Друга стать




Сторінка1/29
Дата конвертації02.12.2016
Розмір4.23 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   29
Сім он а де
Б
ов уа р
ДР
У
ГА
С
Т
А
Т
Ь
Сімона де Бовуар
ДРУГА СТАТЬ
2

Simone de Beauvoir
LE DEUXIÈME SEXE
En deux volumes

Сімона де Бовуар
ДРУГА СТАТЬ
У двох томах
2
Переклали з французької
Наталія Воробйова,
Павло Воробйов,
Ярослава Собко
Київ
«ОСНОВИ»
1995

ББК 60.55
Б72
Сімона де Бовуар (1908— Î986) — французька
письменниця екзистенціалістського спрямування
й філософської орієнтації, дружина Жана-Поля
Сартра. її фундаментальне дослідження місця та
ролі жінки в історії, культурі, літературі, суспі­
льних взаєминах Друга стать (1949) давно ви­
знане одним із видатних класичних зразків
феміністичної літератури.
Для широкого кола читачів.
Видання здійснюється за сприяння
Посольства Франціїв Україні
та при підтримці
Міністерства Закордонних Справ Франції
Перекладено за виданням:
Simone de Beauvoir
Le deuxième sexe 2
Éditions Gallimard, 1949
0301000000—046
Б — --------- -------------- Без оголош.
95
ISBN 5-7707-5621-7
ISBN 5-7707-5623-3
) E ditions G allim ard, 1949
) Наталія Воробйова, Павло Воробйов,
Ярослава С обко
У країнський переклад, 1995

Яке безталання бути жінкою!
Та найгірше безталання полягає,
по суті, втому, що вона не розуміє,
що бути жінкою — це вже безталання.
К єр к его р
Напівжертва, напівспільниця —
як усі.
Ж ан-П оль Сартр

Перша частина
СТАНОВИЩЕ ЖІНКИ
В СУСПІЛЬСТВІ
Перший розділ
ЗАМІЖНЯ ЖІНКА
З давніх-давен суспільство уготовило для жінки єди­
ну долю — це заміжжя. Нині більшість жінок перебу­
вають або перебували у законному шлюбі, готуються
до заміжжя або картають себе, що воно не відбулося.
Жінку, яка не взяла шлюб, незалежно від того, чи
почувається вона знедоленою, чи взагалі не визнає
цього інституту, чи байдуже ставиться до нього, ми
називаємо «незаміжньою», тобто визначаємо її щодо
шлюбу. Отож продовжимо наше дослідження з аналі­
зу шлюбу.
Передусім відзначимо, що економічна еволюція, яка
внесла зміни у становище жінки, не могла не спричи­
нити і певних змін в інституті шлюбу він стає
добровільним союзом двох незалежних індивідуумів.
Кожен з них бере на себе певні обов'язки щодо друго­
го. AAKX^bTép неминуче спричиняє розірвання шлюб­
ного договору для обох сторін, а розлучення може
вимагати будь-хто з подружжя на однакових умовах.
Минули ті часи, коли жінка виконувала одну-єдину
функцію в суспільстві — народжувати. Тепер ця функ­
ція значною мірою втратила характер обов'язку, по­
кладеного на жінку природою, і перетворилася на
добровільну місію. При цьому її прирівнюють до
продуктивної праці адже здебільшого відпустку за
вагітністю оплачують майбутній матері або держава,
або наймач. В СРСР протягом кількох років шлюб
розглядали як договір між індивідуумами, заснований
Див. перший том
6

лиш на їхньому вільному волевиявленні. Тепер він,
здається, перетворився в державну службу, обов'язко­
ву і для чоловіка, і для жінки. Перемога тієї чи іншої
тенденції залежить від того, яким шляхом піде розви­
ток суспільства в цілому, але за будь-яких обставин
чоловіча опіка поступово зникає. Протез феміністської
точки зору наша епоха є перехідною. У виробничій
діяльності бере участь лише частина жінок, хоча
й вони, щоправда, живуть у суспільстві, в якому заста­
рілі структури і цінності ще й досі даються взнаки.
Тому сучасний шлюб можна осягнути тільки в світлі
минулого, звичаї якого вельми живучі.
Шлюб споконвіку сприймали абсолютно по-різному
чоловік і жінка. Незважаючи нате, що чоловік і жінка
конче потрібні одне одному, між ними зроду не було
взаємності. Чоловіку соціальному плані — це неза­
лежний і повноцінний член суспільства, його вважа­
ють передусім виробником, сенс його існування поля­
гає в праці на благо суспільства. Ми вже бачили \
чому роль жінки, обмежена відтворенням і хатніми
клопотами, не гарантує їй такої ж самоповаги, яку
відчуває чоловік. Звичайно, чоловік має потребу в
жінці: декотрі народи, які перебувають на низькому
рівні розвитку, зневажають старих парубків, неспро­
можних самих себе прогодувати. В селі селянинові
потрібна помічниця. Взагалі більшість чоловіків нама­
гаються перекласти на супутниць життя марудні
обов'язки. Чоловік прагне забезпечити постійне задо­
волення сексуальних потреб, хоче мати потомство —
адж ей суспільство вимагає від нього продовження
роду. Проте, бажаючи одружитися, чоловік не зверта­
ється безпосередньо до жінки лише за згодою чолові­
чого товариства він може стати чоловіком і батьком.
Жінку, котра в родинних кланах, якими керують бать­
ки і брати, посідає залежне, ато й цілком безправне
становище, споконвіку одні чоловіки віддавали заміж
за інших чоловіків. Колись клан, батьківський рід
поводився з нею майже як з річчю вона була части­
ною податку, про оплату якого заздалегідь домовляли­
ся обидві сторони. Становище жінки мало змінилося
1 Розвиток інституту шлюбу не був безперервним процесом.
У Римі, а потім у сучасному суспільстві він повторив шлях, уже
пройдений у Єгипті (див. перший том — «Історія»).
7

навіть після того, коли внаслідок розвитку згаданого
вище інституту шлюб поступово набув форми контрак­
ту. Жінка, одержавши придане або свою частину спад­
щини, стає мовби юридичною особою, але водночас
і придане, і її спадщину підпорядковують її родині.
Тривалий час шлюбні контракти укладали між тестем
і зятем, а не між чоловіком і дружиною. В цьому разі
економічну незалежність могла мати тільки вдовиця
Свобода вибору для дівчини завжди була обмежена.
Безшлюбність, якщо не брати до уваги тих поодиноких
випадків, коли вона набуває характеру священного
обов'язку, зводить жінку з пуття, перетворює на без­
корисну вбогу істоту. Шлюб — це єдина можливість
забезпечити своє існування, єдине виправдання влас­
ного покликання на землі. Суспільство зобов'язує жінок брати шлюб, аби вони змогли виконати дві свої
функції, перша з яких — дітонародження. Інколи, хоча й дуже рідко, держава бере жінку під свою безпосе­
редню опіку і вимагає від неї виконання тільки
материнської функції так було в Спарті і почасти
в гітлерівській Німеччині. Здебільшого, і це трапляєть­
ся навіть у суспільствах, які не віддають належне ролі
чоловіка в продовженні роду, вона перебуває під за­
хистом чоловіка. І, отже, друга функція жінки — це
вдоволення сексуальних потреб чоловіка і турбота про
його домашнє вогнище. Її громадським обов'язком
є служіння чоловікові, котрий має давати їй подарун­
ки, залишати спадщину або утримувати її. Саме через
чоловіка суспільство поціновує жінку, принесену йо­
му в жертву. Права, яких набуває виконуючий обов'яз­
ки чоловіка, визначають обов'язками, які накидають на
мужчину. Він немає права на власний розсуд розірва­
ти подружній зв'язок. Розлучення можливе лише за
рішенням представника державної влади, і в цьому
разі чоловік зобов'язаний виплатити грошову компен­
сацію. Подібний звичай був надто поширений в Єгипті
часів Бокхориса (Бокенренефа), як тепер, скажімо,
в США, де це називають „alimony". Суспільство за­
вжди більш або менш відверто визнавало полігамію:
чоловік може мати любовний зв'язок з рабинею, ко­
ристуватися послугами повії, але при цьому шанувати
1
Саме цим пояснюють особливі риси, притаманні персонажу
молодої вдовиці в еротичній літературі.
8

декотрі привілеї законної дружини. Якщо ж з нею
поводяться брутально або завдають їй шкоди, вона
може вжити гарантованих заходів повернутися в свою
родину, дістати право на окреме проживання або роз­
лучення. Отже, в шлюбі у кожного подружжя є свої
обов'язки і свої переваги, але їхнє становище неодна­
кове. Дівчина може стати членом суспільства заум о­
ви, якщо візьме шлюб, а якщо зостанеться в дівках»,
то в соціальному плані її вважатимуть за неповноцін­
ну істоту. Тому матері будь-що прагнуть прилаштува­
ти своїх дочок. У минулому столітті в буржуазних
родинах майже не рахувалися з думкою дівчини. їх
пропонували потенційним претендентам на заздалегідь
влаштованих побаченнях. Цей звичай майстерно зображено в романі Золя «Накип»:
« — Знову зірвалося — вигукнула пані Жоссеран,
знеможено опустившись на стілець.
— Отакої тільки й спромігся вимовити Жоссеран.
— Ви що, не втямили — верескливим голосом вела
далі пані Жоссеран.— Я, здається, ясно сказала вам,
що ще одна спроба одружитися вилетіла в трубу І це
вже четверта числом!
Продовжуючи наступати на доньку, пані Жоссеран
вигукнула:
— Послухай. Скажи, як це трапилось, що ти знову
дала маху?!
Берта збагнула — тепер мати дасть їй прочухана.
— Сама не знаю, мамо пробурмотіла вона.
— Помічник начальника відділу провадила далі
мати,— молодий, йому нема ще й тридцяти, чудове
майбутнє. Щомісяця регулярно приносить платню,
уж е що може бути краще Адже це найголовніше. Ти,
мабуть, знову утнула якусь дурницю, як зрештою
женихів?
— Ні, мамо, запевняю тебе...
— Ти з ним танцювала, а потім ви перейшли в
маленьку вітальню...
Берта зашарілася.
— Так, мамо. Колими опинилися самі, він дозво­
лив собі різні гидкі речі. Він поцілував мене і міцно
притиснув до себе. Тоді я злякалася і відштовхнула
його так, що він гепнувся на стілець...
— Штовхнула його так, що він гепнувся насті bbлець! скипівши від шаленства, перепитала її ма­
9

ти.— Он воно що Ах ти нещаснице!.. Штовхнула його
так, що він гепнувся на стілець...
— Але ж, мамо, він схопив мене...
— Ну й що Яка цяця, схопив. Ось і віддавайте
таких дурепу пансіон Чому вас там тільки навча­
ють?.. Через якийсь там поцілунок. Та про це навіть
не слід розповідати нам, твоїм батькам. а ти ще
штовхаєш людей так, що вони гепаються на стільці,
і гавиш женихів...
І повчальним тоном вела далі:
— Ну, годі В мене опускаються руки Ти просто
дурна як пень, донечко. Затям разі назавжди, що
у нас катма грошей, і тому ми повинні приваблювати
чоловіків чимось іншим. Робиш люб'язну міну, морга­
єш, не віднімаєш своєї руки і, мовби ненароком, дозво­
ляєш деякі пустощі. Отак тільки й спіймаєш чоловіка...
— Це тим більш прикро, що вона ж уміє бути
миленькою, коли захоче все ще торочила пані Жос-
серан.— Ну, годі, витри сльози й глянь на мене, нібито
я мужчина і залицяюсь до тебе. Ти усміхаєшся, опус­
каєш віяло, але так, щоб твій залицяльник, передаючи
його тобі, торкнувся твоїх пальців. Почувайся розку-
тіше і намагайся бути гнучкою. Чоловіки не люблять,
щоб жінка була мов дошка. Якщо парубок дозволяє
собі щось зайве, тоне клей із себе дурепу Це значить,
моя люба, що він збентежився...
Годинник у вітальні пробамкав другу годину.
Збуджена задовгою нічною бесідою, перейнята шале­
ним бажанням негайно ж знайти жениха для Берти,
пані Жоссеран до того замріялася, що почала міркува­
ти вголос, обертаючи навсібіч свою дочку, ніби та була
лялькою з пап'є-маше. Берта, знеможена й безвільна,
зовсім підкорилася матері. Та на серці в неї було
тяжко. Страх і сором стискали їй горло...»
Отже, дівчина не відіграє жодної активної ролі. Її
видають заміж батьки. Молоді чоловіки одружуються,
беруть жінку в подружжя. В шлюбі їх приваблює
утвердження їхнього існування, а нездійснення права
на нього. Вони добровільно беруть на себе певні зо ­
бов'язання, тому можуть розмірковувати про вигоди
і незручності шлюбу, як це робили грецькі і середньо­
вічні письменники-сатирики. Для них це лише спосіб
життя, а недоля. їм ніщо не заважає зостатися холос­
10

тяками, декотрі з них одружуються пізно, ато й зовсім
не одружуються.
Узявши шлюб, жінка стає володаркою певних сфер
життя. Офіційно її захищено від примх чоловіка, але
насправді вона попадає в залежне становище. Саме він
у матеріальному плані стає главою родини й уособлює
її в очах суспільства. Жінка бере прізвище чоловіка,
прилучається до його віри, входить у його стан, його
середовище, стає членом його родини, його «полови­
ною». Вона йде за ним туди, де він здійснює свою
трудову діяльність, і, як правило, родина живе там, де
працює чоловік. Жінка в більшій або меншій мірі
пориває з минулим і переходить у світ, до якого
належить її чоловік. Вона віддає йому саму себе, має
йти до шлюбу незайманою і суворо зберігати вірність
чоловікові. Вона втрачає частину прав, котрі згідно
з законом надають незаміжній жінці. Римське право
віддавало жінку в руки чоловіка loco filice *. На почат­
ку XIX століття Бональд казав, що стосунки між
чоловіком і дружиною нагадують стосунки між ма­
тір'ю і дитиною. До 1942 року за французьким законо­
давством жінку зобов'язували підкорятися чоловікові.
Ще й дотепер законі звичаї надають чоловікові велику
владу, яку зумовлюють становищем у родині. Він пра­
цює, й тому саме через нього здійснюється зв'язок між
інтересами родини і суспільства. Від нього так само
залежить майбутнє родини, оскільки він бере участь
у створенні колективного майбутнього. Саме він вті­
лює трансцендентність до зовнішнього світу. Жінка
заклопотана продовженням роду і турботами про домашнє вогнище, тобто вона уособлює замкненість2.
Насправді ж будь-яке людське існування є водночас
відкрите для світу й замкнене. Щоб подолати свою
замкненість, кожен має зберегти себе як особистість,
а щоб торувати шлях до майбутнього, не повинен
втрачати зв'язки з минулим, спілкування з іншими
прислужиться його самоутвердженню. Ці дві сторони
життя присутні в будь-якому його вияві. Шлюб дає
змогу чоловікові гармонійно поєднувати їх в профе­
сійній або політичній діяльності він стикається зі змі­
1 Цілковите володіння
(латин.).
2 Див. перший том. Таку ж думку висловлювали святий Павло,
отці церкви, Руссо, Прудон, Опост Конт, Д. X. Лоуренс та інші.
11

нами і прогресом, усвідомлює, що часі простір зміню­
ють його самого. Коли ж бурлакування набридає,
стомлює, він створює родину, обговтується, зміцнює
свої зв'язки зі світом. Тепер вечорами чоловік поверта­
ється додому, де на нього чекає дружина, охоронниця
домашнього вогнища і родинних традицій, вихователь­
ка дітей. У неї лиш одна місія продовжувати і підтри­
мувати життя в найширшому розумінні цього слова.
Вона народжує дітей, забезпечує розмірений ритм
повсякденного життя і затишок домашнього вогнища,
в якому живе за зачиненими дверима. Вона аж ніяк не
впливає на майбутнє і світ, її зв'язок із суспільством
здійснюється лише за посередництвом чоловіка.
Щойно описаний традиційний уклад родинного жит­
тя здебільшого зберігся й понині. Насамперед відзна­
чимо: дівчині набагато важливіше взяти шлюб, аніж
молодому чоловікові. Існують численні соціальні про­
шарки, де заміжжя єдино можлива доля жінки.
В селянському середовищі до незаміжньої жінки став­
ляться з презирством, вона перетворюється в служни­
цю батька, братів, зятя, покинути село майже немож­
ливо. Беручи шлюб, вона потрапляє в залежність від
чоловіка, але водночас стає господаркою в домі. В декотрих буржуазних колах не дбають проте, щоб
навчити жінку самостійно заробляти на прожиток,
тому їй зостається або вести паразитичний спосіб
життя в домі батька, або йти у найми до чужої родини.
Та навіть емансиповані дівчата віддають перевагу
шлюбу, а непрофесійним заняттям з їхніми економіч­
ними привілеями, якими володіють чоловіки. Вони
прагнуть вийти заміж за чоловіка, котрий має вище
становище в суспільстві, ніж вона сама, або сподіва­
ється, що чоловік піде швидше і далі, ніж вона.
І раніше, і тепер вважають, що статевий акт — це
п ослу га,
яку
робить
жінка
чоловікові.
Він
д і стає втіху, й тому зобов'язаний віддячити їй за
це. Жіноче тіло — це річ, котру можна купити. Для
жінки її тіло — капітал, який їй дозволено експлуату­
вати собі на користь. Іноді вона приносить чоловікові
придане, нерідко бере на себе обов'язки виконувати
певну хатню роботу порядкувати в домі, виховувати
дітей. У кожному разі вона має право жити на утри­
манні чоловіка, до того ж традиційна мораль спонукає
її до цього. Отож цілком природно, що такий легкий
12

життєвий шлях здається їй привабливішим, тим біль­
ше, що жіночі професії часто малоцікаві і кепсько
оплачуються. Ось чому одруження для жінки — най-
вигідніша кар'єра.
Громадська мораль усе ще засуджує адюльтер
незаміжньої жінки. Ще донедавна у Франції вважали
правопорушенням зраду жінки, а вільну любовне
було заборонено законом, хоча практично незаміжня
жінка немала змоги завести коханця. Багато дівчат
з буржуазного середовища, яких привчали змалку до
суворого і стриманого поводження, ще й нині виходять
заміж для того, аби дістати свободу. В Америці
немало жінок сповідують сексуальну свободу, але
їхній досвід можна порівняти з досвідом молоді перві­
сних племен, котра, як ми вже знаємо за міркуваннями
Малиновського, вдається до невинних насолоду «Бу­
динку для холостяків. Та суспільство вважає, що
повноцінними дорослими жінками стають тоді, коли
беруть шлюб. В Америці ще в більшій мірі, ніжу
Франції, самотня жінка в очах суспільства — по-
горджувана істота, навіть і втому разі, якщо вона
заробляє собі на прожиток. Без обручки вона ніколи
не доб'ється цілковитої поваги до себе і не зможе
користуватися всіма своїми правами. Зокрема, мате­
ринство шанується тільки в одруженій жінці, для
матерів-одиначок дитина — це нелегке випробування.
З усіх цих причин багато дівчат Старого й Нового
світу на запитання про їхні плани на майбутнє відпові­
дали так само, як відповідали колись їхні давні попе­
редниці: Я хочу вийти заміж. Водночас жоден юнак
не розглядає шлюб як основну мету свого життя. Для
них найголовніше — матеріальний добробут як необхі­
дна умова досягнення незалежності. Іноді вони доби­
ваються цього, побравшись із заможною нареченою
(як, зокрема, буває в селянському середовищі, а часом
ця мета перешкоджає його одруженню. Умови суча­
сного життя — невизначеність, нестабільність — над­
звичайно обтяжують обов'язки молодика, котрий взяв
шлюб, а вигоди, навпаки, зменшилися адже він легко
може заробити собі на прожиток і любісінько вдоволь­
няти свої сексуальні потреби. Звичайно, одружуючись,
він набуває певних життєвих зручностей вдома хар­
чуватися краще, ніжу ресторані, немає потреби
ходити в будинок розпусти, та й самотність більше не
13

дошкуляє* 3 появою родини і дітей він посідає певне
місце в часі і просторі, його життя стає повноцінні­
шим. Незважаючи на все це, чоловіків, котрі не бажають одружитися, в цілому більше, ніж жінок. Батько
віддає заміж дочку скоріше ради того, аби позбутися
зайвого рота. Дівчина, котра шукає чоловіка, зваблює
його.
Звичаї влаштовувати шлюби досі не зникли. Вони
зберігаються навіть у середовищі доброчинної бур­
ж уазії. Біля могили Наполеона, в театрі, на балу, нз
пляжі чи в гостях дівчина на виданні з ретельно
зачісаним волоссям, у новій сукні сором'язливо демонструє свої фізичні чесноти та вміння скромно про­
вадити бесіду. Батьки кваплять її Скільки коштів
витрачено на твої виїзди На часі вже й визначитися,
бо на черзі твоя молодша сестра. Безталанна дівчина
невдовзі усвідомлює, що її шанси зменшуються в міру
того, як вона дорослішає. Претендентів обмаль, отож
у неї трохи більше вибору, ніжу бедуїнської дівчини,
котру обмінюють на отару овець. Як сказала Колетт,
«молодій дівчині, котра немає статку і фаху і зале­
жить від братів, лишається тільки мовчати, ловити
момент і благати Бога 1.
Світське життя в менш грубій формі дозволяє моло­
дим людям зустрічатися під пильним оком своїх мате­
рів. Ставши трохи вільнішими, дівчата частіше вихо­
дять з дому, навчаються, набувають фаху, завдяки
якому в них з'являється можливість знайомитися з
чоловіками. Уроках пані Клер Лепла про­
вела в бельгійських селах анкетування щодо шлюбної
проблеми 2. Авторка взяла безліч інтерв'ю. Я наведу
лише кілька запитань і відповідей:


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   29


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал