Дотримання прав люДини у пенітенціарній системі україни ХаркіВ «праВа людини»



Pdf просмотр
Сторінка38/46
Дата конвертації25.12.2016
Розмір4.69 Mb.
1   ...   34   35   36   37   38   39   40   41   ...   46

Довічне позбавлення волі без реальної можливості звільнення порушує цілу низку інших міжнародних стандартів.
А) Таку па Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи Про умовно-дострокове звільнення Rec (2003) 22 вказується, що для зменшення несприятливих наслідків позбавлення волі і сприяння поверненню засудженого у суспільство за умов, які гарантували б безпеку цього суспільства, умовно-дострокове звільнення повинно бути у відповідності до закону доступним кожному засудженому, втому числі особам, що засуджені до довічного позбавлення волі. При цьому варто звернути увагу нате, що у відповідності до цієї ж Рекомендації умовно-достроковим звільненням в її розумінні не вважаються амністія та помилування. У доповіді щодо візиту до Швейцарії з 10 по 20 жовтня 2011 року Європейський комітет із запобігання катуванням (КЗК), коментуючи цю рекомендацію, висловився, що вона чітко вказує, що законодавство повинно передбачати можливість для всіх засуджених, включаючи тих, що засуджені довічно, мати можливість бути звільненими умовно. У пояснювальній записці до цього вказується, що довічно позбавлені волі неповинні бути позбавленими надії бути звільненими (п. 118). Швейцарський уряду своїй відповіді на це зауваження КЗК вказав, що Федеральна рада і Парламент прийняли нові законодавчі норми, що дозволяють достроково звільняти від довічного позбавлення волі (с. На додаток, можливе звільнення указом про помилування спочатку заміна строку покарання мінімум на 20 років) залишається безумовним, тобто на особу не покладаються окремі обов’язки після звільнення. Це суперечить ідеї боротьби з рецидивізмом, на яке й спрямований інститут умовно-дострокового звільнення (див. згадану вище Рекомендацію, адже повністю нівелюється поступовість реінтеграції особи у суспільство.
Б) Також у цій Рекомендації міститься вказівка нате, щоб національні органи влади забезпечили наявність у законодавстві умов Réponse du Conseil fédéral suisse au rapport du Comité européen pour la prévention de la torture et des peines ou traitements inhumains ou dégradants (CPT) relatif а sa visite effectuée en Suisse du 10 au 20 octobre 2011 // http://www.cpt.coe.int/documents/che/
2012-27-inf-fra.pdf (перехід по посиланню здійснений 31.05.2014).
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України

но-дострокового звільнення там, де воно ще відсутнє (рек. 1). В Україні ж, як вже вказувалось вище, і по сьогодні відсутнє умов- но-дострокове звільнення для довічно позбавлених волі, натомість є інститут помилування.
В) Так само існуючий механізм порушує Європейські в’язничні правила, а саме п. 107.2, який закріплює, що мають вживатися заходи, спрямовані, зокрема, на забезпечення поступового повернення до життя у вільному суспільстві засуджених до тривалих строків ув’язнення».
Г) Прямо порушується й п. 12 Резолюції щодо поводження із засудженими до тривалого строку ув’язнення (Resolution (76) 2 on the treatment of long-term prisoners on 17 February 1976 (at the 254th meeting of the Ministers’ Deputies)), де вказується, що має бути забезпечено, щоб перегляд довічного позбавлення волі відбувався у регулярні періоди часу та після відбуття 8–14 років позбавлення волі. Згідно з чинним порядком, помилування щодо таких осіб може бути розглянуто тільки після відбуття річного строку, але не передбачається регулярний перегляд їхніх покарань, а лише за їхніми клопотаннями. Як видно, цим порушуються відразу дві вимоги цієї Резолюції — щодо регулярності інтервалів перегляду адже довічники тільки самі мають звертатись з клопотанням про помилуванням, та ще й разу років) і щодо строку, який необхідно відбути для перегляду (20 років замість від 8 до На необхідність регулярного періоду вказував і ЄСПЛ у п. 92 рішення у справі Лежера проти Франціїв якому Суд встановив, що засуджений з-поміж іншого мав можливість розраховувати на регулярний перегляд його справи, атому не він був de-jure і de-facto позбавлений надії на звільнення, а також мав належні процедурні гарантії (Léger c. France, Заява № 19324/02). Ним же неодноразово зазначалося, що оцінка кримінологічних та інших потреб тари- зиків, зроблена в один період часу, може бути не підходящою для іншого періоду і тому оцінки ризиків повинні відбуватися через певні інтервали, а також у разі, якщо цього вимагає конкретний випадок, адже небезпека не обов’язково є постійною ознакою засуджених (X v. the United Kingdom of 5 November 1981; Judgment
Weeks v. the United Kingdom of 2 March 1987; Judgment Thynne, Wilson and Gunnell v. the United Kingdom of 25 October 1990).

4 Звільнення від відбування покарання

Д) Рекомендація Ради Європи щодо перенаселення в’язниць (Recom- mendation No. R (99) 22 concerning prison overcrowding and prison population inflation) у п. 26 встановлює, що мають розроблятися спеціальні індивідуальні плани відбування покарання, які розраховані на ресоціалізацію засуджених, зниження рецидивізму, забезпечення безпеки суспільства. Тим не менш існуючий порядок відбування покарання довічно позбавлених волі не враховує ці цілі так само, які можливість звільнення таких засуджених взагалі. А саме, вони зовсім не готуються до звільнення, що пов’язано втому числі із відсутністю механізму умовно-дострокового звільнення. Разом з тим попередження повторного вчинення злочинів є ключовою функцією кримінальних покарань (Mastromatteo v.
Italy [GC], no. 37703/97, §72, ECHR 2002-VIII; Maiorano and Others v. Italy, no. 28634/06, §108, 15 December 2009; і, mutatis mutandis, Choreftakis and Choreftaki v. Greece, no. 46846/08, §45, 17 January Е) КЗК також висловив свою позицію щодо дострокового звільнення довічників у своїй доповіді за результатами візиту до Угорщини уроці, де у п. 33 вказав:
«По-перше, ніхто не може обґрунтовано довести, що всі довіч- ники будуть завжди залишатися небезпечними для суспільства.
По-друге, ув’язнення осіб, які не мають надії на звільнення, становить суттєву загрозу створенню стимулювання для співпраці і вирішення проблеми неналежної поведінки, впровадженню програм персонального розвитку та організації індивідуальних планів та безпеки.
...КЗК закликає Угорську владу створити механізм регулярного перегляду загрози суспільству, яку представляє собою реальний довічник», ґрунтуючись на оцінці індивідуального ризику з тим, щоб встановити, чи можуть вони відбувати ту частину покарання, що залишилась, у суспільстві і за яких умові наглядових заходів».
Так само у згаданій доповіді щодо візиту до Швейцарії з 10 по
20 жовтня 2011 року він вказав (п. 118):
«КЗК розглядає таким чином негуманним ув’язнювати особу без будь-якої реальної надії на звільнення...».
Як вказується у літературі, практики також визнають те, що у людини в будь-якому випадку має залишатися надія на звільнення. Безперспективність робить засудженого особливо небезпеч-
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
0
ним. Як висловився один із начальників російських колоній для утримання довічників, нікого не можна заганяти в куток, навіть злочинця. Деякі вчені навіть вказують, про загрозу появи безконтрольних «суперзасуджених» як наслідок того, що їм не буде чого втрачати. В той же час, деякі зарубіжні дослідження свідчать, що показник насильницьких інцидентів та дисциплінарних стягнень серед них під час перебування у в’язницях нижчий, ніжу інших засуджених
323
Є) У Меморандумі КЗК, який був підготовлений J. W. Rasmussen, під назвою «Фактичне/реальне довічне позбавлення волі (CPT (2007) 55) вказується:
«Так як реальне довічне ув’язнення має негативний вплив на окремих засуджених, воно може так само бути згубним для гуманного тюремного режиму. Довічне позбавлення волі безнадії на звільнення майже не залишає місця для динамічної безпеки».
Цікавим аргументом проти ДПВ без можливості умовно-достроково- го звільнення з точки зору кримінального права є й низька вірогідність досягнення пропорційності між злочином та покаранням у виді довічного позбавлення волі. КК України у статті 65 встановлює, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Власне, ця норма і є вираженням ідеї пропорційності. Однак примарна можливість звільнення від ДПВ, а також відсутність загальнообов’язкових чітких критеріїв для помилування а priori позбавляє впевненості, що покарання буде таким, як цього вимагає вказана стаття. Це можна пов’язати із неможливістю встановити скільки проживе особа, відбуваючи своє покарання, адже для когось відбування покарання може тривати ріка для когось десятки років в залежності від тривалості життя в кожного окремого організму. Цікаво, як з цього приводу уроці задавався запитанням Луі-Наполе-
321
Константинов А. Некоторые проблемы пожизненного заключения в России // Неволя С. 105 (С. 100–105).
322
Blair D. A Matter of Life and Death: Why Life without Parole should be a Sentencing
Option in Texas // American Journal of Criminal Law. — 1994. — № 22. — P. 213
(рр. 191–214).
323
Leigey M. E. Life While Serving Life: Examining the Correctional Experiences of Older
Inmates Serving a Life Without Parole Sentence. — University of Delaware. Department of Sociology and Criminal Justice ProQuest, 2007. — Р. 60 (439 р.).

4 Звільнення від відбування покарання
1
он Бонапарт Довічність — це скільки у Франції, казав він після того, як його засудили до довічного позбавлення волі.
Тому може статись так, що той, у кого покарання триває десятки років, вчинив злочин виразно меншої тяжкості (наприклад, посягання на життя судді ст. 379 КК України, ніж той, що був засуджений за вбивство десятків осіб, відбув всього один день покарання та помер. Виходить, що співмірність покарання без реалістичної можливості дострокового звільнення від довічного позбавлення волі залишається ще менш досяжною. Тим більше, що який би злочинне було вчинено — вбивство однієї людини при обтяжуючих обставинах чи 50 людей при таких же обставинах покарання одне й теж саме — довічне позбавлення волі.
З огляду на усі перелічені юридичні аргументи, на наше переконання, в Україні має бути розроблено та закріплено у Кримінальному кодексі України механізм умовно-дострокового звільнення від ДПВ. В той же час повинна бути свого роду градація цього виду покарання — з можливістю
розгляду (що не заважатиме продовжувати утримувати у колонії у разі особливої небезпечності особи) питання про умовно-дострокове звільнення через певний строк, який встановлюватиметься суддею. Строк міг би варіюватись, наприклад, від 15 до 25 років.
З іншого боку, не варто забувати, що після такого тривалого періоду відбування покарання відбувається суттєва соціальна дезадаптація особи, атому важливим кроком мало б стати й впровадження можливості заміни цього покарання більш м’яким. Ми впевнені, що такий підхід є навіть більш виправданим тим більше, що він є можливим вирішенням проблеми ризику помилки комісії з питань умовно-дострокового звільнення і дає можливість спочатку випробувати поведінку засудженого у напіввідкритих умовах. У окремих спеціальних дослідженнях взагалі вказується, що заміна покарання повинна бути єдино можливою опцією для довічників
324
, що, з нашого погляду, є раціональним тільки у частині надання великого значення необхідності належної соціальної адаптації. Національним судам так само повинна бути надана можливість розсуду щодо встановлення мінімально необхідної для відбуття частини покарання перед тим, як питання щодо пом’якшення покарання зможе бути розглянуто. При цьому заміна немала б здійснюватися на позбавлення волі
324
Кирюхина Е. Л. Уголовно-правовые и уголовно исполнительные аспекты примене- ния наказания в виде пожизненного лишения свободы. Автореф. дис... канд. юрид. наук. — Москва, 2008. — С. 9 (27 с.).
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
2
на певний строк, а лишена інше більш м’яке покарання. В цьому контексті видається доцільним і закріплення можливості переведення до дільниці соціальної реабілітації.
Немає сумнівів, що юридична аргументація навряд чи стане переконливою, адже без відповіді залишається головне питання — яку небезпеку представляють такі особи для суспільства, а також ризик, якому воно піддаватиметься, якщо їх випустять на волю. Дійсно, дебатуючи питання звільнення довічників, мова частіше за все йде не про правові аспекти, а про ключове питання рецидивізму цих осіб. Звичайно, хто ж зможе погодитися із тим щоб випустити когось, хто колись, наприклад, вбив з особливою жорстокістю, якщо це може загрожувати власному життю?
Тому закликаємо звернути увагу на аспект безпеки для інших гро-
мадян колишніх довічників у разі їх дострокового звільнення.
В першу чергу, наголосимо на тому, що впровадження механізму умовно-дострокового звільнення та заміни покарання більш м’яким не означатиме, що звільнятимуться усі підряд. Цього не вимагають і міжнародні стандарти, які, як зазначалось вище, містять лише вказівки на необхідність реальної можливості звільнення за дотримання певних умов.
Співробітники кримінально-виконавчих установ, в яких утримуються довічники, під час особистих бесід, говорили нам, що серед них є особи, які заслуговують нате, щоб не відбувати покарання довічно, і, більше того, за час тривалого відбування покарання підтвердили свою безпечність для суспільства.
Зрозуміло, що випускатимуть на волю тільки таких засуджених, які насправді підтвердили свою безпечність. Це, безумовно, вимагатиме від Державної пенітенціарної служби України розробки особливого підходу оцінки ризиків у таких випадках, адже відповідальність сягатиме найвищого рівня. До речі, у нас є переконлива інформація, що пенітенціарне відомство боїться такої відповідальності. І це зрозуміло, так як претензії стосуватимуться саме його у разі вчинення жорстокого злочину колишнім засудженим У разі вчинення тяжких злочинів колишніми засудженими, які були достроково звільнені, і особливо у разі суспільного резонансу співробітники установ, що приймають таке рішення, стають предметом необґрунтованої уваги та навіть гніву збоку вищого керівництва. Так сталося коли порівняно нещодавно колишній засуджений однієї з колоній Київської області вбив неповнолітню після звільнення.

4 Звільнення від відбування покарання

Необхідно чітко розуміти, що кримінально-виконавча служба часто об’єктивно не може бути відповідальною за всі ризики вчинення повторних злочинів колишніми засудженими. Неможливість однозначного гарантування відсутності рецидиву зі сторони будь-якої особи є давно підтвердженою. Завжди доводилось і доводитиметься звільнювати людей за відбуттям певного строку навіть із усвідомленням великого, а не те що маленького, ризику, який вони представляють для суспільства. У протилежному випадку усіх злочинців довелося б тримати у кримінально-ви- конавчих установах довічно.
Не можна також не згадати, щодо ДПВ можна засудити не тільки за жорстокі вбивства, ай за замах на вбивство працівника міліції, іншого правоохоронного органу (ст. 348 КК України, посягання на життя Президента України, Голови Верховної Ради України, народного депутата України, Прем’єр-міністра України, члена Кабінету Міністрів України, Голови чи судді Конституційного Суду України або Верховного Суду України, або вищих спеціалізованих судів України, Генерального прокурора України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови Рахункової палати, Голови Національного банку України, керівника політичної партії, вчинене у зв’язку з їх державною чи громадською діяльністю
(112 КК України посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя
(379 КК України замах на вбивство захисника чи представника особи або їх близьких родичів у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги (400 КК України замах на вбивство представника іноземної держави або іншої особи, яка має міжнародний захист, з метою впливу на характер їхньої діяльності або на діяльність держав чи організацій, які вони представляють, або з метою провокації війни чи міжнародних ускладнень КК України).
Що ж стосується безпосередньо рецидивізму колишніх довічників, то відповідні дослідження поки що відсутні в Україні. Це пов’язано із тим, що такі особи із в’язниць поки що не звільнялися, атому відсутній необхідний емпіричний матеріал. Тому вдамося до використання досвіду інших країн.
Так, наприклад, службовці Дирекції пенітенціарної служби Франції провели дуже цікаве дослідження щодо рецидиву серед осіб звільне-
326
Benaouda A., Kensey A. La récidive des condamnés а la perpétuité // Cahiers d’études pénitentiaires et criminologiques. — 2008 — No. 24. — P. 1–8.
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України

них після відбування довічного позбавлення волі. Дослідження було проведено щодо тих довічників, які були звільнені з 1 січня 1995 року по
1 січня 2005 року. Підсумки щодо повторного вчинення злочину ними були підбиті уроці, тобто період спостереження становив від 3 до
13 років. Кількість справ, що були вивчені, становила 117 (112 з них це справи засуджених за вбивства, переважно з обтяжуючими обставинами, з яких 5 жінок.
Виявилося, що тільки 17 з них були знову засуджені до позбавлення волі, що становило лише 14,5%. Середня тривалість новопризначених покарань була 3,7 роки. Причому з них були засуджені до покарання менше, ніжна роки (4 засуджених — менше 6 місяців, стільки ж — від 6 місяців до 1 року та стільки ж від 1 року до 2 років. Такі нетривалі строки були пов’язані переважно із невеликою тяжкістю повторно вчинених злочинів (грабежі, крадіжки, пов’язані з наркотиками, тілесні ушкодження. І все це притому, що у дослідженні 117 засуджених не враховували довічників, що померли після звільнення, кількість яких виявилась більш високою, ніж зазвичай, що підтверджує висновки дослідників, що насильницькі злочинці помирають раніше, ніж інші. В протилежному випадку би рецидивний показник виявився б ще нижчим.
Слід також відмітити, що 85% з них були звільнені умовно-достроко- во. Дуже цікавими виявились цифри з огляду на пом’якшення у Франції уроці умов умовно-дострокового звільнення. У зв’язку з цим відрізняються цифри по звільненню, а саме з 1995 по 2000 на волю вийшло
34 довічники, аз по 2004 вже аж 83. З цих 83 протягом трьох років до в’язниці повернулось всього 5 (6%), а от з 34, які звільнились з 1995 по
2000, 8 засуджених (Ще одне більш давнє дослідження у цій країні також вказувало, хоча порівняння умовне було зовсім підходящим, що лише 8% довічників, які звільнились з 1 січня 1961 року по 1 січня 1974 року, станом на 1980 (тоб-
327
Що, між іншим, могло б стати гарним прикладом для української пенітенціарної адміністрації, яка з року в рік розподіляє мізерні кошти на наукові дослідження у сфері виконання-відбування покарань. Зокрема, і через це спеціально створена Наукова рада при ДПтСУ є досить обмеженим у розумінні практичного наукового потенціалу утворенням Tremblay P., Paré P-P. La «vida loca» : délinquance et destinée. école decriminologie, université de Montréal, 2002. — 25 p.

4 Звільнення від відбування покарання
5
то контроль склав від 6 до 20 років після звільнення) знову повернулись до в’язниці
329
. Як стверджується, одним із пояснень таких низьких показників рецидиву може бути їхній вік (в середньому 50 років)
330
Дослідження Департаменту виправних установі реабілітації Штату Каліфорнія США 2013 року показало, що умовно-достроково звільнені довічники протягом трьох років після звільнення (вибірка стосувалась звільнених з 2006 по 2007 рік) засуджувались у 4,8% випадків, тоді як звільнені від позбавлення волі на певний строку випадків. При цьому всього 13,3% колишніх довічників були повернуті до тюрем в порівнянні з 65,1% звільнених умовно-достроково від позбавлення волі на певний строк
331
Спеціальне дослідження британських вчених щодо довічників також показало надзвичайно низький процент нових засуджень після їх звільнення (наводиться приклад 7%). Тому цю категорію звільнених віднесли до найменш небезпечної з точки зору рецидивізму категорії
332
Результати спільної інспекції Генерального інспекторату служби пробації та Генерального інспекторату в’язниць Великобританії у грудні показали загалом вдалу адаптацію таких засуджених до суспільства. В доповіді вказується, що тільки 6% довічників знову вчиняють злочин після дострокового звільнення порівняно з 46,9% звичайних засуджених 329
Barre M.-D., Tournier P. Erosion des peines perpétuelles : analyse des cohortes des condamnés à mort graciés et des condamnés à une peine perpétuelle libérés entre le
1er janvier 1961 et le 31 décembre 1980. Travaux et documents n. 16. — Paris : Ministère de la justice. — DAP, CNERP, 1982. — 95 p.
330
Benaouda A., Kensey A., Leve R. La récidive des premiers placés sous surveillance
électronique // Cahiers d’études pénitentiaires et Criminologique. — 2010. —
№ 33. — P. 6.
331
Lifer Parole Recidivism Report. Departament of Corrections and Rehabilitation
Representatives // http://www.cdcr.ca.gov/adult_research_branch/Research_
Documents/FINAL_06_07_Lifer_Parolee_Recidivism_1_14_13.pdf (перехід по посиланню здійснений 31.05.2014)
332
Cullen E., Newell T. М and Life Imprisonment: Containment, Treatment, Safety and Risk. — Waterside Press, 1998. — рр. 124, 153.
333
A joint inspection of Life sentence prisoners by HMI Probation and HMI Prisons
(September 2013) // http://www.justice.gov.uk/downloads/publications/inspectorate- reports/hmiprobation/joint-thematic/life-sentence-prisoners.pdf (перехід по посиланню здійснений 31.05.2014)
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України

Серед висновків дослідження статистики стосовно засуджених до довічного позбавлення волі у США (і яких було звільнено достроково) такі:
А) вони повертаються до в’язниці протягом перших трьох років після звільнення на 1/3 рідше, ніж колишні засуджені до інших покарань Б) чотири із п’яти довічників не ув’язнюються знову. Наприклад, із довічників, звільнених уроці були знову ув’язнені в порівнянні до загального показника 67, В) довічників, 90% з яких були ув’язнені за насильницькі злочини, рідко ув’язнювали знову за насильницькі злочини (18%), тоді як за злочини проти власності показник був Про міф надзвичайної небезпечності умовно-достроково звільнених довічників писалось уже в сімдесятих роках. Наприклад, дослідження у штаті Мічіган показало, що зі 175 осіб, що були засуджені за вбивство, а потім достроково звільнені від відбування покарання у виді позбавлення волі, лише 4 повернулось до в’язниці із них жоден не вчинив вбивство. У Канаді, з 1920 пороку було звільнено 119 осіб, які спочатку були засуджені до смертної кари за вбивство, потім до ДПВ, і, зрештою, звільнені достроково. Тільки один з них був знову засуджений за вбивство
335
Серед інших пояснень таких показників науковці вказують на закономірність зниження віолентності особи з віком. Наприклад, якби особа відбула б не 15 років, а залишалася був язниці довічно, це немало б значного ефекту на рецидивізм, адже дослідники давно встановили, що з віком віолентність особи змінюється і пік агресивності приходиться на пізню юність, а потім зменшується точно так само, які вік особи. Так само робиться посилання на ґрунтовні сучасні дослідження авторів, які доводять, що довічні (або дуже тривалі) покарання в кращому випадку мають дуже маленьку стримуючу силу проти майбутніх злочинів 334
Mayer M., King R. S., Malcolm C. Y. The Meaning of «Life»: Long Prison Sentences in Context. —
2004 // http://www.sentencingproject.org/doc/publications/inc_meaningoflife.pdf (перехід по посиланню здійснений 31.05.2014).
335
Colin S. Towards a Better Understanding of the Violent Offender // Canadian Journal of
Criminology and Corrections. — 1971. — № 13 (1) — P. 60–67. (перехід по посиланню здійснений 31.05.2014).
336
Gottschalk M. No way Out? Life Sentences and the Politics of Penal Reform. p.p. 227–
282 // Life without Parole: America’s New Death Penalty? — New York University Press,
2012. — P. 235.

4 Звільнення від відбування покарання


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   34   35   36   37   38   39   40   41   ...   46


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал