Дотримання прав люДини у пенітенціарній системі україни ХаркіВ «праВа людини»



Pdf просмотр
Сторінка44/46
Дата конвертації25.12.2016
Розмір4.69 Mb.
1   ...   38   39   40   41   42   43   44   45   46
тематичне застосування наручників довічно ув’язнених чоловіків
при виведенні їх з камер було припинено у виправній колонії № 
у дніпропетровську, а також у будь-яких інших установах, де ут-
римуються засуджені до довічного позбавлення волі. Застосуван-
ня наручників повинно бути винятком на підставі індивідуальної
та всебічної оцінки ризику та потреб, що проводиться спеціально
навченим персоналом.
Крім того, сторожові собаки неповинні постійно використовуватися при виконанні обов’язків, пов’язаних з прямим контактом з ув’язненими у в’язниці. комітет рекомендує поставити крапку на систематичній
практиці використання службових собаку вищевказаних обстави-
нах. при необхідності, у відповідні нормативно-правові акти мають
бути внесені зміни» (виділення тексту збережено)».
У доповіді про 2009 рік КЗК висловив зауваження щодо відкритого
носіння кийків в’язничним персоналом, а також про використання ним сльозогінного газу (п. 85): Під час візиту в 2009 році, делегація відзначила, що тюремний персонал в відвідуваних установах, носить при собі кийки, а іноді й балони зі сльозогінним газом і наручники, в межах розташування приміщень для ув’язнених і у них на виду.
КЗК рекомендує вжити заходів для того, щоб покласти край практиці відкритого носіння персоналом такого обладнання в зонах ув’язнення. Якщо для співробітників видасться необхідним володіти кийками, то вони повинні бути поза видимістю. Крім того, балони із сльозогінним газом неповинні бути частиною стандартного устаткування тюремного персоналу і неповинні використовуватися в обмеженому просторі. Ні перша, ні друга рекомендація не знайшла свого втілення у ПВР чи інших актах національного законодавства (втому числі для службового користування. Між іншим, така ж рекомендація закріплена у Європейських в’язничних правилах (п. 69.2): Відкрите носіння іншої зброї, включаючи кийки, персоналом, який працює в безпосередньому контакті з ув’язненими в межах пенітенціарного закладу, має бути заборонено, за винятком випадків, коли вони необхідні для забезпечення режиму та безпеки під час конкретного інциденту».
У п. 31 Доповіді про візит 2012 року КЗК також вказав Застосування фізичної сили, спеціальних засобів (наприклад, наручників, гумових або пластикових кийків, сльозогінного газу) і гамівних сорочок щодо

6 Міжнародні стандарті у пенітенціарній сфері
55
ув’язнених детально регулюється inter alia статтею 106 Кримінально-ви- конавчого кодексу та пунктами 59–61 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань (далі — Внутрішні правила»).
На думку Комітету, деякі з цих норм залишають шляхи для зловживань (наприклад, співробітники пенітенціарних установ мають право застосовувати фізичну силу, кийки і сльозогінний газ під час переведення до ДІЗО / ПКТ, одиночної камери (карцеру. якщо співробітники мають підстави вважати, що ув’язнені можуть завдати шкоди собі або іншим. Крім того, Комітет вважає, що підстави, за яких може бути застосована сила, повинні бути чітко визначені у нормативних актах стосовно кожного виду сили, що, здається, не зроблено стосовно фізичної сили, кийків і сльозогінного газу».
Таким чином, як мінімум повинна бути змінена підстава застосування спецзасобів, що закріплена у ПВР, адже вона нечітко визначена. Також підстави, за яких може бути застосована сила, повинні бути чітко визначені у нормативних актах стосовно кожного виду сили. До речі, у вказаній рекомендації Комітет посилався на п. 65 Європейських в’язничних правил як такий, що має бути врахований привнесенні зміну законодавство. Цей пункту свою чергу, вказує Мусять бути розроблені докладні процедури застосування сили, включаючи положення щодо) різних видів силових дій, які можуть застосовуватися) обставин, за яких може застосовуватися кожен вид силових дій) персоналу, який має право застосовувати різні види силових дій тобто які саме особи можуть застосовувати кожен окремий спец- засобів. — авт.);
d) рівня адміністрації, який надає дозвіл на будь-яке застосування сили та е) рапортів, які мусять складатися після застосування сили».
У тому ж п. 31 Комітет чітко визначив й інші зміни, які повинні бути внесені до законодавства:
«Комітет рекомендує, щоб українська влада переглянула нормативну базу щодо застосування фізичної сили, спеціальних засобів і гамівних сорочок з урахуванням висновків делегації і висловлених вище зауважень
(цит. вище. — авт.), а також забезпечити співробітників пенітенціарних
373
Таке тлумачення витікає із Коментаря Комітету Міністрів Ради Європи до Європейських в’язничних правил, зокрема, доправила Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
5
установ поліпшеною підготовкою з цих питань. Зокрема, повинно бути чітко визначено, що коли не можна уникнути застосування наручників до ув’язненого, вони ні за яких обставинне повинні бути надмірно зажатими і повинні застосовуватися тільки до тих пір поки це є абсолютно необхідним. Крім того, ув’язнений ніколи не повинен бути прикутим наручниками до фіксованих об’єктів; а в разі, якщо засуджений вчиняє дуже сильний та агресивний опір, відповідну особу краще має піддати уважному нагляду у відповідному приміщенні. У разі, якщо поведінка обумовлена станом здоров’я ув’язнених, працівники пенітенціарних установ мають звернутися за медичною допомогою і слідувати інструкціям спеціалістів в галузі охорони здоров’я;
— кийки повинні використовуватися тільки, коли є небезпека для життя чи здоров’я, і тільки коли вона є безпосередньою сльозоточивий газ не повинен бути частиною стандартного укомплектування персоналу і не повинен використовуватися в обмеженому просторі».
.1.. нічне освітлення у жилих приміщеннях в’язниць
КЗК однозначно виступає проти цілодобового освітлення. Вже у доповіді щодо візиту в Україну 2000 року він рекомендував переглянути систему постійного освітлення вночі (п. 73). На це зауваження українська влада відповіла, що система електричного освітлення була обладнана після візиту) пристроєм для того, щоб її вмикати за необхідності вночі
(стор. 28 англомовної відповіді уряду на доповідь. Також на сторінці 32 цієї відповіді уряд вказав, що було забезпечено подання освітлення низького та звичайного вольтажу у відповідності до графіку. Тобто було забезпечено так зване чергове нічне освітлення».
Як наслідок, у доповіді щодо візиту уроці Комітет висловив два зауваження з цього приводу. По-перше, влада у відповіді на доповідь Комітету про візит 2000 року надала хибну інформацію щодо зміни практики постійного освітлення вночі в окремих установах (п. 95): В обох установах у камерах для довічно ув’язнених штучне освітлення було включено постійно, хоча в Житомирі яскравість світла вночі зменшувалася. Це суперечить відповіді Уряду України на звіт КЗК про візит

6 Міжнародні стандарті у пенітенціарній сфері
5
2000 року, де було зазначено, що в камерах для довічного ув’язнення була встановлена система електричного освітлення, що дозволяє, за необхідності, увімкнути світло вночі для контролю надув язненими. По- друге, було рекомендовано, щоб освітлення не включалося в нічний час взагалі (навіть зі зміненням яскравості, за винятком випадків гострої потреби (п. У доповіді про візит 2005 року Комітетом було ще раз нагадано цю рекомендацію (п. 108): Штучне освітлення задовільне, але світло залишається включеним, хоча й приглушеним, у нічний час. Щодо проекту нового відділення (йдеться про створення нового відділення, яке би мало відповідати міжнародним стандартам. — авт.), КЗК не рекомендує ніяких удосконалень даних камер, крім перегляду практики постійного освітлення камер вночі. Світло вночі варто включати тільки за потребою (виділення тексту додано. — авт.)».
.1.. Відеоспостереження
374
.1.. розміри камер
375
Українським законодавством визначена площа проживання на одного засудженого — 4 м (ст. 115 КВК України. Однак формальний підхід до виконання встановленої норми іноді призводить до неочікуваних негативних наслідків. Наприклад, поміщення засудженого до камери, площа якої становить 4 м, означає, що її розмір є ледь більшим звичайного ліжка. Звісно, життя в таких умовах може прирівнюватися до такого що порушує статтю 3 Конвенції про захист прав та основоположних свобод поводження.
Не дарма КЗК чітко вказує, що камери, менші за 6 кв. метрів неповинні використовуватися взагалі (п. 59 21 Загальної доповіді. Вже давно, у п. 112 своєї відповіді щодо візиту в Україну уроці, Україні рекомендувалось щоб камери, менші, ніж 6 мне використовувалися для утримання однієї особи. У той час Держдепартамент з питань виконання
374
Дивитися розділ Питання реформування Державної кримінально-виконавчої служби України та встановлення пріоритетів політики у сфері виконання покарань Нові зауваження Комітету з цього приводу були зроблені ним у своїй останній доповіді за результатами візиту в Україну.
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
5
покарань відповів, що в нього не було фінансової можливості для виконання цієї вимоги.
Тоді ж Комітетом були підкреслені ще деякі стандарти, а саме, що камери, площа яких складає 8–10 мне повинні використовуватися для розміщення більш, ніж двох осіб, а камери з площею 11 метрів не більше, ніж 3 особи, а камери розміром 15–17 мне більше, ніж 4–5 осіб.
Пізніше проблема не була виправлена, що підтверджувалось наступними візитами. Наприклад, у п. 148 доповіді за візиту році зазначено деякі дисциплінарні камери були непридатні для розміщення ув’язнених через їх обмежені розміри (наприклад, від 4,5 до 5 м І, більше того, деякі камери були дуже вузькими (1,3 м, у зв’язку з чим було рекомендовано, щоб камери, менші зам були виведені з експлуатації або збільшені. Також, у п. 89 було рекомендовано, щоб всі камери мали щонайменше 2 метри між стінами. Про такі ж самі зауваження (мінімум
6 м у камері на одну людину та мінімум 2 метри між стінами) вказувалось і в доповіді 2012 року (п. 45), крім того, було уточнено, що рахуватись квадратні метри мають без врахування площі туалету.
Усі ці вимоги повинні знайти своє відображення у КВК України, адже, як видно, з року в рік проблема залишається, не дивлячись нате, що формально взагалі відсутнє порушення кримінально-виконавчого права.
Разом з тим стаття 11 Закону України Про попереднє ув’язнення» й по сьогодні закріплює стандарт площі в камері для однієї взятої під варту особи не менше 2,5 м. Ця норма повинна бути змінена у світлі стандарту КЗК — мінімум 4 м на одну особу, адже під час останніх візитів в Україну ним були зроблені рекомендації і щодо СІЗО.
Зауважимо також ще одне пов’язане із питанням розмірів камер питання — утримання в приміщеннях блочного типу, яке сьогодні поступово розвивається в Україні та приходить на заміну колективним гуртожиткам, в яких може утримуватися біля сотні осіб водному приміщенні. КЗК у п. 113 доповіді про візит 2009 року рекомендував, щоб було зроблено усе необхідне в реалізації планів перебудови усіх гуртожитків великої місткості на більш малі дільниці з тим, щоб надати не менше ох метрів житлової площі на одного засудженого. Тим не менш, з огляду на економічні фактори, закріплення утримання у блоч- них типах приміщень у законодавстві, як це зроблено щодо мінімальної житлової площі для одного засудженого, може стати тільки віддаленою перспективою.

6 Міжнародні стандарті у пенітенціарній сфері
5
.1.10. Миття у лазнях, душах
Ще у доповіді 1999 року КЗК рекомендував (п. 41) здійснити заходи, щоб засуджені мали можливість приймати гарячий душ один на тиждень. Це включає також необхідність збільшення кількості прийомів душу на тиждень».
У доповіді про 2009 рік (п. 89) КЗК рекомендував розглянути можливість збільшення частоти доступу ув’язнених до душу яку відвіданих ним установах, такі в установах по всій Україні з урахуванням правила
19.4 Європейських в’язничних правил (цей пункт передбачає стандарт кількості прийомів душу: «достатньо для того, аби кожен ув’язнений міг користуватися ними при температурі, яка відповідає клімату, по мож-
ливості щодня, але не менш двох разів на тиждень (виділення тексту авт.) або частіше, якщо це необхідно для підтримки гігієни»).
У п. 135 цієї ж доповіді рекомендується забезпечити більш частий доступ до душу і бажано щоденно для ув’язнених, хворих на туберкульоз.
Чинне ж законодавство передбачає миття в лазні не менше одного (!) разу на сім днів (п. 27.4 ПВР). Не передбачається зміни цієї норми й у проекті нових ПВР. Мало того, вказівка не менше одного разу, як правило, тлумачиться один раз. Не можна не сказати, що засудженим, які працюють, зазвичай дозволяється приймати душ після кожної робочої зміни. Але той факт, що інші можуть приймати душ лише один раз на тиждень, а особливо що стосується хворих, як-то на туберкульоз, м’яко кажучи, дивує у сучасні дні. Крім того це негативно впливає на гігієнічну обстановку в установі. Враховуючи усе зазначене, ПВР мають збільшити кількість прийомів душу
мінімум до двох разів на тиждень і щоденно для хворих в’язнів.
.2. деякі розбіжності та недоліки понятійного апарату
кримінально-виконавчого законодавства
у світлі міжнародних стандартів
.2.1. поняття тортур та жорстокого поводження

Умови тримання в кримінально-виконавчих установах часто є об’єк- том вивчення збоку міжнародних інституцій. Зокрема, регулярні візити
376
Автор розділу — Михайло Романов.
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
0
здійснює Європейський комітет з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню. Результатом таких візитів є напрацювання рекомендацій щодо поліпшення та врегулювання умов тримання засуджених в установах пенітенціарної служби України. Крім того, умови тримання засуджених і осіб, взятих під варту, часто стають предметом розгляду Європейського Суду з прав людини. Практика розгляду таких справ свідчить про наявність системних порушень прав засуджених та взятих під варту, які мають ознаки катування або жорстокого поводження. Нерідко Європейський Суд з прав людини констатує в діях посадових осіб Державної пенітенціарної служби наявність ознак тортур та катування.
У зв’язку з цим треба звернути увагу нате, що чинне законодавство України також містить поняття тортур, але воно має трохе інше змістовне наповнення, ніж те, яким це поняття наповнюють міжнародні нормативно-правові акти.
Кримінальний кодекс України, при визначені такого складу злочину як тортури, повинен враховувати специфічність місць позбавлення волі, оскільки ці місця створюють плідне підґрунтя для тортур. Пояснюються це тим, що засуджені, оскільки до них застосовані певні правообмежен- ня, є вразливою та незахищеною категорією осіб. Засуджені знаходяться в умовах фізичної ізоляції та позбавляються цілої низки прав. Залежне та обмежене становище засуджених робить їх об’єктом тортур, катування та жорстокого поводження. Тому ознака застосування тортур і катування у місцях позбавлення волі (кримінально-виконавчих установах) повинна стати кваліфікуючою. Але вітчизняне законодавство не містить відповідних положень.
Для кращого розуміння питання необхідно звернутися до понять тортури, катування та жорстоке поводження».
Поняття катування дає лише один з міжнародних актів. Конвенція ООН проти катувань та інших форм жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження або покарання визначає катування як будь-яку дію, якою будь-якій особі навмисне спричиняється сильний біль або страждання, фізичне чи моральне, щоб отримати від неї або від третьої особи відомості чи визнання, покарати її за дії, яки вчинила вона або третя особа чи у вчинені яких вона запідозрюється, а також залякати чи примусити її або третю особу, чи з будь-якої причини, що ґрунтується на дискримінації будь-якого характеру, коли такий біль або страждання

6 Міжнародні стандарті у пенітенціарній сфері
1
спричиняються державними посадовими особами чи іншими особами, які виступають в офіційній якості, чи з їх підбурювання, чи з їх відома, чи з їх мовчазної згоди.
Наведене поняття містить низку ознак, які повинні бути притаманні діянню для того, щоб воно могло бути визнане катуванням. Це наступні ознаки наявність будь-якої дії спричинення страждання будь-якого видута характеру мета спричинення страждання — примус або покарання до такої дії має безпосереднє відношення державні посадові особи.
Вітчизняне законодавство містить визначення поняття катування в ст. 127 КК України. Згідно з вказаною статтею катування — це умисне заподіяння фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі.
Як вбачається зі змісту статті український законодавець в основу поняття катування покладає наряду з тотожними і дещо інші критерії, а саме наявність умисної дії спричинення страждання будь-якого виду чи характеру або фізичного болю спосіб спричинення страждань мета спричинення страждань — примус до дій, які суперечать волі особи.
Критерії наведених понять відрізняються. Пояснюється це перш за все тим, що норми ч. 1 ст. 127 КК України спрямовані на будь-яку особу, тому законне містить вимог щодо наявності спеціального суб’єкта.
Що стосується Конвенції, її норми, перш за все, спрямовані на такі ситуації, коли особа з якихось причин попадає в залежність від іншої особи, яка є посадовою особою держави або діє як від імені держави. Це, наприклад, такі випадки, як відбування покарання особи, затримання або арешт особи, перебування особи у відносинах підлеглості та т. ін.
До квітня 2008 року КК України як кваліфікуючу ознаку катування вказував лише вчинення такого діяння групою осіб. Але в квітнів КК були внесені доповнення, які передбачили, за аналогією з Конвенцією,
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
2
відповідальність за вчинення катування службовою особою. Тобто ця ознака стала кваліфікуючою.
Вважаємо, що доцільно було би ввести додаткову кваліфікуючу ознаку положення про настання відповідальності за вчинення катування під час відбування особою покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або арешту. Таке уточнення не буде зайвим зважаючи на загальний стан та тенденції розвитку кримінально-виконавчої системи.
Крім того, вірним було би ввести відповідальність за здійснення катувань в інших місцях та установах, де особи фактично позбавляються волі, або щодо них застосовуються правообмеження пов’язані з ізоляцією, забороною вільно пересуватися та обирати місце і спосіб життя. Для того, щоб ця норма стала ефективною необхідно чітко визначити всі подібні місця, врегулювати їх статус та режим тримання всередині і заборонити утворювати інші місця, існування яких непередбачено чинним законодавством. На сьогодні в Україні існує біля
20 найменувань подібних установі багато в чому їх діяльність є не- врегульованою.
Далі, стосовно понятійного апарату. Поняття жорстокого поводження міжнародні нормативно-правові акти не містять. Національне законодавство України має згадку про таку форму поводження. Порядок розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення (Наказ Державного комітету у справах сім’ї та молоді, МВС, Міністерство освіти та науки МОЗ від 16.01.2004 р. № 5/34/24/11) встановлює, що жорстоке поводження з дитиною — будь-яка форма фізичного, психологічного, сексуального або економічного насилля над дитиною всім ї або поза нею. Як видно, чіткої різниці законодавець не виділяє і тому поняття катування та жорстоке поводження стає майже ідентичним. Але зрозуміло, що це не так. Очевидно, що поняття катування охоплює собою більш свідомі, жорстокі та цілеспрямовані дії. У катування, як ми вказали вище, є досить однозначна форма прояву (свідоме насильство, спосіб дії та мета. Жорстоке поводження має інше забарвлення.
По-перше, воно може не мати такого ступеню свідомості тане переслідувати конкретної мети. Причиною взагалі може бути байдужість до становища певної особи. По-друге, спосіб здійснення жорстокості має значно ширші межі та може відбуватися у різних формах, навіть в формі бездіяльності. Слід також звернути увагу нате, що жорстоке

6 Міжнародні стандарті у пенітенціарній сфері

поводження з дитиною має специфічні риси, обумовлені психофізіологічними характеристиками дитини, її соціальним становищем, а також колом суб’єктів, які можуть здійснювати таке поводження. Спектр поведінки, яку можна розцінити як жорстоку по відношенню до дитини, є більш широким. Наприклад, доросла особа є більш стійкою до фізичних умов тримання та поводження (освітлення, температура, стан приміщення, наявність кольорового спектру у оформленні приміщення та споруд, ін.). Коло осіб, які можуть проявляти жорстокість по відношенню до дорослого також є більш обмеженим, ніж відносно неповнолітніх.
Враховуючи зобов’язання, які прийняла на себе Україна під час вступу до численних міжнародних організацій, необхідним є введення інституту міжнародного контролю за виконанням цих зобов’язань державою та встановленню механізму реалізації такого контролю. Насамперед, міжнародний контроль є необхідним у сфері виконання кримінальних покарань і забезпеченні прав осіб, які тримаються в місцях фактичного обмеження або позбавлення волі та засуджених. Потрібно забезпечити максимальну ефективність такого контролю, шляхом встановлення можливості обов’язкового та безперешкодного відвідування службовими особами органів міжнародного контролю кримінально-виконавчих установа також наявність відповідальності (як органів і установ виконання покарань, такі держави) за невиконання законних вимог таких органів міжнародного контролю. Діяльність цих міжнародних інституцій повинна бути відкритою, що може бути досягнуто за допомогою оприлюднення звітів про результати перевірок кримінально-виконавчих установі органів, а також звернення до суду за захистом прав засуджених та посадових і службових осіб кримінально-виконавчої служби.
.2.2. Єдина концепція кримінально-виконавчої діяльності —
запорука термінологічної послідовності
кримінально-виконавчого права

Вагомим компонентом розв’язання найважливіших проблем розвитку процесу виконання покарань є визначення його стратегії та пріоритетів, формування концептуальної мети цієї діяльності. Але аналіз
377
Автор розділу — Ірина Яковець.
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України

практики свідчить про відсутність комплексного та одноманітного розуміння названих аспектів на тлі постійних безрезультативних спроб впровадити оновлення за рахунок термінологічних ігор. Приміром, за ініціативи керівництва ДКВС України у обіг уведено поняття пенітенціарна служба. У листі до органів і установ виконання покарань від
10 грудня 2010 р. ДКВС України наводить наступне роз’яснення узятої за основу концепції пенітенціарної системи Поняття пенітенціарна система має своє походження від латинського poenitentia — каяття. Вперше цей термін був застосований в Пенітенціарному акті 1779 р, який базувався на ідеях відомого британського філантропа Д. Говарда та юриста В. Блекстоуна. В умовах сьогодення термін пенітенціарна система позбавлений того змісту, якій вкладався у нього, коли релігійний
378
Два роки тому згідно з Указом Президента України В. Ф. Януковича від 9 грудня
2010 р. за № 1085 Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади Державний департамент України з питань виконання покарань було реорганізовано у Державну пенітенціарну служба України. Відповідно до цього Державна пенітенціарна служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України. Утворення Державної пенітенціарної служби України є відображенням стратегічного курсу державної політики у напряму соціальної переорієнтації процесу виконання кримінальних покарань з урахуванням міжнародних стандартів, законності, гуманізму, демократизму та справедливості, а також сучасної світової пенітенціарної доктрини. На думку керівників ДКВС України, фундаментальна концепція, яка покладена в основу нового етапу розвитку системи органів виконання покарань в пенітенціарну службу, це непросто зміна назви, а переорієнтація всієї суті діяльності кримінально-виконавчої служби з покарання злочинця на убезпечення суспільства шляхом створення умов для його виправлення та ресоціалізації. Тобто рішення щодо оновлення назви та оптимізації діяльності пенітенціарної служби передбачає відхід від каральної суті в’язниці та переорієнтацію на європейські стандарти організації соціальної роботи з засудженими на основі безумовного дотримання праві свобод особистості, організацію корисності відбування покарання і ефективності підготовки засудженого до життя в суспільстві. У першу чергу важливо домогтись чіткого усвідомлення персоналом органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів нових визначених державою завдань, що в свою чергу потребує зміну підходах організації роботи з персоналом, його професійній підготовці. Домогтися практичних результатів у реорганізації можливо лише за умови здійснення системних, виважених, поступових і планових кроків (Формування повноцінної системи підготовки пенітенціарного персоналу — головна умова практичних зміну Державній пенітенціарній службі України Електронний ресурс. — Режим доступу http://xn--80ankme7e.com/19294-formuvannya-povnocnnoyi-sistemi-pdgotovki- pentencarnogo-personalu-golovna-umova-praktichnih-zmn-u-derzhavny-penten- carny-sluzhb-ukrayini.html)

6 Міжнародні стандарті у пенітенціарній сфері


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   38   39   40   41   42   43   44   45   46


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал