Друга стать




Сторінка11/29
Дата конвертації02.12.2016
Розмір4.23 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   29
1 Г. Ібсен, Ляльковий дім».
104
в принципі їм надано, вони майже рівні, порівняно з минулим навіть вільніші у виборі, їм набагато легше розлучитися. Особливо це характерно щодо Америки, де розлучення — найзвичайніша річ. Подружжя більше пасують одне одному за віком і за рівнем культури, чоловіки без великого спротиву визнають за дружинами незалежність. Інколи чоловік і жінка розподіляють порівну між собою турботи по господарству, вони разом розважаються, віддаються захопленню туризмом, велосипедним спортом, веслуванням тощо. Дружина вжене проводить днів чеканні чоловіка, вона захоплюється спортом у різних товариствах і клубах, у неї є заняття поза домом. Інколи вона клопочеться якоюсь незначною роботою і заробляє якусь дещицю грошей. Виникає враження, що в молодих родинах подружжя абсолютно рівні між собою. Однак доти, поки відповідальність за матеріальне забезпечення родини покладено тільки на чоловіка, це враження оманливе. Місце постійного проживання обирає чоловік, виходячи з вимог своїх професійних занять, дружина ж змушена їхати з чоловіком з провінції до Парижа, з Парижа до провінції, колонії, закордон. Рівень життя родини визначають за рівнем заробітку чоловіка, відповідно до його роботи створюють розпорядок дня, розподіляються справи протягом тижня і року. Друзів та знайомих родини здебільшого добирають з людей, з якими чоловік пов'язаний за фахом. Оскільки чоловік активніший член товариства, ніж дружина, саме він визначає інтелектуальні, політичні та моральні світогляди родини. Для жінки, нездатної заробляти собі на життя, розлучення лишається тільки абстрактною можливістю. Адже якщо в Америці аліменти, які виплачує чоловік в разі розлучення, становлять значну частину його заробітку, то у Франції доля розлученої жінки, сама вона чи з дітьми, просто жалюгідна вона одержує сміховинну суму. Однак глибинна нерівність чоловіка та жінки полягає втому, що чоловік реалізує себе як особистість у діяльності і праці, тимчасом як для жінки-дружини свобода немає жодного видимого втілення. Так, становище молодих американок можна порівняти зі становищем емансипованих римлянок епохи занепаду. Відомо, що в останніх був вибір між двома життєвими шляхами одні лишалися вірними способу життя своїх бабусь, а інші проживали життя
105
в марноті марнот. Багато американок також лишаються охоронницями домашнього вогнища, тобто дотримуються традицій решта ж здебільшого марнують сили і час. У Франції, навіть якщо чоловік ладен у всьому допомагати своїй дружині, як тільки вона стає матір'ю, на неї звалюються безліч турботне менш стомливих, ніж турботи жінок минулих часів.
Дедалі більше починають стверджувати, що в сучасних родинах (особливо в США) чоловіки уярмлені жінками. Такі поголоси не нові. Починаючи з давніх грюків, чоловіки скаржаться на тиранію жінок гатунку'
Ксантипи. Але правда й те, що жінки починають втручатися в сферу чоловічих занять, до яких раніше для них був закритий доступ. Я знаю, наприклад, жінок, котрі одружилися зі студентами і затято борються за успіхи своїх чоловіків. Вони встановлюють для своїх чоловіків розпорядок дня і розклад роботи, наглядають за їхнім навчанням, позбавляють їх розваг — хіба що не зачиняють їх під ключ. Правда також і те, що сьогодні чоловік менше, ніж раніше, захищений від жіночого деспотизму, оскільки він у принципі визнає права жінки і розуміє, що вона може реалізувати їх лише за його посередництвом. Йому доводиться компенсувати вимушене безсилля і бездіяльність жінок, приносячи в жертву самого себе. Щоб у їхньому шлюбі існувала хоча б видима рівність, він повинен більше віддавати, оскільки більшим володіє. Вона саме тому й вимагає, і бере, й одержує, бо з них двох вона бідніша. Суперечливість стосунків хазяїна і раба знаходить тут своє найконкретніше втілення пригнічуючи, чоловік сам стає жертвою гноблення. Чоловіка сковує саме його верховенство. Гроші заробляє він сам-один, і жінка вимагає їх від нього, фаховою діяльністю теж займається він, і жінка домагається, аби він досяг уній успіху, здатність до розвитку втілюється в ньому самому, і жінка намагається вкрасти її в нього, присвоюючи його плани на майбутнє, його успіхи. І, навпаки, жіноча тиранія є виявом її залежності. Вона знає, що розквіт родинної пари, її майбутнє, її щастя і сенс її існування залежать від іншої людини. І якщо вона так шалено прагне підкорити цю людину своїй волі, то це тому, що на неї дивляться як на його власність. Свою слабкість вона перетворює у зброю, але те, що вона слабка беззаперечний факт. У ро-
106
динному житті чоловік зазнає дріб'язкових і дратівливих утисків, а жінка — гноблення, яке стриножує її, сковує її волю. Буває, що дружина, котра з нудьги годинами тримає при собі чоловіка, знущається з нього, тяжить над ним. Отож урешті-решт йому набагато легше обходитися без неї, ніж їй без нього. Якщо він полишить її, то життя повернеться до неї гострим боком. Велика різниця між ними полягає втому, що жінка в душі відчуває себе залежною, вона зостається рабинею навіть утому разі, коли з вигляду поводиться зовсім вільно. Чоловік же почувається вільним внутрішньо, його залежність суто зовнішня. Його враження, що він буцімто є жертвою, пояснюється лише тим, що його обов'язки очевидніші, ніжу дружини. Дружина живе за його рахунок, тобто веде паразитуючий спосіб життя. Але ж нахлібник і беззаперечний пан — це далеко не одне й теж саме. Насправді так само, як з біологічного погляду самець і самка страждають не одне від одного, а обоє є жертвами виду, подружжя страждають від гніту не ними створеного закладу. Коли стверджують, що муж чини утискують жінок, чоловік обурюється адже він сам почувається пригнобленим. Та правда полягає втому, що саме правила, придумані чоловіками і суспільством, створені ними і в їхніх інтересах, поставили жінку в таке становище, яке в теперішній час стало причиною страждань і жінок, і чоловіків.
У їхніх спільних інтересах варто було б запровадити такі правила, завдяки яким шлюб перестав би бути
«кар'єрою» для жінки. У міркуваннях чоловіків, котрі виступають проти розширення жіночих прав, мотивуючи це тим, що жінки й так надто надокучливі, бракує логіки. Саме тому, що, беручи шлюб, жінки перетворюються в пожирачів чоловіків, «п'явок» і фурій, необхідно змінити інститут шлюбу, а отже, і становище жінки. Жінка, мовляв, важкий тягар для чоловіків через те, що їй не дозволяють розраховувати на свої власні сили. Звільнивши її, тобто давши їй можливість щось робити в цьому світі, чоловік і сам здобуває волю.
Декотрі молоді жінки вже намагаються завоювати позитивну роль, але далеко не всі вони здатні довгий час вперто навчатися або займатися якоюсь професійною діяльністю. Здебільшого вони розуміють, що їм
107
доведеться пожертвувати своєю роботою задля кар'єри чоловіка. їхні заробітки надто мізерні, аби впливати на бюджет родини. Багато з них роблять лише боязкі спроби зайнятися фаховою діяльністю, тим паче, що вона не звільняє їх від подружнього рабства. Ті жінки, котрі володіють якимось поважним фахом, не мають рівних з чоловіками соціальних переваг. Так, жінки адвокатів мають право на одержання пенсії в разі смерті чоловіка, а, скажімо, чоловікам дружин-адвокатів у такому праві відмовлено. Інакше кажучи, не визнають, що працююча жінка здатна утримувати родину, як це роблять чоловіки. Є жінки, котрі завдяки своєму фахові здобувають справжню незалежність, але для багатьох заміжніх жінок робота поза домом є лише додатковим тягарем. Крім того, з народженням дитини жінка здебільшого змушена обмежитися роллю домогосподарки. В сучасному світі надто важко сполучати роботу з материнством. За традицією вважають, що саме народження дитини приносить жінці реальну незалежність і вивільняє її від пошуків якоїсь іншої мети вжитті. Не заміжжя, а материнство перетворюють її в повноцінну особистість, дитина — це її щастя, виправдання її існування. Стаючи матір'ю, вона цілком реалізує і свої соціальні можливості, і можливості своєї статі. Саме в народженні дітей — змісті мета інституту шлюбу. Отож розглянемо цей найвищий етап розвитку жінки.
Другий розділ
МАТИ
Саме в материнстві жінка цілком реалізується фізіологічно, це її покликання від природи адже весь її організм настроєний на продовження роду. До цього вже йшлося проте, що людське суспільство ніколи не віддавало себе в полон природи. Зокрема, ось уже майже століття функція відтворювача більше не диктується біологічною випадковістю, а скоріше контролюється примхами. В декотрих країнах офіційно вжито певних заходів щодо контролю за дітонародженням. У тих же націях, котрі перебувають під відчутним впливом католицизму, до згаданих заходів
108
вдаються таємно або чоловік не завершує статевий акт, або жінка одразу ж після акту кохання вдається до заходів, здатних видалити всі сперматозоїди, що потрапили до неї. З цієї причини між коханцями і між подружжям виникають конфлікти, свари чоловік постійно роздратований через те, що повинен весь час контролювати своє вдоволення, жінку ж пригнічує необхідність термінового промивання статевих органів. Внаслідок чого чоловік ремствує на жінку за її плодючість, а вона страхається тих паростків життя, які він може влити в неї. Отож обоє бувають пригнічені, коли, незважаючи на всі вжиті заходи, жінка попадається. Особливо часто це трапляється в тих країнах, де недосконалі протизаплідні засоби. І в цьому разі антифюзис набирає дуже серйозної форми — аборту. Його, до речі, також заборонено в тих країнах, де передбачено заходи щодо контролю за дітонародженням, до нього вдаються не вельми часто. У Франції ж багато жінок змушені робити цю операцію, зокрема ті з них, хто веде активне статеве життя.
У буржуазному суспільстві ця тема наскрізь просякнута лицемірством аборт — це огидний злочині казати про це навіть натяками — непристойно. Коли письменник зображує радощі й муки породіллі — це чудово, а коли пише про жінку, котра вдалася до аборту, його одразу ж звинувачують утому, що він порпається в бруді, що показує людство в непринадному вигляді. А між тим у Франції роблять стільки ж абортів, скільки з'являється на світ дітей. Це явище набуло такого поширення, що його варто розглядати як одну з нормальних небезпек, на які наражається жінка внаслідок свого становища. Існуючий кодекс намагається тлумачити аборт як злочині таким чином мовби вимагає, аби цю делікатну операцію робили таємно. Аж ніяк не переконує і скидається на безглуздя аргументація, за якою буцімто неможливо легалізувати аборт, оскільки, мовляв, це небезпечне втручання в організм. Але ж чесні лікарі устами лікаря Магнуса
Гіршфельда стверджують Аборт, зроблений рукою справжнього фахівця в лікарні з використанням необхідних запобіжних заходів, не таїть жодної серйозної небезпеки, всупереч тому, що твердить закон. Навпаки, жінки неабияк ризикують саме тому, що аборт не легалізовано. Недостатня компетентність жінок, котрі
109
незаконно роблять аборти, умовив яких здійснюють операцію все це спричинює безліч прикрих випадків, а інколи навіть загибель. А небажане материнство може стати причиною з’яви на світ хирлявих дітей, яких батьки неспроможні прогодувати і які нерідко опиняються в дитячих притулках або несуть тяжкий хрест дітей-сиріт. Відзначимо також, що суспільство, яке так затято захищає права ембріона, не виявляє жодної зацікавленості до долі народжених дітей. Замість того, щоб переслідувати жінок за аборти, було б краще докласти цих зусиль для реформування такої зганьбленої організації, як Дитячий притулок. На волі розгулюють відповідальні зате, що діти в притулках перебувають у руках справжніх мучителів. Суспільство заплющує очі на жахливу тиранію в дитячих виховних будинках або вродинах, у яких батьки або близькі поводяться мов кати. І якщо жінці відмовляють управі наплід, який вона виношує, то чому тоді вважають, що дитина належить тільки своїм батькам. Протягом лише тижнями дізнаємося, що якийсь хірург, звинувачений у підпільних абортах, покінчив життя самогубством, а якийсь батько, котрий мало не до смерті побив свого сина, дістав всього-на-всього три місяці умовно. Зовсім недавно через кепський догляд батька від крупозного запалення помер хлопчика одна жінка відмовилася викликати лікаря до своєї тяжкохворої дочки, пояснивши це своїм цілковитим підкоренням волі Божій на цвинтарі діти закидали її камінням. Декотрі журналісти виступили на сторінках преси з обуренням з цього приводу, а ряд цілком порядних людей, навпаки, публічно заявили, що діти належать батькам і що будь-яке втручання зі сторони неприйнятне. Газета «Се суар» пише Сьогодні налічується мільйон дітей у небезпеці, а в Франс суар» читаємо «Півмільйону дітей загрожує загибель, вони страждають або фізично, або морально. Жінку Північної Африки позбавили можливості робити аборт з десятьох дітей, народжених нею, помирає сім-вісім, і це ні в кого не викликає тривоги адже тяжка і безглузда вагітність заглушує почуття материнства. Якщо це морально, то як ставитися до такої моральності До цього слід додати, що саме ті, хто найбільше переймається життям ембріона, виявляють
по
запопадливу готовність, коли йдеться про відправлення молодих людей навійну, по суті, на смерть.
Практичні докази, що їх висувають проти легального аборту безпідставні. Що ж до моральних причин, то їх легко віднайти в давній католицькій аргументації зародок має душу, коли від нього звільняються до народження, він лишається нехрещеним, для нього зачинені ворота раю. Дивовижно, але церква дозволяє знищувати вже сформованих людей навійні або за присудом смертної кари. А ось до плоду в утробі церква виявляє неабияке людинолюбство. Зародок нехрещений, а священні війни проти невірних, адже невірні теж нехрещені, знищення їх відверто заохочували. Далеко не всі жертви інквізиції заслуговували на Божу милість, так само які злочинці, засуджені на гільйотину, і солдати, що помирають на бранному полі. У всіх цих випадках церква покладається на Божу милість, вона погоджується з тим, що людина лише інструмент в її руках і доля її душі вирішується на межі між церквою і Богом. Навіщо ж у такому разі забороняти Богові приймати на небеса душу зародка Якби церковний собор ухвалив таке рішення, Бог протестував би не більше, ніжу той час, коли індіанців знищували з релігійних міркувань. Насправді ми тут стикаємося з давньою абсурдною традицією, котра немає нічого спільного з мораллю. Слід також зважати на чоловічий садизм, про який у мене вже була нагода розповісти. Яскравим прикладом сказаного може слугувати написана 1943 року книжка лікаря Роя про
Петена: цепам ятник несумлінності. Автор книжки по-батьківському наполягає на небезпеці аборту, а кесарів розтин вважає. найгігієнічнішою операцією. Він хоче, щоб аборт розглядали як злочин, а не як вчинок, агітує за заборону аборту навіть з терапевтичною метою, тобто коли вагітність загрожує здоров'ю або життю майбутньої матері аморально робити вибір між одним і другим життям, проголошує він і, спираючись на цей аргумент, радить принести в жертву матір. Він доводить, що зародок не належить матері, що це автономна істота. Проте ті ж так звані добродійні лікарі, звеличуючи материнство, стверджують, що плід складає одне ціле з тілом матері, що це не паразит, котрий живиться за її рахунок. Ми пересвідчуємося, наскільки живучий антифемінізм, спостеріга­
н і
ючи, з якою затятістю декотрі чоловіки відмовляють жінці у всьому, що сприяло б її вивільненню. Але ж закон, що прирікає насмерть, на безплідність, на хворобу велику кількість молодих жінок, аж ніяк не сприяє збільшенню народжуваності. Водному погоджуються прибічники і вороги легального аборту — переслідування жінок за це зазнало цілковитого краху. Згідно зданими, наведеними професорами Долері,
Балтазаром, Лакассанем, у Франції до 1933 року налічували п'ятсот тисяч абортів нарік, а вже через п'ять років, за статистикою 1938 року (дані лікаря Роя, вони- сягли мільйона 1941 року лікар Обертін з Бордо повідомляє, що ця кількість коливається від восьмисот тисяч до мільйона. Остання цифра, певно, найближча до правди. Водній із статей газети «Комба» забере зень 1948 року лікар Депла пише:
«Аборт став звичним явищем. Переслідування за нього практично провалилося. В департаменті Сени в результаті 1300 розслідувань, здійснених 1943 року жінок заарештовано, 513 засуджено до ув'яз­
нення строком від одного до п'яти років усе це не так багато порівняно зі згаданими 15 00Û абортами в межах департаменту. На його території пред'явлено
10 000 позовів».
І далі він додає:
«Аборт, котрий вважають криміналом, у всіх прошарках нашого наскрізь просякнутого лицемірством суспільства розглядають так само, як протизаплідні засоби. Дві третини абортованих жінок заміжні. Можна сказати, що у Франції приблизно стільки абортів, скільки і новонароджених».
Цю операцію нерідко роблять у жахливих умовах, із цієї причини буває чимало випадків, коли жінки гинуть від абортів.
«У Паризький інститут судово-медичної експертизи щотижня доставляють два трупи жінок — жертв аборту. В багатьох випадках аборт провокує певні захво­
рювання».
Доводилося чути, що аборт класовий злочині це в значній мірі правда. Протизаплідні засоби набагато поширеніші в буржуазному середовищі. Наявність ванної, умивальних кімнат полегшує їхнє застосування інші умови у робітників і селян, інколи позбавлених навіть водогону. Дівчата з буржуазного середови­
112
ща обережніші, а коливних з'являється родина, то дитина — не такий уже й важкий тягар, адже здебільшого до аборту спричинюються бідність, житлові труднощі, необхідність жінці працювати поза домом. Можна сказати, що здебільшого, народивши двох дітей, подружжя вирішує цим і обмежитися. Отже, водній особі жінка-грішниця, яка дозволила собі зробити аборті чудова матір, яка плекає двох білявеньких янголят. У документі, опублікованому в «Тан модерну жовтні 1945 року під назвою Спільна палата, пані Ж енев'єва Сарро описує лікарняну палату, в якій вона перебувала певний часів якій лежали здебільшого після вишкрібання у п'ятнадцяти з вісімнадцяти був викидень, причому в половини — спровокований. На ліжку лежала дружина вантажника Центрального ринку. Від двох шлюбів вона народила десятеро дітей, з яких живими лишилося тільки троє. І в неї сім викиднів, з них п'ять штучно спровокованих. Вона охоче користувалася технікою металевого прутика і залюбки обмінювалася досвідом. З цією ж метою пила різні таблетки, назви яких повідомила своїм сусідкам по палаті. На ліжку № 16— дівчинка шістнадцяти років, заміжня, вона зробила аборті після цього потерпала від сальпінгіту. Під № 7— тридцятип'ятиліт- ня жінка, вона розповідала Ось уже двадцять років як я одружена. Я ніколи його не кохала, але двадцять років поводилася пристойно. А три місяці тому в мене з'явився коханець. Лише раз ми з ним мали сексуальні стосунки у готельному номері. І я завагітніла. Треба ж було отак статися Я покинула його. Ніхто не знає про це, німій чоловік, ні. він. Тепер усе, годі вже ніколи не дозволю собі нічого подібного. А який біль Та й грошей на це треба чимало. Ніні, інше це. самолюбство, розумієте. А на 14-му ліжку лежала жінка, котра за п'ять років народила п'ятьох: у сорок років мала вигляд вичавленої цитрини. І всі вони разом ставилися до всього того, що відбулося, з покірністю, продиктованою відчаєм. Жінку створено для страждань з гіркотою констатували вони.
Тяжкість випробувань, котрі випалина долю жінки, залежить від її життєвих умов. Заміжня жінка з буржуазного середовища або жінка, добре влаштована, яка має підтримку в чоловіка, у якої є гроші і зв'язки, має значні переваги. Передусім вона набагато легше
113
добивається дозволу на аборт з лікувальною метою. Якщо виникне потреба, їй є чим оплатити мандрівку до Швейцарії, де до аборту ставляться поблажливо. За сучасного розвитку гінекології це безпечна операція, якщо її робить фахівець з дотриманням всіх необхідних санітарних нормі з використанням знеболюючих засобів, якщо це потрібно. Коли такій жінці не пощастить дістати офіційний дозвіл на аборт, вона вдасться до чиїх-небудь уже відомих і надійних послуг вона знаходить потрібну адресу, в неї достатньо коштів, аби оплатити добрий догляд, а головне, щоб вчасно і якісно зробили аборт. За нею буде забезпечений належний догляд. Декотрі з цих привілейованих до того ж вважають, що подібна операція корисна для здоров'я і поліпшує колір обличчя. Зовсім інша доля в самотньої дівчини. Без підтримки, без коштів вона в цілковитому розпачі, отож змушена вдатися до злочину, аби приховати свій гріховний вчинок, за який її засудить громадська думка в такій ситуації опиняються щорічно у Франції близько трьохсот тисяч служ ­
бовок, секретарок, студенток, робітниць, селянок. Народити в цьому разі — ще більша розпуста. Тому багато з них воліють за краще вдатися до самогубства або дітовбивства, ніж стати матір'ю-одиначкою: тобто ніщо, жодна міра покарання не завадить їм розлучитися з дитиною. В книжці Молодь і проблеми сексу лікар Ліпман згадує про банальний випадок — один з тисячі подібних. Ідеться про берлінську дівчину, позашлюбну дитину, її батько — чоботар, мати — служниця:
«Я познайомилася із сином сусіда. Він був на десять років старший за мене. Так, як він, мене раніше ніхто не пестив, і зізнаюсь, я не змогла протистояти йому. Однак це в жодному разі не було коханням. Він же настійливо всіляко освічував мене, давав читати книжки про природу жінки, і врешті-решт я віддалася йому. А коли після двомісячного чекання я одержала місце вчительки в початковій школі в Спьозі, то вже була вагітна. Наступні два місяців мене не було місячних. Мій спокусник писав, аби я зробила все необхідне, щоб якось зарадити цьому пити керосин, їсти господарське мило. О, я не в змозі описати вам усі муки, всі мої страждання. Я сама мала пройти весь цей жахливий шлях. Страх перед появою дитини примусив
114
мене вчинити жахливе. Ось звідки в мене виникла ненависть до чоловіків».
Шкільний священик, дізнавшись про цю історію з листа, який випадково потрапив до його рук, зробив дівчині серйозне напучення, і вона розлучилася з молодиком. Та до неї почали ставитися як до паршивої овечки.
«Я прожила півтора року мовби у виправному бу­
динку».
Згодом ця дівчина найнялася працювати нянькою в родину одного викладача і прожила там чотири роки.
«У цей час я познайомилася з одним суддею. Зустрівши справжнього чоловіка і покохавши його, я відчула себе щасливою. Я дарувала йому все своє кохання і віддавала всю себе. В двадцять чотири роки я народила йому здорового хлопчика. Сьогодні синові вже десять років. Його батька я не бачила дев'ять з половиною років. оскільки я вважала недостатньою суму в дві тисячі п'ятсот марок на виховання дитини, якій його батько відмовляв і в імені, і в батьківстві, ми розлучилися. Жоден чоловік не викликає більше в мені бажань».
Здебільшого сам спокусник спонукає жінку позбутися дитини. Або він полишає її ще до того, коли вона дізнається, що завагітніла, або жінка великодушно хоче приховати від нього своє становище, або, нарешті, не знаходить в ньому жодної підтримки. Нерідко жінці важко відмовитися од дитини. Причинами може бутите, що вона не наважується одразу позбутися її, не знає надійного місця, куди звернутися за допомогою, або немає достатньо коштів для цього. А буває й так, що час згаяно і вживати таблетки пізно, до того ж вони шкодять здоров'ю. Так минає час — три, чотири, п'ять місяців вагітності, коли нарешті жінка наважується позбутися її. Штучно спричинений викидень набагато небезпечніший, болісніший і морально тяжчий, ніж аборту перші тижні. Жінка знає про це, і лише зі страхуй розпачу намагається позбутися вагітності. На селі спосіб введення металевого стрижня з метою викликати викидень зовсім невідомий. Завагітніла селянка зумисне падає з драбини, зазнаючи при цьому серйозних ушкоджень, але не досягає жодного результату. Трапляється, що де-небудь під парканом, у чагарниках, на смітнику знаходять трупик заду­


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   29


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал