Дотримання прав люДини у пенітенціарній системі україни ХаркіВ «праВа людини»



Pdf просмотр
Сторінка39/46
Дата конвертації25.12.2016
Розмір4.69 Mb.
1   ...   35   36   37   38   39   40   41   42   ...   46

Для критиків аргументу статистики, які вкажуть, що вона суттєво відрізнятиметься у нашому національно-культурному середовищі і т. ін., можна навести для прикладу нещодавню статтю О. П. Букалова, яка вказує, що перед скасуванням смертної кари скептики також недовіряли тому, що наявність чи відсутність цього покарання не впливатиме на рецидиві має суттєвий превентивний потенціал
337
ДПВ не є обґрунтованим із економічної точки зору
. Ті кошти, що йдуть на утримування великої кількості довічників (щонайменше 1000 грн в місяць на одну особу, могли б бути використані на заходи з забезпечення суспільної безпеки на загальне та спеціальне попередження злочинності (наприклад, встановлення відеокамер там де це потрібно на вулицях, проведення наукових досліджень, попередження віолентної поведінки, боротьба з алкоголізмом і т. ін.).
Потрібно також брати до уваги те, що цим засудженим доведеться доживати своє життя у колонії, а частина з них доживе до немічної старості. Це означатиме необхідність:
а) забезпечення колоній спеціальними співробітниками, щоб справлятися з дуже хворими особами, доглядати за пристарілими і модифікування режиму для таких осіб, або б) забезпечення охорони та нагляду кількома співробітниками у разі продовження утримання в закладі охорони здоров’я. Необхідність спеціального догляду буде обтяжливою не тільки для держбюджету, ай для в’язничного відомства, адже саме йому потрібно буде залучати додаткові кадрові ресурси, які, як відомо, на сьогодні є дуже обмеженими. У США, наприклад, уже давно почали відкривати будинки пристарілих при тюрмах спеціально для цієї категорії засуджених. Воно й недивно, адже спеціальний догляд означатиме не лише лікування, ай миття, інші гігієнічні процедури, допомогу в харчуванні, і, що досить важко уявити в умовах ізоляції, врахування потреб пристарілих засуджених, які хворітимуть на хворобу Альцгеймера, віковий склерозі т. ін.
337
Букалов О. Чи здійснилися лякалки прибічників смертної кари // http://ukrprison.
org.ua/index.php?id=1384708537 (перехід по посиланню здійснений 02.06.2014).
338
Appleton C., Grǿver B. The Pros and Cons of Life Without Parole Catherine // British Journal of Criminology. — 2007. — № 47. — P. 604.
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України

З цього приводу дуже цікавим є підмічений колись АХ. Степаню- ком нюанс КК України. У частині 2 статті 64 цього кодексу вказується, що довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочини у віці до 18 років ідо осіб у віці понад 5 років, а також дожі- нок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку. Це формулювання, за словами вченого, породжує неоднозначне трактування, оскільки під застосуванням покарання розуміється не тільки призначення, ай виконання. Дійсно, використовуючи формально-юридичний метод тлумачення норм права, виходить, що усіх довічників потрібно випускати на волю після настання 65 років. Більш чітко схоже положення сформульовано у російському законодавстві де вказується, що не застосовується таке покарання до осіб, які на момент винесення вироку досягли 65 років.
Додатковим аргументом в підтримку такого висновку виступаєте, що
ДПВ не застосовується до жінок, які були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку. Тобто чітко зазначається на який момент, а відповідно, якщо жінка завагітніє під час відбування
ДПВ, її не може бути звільнено, щодо речі, само собою є серйозним предметом для окремих дискусій. Що ж стосується осіб, які старші 65 років, такого уточнення не міститься. Тому, враховуючи таку неоднозначність, АХ. Степанюк запропонував вирішення проблеми, яке ми однозначно підтримуємо, і яке могло б стати дуже непоганим варіантом вирішення питання довічників похилого віку. Мова йде про необхідність закріплення у КК України норми такого змісту У разі досягнення особою, яка відбуває довічне позбавлення волі, річного віку, довічне позбавлення волі замінюється за рішенням суду позбавленням волі на певний строк. Ця пропозиція була запропонована ще уроці до набуття чинності новим КК України, однак вона не була врахована у останньому. Це зняло б сумніви щодо законності виконання ДПВ стосовно осіб, старших 65 років, яке, як видно, існує сьогодні.
Додамо також, що в той час, як існує велика кількість досліджень щодо впливу на психіку тривалих строків покарань, малодослідженими є психологічні наслідки довічного позбавлення волі, адже, очевидно, що у цьому випадку мала б враховуватись не тільки тривалість строків,
339
Степанюк А. Довічне позбавлення волі як еквівалент смертній карі // Пожизненное заключение. Международные стандарты и практика в Украине и за рубежом / Со- ставитель А. П. Букалов. — «Донецкий Мемориал», Донецк: 2001. — С. 65–66.

4 Звільнення від відбування покарання

а й безперспективність звільнення. Саме недостатність досвіду виконання покарання у виді довічного позбавлення волі стримує деяких суддів від його призначення згідно з результатами опитування
340
Вітчизняна практика звільнення у зв’язку з хворобою дає підстави стверджувати про дуже малий шанс звільнення довічників націй підставі, адже навіть засуджені на певний строк звільняються за декілька днів до смерті, щоб не псувати статистику смертності в установах виконання покарань. Насправді, чинне законодавство та практика його застосування може залишити довічників дотлівати (sic!) у колоніях, аз урахуванням їх рівня пристосованості для утримання осіб похилого віку можна очікувати велику кількість скарг на порушення статті 3 Конвенції, що також стане суттєвим обтяженням для держбюджету.
Що ж поробиш. Суспільна думка завжди була вразлива до кривавих прикладів, які перекреслюють логіку і раціо та ставлять позицію ставлення до засуджених у залежність від емоцій, особливо коли це стосується родичів жертв злочину. Так було і є з питанням щодо підтримки скасування смертної кари. Насправді ж треба відрізняти підтримку довічного позбавлення волі та його виконання, так само як насильницький злочин від насильницького злочинця. Зазвичай за незнанням реальної ситуації між ними ставиться знак рівності. Але спеціалісти, а особливо співробітники пенітенціарних установ, які мають справу із довічниками, скажуть вам, що, насправді, це звичайний міф. Однозначно, якщо хоч один колишній довічник уб’є хоч одну особу, то всі хором підтримають ідею, що їх треба утримувати до кінця життя у клітці. Мало хто візьме до уваги, що кількість вбивств серед тих, хто звільняється від відбуття інших строкових покарань в той же час, вищав декілька раз.
Спеціальні дослідження показують, що навіть прогресивні реформи кримінальної юстиції часто поверхнево та необґрунтовано не сприймаються народом України. Репресивний підхід народних мас є давно відомим фактом. У одному із своїх інтерв’ю відомий криміналіст МІ. Мельник з цього приводу вказує це є один із небагатьох випадків, коли народ помиляється. Це відбувається через те, що не спрацьовують інші ме-
340
Кирюхина Е. Л. Уголовно-правовые и уголовно исполнительные аспекты примене- ния наказания в виде пожизненного лишения свободы. Автореф. дис... канд. юрид. наук. — Москва, 2008. — С. 18 (27 с Максимова НЮ. Соціально-психологічні аспекти проблеми гуманізації судочинства та кримінально-виконавчої системи. — К Зат «ВІПОЛ», 2005. — С. 5–18 (100 с.).
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
0
ханізми протидії і запобігання злочинності, які мали б спрацьовувати — економічні, політичні, соціальні, психологічні. Винних осібне притягують до відповідальності за правопорушення, за злочини, які вони вчинили. Їх взагалі не карають, взагалі не засуджують, ось у чому проблема. Питання не в суворості покарань...»
342
Ну, і вже зовсім нікого не переконати сміхотворним аргументом проте, що певна частина засуджуються за злочини, яких не вчиняли, атому варто було б надати їм реальну можливість бути достроково звільненими. Водночас, заданими моніторингу Інституту соціології Національної академії наук України рівень недовіри до прокуратури та судів складає
67% та 69% відповідно
343
Це обґрунтовані цифри. Недарма правозахисникам постійно трапляються відверто сфабриковані кримінальні справи проти абсолютно невинуватих осіб або осіб, справедливість у справах яких і не ночувала, але, як свідчить практика, зазвичай мало що можна зробити на їх захист. Навіть співробітники колоній іноді вказують, що у них є серйозні сумніви щодо справедливості засудження окремих довічників, але вони нічого не можуть вдіяти, бо вони лише виконавці. На нашу думку, надання можливості застосування заміни покарання та умовно-дострокового звільнення від ДПВ могло б стати одним із обхідних шляхів виправлення судових помилок вже в процесі виконання покарань. Цей запасний обхід хоч, можливо, певним чином іде врозріз з ідеєю розподілу влад, проте, на нашу думку, є вимушеним в умовах, що склалися.
В окресленому контексті також не варто забувати, що ДПВ складається із двох так би мовити специфічних елементів тривалість та порядок і умови його відбування. Останні є особливо суворими. Так, мало хто знає, що переважно довічники утримуються усе своє життя у напівпідвальних приміщеннях із поганим доступом світла, замкнуті 23 години на добу (1 година прогулянки, займаючись, в кращому випадку, читанням. Тільки родини таких засуджених мали можливість відчути на собі усю жорсткість режимних вимог до таких осіб, хоча, як уже вказувалось вище, загрозу для нього вони становлять нижчу, ніж інші засуджені.
342
Там само. — С. 11 (100 с Рівень довіри до прокуратури і судів за рік упав більш як на 15% // http://dif.org.ua/ua/
commentaries/expert_opinion/irina-bekeshkina_/riven-doviri-do-prokuraturi-i-sudiv-za- rik-upav-bilsh-jak-na-15-.htm (перехід по посиланню здійснений 02.06.2014).

4 Звільнення від відбування покарання
1
Наприклад, їх виводять з камеру наручниках у супроводі собаки, а побачення виключають будь-яку можливість контакту між родичами і засудженими. Ситуації, коли дитина не може торкнутися батька і навпаки, є звичайними у спеціально відведених для візитів кімнатах. Тривалі ж побачення взагалі заборонені усім і, щонайважливіше, незалежно від поведінки засуджених, індивідуальної небезпечності для оточуючих.
Так само без оцінки ризиків усі такі засуджені тримаються окремо від інших засуджених, коли міжнародний досвід свідчить про обґрунтованість використання протилежного підходу. З точки зору О. Беци помилковою є й підтримка фахівцями ідеї необхідності створення окремих тюрем, що по суті не відрізняється від сучасного стану справ, коли довічники утримуються окремо від інших засуджених.
До речі, КЗК вже неодноразово засуджував такі практики щодо побачень та окремого розмішення. Теж саме вказував і Європейський суд з прав людини, адже рівняти всіх під одну лінійку в процесі виконання покарання означало б заперечити ідею прогресивної системи виконання покарань в процесі її функціонування. Згідно з висловлюванням у одному із стандартів того ж КЗК, підхід все або нічого (тобто без врахування індивідуальної оцінки ризиків та потреб, не є правильним у розробці режиму виконання-відбу- вання покарань. Такий підхід варто б називати рівнянням усіх під одну лінійку або зрівнялівкою, яка внаслідок впливу радянського минулого стала ледь не найгіршою рисою сучасного процесу виконання покарань в Україні.
Повертаючись до окресленої проблеми безперспективності звільнення від ДПВ в Україні, можна передбачати, що з цим питанням ще неодноразово доведеться мати справу і дискутувати теоретикам, практикам і суспільству загалом. Безсумнівно, дебатування буде таким самим
344
Хуторская Н, Коростылева О. Пожизненное лишение свободы в России: перспек- тивы развития // Пожизненное заключение. Международные стандарты и практика в Украине и за рубежом / Составитель А. П. Букалов. — «Донецкий Мемориал»,
Донецк: 2001. — С. 61 (С. 56–63).
345
Беца О. Довічне ув’язнення, яким йому бути // Пожизненное заключение. Между- народные стандарты и практика в Украине и за рубежом / Составитель А. П. Бука- лов. — «Донецкий Мемориал», Донецк: 2001. — С. 50–51 (С. 42–51).
346 10.04.2014 депутатом Журавським В. С. у Верховну Раду України був внесений законопроект Про внесення змін до законодавчих актів України щодо порядку призначення та виконання покарання у виді довічного позбавлення волі (№ 4679). Законопроектом пропонується серед іншого внести зміни до КК України з метою
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
2
складним як це було колись під час вирішення долі існування найвищої міри покарання. Виходячи зі змісту цієї статті і наведених уній аргументів, звільнення довічників не є більш небезпечним, ніж звільнення засуджених від покарань на певний строк. Тим не менш, як видно, повторних насильницьких злочинів, не уникнути, навіть якщо вони статистично траплятимуться незрівнянно рідше, ніж серед інших засуджених. Тому ключовим запитанням для громадськості є морально-етичне питання найвищого ступеню складності, яке й звучить досить цинічно чи можна залишати тліти у в’язниці до кінця життя тисячу довічників-негідників, засуджених судами, яким недовіряє саме населення, тоді яку разі дострокового звільнення окремих з них вірогідність втрати життя однієї вільної і ні в чому невинної людини є набагато нижчою, ніж від руки когось з колишніх засуджених на певний строк покарання?
.. Обчислення дати звільнення засуджених

Момент звільнення з місць позбавлення волі по закінченню строку призначеного покарання є значно важливим, оскільки будь-яке тримання в установах виконання покарань поза його межами є незаконним та таким, що суттєво порушує право особина свободу і особисту недоторканість, передбачене ст. 5 Європейської Конвенції про захист правлю- дини і основних свобод. Навіть якщо особа сама висловлює згоду на подальше ув’язнення, таке ув’язнення може бути незаконним та порушувати статтю 5 Конвенції (Європейський Суд довів це у справі Де Вільде, Оомс та Версіп проти Бельгії).
закріплення можливості умовно-дострокового звільнення та заміни покарання більш м’яким для осіб, які відбувають довічне позбавлення волі. Загалом позитивний проект, тим не менш, викликає деякі зауваження. Наприклад, звільнення від
ДПВ умовно-достроково можливо після 15 років відбуття цього покарання, а в той же час заміна цього покарання на більш м’яке можлива лише через 10 років, але на строк не менше 25 років. Такий контраст є незрозумілим, адже виходить, що за процедурою УДЗ особа зможе звільнитися через 15 років, а за допомогою інституту пом’якшення покарання мінімум через 35 (якщо не враховувати можливість УДЗ від
25 років заміненого позбавлення волі, алей у такому випадку це зауваження є актуальним. Очевидно, що має місце нехтування засадами прогресивності процесу виконання покарань, атому градація стосовно застосування інститут пом’якшення покарання повинна бути більш гнучкою Автор розділу — Ірина Яковець.

4 Звільнення від відбування покарання

ЄТП також наголошують, що всі засуджені звільняються одразу ж після закінчення строку їх ув’язнення...» (правило 33.1.). В Україні ж непоодинокими є випадки тримання засуджених в місцях позбавлення волі вже після закінчення строку покарання. Подібні порушення стають можливим, перш за все, внаслідок недосконалості кримінально-виконавчого законодавства та переважного значення усталеної практики наднормативним регулюванням.
У ст. 153 КВК України встановлено, що відбування покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, арешту, обмеження волі, тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі припиняється в першій половині дня останнього дня строку покарання з урахуванням тих змін, які можуть бути внесені у строк покарання відповідно до закону. Загальний підхід до правил обчислення строків витікає з положень ч. 2 цієї статті. Уній, зокрема, передбачено, що засуджені до арешту, обмеження волі або позбавлення волі після відбуття строку покарання, призначеного вироком суду, звільняються в першій половині останнього дня строку покарання. Якщо строк покарання закінчується у вихідний або святковий день, засуджений звільняється у передвихідний або передсвятковий день. При обчисленні строків місяцями строк закінчується відповідного числа останнього місяця, а коли цей місяць немає відповідного числа — в останній день цього місяця.
Отже, приміром, якщо початком строку покарання у виді позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю тривалістю роки є 25 березня 2006 року, то його строк закінчиться 24 березня
2009 року, оскільки черговий астрономічний рік сплине саме у цей день. Для наочності наведемо аналогію календарний рік починається 1 січня, проте останнім днем року є 31 грудня. Якщо йти за логікою практичних працівників установ виконання покарань, торік, який починається 1 січня
2009 року має закінчитись 1 січня 2010 року.
На практиці ж вирахування дати закінчення строку покарання відбувається дещо по іншому вважається, що строки, пов’язані з перебігом часу, закінчуються відповідного числа, а відповідне число — це тез яким пов’язується початок обрахування строку покарання. Подібний порядок обрахування було встановлено відомчим нормативним актом Державного департаменту України з питань виконання покарань (наказом про порядок організації роботи відділів по контролю за виконанням судових
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України

рішень), який втратив свою чинність ще у січні 2008 року. У ньому, зокрема, роз’яснювалось (з наведенням прикладів, що, якщо строк покарання тривалістю 10 місяців починається з 2 липня 1998 року, то 10 повних місяців закінчуються 2 травня 1999 року. Незважаючи на відсутність чіткої вказівки, наведений приклад був розцінений як керівництво до дії і саме на його підставі в установах виконання покарань дата закінчення строку покарання завжди є тотожною даті його початку (за винятком випадків зарахування окремого числа днів до строку покарання. Іншими словами, якщо початком строку покарання є 24 липня, то і останнім днем покарання визнається 24 липня відповідного року, тобто фактично особа звільняється не в останній день місяця чи року, а в перший день наступного місяця чи року.
Отже, з наведеного можна зробити невтішний висновок, що переважна більшість засуджених звільняється з установ виконання покарань не в останній день строку покарання (як це передбачено КВК), а тільки наступного дня. Незважаючи, що на сьогодні немає жодного ані законодавчого, ані відомчого нормативного акту, який би регулював порядок визначення останнього дня строку покарання у виді позбавлення волі (те саме стосується й арешту та обмеження волі, практика за звичкою базується саме на тотожності цієї дати з датою початку строку покарання.
Подібний стан справ зумовлює виникнення у засуджених, які були звільнені не в останній день строку покарання, права на відшкодування спричиненої подібними незаконними діями моральної та матеріальної шкоди. При цьому посилання адміністрації установ виконання покарань, що термін звільнення не дотримано незначно, лишена один день, не може слугувати виправданням даного порушення. Необхідно звернути увагу, що дана ситуація має місце в установах виконання покарань на протязі декількох десятиріч, однак з невідомих причин перебуває поза увагою органів і установна які покладається здійснення контролю за дотриманням прав засуджених та діяльності ДКВС України. І це з урахуванням того, що подібні неправомірні дії адміністрації установ виконання покарань при абсолютному невтручанні Департаменту формально утворюють склад злочину, передбаченого ст. 146 Кримінального кодексу України, що передбачає відповідальність за незаконне позбавлення волі. Суспільна небезпечність незаконного позбавлення волі полягає втому, що дане діяння посягає саме на недоторканість людини, яка охороняєть-

4 Звільнення від відбування покарання
5
ся і гарантується Конституцією України безпосереднім об’єктом цього злочину є особиста воля, під якою розуміється свобода вибору людиною місця свого перебування чи свобода переміщення, а саме незаконне позбавлення волі полягає в протиправному перешкоджанні людині вибирати за своєю волею місце перебування, затримання його у такому місці, залишити яке вільно він немає змоги. Безумовно, залишити місце позбавлення волі засуджений може виключно з волі адміністрації, тому перевищення терміну позбавлення волі навіть на один день свідчить про наявність в діях останньої протиправних дій.
Для того, щоб усунути можливість існування різних підходів до правил обчислення строків покарань різних видів, необхідно внести відповідні зміни до чинного кримінально-виконавчого законодавства або хоча б одноманітно вирішити цю проблему для всіх органів і установ виконання покарань на відомчому рівні, з одночасним посиленням нагляду та контролю за діяльністю органів і установ виконання покарань.
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України

5.
дисциплінарна практика в підпорядкованих
державній пенітенціарній службі України установах
5.1. проблемні питання щодо застосування заходів заохочення
та стягнення до осіб, засуджених до позбавлення волі
5.1.1. принцип раціонального застосування примусових заходів
і стимулювання правослухняної поведінки

Серед переліку принципів кримінально-виконавчого законодавства, закріплених уст Кримінально-виконавчого кодексу України (далі —
КВК України) чільне місце посідає й принцип раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки. Вже на перший погляд стає зрозумілим, що незважаючи на дещо змінену та осучаснену форму викладення, цей принцип єні чим іншим, як загальновідомим у правовій царині принципом поєднання переконання і примусу. Безумовно, щонайбільшої актуальності та значущості цей принцип набуває саме під час виконання покарання у виді позбавлення волі. Це обумовлено тим фактом, що саме під час виконання цього виду покарання кримі- нально-виконавче законодавство детально і всебічно регламентує всю можливу та допустиму поведінку засудженого в місцях позбавлення волі. Фактично ж цей принцип передбачає застосування до засуджених двох різних за своїм змістом методів впливу примусу та переконання. І хоча зміст цих методів різниться, проте і метод переконання, і метод примусу застосовуються для досягнення єдиної спільної мети — забезпечення правослухняної поведінки засудженого під час відбування покарання.
Важливу роль у реалізації цього принципу, поряд з іншими формами його реалізації (виховна робота, зміна умов тримання тощо, покликані забезпечувати і заходи заохочення та стягнення, що застосовуються до осіб, позбавлених волі Автор розділу — Андрій Гель.

5 Дисциплінарна практика в установах ДПтСУ

Зокрема однією із форм реалізації методу переконання є застосування до засудженого заходів заохочення, яке має наметі переконати та ствердити його у думці, що законослухняна поведінка під час відбування покарання це єдиний правильно обраний тип поведінки, та заохочувати позитивні вчинки засудженого шляхом застосування передбачених у КВК України заходів — стимулів морального, матеріального та іншого характеру. Однією ж із форм реалізації методу примусу є застосування заходів стягнення, які на відміну від заохочень адресовані до засуджених з числа порушників правил поведінки і мають наслідком погіршення правового статусу засуджених до позбавлення волі, встановленням додаткових обтяжень та позбавлень. В процесі застосування заходів заохочення і стягнення виховний вплив здійснюється не тільки безпосередньо на тих засуджених, яким вони адресовані, ай опосередковано — й на всіх інших засуджених.
Отже інститут застосування заходів заохочення та стягнення посідає важливе місце серед інших інститутів кримінально-виконавчого права і без перебільшення може вважатися одним із суттєвих важелів впливу у процесі виправлення засудженого та формування у нього стереотипу правослухняної поведінки. При цьому не можна не враховувати й того, що факт застосування до засудженого заходів заохочення або стягнення може бути підставою для висновку про ступінь виправлення засудженого і юридичного обґрунтування рішення про застосування до засудженого відповідних елементів прогресивної системи відбування покарання, які, в залежності від його, поведінки мають наслідком зменшення або збільшення обсягу встановлених правообмежень.
Застосування заходів заохочення і стягнення буде ефективним та дозволить досягнути поставленої мети лише за умов, якщо цей процес буде відповідати вимогам обґрунтованості та законності.
Обґрунтованість застосування заходів заохочення і стягнення полягає втому, що основною підставою для прийняття рішення про їх застосування повинна бути об’єктивна оцінка поведінки засудженого під час відбування покарання (безперечно з врахуванням й інших чинників — попередньої поведінки, особи засудженого та ін.).
Під законністю застосування заходів заохочення і стягнення необхідно розуміти суворе дотримання уповноваженими особами вимог криміналь- но-виконавчого законодавства щодо процедури їх застосування, а саме) до засудженого можуть бути застосовані лише ті заходи заохочення і стягнення, перелік яких встановлений у КВК України;
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   35   36   37   38   39   40   41   42   ...   46


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал