Дозвільне та договірне регулювання використання природних ресурсів в Україні



Скачати 175.53 Kb.
Дата конвертації17.01.2017
Розмір175.53 Kb.
В І Д Г У К
офіційного опонента на дисертацію Кобецької Надії Романівни на тему: “Дозвільне та договірне регулювання використання природних ресурсів в Україні”, поданої на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук по спеціальності: 12.00.06 – земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право

Актуальність дослідження науково-правових та практичних засад дозвільного та договірного регулювання використання природних ресурсів в Україні пов’язано з реалізацією багатьох реформ суспільного життя, особливо різноманітних сфер господарювання, пов’язаних з природокористуванням на засадах принципів міжсекторального партнерства та залучення до питань екології заінтересованих сторін, посилення ролі екологічного управління в системі державного управління з метою досягнення рівності трьох складових сталого розвитку – економічної, екологічної та соціальної, що власне відповідає Основним напрямам (стратегії) державної екологічної політики України на період до 2020 року, затвердженим Законом України від 21грудня 2010 р. (далі – Стратегія). Особливо ця актуальність підтверджується цілями Стратегії, зокрема щодо забезпечення екологічно збалансованого природокористування шляхом технічного переоснащення різних видів природокористування на основі впровадження інноваційних проектів, енергоефективних і ресурсозберігаючих технологій, маловідходних, безвідходних та екологічно безпечних технологічних процесів, запровадження системи економічних та адміністративних механізмів з метою стимулювання виробника до сталого та відновлюваного природокористування і охорони довкілля, широкого запровадження новітніх більш чистих технологій, інновацій у сфері природокористування (ціль 6), а також необхідністю реалізації положень законів України «Про державно-приватне партнерство» від 1 липня 2010 року, «Про дозвільну систему у сфері господарювання» від 6 вересня 2005 року.

З урахуванням вищезазначеного представлена дисертаційна робота Н.Р. Кобецької підготовлена на вкрай актуальну тему, особливо щодо науково-правових, організаційних, економічних та інших засад забезпечення раціонального використання природних ресурсів України такими методами (способами) регулювання екологічних правовідносин як імперативний та диспозитивний. Дана тема важлива для вітчизняної науки з точки зору комплексного аналізу сучасних проблем законодавчого забезпечення та практики реалізації дозвільного і договірного регулювання використання природних ресурсів, в яких й опосередковуються імперативний та диспозитивний методи. Результати вказаної творчої роботи розширюють доктрину екологічного та природоресурсного права науково-практичними положеннями про поєднання цих двох методів у формі єдиного змішаного еколого-правового способу регулювання відносин природокористування, в якому одночасно відбиваються засади імперативного (дозвільного) та диспозитивного (дозвільного) методів та який дозволяє вирішувати актуальні проблеми сталого розвитку на засадах такого використання природних ресурсів, яке й дозволить забезпечити потреби не лише нинішніх, а й прийдешніх поколінь людей у природних ресурсах.

Ступінь обґрунтованості наукових положень, висновків і рекомендацій, сформульованих у дисертації та її оригінальність свідчать про своєрідний авторський підхід до розкриття характеристики цього змішаного методу правового регулювання природоресурсних відносин на засадах аналізу системи правових норм, які спрямовані на дозвільне і договірне використання природних ресурсів, принципів, на яких вони базуються, умов та підстав їх виникнення, зміни та припинення, їх суб’єктно-об’єктного складу і змісту та інше.

Розроблена Н.Р. Кобецькою доктрина дозвільного та договірного регулювання використання природних ресурсів в Україні дозволила обґрунтувати та запропонувати концепцію оптимального поєднання дозволів та договорів як основних правових засобів забезпечення правого режиму екологічно безпечного, раціонального, ефективного, сталого природокористування. Достовірність і обґрунтованість результатів дисертаційного дослідження обумовлена тим, що воно базується на засадничих положеннях еколого-правової доктрини, критичному осмисленні та «переломленні» через призму особливостей природоресурсних відносин цивільно-правової та господарського-правової теорії договірного права, адміністративно-правових досліджень дозвільної системи та дозвільних процедур, тлумаченні приписів нормативно-правових актів, узагальненні практики застосування відповідних норм.

Автором систематизовано чинники та об’єктивні підстави, що впливають на характер правового регулювання природокористування в сучасних умовах. Нею запропоновано авторське розуміння правового режиму використання природних ресурсів та виокремлено принципові засади, на яких ґрунтується дозвільна система у сфері спеціального використання природних ресурсів. В роботі належним чином обґрунтовано підстави виокремлення самостійної групи договорів використання природних ресурсів, підпорядкованих природоресурсному правовому регулюванню та здійснено інші дослідження. З’ясування суті, значимості законодавчих засад дозвільного та договірного регулювання використання природних ресурсів дозволило докторанту запропонувати відповідні зміни та доповнення до низки нормативно-правових актів у вказаній сфері.

Представлена робота цінна новаційними розробками науково-правових визначень, зокрема авторським поняттям дозвільної системи у сфері використання природних ресурсів; розумінням договорів використання природних ресурсів як форми узгодження суспільних (публічних) екологічних інтересів та особистих господарських природоресурсних інтересів природокористувачів, що характеризуються власною специфікою, визначеною нормами природоресурсного права, опосередковують діяльність сторін договору, яка проявляється в раціональному, ефективному, екологічно стабільному та безпечному використанні природних ресурсів для здійснення господарської діяльності (експлуатації та вилучення корисних властивостей природних ресурсів).

Підлягають схваленню пропозиції автора щодо розуміння природокористування як соціально корисної діяльності, спрямованої на задоволення різноманітних суспільних потреб, що базується на конституційній конструкції права власності Українського народу на природні ресурси та реалізується через механізми державної, комунальної, приватної власності на них, а також в межах якого реалізуються особливі природоресурсні речово-правові та зобов’язально-правові титули при поєднанні публічно-правових та приватноправових механізмів правого регулювання, що має відповідати ознакам комплексності, раціональності, екологічної збалансованості.

Дисертація, що розглядається підготовлена відповідно до планів науково-дослідної роботи відділу проблем аграрного, земельного, екологічного та космічного права Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України «Проблеми систематизації екологічного та космічного законодавства України» (номер державної реєстрації 0112U007720).

Дисертаційна робота Кобецької Н.Р. є завершеним комплексним науково-правовим дослідженням проблем дозвільного та договірного регулювання використання природних ресурсів в Україні, про що свідчать логічно визначені її мета та завдання, які зводяться до: визначення проявів, характеристики, змістовного наповнення та тенденцій розвитку інституту природокористування в Україні; виявлення сучасних особливостей правового регулювання відносин природокористування, співвідношення понять «природокористування» та «використання природних ресурсів»; дослідження основних засад господарсько-правового режиму використання природних ресурсів, пов’язаних з категоріями «господарська діяльність», «майно», «правові титули приналежності майна», «право власності», «речові права на майно» тощо; обґрунтування поняття, основних характеристик та підвалин функціонування правового режиму використання природних ресурсів; виведення особливостей дозвільної системи у сфері спеціального використання природних ресурсів; з’ясування характерних рис та стадій дозвільних процедур щодо використання природних ресурсів; здійснення порівняльного аналізу договорів використання природних ресурсів з цивільно-правовими, адміністративними, публічно-правовими, господарськими договорами та визначення відмінностей й особливостей правової природи договорів використання природних ресурсів; розроблення науково-обґрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення екологічного законодавства в частині дозвільно-договірного правового режиму використання природних ресурсів та інше.

Об’єкт, предмет та методи дослідження сприяють досягненню поставленої мети, особливо для з’ясування суті, значення, системи, форми, структури, змісту, ефективності дозвільного та договірного регулювання використання природних ресурсів.

Схвально доцільно відгукнутися на здійснений авторкою аналіз науково-правової літератури конституційного, екологічного, природоресурсного, цивільного, господарського, адміністративного спрямування, а також законодавства про дозвільне і договірне регулювання використання природних ресурсів в Україні, що підтверджує комплексний характер їх правового забезпечення.

Тема дисертації розкрита відповідно до запланованого плану роботи. Зокрема, у положеннях першого розділу дослідження системно охоплено масив теоретичних засад правового регулювання використання природних ресурсів, у межах яких здійснено дослідження поняття, змісту, наукових підходів до визначення категорії «природокористування», співвідношення цього поняття з «використанням природних ресурсів», особливості їх правового режиму. Це дозволило авторові сформувати науково-правові положення, які характеризують такий правовий режим, запропонувати додатково до існуючих класифікації права природокористування. Теоретичні підходи до питань змісту, юридичної природи, вказаних правових категорій дозволили зробити автору відповідні наукові висновки, що й винесені на захист.

Позитивним моментом у представленій роботі доцільно визнати положення другого розділу дисертації, в якому комплексно досліджено особливості дозвільного режиму використання природних ресурсів, проведено співвідношення понять ліцензування господарської діяльності та дозвільної діяльності в цій галузі. В цьому розділі вперше в науці розглянуто поняття, суть та види природоресурсних дозволів, представлена характеристика їх правових режимів, стадії дозвільних процедур, а також авторський підхід до перспектив удосконалення дозвільної процедури. Дослідження дозвільного регулювання використання природних ресурсів дозволило автору запропонувати функції дозвільної системи в цій галузі: легітимізаційна, відбіркова, запобіжна, облікова, контрольна. Досить оригінально, як на мене, в цьому розділі представлено аналіз та розкриття обов’язкової та факультативної стадій видачі дозволів у природоресурсній сфері.

Найбільш вдалим, на думку опонента, є положення третього розділу дисертації, в якому автор дослідила договірний порядок регулювання відносин використання природних ресурсів. На засадах наукової новизни тут розкрито авторський підхід до характеристики договору як універсального регулятора суспільних відносин, здійснено класифікацію природоресурсних договорів, розкрито їх особливості. В цьому розділі проаналізована характеристика окремих видів природоресурсних договорів, їх правова природа та функції, а також запропоновані шляхи удосконалення правового регулювання їх реалізації Цікавим у цьому розділі є дослідження, спрямоване на порівняння природоресурсних договорів з договорами в цивільному, господарському, адміністративному праві та наведені їх відмінні риси.

У Висновках автором на достатньому науковому та методологічному рівні представлені шляхи вирішення поставлених у вступній частині роботи завдань, що підтверджують цілісність, глибину, обґрунтованість здійсненого дослідження.

Доказова база дисертації Кобецької Н.Р. представлена значною кількістю проаналізованих джерел як нормативно-правового, так і теоретичного характеру, що в цілому склала 573 джерела. У додатках А, Б та В автор пропонує акти впровадження результатів положень представленої дисертації в навчальний процес Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, при розробці Регіональної програми відтворення, поліпшення, раціонального використання та охорони лісів Івано-Франківського лісового господарства, в нормотворчу практику.

Як наслідок, представлену дисертаційну роботу Н.Р. Кобецької доцільно визнати достатньо юридично грамотною, виконаною на високому науково-теоретичному рівні, написаною коректною мовою, яка легко сприймається читачем. Матеріали даної дисертації одержали своє впровадження в навчальний процес Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Значна кількість положень, висновків та рекомендацій, зроблених у роботі, мають ознаки наукової новизни, є достовірними, обґрунтованими і можуть бути охарактеризованими як внесок у науку природоресурсного та екологічного права. В самій дисертаційній роботі Н.Р. Кобецької є багато й інших положень, висновків і пропозицій, що мають ознаки наукової новизни.

Водночас дисертація не позбавлена певних дискусійних положень та окремих недоліків.

1. Так, по тексту роботи, особливо у змісті, у назвах окремих розділів і підрозділів, а також у формуванні завдань дисертації не прослідковується правовий та, власне, еколого-правовий характер досліджуваних питань, наприклад: природокористування та використання природних ресурсів: поняття, зміст, наукові підходи (пп. 1.1.); використання природних ресурсів у сфері господарської діяльності (пп. 1.2.); дозвільний режим використання природних ресурсів (розділ 2); особливості дозвільної системи у сфері використання природних ресурсів (пп. 2.1.); поняття, суть, види природоресурсних дозволів (пп. 2.1.); сутність, ознаки та перспективи вдосконалення дозвільної процедури (пп.2.3.); стадії дозвільної процедури (пп. 2.4.); характеристика договорів використання природних ресурсів (пп. 3.2) та інше.

2. У вступній частині роботи не чітко акцентується увага на актуальності теми, обумовленої положеннями політико-правових документів екологічного і природоресурсного характеру, які й визначають правові засади дозвільного і договірного регулювання відносин природокористування. Визначаючи мету і завдання дисертаційного дослідження, необґрунтовано, як на думку опонента, акцентується увага на дослідженнях засад господарсько-правового (а не еколого-правового!) режиму використання природних ресурсів та пов’язаних із цим категорій «господарська діяльність», «майно», «правові титули приналежності майна», «право власності», «речові права на майно» тощо. Так само, спірним видається завдання визначити співвідношення ліцензування господарської діяльності та надання документів дозвільного характеру як самостійних форм (видів) дозвільної діяльності, без означення галузі їх застосування, а саме: в природоресурсному та в екологічному праві. Такі завдання дещо збіднюють науку екологічного права положеннями про реалізацію принципів екологізації усього матеріального виробництва та посилення ролі екологічного управління в системі державного управління, визначених Законами України «Про охорону навколишнього природного середовища» та «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року».

3. Визначаючи наукову новизну одержаних результатів, авторка вважає, що дисертація є комплексним теоретико-прикладним дослідженням дозвільного та договірного режиму використання природних ресурсів, на основі якого обґрунтовано концепцію оптимального поєднання дозволів та договорів як основних правових засобів забезпечення правого режиму екологічно безпечного раціонального ефективного сталого природокористування. В процесі захисту цього положення хотілося б отримати пояснення цієї позиції.

4. На думку опонента, в підрозділі 1.1. роботи авторка мала на меті дослідити поняття та юридичні ознаки категорії «використання природних ресурсів» як основи свого дисертаційного дослідження, що випливає із її назви, а також дослідити його співвідношення з іншими категоріями, такими як «природокористування», «користування природними ресурсами». Водночас текст цього підрозділу свідчить про протилежне: чомусь основним об’єктом дослідження тут стало природокористування, яке, до речі, є природничим терміном, терміном загальної екології, в науці розглядається однією із історичних форм взаємодії суспільства і природи. За науковими підходами – це використання властивостей навколишнього природного середовища для задоволення економічних, екологічних, оздоровчих, лікувальних, культурних, естетичних та інших потреб людини; це сфера виробничої та наукової діяльності, вся сукупність засобів, які застосовує суспільство задля комплексного вивчення, освоєння, використання, відновлення, поліпшення й охорони природного середовища та природних ресурсів з метою розвитку продуктивних сил, забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини; це сукупність усіх впливів людства на природу, яка включає заходи з її освоєння, перетворення і охорони. Правовою категорією природокористування стає лише тоді, коли в законодавстві воно визначається через поняття юридично обумовленої діяльності, тобто діяльності, врегульованої правовими нормами. Тому, на думку опонента, дослідження суті та правової природи природокористування може бути здійснено лише для пояснення історично-правових засад формування категорії «використання природних ресурсів».

5. Невиправдано, на думку опонента, дослідження поняття «використання природних ресурсів» у підрозділі 1.2. представленої роботи розпочинається з аналізу відповідних положень Господарського кодексу України, де ця категорія закріплена. Натомість поза увагою автора залишився розділ IX Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» за назвою «Регулювання використання природних ресурсів», в якому власне й окреслено всі його юридичні ознаки та які й доцільно було б у межах цієї дисертації проаналізувати. До речі, дозвільне та договірне використання природних ресурсів прямо випливає зі змісту частини третьої статті 38 вказаного Закону. А положення статті 40 цього ж Закону встановлюють засади щодо додержання екологічних вимог при використанні природних ресурсів, які обумовлюють розширення сфери використання природних ресурсів: не лише для здійснення виробничої, а й для іншої діяльності. Відтак позиція школи екологічного права юридичного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка про те, що використання природних ресурсів у сучасних умовах здійснюється не лише для вилучення їх корисливих властивостей, а й для відведення в них (чи на них) небезпечних речовин, відходів та факторів є виправданою і обґрунтованою. Така позиція підтверджується й розширенням сфери застосування дозвільного та договірного методів регулювання екологічних правовідносин саме в частині здійснення суб’єктивного права природокористування.

Тому виглядає дещо дивним позиція автора, висловлена на сторінці 68 роботи про те, що «сьогодні все частіше простежуються спроби перепідпорядкувати відносини, пов’язані з господарською (комерційною) експлуатацією природних ресурсів, господарському, а не екологічному (природоресурсному) праву». Юрист-еколог повинен був би тут наголосити, що відповідно до принципу екологізації матеріального виробництва на основі комплексності рішень у питаннях охорони навколишнього природного середовища, використання та відтворення відновлюваних природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій (п. «г» ст.. 3 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»), господарське право вимушено враховує положення екологічного законодавство, що відповідає цілям і завданню державної екологічної політики.

6. Сумнівним видається висновок автора до розділу 1 про «необхідність віднесення права загального природокористування до системи екологічних прав громадян та його регулювання в рамках інституту екологічних прав, основною особливістю яких є спрямованість на задоволення екологічних потреб і забезпечення реалізації екологічних інтересів», оскільки таке право закріплено в п. «г» ст.. 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», а його юридичні ознаки розкриті в частині другій ст.. 38 цього ж Закону.

7. У розділі 2 роботи значна увага приділяється адміністративно-правовій природі дозвільної системи та адміністративно-правовим режимам використання природних ресурсів, що, на думку опонента, значно збіднює науку екологічного права, яка містить достатньо обґрунтовані та в цілому утверджені як сталі положення про державно-правове, організаційно-правове, функціонально-правове забезпечення регулювання екологічних правовідносин.

Запропоновані автором базові характеристики дозвільної системи у вказаній сфері містять мало юридичних еколого-правових ознак. Для цього дослідження бажано було б використати Програму спецкурсу "Проблеми правового регулювання дозвільної системи в сфері екології", яка затверджена на юридичному факультеті Київського юридичного факультету імені Тараса Шевченка, положення якої читаються для магістрів спеціалізації «Екологічне і природоресурсне право» з 2013 року, де основними юридичними ознаками дозвільної системи в сфері екології визначено наступні: 1) така система є засобом реалізації державної екологічної політики та врегульована нормами екологічного права як комплексної галузі права; 2) базується на принципах екологічного права та законодавства, зокрема: пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності; забезпечення сталого розвитку; попередження порушень екологічного законодавства та екологічної безпеки, які можуть мати місце в майбутньому, після отримання відповідного дозвільного документа; 3) приписи екологічного (природоресурсного) законодавства, що врегульовують вказану дозвільну систему, є спеціальними по відношенню до актів господарського чи адміністративного законодавства у цій сфері (насамперед - Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності"), а тому такі акти законодавства застосовуються додатково, в частині, в якій вони не суперечать положенням приписів екологічного законодавства, які мають перевагу; 4) є різновидом екологічних правовідносин, врегульованих нормами природоресурсового, природоохоронного права та нормами права екологічної безпеки, які (норми) у своїй сукупності мають ознаку підінституту міжгалузевого інституту екологічного права – екологічного управління; 5) не існує сама заради себе, а має мету: забезпечити здійснення раціонального природокористування для забезпечення потреб нинішніх та прийдешніх поколінь людей, а також попередити порушення вимог екологічної безпеки та екологічного законодавства; 6) об'єктами таких правовідносин є об'єкти екологічного права, переважно – диференційні об’єкти, а також природні комплекси та ландшафти, життя і здоров'я людини, довкілля і екологічна безпека як об'єктивна категорія; 7) є засобом забезпечення екологічної безпеки діяльності у галузі природокористування, що санкціонується державою в межах певної процедури та на підставі отриманого дозвільного документа установленого зразка.

При дослідженні проблем дозвільного регулювання природних ресурсів доцільно було б взяти до уваги Інструменти реалізації Стратегії державної екологічної політики на період до 2020 року, серед яких виділяється п. 4.3. «Удосконалення дозвільної системи у сфері охорони навколишнього природного середовища», яке спрямоване на регулювання природокористування шляхом встановлення науково обґрунтованих обмежень на використання природних ресурсів та забруднення навколишнього природного середовища. Розвиток зазначеного виду діяльності пов'язаний із впровадженням інтегрованого дозволу щодо регулювання забруднення навколишнього природного середовища відповідно до Директиви ЄС про попередження та контроль забруднення ('IPPC' 96/61/EC Directive), спрощення процедури видачі дозволу та забезпечення прозорості.

8. Так само невиправданим, на думку опонента, є значна увага дисертантки, присвячена таким категоріям як «адміністративний процес», «адміністративна процедура», «адміністративне провадження» та відповідно, «дозвільна процедура», «дозвільне провадження». З урахуванням того, що більшість процедур видачі дозволів врегульовано нормами екологічного права, вони набувають характеру еколого-правових. На засадах аналізу їх здійснення А.П. Гетьманом ще з 90-их років минулого століття доводиться існування еколого-процесуального права України.

9. Доречно нагадати, що загальні висновки до дисертації повинні відбивати результат вирішення поставлених у вступній її частині завдань. Натомість деякі із цих завдань залишилися не вирішеними. Зокрема, завдання розробити науково-обґрунтовані рекомендації щодо вдосконалення екологічного законодавства в частині дозвільно-договірного правового режиму використання природних ресурсів. Щоправда, по тексту роботи зустрічаються деякі пропозиції, зокрема, щодо зміни змісту Типових договорів в окремих сферах, змін до водного законодавства. Натомість, з метою посилення еколого-правових засад дозвільного та договірного регулювання використання природних ресурсів, автору доцільно було б запропонувати внесення змін і доповнень до Закону України «Про дозвільну систему в сфері господарської діяльності» положенням про те, що видача, анулювання, поновлення дозволів на використання природних ресурсів, земельних ділянок, ґрунтового покриву земельних ділянок, на здійснення інших видів права природокористування здійснюються відповідно до цього Закону з урахуванням особливостей, визначених в законодавстві про охорону навколишнього природного середовища.

10. Робота характеризується досить незначним аналізом практики застосування правових норм про дозвільне та договірне регулювання використання природних ресурсів, який має бути необхідним способом виявлення існуючих проблем та підставою для внесення суттєвих пропозицій щодо посилення правового механізму такого регулювання.



Однак, висловлені зауваження носять рекомендаційний характер, суттєво не впливають на зміст дисертаційного дослідження і покликані спонукати автора до продовження досліджень у вказаній сфері. Оцінюючи в цілому дисертаційне дослідження Кобецької Н.Р., слід зазначити, що воно є завершеною працею, в якому отримані нові науково обґрунтовані результати, що в сукупності вирішують конкретну наукову задачу наукового обґрунтування підстав застосування, сфери дії, особливостей, змісту, порядку, перспектив вдосконалення дозвільного та договірного регулювання використання природних ресурсів, що в кінцевому підсумку спрямоване на підвищення ефективності правового регулювання природоресурсних відносин в Україні та які мають суттєве значення для науки екологічного та природоресурсного права. Наукові положення, які винесені на захист Кобецькою Н.Р. є обґрунтованими, достовірними, складають відповідну новацію, яка буде корисною при подальших наукових дослідженнях, при викладенні навчальних дисциплін з курсів та спецкурсів “Екологічне право”, Природоресурсне право”; «Проблеми правового регулювання дозвільної системи в галузі екології», «Договори в екологічному праві» та інше. Практичні пропозиції будуть важливі при внесенні змін і доповнень до низки нормативно-правових актів у зазначених галузях.
c:\users\оксана\desktop\img_0038.jpg



Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал