Дотримання прав люДини у пенітенціарній системі україни ХаркіВ «праВа людини»



Pdf просмотр
Сторінка9/46
Дата конвертації25.12.2016
Розмір4.69 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   46
2
порційність у підпорядкуванні персоналу слідчого ізолятору, а також викорінюють будь-яку індивідуальність.
І наведеним погіршення правового становища ув’язнених та засуджених не вичерпуються. Мабуть, з метою розвитку названих положень та їх поширення не лишена запобіжний захід у виді взяття під варту, ай на кримінальні покарання, уроці Міністерством юстиції України розроблено проект змін до КВК України, що також позиціонується як прояв подальшої гуманізації Кабінет Міністрів пропонує гуманізувати
Кримінально-виконавчий кодекс України в частині умов відбування покарання засудженими до обмеження волі та позбавленими волі на певний строк. Відповідні зміни, що розробляло Міністерство юстиції, було схвалено грудня 2012 року на урядовому засіданні. Передбачається, що реалізація указаних змін сприятиме гуманізації кримінально-виконавчого законодавства України та приведе його у відповідність до міжнародних стандартів захисту прав та законних інтересів засуджених. Цей законопроект Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо порядку та умов відбування покарання (№ 1131) 16 травня 2013 р. був прийнятий Верховною радою України.
Так, названим Законом введено зміни до ст. 95 КВК України щодо встановлення обмежень щодо побачень (крім побачень з адвокатом) для засуджених під час їх тримання у дільниці карантину, діагностики і розподілу стосовно можливості отримувати та використовувати різні речі (енергетичні напої, годинник тощо. Виключно каральний характерна нашу думку, має заборона паління у дисциплінарних ізоляторах, карцерах, приміщеннях камерного типу (одиночних камерах. Незрозуміло, як саме може поліпшити стан режиму або виховної роботи з засудженими заборона вивішувати фотографії, репродукції, листівки, вирізки з газет та журналів на стінах, тумбочках, ліжках та робочих місцях тримати тварин, займатися городництвом. Доволі безглуздими видаються й заборони готувати та вживати їжу у непередбачених для цього місцях, оскільки в установах виконання покарань взагалі місць для приготування їжі не передбачається. Внесені зміни й до статті 111 Кодексу, що нібито покликані упорядкувати короткочасні виїзди за межі виправних і виховних колоній. Насправді, ця норма фактично передба-
55
Уряд пропонує гуманізувати Кримінально-виконавчий кодекс //http://www.kmu.
gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=245898530.

1 Реформування кримінально-виконавчої служби України

чає позбавлення осіб, які відбувають покарання у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з загальними умовами тримання, можливості отримати дозвіл на короткочасний виїзд за межі колонії у зв’язку з винятковими обставинами. Тобто, це значне звуження правового становища засуджених.
Автори проекту посилаються, що виправні колонії мінімального рівня безпеки відповідно до статті 18 Кодексу поділяються на виправні колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання та виправні колонії мінімального рівня безпеки з загальними умовами тримання. У виправних колоніях мінімального рівня безпеки з загальними умовами тримання відбувають покарання чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини невеликої та середньої тяжкості, а також жінки, засуджені за злочини невеликої та середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини. На думку розробників проекту, засуджені, які відбувають покарання в зазначених установах, являють собою значну суспільну небезпеку, їх особистості належним чином невивчені. У разі надання таким засудженим короткочасних виїздів існує значний ризик неповернення їх після закінчення строку виїзду, а також вчинення ними нових злочинів.
Насправді, практика надання короткострокових виїздів для зазначеної категорії засуджених бере свій початок щез радянських часів і довела свою позитивність. За часів незалежності України намне вдалося знайти інформації хоча б про одиничний випадок, коли особа, який було надано дозвіл на короткостроковий виїзд за межі колонії мінімального рівня безпеки з загальними умовами, не повернулась до місця відбування покарання, хоча, приміром, у період стихійного лиха у Прикарпатті, така практика мала місце доволі поширено. Крім того, слід враховувати, що відповідно до ч. 1 ст. 111 КВК України, такий дозвіл дається індивідуально, з урахуванням особи та поведінки кожного конкретного засудженого. Це законодавче положення якраз і виключає можливість надання дозволу недостатньо вивченій або небезпечній особі. Отож, твердження про нібито підвищену небезпечність, а також неналежне вивчення особистості засуджених в колоніях мінімального рівня безпеки з загальними умовами не ґрунтується на фактах. Однак, це не змінило ставлення до вказаної норми й вона була прийнята.
Необґрунтованою та недоцільною видається й норма стосовно надання засудженим, які відбувають стягнення у виді поміщення у дис-
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України

циплінарний ізолятор, карцер або переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери, телефонних розмов в порядку виключення, лише з метою виховного впливу або у зв’язку з винятковими особистими обставинами. За такого підходу, у разі необґрунтованих дій адміністрації колонії, засуджений фактично позбавляється можливості повідомити про це сторонніх осіб та реалізувати право на правову допомогу. Крім того, уряді випадків він навіть не може попередити родичів про перебування в умовах жорсткої ізоляції та причини неявки, приміром, на побачення. Це створює зайві ускладнення для родичів засудженого, які у жодному разі не можуть каратися за вчинене порушником діяння. Водночас, надання адміністрації колонії права вирішувати, чи надати засудженому телефонну розмову, чині, створює міцне підґрунтя для маніпулювання. Уведенням такої норми фактично створюється додаткове покарання особи.
Таким чином, проголошений гуманізм та поліпшення умов відбування покарання з одночасним забезпеченням належного поводження з засудженими, дотримання їх праві свобод, поважне ставлення до людської гідності залишаються нарівні декларацій, що межує з лицемірством. У підсумку системний аналіз існуючих спроб перетворень процесу виконання кримінальних покарань та наведені вище підходи дають підстави для висновку, що пропоновані останніми роками позитивні зміни не знайшли свого втілення у практичну діяльність ДКВС України та залишились нарівні декларацій.
Певною спробою реального покращення становища засуджених можна визнати схвалення 8 квітня 2014 р. Закону України Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо адаптації правового статусу засудженого до європейських стандартів. Як пояснив автор законодавчої ініціативи — Голова Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності А. Кожем’якін, законодавчий акт вдосконалює порядок і умови відбування покарання у вигляді обмеження волі, врегульовує права засуджених на працю, відпочинок, пенсійне забезпечення. За його словами, цей законопроект виник на допомогу політв’язням, яких багато з’явилося в останні
3–4 роки, й які на собі випробували те, про що йдеться в цьому документі. Згідно зі статтею 8 ухваленого закону, засуджені мають право на вільний вибір і допуск лікаря для отримання медичної допомоги, зокрема і за власні кошти. Також стаття встановлює восьмигодинний

1 Реформування кримінально-виконавчої служби України
5
робочий день (із 7 до 17 години або з 6 до 16 години, але не більш як
40 годинна тиждень. Забороняється безпідставне примусове переривання сну засуджених у нічний час, зокрема і для перевірки наявності засуджених. Окрім того, забороняється розміщувати засуджених, які прибули до установи виконання покарання, разом із особами, котрі мають дві або більше судимостей, а також особами, які можуть негативно на них вплинути за своїми психологічними якостями. За це несе персональну відповідальність керівник адміністрації. Відповідно до статті 21, особи хворі на туберкульоз, мають бути розміщені окремо від інших ув’язнених.
Істотно розширено перелік осіб, які можуть без спеціального дозволу (акредитації) в будь-який час безперешкодно відвідувати установи виконання покарань для контролю та проведення перевірок. Серед них, зокрема, народні депутати України, їхні помічники, а також депутати місцевих рад, сільські, селищні, міські голови або спеціально уповноважені ними представники. Ці категорії осіб, а також представники ЗМІ, під час відвідування установ виконання покарань вправі безперешкодно, без обмеження в часі за максимального сприяння працівниками та адміністраціями установ виконання покарань пересуватися територією установ, здійснювати аудіо- та відеозапис та поширювати отриману інформацію, проводити ревізії, подавати усні або письмові запити, ознайомитися зі звітністю, особовими справами засуджених, спілкуватися з будь-якими працівниками установ виконання покарань та засудженими (втому числі на умовах анонімності).
Згідно з новим порядком й умовами відбування покарання у вигляді обмеження волі, засуджені мають право носити цивільний одяг, мати при собі портативні персональні комп’ютери, гроші, мобільні телефони, а також інші цінні речі. Засудженому дозволяється мати при собі не більш як десять примірників книга ось кількість газеті журналів віднині не обмежується. Також ці особи мають право звертатися за консультацією талі- куванням до ліцензованих закладів охорони здоров’я, що надають платні медичні послуги тане належать до відання пенітенціарної служби. Оплата таких послуг і придбання необхідних ліків здійснюється засудженим або його рідними та близькими за рахунок власних коштів. Особа, яка під час відбування покарання набула права на пенсію, може подати адміністрації виправного закладу клопотання про виклик представників Пенсійного фонду України та офіційного прийому ними необхідних документів без-
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України

посередньо від особи, яка відбуває покарання або від її представника за нотаріальним дорученням
56
Натомість, аналіз положень цього Закону дозволяє стверджувати, що у ньому існують певні прогалини та спірні моменти, що принижують його значення. Зокрема, у тексті ч. 6 ст. 8 КВК закріплюється наступне положення Керівник адміністрації установи виконання покарання несе персональну відповідальність за розміщення засуджених, що прибули до установи. При цьому забороняється розміщення таких осіб у приміщеннях разом із особами, що мають дві або більше судимостей, а також особами, які можуть негативно на них вплинути за своїми психологічними якостями Однак реалізація подібного положення пов’язана з низкою питань яким чином начальник установи одразу після прибуття групи засуджених може встановити, хто з них можуть негативно впливати на інших засуджених за своїми психологічними якостями. Крім того, як вчиняти, якщо вільне лише одне приміщення для прийому засуджених, а серед них є як ті, що раніше двічі були засуджені, такі засуджені вперше. Як розподіляти групу засуджених, якщо серед декількох засуджених один має дві і більше судимостей, тримати його одного в приміщенні?
Також у КВК України словосполучення виконувати законні вимоги адміністрації органів і установ виконання покарань скрізь за текстом змінюється на формулювання виконувати встановлені законодавством вимоги адміністрації органів і установ виконання покарань. Доцільність такої заміни також викликає певні сумніви, оскільки в законодавстві навряд чи буде можливо встановити весь перелік можливих вимог адміністрації. Попередня редакція названої норми більш виважено регулювала це питання, адже не вимагала обов’язковості закріплення переліку вимог нарівні закону, а лише встановлювала критерії їх законності.
У оновленій редакції ст. 11 КВК України слідчі ізолятори віднесено до установ виконання покарань уряді випадків. Однак, така зміна потребує подальших зміні до інших нормативно-правових актів, зокрема Закону України Про Державну Кримінально-виконавчу службу, при цьому у супровідних документах до закону вказується, що прийняття даного законопроекту не потребуватиме внесення змін до інших нормативно- правових актів. Крім того, визнання СІЗО різновидом установ виконання
56
Депутати істотно покращили умови утримання засуджених // http://www.viche.info/
news/3020/?feed.

1 Реформування кримінально-виконавчої служби України

покарання, вимагає створення всіх елементів режиму колоній та інших вимог, передбачених в законодавстві для установ виконання покарання в слідчих ізоляторах.
У частині 8 ст. 11 КВК України закріплюється наступне положення Територіальні органи управління, кримінально-виконавча інспекція, арештні доми, виправні центри, виправні та виховні колонії організовуються і ліквідуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, а військові частини, гауптвахти і дисциплінарний батальйон — Міністерством оборони України, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань. Однак виникає питання щодо доречності розповсюдження повноважень
ДПтСУ на порядок та умови функціонування таких суто військових утворень, як військові частини, гауптвахти і дисциплінарний батальйон. Правове регулювання діяльності цих інституцій має знаходитись у компетенції саме Міністерства оборони України. Зауваження викликає доречність використання в ст. 21 КВК України терміну «ув’язнені», напевно, все ж слід вказати на засуджених, тобто осіб які відбувають покарання, а не лише зазначати про осіб, що перебувають під вартою, якими і є ув’язнені за національним правом та законодавством.
Змінами встановлено коло прав осіб, що відвідують установи виконання покарань без спеціального дозволу, зокрема вони мають право ознайомлюватись з особовими справами засуджених, іншими документами тощо, спілкуватися з будь-якими працівниками установ виконання покарань та засудженими (втому числі на умовах анонімності. Однак при такому формулюванні право відвідувачів фактично на всіх працівників та засуджених накладає обов’язок спілкуватися з візитерами. Тому необхідно закріпити поряд з анонімністю, ще й добровільність такого спілкування. Окремо слід зауважити на суттєве порушення права засуджених та їх родичів на конфіденційність, через можливість сторонніх осіб ознайомлення з особовими справами. Так само гостро стоїть питання медичної таємниці через можливість ознайомлення з медичними картами. Також слід звернути увагу, що закріплення зазначеної норми є недоцільним, адже у такому випадку правові приписи КВК України значно виходитимуть за межі кримінально-виконавчих правовідносин. Мова йде про таку норму При призначенні особами, зазначеними в частині першій цієї статті, крім Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, своїх
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України

представників перевага надається кандидатам — членам громадських правозахисних організацій. Недоречною виглядає вказівка на засоби масової інформації серед суб’єктів, що можуть надавати допомогу органам та установам виконання покарань у виправленні засуджених і проведенні соціально-виховної роботи. Завданням ЗМІ є збір та висвітлення інформації, а нездійснення виправного впливу. Подібна норма може привести до зловживань.
Концептуальних змін за аналізованим Законом зазнає порядок виконання покарання у виді штрафу. Пропонується фактично поділити процес виконання цього покарання на два види виконання штрафу призначеного як основного виду покарання та як додаткового покарання. Втім, запропоновані зміни до існуючої процедури не вирішують низки питань, зокрема, порядку примусового виконання штрафу у випадку його призначення як основного виду покарання, адже ст. 27 Кодексу запропоновано викласти у такій редакції Якщо засуджений ухиляється від сплати штрафу, як основного покарання, він притягується до кримінальної відповідальності відповідно до статті 389 Кримінального кодексу України
(2341-14)». Крім того, такі зміни до Кримінально-виконавчого кодексу для їх належної реалізації потребують відповідних зміні до Кримінального кодексу, зокрема ст. 389. В іншому випадку, прийняття змін до КВК сприятиме виникненню додаткових колізій між кодексами. Так само слід відмітити розбіжність у термінологічному апараті, використаному в ст. 26 КВК України. Так, в перших частинах мова йде про штраф, призначений як основне покарання, отже йдеться про вже призначене покарання. В той час, як в ч. 5 використано словосполучення штраф, що передбачений санкцією статті Кримінального кодексу України як додаткове покарання, у такому випадку мова йде зовсім про іншу стадію кримінального процесу, і законодавець нас відносить не до фактично призначеного покарання, а лише до формулювання санкції Кримінального кодексу. І через це виникає питання, а як вчиняти у випадку, якщо в статті передбачено штраф як додатковий вид покарання, однак його призначили як основне покарання з якихось причин. На наш погляд законодавцю слід використовувати одноманітну термінологію.
У ст. 84 КВК пропонується закріпити наступне Засудженим військовослужбовцям, які перебувають на лікуванні, гарантується правова допомога та телефонні розмови відповідно до положень цього Кодексу. Однак яким чином можна гарантувати телефонні розмови особам

1 Реформування кримінально-виконавчої служби України

у яких немає близьких та родичів, і яким немає куди телефонувати Гарантованим має бути лише право на телефонні розмови!
Окремі положення закону погіршує правове положення засуджених до позбавлення волі. Так, раніше у слідчому ізоляторі могли залишитись правопорушники, що вперше засуджені затяжкі злочини, незалежно від форми винив той час як зараз лише ті, що вчинили необережний злочин. Стаття 93 викладена у такій редакції Засуджений до позбавлення волі відбуває весь строк покарання водній виправній чи виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його місця проживання до засудження або місця постійного проживання родичів засудженого. Однак незрозуміло, хто саме має обирати, де відбуватиме засуджений покарання за місцем свого проживання чийого родичів. Подібна невизначеність провокуватиме корупцію.
Ряд норм Закону сформульовано також спірно та двозначно. Так, засудженими, що тримаються в дільниці соціальної реабілітації дозволяється мати при собі портативні персональні комп’ютери та аксесуари до них. Однак не розкривається, що саме мається на увазі під цим терміном. Особливо гостро може постати це питання в контексті використання цих приладів у якості засобів зв’язку, адже за допомогою сучасних моделей портативних персональних комп’ютерів є можливість здійснювати дзвінки на будь-які номери, зокрема за рахунок підключення до Wi-Fi, які можуть роздавати сигнал ззовні установи. Доволі революційним, навіть у порівнянні з європейськими стандартами є дозвіл засудженим вільно користуватись мобільним зв’язком та Інтернетом. Однак подібне безконтрольне використання цих засобів сприятиме не лише вчиненню злочинів в самих установах, пов’язаних з крадіжками засобів зв’язку, такі вчиненню злочинів з використання мобільних мереж та Інтернету. Тому, на наш погляд, перед наданням цього права необхідно розробити механізм контролю за його реалізацією.
У статті 116 закріплюється Примусове годування може бути здійснене лише в тих випадках, коли, на думку лікаря, внаслідок відмови від прийняття їжі стан засудженого значно погіршується. Недопустимим слід визнати використання в цій нормі категорії на думку, адже питання застосування, чи незастосування такого крайнього засобу реагування має відбуватися з врахування та відповідною фіксацією конкретних фактів.
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
0
Безперечно, варто визнати доречним подальше покращення умов відбування покарання засудженими та деталізацію правової регламентації цього питання, однак схвалені зміни не вирішують всіх проблемних моментів, а у раді випадків — створюють підґрунтя для їх збільшення.
Не став винятком й останній з прийнятих відомчих нормативних актів — Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 29.12.2014 р.
№ 2186/5, основним розробником яких стала також ДПтСУ. При ознайомленні з його змістом виникає враження про необізнаність їх авторів з чинним законодавством України. Приміром, Правила визначають, що
«9. Громадський контроль за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань здійснюють спостережні комісії, які діють на підставі Кримінально-виконавчого кодексу України та Положення про спостережні комісії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 квітня 2004 року № 429 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10 листопада 2010 року № 1042). У випадках, встановлених
Кримінально-виконавчим кодексом України та законами України, громадський контроль за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань можуть здійснювати об’єднання громадян. Але ж КВК України передбачено дещо інше громадський контроль у виправних колоніях, дійсно, покладений на спостережні комісії, натомість цей вид діяльності у колоніях виховних — прерогатива піклувальних рад ч. 1 ст. 149 цього кодексу. Однак про піклувальні ради у Правилах немає жодної згадки.
У інших випадках взагалі неможливо знайти розумного пояснення доцільності встановлення відповідних норм, окрім намагання зробити сферу виконання покарань максимально закритою. Не вдаючись у детальний аналіз цього документу (це буде зроблено у інших розділах цієї книги, наведемо тільки один приклад. Фактичним обмеження свободи слова, як видається, є норма, що відвідування представниками засобів масової інформації засуджених здійснюється шляхом надання їм короткострокового побачення. Інакше кажучи, засуджений буде зобов’язаний обирати — чи провести побачення з рідними, чи зустрітися з журналістами. Окрім того, такі зустрічі мають й певну черговість, тому інформація про реальний стан дотримання праві свобод засудженого або про інші вадливі факти своєчасно до засобів масової інформації не надійде.

1 Реформування кримінально-виконавчої служби України
1
Вивчення основоположних документів Мінюсту та ДПтСУ дозволяє стверджувати, що майже всі вони визнають недоліки у сфері виконання кримінальних покарань та нібито прагнуть до запровадження чогось нового в цій сфері, бажають досягти більш високих результатів. Приміром, в Указі Президента України № 631/2012 від 8 листопада 2012 року Про Концепцію державної політики у сфері реформування Державної кримінально-виконавчої служби України вказується, що існуюча система виконання кримінальних покарань та попереднього ув’язнення, побудована ще за радянських часів, не відповідає сучасному рівню соціально-економічного розвитку суспільства та принципам гуманізму і поваги доправ і свобод людини у процесі виконання покарань. Незважаючи нате, що уроці було прийнято КВК України, в якому закладено якісно нові засади виконання кримінальних покарань, на сьогодні в Україні фактично збережено радянську систему управління виправними закладами з притаманними їй рисами адміністративно-ко- мандного управління, що перешкоджає належному виконанню завдань, покладених на ДКВС України. Украй незадовільними є умови тримання засуджених та осіб, узятих під варту, в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах.
В останні роки були виділені певні фінансові ресурси для зміни умов тримання осіб в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах і певною мірою ці умови були поліпшені. Водночас більшість проблем до цього часу не розв’язано. Низький рівень організації соціально-виховної та психологічної роботи із засудженими не забезпечує умов для ефективної індивідуальної корекції їх поведінки, створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, що призводить до непоодиноких випадків суїцидів в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, непідготовленості до життя після звільнення з установ виконання покарань і, як наслідок, до значної кількості випадків пенітенціарного рецидиву. Критичний стан підприємств установ виконання покарань не дає змоги забезпечити залучення всіх засуджених до праці, яка є одним із засобів виправлення та ресоціалізації. Принципи діяльності таких підприємств не відповідають сучасним умовам ринкової економіки, через що вони неспроможні ефективно функціонувати.
Неефективною є й система виконання покарань, альтернативних позбавленню волі. Зазначене обумовлено невідповідністю матеріально-тех- нічної бази та чисельності персоналу кримінально-виконавчої інспекції
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   46


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал