Друга стать




Сторінка10/29
Дата конвертації02.12.2016
Розмір4.23 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   29
93
ся в надприродну істоту, тобто в сильну жінку, добру матір або в чесну жінку тощо. Тільки-но вона починає думати, мріяти, спати, чогось бажати, дихати, не дотримуючи правил, вона руйнує той ідеал, який створили чоловіки. Саме тому багато жінок дозволяють собі бути самими собою лише за відсутності чоловіка. В свою чергу, жінка так само не знає свого чоловіка, їй здається, що вона знає його справжнє обличчя, оскільки бачить його в повсякденному житті, але для чоловіка найважливішим є його участь ужитті інших чоловіків. Відмовлятися розуміти його прагнення виділитися — означає зневажливо ставитися до його природних покликань. Жінка виходить заміж за поета каже Еліза,— але, стаючи його дружиною, вона помічає лише, що чоловік забуває спускати воду в туалеті *. А втім, чоловік залишається поетом, а дружина, котра не цікавиться його творчістю, знає його гірше, ніж який-небудь далекий читач. Проте нерідко жінка нездатна співпрацювати з чоловіком, і в цьому немає її вини. їй бракує досвіду і культури, аби сприяти йому їй не вдається злитися з ним у всіх його помислах, які для нього важать значно більше, ніж монотонна буденність. Лише в рідкісних випадках жінка стає справжньою подругою чоловіка, залюбки обговорює з ним його плани, дає поради, бере участь у його роботі. Проте вона даремно тішить себе ілюзіями, коли гадає, що може піднестися до власної творчості. Єдиним вільно діючим і відповідальним суб'єк­
том лишається чоловік. їй потрібно, щоб вона кохала його, і в цьому її найголовніше служіння йому. В противному разі неможливість користуватися плодами своєї праці призводить її до озлоблення. Слухаючись поради Бальзака, який казав, що, поводячись із жінкою мов з рабинею, треба переконувати, що вона — королева, поширювати думки проте, який великий вплив мають на них дружини. Та в глибині душі самі ж чоловіки усвідомлюють фальшивість подібних тверджень. Ж оржетта Ле Блан, котра вимагала, аби Метер- лінк поставив її ім'я поруч зі своїм на книжці, яку, на її думку, вони писали разом, стала жертвою такого обману. В передмові до спогадів цієї співачки Грасе відверто пояснив їй, що чоловіки, котрі щедро розда­
1 Жуандо, Нотатки чоловіка».
94
ють супутницям свого життя звання співробітниць і натхненниць, вважають, що результати роботи належать тільки їм. І в них єна це підстави. В будь-якій дії або творчості найважливішим є момент вибору, момент ухвали рішення. Роль жінки в цьому можна порівняти з роллю скляної кулі, за якою віщують ясновидиці: її легко замінити. За доказ може правити легкість, з якою чоловіки замінюють одну порадницю або співробітницю на іншу. Софія Толстая переписувала рукописи чоловіка, готувала їх до друку, згодом він доручив цю справу одній із своїх дочок. І тоді Софія збагнула, що, незважаючи на всю свою старанність, вона нестала незамінною для чоловіка. Тільки самостійна робота може забезпечити жінці справжню незалежність
к
По-різному складається подружнє життя. Але в повсякденних буднях багатьох жінок можна знайти багато спільного. Вранці чоловік квапиться на работу, і дружина охоче проводжає його, передчуваючи ту мить, коли вона зостанеться вільною, не зобов'язаною будь-кому підкорятися хазяйкою дому. Потім і діти підуть до школи, жінка на весь день лишається сама або з немовлям, яке вовтузиться в колисці або в манежі і спілкування з яким надто обмежене. Насамперед треба самій опорядитися, затим прибрати квартиру. Якщо в неї є служниця, то розпорядження і теревені з нею на кухні так само допомагають їй згаяти час. Якщо служниці немає, вона сама йде за покупками, обмінюється враженням щодо цін із сусідками або торгівцями. В тих випадках, коли чоловік і діти приходять обідати додому, жінці не вдається поспілкуватися з ними за столом. Вона має приготувати страви, подати їх на стіл, прибрати зі столу, одне слово, вона надто заклопотана. Та здебільшого вони не приходять. Хоч бияк там було, всю тривалу другу половину дня вона відбуває на самотині. Йде з молод­
1 Інколи між чоловіком і жінкою виникає справжнє співробіт­
ництво, в якому вони обоє однаково незалежні. За приклад може
прислужитися подружня пара Жоліо-Кюрі. В цих випадках жінка,
котра володіє рівними з чоловіком знаннями, перестає бути просто
дружиною для свого чоловіка, а їхні стосунки виходять за рамки
родинних взаємин. Крім того, існують жінки, які користуються
чоловіками ради досягнення власної мети, їхнє становище так само
відрізняється од становища заміжніх жінок.
95
шими дітьми в паркі, спостерігаючи за ними, плете, гаптує або сидить коло вікна і лагодить одяг. Її руки задіяні, а розумні, і вона відтворює в пам'яті щоденні клопоти або обмірковує плани на майбутнє, мріє, нудьгує. При цьому жодне її заняття не є самодостатнім. Її думки спрямовано до чоловіка або до дітей, для яких вона латає сорочки або готує їжу. Вона живе тільки заради них. А чи можна сказати, що вони вдячні їй Поступово її нудьга переростає в нетерпіння, неспокійливе чекання повернення дітей та чоловіка. Діти повертаються зі школи, вона цілує їх, розпитує, але їм треба робити уроки, а потім погратися, вони вислизають од неї, не можуть розвіяти її нудьгу. Більше того, вони разу раз одержують погані оцінки, гублять речі, галасують, бешкетують, чубляться, за що їх доводиться часто сварити. Діти скоріше стомлюють матір, аніж заспокоюють. З тим більшим нетерпінням вона чекає на чоловіка. Що він робить Чому ще не повернувся Він працює, бачить світ, розмовляє злю дьми, про неї він і не згадує. Вона починає нервувати, їй чимраз більше здається, що вона даремно пожертвувала своєю молодістю, він їй за це аніскілечки не завдячує. Чоловік, повертаючись додому, де на нього чекає усамітнена дружина, в глибині душі відчуває свою провину. Попервах, після весілля, він приносить їй квіти або маленькі подарунки, та незабаром цей ритуал втрачає для нього всякий сенс. Він уже більше нічого не приносить і недуже поспішає додому, знаючи, що його зустрінуть, як завжди, не вельми ласкаво. Справді, жінка нерідко влаштовує сцени, аби помотатися занудний день, за тривале чекання, або щоб затамувати розчарування, оскільки, незважаючи на всі її сподівання, присутність чоловіка не розвіює її нудьги. Якщо ж дружина нінащо не скаржиться, розчарування зазнає чоловік. На роботі, ясна річ, він не розважається, повертається натомленим і потребує відпочинку, але разом з тим і збуджений. Звичайно, не дружина, яку він бачить день удень, не її набридле обличчя може відволікти його од буденних турбот. До того ж він відчуває, що дружині хотілося б поділитися з ним своїми тривогами, що вона сподівається на його допомогу, аби здолати нудьгу, відірватися од повсякчасних турбот. Через те присутність дружинине радує його, а пригнічує, заважає йому по-справж­
96
ньому розслабитися. Діти також не сприяють ні заспокоєнню, ні відверненню од тривог. Вечеря і вечір минають в атмосфері ледь відчутного невдоволення. Чоловік і дружина читають, слухають радіо, знехотя перемовляються, і при цьому, незважаючи нагадану близькість, кожен з них почувається самотнім. Дружина, крім того, з тривожною надією — можливо, нарешті — або з не меншим острахом — знову — думає про ночі, що надходять. Засинає вона розчарованою, роздратованою, а вряди-годи — умиротвореною. І наступного ранку вона охоче випроводжає чоловіка за поріг. Що бідніша жінка, тим більше в неї домашньої роботи, тим важча її доля. І навпаки, стає світлою, життєрадісною, якщо їй приступні дозвілля й розваги. Але за всіх обставин схема для заміжньої жінки одна й та ж нудьга, чекання, розчарування.
Звичайно, жінки здебільшого можуть сподіватися на декотре розмаїття 1 вжитті, але далеко не всі з них можуть його спізнати. Особливо обтяжливі шлюбні пута в провінції. Жінці необхідно прилаштуватися до свого становища, бо уникнути його неможливо. В декотрих жінок, як ми бачили, виникає перебільшене уявлення про власну значимість, і вони стають деспотичними матронами, мегерами. Іншим до вподоби роль жертви, вони стають страдницями, по-рабському слу­
гуючи чоловікові і дітям, знаходячи в цьому мазохіст- ську втіху. Дехто з них не завжди зберігає самозакоханість, притаманну дівчатам. Ці останні потерпають також від того, що не можуть докласти своїх сил до якого-небудь діла. Через неможливість самореалізації вони змушені скніти, оскільки лишаються невизначеними їхні потенційні можливості жінкам здається, що вони безмежні, і тому гадають, що їх недооцінюють. Вони із сумом милуються собою, зосереджуються на мріях, манірностях, хворобах, маніях, родинних сценах. Вони вигадують собі драми або занурюються в уявний світ. Саме до такого роду жінок слід віднести усміхнену пані Бйоде» Ам'єлем. Вони несуть хрест одноманітного провінційного існування поруч із грубі- яном-чоловіком, не маючи можливості ні діяти, ні кохати їх, їм не дає спокою усвідомлення порожнечі, нікчемності цього життя. Щоб скрасити його, жінки
1 Див. сьомий розділ.
4
Сімона
де
Бовуар,
т
2
97
занурюються в романтичні мрії, клопочуться квітами, якими вони оточують себе, туалетами, власною персоною. Чоловік же тільки заважає їхнім розвагам. І врешті-решт їх починає мучити бажання вбити його. Неприродна поведінка, за допомогою якої захищаються жінки, може призвести до збочень, а нав'язливі ідеї — навіть до злочину. Буває, що мотивом родинних злочинів є не стільки корисливість, скільки звичайна ненависть. Саме з цієї причини героїня Моріака Тереза
Декейру отруїла свого чоловіка, теж саме не так давно вчинила пані Лафарже. А нещодавно суд виправдав сорокалітню жінку, котра протягом двадцяти років терпіла нелюда-чоловіка, але одного прекрасного дня разом зі своїм дорослим сином без будь-яких вагань задушила його. Другої можливості покласти край нестерпному існуванню в родині у неї не було.
Якщо жінка тверезо оцінює своє справжнє становище, її єдиним опертям може стати лише її гордість. Оскільки вона залежить від геть-чисто всіх, їй приступна тільки внутрішня, а отже, абстрактна воля. Вона відкидає узвичаєні принципи, розмірковує, задає запитання, і саме так їй вдається уникнути подружнього рабства. Та пихата стриманість і дотримання гасла Терпіння та зваженість — це тільки негативна позиція. Вона непохитна в своєму самозреченні та цинізмі, і їй не вистачає позитивного застосування зусиль. Доки жінка молода й палка, вона шукає будь-яких засобів, аби використати їх допомагає людям, втішає, захищає, дарує, в неї безліч захоплень. Але вона картається тим, що жодна її справа не вимагає повної віддачі, що в її діяльності немає жодної мети. Нерідко знесилена гнітючою самотністю та марністю зусиль, вона врешті-решт зраджує собі самій і губить себе. Саме такою була доля пані де Шарр'єр. У присвяченій їй захоплюючій книжці 1 Жофруа Скотт так описує її
«Полум'яні риси на скам'янілому лиці. Проте зовсім нерозум погасив уній життєдайне полум'я, про яке
Герменш казав, що воно могло б зігріти серце немовляти. Чарівну красуню із Зюїлена погубило заміжжя. Вона перетворила свою покірливість у чесноту. Отже, правду кажучи, щоб знайти якесь інше розв'язання проблеми, знадобились би героїзмі геніальність. Ви­
1 Портрет Зеліди».
98
няткові, високі якості не врятували її, і це є найпереконливішим вироком інституту шлюбу з тих, які будь- коли існували.
Блискуча, освічена, розумна і палка панночка де
Тюїль дивувала всю Європу. Вона відлякувала претендентів на свою руку відмовила дванадцятьом, інші, серед яких, можливо, булий цілком гідні, не наважилися освідчитися. Єдиним чоловіком, котрий її цікавив, був Ерменш, але не могло бути й мови, щоб вона одружилася з ним. Вона листувалася з ним протягом дванадцяти років. Однак ні ця дружба, ні навчання не могли принести їй цілковитого вдоволення. Цнотлива й стражденна — це плеоназм казала вона. Підпорядковане суворим правилам життя в Зюїлені було нестерпним, їй хотілося стати жінкою, здобути волю. Коли їй сповнилося тридцять років, вона побралася з паном де Шарр'єром. Вона вважала, що він шляхетний душею і пройнятий духом справедливості, високо цінуючи його за це. Спершу вона хотіла зробити з нього найніжнішого коханого чоловіка у світі, згодом, як розповідав Бенжамен Констан, вона змусила його пережити немало болісних хвилин, бажаючи домогтися від нього почуття, рівного тому, яке зазнавала сама, та їй не вдалося розбурхати його розмірену незворушність. Перебуваючи в Коломб'є в оточенні порядного, але нудного чоловіка, свекра, що здитинів, несимпатичних зовиць, пані де Шарр'єр почала нудьгувати. їй не припало до вподоби зашкарубле провінційне товариство Нефшателя. Аби змарнувати час, вона прала вдень білизну, а вечорами грала в Комет. На коротку мить її буття осяяв роман з молодим чоловіком, після якого вона ще дошкульніше почала відчувати самоту. Сприйнявши нудьгу за натхнення, вона написала чотири романи про звичаї Нефшателя, після чого коло її друзів ще більше звузилося. Водному із своїх творів вона змалювала довге й нещасне подружнє життя рухливої, чулої жінки з добрим, але холодним і нечулим чоловіком. Заміжжя уявлялося їй низкою непорозумінь, розчарувань і дрібних образ. Ясна річ, сама вона була нещасливою. Вона занедужала, видужала — і довга самотність удвох, у яку перетворилося її життя, тривало. Сіре одноманітне життя в
Коломб'є і м'яко-осудлива поведінка її слухняного чоловіка створювали, запевне, навколо неї таку по­
99
рожнечу, яку неможливо було заповнити жодною діяльністю пише її біограф. Саме в той час вона познайомилася з Бенжаменом Констаном, котрий протягом восьми років був предметом її палких почуттів. Та після того, коли вона розлучилася з ним, не бажаючи ділити його з пані де Сталь, її серце запеклося гіркотою. Одного разу вона написала йому Життя в Коломб'є було нестерпним, і мене завжди охоплював розпач, коли доводилося повертатися туди. Та настав день, коли я більше не захотіла полишати дім і примусила себе змиритися з цим життям. Протягом п'ятна­
дцяти років вона не виїздила з міста і не виходила зі свого саду. В такий спосіб вона виконувала заповідь правила стоїків намагатися перемогти недолю, а власну душу. Вона була бранкою, і єдиною доступною їй формою свободи був вибір в'язниці. До присутності пана де Шарр'єра вона ставилася так само, як до навколишніх Альп пише Скотт. Однак вона мала гострий розумі, безумовно, розуміла, що в цій покорі не було нічого, крім самообману. Вона стала такою відлюдною і суворою, в ній відчувався такий розпач, що на неї було страшно дивитися. Жінка запрошувала до свого дому емігрантів, яких було багато в Нефшате- лі, підтримувала їх, оберігала і спрямовувала. Вона писала елегантні, пройняті розчаруванням романи, які перекладав німецький філософ Хюбер, котрий живу злигоднях. Вона стала порадницею в гурті молодих жінок, зі своєю улюбленицею Генрієттою вивчала філософію Локка. їй подобалося грати роль добродійниці селян з довкілля. Вона дедалі впертіше уникала товариства Нефшателя, чимраз більше замикалася в гордій самотині. Пані де Шарр'єр прагнула лише одного створити собі одноманітне життя і терпіти його. Навіть у її добрих вчинках відчувалися нотки, що страхали, бо вона здійснювала їх з моторошною байдужістю. Присутнім здавалося, що це не людина, а тінь, яка сновигає порожньою кімнатою
1.
Лише в окремих випадках, наприклад, коли вона приймала гостей, в ній пробуджувалися життєві сили. Та роки проминали безплідно, пані та пан Шарр'єри старіли поруч, відокремлені одне від одного цілим всесвітом, і багато гостей з полегшенням зітхали, виходячи з дому, бо їм
1 Г. Скотт.
100
здавалося, що вони вихопилися з мороку могили. Годинник відмірював час, пан де Шарр'єр клопотався внизу своєю математикою, із повітки долинали розмірені удари ціпків. Життя тривало, хоча ціпок непорозуміння повибивав з нього зерно сенсу. Воно було сповнене жалюгідними подіями, відчайдушними спробами заповнити порожнечу дня. Ось до чого дійшла
Зеліда, котра ненавиділа все дріб'язкове».
Хтось, напевне, скаже, що життя пана де Шарр'єра було таке ж похмуре, які життя його дружини. Але воно цілком задовольняло його, очевидно, відповідаючи його пересічній натурі. Уявімо собі чоловіка, якому притаманні такі ж виняткові таланти, як Красуні із
Зюїлена. Цілком очевидно, що він не животів бив марнотній самотності Коломб'є. Він здобув би собі місце під сонцем, не сидів би склавши руки, розгорнув би боротьбу, діяв, жив. Скільки жінок, занурив­
шись у родинне життя, були, за словами Стендаля, втрачені для людства Кажуть, що шлюб принижує чоловіка, і нерідко це справді так, але він майже завжди губить жінку. Це визнає навіть такий захисник шлюбу, як Марсель Прево.
«Скільки разів, зустрічаючи молоду жінку, яку я знав ще дівчиною, через кілька місяців чи років після весілля, я дивувався жалюгідній поведінці і марності її життя».
Майже такі ж слова подибуємо і в записнику Софії
Толстої через півроку після весілля:
«Моє існування — це смерть, наскільки воно жалюгідне. Тимчасом як він живе повноцінним життям, внутрішнім життям таланту і безсмертя (23 грудня
1863 Через кілька місяців у неї вихоплюється ще одне нарікання:
«9 травня 1863 р. Не можна вдовольнятися лише тим, щоб сидіти з голкою або за фортепіано, ідо того ж самотньою, зовсім самотньою, і придумувати, або просто пересвідчуватися, що чоловік не кохає і що тепер сиди уярмлена?»
А через одинадцять років вона занотовує слова, під якими й тепер немало жінок ладні підписатися:
«12 жовтня 1875 р. Занадто усамітнене сільське життя стає врешті-решт нестерпним. Повна апатія, байдужість до всього, нині, завтра, тижні, місяці, роки — все
101
теж і теж. Прокинешся вранці і не встаєш. Що мене підіймає, що чекає на мене Я знаю, прийде кухар, потім нянька бідкатиметься, що люди незадоволені стравами і що забракло цукру, треба послати, потім яз болем у правому плечі сяду мовчки вишивати дірочки, потім навчання граматикою і гамами, що я роблю хоча й залюбки, але із сумним усвідомленням, що роблю невправно, не так, як хотілося б. Потім увечері теж саме вишивання дірочок і одвічне, ненависне для мене розкладання пасьянсів в тітоньки з Льовою».
На це ж саме скаржиться і пані Прудон* У тебе є ідеї казала вона чоловікові А в мене, коли ти на роботі, а діти в школі, нічого немає».
Часто в перші роки подружнього життя жінка плекає ілюзії, намагається будь-що захоплюватися чоловіком, безмежно кохати його, навіює собі, що чоловік і діти не можуть без неї жити. Згодом проступають справжні почуття вона помічає, що чоловік любісінь­
ко міг би обійтися без неї, що діти з плином часу віддаляються од неї, розуміє, що і чоловік, і діти в тій чи іншій мірі невдячні. Домашнє вогнище більше не охороняє її від марнотності, виявляється, що вона самотня і нікому непотрібна. При цьому не знаходить жодного застосування своїм силам. Надійним опертям можуть прислужитися прихильності та звички, але вони нездатні порятувати її. Всі щирі письменниці пишуть про журбу, в яку занурюється душа «три­
дцятилітньої жінки. Це почуття зазнають героїні Кат- рін Мансфільд, Дороті Паркер, Вірджинії Вульф, Се- сіль Соваж, котра на початку своєї письменницької кар'єри життєрадісно оспівувала шлюбі материнство, згодом обережно натякала на бідування жінок. Показово, що при порівнянні кількості самовбивств, які вчиняли незаміжні й заміжні жінки, виявляється, що від двадцяти до тридцяти років (особливо від двадцяти п'яти до тридцяти) ці останні надійно захищені від осо­
руги до життя. Щодалі, то ситуація змінюється. Стосовно заміжжя пише Хальбвакс,— то і в провінції, і в Парижі воно захищає жінок головним чином до тридцятилітнього віку, а пізніше його роль падає
К
«Причини
самогубств».
Наведене
зауваження
стосується
Франції та Швейцарії, але не поширюється ні на Угорщину, ні на
Ольденбург.
102
Драма заміжжя полягає втому, що воно не приносить жінці очікуваного щастя (адже щастя не може бути гарантовано, що воно нівечить жінку, прирікає її на одноманітність і зашкарублість. Перші двадцять років життя жінки рясніють подіями вона переживає появу менструального циклу, статеве дозрівання, одруження, материнство, відкриття світу і своє місце в ньому. Уже в двадцять років вона стає хазяйкою дому, пов'язує свою долю з долею чоловіка, народжує дитину і несподівано виявляє, що цим вичерпуються всі етапні події її життя. Справжня діяльність і праця — це талан чоловіків, у жінки ж є лише заняття, які часом знесилюють її, але ніколи не дають втіхи. їй всіляко розхвалювали й охоче розтлумачували такі поняття, як самозречення і відданість, але нерідко вона не бачить жодного сенсу в необхідності віддавати всі свої сили піклуванню двома надто посередніми особистостями до їхньої смерті. Немає нічого прекраснішого за самозабуття, але ж треба знати, кому і ради чого приноситься жертва. Та найгірше те, що саму відданість жінки розцінюють як нав'язливість. Чоловік убачає в цьому тиранію, від якої намагається звільнитися. І це незважаючи нате, що саме чоловік накидає жінці відданість як вище і єдине виправдання її існування. Беручи шлюб, чоловік вимагає, аби жінка віддалася йому до останку, хоча сам при цьому не бере на себе жодних зобов'язань. Звичайно, в словах Софії
Толстої: Я живу ним і ради нього і вимагаю того ж для себе є щось обурливе. Але ж Толстой справді вимагав, щоб вона жила лише ради нього і ним, атака позиція може бути виправдана тільки взаємністю. Дуалізм чоловіка прирікає жінку на нещастя, котре, якщо вірити його скаргам, перетворює в жертву і його самого. Він хоче, щоб у ліжку вона була водночас палка й холодна, точно так само, вимагаючи од неї повної віддачі, він бажає, щоб вона була необтяжливою. Жінка повинна зміцнити його становище в світі, але не обмежувати його свободи, забезпечувати розмірений плин щоденного життя, але не набридати йому, бути постійно поруч з ним, але не докучати. Він хоче мати її в своєму цілковитому розпорядженні, але не належати їй, жити в родині, але почуватися окремішно. Отже, відколи чоловік вступає в шлюб, він починає обдурювати жінку. З роками вона
103
дедалі більше усвідомлює обман. Те, що Д. Г. Лоуренс каже про статеву любов, можна вжити до будь-якого виду кохання якщо об'єднуючись дві людини прагнуть доповнити одне одного, то їхній шлюб приречений на невдачу, оскільки за своєю суттю нівечить особистість кожного з них. Шлюб має бути поєднанням двох незалежних осіб, а не тихим притулком, втечею від дійсності або чудодійним лікувальним засобом. Нора ', котра вважає, що, перш ніж стати дружиною і матір'ю, їй потрібно стати особистістю, добре розуміє це. Родинна пара неповинна сприймати себе ніяк товариство, ніяк замкнений осередок, кожен з його членів, будучи індивідуумом, має бути також членом якогось товариства, де міг би вільно розвиватися, спираючись лишена власні сили. Тільки в цьому разі він зможе зав'язати безкорисливі стосунки з іншим індивідуумом, також членом якого-небудь колективу, стосунки, підвалиною яких стане взаєморозуміння двох вільних особистостей.
Існування подібних гармонійних парне утопія. Інколи такі стосунки подибуються в родинному житті, але здебільшого за його межами. Декотрі люди, пов'язані палкою статевою любов'ю, лишаються вільними в дружніх прихильностях і заняттях, інших пов'язує дружба, що не обмежує їхню сексуальну свободу. Зрідка зустрічаються пари, пов’язані і коханням, і дружбою, але не вважають свої стосунки за єдиний зміст життя. Стосунки між чоловіком і жінкою надзвичайно різноманітні. Завдяки дружбі, вдоволенню, довірі, ніжності, взаєморозумінню, коханню вони можуть стати одним з найжиттєдайніших джерел щастя, заможності і сили, доступних для людської істоти. Всупереч твердженням Бональд, Комт і Толстої, за невдалі шлюби відповідальність несуть нелюди, сам цей інститут є хибним. Розмови проте, що чоловік і жінка, котрим навіть не було дозволено вільно зробити свій вибір, повинні цілком вдовольняти одне одного протягом всього свого життя, огидні і неминуче призводять до лицемірства, брехні, ворожості і нещастя.
Традиційна форма шлюбу поступово змінюється, алей дотепер він лишається формою гноблення, котра, хоч і по-різному, зачіпає їх обох. З погляду прав, які


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   29


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал