Дотримання прав люДини у пенітенціарній системі україни ХаркіВ «праВа людини»



Pdf просмотр
Сторінка43/46
Дата конвертації25.12.2016
Розмір4.69 Mb.
1   ...   38   39   40   41   42   43   44   45   46
2
територіальні органи управління ДПтС отримали значний та достатній обсяг повноважень для здійснення впливу на злісних порушників режиму відбування покарання, який спроможний забезпечити виконання завдань, що стоять перед органами і установами кримінально-виконавчої системи і без застосування заходів кримінально-правового характеру до засуджених.
Необхідно звернути увагу і на той факт, що при загальній позитивній тенденції до поступового зниження абсолютних та відносних показників стану злочинності у виправних колоніях держави, питома вага злочинів, передбачених ст. 391 КК (до 01.01.2004 р. — ст. 183-3 КК 1960 р) у структурі злочинності на протязі останніх двох десятиріч продовжує залишатися невиправдано високою, що свідчить про активне застосування адміністраціями виправних установ цієї норми КК. Так, якщо у 1994 р. питома вага цієї категорії злочинів становила лише 23%, то вже у р. вона складала у 2002 р. — 72,7%; у 2003 рута р.р. — відповідно та 49,6%. Разом з тим, заради справедливості необхідно зазначити, що на протязі останніх п’яти років спостерігається тенденція щодо поступового зменшення цього показника — з 44% у 2009 р. — до
33,3% у 2013 р. Проте говорити про стійку позитивну тенденцію у цій сфері ще зарано, адже показник навіть у 33,3% на мою думку є невиправдано високим. Такий стан справ обумовлюється насамперед тим фактом, що згідно відомчих вимог ДПтС стан профілактичної роботи в колонії зі злісними порушниками режиму відбування покарання оцінюється, втому числі й з урахуванням кількості кримінальних проваджень за ст. 391 КК ініціатором яких завжди виступає адміністрація колонії, оскільки ця норма вважається профілактичною.
З огляду на викладене, вважаю, щодо наступного внесення змін (маємо сподівання, що воно колись таки відбудеться) у чинне кримінальне законодавство, правоохоронним органам було б доцільним скористатися пропозицією МІ. Хавронюка — обов’язково брати до уваги положення ч. 2 ст. 11 КК та припиняти кримінальне переслідування за ст. 391 КК. Подальше існування та застосування ст. 391 КК України крім того, що прямо суперечить вимогам ст. 21 і 24 Конституції України, ще й фактично призводить до штучного збільшення абсолютних показників стану злочинності у виправних колоніях. Не можна також не звернути увагу і на той факт, що доки буде існувати цей склад злочину, доти (нехай навіть й чисто гіпотетично) бути існувати вірогідність настання ще більшої небезпеки — мож-

5 Дисциплінарна практика в установах ДПтСУ
2
ливості необґрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності окремих засуджених, які з будь-яких причин (побутових, особистих тощо) попадають у конфліктні ситуації з представниками адміністрації виправних колоній — адже для цього відповідним посадовим особам адміністрації достатньо лише накласти низку дисциплінарних стягнень на засудженого на протязі певного часу.
Взагалі, як здається, — ситуація дійсно парадоксальна і на мій погляд, явно несумісна з проголошеним курсом на побудову правової держави, адже людина, яка вже засуджена до позбавлення волі і зазнала суттєвих правових обмежень, у випадку вчинення нею діянь, які по суті є дисциплінарними порушеннями, отримує неадекватну реакцію збоку держави — не дисциплінарну, а найбільш сувору-кримінальну відповідальність та новий строк позбавлення волі.
Крім наведених вище зауважень щодо доцільності подальшого існування складу злочину, передбаченого ст. 391 КК України, неможливо обійти увагою й питання юридичної недосконалості її існуючої редакції. Вже досить тривалий час поза увагою наукового загалу та практиків залишається той факт, що з набранням чинності КК України р. виникли суттєві проблеми у практичному застосуванні ст. 391 КК, які обумовлені наявністю невідповідностей та суперечностей між конструктивними ознаками об’єктивної сторони і суб‘єкта цього складу злочину з однієї сторони та нормами кримінально-виконавчого законодавства з іншої, що перешкоджають, а в окремих випадках і взагалі унеможливлюють застосування ст. 391 КК. Зокрема у коментарях до диспозиції наведеної вище норми, які викладені у переважній більшості підручників з кримінального права та науково-практичних коментарях до КК України стверджується, що суб’єктами цього складу злочину можуть бути засуджені, які відбувають покарання яку виді позбавлення волі, такі у виді обмеження волі, що насправді зовсім не відповідає дійсності. Разом з тим, детальний аналіз цього складу злочину свідчить, що ані Виправно-трудовий кодекс України (далі — ВТК), який діяв до 01.01.2004 р.(мається на увазі період з 01.09.2001 рані чинний Кримінально-виконавчий кодекс України далі — КВК), не містили і не містять норм, які б передбачали можливість застосування до осіб, засуджених до покарання у виді обмеження волі дисциплінарного стягнення у вигляді переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери) або їх переведення за порушення вимог режиму на більш суворий режим відбування покарання, що в свою чер-
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
0
гу і виключає взагалі можливість застосування ст. 391 КК до цієї категорії осіб. Розглянемо це питання більш детально. Після прийняття КК 2001 р, з метою приведення кримінально-виконавчого законодавства у відповідність до норм діючого кримінального кодексу, Законом України Про внесення змін до Виправно-трудового кодексу України від 11 липня 2001 р.
№ 2636-ІІІ були внесені відповідні зміни та доповнення ідо ВТК України. Саме з моменту набрання чинності КК р. та вказаним вище законом із явилися суттєві розбіжності та протиріччя між диспозицією ст. 391 КК та кримінально-виконавчим законодавством, які ще більше загострилися після набрання чинності КВК України.
Після внесення зміні доповнень до ВТК України, порядок і умови виконання покарання в виді обмеження волі регулювалися відповідними нормами розділу Б цього кодексу. Проте ч. 1. ст. 107-11 цього розділу
ВТК України не передбачала застосування до засуджених, які відбувають покарання у виді обмеження волі дисциплінарного стягнення у виді по- міщення до приміщення камерного типу (ПКТ) або одиночної камери. Крім того, у вказаному розділі ВТК України була відсутня норма, яка б містила вказівку про можливість переведення особи, яка відбуває покарання у виді обмеження волі на більш суворий режим відбування покарання за порушення вимог режиму. До аналогічних висновків ми прийдемо і після аналізу норм глави 13 КВК України (Виконання покарання у виді обмеження волі. В переліку дисциплінарних стягнень, які можуть застосовуватись до осіб, засуджених до обмеження волі і визначені у ч. 1 ст. 68
КВК, відсутній такий вид стягнення як переведення до ПКТ (одиночної камери. Крім того, глава 13 КВК не містить жодної норми, яка б передбачала можливість переведення засуджених до цього виду покарання на більш суворий режим за порушення вимог режиму відбування покарання. Отже можна стверджувати, що та частина диспозиції ст. 391 КК, яка встановлювала кримінальну відповідальність за злісну непокору вимогам адміністрації осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі, вже з самого початку була «мертвонародженою».
Крім цього, певні складнощі виникли і стосовно застосування ст. 391
КК до порушників режиму з числа осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі. В якості обов’язкових умов їх кримінальної відповідальності ст. 391 КК передбачає:
а) наявність у засудженого дисциплінарного стягнення у виді переведення до ПКТ (одиночної камери) або попереднє його переве-

5 Дисциплінарна практика в установах ДПтСУ
1
дення на більш суворий режим відбування покарання запору- шення вимог режиму;
б) вчинення засудженим на протязі року після відбуття цього дисциплінарного стягнення або після повернення із установи збільш суворим режимом злісної непокори. Однак ч. 14 ст. 134 КВК (Порядок застосування заходів стягнення до осіб, позбавлених волі) передбачає, що, якщо протягом шести місяців з дня відбуття стягнення засуджений не буде підданий новому стягненню, він визнається таким, що немає стягнення. Отже, якщо засуджений вчинить злісну непокору після спливу шестимісячного строку, хоча і на протязі зазначеного у диспозиції ст. 391 КК одного року з моменту відбуття стягнення у виді переведення до ПКТ (одиночної камери, дана норма до нього не може бути застосована, так як стягнення вже погашено, і він вважається таким, що немає стягнення (за умови не вчинення нового дисциплінарного проступку. До 01.01.2004 р. строк давності дії накладених дисциплінарних стягнень відповідно до ст. 68 ВТК України визначався в один рік, що повністю узгоджувалося з терміном, зазначеним у диспозиції ст. 391 КК.
Необхідно також зазначити, що за відсутності чіткого законодавчого визначення та роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, не зовсім ясно, як саме необхідно тлумачити після набрання чинності КВК частину диспозиції ст. 391 КК: переводились на більш суворий режим відбування покарання. До набрання чинності КВК було чітко зрозуміло, що законодавець має на увазі зміну умов тримання засуджених до позбавлення волі, які під час відбування покарання злісно порушують вимоги режиму і відповідно до вимог ст. 47 ВТК (Переведення засуджених, які злісно порушують вимоги режиму, в інші виправно-трудові установи) переведені в інші виправно-трудові установи. Чинне ж кримінально-виконавче законодавство, як вже було сказано вище, передбачає як можливість переведення засуджених, які злісно порушують режим відбування покарання з колонії одного рівня безпеки до колонії іншого (вищого) рівня безпеки, такі переведення в межах однієї колонії з дільниці соціальної реабілітації до дільниці ресоціалізації або дільниці посиленого контролю з дільниці ресоціалізації до дільниці посиленого контролю. Відповідно до ч. 1 ст. 97
КВК у дільниці посиленого контролю виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоній се-
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
2
реднього рівня безпеки засудженим встановлюється режим, передбачений для тримання засуджених у виправній колоній максимального рівня безпеки. Правомірно виникає питання чи можна вважати переведенням на більш суворий режим тримання, яке передбачене у диспозиції ст. 391
КК, переведення засудженого за порушення вимог режиму з однієї дільниці виправної колонії до іншої, в межах однієї колонії Чіткої та однозначної відповіді на це питання законне дає, що певним чином перешкоджає правильному застосуванню кримінального закону і може призвести до порушень законності.
Викладене вище обґрунтовано дозволяє дійти наступних висновків. Подальше існування складу злочину, передбаченого ст. 391 КК суперечить ст. 21 і 24 Конституції України та базовим концептуальним положенням чинного КК щодо відмови від адміністративної (дисциплінарної) преюдиції, декриміналізації діянь, суспільна небезпечність яких не є великою і боротьба з якими вважається достатньою шляхом застосування заходів адміністративно-правового, дисциплінарного, цивільно-право- вого або іншого впливу. Склад злочину, передбачений ст. 391 КК підлягає декриміналізації і повинен бути виключений з КК України.

6 Міжнародні стандарті у пенітенціарній сфері

6.
Міжнародні стандарті у пенітенціарній сфері
та їх втілення у національну практику
виконання покарань
.1. Відповідність в’язничного законодавства стандартам
Європейського комітету з питань запобігання катуванням

Стандарти Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню є однією із небагатьох прогресивних рушійних сил змін національного в’язничного законодавства та пенітенціарної практики. Своїм потенціалом вони поступаються хіба що стандартам іншої міжнародній інституції — Європейського суду з прав людини.
Обидва органи є справжніми противниками недоліків національного пенітенціарного законодавства. Водночас, рекомендаційний характер стандартів КЗК не дозволяє їм досягнути максимально ефективного впливу на законодавство у сфері виконання покарань.
Разом з тим не варто забувати про опосередковану обов’язковість» цих стандартів. Йдеться про безумовний авторитет Комітету для Європейського суду з прав людини, який досить часто звертається у своїх рішеннях до зауважень, висловлених за результатами візитів в Україну, та, зазвичай підтримуючи їх спрямованість та зміст, виносить рішення проти нашої держави. Ці рішення та необхідність сплати сатисфакції по них стають наслідком нехтування урядом висловленими Комітетом рекомендаціями.
Забезпечення виконання зауважень цього органу також опирається на своєрідний «м’який тиск. Йдеться про самозалучення міжнародних структур, міжнародних та національних неурядових організацій до їх лобіювання. Також вже сам факт візитів його делегаціями і присором- лення» адміністрацій місць несвободи неприйнятними умовами триман-
366
Автор розділу — Вадим Човган.
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України

ня, поводженням з в’язнями, положеннями законодавства, часто має суттєвий вплив на виконання рекомендацій. Цей підхід підсилюється й тим, що часто Комітет повторює свої рекомендації з року в рік та вимагає від національної влади ставати в незручну ситуацію виправдовування своєї неслухняності, відповідаючи на зауваження доповідей Комітету у своїх відповідях на них.
Останні роками КЗК посилив свою активність стосовно установ Державної пенітенціарної служби України. Так, якщо більше ніж зароків з 1998 по 2009 рік) ним було здійснено 7 візитів до України з яких один не стосувався установ цього відомства, тобто 6 візитів, які торкнулися пенітенціарних установ, то з 2009 по початок 2014 цей показник складав
4 таких візити, втому числі незаплановані, ad-hoc візити. До того ж останні
4 роки візити проводяться кожен рік 2011, 2012, 2013, 2014. Вже стало майже традицією фокусування його саме на пенітенціарній сфері.
Воно й недивно, адже спостереження, зроблені під час візиту 2012 року, перевершили навіть ті негативні моменти, що були зроблені під час його попередніх візитів. Цей візит став безпрецедентним за своєю вибуховістю не тільки за всю історію візитів Комітету до України, алей за всю історію його існування, а це ледь не 25 років візитів до 47 країн, що входять до Ради Європи (до якої входять також майже всі колишні члени СРСР).
Це твердження базується на тому факті, що за наслідками цього візиту і найближчим часом буде опубліковано публічну заяву («public statement»), про що вказується у самій Доповіді. Таке право Комітету передбачається частиною 2 статті 10 Європейської конвенції про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню у разі, якщо національна влада відмовляється від співпраці або відмовляється поліпшити ситуацію з урахуванням рекомендацій Комітету. Власне, ці дії і вчинила Україна, про що йдеться у Доповіді.
Варто звернути увагу читача на той факт, що за весь час свого існування Комітет приймав рішення зробити публічну заяву всього стосовно трьох країн. Першою була Туреччина у зв’язку з бездіяльністю влади у боротьбі з неналежним поводженням у міліцейських відділках, другою — Росія у зв’язку із ситуацією у Чечні, де практикувалися масові катування у центрах для затриманих внаслідок російсько-чеченського воєнного конфлікту, а третьою, порівняно нещодавно, Греція у зв’язку із жахливими умовами тримання в спеціальних центрах для мігрантів (тривалість утримання, спільне тримання чоловіків із жінками і т. ін).

6 Міжнародні стандарті у пенітенціарній сфері
5
Таким чином, Україна стала першою країною в історії КЗК, яка стала об’єктом процедури публічної заяви Комітету внаслідок поганої співпраці для покращення ситуації у в’язницях. У цьому наша держава стала справді винятком. Зокрема, особливе схвилювання КЗК викликало нахабне залякування засуджених в’язничними адміністраціями (або іншими засудженими з їх спонукання) до, після та навіть під час його візиту. Такі дії здійснювалися з метою перешкоджання спілкуванню засуджених невтому напрямку (в Олексіївській колонії № 25 та Стрижавській колонії № Однак це неєдиний мотив. Причина також полягала у системних проблемах вітчизняної кримінально-виконавчої системи. Умови тримання у в’язницях, катування, неприпустиме ставлення персоналу до засуджених, умови їх праці, корупція, становище довічно позбавлених волі жінок та чоловіків та навіть незадовільні порядок та умови несення служби в’язничним персоналом, — усе це не раз ставало предметом занепокоєності Комітету.
Варто також зауважити, що КЗК взагалі нечасто насмілюється говорити прокатування у пенітенціарних установах. Здебільшого у його практиці зауваження прокатування робляться щодо органів міліції та її відділків. Тим не меншу Доповіді 2012 описуються застосування катувань у виправних колоніях та на цьому робиться акцент стурбованості. Увага неповинна минути й того факту, що лише Європейський суд з прав людини може офіційно визнати наявність чи відсутність катування у кожному конкретному випадку, атому, відповідно, це не входить до компетенції Комітету. Однак він має право наголосити на тому, що певне поводження може потенційно розглядатися як катування, що він і зробив у п. 16 Доповіді (щодо Олексіївської колонії № 25), п. 17 (щодо Стрижавської виправної колонії № 81). У майбутньому такі його зауваження, як свідчить практика ЄСПЛ, з великою мірою вірогідності зможуть лягти в основу рішень проти України і, більше того, бути свого роду доказами наявності катувань в цих колоніях при встановленні порушень прав українських засуджених цим судом.
Візит 2012 року, які доповідь про нього, вирізнилися також тим, що під час нього вперше в історії Комітету було знайдено знаряддя катування прямо у в’язниці (у Стрижавській колонії № 81). Раніше це траплялося лише в міліцейських відділках. Фотографії цих предметів, до речі, доступні на сайті КЗК. Серед них дерев’яні палиці, загорнуті в папір або поліетиленову плівку, дерев’яне весло, що використовується для пере-
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України

мішування їжі на кухні та ін. Сміхотворним є пояснення в’язничної адміністрації, що все це використовувалося ними для підпирання рослин. Щоправда делегація Комітету назвала такі твердження просто відверто непереконливими».
Цікаво, що в неофіційному перекладі Державної пенітенціарної служби не містилося не тільки цих фотографій, ай взагалі вказівки на наявність додатків до Доповіді 2013, серед яких, зокрема, додаток з консолідованими рекомендаціями нашій країні (які в самій доповіді зазвичай лише виділяються, але не систематизуються) та згадані фотографії.
Вже уроці було підтверджено, що ДПтС України не зробило висновку зі своїх попередніх помилок. Під час його візиту у жовтні 2013 року Комітету деяких установах виконання покарань взагалі намагалися обдурити в прямому сенсі цього слова. Наприклад, це сталося в Стрижавській виправній колонії № 81, де після візиту КЗК 2012 року залякували засуджених, які конфіденційно спілкувалися з його делегацією. Незважаючи на цю прикру історію, стали відомі нові факти проте, що конфіденційні розмови із засудженими, яким приділяється таке величезне значення, прослуховувалися за допомогою спеціальних приладів. До того ж, ця сама хитрість, націлена, очевидно, на помсту певним засудженим і на ухилення відвід- повідальності посадових осіб, як здогадувався Комітет, була використана і у 2013 році.
Свідченням того, що доповіді КЗК зовсім не є пріоритетом для пенітенціарного відомства те, що часто з року в рік ним повторюються одній ті ж самі зауваження. ДПтС України (раніше таку ж політику втілював Держдепартамент з питань виконання покарань, у свою чергу, просто не хоче їх втілювати, відговорюючись, виправдовуючись та по-іншому ухиляючись від їх виконання, про що буде сказано у тексті. При цьому зазвичай для імплементації стандартів достатньо лише політичної волі керівництва цього органу.
Як зазначалось, більшість рекомендацій щодо національного законодавства залишаються невиконаними. Пропонуємо стиснений аналіз таких невідповідностей. Їх перелік є скороченим, оскільки формат цього видання не дозволяє нам повного висвітлення масштабу проблеми 367
Увазі читача пропонується видання Харківської правозахисної групи «Ащенко О,
Човган В. Українське пенітенціарне законодавство у світлі стандартів Комітетів проти катувань ООН та Ради Європи, яке доступне за посиланням http://library.
khpg.org/index.php?id=1413663509.

6 Міжнародні стандарті у пенітенціарній сфері

.1.1. Обмеження побачень, телефонних розмов та інші
обмеження осіб, поміщених в умови додаткової ізоляції
368
Серйозною проблемою є наявність автоматичної заборони усім засудженим, які поміщаються до дисциплінарних ізоляторів, отримувати побачення, телефонні розмови. Законом від 05.09. 2013 Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо порядку та умов відбування покарання у частині 11 статті 134 КВК України була закріплена ще гірша, абсолютно відірвана від хороших в’язничних практик норма:
«Під час тримання в дисциплінарному ізоляторі, карцері або приміщенні камерного типу (одиночній камері) засудженим забороняються побачення, телефонні розмови, придбання продуктів харчування і предметів першої потреби, одержання посилок (передачі бандеролей, користування настільними іграми».
У Загальних стандартах Комітету, зокрема, міститься рекомендація пої Загальної доповіді 2011 року):
«Як це із іншими режимами, які застосовуються до ув’язнених, принцип, що ув’язнений поміщений в одиночну камеру повинен підлягати лише тим обмеженням, які необхідні для їх безпечного і впорядкованого утримання, повинен дотримуватись. Крім того, щоб мінімізувати негативні наслідки, до яких його застосування може призвести, повинні бути здійснені особливі зусилля стосовно тих, хто утримується в умовах тривалого одиничного ув’язнення і тих, хто перебуває тривалий строк в одиночній камері, як таких, що потребують особливої уваги. Не обов’язково застосовувати підхід все або нічого. Кожне обмеження повинно застосовуватися тільки в разі потреби, яка відповідає оцінці небезпеки кожного в’язня». У цьому випадку під підходом все або нічого розуміється такий підхід, при якому усім засудженим забороняється вчиняти, чи не вчиняти якісь дії, володіти якимись предметами без будь-якої попередньої процедури індивідуалізації, тобто без можливості накладання таких обмежень тоді, коли вони дійсно необхідні. Натомість застосовується автоматичне об Щодо осіб, що тримаються під вартою окремо дивитися підрозділ Нагальні проблеми застосування правообмежень до осіб, взятих під варту, розділу Проблеми обґрунтування правообмежень, що застосовуються до в’язнів»». Підкреслимо, що викладені там стандарти багато в чому стосуються й засуджених (наприклад, недопустимість систематичного прослуховування побачень, спілкування через перегородку із органічного скла і т. ін.), а ідеї щодо порядку застосування обмежень частково підходять і для засуджених.
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України

меження управах усіх засуджених з певним статусом (у цьому випадку, наприклад, статусом такого, що перебуває в ДІЗО, ПКТ).
Виходячи з вищенаведеного, заборона телефонних дзвінків усім особам, які перебувають в ДІЗО/ПКТ, суперечить Загальним стандартам Комітету. Так само їм суперечить і заборона побачень засудженим, які поміщаються до ДІЗО/ПКТ (одиночній камері, враховуючи відсутність жодних обґрунтувань для таких обмежень, а також їх автоматичний характер.
Це додатково підтверджується у Стандартах КЗК, а саме у п. 55 Загальної доповіді за 2011 рік наголошується на потребі дотримання принципу необхідності обмежень під час відбування дисциплінарного стягнення правило, що допускаються тільки обмеження, необхідні для безпечного і впорядкованого утримання ув’язненого та для вимог справедливості, в рівній мірі відноситься до ув’язнених, що знаходяться в одиночній камері (в контексті це означає не тільки одиночну, ай інші типи дисциплінарних камерна що вказується самим КЗК. — прим. авт.
369
). Відповідно, впродовж перебування в одиночній камері неповинно, наприклад, бути автоматичного позбавлення права на відвідування, телефонні дзвінки та листи. Так само, режим повинен бути достатньо гнучким, щоб дозволити пом’якшення будь-яких обмежень, які не є необхідними в окремих випадках».
Про це ж було наголошено у доповіді за візит в Україну 2009 року (п. 150): Слід додати, що ув’язнені, які поміщаються в ДІЗО / карцері ПКТ, є, як правило, автоматично позбавленими контактів із зовнішнім світом (тобто відвідувань, листів і телефонних дзвінків. кЗк рекомен-
дує українській владі вжити заходів для забезпечення того, щоб
приміщення засуджених у діЗО / карцеру і пкТ не включала в себе
повну заборону на сімейні контакти (див. також правило 60 (4) Європейські тюремних правил. Будь-які обмеження сімейних контактів,
як форма покарання повинні використовуватися тільки там, де
порушення має відношення до таких контактів» (виділення тексту збережено — авт.). Мова в останньому реченні йде проте, що якщо дисциплінарне стягнення було накладено внаслідок порушення поряд Зауважимо, що одиничне ув’язнення» згідно з пої Загальної доповіді неповинно тлумачитися буквально і може означати й утримання більше, ніж 1 особи в додатковій ізоляції, головною ж його ознакою є застосування як наслідок рішення суду, як дисциплінарної санкції, як превентивний захід адміністративного характеру або для захисту відповідного засудженого».

6 Міжнародні стандарті у пенітенціарній сфері

ку проведення побачень, то тільки тоді особу може бути обґрунтовано обмежено в побаченнях.
Зі схожих підстав необґрунтваним обмеженням є й заборона поба- ченнь засуджених під час тримання у дільниці карантину, діагностики та розподілу (крім побачень з адвокатом).
Обмеження прав осіб, які знаходяться в додатковій ізоляції, як-от
ДІЗО / ПКТ, повинні обґрунтовуватися з особливою пильністю. Про це йдеться у пої Загальної доповіді одиночне ув’язнення ще більш обмежує вже й так суттєво обмежені права людей позбавлених волі. КЗК вказує під час одиночного ув’язнення особу не повинно бути, напри-
клад, автоматично позбавлено права на побачення, телефонні роз-
мови та листування або доступу до видів діяльності, що зазвичай
є доступними для ув’язнених осіб (як-от матеріалів для читання.
Так само, режим має бути достатньо гнучким, або дозволяти усува-
ти будь-які обмеження, які у конкретних випадках не вважаються
необхідними...» (виділення тексту — авт.).
Вимога необхідності залишається не втіленою у кримінально-вико- навчому законодавстві. Як уже зазначалось у підрозділі цієї роботи щодо контактів із зовнішнім світом, засуджені, які знаходяться у ДІЗО та ПКТ, автоматично позбавляються права на побачення, телефонні розмови.
У відповідності до ч. 11 ст. 134 КВК України їм також забороняється придбання продуктів харчування і предметів першої потреби, одержання посилок (передачі бандеролей, користування настільними іграми. У відповідності до п. 1.10 ПВР посилки, що надійшли на адресу засуджених, які відбувають стягнення у виді поміщення у ДІЗО, карцер або переведенні до ПКТ (ОК), видаються після відбуття ними стягнення.
Окрім того, що це прямо суперечить вищезазначеним стандартам про недопустимість такого правила, вказувалось і у п. 143 Доповіді за візит в Україну 2005 року, яким було нагадано рекомендацію зняти заборону на передачі та посилки для таких засуджених за результатами візиту
2000 року (пар. 2 п. 133 відповідної доповіді).
Також ця заборона може бути свідченням, що окреслені дисциплінарні заходи не тільки карають додатковою ізоляцією, ай шкодою здо- ров’ю, адже часто саме за допомогою посилок та передач засуджені компенсують недоліки в’язничного харчування. Ще більш незрозумілою є норма про заборону отримання посилок та передач з огляду нате, що вона позбавляє можливості покращення харчування та підтримання ста-
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
0
ну здоров’я хоча б зусиллями самих засуджених, а не витрачанням і так недостатніх для нормального харчування в’язнів ресурсів установ.
Так само невиправданою є й заборона читання у ДІЗО. Пункт 61 21-ої Загальної доповіді вказує, що таким засудженим повинен бути дозволений доступ до вмотивованої кількості матеріалів для читання (що, наприклад, в’язні неповинні бути обмежені в релігійних текстах).
Історія виконання цієї рекомендації КЗК українським урядом є особливо показовою в контексті виконання рекомендації КЗК. Комітет її повторює із року в ріка пенітенціарне відомство її ігнорує.
Ще у Доповіді за результатами візиту до України за результатами візиту року у п. 53 рекомендувалось надати засудженим, поміщеним в дисциплінарний ізоляторі, можливість читати. У Доповіді за 2002 рік вже було рекомендовано негайно вжити заходів, щоб ув’язнені, що перебувають у штрафному ізоляторі (ШІЗО
370
),... забезпечувалися матеріалами для читання (п. 131). У доповіді 2005 року КЗК вказав наступне (п. 141):
«КЗК нагадує знову свою рекомендацію, щоб матеріали для читання були доступні цим (поміщеним в ДІЗО. — прим. авт.) засудженим, а у Доповіді про візиту році КЗК знову повторив у п. 149 теж саме, прямо вказавши, що мають бути внесені відповідні зміни у законодавство:
«Що стосується активності засуджених поміщених в ДІЗО / карцер, то які раніше, їм не дозволялося читання (за винятком Біблії, а ув’язненим, що утримувалися в ПКТ, не дозволялося грати в настільні ігри. КЗК закликає українську владу внести поправки в законодавство з метою забезпечення того, щоб ув’язненим, які поміщаються в ДІЗО / карцер, був дозволений доступ до читання і щоб тим, хто міститься в ПКТ, були доступні певні форми дозвілля. Зауважимо, що рекомендацію про настільні ігри так само проігноровано.
.1.2. Умови проведення побачень
У пункті 137 доповіді про візит 2002 року Комітет вказує «КЗК не схвалює той факт, що короткострокові візити головним чином відбуваються в незручних скляних будках, де ув’язнені та їхні відвідувачі повинні користуватися телефоном. Приємним виключенням є кімната для побачень
370
Сьогодні штрафний ізолятор (ШІЗО) перейменовано в дисциплінарний ізолятор
(ДІЗО).

6 Міжнародні стандарті у пенітенціарній сфері
1
у СІЗО № 21 для неповнолітніх і економічних правопорушників. Цьому прикладу варто слідувати. Комітет схвалює плани. з метою перегляду умову яких проходять побачення, і якнайшвидшого забезпечення того, щоб побачення осіб, що перебувають у попередньому ув’язненні, і осіб, що відбувають покарання, відбувалися дедалі у більш відкритих умовах. У своїй відповіді на це зауваження національна влада відповіла метою поліпшення безпосереднього контакту при короткострокових побаченнях, у Ромненський виправній колонії № 56 та Шосткінській виправній колонії № 66 було, як експеримент, демонтовано скляні перегородки, що розділяли ув’язнених та їхніх відвідувачів. Якщо експеримент виявиться успішним, будуть дані рекомендації зробити теж саме в інших пенітенціарних установах».
У доповіді про візит 2005 року КЗК вказав (п. 145): Які раніше, короткострокові побачення проводяться в скляних будках, коли ув’язнені та відвідувачі розмовляють через скляну перегородку по телефону (деякі з яких, наприклад, у колонії № 65, несправні. Українська влада заявила в цьому зв’язку, що обладнання місць для побачень без скляної перегородки передбачено як частина робіт з реконструкції у відділеннях для побачень».
Рекомендація була знову видозмінена та повторена у доповіді
2009 року (п. 153): змінити умови для короткотермінових візитів, з тим щоб ув’язнені могли отримувати відвідування в досить відкритих умовах. Відкриті відвідування повинні бути правилом, а закриті винятком. Такі винятки повинні базуватися на обґрунтованих і вмотивованих рішеннях з урахуванням індивідуальної оцінки потенційного ризику, пов’язаного з конкретним ув’язненим. Крім того, місткість кімнат короткострокових побачень повинна бути збільшена, щоб задовольнити потреби засуджених».
.1.. кореспонденція засуджених, звернення зі скаргами,
заявами та пропозиціями
Під час візиту уроці КЗК рекомендував владі забезпечити заарештованим та засудженим особам конфіденційний доступ до органів державної влади, у чиїй компетенції знаходиться розгляд скарг, і у відповідності із взятими зобов’язаннями, до міжнародних органів п. 124).
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
2
Ця рекомендація далека від належного виконання на законодавчому рівні.
Проблемність та невідповідність законодавчого регулювання означеному стандарту КЗК також ускладнюється вузьким списком суб’єктів з якими кореспонденція може здійснюватися конфіденційно. У ч. 4 ст. 113
КВК України закріплено, що перегляду не підлягає тільки кореспонденція вхідна та вихідна, яку засуджені адресують Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, Європейському суду з прав людини, а також іншим відповідним органам міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, уповноваженим особам таких міжнародних організацій та прокуророві. У відповідності до частини 5 цієї ж статті перегляду не підлягає кореспонденція, яку засуджені адресують захиснику у кримінальному провадженні, що здійснює свої повноваження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України.
Це означає, що, наприклад, листування з судами та навіть територіальним управлінням ДПтС України підлягає перегляду. Тобто конфіденційно на національному рівні засуджені можуть поскаржитися тільки до прокуратури та Омбудсмана. Навіть оскарження незаконних рішень, дій чи бездіяльності в порядку адміністративного судочинства не є захищеним від перегляду.
.1.. Окремі питання медичної допомоги
371
Комітет перманентно бореться за професійне та належне фіксування слідів тілесних ушкоджень медичним персоналом, адже саме воно є запорукою всебічного та об’єктивного розслідування. Ним були вироблені стандарти такого фіксування, які, однак, не були належно відображені в українському законодавстві (див. пої Загальної доповіді 1992 року пої Загальної доповіді 1993 року).
Зокрема, нині чинний Порядок взаємодії закладів охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров’я з питань надання медичної допомоги засудженим (затв. Наказом Мінюсту від 10.05. 2012) у п. 2.1 передбачає Про факт виявлення
371
Щодо конфіденційності та деяких інших стандартів щодо медичного обслуговування дивитися аналіз проекту нового порядку, яким регулюватиметься надання медичної допомоги у розділі цієї книги Реформування законодавства, що регулює медичне забезпечення засуджених».

6 Міжнародні стандарті у пенітенціарній сфері

тілесних ушкоджень у засудженої особи керівництво УВП упродовж доби з моменту виявлення тілесних ушкоджень письмово інформує прокурора, а також фіксує у журналі обліку виявлення тілесних ушкоджень в осіб, які прибули до УВП», при цьому така фіксація здійснюєть у журналі, що доданий до цього Порядку, алей у ньому не вичерпуються усі стандарти належної фіксації, що були сформульовані КЗК вже у його давніх стандартах вказівка на твердження засудженого, які стосуються медичного обстеження (включаючи опис ним його стану здоров’я, а також будь-які твердження щодо неналежного поводження. Натомість у Журналі фіксації має вказуватись тільки прізвище особи, яка на думку ув’язненого завдала тілесні ушкодження про факт виявлення тілесних ушкоджень має бути письмово повідомлено прокурора, але не медичним працівником, а адміністрацією УВП, яка може бути зацікавлена у приховуванні такої інформації.
Недарма це призвело до того, що, за словами Комітету у його доповіді щодо візиту в Україну уроці поточна бездіяльність медичного персоналу є пособництвом у неналежному поводженні з ув’язненими у виправних колоніях (п. 30). Утому числі через це у пункті 30 цієї ж доповіді було детально вказано вимоги до фіксації тілесних ушкоджень:
«...забезпечити право ув’язнених на ефективні та швидкі огляди медичними працівниками під час їхнього перебування у в’язниці, особливо після випадку насильства, щоб всім відповідним працівникам було надано додаткові інструкції і відповідну підготовку щодо медичних оглядів ув’язнених. Зокрема, щоб усі медичні обстеження ув’язнених проводилися поза межами чутності і, якщо тільки медичний працівник не бажає іншого в кожному конкретному випадку, поза межами видимості неме- дичного персоналу запис, що складений після медичного обстеження ув’язненого повинен містити (1) повний звіт про заяви особи, які мають відношення до медичного обстеження (утому числі опис його / її стану здоров’я та будь-яких тверджень про неналежне поводження) повний облік об’єктивних медичних висновків, заснованих на ретельному вивченні (включаючи відповідні аналізи травми) і (3) висновки медичного фахівця у світлі (1) та (2), що свідчить про відповідність тверджень об’єктивним медичним висновкам;
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України

— будь-які заяви відповідних ув’язнених у контексті таких обстежень, об’єктивні медичні спостереження та медичні висновки неповинні бути доступними для немедичного в’язничного персоналу або інших ув’язнених (медичний персонал, що проводив обстеження ув’язнених, може інформувати відповідних співробітників щодо основної інформації, яку їм необхідно знати про стан здоров’я ув’язненого, утому числі про ліки, які він приймає і специфічні ризики для здоров’я);
— щоразу, коли фіксуються травми, які відповідають твердженням засуджених про неналежне поводження (або якщо вони навіть за відсутності звинувачень, свідчать про неналежне поводження, запис повинен доводитися до відома органів прокуратури, незалежно від бажання самого ув’язненого. В той же час, ув’язнені та їх адвокати, якщо такі є, повинні мати право на отримання копії відповідного висновку. Медичні працівники (які засуджені) неповинні піддаватися у будь-якій формі неправомірному тиску чи репресіям збоку адміністрації, коли вони виконують цей обов’язок.
Комітет повинен також підкреслити, що коли ув’язнений демонструє травми, які свідчать про неналежне поводження або робить заяви про таке поводження медичному персоналу, він чи вона повинні бути негайно оглянуті лікарем, який має офіційну підготовку для проведення судово- медичних експертиз».
З цього видно, що у національному законодавстві відсутнє втілення ще однії рекомендації Комітету, щоб у разі коли ув’язнений демонструє травми, які свідчать про неналежне поводження або робить заяви про таке поводження медичному персоналу, він повинен бути негайно оглянуті лікарем, який має офіційну підготовку для проведення судово-медичних експертиз, тобто судово-медичним експертом.
Більше того, релевантні стандарти були систематизовані у присвяченій комплексній проблемі фіксації тілесних ушкоджень 23-ій Загальній доповіді за 2012/2013 рік. Уній вимагається (на додаток до вищезазначеної вимоги щодо змісту інформації, яка має фіксуватись у рапорті / журналі) щоб додатково до медичного рапорту складалася карта тілесних
ушкоджень, в якій позначається розташування тілесних ушкоджень, а також здійснюється фотографування ушкоджень.
Знімки та карта тілесних ушкоджень повинні додаватися до рапорту. Після його складання, його копії та копії додатків до нього обов’язково

6 Міжнародні стандарті у пенітенціарній сфері
5
направлялися до належних органів відповідальних за розслідування, тобто в українському контексті — до прокуратури та територіального органу управління ДПтС (див. п. 78 Доповіді, де наголошується на цьому, який має також проводити службову перевірку, а також до Національного превентивного механізму і спостережних комісій. При цьому рапорт повинен надсилатися незалежно від бажання засудженого (виділення тексту зроблено Комітетом) (п. 77) чи адміністрації установи. Це цілком виправдане зауваження з метою превенції зловживання адміністрацією установи контролем надув язненими та змушуванні їх до відмови від пересилання таких доказів.
Варто пригадати спостереження КЗК під час візиту уроці, коли вказувалось що стосується, зокрема, реєстру (про застосування фізичної сили. — прим. авт.), який ведеться в колонії № 89 у Дніпропетровську, він містив тільки 5 записів в 2009 році. У цьому контексті делегація особливо стурбована тим, що головний лікар медсанчастини колонії не знає про проблему жорстокого поводження (ніхто ніколи не скаржився, щодо співробітників, що використовують силу) і, схоже, не вважає його завданням доповідати про такі випадки до компетентних органів (п. 84 релевантної доповіді)
372
Як і в попередніх стандартах, підкреслюється вимога що усі медичні обстеження мають проводитися поза межами чутності і, якщо медичний працівник не бажає іншого в кожному конкретному випадку, поза межами видимості немедичного персоналу. Ця вимога не дотримується, наприклад, стосовно довічно позбавлених волі, при обстеженні яких у відповідності до ПВР обов’язковою є присутність немедичного персоналу.
Дуже важливо, що згідно з п. 78 Доповіді засуджений (ув’язнений), його адвокат повинен мати доступ до рапорту та додатків до нього (очевидно, мається на увазі також можливість знімати з нього копії).
Проект наказу щодо організації медичного забезпечення які попередній наказ має концептуальне недоопрацювання — відсутність
372
У відповіді на зауваження уряд зазначив, що практично всі ці стандарти виконуються і що підвищено вимогливість до складання медичної документації з приводу тілесних ушкоджень засуджених. Однак не може бути визнано достатнім зміна стандартів фіксування нарівні усних вказівок та наказів. Усі окреслені вимоги повинні бути закріплені на нормативному рівнів іншому разі матимуть місце постійні зловживання на практиці.
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України

розділу щодо превентивної медицини. Про необхідність приділення особливої уваги превентивній медицині КЗК наголошував у своїй 3-ій Загальній доповіді. Тому, з огляду на нижченаведені орієнтири, повинен бути розроблений окремий розділ, який стосувався б саме превентивної медицини. Ця складова медичного забезпечення, нажаль, не була і не є пріоритетом в’язничної служби, що надає перевагу лікуванню, ніж попередженню.
У 3-ій Загальній доповіді наголошується. Завдання медичних служб в місцях позбавлення волі не обмежується виключно лікуванням хворих пацієнтів. Наці служби покладається також відповідальність за соціальну та профілактичну медицину.
i) гігієна
53. На медичні служби в місцях позбавлення волі (які взаємодіють в разі потреби з іншими властями) покладено обов’язок контролювати організацію харчування (кількість, якість, приготування та розподіл їжі) і дотримання умов гігієни (чистота одягу і постільної білизни доступ до кранів з проточною водою сантехнічне обладнання, а також слідкувати за опаленням, освітленням та вентиляцією камер. Вони також повинні слідкувати за умовами організації праці та прогулянок на свіжому повітрі.
Шкідливі для здоров’я умови тримання, переповнення камер, тривала ізоляція і відсутність фізичної діяльності можуть спричинити або необхідність надання медичної допомоги окремій особі, або якісь дії медичного персоналу проти властей, що відповідальні за такий стан речей.
ii) заразні захворювання
54. Медична служба в місцях позбавлення волі повинна регулярно поширювати інформацію про заразні захворювання (особливо про такі, як гепатит, СНІД, туберкульоз, дерматологічні інфекції) як серед ув’язнених, такі серед персоналу в’язниці. В разі необхідності слід здійснюватиме- дичний контроль за тими особами, з якими ув’язнений має постійні контакти (особи, які разом з ним перебувають у камері, персонал в’язниці, постійні відвідувачі. Втому, що стосується, зокрема, захворювання на СНІД, то слід надавати відповідну підтримку психолога як до, так, в разі необхідності,

6 Міжнародні стандарті у пенітенціарній сфері

і після обслідування. Персонал в’язниці повинен проходити постійну підготовку з питань превентивних заходів та поведінки по відношенню до ВІЛ-інфікованих. Персонал також повинен отримати відповідні інструкції про недопущення дискримінації осіб чи розголосу конфіденційної інформації. Комітет хоче підкреслити, що не існує жодних медичних показань для окремого тримання ув’язненого ВІЛ-інфікованого, який почуває себе здоровим.
iiі) запобігання самогубству
57. Запобігання самогубству є ще одним питанням, яке належить до компетенції медичних служб в місцях позбавлення волі. Медична служба повинна забезпечувати відповідне ознайомлення з цією проблемою у всьому закладі і передбачати відповідні процедури. Медичне обстеження після прибуття до закладу та весь процес прийому в цілому повинні в зв’язку з цим відігравати важливу роль виконані належним чином, такі заходи могли б визначити, як мінімум, декого з тих, хто знаходиться в небезпеці і частково полегшити відчуття тривоги, яке властиве всім новоприбулим ув’язненим.
Крім цього, тюремний персонал, незалежно від того, які він обов’язки виконує, повинен бути ознайомлений (що передбачає підготовку в розпізнаванні) з ознаками загрози самогубства. У зв’язку з цим слід відзначити, що безпосередньо передсудом та після суду, а також в окремих випадках і в період перед звільненням спостерігається підвищений ризик самогубства. Особа, яку визнано такою, що може вдатись до самогубства, повинна якомога довше перебувати під спеціально організованим наглядом...
Слід ужити заходів, які гарантуватимуть належне проходження інформації як всередині цього закладу, такі, в разі необхідності, між закладами (а точніше, між відповідними медичними службами) про осіб, яких віднесено до групи потенційних самогубців».
З нашої точки зору, доцільно також означити такі напрямки як попередження наркоманії та алкоголізму. Загалом, слід відобразити в деталях з урахуванням висловлених Комітетом напрямків розвитку превентивної медицини у новому наказі.
Важливим зауваженням КЗК є рекомендація, щоб на території пенітенціарного закладу постійно була присутня особа, яка може надати
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України

невідкладну допомогу. Ця особа, по можливості, повинна мати офіційно підтверджену кваліфікацію медсестри (пої Загальної доповіді. Це правило повинно бути також закріплено у наказі щодо медичного забезпечення з ціллю забезпечення більших можливостей для надання невідкладної допомоги у разі форс-мажорних обставин, які у таких специфічних установах як пенітенціарні не є рідкістю, зокрема, і вночі.
ДПтС України також повинна змінити законодавство, щоб забезпечити певні кроки боротьби з наркоманією в підпорядкованих установах замість того, щоб проявляти одну лише пасивність з цього приводу. У п. 140 доповіді КЗК про візит в Україну 2009 року вказується Комітет рекомендує українській владі розробити комплексну і послідовну тюремну стратегію, що стосується наркотиків, втому числі надання допомоги ув’язненим, пов’язаних з проблемами з наркотиками. У відповідь на цю рекомендацію уряд відповів Вивчається питання щодо можливого впровадження комплексних програм замісної підтримуючої терапії серед наркозалежних засуджених. Обговорення цього питання здійснюється за участю зацікавлених міністерств, відомств та громадських правозахисних організацій. Можливо, якраз одним із наслідків цього кроку стало прийняття спільного наказу Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України, Державної служби України з контролю за наркотиками
№ 821/937/1549/5/156 Про затвердження Порядку взаємодії закладів охорони здоров’я, органів внутрішніх справ, слідчих ізоляторів і виправних центрів щодо забезпечення безперервності лікування препаратами замісної підтримувальної терапії від 22.10.2012. Як видно із самої назви, метадонова терапія була дозволена лише у СІЗО та виправних центрах, хоча й у них виконання цього наказу залишає бажати кращого, підтвердженням чому є виконання громадськими організаціями у багатьох областях України проектів спрямованих на втілення цього наказу, а також тим, що наці проекти були виділені окремі лоти фінансовими донорами.
Без сумнівів, політика у боротьбі та лікуванні наркозалежності за допомогою замісної підтримувальної терапії немає зводитись до таких установ як СІЗО та виправні центри. Так само немає вона обмежуватися лише попередженням проникнення наркотичних речовину пенітенціарні установи, що, між іншим, виходячи з аналізу змістовного наповнення офіційного сайту ДПтС України, є чи не найголовнішою її метою.

6 Міжнародні стандарті у пенітенціарній сфері

.1.5. Окреме тримання довічників
Законодавство однозначно вказує як розміщувати довічників вуста- нові виконання покарань. Відповідно до ст. 151 Кримінально-виконавчо- го кодексу України засуджені, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі, розміщуються в приміщеннях камерного типу, як правило, по дві особи. При цьому практика свідчить, що формулювання як правило означає «завжди».
Виходить, що незалежно від того чи вбив засуджений десятки осіб або ж, наприклад, вчинив замах на життя співробітника правоохоронного органу, за що теж може бути призначено довічне позбавлення волі, він відбуватиме покарання у ПКТ. Так само, розміщення не залежить від якихось інших факторів, таких як стан психіки, наміри щодо дотримання режиму, безпека / небезпечність окремого засудженого і т. ін.
Ця норма законодавства прямо суперечить Рекомендації Rec (2003)
23 Комітету Міністрів країнам-членам стосовно управління засудженими до довічного і тривалих строків позбавлення волі збоку адміністрації тюрем. У Рекомендації, в переліку принципів такого управління, зокрема, вказується принцип «неізолювання » (п. 7): слід діяти таким чином, щоб не ізолювати ув’язнених з довічним або тривалим терміном ув’язнення тільки на підставі їх вироку. Тобто потрібно не дозволяти ізолювати цю категорію ув’язнених додатково, як це відбувається коли їх поміщають в ПКТ, лишена тій підставі, що вони засуджені до якогось виду покарання, втому числі ідо довічного позбавлення волі.
Згадана норма КВК України порушує також одночасно і рекомендацію, що міститься в пункті а, проте, що відділення максимальної безпеки, якому за ознаками відповідає ПКТ, повинні використовуватися лише як крайній засіб в пункті 20.b., де рекомендується, щоб в межах відділень максимальної безпеки застосовувалися різні режими для ув’язнених, що представляють особливий ризик втечі або інші загрози, і для ув’язнених, що представляють ризик для інших ув’язнених та / або для тих, хто працює з ними або відвідує їх у в’язниці; в пункті 20.c, де закріплено, що, враховуючи поведінку ув’язненого і вимоги безпеки, режим утримання у відділеннях максимальної безпеки має орієнтуватися на пом’якшену атмосферу, цей режим має дозволяти об’єднання між ув’язненими і навіть свободу пересування всередині відділень, а також багато інших положень Рекомендації.
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
50
Не можна не згадати, що вітчизняний законодавець уроці спробував закріпити хоч мінімальну, але все ж можливість зміни умов розміщення в межах колонії. Відповідно до ст. 151-1 КВК України, довічно засуджений після фактичного відбуття п’ятнадцяти років (!) в ПКТ на двох осіб у колонії максимального рівня безпеки може бути переведений в багатомісні ПКТ, де у нього з’явиться можливість спілкування з іншими ув’язненими і участі в колективних культурно-масових, фізкультурно-оз- доровчих, освітніх програмах. У свою чергу, з багатомісного ПКТ засудженого може бути переведено в звичайні житлові приміщення колонії максимального рівня безпеки ще через п’ять років. Разом з тим формулювання можуть бути переведені призводить до ускладнень здійснення такого переведення на практиці. Це погіршується і тим, що відсутні будь- які критерії для застосування цієї норми. У підсумку, в кращому випадку, щоб опинитися в середовищі інших засуджених засуджений має відбути не менше двох десятків років позбавлення волі.
Примітно, що в 2013 році були прийняті ще деякі змінив КВК України з тим, щоб полегшити проблему розміщення довічників. У ч. 6 ст. 92 Кодексу з’явилася норма проте, що на таких засуджених не поширюється вимога роздільного утримання від інших засуджених, закріплена в цій статті. Однак це за умови, що вони після відбуття 20 років покарання в ПКТ були переведені в звичайні житлові приміщення колонії максимального рівня безпеки. Тобто практична цінність цієї норми відсутня, адже вона всього лише додатково підкреслила статус кво.
На проблему автоматичного вибору рівня ізоляції і відсутність з цього питання достатнього обсягу дискреції у пенітенціарної адміністрації неодноразово вказував КЗК. Комітет вважає, що розміщення засуджених у спеціальних умовах підвищеної безпеки неповинно бути просто наслідком покарання ув’язнених. У переважній більшості випадків рішення про таке розміщення має бути прийняте тюремною адміністрацією після періоду їх розміщення в нормальних умовах проживання, і у всіх випадках, на підставі ретельної оцінки ризику і потребі у зв’язку з індивідуальним планом. Ув’язнені цієї категорії повинні мати право оскаржити рішення про розміщення в умовах підвищеної безпеки перед незалежним органом (наприклад, у суді. комітет рекомендує,
щоб у відповідні законодавчі положення, були внесені підходящі
зміни», — п. 95 доповіді про візит в Україну 2009 року. У доповіді про візиту році Комітет знову наголосив (п. 54): У контексті попередніх

6 Міжнародні стандарті у пенітенціарній сфері
51
візитів КЗК піддавав критиці систематичне роздільне тримання довічно ув’язнених, що передбачено в українському законодавстві. Після візиту в 2009 році були внесені зміни до Кримінально-виконавчого кодексу з тим, щоб засуджені до довічного позбавлення волі, після оцінки їх індивідуальної поведінки, переводились із камерна двох до багатомісних камера також для участі в організованих заходах (освітні, культурні, спортивні та розважальні заходи) після п’ятнадцяти років позбавлення волі, аз багатомісних камер до звичайних жилих приміщень після п’яти років позбавлення волі.
Ряд співрозмовників делегації під час візиту в 2012 році (утому числі співробітників) вважає, що не було жодних підстав для утримання багатьох ув’язнених, що відбувають довічне позбавлення волі, окремо від інших ув’язнених. Проте, норма щодо окремого тримання довічно ув’язнених залишається і нові правові положення передбачають занадто малий обсяг дискреційних повноважень Державної пенітенціарної служби стосовно цього питання. Комітет повинен підкреслити, що розділення засуджених до довічного позбавлення волі завжди має бути результатом всебічної і постійної оцінки ризиків та потреб на основі індивідуальної програми відбування покарань. комітет рекомендує, щоб українська
влада знову переглянула законодавство і практику щодо розділь-
ного тримання засуджених до довічного ув’язнення, з урахуванням
висловлених зауважень».
Єдиним рішенням описаної проблеми, як видно, може стати внесення зміну кримінально-виконавче законодавство. Представляється, що слід закріпити вимогу про поміщення довічно ув’язнених відразу після їхнього прибуття до установи у свого роду ділянку карантину, діагностики і розподілу по прибуттю їх в колонію, тільки на відміну від того як це робиться щодо інших засуджених (на 14 днів) це повинно продовжуватись на строк до декількох місяців. За результатами дослідження особистості має виноситися рішення про приміщення в ті чи інші умови ізоляції (двомісне ПКТ/ багатомісне ПКТ / загальні приміщення. У разі камерного розміщення воно має в обов’язковому порядку переглядатися щороку з тим, щоб визначити чи продовжує засуджений і далі представляти небезпеку для колективу або безпеки установу загальних житлових приміщеннях. Переведення з цих приміщень в камерні повинно бути можливим убудь- який момент за вмотивованим рішенням адміністрації у разі, наприклад, віолентної поведінки, систематичного порушення режиму. До того ж, по-
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
52
винна бути закріплена норма, що рішення про окреме тримання таких засуджених може бути оскаржено, як це рекомендується у вищезазначеному п. 95 доповіді про візит 2009 року.
.1.. Застосування сили та спецзасобів
Загальну позицію Комітету щодо застосування спецзасобів до в’язнів було висловлено у п. 26 цієї 11-ої Загальної доповіді, в якому він вказав на жаль, Комітет часто виявляє, що відносини між персоналом і ув’язненими мають формальний і віддалений характер, персонал вибирає жорстко регламентоване ставлення до ув’язнених, розглядаючи словесне спілкування з ними як побічний аспект роботи. Такі приклади з практики, які були помічені КЗК, є ознаками такого підходу ув’язнених змушують стояти обличчям до стіни, чекаючи щоб прийшов тюремний персонал або, щоб відвідувачі пройшли повз засудженим наказують нахиляти голови і тримати руки складеними за спиною при русі по установі пенітенціарний персонал носить свої кийки демонстративним і навіть провокаційним чином. Такі практики непотрібні з точки зору безпеки і не зроблять нічого, щоб сприяти розвитку хороших відносин між персоналом і ув’язненими».
Розролені ДПтС України нові ПВР УВП зберігають такого роду норму, яка перекочувала із п. 25 колишніх ПВР, а саме у п. 18.1 ПВР вже вказується нате, що всі засуджені під час пересування територією установи виконання покарань у супроводі персоналу повинні тримати руки в положенні за спиною (крім засуджених, які тримаються у виправних центрах, виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання та дільницях соціальної реабілітації).
Це положення повинно бути змінено як таке, що виразно суперечить ідеї індивідуалізації застосування будь-яких обмежень до осіб в місцях позбавлення волі.
Згідно з п. 23.2 ПВР, у разі виведення довічно засуджених із камер, конвоювання на території колонії таза її межами до них застосовуються наручники. При застосуванні наручників руки засуджений тримає за спиною. Конвоювання засуджених здійснюється по одному в супроводі двох представників адміністрації та кінолога зі службовим собакою. У разі конвоювання засуджених жінок за межами колонії до них застосовуються наручники конвоювання кожної жінки (довічниці) здійснюється в супро-

6 Міжнародні стандарті у пенітенціарній сфері
5
воді трьох представників адміністрації без залучення кінолога зі службовим собакою.
Ця норма суперечить Загальним стандартам КЗК. Таку пункті 33 11-ої Загальної доповіді вказується багато хто з таких засуджених (засуджені до тривалих строків покарання та довічного позбавлення волі) піддаються особливим обмеженням, які здатні посилити шкідливі ефекти, властиві тривалому тюремному ув’язненню; прикладами таких обмежень можуть служити. застосування наручників, коли ув’язнений виводиться з камер. КЗК не бачить виправдання застосуванню повсюдних обмежень до всіх ув’язнених, засуджених до певних видів покарання, без належного урахування індивідуального ризику, який вони можуть (або не можуть) представляти».
У п. 102 доповіді про візит до України уроці зазначалось
«КЗК нагадує, що практика регулярного надягання наручників на осіб, засуджених до довічного ув’язнення, коли вони перебувають поза камерами, досить сумнівна, тим більше, що це робиться, коли ув’язнені перебувають у місці забезпечення безпеки. Такі заходи явно невиправдані та можуть розглядатися тільки як покарання. Крім того, надягання наручників при зустрічі з відвідувачами, безсумнівно є принизливим як для ув’язненого, такі для відвідувача. КЗК рекомендує українським посадовим особам негайно покласти край вищеописаній практиці. До речі у своїй відповіді на це зауваження уряд вказав, що у всіх пенітенціарних установах України, де утримуються особи, засуджені до довічного ув’язнення, практика систематичного застосування наручників ув’язнених цієї категорії була скасована. Тепер наручники застосовуються тільки до тих ув’язнених, які, при виході зі своєї камери, становлять значну небезпеку для персоналу та інших ув’язнених. Що з огляду на підтверджену наступними візитами неправдивість, ще раз підтверджує недостатність зміни практики вказівкою згори, а потребу зміни законодавства в таких випадках.
В продовження, у п. 91 доповіді про візит 2009 року рекомендується, щоб застосування наручників до засуджених до довічного позбавлення волі за межами їх камер завжди базувалось на індивідуальній оцінці ризиків».
На додаток, у доповіді про візит 2012 року КЗК висловився (вжене вперше) щодо систематичного застосування службових собак п. 49):
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
5
«комітет знову закликає українську владу забезпечити, щоб сис-


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   38   39   40   41   42   43   44   45   46


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал