухлива, поривиста, раптова, як сили природи, щоправда, людської природи. Дитину неможливо ні вимуштрувати без особливих учених слів, як собача, ні переконати за допомогою фразеології дорослих дитина користується таким подвійним становищем, реагуючи на слова по-тваринному — вдаючись до істерики, плачу, а на примус відповідаючи зухвалими словами. Звичайно ж, у якийсь період виховання дитини захоплює жінку, і якщо в неї є час, вона охоче клопочеться цим спеціально жінка-мати веде дитину в сквер, де вона любісінько грається, і для неї вона зостається таким же алібі, як раніше, коли перебувала в її лоні. Нерідко, зберігаючи в тій чи іншій мірі дитячі прикмети, жінка пустує, згадує дитячі ігри, словечка, різні забавки, одне слово, радощі минулих років. Коли ж вона пере, клопочеться на кухні, годує грудьми немовля, ходить за покупками, приймає гостей і особливо коли піклується про чоловіка, старша дитина
151
докучає їй. В неї бракує вільного часу, аби ще й займатися вихованням. Отож передусім треба подбати, щоб дитина не накоїла лиха вона ламає, рве, забруднює це постійна небезпека для всіх і для неї самої. Вона весь час метушиться, щось кричить, розмовляє, галасує одне слово, живе своїм життям, і воно, це життя, завдає клопоту її батькам, непокоїть їх. їхні інтереси не збігаються і, отже, виникає драматична ситуація. Дитина вимагає постійної уваги батьків, це навантаження, і ті весь час вимагають від неї якихось жертва вона ніяк не може збагнути чому вони вимагають, аби вона чимось поступалася задля їхнього спокою і, додамо, задля свого ж майбутнього. Безумовно, вона бунтує. Намагання матері дати їй якісь пояснення не досягають мети мати не може переконати її. Мрії, страхи, що тривожать думки дитини, бажання створюють свійг закритий, незнаний світ мати може лише обережно, навпомацки впроваджувати відомий їй ладу життя істоти, котра сприймає всі накинуті їй закони як абстракцію, як безглузде насильство. Дитина дорослішає, а непорозуміння лишається вона потрапляє в світ інших інтересів, інших цінностей, де немає місця її матері. Нерідко вона за це зневажає матір. Особливо хлопчик, гордий своєю приналежністю до чоловічого племені, кепкує з матері і її жіночих звичаїв вона вимагає, аби було виконано домашнє завдання, але сама не знає, як розв'язати бодай одну задачу, не може допомогти в перекладі латинського тексту, нездатна простежити за ним. Не так просто нести цей тяжкий хресті нерідко знесилена мати заливається слізьми. У свою чергу чоловік дуже рідко розуміє складність обставин керувати істотою, з якою ти не можеш знайти спільної мови, хоча цей людське створіння увійти в незалежне життя, свободу якого відстоюють, повстаючи саме проти вас.
Можливі різні ситуації залежно від статі дитини. І хоча хлопчик важчий, мати здебільшого прихиляється до нього. Більшість жінок хочуть сина передусім тому, що вважають становище чоловіків особливим, престижнішим, і, звичайно, конкретні привілеї, пов'язані з цим. Народити хлопчика — це прекрасно — кажуть вони. Ми вже знаємо, що вони хочуть спородити героя, а герой, як відомо, чоловічої статі.
152
Син може стати керівником, вождем, військовим, винахідником. Він може стати володарем всієї землі, і його мати прилучається до його безсмертя. Будинки, які їй не судилося зводити, країни, в яких не змогла побувати, книжки, які не встигла прочитати він усе це дасть їй. І завдяки його посередництву вона запанує над світом, хоча, щоправда, за умови, якщо панувати­
ме над сином. Отак народжується парадокс щодо матері і сина. Фрейд вважає, що у взаєминах матерій сина менш за все амбівалентності. Насправді ж у материнстві, які у заміжжі і в коханні, жінкам завжди притаманна амбівалентність щодо чоловічої трансцендентності, чоловічої вищості. Якщо подружнє або любовне життя викликають уній вороже ставлення до чоловіків, вона шукатиме вдоволення у пануванні над самцем через своїх дітей. Вона з іронічною фамільярністю жартуватиме з пихатих домагань маленького статевого органа, часом навіть лякаючи хлопчика відняти його, якщо він не буде слухатися. Коли ж вона сумирніша, спокійніша, шанує в своєму синові майбутнього героя, аби він цілком належав їй, тоді її дії спрямовані нате, щоб тримати сина в незмінному добре знайомому їй стані ставлячись до чоловіка як до дитини, вона хоче вбачати в синові немовля. Було б логічно й просто вважати, що мати хоче вихолостити свого сина. Її мрія суперечливіша: вона хоче, щоб він був вічним ідо того ж поміщався на її долоні, щоб він правив усім світом і стояв навколішках перед нею. Вона культивує в ньому розпещеність, пристрасть до смачної їжі, вельможність, скромність, малорухливий спосіб життя, непевність у власних силах, не заохочує до спорту, до зустрічей з товаришами, бо їй хочеться, щоб він належав тільки їй. Але водночас вона розчарована, якщо він не став чемпіоном, генієм, яким вона могла б пишатися. Те, що вплив матері часто буває згубним (це стверджував Монтерлан, це переконливо довів Моріак у Мавпочці не підлягає сумніву. На щастя, хлопчик може легко уникнути такого впливу суспільні звичаї, саме суспільство спонукають його до цього. Та й мати ладна підкоритися долі вона добре знає, що в боротьбі з чоловіком у жінок нерівні можливості. Вона втішається, вдаючи із себе mater dolorosa або купаючись у марнолюбних думках про переможця, якого спородила.
153
Дівчинка в більшій мірі належить матері, із огляду на це зростають і претензії останньої. їхні стосунки забарвлено в драматичніші тони. Дочка для матері не є член спільноти, до якого належить вона сама, а їі двійник. На дочку проектується все двоїсте ставлення до себе самої, а коли виявляється спотворення alter ego, мати переживає це як зрадництво. Конфлікти, про які вже йшлося раніше, саме між матір'ю і дочкою мають особливо гострий характер.
Серед інших жінок вирізняються ті, котрі задоволені життям і не прагнуть знайти друге втілення в дочці, або, в крайньому разі, сприймають дочку без розчарування. Такі матері намагаються створити своїй дитині такі ж можливості, які були в них, і навіть більше — дати їй те, чого самі були позбавлені вони зроблять її юність щасливою. Саме одну з таких урівноважених, душевно щедрих матерів зобразила Колетт. Сідо ніжно любить свою доньку і плекає її без будь-якого примусу. Вона віддає всю себе їй, ніколи нічого не вимагаючи навзамін, тому що черпає радість у власному серці. Може бути й так віддаючи всю себе своєму двійникові, в якому мати не тільки вгадує себе, ай відчуває, що він перевершує її, вона врешті-решт цілком відчужується од себе, зрікається власного я, і єдиною турботою для неї лишається щастя її дитини. У цьому разі трапляється навіть егоїстичне і жорстке ставлення до всіх інших членів родини. В такій ситуації може виникнути небезпека набриднути тій, яку вона обожнює, як це сталося з пані де Севіне, котра стала тягарем для пані де Гриньян. Дочка, дратуючись, почне відкараскуватися од тиранічної відданості. Часто це їй не вдається, і вона все життя лишається інфантильною, розгублюється перед відповідальністю, що випала на її долю, бо її надто опікали, довго висиджували. Та найважчий випадок, коли на дівчину тисне своєрідний материнський мазохізм. Декотрі жінки переживають свою приналежність до жіночого роду як справжнє прокляття народження дочки, хочуть вони цього чині, сприймають з гіркою радістю, відчувають себе жертвою. Водночас вважають себе винними у її появі на світ. Докори на свою адресу, почуття жалю до себе, котре знову загострилося з появою дочки все це трансформується у безкінечний неспокійні на крок не відпускають дитину, кладуть її спати в своє ліжко,
154
сплять разом з нею упродовж п'ятнадцяти, двадцяти років. І, як наслідок, вогонь цієї палкої любові знищує дівчинку.
Більшість жінок роздвоюються з одного боку, вимагають поваги до себе, аз другого — ненавидять жіночу долю отакі живуть зі злістю на неї. Огида, яку вони відчувають до своєї статі, могла б спонукати їх дати дочкам чоловіче виховання. Та вони зрідка виявляються такими щедрими. Роздратована тим, що народила дівчинку, мати зустрічає її двозначними словами, схожими на прокляття Ти будеш жінкою. Вона сподівається при цьому компенсувати свою неповноцінність, роблячи з тієї, котру розглядає як свою копію, істоту вищого гатунку. Водночас вона наділяє дочку тим же ганджем, від якого потерпала сама. Часом мати намагається накинути дитині свою долю Мені жилося непогано, гадаю, іти не будеш скаржитися. Мене так виховали, і я вимагаю від тебе того ж ». Іноді, навпаки, вона якнайсуворіше забороняє дочці брати за зразок спосіб її життя щоправда, мати хоче, аби її досвід прислужився доньці, взяти, так би мовити, своєрідний реванш. Жінка легкої поведінки віддає свою дочку в монастир, неосвічена — примушує вчитися. В Чаді мати, постерігши в дочці ненависний їй наслідок помилки юності, в шаленстві каже їй:
«Зрозумій, кінець кінцем. Якщо з тобою трапиться щось подібне, я зречуся тебе. Адже я свого часу про таке й гадки немала. Гріх Що це таке, незбагненне, щось непевне, гріх Якщо який-небудь чоловік покличе тебе, не ходи з ним. Іди собі своєю дорогою. Не обертайся. Ти чуєш, що я кажу Я тебе попередила, ти неповинна таке дозволяти, ну а якщо трапиться, не сподівайся, що я пожалію тебе, зоставайся сама в цій брудноті».
Ми вже знаємо, що пані Мазетті, всіляко бажаючи вберегти дочку від повторення її власної помилки, цим самим спровокувала її. Стекель наводить складний випадок материнської ненависті до дочки:
«Я був знайомий із жінкою, котра неприязно ставилася до своєї четвертої дочки, милого, чарівного створіння, від самого її народження. Вона вважала, що та успадкувала всі вади свого батька, чоловіка цієї жінки. А річ утому, що малятко народилося, коли до цієї пані залицявся інший чоловік, поету якого вона
155
палко закохалася. І майбутня мати сподівалася, що дитина (яку Гете у Виборчому засобі) скидатиметься на коханця. А дівчинка з народження помітно схожа на батька. Та це ще не все в своїй дочці вона вбачала своє відображення — які їй, дочці були притаманні такі риси вдачі, як палкість, ніжність, набожність, чулість. А їй хотілося б бачити себе дужою, несхитною, твердою, стриманою, енергійною. Спостерігаючи свої риси характеру в дівчинці, вона ненавиділа її за це ще більше, ніж за її схожість з батьком. У міру дозрівання дівчинки конфлікти чимраз загострювалися. Відомо, що дівчинка домагається незалежності від матері. В очах матері це — чорна невдячність. І вона не шкодує сил, аби приборкати цю- зачаєну волю. Вона аж ніяк не погоджується з тим, щоб її двійник ставі н ш о ю особистістю. Вдоволення, якого зазнає чоловік поруч із жінкою, це передусім почуття верховенства, а жінка спізнає таке почуття лише поруч дітей, особливо дочок. І якщо їй доводиться відмовитися од своїх привілеїв, од своєї влади, вона почувається знедоленою. Будь-яка мати — і любляча, і недобра — сприймає незалежність дітей як загибель усіх своїх надій. Вона переживає подвійні ревнощі до навколишнього світу, що забирає дочку, ідо дочки, котра здобуває частку світу і, отже, краде її в неї. Ці ревнощі насамперед стосуються взаємин дочки та її батька. Нерідко мати використовує дитину, щоб прив'язати чоловіка до сім'ї: в разі невдачі почуває досаду. Та якщо вдається, в ній швидко оживає дитячий комплекс вона гнівається на дочку, як колись на свою матір, дується, вважає себе покинутою, незбагненною. Одна француженка, котра була одружена з іноземцем і вельми любила своїх дочок, незважаючи на це, якось гнівно вигукнула Годі з мене, я не бажаю більше жити з цими чужинцями Особливо дісталося на горіхи старшій доньці — батьковій улюблениці. Мати постійно пригнічувала її, даючи важкі завдання, вимагаючи серйозності не за віком дочка в очах матері — суперниця, і вона ставиться до неї вжене як до дитини, а як до дорослої людини. І дочка пізнає, що життя — це не роман, що в ньому переважає не рожевий колірне можна робити що хочеш, і взагалі, ми з'явилися на землю не задля того, щоб розважатися Дуже часто мати дає прочухана дитині
156
просто для годиться, на майбутнє. Крім усього іншого, хоче показати, що хазяйка в домі — вона адже її найбільше пригнічує той факт, що насправді в неї немає жодних переваг перед одинадцяти-дванадцяти- літньою дівчинкою. В цьому віці дівчинка вже може впоратися з домашніми справами — це вже маленька жіночка. До того ж вона невтомна, жвава, тонко сприймає навколишній світу неї світла голівка, вона розсудлива — все це, на думку багатьох, дає їй переваги над дорослими жінками. Мати жадає неподільно владарювати на всій жіночій половині. Вона вважає себе єдиною, неповторною, незамінною. І ось раптом юна помічниця витісняє її, лишаючи для неї другорядну роль. Вона зі злістю накидається на дочку, якщо знаходить у домі безлад після дводенної відсутності. Та ще більше шаленіє, коли пересвідчується, що життя в родині за її відсутності проходило зовсім нормально. Вона не може погодитися з тим, що її дочка й насправді стає її двійником, її зміною. Між тим ще нестерпні­
шим стає усвідомлення того, що дочка набуває статусу незалежної особи. Матері вочевидь не подобаються всі ті доччині подруги, в яких вона шукає підтримки проти домашнього гноблення і які підбадьорюють її, заохочуючи не підкорятися. Мати висловлює на їхню адресу критичні зауваження, намагається перешкодити дочці надто часто з ними спілкуватися, ато й зовсім забороняє зустрічатися з ними під приводом поганого впливу. Взагалі, будь-який вплив, крім її власного, вважається поганим. З особливою неприязню ставиться мати до жінок приблизно свого віку — вчителів, матерів її подруг до яких дочка проявила добрі, щирі почуття вона оголошує такі стосунки безглуздими і навіть шкідливими. Інколи, щоб роздратувати матір, дитині досить розвеселитися, виявити безтурботність, затіяти ігри, розсміятися. Щоправда, хлопчикам це здебільшого прощають адже вони мають привілей — приналежність до чоловічої статі. Що ж, це, ясна річ, природно, адже жінка з давніх-давен відмовилася од нездійсненного завдання — суперництва з чоловічою статтю. То чому ж ця, інша молода жінка має втішатися тим, у чому їй, матері, вже відмовлено Перебуваючи, мову пастці, в полоні обтяжливих родинних проблем, жінка-мати заздрить дочці тому, що в неї є якісь клопоти, розваги, які дають
157
їй можливість позбутися нудьги домашнього вогнища. І цю втечу дочки з дому мати переживає як розвінчання всіх тих цінностей, ради яких вона принесла себе в жертву. Дитина стає дедалі дорослішою, і образа чимдуж крає материне серце кожний рік наближає її до смерті, а юне тіло дочки рік від року міцніє, розквітає. Отож у матері виникає почуття, що майбутнє, яке відкривається перед дочкою, крадеться в неї. Цим можна пояснити роздратування, яке виникає в декотрих жінок, коли в дочки з'являється перша менструація вони гніваються на дочку зате, що відтепер вона стає справжньою жінкою. Перед юним створінням відкриваються найрізноманітніші можливості, тимчасом як матері залишається тільки повторення того, що вже було, рутина. Перед юною донькою відкривається ще незвідане саме тому заздрить їй мати із цієї причини відчуває неприязнь до неї. У матері вже немає можливостей дочки, і через те вона намагається обмежити їх, ато й звести нанівець не випускає дочку з дому, стежить за нею, виявляє деспотизм, зумисне кепсько одягає, відмовляє в розвагах, страшенно гнівається, якщо дівчина користується макіяжем, виходить у світ. Уся гіркота, що накопичилася за життя, обертається проти нового, молодого життя, спрямованого в майбутнє. Мати намагається принизити дівчину, кепкує з усіх її починань, утискує. Нерідко між ними спалахує відкритий бій, і, цілком зрозуміло, його виграє молодша, час працює на неї. Та в цій перемозі відчувається смак провини поведінка матері породжує в дочці і обурення, і гризоту. Мати самим своїм існуванням робить дочку винною відомо, що це почуття провини може серйозно відбитися на майбутньому дочки. Хоч-не-хоч, а матері доводиться врешті-решт визнати свою поразку. Коли ж дочка стає дорослою, між жінками встановлюються дружні, більш-менш урівноважені стосунки. А втім, старша назавжди зберігає почуття розчарування і нездійсненних надій, а молодшу нерідко переслідує страх навислого над нею прокляття.
Ми ще торкнемося взаємовідносин дітей та їхньої матері, жінки зрілого віку. Проте вжитті матері ці взаємини посідають особливо важливе місце в перші двадцять років життя дитини. З усього сказаного вище стає очевидною помилковість двох поширених думок.
158
Згідно з першою, материнства як такого цілком достатньо, аби жінка почувалася сповна обдарованою долею. Це зовсім не так. На світі безліч знедолених, озлоблених, незадоволених життям матерів. Про це свідчить хоча б приклад Софії Толстої, котра народжувала дванадцять разів. На кожній сторінці записника вона повертається до однієї і тієї ж думки — все довкола і всередині неї порожньо і безглуздо. Діти дають їй своєрідний мазохістський спокій. «З'явилися діти, і я вжене відчуваю себе молодою. Я спокійна й радісна. Принесення в жертву молодості, краси, особистого життя вселяє в її душу певний спокій. А думки про минулу молодість дають відчуття захищеності. Велике щастя дає мені відчуття їхньої незамінності. Для Софії діти — знаряддя, котре дає змогу протистояти вищості чоловіка. Моє єдине джерело, моє єдине знаряддя, що дає можливість урівноважити моє і чоловіка становище діти, в них енергія, радість, здоров'я...» Та вони самі, тільки вони, зовсім неспроможні наповнити змістом існування, оповите нудьгою. 25 січня 1905 року, після миттєвої екзальтації, вона пише:
«І я теж, я теж хочу і можу все. Але це почуття виникає і зникає, і тоді я констатую для себе, що нічого не хочу, нічого не можу, тільки одне — доглядати за малюками, їсти, пити, спати, кохати чоловіка і дітей, що в кінцевому підсумку було б щастям, мене ж це огортає сумом і, які вчора, хочеться плакати».
А через одинадцять років:
«Я рішуче віддала всі свої сили вихованню дітей, палко бажаючи робити це добре. Та Господи Боже мій яка я нетерпляча, дратівлива, я волаю. Яка ж сумна ця довічна боротьба з дітьми!»
Взаємини матері та дітей визначають внутрішній зміст життя матері. Вони залежать від ставлення чоловіка ідо чоловіка, від того, яким було минуле жінки, чиє в неї інші клопоти, крім піклування про дітей, і які саме, як вона ладнає сама із собою. Вбачати в дитині панацею від усіх бід — це велика помилка і навіть просто безглуздя. До такого висновку дійшла також і Г. Дейч у праці, яку я неодноразово цитувала Виділено Софією Толстою.
159
Всебічно вивчаючи проблему материнства, вона спиралася на свій багатий досвід лікаря-психіатра. Г. Дейч дуже високо цінує материнство, бо саме через цю функцію, на її думку, жінка реалізується якнайповніше. Протеза умови, якщо вона робить свій вибір сама, добровільно, самостійно, щиро, бажаючи цього всім своїм єством. Молода жінка має перебувати в такому психологічному, моральному і матеріальному становищі, яке дало б їй змогу витримати це навантаження в іншому разі наслідки можуть бути катастрофічними. Зокрема, злочинно радити народити дитину як засіб лікування жінкам, котрі хворіють на меланхолію чи невропатію це буде лихом і для жінки, і для дитини. Лише врівноважена, здорова жінка, котра чітко уявляє, яку відповідальність бере на себе, здатна стати доброю матір'ю».
Я вже наголошувала на тому, що в шлюбі як такому нібито міститься прокляття, оскільки обидві сторони поєднуються в ньому в своїй слабкості, а не в силі, бо кожен вимагає чогось від другого, замість того щоб з радістю віддавати самому. Ще більша ілюзія, здатна спричинити неабияке розчарування — за допомогою дитини відчути повноту життя, віднайти жадане тепло, значимість, одне слово, все те, чого жінка без неї не могла створити, відчути. Дитина приносить радість лише тій жінці, котра здатна безкорисливо бажати, щоб була щасливою інша людина, лише тій, котра, не думаючи про себе, прагне знайти продовження життя в іншому. Народження дитини — це неабияка своєрідна подія, до здійснення якої можна як слід підготуватися. Але не більше, ніж якась інша, вона несе в собі захист від усього або виправдання всьому. І треба, аби дитина була жадана сама по собі, а не тому, що це обіцяє всілякі вигоди. Стекель вельми справедливо зауваж ив:
«Діти — не замінники кохання, якщо життя поруй­
новано, вони не замурують його провалини їх не призначено для того, щоб заповнювати порожнечу нашого життя це відповідальність, нелегкі обов'язки; це найщедріша прикраса вільного кохання. Вони — не іграшки для батьків, не втілення їхнього обов'язку перед життям, не компенсація невдоволених амбіцій. Діти — це обов'язок плекати щасливі душі».
У цьому обов'язку немає нічого, що йшло б від природи природа не може диктувати хоч би який моральний вибір. Моральний вибір передбачає обов'язки. Народжувати дітей означає братина себе обов'язки. Якщо ж мати згодом ухиляється від них, вона робить злочин проти людського життя, проти свободи. Проте ніхто не може примусити її до цього. Ставлення батьків до дітей, які ставлення подружжя одне до одного, має бути наслідком вільного виявлення волій бажання. Неправильно міркують ті, хто вважає, що дитина для жінки — це її незвичайне самовираження, її привілейована реалізація. Можна почути, як легковажно торочать про жінку, що вона кокетка, часто міняє коханців, лесбіянка, прагне влади тому, що в неї немає дітей. Сексуальне життя жінки, мета, яку вона ставить перед собою, те, що вона вважає важливим, цінним, значним, до чого прагне, певно, цілком заміняють дитину. Насправді тут ми маємо справу з найелементарнішою неточністю або несумлінністю, некоректністю вислову з тим же правом ми можемо сказати, що з тієї причини, що жінці не поталанило в коханні, що в неї немає жодних занять ужитті, її сексуальні потреби невдоволені, вона хоче мати дитину. Поширений псевдонатуралізм приховує протиприродну, надуману соціальну мораль. Її оформлено словесно, мов рекламне гасло дитина — це найвища мета жінки.
Друга, так само помилкова, думка випливає одразу ж з першої буцімто дитина знаходить своє надійне щастя під крилом матері. На світі немає безсердечних від природи матерів, оскільки материнська любов зовсім не вроджене від природи почуття, а єна світі, і саме в цьому суть, погані матері. Одне зважливих тверджень психоаналітиків стосується небезпеки, яку являють для дитини нормальні загалом батьки. До­
рослі-батьки можуть страждати відрізного роду комплексів, неврозів, їх можуть переслідувати нав'язливі ідеї, а закорінено це в сімейному минулому. Дорослі зі своїми конфліктами, сварами, драмами найменш підхоже товариство для дитини. Несучи на собі сліди життя в отчому домі, батьки, в свою чергу, дошкуляють власним дітям комплексами, невдоволеністю, нездійсненними надіями і цей злоякісний ланцюжок, кожна ланка якого — драма, буде безкінечний. Так, садомазохістські прояви матері викликають у дочки Сімона де Бовуар, т 2 161
комплекс провини, який трансформується в її садома- зохістські ставлення вже до своїх дітей, і в цьому — ні кінця, ні краю. Дивовижне лицемірство закладено в поєднанні неповаги до жінки, її недооцінки, з одного боку, і пошани, якою оточують матір з другого. А коли жінку допускають лише в обмежені сфери суспільної діяльності, коли перед нею зачинено двері багатьох галузей, визнаних чоловічими, коли привселюдно заявляють, що хоч про який фах ішла б мова, жінка менше здатна до нього, ніж чоловік, і водночас їй довіряють найтоншу, найважливішу на світі справу виховання, плекання людської істоти — чи це не злочинний парадокс На світі є безліч жінок, яким звичаї їхніх народів, місцеві традиції не дають змоги набути освіти, оволодіти культурою, обіймати відповідальні посади, прилучатися до громадської діяльності — все це прерогатива чоловіків, котрі, між тим, не зазнаючи докорів сумління, віддають у руки жінок дітей, як колись у дитинстві їм дарували ляльки, аби втішити і відволікти од думок про їхнє нижче становище порівняно з хлопчиками. їм усіляко заважають жити, а у вигляді компенсації дарують справжніх ляльок з плоті і крові. І жінці, певно, потрібно бути у вищій мірі щасливою або святою, щоб не піддатися спокусі зловживати тими правами, які в неї є. Хтозна, може,
Монтеск'є мав рацію, коли стверджував, що було б краще, якби жінкам довірили керівництво державою, а не родиною. Адже як тільки трапляється нагода, жінка проявляє себе не менше поміркованою, діяльною, ніж будь-який чоловік саме в умінні абстрактно мислити і погоджено діяти в жінок найяскравіше виявляються позитивні якості її статі. Набагато важче поки що зректися свого минулого, минулого жінки, і віднайти емоційну рівновагу, якій ніщо не сприяє в її становищі. Чоловік, як відомо, значно стриманіший і мудріший на роботі, ніж удома. Там він з математичною точністю здійснює свої розрахунки, чітко й спокійно обмірковує свої задуми а вдома він непослідовний, лицемірний, примхливий, поруч з дружиною розслаблюється, а та й собі розслаблюється з дитиною. І це потурання собі самій дуже небезпечне, небезпечніше того, що дозволяє собі чоловік, адже в жінки є та чи інша можливість захистити себе перед чоловіком, а дитина, по суті, беззахисна перед матір'ю. Було б,
162
ясна річ, краще для добра дитини, якби її мати була цільною натурою, морально нескаліченою, якби вона могла самовиразитися, реалізувати себе в праці, в стосунках з оточенням, а не намагалася одержати від життя будь-що тиранічним шляхом, за допомогою дитини. Бажано також, щоб дитина перебувала під опікуванням батьків набагато менше часу, ніж тепер, щоб її заняття, розваги відбувалися в середовищі її ровесників, під наглядом дорослих, не пов'язаних з нею родинними зв'язками, чиє ставлення до неї вільне від суб'єк­
тивних родинних почуттів.
Навіть утому разі, коли дитина з'являється на світ як скарбу щасливій родині або принаймні спокійній, вона не може змінити даних своєї матері, стати межовим стовпом на її обрії. Вона не порушує материної іманентності, її природних ознак. Мати піклується про плоть дитини, доглядає за нею, клопочеться нею проте вона створює лише одну життєву ситуацію, одну модель, відповідно до закладених уній даних, і тільки дитина може вийти за межі цієї заданої ситуації. Коли ж мати робить ставку на майбутнє дитини, вона виходить за межі можливого, так би мовити, перевершує себе, крізь простір і час, мовби за дорученням, через її посередництво, тобто додатково віддає себе в залежність. І не тільки невдячність, алей невдача сина руйнує всі її сподівання яку заміжжі або коханні вона шукає в іншому обгрунтування свого життя, такі на дитину вона перекладає ту саму турботу, тимчасом як правильно було б узяти на себе відповідальність, на свій розсуд розпорядитися своїм життям. Я вже зауважила, що слабкість, залежність жінки походить від того, що вона простувала торованим шляхом, їй заважав напророчений потяг робити так, як усі, тимчасом як чоловік вигадував різні підгрунтя для життя, які він вважав за доцільніші, ніж узвичаєне, просте існування. Замкнути жінку в рамки материнства означало б зробити подібну ситуацію вічною. Сьогодні жінка вимагає допустити її до участі в русі, через який усе людство безнастанно намагається виправдати себе, виходячи за межі можливого. Вона може погодитися давати життя, але тільки за умови, якщо в цього життя є сенс. Вона не може виконувати материнську функцію, не відіграючи певну роль в економічному, політичному і соціальному житті. Жін­
163
ці зовсім небайдуже, кого вона пускає у світ — гарматне м'ясо, рабів, жертв чи вільних людей. У добре організованому суспільстві, в якому дитина в значній мірі перебуватиме на опікуванні колективу професіоналів, а мати, оточена піклуванням, користуватиметься підтримкою, жінка цілком може сполучати материнство зі своєю роботою. У працюючої жінки, що немало­
важно, хоч би ким вона була — селянкою, інженером, письменницею вагітність проходить набагато легше з однієї природної причини вона не зосереджена на своїй власній персоні. В цієї жінки є особисте, повноцінне життя, завдяки цьому вона дасть дитині максимум, вимагаючи від неї мінімум. Саме така жінка добивається успіху в своїх починаннях, перемагає в боротьбі, пізнає справжні людські цінності, вона ж буде й кращою вихователькою для потомства. Якщо сьогодні жінці здебільшого важко поєднувати роботу, котра набагато годин відриває її від дому і забирає в неї всі сили, з вихованням дітей, то це тому, що, з одного боку, жіноча праця ще й дотепер дуже часто нагадує рабство, аз другого не зроблено жодних кроків, аби забезпечити дітям належний догляд, добре утримання та виховання поза домом. І винне в цьому суспільство, його соціальна неспроможність та ухиляння від своїх обов’язків; і при цьому виправдовувати його, заявляючи, що десь на небі або в земному лоні написано закон, за яким мати й дитина належать виключно одне одному адже це чистісінький софізм, тобто фальшивий за сутністю погляд, заснований на зумисне неправильному доборі вихідних положень. Насправді ж взаємоприналежність означає лише подвійний згубний для обох сторін гніт.
Ідею, що материнство, мовляв, урівнює жінку з чоловіком, можна сміливо назвати містифікацією. Психоаналітики немало попріли, доводячи, що дитина для жінки є еквівалентом пеніса та хоч який чудовий цей атрибут, усе ж ніхто не буде стверджувати, що саме володіння ним здатне підтвердити право на життя абощо він — вища метав житті. Охоче й багато говорять також про священні права жінки, однак право голосувати жінка одержує не як мати. До матері- одиначки ще й дотепер ставляться зневажливо. І лише заміжню жінку-матір вихваляють, тобто ту, котра підкоряється чоловікові. І доки чоловік з економічної
164
точки зору глава родини, діти значно більше залежать від батька, ніж від матері, хоча клопочеться дітьми куди більше мати. Ось чому, і в цьому ми вже пересвідчилися, ставлення матері до дітей безпосередньо диктують її взаємини з чоловіком.
Таким чином, спілкування, стосунки між подружжям, почуття, що зв'язують їх, стан домашніх справ, економічний рівень родини й материнство створюють таку структуру, всі компоненти якої взаємопідлеглі. Якщо в жінки з чоловіком ніжні стосунки, то вона з легкістю несе всі навантаження й обов'язки, пов'яза­
ні з родиною. Щаслива в своїх дітях, вона милостива й ласкавлива до чоловіка. Проте добитися такої злагоди нелегко, бо ж на жінку звалюють стільки всіляких обов'язків, що вони часто не узгоджуються, скоріше взаємовідштовхуються. Журнали та газети для жінок дають безліч порад хазяйкам як зберегти свою сексуальну привабливість, миючи посуд, як лишатися тендітною під час вагітності, як поєднувати кокетство, вишуканість, материнство і господарство. Проте та жінка, котра наважиться ревно й пунктуально дотримуватися їхніх порад, незабаром відчує себе в цілковитій розгубленості, сум'ятті, паніці від непосильності для неї таких навантажень. Як зберегти привабливість і лишатися жаданою, коли порепані руки й деформоване після пологів тіло пригнічують тебе, викликають почуття ніяковості. Ось чому, коли жінка незмінно кохає свого чоловіка, нерідко в її душі вселяється образа на дітей, котрі, як їй здається, завдають шкоди її звабливості і позбавляють подружніх пестощів. Якщо ж, навпаки, в жінки дужче розвинені материнські почуття, вона ревнує дітей до їхнього батька, котрий претендує на них. З іншого боку, ідеальне ведення господарства перебуває, як відомо, в незлагоді з розвитком життя а дитина — ворог натертого паркету. Материнська любов нерідко губиться десь серед зауважень, гнівних доган, спричинених надмірною турботою жінки про свою репутацію гарної хазяйки. І немає нічого дивного втому, що жінка, перебуваючи повсякчасно у фокусі цих суперечностей, проводить цілі днів нервовому напруженні. Вона постійно в чомусь програє, а коли й виграє, то непевно, її виграші недодають якогось надійного поступу. Ніколи сама домашня робота не рятує жінку. Вона поглинає її час,
165
але не служить для неї ні виправданням, ні захистом і те, і друге вона знаходить в інших заняттях, не пов'язаних з домашніми клопотами. Якщо жінку обмежити домашнім вогнищем, вона не зможе побудувати своє життя, не зможе втвердитися у своїй індивідуальності. В арабів та індійців на значній частині сільської місцевості на жінку дивляться як на самицю домашньої тварини, оцінюючи її за виконаною роботою, а якщо з нею щось і скоїться, то без жалю замінюють іншою. В цивілізованому світі жінка в очах свого чоловіка зберігає певну індивідуальність. Та якщо вона не зрікається самої себе, не занурюється, як Наташа Ростова, в палку й безоглядну відданість своїй родині, то картає себе через те, що лишається однією з більшості. Вона — хазяйка дому, дружина, мати, єдина і водночас як усі. Наташа знаходить радість у такому самознищенні і, не вступаючи в конфронтацію, не визнає нікого, крім своєї родини. Асу часна західна жінка, навпаки, бажає бути поміченою, оригінальною, вона хоче, щоб про неї казали — оцет а к хазяйка, оце так дружина, оце так мати Саме такого гатунку вдоволення вона шукає вжитті поза родиною, в громадському житті.
Третій розділ СУСПІЛЬНЕ ЖИТТЯ
Родина — це незамкнена в собі спільнота за лаштунками своєї окремішності вона налагоджує стосунки з іншими соціальними осередками. Домашнє вогнище це не тільки «інтер'єр», де усамітнюється подружжя. Воно є також виявом їхнього життєвого рівня, талану й смаку, оскільки повинно бути виставлено перед чужі очі.
Це світське життя облаштовує власне життя. Чоловік пов'язаний із суспільством, як виробник і громадянин, ланцюжками органічної солідарності, заснованої на поділі праці. Подружжя — це соціальне явище, означене родиною, класом, середовищем, расою, до яких воно належить, зв'язане стосунками мимовільної солідарності з групами, котрі перебувають в аналогічній соціальній ситуації. Саме жінка здатна втілити це
166
якнайдоцільніше, бо фахові стосунки чоловіка не завжди відповідають його соціальній значимості. Тимчасом як жінка,не пов'язана жодною роботою, не обмежується відвідуванням своїх друзів. До того ж вона має більше дозвілля, щоб частіше робити візити й прийоми. Ці взаємовідносини практично зайвій, безумовно, важливі лише в прикладних категоріях, аби втриматися на своєму місці в соціальній ієрархії чи піднестися вище за інших. Свій внутрішній світ, навіть свою зовнішність, які чоловік і діти здебільшого не помічають, оскільки вони з цим звиклися, жінка радо виставляє напоказ. Її світський обов'язок, що полягає в репрезентації, збігається з тією втіхою, якої вона зазнає, демонструючи себе.
Але насамперед необхідно, щоб жінка могла гідно репрезентувати саму себе. В родині вона клопочеться своїми домашніми справами, тож одяг їй слугує лише для виходу та прийому гостей — і тільки задля цього вона «зодягається». Одяг має подвійне призначення щоб виявити соціальну гідність жінки (її життєвий рівень, статки, середовище, до якого належить) і водночас конкретизувати жіночий нарцисизм. Жінка — ліврея й прикраса з коштовних каменів. Вона картається, якщо не може виразити свого єства за допомогою вбрання. Турбота про свою красу, одяг — це свого роду робота, яка дає їй змогу опановувати власну особу, як вона опановує своє домашнє вогнище, піклуючись про дім. У цьому разі їй здається, що вона сама обрала своє я і відтворила його. Звичаї підштовхують її до того, щоб позбутися таким чином свого образу.
Одяг чоловіка, які тіло, мають підкреслювати його трансцендентність і не привертати зайве уваги *. Для нього ні вишуканість, ні врода не є самоціллю. Тому він, зазвичай, не розглядає свій зовнішній вигляд як відображення свого єства. Що ж до жінки, то те саме суспільство вимагає від неї, аби вона була об'єктом еротики Виняток становлять педерасти, котрі саме й розглядають один одного як сексуальні об'єкти, а також чепуруни, яких варто було б вивчити окремо. Внаслідок дуже складних причин чорношкірі Америки вдягаються здебільшого у яскравий одяг, і такого крою, який кидається в око.
167
Мета будь-якої моди, якій підкорилася жінка, не піднести її як незалежний індивіда навпаки, відітнути од своєї трансцендентності, щоб задовольнити нею, як здобиччю, чоловічі бажання. Отже, мода не слугує її помислам, а навпаки, перешкоджає їм. Спідниця менш зручна, ніж штани, черевички на високих закаблуках утруднюють ходу, довге вбрання і босоніжки не вельми практичні, капелюшки й панчохи надто ніжній вишукані костюм або деформує стан людини, або підкреслює її гарні форми, у кожному разі, він її репрезентує. Ось чому предмети туалету є такими привабливими для маленьких дівчаток, котрі так полюбляють їх розглядати та бавитися ними. Згодом дитяча незалежність дівчинки повстає проти незручностей марких муслінів та лакованих черевичків. У перехідному віці вона роздвоюється між бажанням та відмовою привертати до себе увагу. Відколи дівчинка згодилась на роль сексуального об'єкта, вона дістає втіху втому, щоб чепуритися.
Завдяки нарядам, як про це вже було сказано, жінка намагається бути схожою з природою, надаючи останній необхідність штучності. Вона стає для чоловіка квіткою й коштовним каменем ради себе ж самої. Перш ніж вдатися до простих завивок, ніжного теплого хутра, вона спочатку приміряється до них. Ще глибше, ніж різного роду дрібничками, килимами, подушками, букетами, вона вражена пір'їнами, перлами, шовками, які торкаються її тіла. Зовні вони мінливі, їхні лагідні доторки відшкодовують їй грубість еротичного світу, часткою якого вона є жінка тим більше цим дорожить, чим ненатлішою стає її хіть. Наприклад, багато лесбіянок одягаються по-чоловічо­
му, однак це не лише імітація чоловіків і виклик суспільству вони не потребують пестощів оксамиту та атласу, оскільки для них вони мають пасивний ха­
рактер
Жінка, приречена на грубі чоловічі обійми чи дістає від них насолоду, чи не зазнає від цього жодної втіхи може стиснути в обіймах тільки своє власне тіло, а не чужу хтиву плоть. Вона напахчує себе, щоб обернутися на квітку, й сяє діамантами, які чіпляє на
Краффт-Еббінг розповів про випадок із Шандор, яка обожувала гарно вдягнених жінок, але сама неполюбляла «вдягатися»
168
шию їх не відрізнити од її ніжної шкіри. Щоб оволодіти ними, жінка ототожнює себе з усіма багатствами світу. Вона жадає їх мати не лише як звабливі скарби, але часом і як сентиментальні, ідеальні маєтності. Перша коштовність — це подарунок на спомин, а друга — як символ. Є жінки, котрі перетворюють себе в букету вольєру, інші являють собою справжні музеї, ще інші — ієрогліфи.
Ж оржетта Леблан, згадуючи роки своєї молодості, так пише про це у своїх Мемуарах Я завжди була одягнена у вигляді якоїсь картини. Я блукала то у вигляді Ван-Ейка, то у вигляді алегорій
Рубенса або Діви Марії Мемлінга. Я дотепер бачу себе в Брюсселі зимового дня, коли переходжу вулицю в оксамитовій, прикрашеній аметистом сукні звелич ними старовинними срібними галунами, ніби вихопленими з якоїсь ризи. Піклуватися про довгий поділ здавалося мені непристойно, тож я сумлінно підмітала ним хідники. Шапчина з рудого хутра оторочувала моє біляве волосся, але найдивовижнішим був діамант, що ніби фероньєрка сяяв посеред мого чола. Навіщо все це Просто для того, що мені це подобалося і я вірила, що житиму поза всякими умовностями. Що більше глузували з моєї ходи, то сміховиннішими ставали мої вигадки. Мені було соромно щось міняти в своєму зовнішньому вигляді, оскільки це одразу бралося на кпини і здавалося ганебною капітуляцією. Щоправда, для мене ще існувало щось зовсім інше. Янголи Годзо- лі, Ф ра Анжеліко правили мені за взірці. Я завжди була зодягнена в блакить і світанок мої просторі одежі ніби віялися довкруж мене незчисленними шлейфами».
Саме в притулках знаходять найкращі зразки цього магічного оволодіння всесвітом. Жінка, яка не контролює свого захоплення коштовними предметами й символами, забуває про власну зовнішність і ризикує вславитися екстравагантною. Таким чином, для кожної дівчинки одяг — це насамперед маскарадний костюм, що обертає її на фею, королівну, квітку. Вона почувається красунею, тільки-но понавішує гірлянди та стрічки, оскільки ототожнює себе із цими дивовижними сухозлітками. Зачароване барвами якоїсь тканини, юне наївне дівча не помічає блідої барви, яка проступає на її обличчі. Цей показний несмак подибується також
169
у маститих поважних ак рис або інтелектуалок, котрі більше зачаровані зовнішнім світом, аніж усвідомлюють свій власний вигляд кохаючись у давніх тканинах, у старовинних коштовностях, які викликають в уяві захоплюючі картини Китаю чи Середньовіччя, вони вдостоюють дзеркало лише швидким або й звинувачувальним поглядом. Інколи люди дивуються з чудернацького, ато й недоречного вбрання, у яке вдягаються літні жінки діадеми, мережива, яскраві сукні, розкішні кольє не стільки привертають увагу, скільки підкреслюють їхні змарнілі обличчя. Саме тому одяг' що вжене приваблював, знову стає для них предметом гри, як це було в дитинстві. Жінка з витонченими смаками, навпаки, лише в крайньому разі шукає в своєму туалеті чуттєві або естетичні втіхи, але неодмінно дбає проте, щоб одяг відповідав її зовнішності барва сукні має гармоніювати з кольором обличчя, крій підкреслювати або надавати привабливості її статурі. Така жінка, вміло добираючи оздоби до одягу, самозакохано дорожитиме собою, а не предметами, котрі прикрашають її.
Речі туалету — це не тільки вбрання й прикраси вони красномовно свідчать, як ми вже згадували, про соціальне становище жінки. Лише повія, яка виконує виключно роль еротичного об'єкту, повинна й виглядати відповідно. Які колись — яскраво-руде волосся, квіти, що ними рясніє сукня, високі підбори, облягаючі атласи, надмірний макіяж, різкі парфуми свідчать про її фах. Будь-якій іншій жінці можуть натякнути, що вона вдягається як шльондра».
Еротичні чесноти жінки інтегровані в громадське життя й повинні проявлятися лише в цьому розважливому вигляді. Слід наголосити, що пристойність полягає не лише втому, аби вдягатися зі строгою скромністю. Жінку, котра надто відверто домагається чоловічої уваги, зневажають. Але не заслуговує на похвалу й та, котра добровільно відмовляється викликати її вважають, що вона хоче набути чоловічих рис абощо вона лесбіянка. Якщо жінка прагне виділитися, то це дивачка. Відмовляючись од своєї ролі об'єкта, вона кидає виклик суспільству, про таку кажуть — анархістка.
Саме мораль регламентує компроміс між ексгібіціонізмом та цнотою. Порядна жінка повинна приховувати то груди, то щиколотку. Молодій дівчині дозволе­
но
но підкреслювати свої принади, щоб привабити залицяльників, тимчасом як заміжній жінці це робити негоже подібний звичай поширений в сільській місцевості. Дівчатам-підліткам пасує барвисте вбрання скромного крою, тоді як їхні старші подруги мають право на облягаючі сукні зухвалого крою, з важких яскравих тканин. На шістнадцятирічній чорне здається викличним, оскільки, як правило, в цьому віці чорний одягне носять Треба, ясна річ, дотримуватися цих неписаних законів, але в кожному разі, навіть в ортодоксальних колах, сексуальність жінки все-таки підкреслюють дружина пастора завиває волосся, ледь фарбується, дотримується моди, хоча й стримано. Дбаючи таким чином про свою фізичну привабливість, вона підкреслює, що в першу чергу вона є жінкою. Таке вростання еротики в соціальне життя знайшло свій яскравий вияву вечірній сукні. Щоб виглядати святковими, інакше кажучи, стати виявом пишноти й марнотратства, ці сукні мають бути дорогими й вишуканими, хоча й страшенно незручними, чи такими довгими, широкими або звуженими донизу, що заважають ходити. Під прикрасами, складками, блискітками, квітами, пір'їна­
ми, перукою жінка нагадує ляльку з плоті. Саме цю плоть і виставляють напоказ. Як раптово розквітають квіти, аби милувати око, так жінка демонструє свої рамена, спину, груди. За винятком оргій, чоловік не повинен давати взнаки, що палко жадає її він має право дивитися на неї й обіймати лише в танці. Проте він може спокуситися стати королем товариства з такими ніжними скарбами. Від чоловіка до чоловіка свято набирає вигляду весільної вечірки кожен дарує решті можливість оглядати тіло, яке є його власністю. У вечірній сукні жінка стає прихованою втіхою для всіх чоловіків і гордістю свого господаря.
Ця соціальна вага речей туалету дає змогу жінці через манеру одягатися виразити своє ставлення до суспільства. Підкорена усталеними звичаями, вона на Водному фільмі, до того ж примітивному, дія відбувається минулого століття. Бетт Девіс спричиняє скандал, 'з’явившись на балу червоній сукні, тимчасом як заміжня жінка мусить носити лише біле. її вчинок був сприйнятий як бунт проти усталеного порядку.
171
магається надати своїй особистості скромного й привабливого вигляду. Завдяки своєму вбранню жінка може виглядати тендітною, дитинною, таємничою, простодушною, суворою, веселою, статечною, трішки зухвалою, скромною.
Є інші жінки, які надто самобутні, щоб дотримуватися умовностей. Цікаво, що в багатьох романах жінка, вільна від забобонів, вирізняється сміливістю туалету, який підкреслює її характер сексуального об'єкта, тобто її залежність. Таку Едіт Вартон, молода рішуча дівчина, що порвала з минулим, сповненим пригод, спершу показана занадто декольтованою. Буря скандалу, який вона здіймає, є відгомоном майже відчутної на дотик її зневаги до конформізму. Таким чином, дівчина залюбки перевтілюється в жінку, літня жінка — у маленьку дівчинку, куртизанка — в світську даму, а остання — у фатальну жінку. Навіть якщо кожна з них одягається відповідно до свого становища, в цьому все одно присутній елемент гри. Штучність, які мистецтво віднаходити своє місце в уявному світі. Жіночу статуру й лице прикрашають не лише еластичний корсет, бюстгальтер, фарба, макіяж. Найменш манірна жінка, хоч як вона зодягнена, не пропонує себе сприйняттю вона як картина, статуя, як актор на сцені, аналогом, який надихає відсутній суб'єкт, котрий є її персонажем, а невласне нею самою. Її тішить саме таке поєднання з нереальним об'єктом, необхідним, бездоганним, як герой роману, як портрет чи бюст, який лестить їй Вона намагається відчужитись у ньому і постати таким чином перед самою собою скам’яні­
лою, виправданою.
Так, у «Щодеиникових записах Марії Башкирцевої ми спостерігаємо, як з кожною сторінкою розкривається її образ. Вона не намагається полонити нас своїм убранням в кожному новому туалеті Марія постає іншою, і знову обожує себе.
«Я взяла велику мамину шаль, яка спадає класичними складками, надає мені якоїсь східної, біблійної, незвичайної подоби.
Я збираюся до Лаферр'єра, і Кароліна затри години зшила мені сукню, в якій я виглядаїо так, мовби Цей вік цнотливості
(англ.).
І72
огорнута хмариною. І все це завдяки англійському крепу, в який вона рядить мене і який робить мене тендітною, вишуканою, стрункою.
Загорнута в сукню з теплої вовни з рівними складками, ніби фігура Лефебвра, який вміє майстерно змалювати ці гнучкі і юні тіла в скромних драпуваннях».
Цей рефрен повторюється щодня Я була чарівною в чорному. В сірому я була чарівною. В білому я була просто чарівна».
Пані де Ноай, яка також приділяла багато уваги своєму вбранню, із сумом згадує в своїх Мемуарах драму через одну невдалу сукню:
«Я полюбляла яскраві барви, їхній зухвалий контраст, сукня видавалася мені краєвидом, фатальною принадою, обіцянкою пригоди. Тієї миті, коли я одягала тремтячими руками якусь нову сукню, неодмінно карталася всіма вадами, які виявила».
Якщо речі туалету для багатьох жінок так багато важать, то це тільки тому, що вони створюють для них ілюзію — мовби кидають до їхніх ніг світі їхнє власне я. В німецькому романі І. Кейна Дівчина в штучному шовку йдеться про непогамовне бажання бідної дівчини мати шубку із білячого хутра. Вона палко жадає її пестливого тепла, хутряної ніжності, зрештою під коштовним хутром, яким дівчина так дорожить, вона й сама змінюється стає володаркою світової краси, яку зроду не тримала в руках,і осяйної долі, яка ніколи їй не належала.
«І ось, коли я побачила шубку, яка висіла на гачку, з таким м'якеньким, таким ніжним, таким сірим, таким пестливим хутром, мені враз закортіло обійняти його, настільки воно мене полонило. Це хутро було як втіха, Свято Всіх Святих, цілковита впевненість, як небо. Це було справжнє біляче хутро. Воно сяяло, мов діамант на моїй шиї, я просто обожувала його, а те, що обожують, не віддають, коли його мають. Шубка була підбита марокканським крепом, натуральним шовком, з гаптуванням ручної роботи. Пальто мене вкутувало і відлунювало в серці Губерта більше, ніж я. Я така елегантна у цьому хутрі Воно як той дивовижний чоловік, що примхливо, мимохіть дарував мені своє кохання. Ця шубка прагла мене, і я жадала її — тепер ми одне ціле».
Оскільки жінка є об’єктом, то зрозуміло, що мане­
173
ра прикрашатися й зодягатися впливає на її духовне багатство. І недаремно вона надає такого значення шовковим панчохам, рукавичкам, капелюшку обіймати відповідне становище в суспільстві є нагальним обов'язком. В Америці велика частка бюджету робітниць припадає на витрати, пов'язані з турботою про красу і вбрання. У Франції цей тягар не такий важкий. При всьому тому жінка залишається тим більше шанована, чим вона краще репрезентується. Дедалі більше в неї виникає потреба шукати роботу, дедалі більше вона їй необхідна, щоб виглядати пристойно елегантність — це зброя, вивіска, засіб самозахисту, рекомендаційний лист. Та елегантність — це також і рабство. Речі туалету, які жінка вважає за необхідне придбати, коштують так дорого, що інколи інспектор може заскочити зненацька у великих крамницях світську жінку або актрису на крадіжці парфумів, шовкових панчіх, білизни. Щоб пристойно одягнутися, багато жінок займаються проституцією або жебрають. Саме предмети туалету породжують у них потребу в грошах.
Ошатний одяг вимагає також часу і турбот. Прагнення мати його подеколи стає джерелом позитивних емоцій. У цій царині є свої відкриття прихованих скарбів торгівля, хитрощі, махінації, вигадки. Тямко- вита жінка може стати навіть свого роду творцем. У дні розпродажу — особливо, коли товар продають зі знижкою — трапляються незвичайні приключки. Нова сукня — це єдине свято для жінки. Макіяж, зачіска є ерзацом мистецького твору.
Віднедавна 1 жінка почала зазнавати неабиякої втіхи од можливості формувати своє тіло за допомогою спорту, гімнастики, плавання, масажів, режиму. Вона легко розв'язує проблеми своєї ваги, статури, кольору шкіри. Сучасна естетика створює їй можливості інтегруватися в красу досить енергійними засобами жінка має право натренованім язи, рішуче відмовляється од ожиріння, у фізичній культурі втверджується як осо­
1 Після недавніх досліджень виявилося, що у Франції жіночі
гімназії, особливо в період 1920—1940 pp., коли французи захопилися фізичною культурою, були майже порожніми. Труднощі
з веденням домашнього господарства в цей час надто важко лягли на жіночі плечі.
174
ба, відчуваючи щось подібне до вивільнення од несуттєвої плоті. Проте така свобода легко обертається в залежність. Голлівудська жінка тріумфує над природою, але виявляється пасивним об'єктом у руках продюсера.
Поряд з тими перемогами, якими жінка може з повним правом втішатися, кокетство містить у собі — які домашні клопоти — змагання із часом, оскільки тіло жінки теж є об'єктом, яке підточують роки.
Колетт Одрі описала цю битву, схожу на ту, що її веде хазяйка з пилом у своїй господі Це вжене була юна плоть уздовж її рук і стегон підшаром жиру та ледь прив'ялої шкіри проступав малюнок м'язів. Вона знову в тривозі перебудувала весь свій розпорядок дня ранок розпочинала півгодинною гігієнічною гімнастикою, а ввечері, перш ніж укластися в ліжко, за чверть години робила масаж. Вона почала звертатися за порадою до медичних підручників, журналів мод, дбаючи про свій стан. Чавила сік із фруктів, вживала час од часу проносне і мила посуду гумових рукавичках. Всі її клопоти зводилися до одного надати якнаймоложавішого вигляду своєму тілу і відчистити до блиску своє помешкання. І коли якогось дня вона досягне свого, настане щось на зразок затишшя. життя зупиниться, звисне над старінням, прикрощами... В басейні вона тепер бере справжні уроки для поліпшення своєї статури, а ілюстровані журнали краси постійно тримають її в курсі справи, розповідаючи про численні способи омолодження. Гін- гер Рогер довірилася нам Щоранку я разів сто проводжу масажною щіткою по волоссю, на це йде рівно дві з половиною хвилини, і тому воно виглядає, ніби шовкове Щоб надати вашим щиколоткам галантності, піднімайтеся щодня тридцять разів навшпиньки, не опускаючись на п'яти, ця вправа забере у вас лише одну хвилину. А що таке одна хвилина на день Іншим разом приготуйте олійну ванночку для нігтів, цитринову мазь для рук, почавлені суниці для щік».
Проте піклуватися красою та гардеробом для багатьох жінок є ще надто великою морокою. Страх перед старінням спричиняє неабиякі клопоти й викликає в деяких холодних або ошуканих жінок жах перед


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   29


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал