Довіра до себе як критерій об’єктивності журналіста у розподілі акцентів



Скачати 40.02 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації07.06.2017
Розмір40.02 Kb.

Галушко Катерина
Ф-т журналістики ЛНУ ім. І.Я.Франка повний текст доповіді
Довіра
до себе як критерій об’єктивності журналіста у розподілі
акцентів
добра і зла в медіасфері
Готуючись до сьогоднішнього виступу я довго не могла знайти підходящий напрямок руху у розгортанні цього питання, та натрапивши на слова Ральфа Емерсона «Довіряй собі!» зрозуміла, що не повинна боятися шукати різноманітні відповіді на правильному шляху.
Відповідно, окресливши поняття, які є зазначені в темі доповіді, пропоную розглянути цю проблему з трьох вихідних позицій – зрозуміти співвідношення добра й зла в медіасфері, як саме воно формується і чого вимагає від журналіста сьогодні, й, власне, розглянути особу журналіста на цьому деонтологічному роздоріжжі.
Медіасфера вибудовується на основі інформації, що є в суспільстві, інформації перетвореній, переробленій журналістами від первинного стану через власну персональну візію. В цьому випадку, наша дійсність є первинним станом інформації, яка є нейтральною до будь-кого. Не об’єктивною, бо такою вона стане, коли відбудеться протиставлення між двома суб’єктивними поглядами щодо її нейтральності. Доречними будуть слова професора
В. В. Різуна, який у цьому напрямку зазначає, що "Об´єктивність визначається не констатацією факту, а його дослідженням, пізнанням". Отже, об´єктивність включає в себе суб´єктивні перетворення дійсності в свідомості журналіста.
І сьогодні результатом такої роботи є породження гострої суперечності між множинністю правд, як варіацій дійсності, й потребою пошуку однієї істини вже самим реципієнтом. Бо погодьтеся, що виглянувши у вікно ми не побачимо всього світу, наш світ виступить для нас вже інтерпретованим у медіа, і що дуже важливо, не обов’язково таким яким є насправді. Тому потрібно зауважити, що будучи суб´єктивними, повідомлення повинні бути правдивими, тобто і в своїй суб´єктивності адекватно відображати дійсність.
Кожен має право висловлювати свою думку, але ніхто не має права дезінформувати суспільство.
Відповідно, поняття «нейтральності», «об’єктивності» набуває нового значення, коли стикаються власні моральні принципи журналіста із тим, що нині потребує медіасфера.
Керуючись категоріями добро-зло, можна сказати, що нині добро мало кого цікавить, адже не є таким видовищним, як зло, чи пак прояв злого – новина про вбивство нині рейтинговіша за новину про народження. Т. Хоменко зазначає: «Відбулась зміна людських орієнтирів, прагматизм витісняє духовність. На тлі постійно колажованої інформації підміняються поняття і зло вирівнюється з добром». За таких обставин я бачу журналіста на великому
роздоріжжі, перебуванні у серйозному пошуці свого власного шляху ідентичного бачення насиченості газет, програм «доброю новиною» чи просто потребою максимально точно відображати дійсність, «впускати» в медіасферу тільки факти. По суті, від суб’єктивного рішення журналіста залежить й той інформаційний паритет добра і зла. Едмунд Берк вважав,
єдиним, що потрібно для тріумфу зла, аби добрі люди нічого не робили. Відповідно, для журналістів як “апостолів правди” це Добро має бути наскрізним і пропагуватися скрізь.
Але тут одночасно маємо й дилему, якщо ми починаємо робити суттєвий акцент лише на добрі, то втрачається зв'язок із нейтральною дійсністю, яка насичена злом. На думку
Мільтона, пізнання добра пов’язано із пізнанням зла. Тому вихід з цієї ситуації бачу лише в обережному використанні злого у протиставлені доброму.
Хочу детальніше розібрати декілька прикладів.
Гадаю, що добре відомим вам є текст С. Алексієвич «Цинкові хлопчики», де авторка висвітлює війну (зло) не своїм особистим емоційним засудженням, серйозними науковими аргументами чи критикою, а через пряму демонстрацію людських життів в контексті подій.
Надзвичайно вдалий журналістський прийом. Відбувається зіставлення злого – війни, смерті, вбивства, ницості із благородними вчинками, із життями тих, хто постраждав й всеодно вірить у краще. Читач може побачити оту нейтральну дійсність через факти – рік, місто, статистика, й сприйняти історії звичайних людей через власні емоції, зробити висновки: що війна це горе, його потрібно оминати, шанувати людей, які захищали Батьківщину, наважувались на подвиги. З одого боку – авторка власноруч створила книгу, що перенасичена негативом, з іншого – як ніхто змогла донести правду і дати надію, бо стверджувала, що журналіст повинен бути щирим. Варто в цьому напрямку нашої думки згадати й слова А. де Кюстін, який казав: «Я осягнув свою мету – вказувати на зло, шукати протиотруту, допомагати добрим душам».
Все залежить від довіри журналіста своїм власним думкам, моральним законам, отим категоріям, що починали формуватись ще в нашому дитинтсві. Р. Емерсон писав, що коли ми живемо правильно, ми правильно бачимо, правильно розуміємо. Якщо людина живе з Богом,
її голос завжди буде так само чистим, як лепетання струмка чи шурхіт ниви. Тому суб'єктивність сьогодні цілком сміливо може стати нейтральністю, якщо зумовлена чітким моральним кодексом та необхідністю відстоювання мільйонів розумів у боротьбі зі злим.
Адже не даремно Ф. Достоєвський писав, що зло це є відсутність добра. Чому нам не перенести цю дефініцію на журналістику? Де автор дозволить собі, висвітлюючи правдиво нейтральну дійсність через свою суб'єктивну точку зору дати інформацію більше зосереджену на негативі, там відбудеться викид у медіасферу потоку зі знаком мінус.
Редактор відомого польського видання "Газета виборча" Адам Міхнік у своїх "10 заповідях професійного журналіста в посткомуністичну добу" наголошував: для
представника цієї професії найбільшими цінностями, реалізації яких він має прагнути, є правда і свобода. Відповідно до наведеного прикладу – правда реалізовується, а як щодо свободи? Чи може журналіст сьогодні вільно обирати як писати? Не що, а головне як? Адже новину про ДТП можна подати по-різному. У першому випадку – обсмоктуючи кожну деталь, показуючи жахливі кадри – тоді це буде правдива, нейтральна інформація, що від постійного повторення приведе людей до остраху й депресивності життя. В іншому ми можемо подати репортаж, статтю про проблеми, які виникають на дорогах, про причини
ДТП, поставитись з розумінням до постраждалих і не показувати кривавий асфальт, й тим самим подати правдиву інформацію, але зовсім із іншим насиченням, закинувши у медіасферу більше доброго, аніж негативного.
І в таких умовах, журналіст має вірити собі, вірити, що є не тільки передавачем певного коду, інформації, а може, керуючись внутрішньоморальним законом звести нанівець понятійну категорію «зло» в медісфері. І повертаючись до Емерсона, журналіст повенен вірити власним думкам, вірити, що істинне для нього , так само істинне і для всіх людей.
Сміливо виказувати переконання, яке народилося в глибинах душі, адже воно може набути сенсу для всіх, бо пройде час — і сокровенне зробиться загальним.
Але знову ж таки, як не втрапити в пастку, коли суб'єктивне є злим, оманливим й неправдивим? Чи можна давати право довіри, свободу таким помислам? Доречними будуть слова Мирослава Мариновича, що Єдиний вихід – зняти суперечність між свободою і духовними цінностями. Це протиріччя знімається способом, який давно записаний у Біблії:
„Запишу закон у нього на серці”, – каже Господь устами пророка. Отже, коли закон Божий записаний у серці людини, тоді вона діє відповідно до цього закону, як до свого закону. Вона не сприймає цей закон, як щось зовнішнє і щось суперечне з її волею. Тоді воля людини вже
є адекватною Божому закону і який ніколи не дозволить сотворити щось зле й таке, що буде йди у розріз із правдою й істиною.
Журналіст нині має повернути світло у слово, адже сама по собі природа слова є світла. М. Ломоносов у трактаті “Про професію журналіста”. Наголошував, що слово журналіста надзвичайно відповідальна справа. А шлях журналіста — це щоденна праця, виснажлива робота, яка вимагає і принциповості, енергійного оптимізму і чистого розуму, комунікабельності і відданості справі, обов’язку і морального виховання. Вміння виконувати свою справу блискуче з точки зору громадянського обов’язку і морального закону сьогодні має розкриватися через деонтологічну свідомость. Звідси, повертаючись до Емерсона, «Моя кров тече у всіх людях, і в мені кров усіх людей», - цей імператив не дасть нам права спотворити світ своєю працею, піти проти, зрадити, завести в темряву. Пригадаймо “золоте правило” Ісуса Христа: “І як бажаєте, щоб вам люди чинили, так само чиніть їм і ви” (Луки
6;31) - звідси мірило наших дій, нашого внітрішнього діалогу, нашого погляду на дійсніть.

Звертаючись до твердження Михайлишина І.Л. - Категорія об´єктивності має бути усунута з журналістської теорії як цілком недосяжна ілюзія, але замість неї запроваджена категорія правди як цілком реальний ідеал, який містить у собі поняття істини і справедливості.
Тому, виходячи із площини цих з одного боку простих, з іншого доволі двозначних понять, я хочу завершити виступ зрештою з того, з чого починала – «Довіряй собі! Немає серця, яке не відгукнулося б на поклик цієї струни. Прийми те місце, яке було знайдене для тебе божественним провидінням, прийми товариство своїх сучасників і зв'язок подій. Так завжди поступали великі люди; як діти, вони віддавалися під владу генія своїх юних років, мимоволі визнаючи, що їхнє серце — сховище абсолютно істинного та надійного, що істина діє через них і пронизує все їхнє єство. Станьмо й ми не ницими духом, не боягузами, які панічно бояться потрясінь, але провідниками людства, його спасителями і благодійниками, які підкорили себе Всемогутньому и вступили в бій проти Хаосу та Тьми. »


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал