Дотримання прав люДини у пенітенціарній системі україни ХаркіВ «праВа людини»



Pdf просмотр
Сторінка42/46
Дата конвертації25.12.2016
Розмір4.69 Mb.
1   ...   38   39   40   41   42   43   44   45   46
1
З членів комісії обирається секретар, який веде протоколи засідань комісії та контролює виконання її рішень. Матеріали про порушення доповідаються на засіданні дисциплінарної комісії начальником відділення соціально-психологічної служби у присутності засудженого, який вчинив порушення. При розгляді питання про накладення дисциплінарного стягнення члени комісії перевіряють вірність оформлення матеріалів про покарання, заслуховують думку начальника відділення соціально-психо- логічної служби та пояснення засудженого за фактом скоєння останнім порушення і вносять свої пропозиції голові комісії. Комісія приз ясуванні причин та обставин вчинення порушення може прийняти рішення про недоцільність застосування дисциплінарного стягнення у виді переведення до ПКТ або поміщення в ДІЗО та застосування інших заходів реагування. У разі прийняття рішення про доцільність поміщення в ДІЗО або переведення до ПКТ, голова комісії приймає і оголошує засудженому під підпис рішення, про що робить відмітку на первинному документі, який засвідчує факт порушення, та на відповідній постанові про накладення дисциплінарного стягнення. Співробітник медичної служби на постанові про накладення дисциплінарного стягнення у виді поміщення до дисциплінарного приміщення робить відмітку про можливість утримання в ньому засудженого. У разі відмови порушника ставити підпису відповідному рядку постанови робиться відмітка Від підпису відмовився, що затверджується членами комісії. Поміщення засудженого до дисциплінарного приміщення здійснюється ЧПНУ у присутності начальника відділення соціально-психологічної служби (виключаючи екстремальну ситуацію, яка потребує негайної ізоляції засудженого).
Сама по собі ідея щодо комісійного вирішення питання накладення на засудженого конкретного виду стягнення заслуговує підтримки. Проте слід звернути увагу на два моменти, які, на нашу думку, зводять нанівець позитивну складову цієї форми роботи. По-перше, на засіданнях комісії розглядаються виключно питання, пов’язані з застосування крайніх заходів дисциплінарного впливу у виді поміщення до ДІЗО чи ОКА це не дозволяє зробити максимальним виховний вплив усіх інших форм реагування на порушення засуджених, оскільки саме гласність та певна урочистість застосування заходів впливу, особливо морально-організаційного характеру, є одним із найвагоміших чинників досягнення поставленої перед цими заходами мети. По-друге, названий порядок певною мірою не відповідає нормам КВК України та обмежує права керівництва установи, надані йому

5 Дисциплінарна практика в установах ДПтСУ
1
у ст. 135 КВК України, бо за цією нормою безпосередньо начальник колонії або особа, яка виконує його обов’язки, а також його прямі начальники наділяються правом застосовувати всі види стягнень. Тобто або комісія перебере на себе ці повноваження, або думка начальника колонії призведе до формалізації роботи комісії. На наш погляд, змінити ситуацію може запровадження процедури виключно комісійного прийняття рішення про застосування до засуджених усіх видів стягнень.
Як встановлено у КВК України, засуджений може оскаржити накладене на нього стягнення, однак подання скарги не зупиняє виконання стягнення. Посадова особа, яка наклала стягнення, за наявності для того підстав може його скасувати або замінити іншим, більш м’яким стягненням. Вища посадова особа може скасувати стягнення в разі, коли посадова особа, яка наклала стягнення, перевищила свої повноваження або стягнення було накладено нею при відсутності порушення збоку засудженого. При накладенні стягнення на засудженого адміністрація колонії також надає йому можливість у встановленому порядку повідомити про це близьких родичів, адвоката або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Ці норми видаються вельми прогресивними та спрямованими на захист засудженого від зловживань, створення можливості для нього захиститися від звинувачень адміністрації. Але аналіз їх практичної реалізації доводить, що ДПтС України має можливість корегування законодавчо визначених прав засуджених та порядку їх реалізації на відомчому рівні та штучно обмежувати законодавчо надані права для цих осіб. Навіть утому випадку, коли засуджений якимись засобами, що є незалежними від адміністрації УВП, намагається реалізувати право на правову допомогу, існує чимало можливостей для перешкоджання цьому. Запровадження комісійного розгляду питання накладення на засуджених заходів стягнення дозволить таким особам викласти власні контраргументи за фактом вчиненого порушення, а також скористатися послугами адвоката чи іншого фахівця у галузі права. Власне навіть присутність за бажанням засудженого цих осібна засіданні установи повинна стати обов’язковою
360
Грушицький А. І. Реалізація права на правову допомогу засудженими до позбавлення волі : дис... канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 — кримінальне правота кримінологія кримінально-виконавче право / А. І. Грушицький. — К. : М-во внутр. справ України,
Нац. акад. внутр. справ, 2012. — С. 148; Дотримання прав ув’язнених в Україні // http://
library.khpg.org/index.php?id=1157701172
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
20
умовою об’єктивного розгляду випадку порушення й обрання відповідного заходу реагування.
Практики комісійного розгляду дисциплінарних питань існують у багатьох країнах світу. Навіть у США, які доволі часто визнають порушниками прав людини в тюрмах, питання належної процедури накладення стягнень за порушення дисципліни в цих закладах займає одне з перших місць. Запроваджена в цій країні процедура, на наш погляд, збільшує вірогідність всебічного та об’єктивного розгляду питання покарання засудженого, а її існування в суспільстві, де чисельність ув’язнених є найбільшою в світі, доводить можливість практичної реалізації даного підходу. У кожному місці ув’язнення створюється спеціальна комісія у складі не менше трьох представників адміністрації в’язниці. У разі вчинення порушення про це повідомляється засуджений, а також призначається дата розгляду цього випадку на засіданні комісії. Визначення дати погоджується з засудженим, якому надається право навести власні аргументи щодо правомірності висунутого персоналом в’язниці звинувачення. Засуджений має можливість користуватися послугами адвоката та запрошувати на засідання комісії інших осіб, які можуть підтвердити його аргументи, включаючи й обраних ним засуджених та працівників. Персонал в’язниці зобов’язаний допомогти засудженому зібрати необхідну інформацію, яка недоступна для нього. При цьому засідання комісії підлягає обов’язковому фіксуванню за допомогою відеозапису. По-суті, механізм розгляду питання про притягнення особи до дисциплінарної відповідальності є тотожною процедурі вирішення адміністративних справ, що забезпечує як всебічне з’ясування всіх обставин, такі прийняття об’єктивного рішення, яке їх враховує. Саме глибина розгляду й підтверджує доцільність запровадження подібної процедури в умовах УВП нашої держави.
На практиці вказана вище законодавча невизначеність породжує перекоси у застосуванні заохочень та стягнень. Наприклад, у 2010 р. наказом в. о. начальника управління ДПтСУ в Житомирській області
№ 95 від 03.06.2010 р. було скасовано низку заохочень, застосованих до одного із засуджених. Подібний наказ із притягненням до суворої відповідальності (включаючи й звільнення з посади низки керівних посадових осіб) пізніше видано й ДПтС України. У цих наказах зазначається
361
Michael A. Millemann. Prison Disciplinary Hearings and Procedural Due Process — the Re- quirement of a Full Administrative Hearing, 31, Md. L. Rev. 27 (1971) // http://digital om- mons.law.umaryland.edu/mlr/vol31/iss1/5

5 Дисциплінарна практика в установах ДПтСУ
21
«Під час перевірки матеріалів щодо застосування до засудженого П. заходів заохочення було встановлено, що він двічі безпідставно заохочувався адміністрацією виправної колонії. У порушення ст. 130 КВК України р. тар, заклопотанням начальника відділення соціально-психологічної служби № 11 лейтенанта внутрішньої служби Ч. засудженого П, який за час перебування в установі не був працевлаштований на її виробництві, не брав участі у самодіяльних організаціях та навчанні, було двічі заохочено начальником колонії, а саме оголошена подяка та надане право на додаткове тривале побачення за активну участь у роботах по благоустрою та проведення ремонтних робіт у житловій секції, що фактично згідно зі ст. 118 КВК України є обов’язком кожного засудженого»
362
Розглядаючи процедуру накладення на засуджених стягнень слід також звернути увагу і на таку обставину. Встановлений порядок не дає чіткої та однозначної відповіді на питання а чи можливе накладення одночасно декількох стягнень на засудженого за вчинення одного порушення У коментарях до КВК України та підручниках з КВП вказується, що за одне порушення має накладатися одне стягнення. Проте чинний КВК України прямо на це не вказує, обмежуючись іншою нормою За кілька проступків, вчинених одночасно, накладається одне стягнення (ч. 2 ст. 134). Отож, формально адміністрації колонії має право застосовувати до засудженого декілька стягнень за одне порушення, і, як було встановлено уході нашого дослідження, користується цим приміром, начальник колонії застосував до засудженого дисциплінарний штраф та поміщення в ДІЗО, мотивуючи, що чинне законодавство цього не виключає. Як видається, подібні дії є неправомірними. Відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Оскільки дисциплінарна відповідальність являє собою певний різновид саме юридичної відповідальності, наведене стосується й правила застосування до засуджених заходів стягнення. Для виключення подібного довільного тлумачення, слід включити до КВК
362
История Колесникова–Пенчука или почему мстительная крыса никогда не станет львом // http://durdom.in.ua/ru/main/news_print/news_id/16923.phtml
363
Кримінально-виконавчий кодекс України Науково-практичний коментар / АХ. Степа- нюк, І. С. Яковець ; за заг. ред. АХ. Степанюка. — X. : ТОВ Одіссей, 2005. — С. 430.
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
22
України положення проте, що за одне порушення на засудженого може накладатися лише одне стягнення.
5.2. Статус злісного порушника вимог режиму
відбування покарання

Відповідно до ст. 133 КВК України злісним порушником установленого порядку відбування покарання є засуджений, який не виконує законних вимог адміністрації, необґрунтовано відмовляється від праці (не менш як три рази протягом року припинив роботу з метою вирішення трудових та інших конфліктів вживає спиртні напої, наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги чи інші одурманюючі засоби виготовляє, зберігає, купує, розповсюджує заборонені предмети бере участь у настільних та інших іграх з метою здобуття матеріальної чи іншої вигоди вчинив дрібне хуліганство систематично ухиляється від лікування захворювання, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб, а також вчинив протягом року більше трьох інших порушень режиму відбування покарання, за умови, якщо за кожне з цих порушень за постановою начальника колонії або особи, яка виконує його обов’язки, були накладені стягнення, що достроково не зняті або непогашені у встановленому законом порядку.
Як видно з наведеного визначення, законодавець перелічує порушення режиму відбування покарання, але робить це з посиланням на засудженого. Йдеться про злісного порушника режиму, тобто про певну особу, якій притаманні конкретні риси. Злісною визнається особа, а не те діяння, яке вона вчинила. Стає неважливим, які порушення вчиняє засуджений, вони можуть бути будь-якими. Така практика суперечить не лише здоровому глузду, ай основним правовим принципам, згідно з якими відповідальність, зокрема, дисциплінарна, може наставати лише за винне діяння, яким завдані протиправні наслідки і за умови наявного причинного зв’язку між діянням та такими наслідками.
Стаття побудована таким чином, що можна дійти висновку проте, що злісний порушник це певний правовий статус (положення) особи. Праву, наприклад, відомі такі статуси, як статус громадянина, державного
364
Автор розділу — Михайло Романов.

5 Дисциплінарна практика в установах ДПтСУ
2
службовця, статус засудженого, ін. Усі ці статуси особи мають зміст та наповнення. У випадку злісного порушника, очевидно, що це не так. Ніякого правового статусу законне встановлює. Тому незрозуміло, чому стаття сформульована таким чином і що за собою тягне поняття злісного порушника режиму»?
Отже, редакція статті 133 КВК України є незадовільною з точки зору юридичної техніки і теоретичного наповнення цього поняття. Визначення злісного порушника режиму як особи, яка має певний набір характеристик та дисциплінарних правопорушень є типовим прикладом, так званої, «стигматизації» особи. Тобто законодавець веде мову не про діяння особи, а про саму особу і фактично наділяє таку особу певним званням злісного порушника режиму. Така ситуація може привести до того, що ярлик злісного порушника режиму з засудженого більш ніколи не буде знятий. Наведений стан справне може бути визнаний задовільним, виходячи з доктрини покарань та стягнень, які накладаються за порушення, і які, так би мовити, спокутують провину та діяння винуватої особи, знімають з неї вину.
З огляду на вищенаведене, положення нині нечинного Виправно- трудового кодексу України (1970 р) щодо злісних порушень сформульовані більш коректно.
Стаття 47 ВТК України містила таке визначення під злісним порушен-
ням засудженими вимог режиму відбування покарання слід розуміти невиконання ними законних вимог адміністрації необґрунтовану відмову від праці (не менш як три рази протягом року вживання спиртних напоїв, наркотичних чи інших одурманюючих речовин виготовлення, зберігання, купівлю, розповсюдження заборонених предметів участь в азартних іграх дрібне хуліганство систематичне ухилення від лікування захворювань, небезпечних для оточуючих (активна форма туберкульозу, венеричні хвороби, а також вчинення засудженим протягом року більше трьох інших порушень режиму відбування покарання, за умови, якщо за кожне з цих порушень за постановою чи наказом начальника або уповноважених нате осіб були накладені стягнення, що достроково не зняті або непогашені у встановленому законом порядку.
Різниця дійсно полягає втому, що в сучасному законодавстві злісним стає не порушення, а порушник. Здається, що таким поняттям неповинно бути місця серед юридичних визначень та категорій, оскільки останні завжди мають певні правові наслідки.
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
2
Цікавим є те, що за текстом Кримінально-виконавчого кодексу поняття злісного порушника використовується лише в ст. 133 КВК. У всіх інших випадках, де йдеться про застосування дисциплінарної відповідальності або про можливість зміни умов тримання, законодавець використовує все ж таки поняття злісного порушення. І якщо системно аналізувати положення законодавства, томи дійдемо висновку, що поняття злісного порушника — зайве, а поняття злісне порушення режиму відбування покарання є невизначеним.
Наявність в засудженого ознак злісного порушника режиму свідчить проте, що такі засуджені можуть бути переведені з дільниці соціальної реабілітації до іншої дільниці з колонії середнього рівня безпеки чи звичайного жилого приміщення колонії максимального рівня безпеки впри- міщення камерного типу колонії максимального рівня безпеки.
Крім того, тільки до злісних порушників може бути застосовано стягнення у виді дисциплінарного штрафу. Це стягнення накладається за постановою начальника колонії або особи, яка виконує його обов’язки. Постанова оголошується засудженому під розписку. Стягнена сума штрафу перераховується в доход держави.
Отже, складається ситуація, яка провокує посадових та службових осіб кримінально-виконавчих установна застосування поняття злісного порушника режиму відбування покарання для маніпулювання засудженими, їх поведінкою та умовами тримання цих осіб.
5.. про необхідність декриміналізації ст. 1 кк України
5
Склад злочину, передбачений уст КК України встановлює кримінальну відповідальність за злісну непокору вимогам адміністрації виправної установи. Диспозиція цієї статті викладена наступним чином Злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи або інша протидія адміністрації у законному здійсненні її функцій особою, яка відбуває покарання у виді обмеження волі або у виді позбавлення, якщо ця особа за порушення вимог режиму відбування покарання була піддана протягом року стягненню у виді переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери) або переводилася на більш суворий режим відбування
365
Автор розділу — Андрій Гель.

5 Дисциплінарна практика в установах ДПтСУ
25
покарання». Санкція ст. 391 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк дох років.
Цей склад злочину майже ідентичний складу злочину, який був закріплений у ч. 1 ст. 183-3 КК України (1960 р) і продовжує виконувати функцію одного із найбільш суворих за своїм змістом засобу впливу адміністрації виправної колонії (оскільки інші дозволені засоби не передбачають можливість кримінальної відповідальності) на протиправну небажану) поведінку засудженого під час відбування покарання у виді позбавлення волі.
Проте, на наш погляд, вже сам факт існування цієї норми в КК України у наведеній вище редакції викликає великий подив. Адже це прямо суперечить привселюдно проголошеним концептуальним засадам нового КК України, згідно з якими однією із новел КК 2001 р. вважається саме те, що у ньому законодавець відмовився від указівок на адміністративну преюдицію як умову кримінальної відповідальності, яка призводила до того, що адміністративні проступки при повторному їх вчиненні автоматично визнавались злочинами, що в свою чергу призводило до невиправданої криміналізації певної частини діянь. Крім того, одним із базових концептуальних положень чинного КК України була проголошена і декриміналізація діянь, суспільна небезпечність яких не є великою і боротьба з якими вважається достатньою шляхом застосування заходів адміністративно-правового, дисциплінарного, цивільно-правового або іншого впливу.
Проте аналіз конструктивних ознак об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 391 КК свідчить, що в процесі декриміналізації ця стаття КК з невідомих причин залишилася поза увагою законодавця і продовжує містити вказівку навіть не на адміністративну, а на дисциплінарну преюдицію як необхідну умову кримінальної відповідальності. Отже, проголошена повна відмова від адміністративної преюдиції залишилася лише декларативною. Як обґрунтовано підкреслює МІ. Хавронюк, застосування адміністративної (дисциплінарної) преюдиції суперечить статтям 21 і 24 Конституції України щодо рівності громадян перед законом, оскільки являє собою дискримінацію за тією чи іншою ознакою. Адже неясно чому одна частина громадян за певні правопорушення повинна нести адміністративну чи дисциплінарну відповідальність, а інша — кримінальну. На його думку, це найбільш яскраво виражено саме уст та ст. 391 КК, так як особи засуджені до різних видів покарань, повинні нести кримі-
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
2
нальну відповідальність за вчинені ними дисциплінарні або адміністративні проступки. Із цим не можна не погодитись.
На наш погляд, існування дисциплінарної преюдиції уст КК єна- слідком того, що при конструюванні цього складу злочину законодавець або взагалі не звернув уваги на таку особливість цього складу злочину, або свідомо обмежився лише тим, що автоматично переніс у дещо зміненому вигляді до ст. 391 КК 2001 р. склад злочину, який був передбачений у ч. 1 статті 183-3 КК 1960 р.
В контексті питання, що розглядається, не можна залишити поза увагою й історичний аспект та передумови запровадження такого складу злочину до кримінального законодавства України. Уроці на підставі Указу Президії Верховної Ради УРСР від 23.09.1983 р. № Х Про внесення доповнень до Кримінального кодексу Української РСР, КК 1960 р. було доповнено статтею 183-3, яка передбачала кримінальну відповідальність за злісну непокору вимогам адміністрації виправно-трудової установи і складалася з х частин. Перша частина цієї статті встановлювала кримінальну відповідальність за злісну непокору законним вимогам адміністрації виправно-трудової установи або іншу протидію адміністрації у здійсненні її функцій особи, яка відбувала покарання у місцях позбавлення волі, якщо ця особа за порушення вимог режиму відбування покарання піддавалася протягом року стягненню у виді переведення в приміщення камерного типу (одиночну камеру) або переводилася в тюрму. Друга частина містила кваліфікуючі ознаки і встановлювала кримінальну відповідальність за ті ж дії, вчинені особливо небезпечним рецидивістом або особою, засудженою затяжкий злочин. Ця норма була запроваджена в умовах існування тоталітарного режиму з метою надання адміністраціям виправних установ додаткових важелів для здійснення впливу на злісних порушників режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі шляхом притягнення їх до кримінальної відповідальності. Звичайно, що за часів тоталітарного режиму практика криміналізації діянь, які містили склад адміністративного або дисциплінарного проступку, вважалася обґрунтованою і віддзеркалювала державну політику СРСР, спрямовану на підсилення кримінальної репресії. В сучасних умовах реформування кримінально-виконавчої системи та прагнення нашої держави доза- провадження міжнародних стандартів в сфері виконання кримінальних покарань подальше існування цієї норми навряд чи можна вважати доцільним, адже чинний КВК України надає адміністрації виправних колоній

5 Дисциплінарна практика в установах ДПтСУ
2
більш широкий обсяг повноважень щодо здійснення впливу на злісних порушників режиму відбування покарання, ніж той, який був передбачений раніше у ВТК України. Зокрема відповідно до вимог ст.ст. 94, 97, ч. 2 ст. 100, ч. 3 ст. 101 КВК України, а також п. 2 Розділу ХХVІ Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань (затверджені наказом Міністерства юстиції України від 29.12.2014 р. № 2186/5, далі — Правила
2014 р) начальники виправних колоній наділені правом за своєю постановою, погодженою із спостережною комісією, перевести засуджених, які злісно порушують режим відбування покарання з дільниці соціальної реабілітації до дільниці ресоціалізації або дільниці посиленого контролю з дільниці ресоціалізації до дільниці посиленого контролю. Дільниці посиленого контролю створюються у виправних колоніях мінімального, середнього та максимального рівня безпеки. У дільницях посиленого контролю виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоній середнього рівня безпеки встановлюється режим, передбачений для тримання засуджених у виправній колонії максимального рівня безпеки, а у дільниці посиленого контролю виправних колоній максимального рівня безпеки засуджені тримаються у приміщеннях камерного типу. У дільницях посиленого контролю засуджені тримаються в умовах суворої ізоляції від інших засуджених. Отже, переведення засудженого до дільниці посиленого контролю в межах однієї виправної колонії за своїм змістом аналогічне переведенню його на більш суворий режим відбування покарання і тягне за собою для цієї особи несприятливі наслідки. До 01.01.42004 р. кримінально-виконавче законодавство не передбачало такої можливості щодо зміни умов тримання в межах однієї виправної колонії для засуджених, які злісно порушують режим відбування покарання. Крім того, засуджені, які злісно порушують режим утримання, можуть бути переведені відповідно до ч. 3 ст. 100, ч. 3 ст. 101 КВК України та п. 2 Розділу ХХVІ Правил р. до виправної колонії іншого (вищого) рівня безпеки. Прийняття рішення щодо такого переведення віднесено кримінально-виконавчим законодавством до компетенції територіальних органів управління Державної пенітенціарної служби України (далі — ДПтС) і здійснюється за поданням адміністрації виправної колонії, погодженим з відповідною спостережною комісією. Раніше така зміна умов тримання засуджених шляхом переведення до колонії збільш суворим режимом здійснювалось лише за рішенням суду. Таким чином, з набранням чинності КВК України адміністрація виправних колоній та
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   38   39   40   41   42   43   44   45   46


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал