Дотримання прав люДини у пенітенціарній системі україни ХаркіВ «праВа людини»



Pdf просмотр
Сторінка40/46
Дата конвертації25.12.2016
Розмір4.69 Mb.
1   ...   36   37   38   39   40   41   42   43   ...   46

2) конкретні заходи заохочення і стягнення можуть бути застосовані лише тими уповноваженими посадовими особами, до компетенції яких вони належать за КВК України) заходи заохочення і стягнення можуть застосовуватися тільки у тій формі, яка передбачена КВК України.
Лише за умови дотримання всіх перелічених вище процедурних вимог, застосування заходів заохочення і стягнення може вважатися за- конним.
Аналіз відповідних норм кримінально-виконавчого законодавства та практика їх застосування свідчать, що забезпечення дотримання першої з названих вище процедурних вимог особливої складності у практиків не викликає, чого на жальне можна стверджувати щодо двох наступних. Зокрема, ані КВК України, ані відомчі нормативні акти у існуючій редакції не тільки не розмежовують чітко компетенцію начальника колонії та його заступника у цій сфері, ай не дають зрозумілої та вичерпної відповіді на питання щодо форми застосування заходів заохочення і стягнення вказаними посадовими особами. І тому у практиків найчастіше виникає питання щодо того, у якій саме процесуальній формі — постанови чи наказу допускає їх застосування законодавець, та хто з цих посадових осібна- чальник колонії чийого заступник) наділений відповідною компетенцією.
Існуючі недоліки та прогалини законодавства не сприяють формуванню однозначної дисциплінарної практики і потребують вжиття адекватних заходів щодо їх усунення, оскільки лише суворе та точне дотримання приписів законодавця забезпечує високу ефективність практики застосування заходів заохочення і стягнення до засуджених.
Проаналізуємо норми КВК України, які регламентують застосування заходів стягнення до засуджених. Перелік заходів стягнення закріплений уст КВК України ідо них належать попередження догана сувора догана дисциплінарний штраф скасування поліпшених умов тримання поміщення до дисциплінарного ізолятору (далі — ДІЗО); поміщення засуджених, які тримаються в приміщеннях камерного типу (далі — ПКТ) виправних колоній максимального рівня безпеки в карцер переведення засуджених до ПКТ або одиночної камери (далі — ОК). Порядок застосування заходів стягнення та коло посадових осіб, які наділені компетенцією щодо їх застосування визначаються нормами статей 134 та 135 КВК України. Системний аналіз змісту вказаних вище норм дозволяє дійти наступного висновку. Начальник відділення соціально-психологічної служби

5 Дисциплінарна практика в установах ДПтСУ

(далі — СПС) наділений компетенцією застосувати виключно в усній формі лише стягнення у виді попередження, догани та призначення засуджених на позачергове чергування по прибиранню приміщень і території колонії. Начальник виправної колонії, особа яка виконує його обов’язки та заступник начальника мають право застосовувати ці ж заходи стягнення як в усній, такі в письмовій формі, а всі інші заходи стягнення — виключно у письмовій формі. Начальник установи, або особа, яка виконує його обов’язки, може застосувати будь-який, із передбачених уст КВК України, захід стягнення, а його заступники — ті ж самі, за виключенням дисциплінарного штрафу, скасування поліпшених умов тримання, поміщен- ня до ДІЗО, карцеру і переведення до ПКТ. Отже, стосовно компетенції та розмежування усної і письмової форми застосування заходів стягнення все зрозуміло. Проте на питання, в якій саме письмовій формі повинні застосовуватися заходи стягнення цими посадовими особами виправної колонії, КВК України чіткої та однозначної відповіді правозастосовувачу не дає. Частини 7 та 8 ст. 134 КВК України місять пряму вказівку лишена те, що стягнення у виді дисциплінарного штрафу, поміщення засудженого до ДІЗО, карцеру або переведення до ПКТ застосовуються виключно за постановою начальника, або особи, яка виконує його обов’язки. Правова ж регламентація документальної форми інших видів стягнень у КВК України непередбачена взагалі. І лишена рівні відомчого підзаконного нормативного акту — у п. 2 Розділу ХХV (Заходи заохочення і стягнення, що застосовуються до засуджених, порядок їх застосування) Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань (затверджені наказом Міністерства юстиції України від 29.12.2014 р. № 2186/5, далі — Правила
2014 р, передбачена норма, яка зазначає, що застосування заходів заохочення і стягнення оформляється постановами або наказами уповноважених нате посадових осіб і відсилає нас до додатків 25 та 26 до Правил р. Проте знову таки, п. 2 Розділу ХХV Правил 2014 р. не містить жодних роз’яснень, які саме із заходів стягнення застосовуються за постановою, а які — за наказом. Додатки № 25 та 26 до Правил 2014 р. містять лише зразки відповідних постанов начальника колонії про застосування заходу заохочення (№ 25) та накладення дисциплінарного стягнення
(№ 26). Якщо розмірковувати логічно, виходячи з того, що кримінально- виконавче право є публічною галуззю права і їй притаманний принцип — дозволено лише те, що прямо передбачено законом, можна припустити, що всі інші види стягнень (крім зазначених у ч.ч. 7, 8 ст. 134 КВК України)
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
00
повинні застосовуватися начальником виправної колонії (або особою, яка виконує його обв’язки) виключно у формі наказу. Проте п. 3 Розділу ХХV Правил 2014 р. свідчить, що це не зовсім так. Норми цього пункту прямо вказують на форму застосування стягнення у виді скасування поліпшених умов тримання — за постановою начальника виправної колонії.
Отже можна дійти обґрунтованого висновку, що про застосування заходів стягнення у виді скасування поліпшених умов тримання, дисциплінарного штрафу, поміщення засудженого до ДІЗО, карцеру або переведення до ПКТ начальник виправної колонії (або особа, яка виконує його обов’язки) повинен виносити постанову, а стосовно всіх інших видів стягнень — видавати наказ. Оскільки заступники начальника колонії не наділені компетенцією по виданню наказів по установі, логічним буде висновок проте, що вони можуть застосовувати заходи стягнення (для яких передбачена письмова форма) виключно у формі постанов.
Наведене вище свідчить про суттєві недоліки чинного криміналь- но-виконавчого законодавства. По-перше, спробуйте уявити, які складні умовиводи повинен зробити пересічний правозастосовувач-практик, для того, щоби правильно визначити — в якій саме формі повинен бути застосований той чи інший захід стягнення. По-друге, якщо виходити із проголошеного у нашій державі пріоритету прав людини, не може бути прийнятним становище, коли процесуальна форма застосування заходів, які звужують і без того обмежені права засуджених до позбавлення волі та призводять до покладання на них додаткових позбавлень та обтяжень, не знайшла свого закріплення на законодавчому рівні, а лише фрагментарно і недосить чітко визначена у підзаконному відомчому нормативно- правовому акті.
До речі, на відміну від КВК України, попередній Виправно-трудовий кодекс України (далі — ВТК) регламентував це питання в свій час доволі чітко та однозначно, чим усував можливість виникнення будь-яких сумнівів та неоднозначного тлумачення змісту норм щодо порядку їх застосування на практиці. Зокрема норми, закріплені у частинах 1,6–8 ст. 71 ВТК України чітко визначали які саме заходи стягнення застосовувалися тільки за постановою начальника (і відповідно належали до його виключної компетенції, а які саме — за його наказом. Вказані норми також дозволяли чітко розмежувати компетенцію начальника колонії і його заступника.
Що ж стосується норм КВК України, які регламентують застосування заходів заохочення до осіб, позбавлених волі, то вони викликають

5 Дисциплінарна практика в установах ДПтСУ
01
у практиків та науковців більше запитань, аніж можуть дати відповідей. Проаналізуємо більш детально ці норми. Перелік заходів заохочення закріплений уст КВК України ідо нього належать подяка нагородження похвальною грамотою грошова премія нагородження подарунком надання додаткового короткострокового або тривалого побачення дострокове зняття раніше накладеного стягнення дозвіл додатково витрачати гроші для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби в сумі до 15% мінімального розміру заробітної плати збільшення тривалості прогулянки засудженим, які тримаються в дільницях посиленого контролю колоній і приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки до двох годин. Частина сьома ст. 131
КВК України визначає, що заохочення у виді подяки і дострокового зняття раніше накладеного стягнення застосовуються усно або письмово, а всі інші заохочення — тільки письмово. Частина перша ст. 135 КВК України передбачає, що в межах виправної колонії правом застосувати заходи заохочення наділені) в обсязі передбаченому ст. 130 КВК України — начальник колонії, або особа, яка виконує його обов’язки;
2) заступник начальника колонії і начальник відділення СПС — в межах, передбачених частинами 2 та 3 цієї статті. Стосовно компетенції начальника відділення СПС питань не виникає, оскільки ч. 3 ст. 135 КВК України однозначно встановлює, що ця посадова особа може застосовувати виключно в усній формі подяку та дострокове зняття раніше накладеного ним стягнення.
Зовсім же інший стан справ маємо щодо компетенції заступника начальника колонії. Частина 2 ст. 135 КВК України, до якої відсилає нас ч. 1 цієї ж статті, містить норму, яка проголошує, що заступник начальника колонії користується таким же, які начальник цієї колонії, правом застосовувати заходи заохочення і стягнення, за винятком накладення дисциплінарного штрафу, скасування поліпшених умов тримання, поміщен- ня засудженого в ДІЗО або карцер, переведення засудженого до ПКТ (ОК). Граматичне тлумачення цієї норми та порівняльний аналіз з ч. 1 ст. 135
КВК дозволяє зробити єдиний і парадоксальний висновок — заступник начальника колонії згідно КВК України має право застосовувати всі заходи заохочення, передбачені уст КВК України і його повноваження в цій сфері нічим не відрізняються від повноважень начальника колонії. Отже чинний КВК України не тільки не містить жодної норми стосовно
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
02
визначення документальної форми застосування заходів заохочення начальником колонії (чи особи, яка виконує його обов’язки) та його заступником, ай передбачає парадоксальну норму про тотожність обсягу їх компетенції в цій сфері. Адже вже на перший погляд стає зрозумілим, що застосування таких заходів заохочення як то нагородження грошовою премією, цінним подарунком, надання дозволу на отримання додаткового побачення, додаткового витрачання грошей та збільшення тривалості прогулянки повинно належати до виключної компетенції начальника установи, або особи, яка виконує його обв’язки. Не дають вичерпної та однозначної відповіді наці питання Правила 2014 р, у п. 2 Розділу ХХV яких лише зазначається, що застосування заходів заохочення оформляється постановами або наказами уповноважених нате посадових осіб. Проте знову таки, у яких саме випадках і ким саме виноситься постанова, а в яких випадках видається наказ начальника — ця норма не визначає й відсилає нас до додатку 25 Правил 2014 р, в якому наведений лише зразок постанови начальника установи про заохочення.
Проаналізуємо, як ці питання були врегульовані у ВТК України. Частина ст. 71 ВТК України зазначала, що заступник начальника має право застосовувати заходи заохочення і стягнення в межах повноважень, передбачених ч. 9 цієї ж статті. В свою чергу ч. 9 ст. 71 ВТК проголошувала, що заступник начальника виправно-трудової установи користується таким же, які начальник цієї установи, правом застосовувати заходи заохочення і стягнення, за винятком переведення засуджених у ПКТ та одиночні камери, а також поміщення в штрафний або дисциплінарній ізоляторі карцер. Проте така редакція частин 1 та 9 ст. 71 ВТК жодних запитань у практиків та науковців не викликала, оскільки в інших нормах — частинах та 3 ст. 71 ВТК України законодавець однозначно (хоч і недуже досконало з точки зору юридичної техніки) визначав, які саме заходи заохочення застосовуються за постановою начальника установи (надання дозволу на отримання додаткової посилки (передачі отримання додаткового побачення додаткової телефонної розмови додаткового витрачання певної суми грошей дострокового зняття раніше накладеного стягнення збільшення часу прогулянки переведення засуджених у колоніях особливого режиму з ПКТ у звичайні житлові приміщення, і тим самим відносив їх застосування до виключної компетенції начальника. Ч. 4 цієї ж статті передбачала, що всі інші заходи заохочення застосовуються за наказами начальника установи. Якщо проаналізуємо зміст ст. 65

5 Дисциплінарна практика в установах ДПтСУ
0
ВТК України (визначала перелік заходів заохочення) та ч.ч. 1–4 ст. 71 ВТК, то дійдемо висновку, що за наказом начальника могли застосовуватися оголошення подяки занесення на дошку передовиків виробництва нагородження похвальною грамотою та преміювання за кращі показники в роботі. Достатньо нескладно було визначити і компетенцію заступника начальника. Оскільки преміювання засудженого пов’язано з розпорядженням грошовими коштами і також належить до виключної компетенції начальника (або особи, яка виконує його обов’язки), шляхом виключення приходимо до висновку, що заступник начальника мав право лише винести постанови про оголошення подяки занесення на дошку передовиків виробництва нагородження похвальною грамотою. Отже у ВТК України питання форми та розмежування компетенції у сфері застосування заходів заохочення були чітко та однозначно врегульовані законодавцем.
Чому жми зараз маємо такі прогалини і недоліки у КВК України Можемо лише зробити наступне припущення. При конструюванні відповідних норм КВК України, норми, закріплені у частинах 1 та 9 ст. 71 ВТК України, були майже дослівно відтворені законодавцем у частинах 1 та 2 ст. 135 КВК України. Проте ті норми ВТК України, які перебували з ними у нерозривному логічному зв’язку (ч.ч. 2–4 ст. 71) та регулювали питання форми і розмежування компетенції, не були імплементовані законодавцем до КВК України. Не знайшли також свого відображення та деталізації ці питання і нарівні нової редакції Правил 2014 р, що у сукупності й призвело до існуючої ситуації.
В цілому ж, проведене нами дослідження дає підстави для формулювання наступних висновків. Однією із суттєвих умов підвищення ефективності виховного впливу дисциплінарної практики на процес виправлення засуджених є суворе дотримання вимог закону уповноваженими посадовими особами щодо порядку застосування заходів заохочення і стягнення та їх форми, яка повинна закріплюватися виключно нарівні закону. Чинне законодавство, що регламентує застосування заходів заохочення і стягнення до осіб, засуджених до позбавлення волі, містить цілий ряд прогалин та суперечностей, що вкрай негативно впливає на формування однозначної дисциплінарної практики їх застосування та може призвести до порушень законності. Зокрема, у КВК України відсутні норми, які б чітко та однозначно визначали документальну форму застосування заходів заохочення і стягнення начальником колонії та його заступником, а також чітко розмежовували б компетенцію цих посадових
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
0
осіб щодо застосування заходів заохочення.
З метою усунення існуючих прогалин та вдосконалення чинного законодавства, пропоную внести до КВК України наступні зміни та доповнення. Доповнити статтю 134 КВК України після частини восьмої двома новими частинами наступного змісту. Скасування поліпшених умов тримання, передбачених статтями
138-140 і 143 цього Кодексу здійснюється за постановою начальника колонії або особи, яка виконує його обов’язки.
10. Інші заходи стягнення застосовуються за наказом начальника колонії, або особи, яка виконує його обов’язки. Заступник начальника колонії при застосуванні заходів стягнення виносить постанову.
Частини 9–15 ст. 134 КВК України вважати частинами 11–17.
2. Доповнити статтю 131 КВК України частинами восьмою та дев’ятою наступного змісту. Застосування заходів заохочення у виді додаткового короткострокового або тривалого побачення дозволу на додаткову телефонну розмову дострокове зняття раніше накладеного стягнення дозволу додатково витрачати гроші для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби в сумі до 15% мінімального розміру заробітної плати збільшення тривалості прогулянки засудженим, які тримаються в дільницях посиленого контролю колоній і приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, до двох годин — здійснюється за постановою начальника колонії або особи, яка виконує його обов’язки.
9. Інші заходи заохочення застосовуються за наказом начальника колонії, або особи, яка виконує його обов’язки. Заступник начальника колонії при застосуванні заходів заохочення виносить постанову.
5.1.2. проблема правового регулювання та практики застосування
заходів заохочення і стягнення до засуджених

Проблема правового регулювання та практики застосування заходів заохочення і стягнення до засуджених, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, визначається у науковій літературі та практичній пло- щені як одна з найбільш складних, дискусійних та важливих. Персонал
ДКВС України визнає, що необхідними засобами забезпечення режиму у виправних установах є застосування до засуджених заходів виховного
349
Автор розділу — Ірина Яковець.

5 Дисциплінарна практика в установах ДПтСУ
05
впливу, що полягає в умілому використанні відповідними посадовими особами заходів заохочення і стягнення, наслідком чого стає стимулювання правомірної поведінки засуджених і сприяння зміцненню правопорядку і режиму. За визначенням представників ДПтС України, основним методом корекції поведінки засуджених є переконання, проте у разі, коли даний метод не привів до позитивних наслідків, застосовується крайній засіб впливу — примус (дисциплінарне стягнення. Метод примусу застосовується до осіб, які розуміють, як потрібно себе поводити, але не бажають виконувати існуючі вимоги внаслідок негативної спрямованості особистості. Дисциплінарне стягнення — це сильний засіб впливу на засуджених, але застосовувати його слід нечасто, вміло та завжди доводити до кінця. Покарання має бути обґрунтованим і відповідати ступеню вини й тяжкості вчиненого проступку
351
Слід відзначити, що, вказуючи на важливу роль і заходів стягнення, і заохочення у процесі виконання кримінальних покарань, ДПтС України фактично основну увагу зосереджує саме на каральних формах впливу заходах стягнення. Із цього приводу були розроблені методичні рекомендації Про заходи щодо підвищення ефективності застосування дисциплінарної практики щодо засуджених до позбавлення волів установах кримінально-виконавчої системи (вказівка ДДУПВП від 19 березня 2002 р.
№ 5-1085/Лв),
методичні рекомендації щодо порядку обліку даних про стан правопорядку та застосування заходів стягнення до осіб, засуджених до позбавлення волі, методичні рекомендації щодо порядку застосування до осіб, засуджених до позбавлення волі, заходів стягнення у вигляді поміщення у дисциплінарний ізолятор, карцер, переведення у приміщення камерного типу або в одиночну камеру, методичні рекомендації щодо кваліфікації порушень вимог режиму відбування покарання особами, засудженими до позбавлення волі. І хоча названі акти містять у собі лише окремі питання накладення стягнень на засуджених, вони дають можливість хоча б у загальних рисах окреслити порядок та правила здійснення цієї діяльності Інформаційний бюлетень за матеріалами тренінг-семінару співробітників виправних установу яких тримаються засуджені жінки Текст (28 лют. — 1 берез. 2002 р, м. Харків) / уклад С. Скоков, О. Суботенко. — К, 2002. — С. 140.
351
Методичні рекомендації щодо організації в установах кримінально-виконавчої системи роботи, пов’язаної із застосуванням до осіб, позбавлених волі, умовно-достро- кового звільнення від відбування покарання Текст. — К. : ДДУПВП, 2005. — 25 с.
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
0
На відміну від заходів стягнення, питання заохочення засуджених у відомчих нормативних актах зазвичай оминається, а його вивчення відбувається виключно шляхом статистичного обліку, у формі звичайної фіксації, що призводить до певних ускладнень та відсутності одноманітності у їх застосуванні на практиці. Навіть саме визначення терміна заохочення обмежується у науковій літературі його загальним розумінням як міри державного схвалення поведінки людей, без врахування особливостей цих заходів у процесі виконання покарання у виді позбавлення волі. За такого підходу не викликає здивування, що рівень застосованих стягнень у розрахунку на 1 тис. засуджених за останні роки збільшився більш, ніж утричі — із 306 випадків у 2005 р. доза підсумками 2012 р. У той же час рівень застосування заходів заохочення у розрахунку на 1 тис. засуджених за цей самий період на третину зменшився — із 836 випадків у 2005 р. доза підсумками 2012 р. Збільшується й кількість випадків притягнення засуджених до найбільш суворих видів дисциплінарної відповідальності. Так, за статистичними даними ДПтС України, у 2012 р. правами начальників УВП було застосовано 70 505 стягнень (615 у розрахунку на 1 тис. осіб та на 4% більше, ніжу р, утому числі поміщено в ДІЗО та карцер 25 143 особина більше, ніжу р, 4326 засуджених переведено до ПТК, ОК (на 6% більше, ніжу р, до 71 — застосовано дисциплінарний штраф (цей захід стягнення впроваджується лише утрьох областях України — Київській, Луганській та Херсонській, стосовно скасовано поліпшені умови тримання. Правами начальників відділень покарано 49 419 засуджених, що на 36,6% більше, ніжу р. Заохочувались засуджені у 78 918 випадках, утому числі — 57 015 разів правами начальників УВП та управами начальників відділень. Переважно мали місце заохочення в нематеріальній формі — шляхом оголошення подяки і лише відносно 123 засуджених прийнято рішення про нагородження цінним подарунком або премією. На наш погляд, подібний підхід може бути наслідком, поміж іншим, і неналежного рівня
352
Інформаційний бюлетень за матеріалами тренінг-семінару співробітників виправних установу яких тримаються засуджені жінки (28 лют. — 1 берез. 2002 р, м. Харків) / уклад С. Скоков, О. Суботенко. — К, 2002. — С. 36.
353
Матеріали до виїзного засідання Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності на тему Про дотримання законності в установах виконання покарань, 15 лютого 2007 р. — К. : Ком. Верхов. Ради України з питань законодав. забезпечення правоохорон. діяльності, 2007. — С. 32–33.

5 Дисциплінарна практика в установах ДПтСУ
0
наукового обґрунтування питань щодо порядкуй процедури заохочення засуджених, ролі та значення заходів заохочення у процесі виконання кримінальних покарань.
Одною з основних проблем правильного та адекватного застосування заохочень і стягнень є неповне законодавче врегулювання цієї процедури. У ч. 1 ст. 132 КВК України встановлено, що заходи стягнення можуть застосовуватись до засуджених за порушення встановленого порядку відбування покарання. При цьому при призначенні заходів стягнення враховуються причини, обставини і мотиви вчинення порушення, поведінка засудженого до вчинення проступку, кількість і характер раніше накладених стягнень, а також пояснення засудженого щодо суті проступку. Стягнення, що накладаються, мають відповідати тяжкості і характеру проступку засудженого (ст. 134 КВК України. Як витікає з положень названої статті, зміст діяльності адміністрації колонії по притягненню засуджених до дисциплінарної відповідальності базується на трьох основних принципах:
а) урахування причин, обставині мотивів вчинення правопорушення, особи засудженого та його попередньої поведінки;
б) відповідність стягнення тяжкості та характеру порушення;
в) заборона накладати декілька стягнень за одне вчинене порушення. При призначенні заходів стягнення враховуються причини, обставини і мотиви вчинення порушення, поведінка засудженого до вчинення проступку, кількість і характер раніше накладених стягнень, а також пояснення засудженого щодо суті проступку.
Ще обмеженішим є визначення підстав застосування заходів заохочення за сумлінну поведінку і ставлення до праці, навчання, активну участь у роботі самодіяльних організацій (ст. 130 КВК України. Міжнародні стандарти також встановлюють лише загальні підходи до процедури застосування стягнень, взагалі не згадуючи заохочень. Експерти вказують, що засуджені самі до кінця не розуміють, за що точно і як саме даються заохочення — за закриття нарядів, за роботу у дві зміни, за виконання норми виробітку або за докази сумлінного відношення або взагалі просто доброго ставлення адміністрації те саме стосується й заходів стягнення 354
Автухов К. А. Реінтеграційний напрям діяльності персоналу установ виконання покарань : наук.-практ. посіб. / К. А. Автухов, І. С. Яковець ; за заг. ред. А. X. Степаню- ка. — Х. : Право, 2013. — С. 12.
355
Обговорення на Фейсбуці // https://www.facebook.com/groups/113461698744775/
444963855594556/?ref=notif¬if_t=like
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   36   37   38   39   40   41   42   43   ...   46


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал